Поиск по базе сайта:
1 Поняття \"політична свідомість\" 17 Розділ 2 icon

1 Поняття "політична свідомість" 17 Розділ 2




Скачати 86.09 Kb.
Назва1 Поняття "політична свідомість" 17 Розділ 2
Дата конвертації09.07.2013
Розмір86.09 Kb.
ТипДокументи

www.diplomukr.com.ua ®

Авторское выполнение научных работ любой сложности – грамотно и в срок

Вступ 3
Розділ 1. Феномен “громадянського суспільства” – теоретичні концепції та практичні прояви 5
1.1. Категорія громадянське суспільство – теоретико-методологічне обгрунтування 5
1.2. Культура громадянського суспільства в сучасному світі 12
1.3. Поняття “політична свідомість” 17
Розділ 2. Розвиток політичної свідомості українського народу 21
2.1. Історичні форми політичної свідомості українського народу 21
2.2. Розвиток політичної свідомості 38
Розділ 3. Перспективи формування громадянського суспільства в Україні 72
3.1. Духовні та світоглядні чинники розвитку свідомості та формування громадянського суспільства 72
3.2. Стан та проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні 91
Висновки 102
Список використаної літератури 106

Актуальність теми роботи обумовлена тим, що процеси, які відбуваються у сучасній Україні, з усією очевидністю демонструють пріоритетність вирішення завдань досягнення стабільності у державі, утвердження національної єдності та суспільної консолідації. Не потребує надмірної аргументації твердження про те, що відповіді на ці виклики, перш за все, треба шукати у гуманітарній площині. Нам треба усвідомлювати сутність процесів, що впливають на свідомість громадян України, зумовлюють темпи нашого утвердження в якості зрілої політичної нації.
Однією з головних тенденцій світового розвитку є рух до громадянського суспільства та соціальної, демократичної, правової держави, який здійснюється у всіх сферах, що забезпечують формування громадянина як самостійного суб’єкта наділеного правами й свободами і водночас відповідального перед суспільством.
Метою дослідження є визначення основних передумов, стану та тенденцій розвитку політичної свідомості українського народу як чинника формування громадянського суспільства.
Постіндустріальні, технологічно, інформаційно розвинуті суспільства у своїй масі є суспільствами вільними і самоврядними, стрижнем і суттю яких є саме право. Позаяк саме право дозволяє людям утвердитися у великих загальнолюдських цінностях, зробити волю у високому розумінні вихідним початком і стрижнем життя, гідного людей, повернути її на людську активність, творчість, здійснення розуму.
Відповідно до мети, завданнями дослідження є:
 Визначення теоретичних засад формування громадянського суспільства
 Аналіз процесу розвитку політичної свідомості українського народу
 Розгляд практичних аспектів розвитку політичної свідомості українського народу
 Визначення перспектив розвитку політичної свідомості нації в процесі формування громадянського суспільства в Україні
Об’єктом дослідження, що проводиться в дипломній роботі, є суспільні відносини розвитку політичної свідомості нації в процесі формування громадянського суспільства.
Предмет дослідження – безпосередньо розвиток політичної свідомості українського народу в процесі формування громадянського суспільства в Україні, що має враховувати вимоги правової держави.
Відповідно, практичне та теоретичне значення роботи полягає у тому, щоб сформулювати основні засади розвитку свідомості нації в процесі формування громадянського суспільства в Україні, що забезпечувало би належні умови для реалізації прав і свобод громадян та їх ефективного захисту, демократичного розвитку суспільства, економічного підйому в Україні, побудови правової держави, втілення принципів верховенства права та справедливості, і здійснювався би послідовно, узгоджено із забезпеченням високої якості та стабільності нормативно-правових актів України.
Інформаційні джерела дипломної роботи складаються з Конституції України, нормативно-правових актів української системи права, наукових праць та статей в періодичних виданнях українських та зарубіжних вчених та державців.


Отже, визнаючи усвідомлення всіма соціальними суб’єктами необхідності створення справді дієвого громадянського суспільства, доречно говорити про початок переходу українського суспільства від нормативно теоретичного рівня дискусій з цього питання до налагодження реальних механізмів практичного втілення поставленої мети з урахуванням специфіки історичних та культурних особливостей місцевого розвитку.
На цьому тлі першочерговими завданнями повинні стати:
1)налагодження взаємного публічного діалогу, що є необхідною умовою підтримки довіри державним органам. При цьому над звичайно важливим тут є дотримання паритетних засад, обопільну відповідальність громадянського суспільства та влади;
2)становлення «демократії співучасті »—взаємодії державних органів з громадськістю, розширене інформування населення про державні справи та активізація широкої участі громадян під час прийняття рішень на всіх рівнях;
3)запровадження практики регіональної співпраці відповідно до різноманітних сфер діяльності на рівні місцевого самоврядування та заснування органів співробітництва, що включатимуть представників обох сторін (круглі столи, спільні комісії);
4)вдосконалення правової та громадянської освіти як посадовців (зміна стереотипів зневажливого ставлення до проявів громадської активності), так і населення в цілому.
Конкретними засобами реалізації державної політики роз витку громадянського суспільства в Україні, на які варто звернути першочергову увагу, є, на нашу думку, такі:
1. Державна підтримка залучення представників громадських організацій до співпраці з урядом у вигляді проведення громадських слухань. Всеукраїнські та місцеві громадські слухання сприяють забезпеченню системності роботи виконавчих структур, налагодженню та поглибленню конструктивного діалогу між владою та населенням. З часом подібні заходи мають усі шанси стати додатковим механізмом легітимації політичних рішень. Для забезпечення прозорості та об’єктивності подібних заходів, зворотного зв’язку зі сторонами бачиться доречним залучення до їх проведення більш широкого спектру політичних сил та утворення при централь них та місцевих органах виконавчої влади реально діючих громадських рад (колегій), що виконуватимуть функцію дорадчих органів. До їх складу мають увійти в однаковому співвідношенні представники від об’єднань громадян, ЗМІ та органів виконавчої влади.
2. З метою подолання недостатньої розвиненості горизонталь них зв’язків між громадськими організаціями (обмін інформацією, проведення спільних заходів)та підвищення рівня їхньої координації, впливу на владу та міжнародного іміджу, Кабінету Міністрів України з усіма зацікавленими відомствами та установами у най ближчий час доцільно провести Всеукраїнський конгрес громадських організацій України із фундацією постійно діючого одноіменного органу управління. Це істотно сприяло б як підвищенню контролю громадських організацій за діями влади, подоланню їхньої міжрегіональної ізольованості, так і впровадженню державницької ідеології серед громадського загалу. Одним з питань першого засідання новоствореної організації могло б стати обговорення Національної концепції розвитку громадянського суспільства в Україні, де поєднувалися б національні особливості та риси аналогів Західного світу, а також інтереси першого і другого секторів суспільства. Тільки в активній взаємодії українських державного, комерційного та громадського секторів може сформуватися демократичне українське суспільство. Допомога ж донорських неукраїнських органiзацiй у цьому процесі повинна грати суто допоміжну роль.
3. З урахуванням малої впливовості громадських організацій на підготовку, супровід і прийняття рішень Уряду та місцевих органів влади, принципами зазначеної концепції покликані стати такі: започаткування практики експертизи проектів норматив них актів на предмет потенційної шкоди або сприяння розвитку громадянського суспільства;правова освіта громадськості, налагодження партнерства та обміну досвідом між громадськими організаціями;дотримання антимонопольного принципу у сфері інформаційного простору;зміцнення почуття національної ідентичності; розробка та забезпечення реалізації механізмів відкритості та прозорості влади, залучення громадськості до процесів прийняття рішень;реалізація політики громадської консолідації для вирішення соціально значимих проблем — мінімізацію бідності та створення міцного середнього суспільного прошарку як стабілізуючого елементу соціальної структури;удосконалення існуючих і розробка нових форм соціального партнерства; розробка ефективних механізмів підтримки діяльності громадських організацій у реалізації соціальних програм;
4. Та обставина, що громадські організації фактично не мають місцевих фінансових джерел для підтримки своєї діяльності, а надання благодійних пожертвувань місцевими бізнесовими компаніями не є суттєвими, дотепер компенсується зарубіжними приватними фондами та урядовими програмами підтримки демократії. Самостійно вести господарську діяльність, згідно з законом України «Про об’єднання громадян », ці організації не можуть — для цього потрібно заснувати окремі господарчі структури, для внесення до статутного фонду яких потрібні кошти або майно. Отже залишається лише два засоби виходу з зачарованого кола.
Один — різко трансформувати юридичні основи діяльності громадських організацій, послабити податковий прес, стимулювати внутрішню добродійність, приділили їм державну увагу, а також додатково гарантувати свободу критичних висловлень на адресу влади. Інший шлях —створити фінансово сприятливі умови для деякого сегмента громадських організацій і забезпечити їх бюджетними грошима. При цьому ефективність бюджетного фінансування незалежних некомерційних організацій зростатиме за однієї з двох умов —можливості до залучення до роботи добровольців (волонтерів)неординарність завдань, що підлягають вирішенню.
5. Для того щоб відповідати принципам громадянського суспільства, адміністрація і соціальні робітники повинні активно сприяти добровільним організаціям, групам соціальної дії та само допомоги. Соціально уразливі групи повинні мати можливість навчитися, як одержувати доступ до суспільного і політичного прийняття рішень для того, щоб ефективно захищати свої власні інтереси за допомогою консультування, мобілізації і координації.
Проте ситуація стає більш складною для місцевих адміністрацій, коли вона повинна мати справу з групами захисту громадян, що протестують проти політичних або адміністративних рішень, які зачіпають їхні власні інтереси. Це може створити етичну і тактичну дилему як для адміністрації соціальних служб, так і для соціальних робітників. З етичної точки зору, питання полягає в тому, чи може адміністрація або її робітники солідаризуватися зі своїми клієнтами. З тактичної точки зору, відмова від підтримки таких дій може «відчинити двері »наростаючому конфлікту.
Таким чином, сучасна практика формування громадянського суспільства і становлення його інститутів в Україні вказує на значні деформації, що виникають у розвитку цього процесу.


1. Азаров Н. Украинский выбор: иллюзии или реальность // Політична думка. – 2001, – №3. – С.122-132.
2. Білорус О. Між державним лібералізмом і демократичним реформаторством // Віче. – 2002. – №5. – С.38-42.
3. Брегеда А.Ю. Основи політології. Навч. Посібник – К., КНЕУ, 1998
4. Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2002. Вип. 4. 352 с.
5. Гаєк Ф. Конституція свободи / Пер. з анг. – Львів. – 2002. – 556 с.
6. Голобуцький В. Запорізьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – 437 с.
7. Дергачов О. Деякі соціальні та політичні проблеми формування громадянського суспільства в Україні. С.23-56 в Наукові записки / Збірник: К.: І П І ЕНД, 2001. –349 с. / Сер. “Політологія і етнологія”, Вип.16.
8. Джордж Ф.Маклін. Громадянське суспільство: свобода у новому тисячолітті // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід / За ред. А.Карася. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 1999. – С. 10.
9. Дубентон А. Громадянське суспільство в Україні: на варті демократії. // “Ї”. Незалежний культурологічний часопис. – 2001. Число 22. – С.55-71.
10. Іванух Р. Економічні реформи. Другий етап // Віче. – 2000. – №3. – С.61-75.
11. Карась А. Етика свободи і солідарності в громадянському суспільстві. // “Ї”. Незалежний культурологічний часопис. – 2001. – Число 21. – С.111-139.
12. Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. – К., 1999. – 350 с.
13. Колаковскі Л. До питання про поняття соціальної демократії: права людини проти демократії // “Ї”. Незалежний культурологічний часопис. – 2001. – Число 21. – С.233-239.
14. Колодій А. “Олігархи” й “олігархія”: зміст понять та українська політична дійсність // На УКМА. Політичні науки. – Вип. 19. – 2001. – С.31-35.
15. Кульчицький О. Український персоналізм: філософська й етнопсихологічна синтеза. – Мюнхен-Париж. 1985. – 192с.
16. Леп’явко С. Козацькі війни кінця ХУІ ст. в Україні. – Чернігів: товариство “Сіверська думка”, 1996. – 286 с.
17. Макеев С. Десятилетний кризис легитимности правящих элит // Політична думка. – 2001, – №3. – С.5-9.
18. Молчанов М. Політична культура України: радянська чи пострадянська // Сучасність. – 1995. – №10.
19. Мороз О. На захист прав людини (За стенограмою засідання) // Політика і час. – 2001. – №5. – С.44-56.
20. Нерсесянц В.С. История политических и правовых учений. Учебник для юридических вузов и факультетов — М.: Издательство НОРМА, 2001.– 736 с.
21. Погорєлова А. Культура парламентаризму – культура демократії // Віче. – 2003, – №4. – С.16-19.
22. Политология: Курс лекций/ Под ред. М. Н. Марченко. 2-е изд. – М., 1997. – 384 с.
23. Політологія / А. Колодій, В. Харченко…, – К., 2000
24. Політологія. Підр. За ред. Бабкіної О., Горбатенка В., – К., “Академія”, 2003
25. Політологія: історія та методологія / за ред. Ф.М. Кирилюка, – К., 2000
26. Полохало В. Негражданское общество как социополитический феномен Украины ⁄⁄ Полис. – 1999. – С. 25-33.
27. Сміт Е.Д. Національна ідентичність /Перекл. з англ. Таращука П. – К.: Основи, 1994. – 224 с.
28. Сокуренко В. Гуманістичний зміст концепції соціальної держави. // Право України, – 2000. – №11. – С.21-23.
29. Степаненко В. Проблеми формування громадянського суспільства: інститути, практики, цінності. / Українське суспільство: десять років незалежності К., 2001. – С.174
30. Тарасенко В. Куди переходить “перехідне” суспільство // Віче №5, 2001. – С.45-59.
31. Український соціум. – К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 2006 – 698 с.
32. Шаповаленко М. Посттоталітаризм, посткомунізм… Що далі? // На УКМА. Політичні науки. – Вип. 19. – 2001. – С.17-22.
33. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: В трьох томах /Пер. з рос. І.І.Сварника. – Львів: Світ, 1991. – Т.2. – 392 с.
34. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVII ст. Волинь і Центральна Україна. – К.: Наук.думка, 1993. – 416 с.



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації