Поиск по базе сайта:
Економічна сутність і зміст кредитного забезпечення icon

Економічна сутність і зміст кредитного забезпечення




НазваЕкономічна сутність і зміст кредитного забезпечення
Сторінка1/3
Дата конвертації08.07.2013
Розмір0.54 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3

РОЗДІЛ 1


Теоретичні основи кредитного забезпечення

відтворення основних засобів


    1. Економічна сутність і зміст кредитного забезпечення




Виявлення специфіки кредиту та кредитного забезпечення здійснюється, переважно, на підвалинах діалектичного розгляду існуючого проблемного поля, в царині кредитних відносин, із застосуванням комплексного вдумливого підходу до детального встановлення конкретної сутності цих явищ. Це зумовлює проведення широкоспекторного вичерпного науково-критичного копіткого аналізу та виділення щаблів дослідження їх суті. Такими щаблями нами визначено економічну сутність і зміст кредиту, кредитного забезпечення та його особливостей відтворення основних засобів сільськогосподарського призначення, що розкриває структура розділу.

Різнобічні економічні бурхливі трансформації виявили шеренгу сучасних гострих викликів, що мають вирішальне значення для економічного поступу суб’єктів аграрного сектору економіки. До пріоритетних, серед них, належать теоретико-методологічні цеглини підвищення ефективності та рівня кредитного забезпечення відтворення основних засобів галузі.

Різні сегменти кредитного забезпечення, його ефективності в сільськогосподарських підприємствах висвітлені у великій кількості блискучих наукових доробок, серед яких варто виділити таких авторів, як В.Александрова, В.М. Алексійчука, О.Є. Гудзь, М.Я. Дем’яненка, М.Долишну, М.Козоріз, І.Матвієнка, М.Пашуту, А.Пересаду, А.Поддєрьогіна, П.А. Стецюка та інших дослідників. Проте, питання економічної суті та змісту кредитного забезпечення залишаються дискусійними, оскільки змінюються умови господарювання і на кожному окремому моменту відповідає ключова певна категорія. Залишається невирішеним перелік гострих питань використання методів і форм кредитного забезпечення розвитку сільськогосподарських підприємств.

На думку дослідників, „сучасний етап трансформаційного періоду економіки України характеризується рядом позитивних зрушень: піднесенням національної економіки, зміщенням акцентів державної політики на ринково-орієнтовані методи управління, створенням та розвитком елементів ринкової інфраструктури. В аграрній сфері активно відбуваються реформування земельних відносин, реорганізація існуючих та створення нових підприємств, розвиваються ринкові форми та методи господарювання. За цих умов посилюється роль кредиту у розвитку економіки агропромислового комплексу. Проте система кредитних відносин в аграрній сфері знаходиться ще у стані формування. Фактично відсутні спеціалізовані аграрні кредитні установи, а кредитне забезпечення агропромислових товаровиробників здійснюється, як правило, на загальних умовах. Не знаходять свого відображення особливості функціонування аграрних кредитних установ і в українському законодавстві” [64, с.1].

Ринкова економіка – це, передусім, фінансові відносини, специфічна сфера економічних відносин, в основі яких лежать процеси, що відбуваються в результаті створення, розподілу, обміну, використання валового внутрішнього продукту і національного доходу. Фінанси як наукове поняття асоціюються з тими процесами, які на поверхні суспільного життя проявляються в різноманітних формах і обов'язково супроводжуються рухом (готівковим або безготівковим) грошей. При розподілі прибутку та формуванні фондів на відтворення основних засобів, відносинах сільськогосподарських підприємств із бюджетом з приводу формування основних засобів, фінансуванні відтворення основних засобів за рахунок кредитних і позикових ресурсів і подібних фінансових операціях відбувається рух грошових коштів.

Для дослідження суті кредитного забезпечення відтворення основних засобів слід виявити загальні властивості, що характеризують їхню внутрішню природу як фінансових явищ. Слід зважити на те, що економічні відносини є різноманітними та різноплановими: вони виникають на всіх стадіях відтворювального процесу, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності та буття. При цьому, слушно характеризуючи одну із визначних меж буття суспільства, презентовані в абстрактному довершеному систематизованому вигляді, тотожні економічні відносини, утворюють й відповідну логічно досконалу економічну категорію.

(ВЫРЕЗАНО)

Кредит як одна з категорій фінансів, відображає економічні відносини, пов’язані з акумуляцією і перерозподілом вільних грошових ресурсів. Основою кредиту є нерівномірність, плинність та строкатість колообертів капіталів різних індивідуумів, що зумовлює наявність зростаючого нагромадження тимчасово вільних коштів в одних та несподівану появу гострої нестачі і необхідності їх додаткового залучення у інших. Саме ці незаперечні обставини потребуючи вдумливого усунення суспільного протиріччя між нищівним бездіяльним осіданням й однобічним манливо хитким збереженням залишків коштів та логічно доцільною потребою їх жвавого використання в економічному оберті, перетворюють кредит в досконалий інструмент перерозподілу капіталу. Саме тому питанням кредиту та кредитних відносин в економічній науці відводиться особливе місце, а суть і роль кредиту постійно є предметом аналізу й удосконалення в працях як іноземних, так і вітчизняних учених.

Поняття кредиту досить давно застосовується у суспільному житті. Становлення категорії, на що обґрунтовано вказують більшість дослідників 4, 24, зумовлено розвитком товарного виробництва, виникненням товарообміну й появою грошей. Беззаперечно, переконлива першопричина слушної появи кредиту обумовлена непохитним гострим бажанням індивідуумів прискорити отримання грошей чи грошових еквівалентів, за реалізацію товарів, в процесі їх повного відчуження від власників, що й породжує кредитні відносини.

Тлумачення слова „кредит”, за енциклопедичним визначенням, утворено від латинського дієслова „credere”, що означає „вірити” або „довіряти” [10]. Довіра є основною умовою кредитування. Позичальник і кредитор мають пов'язуватися взаємною довірою: бути впевнені в діях один одного, оскільки це впливає на їхні фінансові відносини. З інших джерел, походження слова пов’язується з англ. „сredit” – позичка [251, с.315] і характеризує відносини між кредитором і одержувачем кредиту. Фінансово-кредитний словник [244, с.103] під кредитом розуміє власне позичку в грошовій або товарній формі на умовах повернення, зі сплатою відсотків, що відображає взаємовідносини між кредитором і позичальником.

Кредит як сфера економічних відносин сформувався, за дослідженнями істориків, у VIII ст. до н. е. у Вавилоні. В подальшому, кредитні відносини набули свого потужного визначального поступу у Стародавній Греції вже на початку VI ст. до н.е, а пізніше, у ІІІ ст. до н.е. - у Стародавньому Римі. Загальновизнано [113, с.14], що кредит виник при розпаді первісного ладу на основі розвитку грошових відносин і майнової диференціації суспільства. Надалі він перетворюється у форму руху позичкового капіталу – грошового капіталу, що надається в позику на умовах повернення за плату у вигляді відсотка.

З розвитком та пожвавленням товарного виробництва й небувалим розширенням економічних зв’язків, окрім сфери обміну, зростаючу потребу у кредиті все частіше й наполегливіше відчували й інші галузі відтворення, особливо гостро – галузь споживання. Всеохоплюючого вирішального характеру і найбільш потужного поступу кредит набув в хитких і мінливих умовах ринку, вайлувато оповиваючи всі визначні галузі життя суспільства. Саме строкатість, складність й багатогранність його буття, зумовлює й широту, різнобічність та багатобарвність кредитних відносин 67.

У процесі визначення організаційних основ фінансово-кредитних систем дослідники [3, 4, 113] визнали, що при розв’язанні, вирішенні організаційно-економічних завдань будь-яка система господарювання потребує залучення зовнішніх фінансових ресурсів, що зумовлює використання кредиту.

Кредит як економічна категорія [4] є відображенням відносин між суб’єктами господарювання щодо надання й отримання позички у грошовій або товарній формі на умовах повернення, строковості та платності. Це є рух вартості в інтересах реалізації певних потреб. Кредит є універсальним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, фінансових ресурсів і, відповідно, матеріальних та трудових ресурсів, вирівнювання рівня рентабельності підприємств на основі переливу капіталів, що сприяє прогресивним структурним зрушенням у народному господарстві [82].

Суть кредиту виявляється в його функціях, які нами систематизовано за визначеннями різних авторів у додатку А, на підставі чого можна зробити висновок, що головними з них є такіі:

– перерозподільна – кошти економічних суб'єктів, які вони мають в надлишку, можуть бути передані тим економічним суб’єктам, які відчувають нестачу коштів, і це сприятиме безперервності процесу виробництва та прискоренню руху капіталу;

– емісійна – на основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів;

– контрольна – забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди.

Проте, незважаючи на історичну етапність становлення поняття „кредит”, й досі цих пір не запроновано єдиного підходу до його визначення в українському законодавстві (табл. 1.1). Так, Національний банк України довгий час слушно визначав кредит „як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності та цільового характеру” 156. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг вдумливо розглядає кредит як „грошові кошти, надані фінансовою установою клієнту в розмірі та на умовах, установлених відповідним договором” 8. Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” кредит принципово визначається як „кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент” 216. Це визначення є невиправдано однобічною характеристикою кредиту як явища, в якому досконало не розкрито вичерпно економічної суті і є поверховим і загальним.

В Законі заслужено наведені прикметні риси кредиту: „це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент”. Податкове законодавство слушно розглядає кредитну операцію як „вид господарської операції суб'єкта підприємницької діяльності, що передбачає надання права на купівлю матеріальних цінностей і нематеріальних активів з відстроченням платежу, а також на позичку грошових коштів з відстроченням їх погашення” 216. Тобто, надання кредиту в законодавчо-нормативних актах визначається як кредитна операція. Зокрема Господарський кодекс розглядає кредитні операції банків як „розміщення банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян” 50.

^ Таблиця 1.1

Формулювання термінів „кредит” та „кредитні операції”

у нормативно-правових актах України

^ Нормативно-правовий акт

Формулювання

Господарський кодекс [50]

„Кредитні операції банків - розміщення банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян” [50].

Постанова правління НБУ від 28 серпня 2001р. № 368 „Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні” [172]


(ВЫРЕЗАНО)

Закон України від 7 грудня 2000 р. № 2121- ІІІ „Про банки і банківську діяльність” [208]

(ВЫРЕЗАНО)

Закон України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств”[216]

(ВЫРЕЗАНО)

Закон України від 12 липня 2001 р. № 2664 –ІІІ „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” [211]

(ВЫРЕЗАНО)

Дефініція „банківський кредит” за тлумаченням що детально висвітлено і наведено в Законі України „Про банки і банківську діяльність” 208, у ст. 49 означає, що це „операції банку по: розміщенню залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик; організації купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); наданню гарантій і поручительств та інших зобов'язань для третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг”208.

Як свідчить наведений вище аналіз чинного законодавства (додаток Б), на сучасному етапі його формування відсутнє однозначне обґрунтоване визначення кредиту та кредитного забезпечення, що перешкоджає формуванню відповідної теоретико-правової бази для різних прикладних досліджень, стосовно нашої теми – ефективного кредитного забезпечення відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств.

Таким чином, з огляду на сутність кредиту [113] можна узагальнити певні його властивості. В контексті дисертаційного дослідження кредит забезпечує безперервність процесів розширеного відтворення, за його допомогою можна нівелювати вплив сезонності виробництва і скоротити загальний обсяг коштів, які повинні мати в наявності суб’єкти господарювання.

Проте слід зазначити, що визначення сутності, змісту, функцій і форм кредиту та кредитних відносин характеризується певною системністю. Насамперед визначення залежить від сфери застосування або дослідження категорії „кредит”. Тому поняття кредиту багатозначне і використовується як: характеристика репутації або фінансового стану особи; здатність придбати товари з відстрочкою платежу або за кошти кредитора; обліковий запис із правої сторони рахунків; передача наявних реальних цінностей на визначальних умовах: повернення, платності, терміновості та цільового характеру в особливе, тимчасове користування у грошово-натуральній чи визначальній грошовій формі, одним індивідуумом (кредитором) – іншому (позичальнику) 7.

Деякі дослідники акцентують увагу на інших сторонах кредиту. Зокрема, М.І. Савлук слушно акцентує, що „кредит – це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державою з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення виплати відсотків”51. У своєму змістовному визначені він наголошує на одній із винятково важливих сторін кредиту – перерозподілі вартості.

Академік А.А. Чухно [262, с.9] вважає, що кредит – категорія об’єктивна, адже його необхідність спричинена власне процесом виробництва. Основою для виникнення кредиту є наявність тимчасово вільних коштів.

В.М. Березовик, на підставі власних досліджень, переконливо доводить таку тезу „кредит – це економічні відносини, що виникають у зв’язку з передачею кредитором позичальникові в тимчасове користування коштів на умовах економічної доцільності” [27]. Вчений блискуче аргументовано виявив ще одну важливу логічну умову кредитних відносин та досконалої організації їх строкатого процесу: економічну доцільність. Пояснюючи її глибокий зміст, він далі слушно концентрує увагу, що „кредиторові має бути більш вигідно надати кредит позичальникові з отриманням плати, ніж використати ці кошти (вартість) для власних потреб, а для позичальника ефект від використання позичених коштів (вартості) має перевищувати розмір плати кредиторові за користування кредитом. Економічна доцільність є більш широким поняттям, ніж платність кредиту, оскільки може передбачати не тільки отримання прибутку кредитором і позичальником, але й збільшення споживної вартості активів” [27, с.15].

Визначення кредиту не може бути вичерпним без тлумачення суті такого поняття, як „позика”, на чому наголошують автори низки наукових праць. Пояснюється це тим, що на думку дослідників [234], кредитні відносини проникли у всі сфери господарського життя. Деякі автори ототожнюють категорії кредиту і позики. Тобто, зміст цих понять вони розглядають як тотожність, хоча, на нашу думку, обгрунтованіше розглядати їх як підпорядкованість. Адже між цими поняттями існують суттєві відмінності. Ці переконливі відмінності, в першу чергу, принципово стосуються беззаперечно сфери їх дії, а не лише поверхових обсягів їх змісту і, таким чином, досконало формують і вичерпно та змістовно відображають строкаті економічні відносини загальновизнаного специфічного різновиду. Позика, як і кредит, засновані на передачі в тимчасове користування певного предмету. Однак предметом кредитних угод є мінова вартість, а позики - мінова і споживна вартість [4].

Власність на кредитні ресурси, і породжені нею винятково вагомі відносини, мають істотний глибокий вплив на прояв кредитом його різнобічної економічної природи. М.М. Балахнічова вважає, що „кредит – це товарно-грошові відносини, що носять розподільчий характер і пов’язані з утворенням і використанням тимчасово вільних коштів. Часто поняттями „позика” і „кредит” користуються як синонімами, або ж їх зміст розмежовують за тією ознакою, що позика є різновидом кредиту, або навпаки. Тобто зміст їх розглядають або як тотожність, або як підпорядкованість. Проте між цими поняттями є суттєві відмінності іншого порядку. Вони пов'язані не тільки з різницею в обсягах змісту, але й сферою дії, формуючи таким чином специфічні види економічних відносин” [16].

Додатково, позичці, на противагу кредиту, абсолютно притаманні й інші визначальні умови та невичерпні можливості досконалого застосування права власності. Наприклад, індивідуум незаперечно може надавати позику на невизначений (до запитання) термін, а не лише на обмежений. На противагу кредиту, позичка може вибірково надаватись і без будь-якої плати за її користування (безпроцентні позики), або із застосуванням різних методів платежів за користування нею (дивіденди, проценти, пільги тощо).

Таким чином, ґрунтуючись на зазначеному, та зважаючи на особливості угод за позиками, у визначенні, позику можна сформулювати, як операцію, суть якої окреслюється передачею – одержанням мінової або споживчої вартості індивідуумом у тимчасове володіння, розпорядження чи користування, тобто з обов'язковим її поверненням. За своєю сутністю поняття „позика” характеризує як кредитні та майже кредитні (квазікредитні) позичкові відносини, а також орендні, які теж передбачають передачу в тимчасове володіння споживної вартості.

У наведеному науковцями А.В. Глущенко і А.П. Слєповою [49, с.18] категоріальному аналізі чітко розрізняються поняття „кредит” і „позика”. Вони визначили, що у часовому періоді з 1861 р. позика вважалась найбільш загальною категорією, що відображає спектр кредитних відносин. Власне кредит – позика шляхом випуску, продажу та ін. операціями з кредитними документами. З 1922 по 1964 р. позика була єдиною категорією, що відображала кредитні відносини, а поняття кредиту майже не використовувалось.

Л. Рябініна вважає, що „визнання за кредитом того, що його сутність – економічні відносини з приводу зворотного руху позиченої вартості – логічно потребує визнання і того, що позичка є об’єктом цих відносин, а також того, що кредит і позичка, хоч і взаємозв’язані, але зовсім різні поняття”[169, с.26]. І далі: „в кредитних відносинах повертається не кредит, а саме позичка, оскільки його повернути не можливо …як будь-які відносини” [169, с.26].

Результати дослідження автора М.М.Балахнічової переконливо доводять щодо аргументованості виділення сутнісних характеристик понять „кредит” та „позика”, зокрема за ознаками: об’єкт, суб’єкти, ознаки та принципи. При цьому „об’єктом є позиковий капітал; суб’єктами – кредитори та позичальники. До ознак віднесені: грошова природа кредиту; наявність високого рівня довіри між учасниками кредитних відносин; добровільність, рівноправність і співпадання економічних інтересів учасників кредитної угоди; економічна самостійність учасників кредитування; одержання економічних вигод учасниками кредитних відносин; економічна відповідальність учасників за своїми обов'язками; незмінність права власності на позиковий капітал; вартісна природа; капіталізація вільної вартості; перервність і дискретність на мікро та макроекономічному рівнях” [16, с.7].

Отже, аналізуючи висловлені думки та результати дослідження науковців, можна стверджувати, що у визначенні сутності понять „кредит” і „позика” простежується спільна ієрархічність ознак: поверненість, терміновість, платність, цільове використання, забезпеченість. Зокрема, поняття „позика” використовується тоді, коли набули ознак орендні або позикові відносини, які не завжди пов’язані з банком, а поняття „кредит” – коли ці відносини пов’язані взаємовідносинами з комерційним банком. Отже, використання цих понять залежить від людського фактору – що відбулось із поняттями „позика” та „кредит”, які сприймаються майже ідентично.

Аналіз підходів до визначення кредиту, на думку академіка А. Чухно [262, с.13], дає підстави зробити висновок, що ємна за своїм економічним змістом категорія кредиту є об’єктивно необхідною формою функціонування суспільного виробництва, яка істотно впливає на всі сфери суспільного відтворення. Як бачимо, дослідження категорії „кредит” призводить до необхідності дослідження його не як окремого явища, а як системи відносин, тобто – як кредитних відносин.

(ВЫРЕЗАНО)

Окрім того, у науковому джерелі [4] визнано, що кредит - це економічні відносини між суб'єктами господарювання з приводу перерозподілу вартості на умовах повернення й сплати відсотків. Тому виділяють три складові характеристики кредиту у взаємозв’язку з їх рухом (кредитними відносинами): структуру, стадії руху та економічні основи (принципи) кредиту. Характерні риси кредиту як об'єкта кредитних відносин полягають у тому, що він розглядається як товар: має ціну, якою є позичковий процент та розмежовується капітал-функція і капітал-власність.

Кредитні відносини мають певні особливості та характер руху: акумуляція коштів кредитором; розміщення коштів кредитором (надання кредиту); отримання кредиту позичальником; використання позичальником коштів, отриманих у кредит; одержаня позичальником доходу від проекту, на який береться кредит; повернення позичальником кредиту і сплата відсотків за користування ним. Слід зазначити, що саме на базі кредитних відносин кредитна система організовує нагляд за діяльністю позичальників і кредиторів, оцінює кредитоспроможність і платоспроможність господарюючих суб’єктів, контролює виконання умов кредитування.

З точки зору макроекономіки, кредит і кредитні відносини можна ідентифікувати в контексті економічної власності. Так, С.Мочерний та О.Усенко вважають, що „кредитні відносини – це система економічних відносин між різними економічними суб’єктами у процесі організації механізму кредитування, проведення певних маркетингових досліджень, та передусім, відносин економічної власності для надання коштів у позику і плати за неї” [138, с.3].

За думкою Л.А. Мельника, „кредитні відносини є відособленою частиною економічних відносин, по­в’язаних з наданням коштів у позику і поверненням її разом з певними відсотками”[134, с.3]. І далі, „кредитні відносини пов’язані з відтворенням позикового капіталу, вони мають поворотний і відплатний характер, в них завжди беруть участь дві сторони кредитного процесу – суб’єкти кредитної угоди” [134, с.3].

Згідно з принципом забезпеченості позичальник, з метою зниження кредитного ризику кредитора, має надати юридичні гарантії своєчасного повернення запозичених коштів. Найчастіше у якості забезпечення кредиту виступають: застава, гарантія (поручительство) та страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту. Тут постає інша сторона досліджуваної нами категорії „кредитне забезпечення”, а саме –забезпечення кредиту.

Важливими видами кредитного забезпечення, що широко використовуються за рубежем і частково вітчизняними банками, є: застава, гарантії, поручительства, страхування кредитного ризику, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі та ін. Позичальник як кредитне забезпечення може використовувати одну або декілька форм, що обумовлюється в кредитному договорі.

Забезпечення кредиту, за визначенням економічної енциклопедії [69, с.315], – це забезпечення його золотовалютними цінностями або цінними паперами, борговими зобов’язаннями. Для кредитора це гарантія повного повернення виданої позики й отримання процентів за неї. Поширені також такі форми забезпечення кредиту як банківська гарантія, товаророзпорядчі документи, товари, нерухомість, депозити та векселі.

Проте в контексті дисертаційного дослідження логічніше вести мову про кредитне забезпечення сфери, що потребує кредитування. З огляду на те, що виділяють дві форми кредиту: товарну – що полягає у продажу товарів або послуг з відстрочкою платежу і грошову – об’єктом кредитування є гроші, а також послуги комерційного банку, які мають кредитний характер: лізинг – надання банком майна в оренду з правом подальшого викупу; факторинг – кредитне забезпечення, відповідно, матиме різні форми.

На противагу категорії „кредит”, зміст поняття „кредитування” варто розглядати як процес, якому притаманні специфічні прояви одночасно: індивід, що кредитує – здійснює підготовку до певних процедур пов’язаних з передачею, моніторингом, супроводом, поверненням кредитних ресурсів, позичальник – здійснює, також певні процедури, пов’язані з отриманням, використанням, трансформацією та віддачею кредитних коштів [62].

Національний банк України вважає доречним, розгляд кредитного забезпечення, як „виду активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань за певних умов, а також надання гарантій, поруки, авалю, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видачу кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу)” 156.

На думку В.Б. Ісмаїлова [86], ознайомлення з працями А. Сміта, Дж. Мілля, К. Маркса, Й. Шумпетера, Дж. М. Кейнса, І. Фішера, Д. Рікардо та інших фундаторів і постулатів економічної думки сприяє систематизованому комплексному розгляду існуючих нині викликів щодо кредитного забезпечення [86].

Відносини у сфері кредитування будуються за певною системою. Система (systema (від старогрецької) – складене з елементів ціле) – це сукупність частин, що формують певну єдність і структурну цілісність та мають строкаті взаємовідносини між собою. Традиційно, прикметними рисами системи вважається, певна достатність її складових, що на підвалинах взаємозалежності, стрункої вишуканої ієрархічності та взаємодії спроможні утворити якісно нову досконалу цілісність [115].

На думку деяких авторів [239], система кредитного забезпечення включає в себе наступні елементи: суб'єкти або учасники кредитного процесу; організаційно-економічна структура кредитних операцій; кредитна інфраструктура. Кредитна система, на думку Л. Рябіної [169, с.26], – це база побудови всіх економічних відносин у суспільстві (еквівалентні, фінансові, кредитні). Закони функціонування кредитних відносин є об’єктивними. Будь-який законодавчий документ не може змінити суті цього явища. Для практичних цілей фінансова категорія кредитного забезпечення має методичне спрямування. Кредитне забезпечення – це надходження капіталу (грошей або товару) за рахунок отримання кредитів чи пролонгації вже отриманих кредитів, випуску та продажу акцій, одержання коштів за іншими видами грошових зобов'язань. Як правило, у цьому процесі задіяні насамперед дві сторони – суб’єкти кредитного забезпечення, а саме кредитор і позичальник (рис. 1.1).

Суб’єкти кредиту





Кредитне забезпечення

Кредитор

Позичальник






Вкладення засобів

Вкладення коштів
Об’єкт кредиту


Рис.1.1. Суб’єкт та об’єкт кредитного забезпечення

Між ними у діалектичному зв’язку знаходиться об’єкт кредиту, яким є програма, під яку здійснюється кредитування. Об’єкт кредитного забезпечення може бути реальним і фінансовим. Реальним є вкладення засобів у матеріальні (основний капітал) і нематеріальні активи. Фінансовий об’єкт кредитного забезпечення – це вкладення коштів у цінні папери, депозити, пайову участь

Кредитне забезпечення як економічна категорія характеризується умовами одержання кредиту суб’єктами підприємницької діяльності 3. Ці загальні умови та заходи визначають відносини між кредитором і позичальником незалежно від галузевих особливостей, а специфічні – враховують особливості галузі та позичальників. Стосовно сільськогосподарського виробництва ця категорія характеризує систему заходів держави, спрямованих на задоволення потреб сільськогосподарських товаровиробників у кредитних ресурсах у визначений період 3. Банківське кредитне забезпечення інвестиційних проектів пов’язане з „реальними, матеріальними, прямими, довгостроковими інвестиціями у різній відтворювальній формі” [239].

Якщо загальні засади кредитування передбачають наявність вимог, сформульованих у законодавчих та нормативних актах 117, то специфічні визначає кожний кредитор з урахуванням особливостей позичальників. Вони визначають вимоги до будь-якого механізму надання кредитів і відображаються вимоги в таких засадах кредитування: цільовий характер; платність; обумовлений термін користування; обов’язковість повернення; надання гарантій щодо повернення.

Це означає, що кредитне забезпечення надається для певної мети, яка відображається відповідними бізнес-планами та характеризується й визначає форму і вид кредиту; надання кредиту має характер платної фінансової послуги; кредит є різновидом передачі предмета угоди в тимчасове користування із збереженням власності кредитора на цей предмет; одержаний позичальником предмет угоди слід повернути у терміни, передбачені угодою; позичальник надає певні гарантії повернення одержаного кредиту в повному обсязі, у визначений угодою термін та сплатою винагороди за надану послугу. Однією з таких гарантій є кредитоспроможність позичальника.

Поділяємо думку тих авторів 3, 38, які розглядають кредитні відносини як різновид фінансових операцій, які пов’язані з передачею в тимчасове користування мінової вартості з будь-якими носіями - паперовими, електронними, грошовими знаками або товарами. У даному контексті кредит характеризує обсяг такої передачі.

На практиці кредитне забезпечення реалізується чи надається в процесі кредитування. Для розкриття сутності кредитного забезпечення доцільно розглянути специфічні функції кредитування, притаманні кредиту як категорії (табл. 1.2).

^ Таблиця 1.2

Визначення функцій кредиту різними авторами

Автори

Функції кредиту

В.А.Щегорцев,

В.А. Таран 266

(ВЫРЕЗАНО)

В.М. Алексійчук 3

А.В. Сомик [178]

(ВЫРЕЗАНО)

В.Д. Лагутін 113

(ВЫРЕЗАНО)

Е. Ф.Жуков 73

(ВЫРЕЗАНО)
  1   2   3



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації