Поиск по базе сайта:
Зміст icon

Зміст




Скачати 216.27 Kb.
НазваЗміст
Дата конвертації08.07.2013
Розмір216.27 Kb.
ТипДокументи





Зміст



Вступ ……………………………………………………………


3

1.

Зміст та функції ринку фінансових послуг……………………


4

2.

Інфраструктура ринку фінансових послуг, її елементи та їх регіональні особливості…………………………………………..


11

3.

Зарубіжний досвід формування регіональної інфраструктури ринку фінансових послуг……………………………………….


23




Висновки………………………………………………………….


41

Список використаних джерел…………………………………..


42



Вступ


Ринкова економіка не може функціонувати без організаційно оформленої, ефективно функціонуючої інфраструктури ринку на всіх його рівнях (регіональному, національному, міжнародному), що дає змогу полегшити учасникам ринкових відносин реалізацію своїх інтересів, підвищити оперативність та ефективність їх роботи і вдосконалити форми юридичного та економічного контролю.

Багатоплановість проблем створення та особливостей функціонування і розвитку регіональної інфраструктури ринку фінансових послуг як одного з основних елементів ринкових відносин і, зокрема, поступального становлення ринку фінансових послуг як на державному, так і на регіональному рівні, зумовлює необхідність здійснення комплексного теоретико-методичного дослідження.

Тема дослідження є актуальною, оскільки в Україні формування ринкової інфраструктури лише розпочинається, існує диспропорція в її розвитку на регіональному рівні і необхідно вирішити цілий спектр організаційних, правових і методичних питань.

Метою курсової роботи є визначення впливу державних і регіональних факторів на розвиток інфраструктури ринку фінансових послуг та обґрунтування тенденцій і шляхів її розвитку в Україні та регіоні.

Об’єктом дослідження є організаційно-економічні та соціально-економічні процеси, що відображають формування і розвиток регіональної інфраструктури ринку фінансових послуг.

Предметом дослідження є методологія формування інфраструктури ринку фінансових послуг і визначення шляхів її розвитку в регіоні.

Теоретичною та методологічною основою дослідження є сучасні теорії ринкової економіки. У процесі дослідження використовувалися: вибірка статистичних даних, групування, побудова динамічних рядів, графічних зображень, розрахунок середніх величин, прийом порівняння тощо.

  1. Зміст та функції ринку фінансових послуг


В умовах ринкової економіки процес мобілізації тимчасово вільних грошових засобів фізичних і юридичних осіб та їх перерозподілу між секторами економіки відбувається на ринку фінансових послуг. Що різноманітніша, з погляду суб’єктів і розмірів, структура заощаджень та інвестицій, то більшою є потреба в існуванні ринку фінансових послуг. Розвиток ринку фінансових послуг значною мірою відображає гнучкість фінансової системи і швидкість її пристосування до змін в економічному та політичному становищі країн, а розвинуті фінансові ринки стимулюють і посилюють фінансові потоки в економіці та зменшують суспільні витрати, і зокрема витрати кожного учасника ринку.

Саме цей ринок має істотний вплив на розвиток економіки країни в цілому та її регіонів, адже кожна підприємницька структура повинна постійно співпрацювати з інститутами ринку фінансових послуг, від їх розвитку залежить діяльність суб’єктів господарювання і, у свою чергу, без ефективного функціонування національної економіки неможливим є процес створення досконалого ринку фінансових послуг.

Згідно з міжнародною класифікацією видів фінансових послуг і проектом Концепції регулювання ринку фінансових послуг України, ринок фінансових послуг можна умовно поділити на такі сегменти: ринок банківських послуг, фондовий ринок, ринок страхових послуг, ринок послуг інших небанківських фінансових установ.

вырезано

5. Прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів. Забезпечуючи мобілізацію, розподіл та ефективне використання власного капіталу, задоволення короткострокових потреб у ньому окремих суб’єктів господарювання, ринок фінансових послуг сприяє прискоренню обороту капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому.

Функціонування ринку фінансових послуг підпорядковане дії певного економічного механізму, основу якого становить взаємозв’язок його елементів. Головними з них є: попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

Ринку фінансових послуг України притаманні непрозорість і обмежений доступ до інформації, технологій, переліку посередницьких послуг, цін, інститутів. Таким чином функціонування ринку фінансових послуг відбувається в умовах обмеженого попиту та пріоритетності банківських послуг, що зумовлює надмірне коливання цін, відсутність реальної бази для оцінки фінансових інструментів і відповідно призводить до банкрутства окремих банків.

Фактично можна стверджувати, що ринок фінансових послуг України не достатньою мірою враховує потреби реального сектора економіки, населення практично не бере участі в інвестуванні, крім того, рівень законодавчого забезпечення не відповідає міжнародним стандартам.

Щодо впливу факторів на розвиток ринку фінансових послуг, то більшість авторів дотримуються аналогічних думок, але разом з тим наводять різні їх групи, що зумовлено тим, що розглядаються різні сегменти ринку фінансових послуг (рис.1.1).

У складі факторів позитивного впливу на рівень розвитку ринку виділяє: кількість осіб працездатного віку, кількість заможних родин, розмір депозиту в комерційному банку на одного жителя працездатного віку, середньомісячний дохід одного жителя, середньомісячна заробітна плата, середньомісячний обсяг продукції, реалізованої на одному ринку, середня вартість 1 м² житла в обласному центрі. До негативних факторів впливу відносить: частка витрат на споживання в середньомісячному доході мешканця, заборгованість із виплат заробітної плати (відсоток від доходів у фонді оплати праці), темпи зростання заборгованості з оплати праці, рівень безробіття, кількість осіб, що досягли віку, старшого за працездатний, кількість малозабезпечених сімей. Нейтральним на цьому сегменті ринку є фактор диверсифікації зайнятості населення.

На рівень розвитку позитивно впливають: кількість юридичних осіб, середньомісячний розмір обігових коштів на одному підприємстві, частка підприємств промисловості, транспорту, зв’язку, будівницт­ва, торгівлі в загальній кількості юридичних осіб, частка підприємств, що отримують іноземні інвестиції, частка середньомісячного обсягу експортованої продукції в реалізованій продукції, співвідношення реалізованої і виробленої продукції, середня рентабельність економіки, середньомісячний обсяг виробленої продукції на одного мешканця працездатного віку.

Поряд з вищеперерахованими факторами, які умовно можна віднести до зовнішніх, слід виділяти групу внутрішніх факторів, які більшою мірою стосують­ся інфраструктури ринку фінансових послуг і формуються переважно на регіональному рівні. Зокрема, це стратегія розвитку, рівень капіталізації, рівень кваліфікації персоналу, рівень технічного забезпечення, ризики, які стосуються окремої фінансової установи. Тому в наступних розділах буде проведено аналіз зарубіжного досвіду, а також стану та ефективності ринку фінансових послуг регіонів України і його інфраструктури.

вырезано

Так, функціонування ринку капіталів забезпечують фондові та валютні біржі, страхові, холдингові та інвестиційні компанії, комерційні банки, брокерські та дилерські контори, інспекції контролю за цінними паперами, фонди державного майна, податкові інспекції.

На практиці існує досить чітке визначення сфери діяльності того чи іншого елемента інфраструктури ринку фінансових послуг, але універсальними є лише банки, оскільки саме вони можуть працювати на різноманітних фінансових ринках, на відміну від інших елементів інфраструктури. Інші ж елементи інфраструктури ринку фінансових послуг зупиняються на окремих фінансових послугах, тобто переважно є більш спеціалізованими (табл. 2.1).

Таблиця 2.1


Перелік фінансових послуг і структур, які їх здійснюють

Послуга


^ Структури, які надають

даний вид послуг

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано


Джерело: Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // Голос України. − 2001. − № 150. − С. 6.

Таким чином, узагальнюючи попередні трактування, можна вважати, що інфраструктура ринку фінансових послуг − це сукупність фінансових механізмів і структур, котрі регулюють рух потоків і забезпечують його нормальне функціонування. Розглядаючи будову ринкової інфраструктури, не слід обмежуватися перерахуванням інститутів, адже, крім них, інфраструктура включає регулюючі органи, інформаційну мережу та інститути, які її забезпечують, правове забезпечення.

Фінансово-економічний механізм ринку фінансових послуг передбачає наявність об’єкта управління – інфраструктури фінансового ринку. Перехідний характер української економіки зумовлює необхідність формування розвиненої ринкової інфраструктури, яка забезпечуватиме нормальне функціонування економіки країни. Для чіткого розуміння поняття «інфраструктура фінансового ринку» проаналізуємо методологічні підходи щодо трактування економічної сутності базових понять: «інфраструктура», «ринкова інфраструктура».

вырезано

На ринку цінних паперів основними видами прямих учасників фінансових операцій є:

– емітенти. Вони характеризують суб’єктів фінансового ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти виступають виключно в ролі продавця цінних паперів із зобов’язанням виконувати всі вимоги, які випливають із умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава (виконавчі органи державної влади та органи місцевого самоуправління), а також різноманітні юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Крім того, на національному фінансовому ринку можуть обертатись цінні папери, емітовані нерезидентами;

– інвестори. Вони характеризують суб’єктів фінансового ринку, які вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів. Інвестори, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, класифікуються за такими ознаками: за своїм статусом вони поділяються на індивідуальних (окремі підприємства, фізичні особи) й інституціональних інвесторів (представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами); залежно від цілі інвестування виділяють стратегічних (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельних інвесторів (купують окремі види цінних паперів виключно в цілях отримання доходу); за приналежністю до резидентів на національному фінансовому ринку розрізняють вітчизняних та іноземних інвесторів.

вырезано

Покупцями житла виступають рієлторські фірми, юридичні та фізичні особи. Окрім продавців і покупців, інфраструктуру ринку житла утворюють агентства з нерухомості (рієлторскі фірми), оцінники житла, банки, що займаються кредитуванням та фінансуванням житлового будівництва, кредитуванням купівлі житла та іпотечними операціями, юристи, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю, страхові компанії, інформаційні (в тому числі рекламні) структури.



  1. Зарубіжний досвід формування регіональної інфраструктури ринку фінансових послуг

Досвід формування і розвитку інфраструктури ринку фінансових послуг за кордоном свідчить, що серед основних елементів, які активно працюють є банки, кредитні спілки, у деяких країнах − фондові біржі, інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, страхові компанії і т. д.

Банки були історично першими установами, що спеціалізувалися на операціях на фінансових ринках, вони мають беззаперечний вплив на розвиток економіки, адже банки є основним каналом пропозиції грошових ресурсів економіці, визначають її купівельну спроможність і розвиток. Коефіцієнт
Р. Голдсміта, який відображає співвідношення фінансового сектора і реального багатства, за 20 років (із 1980 по 2000 рр.) зріс у розвинених країнах більше ніж до 30%, у тому числі у Великобританії – до 90% і в США – до 40% [2, с. 115].

У складі банківських інститутів, які функціонують на регіональному рівні, провідне місце займають комерційні (влючаючи державні і напівдержавні), ощадні, іпотечні, кооперативні банки.

Основними функціями комерційного банку, які визначають його економічну суть, слід вважати: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і випуск кредитних знарядь обігу. Окрім зазначених базових функцій, банк може виконувати низку інших функцій, які визначаються особливостями різних секторів ринку і потребами тих груп клієнтів, на які він спрямовує свою діяльність. Питання, − чи можна вважати банком фінансово-кредитну установу, яка виконує хоча б одну з базових функцій, − законодавство різних країн вирішує по-різному. Так, у США Законом “Про рівність конкуренції в банківській справі” (1987 р.) передбачено, що банк − це установа, яка або пропонує вклади до запитання, або займається наданням комерційного кредиту [6, с. 12].

вырезано

Ще одним елементом інфраструктури ринку фінансових послуг є приватний банківський сектор. Існують різноманітні піходи до функціонування цього сектора. Швейцарія на даний час є найбільшим центром приватного банківництва. Приватні банки Швейцарії здійснюють управління інвестиційними портфелями, спеціалізуються на управлінні майном заможних клієнтів і організацій, здійснюють індивідуальні послуги, на даний час переорієнтовуються на обслуговування середнього класу. Найбільшими конкурентами цих банків виступають такі американські банки, як Merrill Lynch, Chase Manhattan, GP Morgan i Citibank. Помітну роль відіграють приватні банки Німеччини (на 350 приватних банків припадає 30% банківських операцій), Великобританії, Франції (табл. 3.1) [8, с. 16].

За даними дослідження World Wealth Report, підготовленого групами Merrill Lynch i Cemini, загальна вартість активів, які обертаються в приватному банківському бізнесі, становить 25,5 трлн доларів. Річний темп зростання ринку приватних банківських операцій становить 18%, і, за прогнозами на найближчі п’ять років, становитиме 12%. Така тенденція буде вирішальною в розвитку приватних банків [5, с. 76].


Таблиця 3.1

Найбільші приватні банки світу за обсягом активів в управлінні

Банк

Країна

Активи,

млрд дол.

Персонал,

чол.

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

вырезано

Джерело: Зайцев О. Мировой частный банковский бизнес: перемены неизбежны / По материалам Finansial Times // Банковская практика за рубежом. − 2005. − № 9. − С. 75.

Крім того, за останні роки спостерігається тенденція обслуговування приватними банками не тільки багатих клієнтів, а й обслуговування фізичних осіб, що перш за все пов’язано з вищою активністю останніх, зниженням доходів від операцій з юридичними особами, конкуренцією з боку Інтернет-банків і з тим фактом, що на нинішній день близько 50% акцій європейських банків перебувають у власності дрібних приватних інвесторів [9, с. 48].

Компанія Pricewaterhouse Coopers в огляді “European Private Banking 2004-2005” виділяє такі фактори успішності діяльності приватних банків: обсяг акти­­вів в управлінні; відношення витрат до доходів; прибуток до оподаткування; дохідність інвестицій; зростання прибутку; імідж і репутація; дохідність капіталу і активів; обсяг прибутку на одного клієнта; вірність клієнтам.

Організація кредитування малих підприємств і аграрного сектора можлива через кооперативні банки, засади діяльності яких повинні узгоджуватися з відповідними міжнародними кооперативними принципами, які схвалено Міжнародним кооперативним альянсом (МКА) – міжнародною неурядовою організацією, яка в рамках ООН об’єднує національні корпоративні організації понад 120 країн світу [18, с. 20].

вырезано

Якщо збережеться тенденція останніх років, можна прогнозувати скорочення кількості банків в Європі на чверть протягом 10 років, або на 2300 організацій, тобто з 8500 до 6200 банків. Це означає що зникне 110 банків у Південній, 1300 банків − у Центральній і 900 банків − у Північній Європі (кількість банків тут за останні 10 років скоротилася на третину) [12, с. 29].

Разом з тим у світовій практиці значною проблемою є питання співіснування малих і середніх банків поряд із великими банківськими установами. Штучне збільшення розмірів національних банківських інститутів, спрямоване на досяг­нення ними паритету в конкуренції з іноземними банками, не завжди доцільне.

Намагаючись утримати міжнародну конкуренцію, можна втратити національ­не конкурентне середовище. У результаті дослідження більше ніж 100 галузей промисловості в десяти країнах світу професор гарвардської школи М. Портер дійшов висновку, що місцеве суперництво відіграє на даний час більшу роль, ніж будь-коли, і розмір фірм не дає переваг у конкуренції. Компанії повинні мати конкурентів у своїй країні, щоб бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках [9, с. 19].

Як показує досвід розвинутих країн, мережа малих і середніх банків є важливим елементом банківської системи. Так, у США частка малих і середніх банків становить більше ніж 80% загальної кількості кредитних закладів [9,
с. 19]. Це пов’язано з тим, що саме малі банки здебільшого обслуговують малий і середній бізнес, а також широкий прошарок населення, тобто той сегмент ринку, який є недостатньо привабливим для великих банків.

вырезано

У Канаді налічується 968 кредитних спілок, яким підпорядковано 1967 місцевих відділень і філій. Загалом вони володіють активами на суму 44,7 млрд канадських доларів. Активи народних кас становлять 55,7 млрд доларів. Кооперативні фінансові установи концентрують 100,4 млрд канадських дол., що становить 13% від активів усіх суб’єктів ринку фінансових послуг Канади. Зокрема, кредитні спілки і народні каси акумулюють 15% депозитних вкладів, надають 17% іпотечних і 14% споживчих кредитів, а також забезпечують своїх членів майже повним переліком різноманітних банківських послуг [2, c. 48].

Досить висока роль кредитних спілок в Ірландії – 23% населення перебувають у лавах кредитних спілок. Тоді як у Великобританії членами кредитних спілок є лише 1% населення [13, с. 34].

У цілому кооперативні фінансово-кредитні установи стали вагомим елементом фінансових систем економічно розвинутих країн. Сьогодні у світі нараховується близько 900 тис. фінансово-кредитних установ, які працюють на кооперативній основі.

вырезано

Більше ніж 30 бірж світу входять у Міжнародну федерацію фондових бірж (Париж), яка здійснює координацію структур фондових ринків, розглядає питання законодавства і торгівлі цінними паперами, вплив економічної політики на фондовий ринок, розвиток техніки і технології біржової справи [140, с. 343].

Основними центрами біржової торгівлі є Нью-Йорк, Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Мілан, Токіо. Центральні біржі Західної Європи є міжнародними.

У деяких європейських країнах практикують створення біржових альянсів, зокрема [6, с. 26−27]:

  • альянс Лондон / Франкфурт, основний принцип якого − створення пан’європейської біржі для торгівлі 300 провідними компаніями Європи;

  • альянс Бенілюкс − місцева консолідація бірж країн Бенілюксу;

  • SWX (Швейцарія) − місцева консолідація бірж Цюріха, Базеля і Женеви;

  • Easdaq − європейський єдиний ринок для компаній, які швидко зростають.

У той час, коли західноєвропейські біржі та торговельні системи намагаються створити загальноєвропейський торговельний простір, провідні американські торговельні майданчики здійснюють перші кроки до створення глобального фондового ринку. Активно діє в цьому напрямі позабіржова торговельна система NASDAQ, проект якої полягає у створенні торговельних майданчиків у Європі та Японії, аналогічно тим, які існують у США [10, с. 8].

вырезано

Вкладники недержавних пенсійних фондів, на відміну від державного пенсійного забезпечення, отримують такі переваги:

  • кошти, вкладені в недержавний пенсійний фонд, не знеособлюються в процесі їх обігу;

  • приватні пенсійні фонди можуть здійснювати виплати особам, які досягли пенсійного віку, незалежно від терміну придбання поліса та суми виплачених внесків.

Пенсійні фонди досить активно функціонують у США і Великобританії. Активи пенсійних фондів США щодо ВВП становлять 89,9%, Великобританії – 101,0%. Значно нижчий вказаний показник у постсоціалістичних країнах. Так, в Угорщині він становить 4%, Польщі і Чехії – по 2% [13, с. 43].

Пенсійні фонди на Заході є другим за обсягом після страхових компаній інвестором в облігації корпорацій та найбільшим інституційним інвестором в їх акції. У Великобританії, наприклад, вони володіють майже половиною всіх акцій компаній у межах країни та значною часткою акцій іноземних компаній, а у США − ¼ усіх акцій компаній і ½ усіх облігацій [7, c. 73].

Поряд із перерахованими фінансово-кредитними інститутами, на фінансовому ринку працюють торговці цінними паперами, депозитарії, незалежні реєстратори.


Висновки

Узагальнюючи існуючі в економічній думці підходи, ринок фінансових послуг визначено як особливий механізм взаємодії власників заощаджень, реальних інвесторів і фінансових посередників, що ґрунтується на добровільній договірній основі та принципах економічної доцільності і забезпечує на основі попиту й пропозиції мобілізацію заощаджень і трансформацію їх в інвестиції.

Розвиток ринку фінансових послуг України відбувається під впливом низки факторів, які згруповано в такі групи: макроекономічні, соціально-економічні, політичні, нормативно-регулюючі, інформаційні, історичні, психологічні. Усі вони мають вплив на розвиток ринку фінансових послуг на регіональному рівні, проте значною мірою залежать від розвитку в регіоні сегментів ринку фінансових послуг і характеризуються більш деталізованими показниками.

Ринок фінансових послуг не може ефективно функціонувати без відповідної інфраструктури. Виходячи з трактування поняття “інфраструктура ринку фінансових послуг”, вважаємо, що регіональна інфраструктура ринку фінансових послуг – це фінансовий механізм і фінансові інститути, які діють на території регіону і мають регулюючий вплив на регіональний розвиток. При огляді функціонування елементів інфраструктури ринку фінансових послуг відмічено нерівномірність територіального розміщення, диференціацію цін і послуг залежно від пріоритетів розвитку регіону, сприйняття продукту клієнтами, рівня доходів населення та інших показників.

Результати дослідження світового досвіду формування інфраструктури ринку фінансових послуг показують, що в регіонах процвітають ті елементи інфра­структури, котрі виходять на більш високий щабель розвитку (державний, світовий), і саме вони здатні забезпечувати розвиток промисловості, сільського господарства у великих масштабах. Невеликі елементи інфраструктури ринку фінансових послуг переважно обслуговують малий і середній бізнес.

На даний час, попри значну конкуренцію з боку фінансово-кредитних посередників на європейських фінансових ринках, головну роль відіграють банки. Охарактеризовано проблеми і перспективи їх розвитку, на регіональному рівні, зокрема, розглянуто питання процесу глобалізації на фінансових ринках, проблеми функціонування малого і середнього банківського бізнесу, ефективного банківського обслуговування. А також розглянуто основні тенденції розвитку фондових бірж, їх альянсів, інститутів спільного інвестування, пенсійних фондів з метою запровадження позитивного досвіду їх функціонування при формуванні інфраструктури ринку фінансових послуг України.


Список використаних джерел


  1. Дериг Х.-У. Универсальный банк – банк будущего. Финансовая стратегия на рубеже века: Пер. с нем. − М.: Международные отношения, 1999. − 384 с.

  2. Науменкова С. Ринок фінансових послуг: основні тенденції розвитку // Вісник НБУ. − 2000. − № 1. − С. 36−43.

  3. Стратегия-2000 – ориентация на различные банковские услуги // Банковские услуги. − 1999. − № 11−12. − С. 29−33.

  4. Пантелеев А. В. Развитие конкурентной среды банковского рынка: государственное предпринимательство и кадровая политика // Банковские услуги. − 1999. − № 8−9. − С. 17−26.

  5. Паламарчук В. О., Бойченко О. К. Банківська діяльність за умов перехідної економіки: економіко-правові аспекти // Фінанси України. − 1998. − № 3. −
    С. 46−58.

  6. Дзюблюк О. До питання про суть комерційного банку і специфіку банківського продукту // Вісник НБУ. − 1999. − № 4. − С. 60−62.

  7. Василишен Э. Н., Маршавина Л. Я. Механизм регулирования деятельности коммерческих банков России на макро- и микроуровне. − М.: ОАО “Экономика”, 1999. − 271 с.

  8. Адекенов Т. М. Банки и фондовый рынок. − М.: “Ось-89”, 1997. − 160 c.

  9. Масленников В. В. Зарубежные банковские системы. − Иваново: Обл. кн.
    изд-во “Талка”, 1999. − 392 с.

  10. Стоян В. І. Фінансовий ринок України: проблеми і перспективи розвитку // Фінанси України. − 2000. − № 12.− С. 135−140.

  11. Задоя А. О., Ткаченко І. П. Структура та функції сучасного фінансового ринку // Фінанси України. − 1999. − № 5. − С. 3−10.

  12. Гальчинський А. С. Основи економічної теорії. − К.: Вища школа, 1995. −
    471 с.

  13. Гриценко A., Соболєв В. Ринкова інфраструктура: суть, функції, будова // Економіка України. − 1998. − № 4. − С. 35−44.

  14. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. / За ред. проф. Ю. Ніколенка. − К.: Либідь, 1998. − Кн. 1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка. − 272 с.

  15. Экономическая энциклопедия / Науч.-ред. совет изд-ва “Экономика”, Ин-т. экон. РАН; Гл. ред. Л. И. Абалкин. − М.: ОАО Изд-во “Экономика”, 1999. − 1055 с.

  16. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. – К.: Ника-Центр, 1999. − Т. 1. − 592 с.

  17. Масленченков Ю. С., Тавасиев А. М. Банк – партнер предприятия: расчетно-платежные операции и хеджирование: Учеб. пособие для вузов. −
    М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. − 351 с.

  18. Зайцев О. Мировой частный банковский бизнес: перемены неизбежны / По материалам Finansial Times // Банковская практика за рубежом. − 2000. − № 9. − С. 74−77.

  19. Павлова О. Частные банки осваивают новый рынок / По материалам Financial Times // Банковская практика за рубежом. − 2000. − № 11. − С. 47−51.

  20. Створення і функціонування кооперативних банків: принципи, проблеми, уроки для України / Інформаційний бюлетень українсько-європейського консультаційного центру з питань законодавства // Фондовый рынок. − 2000. − № 47. − С. 20−21.

  21. Дериг Х.-У. Универсальный банк – банк будущего. Финансовая стратегия на рубеже века: Пер. с нем. − М.: Международные отношения, 1999. − 384 с.

  22. Кузнєцова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування. − К.: Юрінком Інтер, 1998. − 528 с.

  23. Бутузов В. Організація діяльності інститутів спільного інвестування в США // Економіка, фінанси, право. − 2000. − № 3. − С. 36−39.

  24. Зубченко Л. Рост индустрии управления активами на Западе // Бизнес и банки. − 1998. − № 34. − С. 7.

  25. Україна: Фінансовий сектор та економіка. Нові стратегічні завдання / Звіт Світового банку. − К., 2001. − 120 с.

  26. Плакин В. П. Условия и перспективы кредитно-инвестиционной деятельности российских банков. − М.: Аналитический центр финансовой информации, 1998. − 160 с.

  27. Завьялова Е. Кто не успел, тот еще не опоздал / По материалам Bank Technology News // Банковская практика за рубежом. − 2000. − № 5. − С. 74−75.

  28. Негребецька Л. Кредитні спілки як організації фінансової взаємодопомоги // Регіональна економіка. − 1999. − № 2. − С. 121−126.

  29. Гончаренко В. Кредитні спілки і кооперативні банки та особливості
    їх розвитку в Україні // Вісник НБУ. − 2000. − № 1. − С. 47−50.

  30. Тадвей Р. Фінансові аспекти суспільного добробуту // Фінанси України. − 2000. − № 5. − С. 30−35.

  31. Финансы, деньги, кредит: Учебник / Под ред. О. В. Соколовой. − М.: Юристь, 2000. − 784 с.

  32. Мещерова Н. В. Организованные рынки ценных бумаг: Учеб. пособие для студентов вузов. − М.: Логос, 1999. − 200 с.





Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації