Поиск по базе сайта:
Древности степного причерноморья и крыма icon

Древности степного причерноморья и крыма




НазваДревности степного причерноморья и крыма
Сторінка14/16
Дата конвертації03.03.2013
Розмір2.91 Mb.
ТипСборник научных работ
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

^ АНТИЧНАЯ ХЕРСОНЕССКАЯ АМФОРА СО ДНА РЕКИ ДНЕПР У ОСТРОВА ХОРТИЦЫ

В. В. НЕФЕДОВ


При проведении подводных исследований в 1990 году экспедицией подводных археологических работ (ЭПАР), работающей при Запорожском краеведческом музее, на дне Старого Днепра была обнаружена целая античная амфора с клеймом, которая была изготовлена в Херсонесе. Амфора лежала на середине русла реки, напротив балки Громушиной на острове Хортица, полузасыпанная песком на глубине 10 метров. По форме амфора (рис. 1.1) близка к типу I Б, по классификации Борисовой В. В. (1, стр. 103) и датируется серединой — второй половиной III в. до н. э. Амфора светло-охристого цвета, в глине содержатся частицы черного блестящего минерала. Качество обжига невысокое. Высота амфоры 745 мм, высота верхней части от ребра плечиков — 32 см. Венчик уплощенный сверху, слегка отогнут наружу, имеет диаметр 95 мм. Горло почти прямое, немного расширяется к низу и плавно переходит в плечики. Ручки в сечении овальные, немного изогнуты к горлу амфоры. На плечиках у основания ручек есть круглые оттиски пальца. Ширина плечиков 29 см. Тулово конусовидное, плавно переходит в длинную цилиндрическую ножку высотой 18 см с углублением на пятке. Чуть выше середины горла острым предметом нанесена прямая горизонтальная линия, по которую объем амфоры равен 10 литров. В средней части горловины вертикально расположены два одинаковых оттиска одного прямоугольного клейма размером 16X22 мм, имеющего плоский двухстворчатый штамп с широкими подквадратными буквами (рис. 1.2). Клейма пересекают горизонтальную линию на горле. Средняя часть клейма плохо оттиснута и 5-я, 6-я, 7-я, (8-я?) буквы первой строчки плохо читаются. Первая строка содержит имя астинома и прочтение клейма дает следующую надпись: ΔАМО[КΛЕ1]ОΣ (АΣТγΝОМОγ)М

Последняя буква «М» втиснута немного ниже второй строки между букв «N» и «О». Имя астинома может быть также прочтено следующим образом: ΔАМОКΛЕγOΣ , либо ΔАМОКΛЕ0Σ . Клеймо по форме и структуре построения относится, по классификации Кац В. И., к типу I варианта 2 (2,

стр. 92). Клейма с именем астинома Дамоклоса Кац В. И. относит к хронологической группе I, подгруппе Б (2, стр. 108) и датирует концом IV — первой четвертью III в. до н. э. С твердой уверенностью нельзя полагать, что клейма Дамоклеоса или Дамоклоса приадлежат одному астиному и возможно предположение О существовании омонимов, о чем указывается в приведенной работе (2, стр. 101). Следует отметить, .что автором аналогичных клейм с содержанием в легенде буквы «М» не обнаружено.

Поверхность амфоры не обкатана и почти не имеет никаких повреждений (есть скол только на венчике). Это говорит о том, что она не подвергалась значительному перемещению по дну реки под воздействием течения и находилась на том же месте, где, вероятно, и была утеряна.




Рис. 1.1 — Херсонесская амфора, 2 — клеймо на амфоре.

ЛИТЕРАТУРА

1. БОРИСОВА В. В. Керамические клейма Херсонеса и классификация херсонесских амфор//НЭ. № XI. 1974.

2. КАЦ В. И. Типология и хронологическая классификация херсонесских магистрацких клейм//ВДИ. — № 1. — 1985.


^ СЛЕДЫ РИМСКОГО УКРЕПЛЕНИЯ НА ЮГО-ВОСТОЧНОМ ПОБЕРЕЖЬЕ ОЗЕРА КАРТАЛ

П. О. КАРЫШКОВСКИЙ, В. М. КОЖОКАРУ


Римское укрепление на Каменной горе у с. Орловка (б. Картал) было открыто еще в первой половине XIX в. (1, с. 627—628), когда здесь нашли обломки латинской надписи, содержащей упоминание о Пятом Македонском легионе (2). Систематические исследования памятника ведутся с 1963 г. (3), их результаты позволяют утверждать, что в первых веках новой эры этот кас-тель входил в общую систему Дунайского лимеса и охранял переправу через Дунай против римского города Новиодунума (4; 5).

Укрепление на Каменной горе -- не единственный пункт Пруто-Днестровского Подунавья, где зарегистрированы находки римского времени. В разное время западнее Измаила находили латинские надписи - - посвящение центуриона Первого Италийского легиона Фирма в честь Тиберия Клавдия Помпея-на, крупного военачальника и администратора времени Марка Аврелия (6), фрагмент посвящения богине Исиде конца II или начала III вв. до н. э. (7). В настоящее время к ним прибавляется еще один эпиграфический документ (рис. 1,2).

Обломок мраморной плиты с, латинской надписью был найден в 1957 г. жителем с. Новосельское Д. П. Георгиевым при добыче камня примерно в 300 м от лагеря труда и отдыха (ЛТО) Новосельской СШ. Обломок не был использован, вторично обнаружен на огороде у находчика членами поискового клуба «Истрос» Ренийского дома пионеров в 1983 г. и в настоящее время хранится в Ренийском историко-краеведческом музее (8, с. 34).

В связи с находкой плиты в районе с. Новосельского были проведены археологические разведки, в ходе которых удалось установить, что обломок с надписью находился на древней (римской?) каменной вымостке, представляющей часть старинного дорожного полотна, которое соединяло место переправы через Дунай с небольшим укреплением, остатки которого сохранились на территории упомянутого школьного лагеря. Здесь на поверхности повсеместно встречаются фрагменты амфор и мелкие обломки краснолаковой керамики римского времени. Сама дорога до конца 70-х гг. была заилена и скрыта зарослями камыша. При строительстве рыбопитомника полотно подвергалось расчистке, ho в настоящее время уцелевший участок дорожного покрытия доступен для изучения только ранней осенью, до начала периода дождей (рис. 1.1).

Севернее лагеря до начала 70-х гг. сохранялись остатки монументальной земляной насыпи, тянувшейся от берега оз. Картал на восток на расстояние 1—1,5 км (рис. 1.1). После обильного паводка 1970 г. грунт из насыпи использовался для сооружения защитной дамбы вдоль Дуная. По воспоминаниям старожилов, этот вал, называемый местными жителями Траяновым, имел в некоторых местах высоту 5—6 м и ширину основания до 8,5—9,5 м. При выборке земли" в насыпи находили кости, обломки белого камня и фрагменты керамики. В настоящее время от вала сохранился лишь след в виде мелкой ложбины, где встречаются мелкие обломки тонкостенной краснолаковой посуды римского времени. Имеются также сведения и о находках вблизи остатков вала древних монет, из которых определен денарий Севера Александра, чеканеный в Риме в 227 г. (9, № 640).

Что касается надписи, то она высечена на плите из плотного мелкозернистого сероватого мрамора. Вдоль правого края сохранившегося обломка частично прослеживается сложнопрофилированный карниз, со всех остальных сторон плита отбита. Высота обломка 34 см, наибольшая ширина (против второй строки) 29 см; толщина у правого края (вместе с карнизом) 17 см, у левого -- 11,5 см. Ширина карниза 6 см, наибольшая его высота 5,5 см. Лицевая сторона плиты отшлифована, наружный борт у карниза и задняя сторона ак-



куратно отесаны. На плите уцелели окончания пяти строк латинского текста (всего 18 букв), нанесенного на ее поверхность точной и уверенной рукой. Высота букв 6,0—5,8 см, но во второй, третьей и пятой строках отдельные буквы уменьшены — N до 4,4 см, Т до 3,6 см, О до 2,8 см. Буквы апицированы; весь шрифт может служить образцом отличного актуарного письма второй четверти II — начала III в. и. э. (рис. 1.2).


Остатки формулы (vi x(it) an (nis) в третьей из сохранившихся строк указы--вают, что документ принадлежит к категории надгробий, а почти не поврежденное слово filiо разъясняет, что надпись представляет последний дар отца (или родителей) сыну.

Восстановление полного текста эпитафии затруднительно. Для реконструкции его желательно определить хотя бы примерно первоначальную ширину плиты. Опорный пункт для этого дают остатки последних строк. Действительно, считая буквы VIA в предпоследней строке началом антропонима типа Vialis, Viator и т. п., в следующей строке следует помещать вторую половину имени и неизбежное в таких случаях указание на должностной ранг одного из лиц, соорудивших памятник. Привозной материал и парадное оформление последнего дают основание предполагать, что он не был рядовым воином; с другой стороны, поскольку несомненно, что римский отряд, располагавшийся у переправы через Дунай, состоял из солдат, принадлежавших личному составу размещенных в Нижней Мезии легионов, то есть Первого Италийского, Одиннадцатого Клавдиева и, если документ старше 166 г. н. э., Пятого Македонского (10, с. 1413, 1414, 1579, 1698, 1699). Однако в последней строке третьей буквой от ее конца была L — на это определенно указывает расстояние от сохранившейся верхней части этой буквы до следующей Е (рис. 1.2). Исходя из этого, в лакуне должно было читаться примерно следующее: ... VIA TOR LEG IITAL или LEG XI CL, то есть: ...Viator centurio I italicae (vel: legionis XI Claudiae). В таком случае в строках надписи было по 13—14 знаков, и она могла иметь примерно такой вид:


IOM vel: DM AUREL? IOVA

^ LENTINIANO? | FIJIIO

SUOCARISSIVI XAN

…AURELIUS? VIA

TORe LEGITAL vel: XICL ET

nomen... FC vel: R


или:


lovi Qptimo Maximo (vel: Dis Manibus) e. g. Aurelio Va-lentiniano, filio suo carissimо. Vixit annis ... e. g. Aurelius Viator, centurio legionis I ilalicae: (vel: XI Qaiudiae) et nomen matris (?) baioiendum curaverunt (vel: posuerunt)


Пер'евод: Юпитеру Лучшему Величайшему (или: Богам Манам). Аврелию/ Ва/лентиниану?/, сыну своему дражайшему. Жил /столько-то/ лет. /Аврелий?/ Виа/тор?/, центурион Первого Италийского /или Одиннадцатого Клавдиева/ легиона, и такая-то, мать /его/ /или: и такой-то/, позаботились поставить /или: поставили, соорудили/.

Личные имена, само собой разумеется, не поддаются достоверному восстановлению, равно как и возраст погребенного; тем не менее общий смысл доку-, мента не вызывает сомнений: перед нами монументальный надгробный памятник, воздвигнутый одним из принципалов Первого (или Одиннадцатого) легиона своему сыну. Впрочем, отсутствие слова pater перед союзом et в пятой строке может указывать на то, что лицо, поставившее монумент, приходилось погребенному отчимом, а не родным отцом. Можно было бы также предполагать, что имя отца (или отчима) стояло в самом начале надписи, а в ее заключительной части сохранившийся союз соединял имена не родителей, а сослуживцев покойного, который в таком случае достиг зрелого возраста; такому предположению противоречит, однако, то обстоятельство, что для обязательного при такой формуле указания на количество лет его воинской службы (то есть, для второй части формулы vixit annis..., militavit annis...) на камне нет места.

Из вышеизложенного следует, что У юго-восточного побережья оз. Картал в первых веках нашей эры находился укрепленый пункт, служивший непосредственным прикрытием места переправы через Дунай, тесно связанный с гораздо более значительным кастелем на Каменной горе и входивший вместе с последним в систему Нижнедунайского лимеса.


ЛИТЕРАТУРА

1. МУРЗАКЕВИЧ Н. Н. Открытие древностей близ селения Картал//3аписки Одесского Общества истории и древностей. 1844. Т. 1. -- С. 627—628.

2. Latyschev В. Inscriptiones orae septentrionalis Ponti Euxini. — Petropolis. ed Acad Scienc. Ross., 1916. — 594 p.

3. БОНДАРЬ Р. Д., ГОЛОВКО И. Д., ЗАГИНАЙЛО А. Г., Археологические исследования у с. Орловка//Краткие сообщения Одесского археологического музея за 1963 г. — Одесса: Маяк, 1965. — С. 68—80.

4. БОНДАРЬ Р. Д. Городище у с. Орловка//Античные государства Северного Причерноморья. — М.: Наука, 1984. — С. 31—32.

5. Costar N. Aliobrix. Latomos. — 1967. — Vol. 26. P. 987—995.

6. Costar N. Misiunea lut Tiberius Claudius Pompeianus la quribe Dunarii// Apulum. - 1968. — T. 7, fasc. 1. — P. 381—390.

7. КАРЫШКОВСКИЙ П. О. Значение эпиграфических источников для истории Карпато-Дунайского региона в III в. до н. э. — III в. н. э.//(Этнокультурные и этносоциальные процессы в конце I тыс. до н. э. — первой половины I тыс. н. э. на юго-западе СССР и сопредельных регионов. Тез. докл. -- Ужгород, 1985. -С. 19—22.

8. КОЖОКАРУ В. М., НОВИЦКИЙ Е. Ю. О переправе через Дунай у с. Новосельское в римское время//Древнее Причерноморье. Материалы I Всесоюзных чтений памяти проф. П. О. Карышковского. — Одесса, 1990. — С. 34—35.

9. Mattingy H., Sydenham E. A. The Roman imperial coinaqe. - London: Batey, 1968. — Vol. 4, part 2. — 226 p.

10. Ritterling E. Legio. Pauly's Real— Encyclopedic der classischen Altertum-swissenschaft. — Stuttgart: Metzler, 1925. — Bd. 12. — Sp. 1211—1829


^ ПРО ПОХОДЖЕННЯ СИМВОЛУ «ЯКІР-ХРЕСТ» ТА ЗНАКУ РЮРИКОВИЧ1В

Г. I. ШАПОВАЛОВ


Про знак Рюриковичів написана велика кількість літератури, яка добре висвітлена у пращ О. М. Рапова (1, с. 63). Однією з останніх публікацій, у якій автор, на нашу думку, досить оригінально, намагаеться розв'язати загадку знаку Рюриковичів, е праця О. Братко (2, с. 37).

Нам уявляеться можливим поглибити розробку проблеми про походження та про значення знаку Рюриковичів доказом того, що праобразом цього знаку стало поеднання двох прадавніх священних символів — якоря i хреста.

Якір з найдавніших часів, у зв'язку з його особливим призначенням, пов'язаним iз рятуванням життя людини, вважався священною річчю i тому обожнювався. Сліди поклоніння якорям, як культовим речам, простежуються ще у Стародавньому Єгипті. Нещодавно на египетському узбережжі Червоного моря досліджено святилище, повністю спордужене з кам'яних якорів. Як свідчать надписи, його побудували на честь плавания до Понту за Сесостриса I (1971—1927 pp. до нашій ери) (3, с. 283). Широко відомий факт відвідання Арріаном фасіанського святилища, у якому зберігалися жертовні якорі з корабля Арго (4, с. 69). Про те, що зберігались такі якоря у священних храмах, присвячених богам морів та річок, е i інші, досить численні свідчення. Священним якорям вклонялися, їм приносили жертви, їx самих жертвували. Найбагатіші з таких храмів карбували монети із зображенням водних бoгiв, богів покрови-


телів міст-портів або священних якорів. Такі монети широковідомі у Стародавній Греції, Фінікії, Карфагені, Сірії, Римі у IV—І ст. до н. е. (мал. 1, 1—4; 5, с. 21—25).

Грецька колонізація, разом із широко розвинутим судноплавством, принесла в Північне Причорномор'я й традиції, пов'язані з культом якоря. Тут з'являються численні, ми вважаємо культові, зображення якорів на територіях стародавніх поселень-портів Пантикапею, Ольвії, Херсонесу та інших. Більшість з цих зображень мають дуже стилізований, іноді навіть умовний вигляд. Нагадаємо, що основними елементами дерев'яно-кам'яного, дерев'яно-свинцевого .та залізного якоря є вертикальна деталь — веретено, та горизонтальна — роги (6, с. 16—23). Причому значення рогів у якорі було особливим, адже саме від їх міцності залежало життя стародавніх мореходів. Тому цілком природньо, що інколи у ролі символу якоря виступають саме роги і тільки роги. У такому випадку зображення мало вигляд «двозубця». Саме такий малюнок якоря ми й бачимо, наприклад, на мармуровій скульптурі лева у Ольвії (мал. 1,5; 7, с. 120). Якщо ж зображувались роги і веретено разом, то утворювався «тризуб». Так, приміром, зображено якір на вапняковій плиті а Пантикапею (мал. 1,6; 8. с. 120). Увагу на це звернув ще В. С. Драчук, який багато років присвятив вивченню давніх знаків Північного Причорномор'я. Він дійшов висновку, що праісторію знаків Рюриковичів «можна шукати серед знаків Північного Причорномор'я римського часу і тамговидних зображень на ранньосередньовічних виробах Придніпров'я» (9, с. 9).

Значення якоря як священного символу зберігалось і у ранньому християнстві. Відомо, що у перші віки нашої ери християни зображали якорі і хрести на каміннях своїх перснів. Причому якір у таких зображеннях ототожнювався з хрестом і часто супроводжувався монограмою Ісуса Христа. Особливо важливо, що, мабуть, саме у ранньому християнстві набирає якісно нового сенсу поганський символ священного якоря, у основі якого лежить зображення залізного дворогого якоря зі штоком, винайденого у VII ст. до н. е. (10, с. 305). У цьому символі шток зображався, як ми бачимо на малюнках № 1—4, умовно повернутим на 90°, перетинаючись із веретеном, утворював хрест. Таким чином, виникло графічне поєднання двох символів у одному. Використання цього нового, дуже образно об'єднаного символу, який ми називаємо «якір-хрест», у якості вже християнського символу, у перші століття нашої ери підтверджуються наявністю його на вже згадуваних перснях (мал. 1, 7—8; 11, с. 64).

Звертаючи увагу на факт прийняття християнством більш древнього поганського символу якоря у якості символу надії. В. Нечаєв писав у 1861 році: «Апостол Павло у посланні до Евреїв говорить про християнську надію, що вона «для душі є як би якір надійний і твердий, сягаючий до внутрішнього, за завісу», що означає, що християнин у своєму плаванні по житейському морю знаходить для себе міцну опору в упованні на Ісуса Христа. У якорі християни бачили також і символ - віри. Про це, зокрема, свідчить назва твору Епіфанія Кіпрського «Якір віри» (12, с. 61—62).

Серед ранніх монограм Ісуса Христа нашу увагу привернула монограма VIII ст. н. е. з літерами «альфа» та «омега» по богах. Ці перша і 'остання літери грецького алфавіту символізують тут початок та кінець всього сущого. Вони накреслені у монограмі у поєднанні з хрестом у верхній частині. При цьому «омега» разюче нагадує символ «якір-хрест» (мал. 1,9; 3. с. 384). Чи не означає це, що в основу цієї, останньої літери у алфавіті стародавніх греків, було положене зображення рогів священного якоря як символу кінця шляху? Якщо згадати, що ще у Стародавньому Вавілоні існувала практика ставити у кінці тексту хрест, як знак закінченості (14, с. 27), то таке припущення є цілком слушним. У наявності поєднання символів «якоря», «хреста» і «омеги» у єдиний багатосмисловий духовний символ віри, надії, спасіння, кінця шляху, священного хреста, на якому розп'яли Спасителя, і просто символа мореплавства. Мабуть, до того ж часу, до перших століть нашої ери, слід віднести і появу у західноєвропейській геральдиці аналогічного за змістом символу «якірний хрест» (15, с. 323).



Мал. 1. Схема розвитку символу якір-хрест.


З проникненням християнства у Північне Причорномор'я тут з'являються і стародавні символи якоря і хреста, але вже у їх новій якості. Одним з основних пунктів розповсюдження християнства і символу «якір-хрест» було візантійське місто-порт Херсонес. У X—XII ст. якір і хрест постійно зображуються на його монетах, але не разом, а по різні сторони (мал. 1,11, 16, с. 162 166). Як свідчать археологічні розкопки, багато християнських храмів Херсонесу у IX—XII ст. прикрашалися вирізьбленими у камені символами поєднаних якоря і хреста. Надзвичайно характерним для символу «якоря-хреста», починаючи з VII ст. у Херсонесі стає декорування його рослинним орнаментом (мал. 1, 12—13; 17). З Херсонесу, разом з ідеями християнства, символ «якір-хрест» розповсюджується водними шляхами Русі, досягаючи її північно-західних кордонів. Про це, зокрема, свідчать знахідки натільних якорів-хрестів у Дрогочині на Північному Бозі (мал. 1, 14—:15; 18, с. 6—в). Є також підтвердження того, що судовий якір продовжував залишатися священою річчю для тих, хто плавав по Чорному морю. На кристь цього говорить знахідка у 1987 році кількох вотивних моделей якорів/ датованих VIII—IX ст. у морі біля узбережжя Криму (9, с. 259).

Певно, десь у X—XI ст. двозубі і тризубі символи якоря вже у новому християнському значенні починають розповсюджуватись на землях Київської Русі. У 1912 році в Києві, біля Десятинної цервки було знайдено свинцеву печатку князя Святослава Ігоревича з символом якоря у вигляді «двозубця». Для розуміння значення цього -символу і його зв'язків з іншими подібними, дуже важливо звернути увагу на те, що над ним зображено хрест (мал. 1,16; 20, с. 116). На монетах князів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого зображені складно-стилізовані символи якоря -- «тризуб», але вони теж увінчані зображенням хреста (мал. 1,17; 21, с. 37).

Наблизитись до розуміння значення «знаку Рюриковичів» автору дозволили, в першу чергу, знахідки залізних дворогих якорів V—IX ст. у Середземному морі (22, с. 121). Особливість конструкції цих якорів полягає у тому, що їх роги розташовані до веретена під прямим кутом. А кінці рогів, у свою чергу, загнуті під прямим кутом до рогів і розташовані паралельно веретену. У місці поєднання рогів і веретена, у нижній частині якоря є також дуже характерна деталь — виступаюча вниз, так звана, п'ятка (мал. 1,18; 23, с. 26).

В «тризубах» на монетах князів Ярослава і Володимира бачимо ті ж ознаки: роги примикають до веретена під прямим кутом. Загнуті угору кінці рогів (лапи) розташовані паралельно веретену. При цьому зображення якоря стилізовано: веретено вкорочене, а лапи рогів подовжені. У нижній частині якоря, в місці поєднання рогів з веретеном, виступає загострена деталь — п'ятка. Верхня частина стилізована таким чином: на зображені два отвори — верхнє для кільця (риму) і нижнє — для штоку. При цьому кільце для прив'язування каната зображено повернутим на 90° і стало елементом, що завершує символ. Достатньо уважно порівняти малюнки 17 і 18 у таблиці, що додається, і можна пересвідчитись у повній ідентичності зображених речей.

Відомо, що згідно з угодою Русі з Візантією, остання зобов'язувалась забезпечувати лодії київських флотилій якорями. Літопис цитує угоду: «А коли йтимуть руси додому, нехай беруть у цесаря нашого на дорогу їжу, і якорі, і канати, і паруси і все, скільки треба» (24, с. 18). Підтвердженням того, що візантійські якорі дійсно були відомі слов'янським мореходам, є знахідки таких якорів у Херсонесі, Чорному морі біля Керчі і навіть у Дніпрі біля Хортиці (25, с. 14—15, 120). Це саме підтверджує зображення подібного якоря, знайдене при розкопках літописного міста Білоозера. Тут у культурному шарі X — початку XI ст. знайдено кришку берестяної коробочки, на якій зображено дворогий залізний якір зі штоком. У цього якоря, також як і якоря-«тризуба» на монетах князів Ярослава і Володимира, нижня деталь — п'ятка — зображена однаково, у вигляді трикутника (мал. 1,19; 26, с. 56).

Символ якоря на давньоруських монетах та печатках не завжди стилізувався зміненням його пропорцій. Часто він, також як і в архітектурних елементах Херсонесу, прикрашався рослинним орнаментом. Таким є його зображення, наприклад, на, свинцевій печатці новгородського князя XI ст. Ізяслава


Ярославича (мал. 1,20; 27, с. 166). Дуже важливою ланкою для розуміння еволюції давньоруського варіанту символу «якір-хрест» стала знахідка у 1983 р., у вже згадуваному Білоозері, свинцевої печатки XI—XII ст. із зображенням якоря. На одній стороні цієї печатки, як і на монеті Ярослава Мудрого, зображено Святого Георгія. А на другій стороні, там де на монеті викарбувало «тризуб», зображено дворогий якір із п'яткою внизу. На ньому добре видно лапи на рогах, кільце у верхній частині веретена, стилізовано зображено навіть шток якоря (мал. 1,21; 28, с. 231). Це, певно, єдине реалістичне зображення якоря на монетах і печатках Русі, причому у надзвичайно важливому контексті - із зображенням Святого Георгія на зворотній стороні. Таким чином, у X—XI ст. у геральдиці Київської Русі виразно простежується наявність символів якоря і хреста. При цьому якір зображується або У вигляді «двозуба», або, частіше, у вигляді «тризуба». Хрест у цих символах розміщується угорі над якорем, окремо від нього.

У XI—XII ст. на численних знахідках свинцевих печаток у Києві та Новгороді простежується вже поєднання цих символів у єдиний — «якір-хрест». При цьому шток якоря розміщується у символі нижче хреста і слугує за його основу. Так з'являється хрест з двома горизонтальними лініями. Традиційною стає стилізація рогів якоря рослинним орнаментом (мал. 1, 22; 29, с. 224). Це дозволило деяким дослідникам бачити в цьому символі тільки символ «процвівший хрест» (ЗО, с. 224). На нашу думку, то лише одне з багатьох значень багатосенсового символу «якір-хрест». На цьому ми спинимось окремо .Так званий символ «розцвівшого хреста» дуже розповсюджений. Він простежується з VI і до XV ст. на досить великій території. На малюнку 1,23 зображено символ з вірменської архітектурної деталі VII ст. з Херсонесу (31). Поруч малюнок 1,24 відтворює роспис на плиті з храму X ст. у Преславі (39, с. 192). Наступний малюнок 1,25 .-- це зображення «процвівшего хреста» на монеті Антіохії XI—XII ст. (33, с. 26—28). І цей ряд можна продовжувати. Як ми вже зауважили, зображення подібного символу у сучасній спеціальній літературі визначається терміном «процвівший хрест». На нашу думку, він не відбиває всієї глибини значення символу і тому утруднює більш повне його розуміння. У Свя-щеному писанні відсутні сюжети про «процвівший хрест». Мабуть, в основу розуміння, а скоріше намагання розуміти описуваний символ, було покладено біблейський сюжет про розцвівший жезл Аарона (34, 17.8), а за взірець такого жезлу було взято зображення жезлів апостолів. А якщо звернемось до їх зображень, то якраз і побачимо, що вони увінчані символами «якір-хрест». Так, на візантійському медальйоні із зображенням Святого апостола Петра бачимо жезл, котрий вінчає такий символ, мал. 1,26; 35, с. 27). Без сумніву, поява терміну «процвівший хрест» пов'язаний з наявністю на давньоруських печатках і, зокрема, на печатках XI ст. Святослава Ярославича, жезлів, що поєднують у собі якір і хрест. На цих печатках роги якорів під хрестом зображені прорісшими вниз (мал. 1,27; 36, с. 12—13).

У XIV—XV ст., як свідчать ті ж численні знахідки свинцевих печаток, роги якорів трансформуються у підставку-основу хреста. Спочатку вона ще зберігає форму рогів і вигнута вгору (мал. 1,28; 37, с. 268), а потім приймає вид прямокутної підставки, у якій вже важко вгадати колишні якорні роги (мал. 1,30; 38, с. 268—271). Вважаємо, що поступове вмінення символу пов'язане з укріпленням християнства на території Київської Русі і також з тим, що вона перестає бути могутньою державою, зокрема, морською.

У XIV—XV ст. герби багатьох польських, литовських, українських та російських феодалів прикрашував символ «якір-хрест» або ті чи інші елементи середньовічних якорів (мал. 1.31—32; 39, с. 281—296—297).

У часи існування Запорозької Січі символіка київських князів отримала подальший розвиток. В гербах гетьманів Богдана Хмельницького і Івана Мазепи головним геральдичним символом був якір-хрест (мал. 1,33—34; 40, с. 318, 384). Цей символ прикрашав і герби запрозької старшини. Так, наприклад, він був головним елементом у гербі запорозького полковника XVII ст. М. Ілья-шенка (мал. 1,35; 41, с. 45). І сьогодні маківки багатьох християнських храмів прикрашають хрести з рогами якоря. У їх основі — данина традиціям, що сягають корінням у давнє поганство і раннє християнство (мал. 1,36; 42, с. 21).


У 60-х роках минулого століття серед археологів і нумізматів Росії йшла дискусія з питання про значення знаку Рюриковичів. Один з її учасників, І. А. Бартоломеї, повідомляв у листі до А. О. Куника від 12 січня 1861 року: «Мені здається, що тут може бути зображений якір, вроблений з міцного важкого дерева і окований залізним листом. В усякому випадку, крапки могли б означати цвяхи тієї основи, а кільце зроблене для продівання канату: це мені здається простим і природним поясненням. Пропонуючи на обговорення Товариства цю думку, яка однак мене самого не зовсім задовольняє, буду дуже щаслив, якщо кому-небудь -із знавців руських старожитностей уявиться можливим краще вирішити цю задачу. Зображення, про яке йде мова, здається мені в усякому випадку не релігійним, тому, що воно ніде не представлено з образом Спасителя або святого Георгія, але завжди окремо або коло великого князя, і якщо припустити У ньому фігуру якоря, то це може бути пояснено сучасними обставинами руської держави у норманський період її історії, коли і війська, і торгівля залежали від річкового судноплавства: це останнє доставляло У Росію той самий метал, з якого карбувалися гроші; ось чому мені не здається дивним, що на руських монетах того часу зображався якір: необхідна приналежність судноплавства» (43, с. 169). Як бачимо, тільки в одному помилявся І. А. Бартоломеї, у тому, що зображення якоря на монетах не- має релігійного змісту. Якби у вересні того ж 1861 року він ознайомився з, вже згадуваною нами, працею В. Нечаєва у журналі «Душеспасительное чте-ние», то, без сумніву, він би обгрунтував свою загадку більш слушними доказами.

А. О. Куник прокоментував лист І. А. Бартоломеї слідуючим заключенням: «Також як і раніш, я надіюсь і зараз, що з допомогою візантійських старожитностей роз'ясниться і ця загадкова фігура» (44, с. 177). Маємо надію і ми, що «візантійські старожитності»: судові якоря, перстні, монети, печатки, архітектурні елементи дозволили нам наблизитись до розуміння істинного значення знаку Рюриковичів.


ЛІТЕРАТУРА

1. РАПОВ О. М. Знаки Рюриковичей й символ сокола//СА, 1963, № 3.

2. БРАТКО О. Тридент, його символи та іпостасі//Національна символіка. Т. 1. Бібліотека журналу «Пам'ятки України». — Київ, 1990.

3. Ноnог Frost. Stone anhrors as clues to bronze age trage routs.Thracia Pontica I. — Sofia, 1982.

4. АГБУНОВ М. Античная лоция Черного моря. — Москва, 1987.

5. СКРЯГИН Л. Книга о якорях. — Москва, 1973.

6. ОКОРОКОВ А. В. Якоря корабельные. — Москва, 1986.

7. ДРАЧУК В. С. СистемьІ знаков Северного Причерноморья//Тамгообразные знаки северо-понтийской периферии античного мира первых веков нашей эры. — Киев, 1975, табл. IV, № 401.

8. Там же, табл. IV, № 400.

9. Там же.

10. СТРАБОН. География. — .Москва, 1879.

11. НЕЧАЕВ В. КрестьІ с полумесяцами на главах храмов//Душеспаситель-ное чтение. — Москва, 1861, сентябрь. — Ч. III.

12. Там же.

13. Badstubner Ernst,Neumann Helda, Worterbuch zur Christliscen Kunst.Leipzig und Berlin 1973.

14. ИВЛИЕВ Ф. Происхождение креста. — Москва, 1919.

15. ФЕНГЛЕР X., ГИРОУ Г., УНГЕР В. Словарь нумизмата. — Москва, 1982.

16. АНОХИН В. А. Монетное дело Херсонеса. -- Киев, 1977, табл. XXVII— XXXII.

17. Фонди Херсонеського Державного історико-археологічного заповідника.— 1 нв. № 3488, 3494, 36983.

18. ЛЕОПАРДОВ Н. Некоторьіе сведения, относящиеся к изображениям кре-стов//Сборник снимков с предметов древности, находящихся в г. Киев в част-ньіх руках. — Киев, 1890, вьш. 1, табл. VI, рис. 2, 3.

19. ШАПОВАЛОВ Г. И. Ботивные якоря из Черного моря//СА. -- 1990, № 3.

20. ЯНИН В. Л. Актовые печати Древней Руси X—XV вв. — Москва, 1970, т. 1, табл. 1, № 1.

21. Там же.

22. George F. Bass and Frederik H. van Doorninck. Yassi Ada. A. Sevent—Sen-tury Bisantine Shipwreck. Texas. —1982, vol. 1.

23. ОКОРОКОВ А. В. Якоря корабельные. — Москва, 1986.

24. Літопис Руський. — Київ, 1989.

25. ЗОЛОТАРЕВ М. И., ШАПОВАЛОВ Г. И. Новые данные для датировки византийских якорей в Северном Причерноморье//Тезисы Всееоюзнго научного семинара «Международные связи в средневековой Европе». — Запорожье, 1991; Шамрай А. Н. Крестообразные типы средневековых якорей из Керченского пролива//Там же; Шаповалов Г. I. Якір V—VII ст. з Дніпра біля острова Хортиця. Археологія, 1990, № 1.

26. ГОЛУБЕВА Л. Археологические памятники веси на Белом озере. СА, 1962, № 3.

27. ЯНИН В. Л. Вказан. тв.

28. МАКАРОВ Н., ЧЕРНЕЦОВ А. Сфрагистические материалы из Белоозера//Древности славян и Руси. — Москва, 1988.

29. ЯНИН В. Л. Вказ. тв.

30. Там же.

31. Фонди Херсонеського державного історико-археололічного заповідника. Інв. №

32. ВАКЛИНОВ С. Формиране на старо-бьлгарската култура VI—XI век. -София, 1977.

33. ЧЕРНОВ Н. О нежинских сребниках с именем «Петръ»//Сборник снимков с предметов древности, находящихся в г. Киеве в частных руках. — Киев, 1891. — Вып. 3—4, табл. II.

34. БИБЛИЯ. Книги Священного писания ветхого и нового Завета. Четвертая книга Моисеева. Числа. Гл. 17.8.

35. ЧЕРНОВ Н. Вказ. тв.

36. ЯНИН В. Л. Вказ. пр.

37. ЯНИН В. Л. Вказ. тв. Т. 2.

38. Там же, табл. 14, № 489, 493, 494, 502, 505, 510.

39. ЛАКИЕР А. Б. Русская геральдика. -- Москва, 1990, табл. XXI, XXII, XXV.

40. ГРУШЕВСЬКИЙ М. Ілюстрована icторія України. — Київ, 1918.

41. ЗАРУБА В. Козацькі печатки//Національна символіка. Бібліотека журналу «Пам'ятки України». — Київ, 1990.

42. ТОЛСТОЙ И. И. Русские монеты Великого княжества Киевского. — Санкт-Петербург, 1882.

43. Там же.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації