Поиск по базе сайта:
Орієнтовний зміст тестів, укладених для вчителів музичного мистецтва, музичних керівників днз, керівників музичних гуртків пнз, концертмейстерів, акомпаніаторів icon

Орієнтовний зміст тестів, укладених для вчителів музичного мистецтва, музичних керівників днз, керівників музичних гуртків пнз, концертмейстерів, акомпаніаторів




Скачати 174.46 Kb.
НазваОрієнтовний зміст тестів, укладених для вчителів музичного мистецтва, музичних керівників днз, керівників музичних гуртків пнз, концертмейстерів, акомпаніаторів
Дата конвертації14.11.2012
Розмір174.46 Kb.
ТипДокументи
1. /Dverij_-_Testy_samoperevirky/1_Zmist_testiv_samoperevirky.doc
2. /Dverij_-_Testy_samoperevirky/2_Kljuch_do_testiv_samoperevirky.doc
3. /Dverij_-_Testy_samoperevirky/3_Skorochenyj_kljuch_do_testiv_samoperevirky.doc
Орієнтовний зміст тестів, укладених для вчителів музичного мистецтва, музичних керівників днз, керівників музичних гуртків пнз, концертмейстерів, акомпаніаторів
Ключ до тестів, укладених для вчителів музичного мистецтва, музичних керівників днз, керівників музичних гуртків пнз, концертмейстерів, акомпаніаторів
Ключ до тестів, укладених для вчителів музичного мистецтва, музичних керівників днз, керівників музичних гуртків пнз, концертмейстерів, акомпаніаторів

Орієнтовний зміст тестів,

укладених для вчителів музичного мистецтва, музичних керівників ДНЗ,

керівників музичних гуртків ПНЗ, концертмейстерів, акомпаніаторів

1. Музичний твір урочистого або лірикоепічного характеру, який складається з кількох закінчених номерів. Виконується співаками-солістами, а також хором у супроводі оркестру. Від ораторії відрізняється меншим розміром, однорідністю змісту, менш розвинутим сюжетом. (( – Вказати правильну назву, знайти правильну відповідь тощо. ))


2. Ідейний і художній напрям, який виник у європейських країнах на зламі 18-І9 ст. і одержав відбиття у різноманітних областях науки та мистецтва. Як самостійний музичний напрям сформувався у першому десятилітті 19 ст. (Шуберт, Гофман, Вебер, Шпор, Паґаніні, Росіні, Фільд та інші). Подальший розвиток отримав у другій чверті 19 ст. (Шопен, Мендельсон, Шуман, Ваґнер, Ліст, Берліоз, Обер, Меєрбер, Беліні, молодий Верді). У другій половині 19 ст. еволюція напрямку привела до філософського ускладнення проблематики, що особливо помітно у великих формах: опері (Ваґнер), програмній симфонії та симфонічній поемі (Ліст).


3. Муза ліричної поезії та музики у старогрецькій міфології. Зображалась як молода жінка з подвійним авлосом у руках (авлос – попередник гобоя).


4. Музична форма, основана на багаторазовім повторенні головної теми, яка чергується з епізодами іншого змісту (кругова форма). Творчість французьких клавесиністів 17-18 ст. дала взірці старовинного або куплетного варіанту даної форми. У класичній музиці 18-19 ст. структура форми видозмінюється. Головна тема стає розвинутішою, значнішою за обсягом. При повторенні тема може варіюватися. Між епізодами і темою з’являються зв’язую-чі частини. У кінці додається кода. Форма здебільшого має пожвавлений, легкий, рухливий характер, поєднуючи в собі риси пісенності й танцювальності.


5. Інструментальна п’єса вільної побудови віртуозного характеру в блискучому, ефектному стилі. Для багатьох п’єс характерна примхливо-часта зміна настроїв, нечеканість зворотів. Нерідко це віртуозний етюд (наприклад, «24 п’єси для скрипки соло» Паганіні). У симфонічній музиці – «Іспанське…» Римського-Корсакова, «Італійське…» Чайковського.


6. Напрям в італійському мистецтві кінця 19 ст. Виник під впливом натуралізму. Намагаючись показати життя таким як воно є, композитори даного напрямку вибирали героями простих людей (іноді в екзотичній обстановці Сходу чи далекого Заходу) – Масканьї «Сільська честь» (1890), Леонкавало «Паяци», Пучіні «Манон Лєско», «Богема», «Тоска», «Чіо-Чіо-Сан», «Дівчина з Заходу» тощо.


7. Німецький письменник, композитор, диригент, живописець (1776-1822). Автор першої німецької романтичної опери «Ундіна» (1813). Поетичні образи його літературних творів утілені у творах багатьох композиторів у т.ч. «Летючий голандець» Ваґнера, «Лускунчик» Чайковського, «Жізель» Адана, «Копелія» Деліба і т.д. Сам же він – герой опер Офенбаха «Казки …»


8. Старовинний французький танець. Темп – помірний, розмір – 4/4, починається затактом. У 17 ст. став придворним бальним танцем. Люллі ввів його в балет та оперу. У 18 ст. стає однією з частин інструментальних сюїт Баха, Генделя й ін.


9. Яскравий, образний мелодичний зворот, який застосовується для характеристики якої-небудь особи, ідеї, явища, переживання і багаторазово повторюється за ходом розвитку сюжета. Може бути виражений характерною ритмічною формулою, виразною гармонічною послідовністю або специфічним тембром (інструментуванням). Широко використовується в операх, балетах, кантатах; у програмній інструментальній музиці.

10. Повторення теми безпосередньо за іншим голосом. Найбільш послідовно проводиться в каноні.


11. Музичний твір, що складається із теми та ряду її видозмінених повторень.


12. Епоха в культурному та ідеологічному розвиткові ряду країн Західної і Центральної Європи, обумовлена зародженням у надрах феодальної формації буржуазних відносин. У своїх першоджерельних формах – склалася в 14 ст. в Італії та Франції (Арс нова). Завершилась епоха виникненням самостійного стилю оркестрово-ансамблевої та органно-клавірної музики (Андреа та Джовані Ґабрієлі), створенням нових жанрів – опери, кантати, ораторії, сольної пісні. З нею пов'язано утвердження гомофонії та зростання ролі основних ладів сучасної музики – мажору та мінору.


13. Вид легкої комедії з куплетами, які виконувалися під музику. У другій половині 18 ст. став у Франції жанром професійного театру.


14. Вокально-драматичний твір на сюжет про страждання та смерть Ісуса Христа. Як жанр виник у 8 ст. із читання в особах Євангелії (один із священників зачитував урозспів розповідь євангеліста, другий – мову Христа і т.д.). У 16 ст. жанр перетворюється в самостійну форму церковної музики. Найвищої художньої довершеності жанр досяг у творчості Баха.


15. Автор 125 концертів, 80 сонат (в т.ч. «Трелі диявола») італійський скрипаль, композитор, педагог і музичний теоретик Джузепе Тартіні написав декілька музично-теоретичних трактатів (у т.ч. про орнаментику), відкрив комбінаційний тон, вдосконалив ….... Сучасного вигляду цей предмет набув в останній чверті 18 ст. завдяки французькому майстрові Франсуа Турту.


16. Музична п’єса вільної форми. В 16-17 ст. писалася в поліфонічному викладі для органу, клавіру, лютні. З 19 ст. базується на вільній, здебільшого варіаційній розробці мелодій із опер, балетів, мелодій народних пісень і танців. Дані п’єси писали Ліст, Шуберт, Шопен та ін.


17. Течія в художній культурі європейських країн (17 ст. – перша пол. 19 ст.). Її представ-ники прагнули до створення піднесених, ідеальних, раціоналістично чітких та пластично завершених творів мистецтва за античними класичними зразками. Художні образи відрізнялися логічністю та ясністю, строгою врівноваженістю й гармонічністю. Новий етап розвитку пов'язаний із приходом епохи Просвіти, з її ідеєю свободолюбства, боротьби проти деспотизму. Простота й правдивість проголошуються найвищими принципами мистецтва. Найкрупнішим представником у передреволюційний час був Глюк, який провів корінну реформу придворного оперного жанру, створивши взамін італійської опери-серіа та французької ліричної трагедії (з їх здебільшого надуманими сюжетами) – справжню (у сучасному розумінні) оперу-музичну трагедію.


18. Андреа Аматі (1520-1580) – один із творців класичного типу скрипки. Його внук – Никола (1596-1684) – найвидатніший представник родини Аматі, вчитель Андреа Ґварнері (1622-1698) та Антоніо ……. (1644-1737), який в 1704-1715 рр. створив найкращі, неперевершені донині за своїми концертними якостями інструменти.


19. Віртуозна музична п’єса для фортепіано або органа, витримана у швидкому, розміреному, чітко ритмованому русі. Найчастіше з переважанням ударної (“молоточкоподібної”) акордової техніки. У 16-18 ст. писалася у вільній імпровізаційній формі, близькій до прелюдії або фантазії.


20. Стиль поліфонічної музики, який характеризується діатонічністю, переважним використанням натуральних ладів, інтонаційною та ритмічною простотою мелодії, загальною розміреністю руху музики. Даний стиль типовий для хорової поліфонії а capella епохи Відродження.


21. Жанр концертної вокально-інструментальної музики для солістів, хору та оркестру. В основі сюжету творів цього жанру – події піднесеного, героїчного, повчального змісту. На відміну від опери – не вимагає сценічного втілення – тобто декорацій, гриму, переодягань акторів, їх руху по сцені.


22. Музичний твір, який складається із кількох самостійних частин, об'єднаних спільним художнім замислом. Частини, як правило, різко контрастують між собою за характером, темпом і т.п. Класичний тип складався із помірно-повільної алєманди, швидкої або помірної куранти, повільної сарабанди та стрімкої жиґи.


23. Стиль музики пов’язаний із європейською придворно-аристократичною культурою 18 ст. Характерне для стилю: вияв делікатно-ніжних почуттів, приємних емоцій, створення витончено-поетичних образів. Інструментальні та вокальні мелодії у творах цього стилю багато орнаментовані мелізмами. В моді – пастораль з її граціозними пастухами та пастушками. Чудові взірці стилю залишили Куперен, Рамо. До даного стилю відносимо сонати Доменіко Скарляті; квартети, квінтети Бокеріні, опери та інструментальні твори Христіана Баха, ранні твори Гайдна, Моцарта, Бортнянського. В музиці даного стилю гомофонія витіснила поліфонію. Виробилась ясна й легка фактура, чітка форма в якій намітилися контури сонатного алєґро. Називають його також рококо, передкласичним або ранньокласичним стилем.


24. Сукупність засобів музичного викладу (мелодія, акорди, поліфонічні голоси, фіґурація, орнаментика й т. ін.), що утворює технічний склад твору.


25. Метод музичної композиції, оснований на запереченні ладових зв’язків між звуками та утвердження абсолютної рівноправності усіх 12 тонів хроматичної гами. Метод розроблено і запроваджено Арнольдом Шонберґом («5 п’єс для фортепіано», 1923).


26. Хорова композиція на текст широко знаного у середні віки вірша, який починався словами: Мати скорботна стояла. Класичні взірці даної композиції – у Жоскена Депре та Палєстрини. Пізніше (із введенням вокального соло і наближенням до кантати) – у Перґолезі, Гайдна, Шуберта, Росіні, Дворжака та ін.


27. Італієць Бартоломео Крістофорі сконструював у 1709-11 рр.


28. Фортепіанна п’єса, що виникає ніби раптово, зненацька, в результаті імпровізації. Їй притаманні щирий ліризм, поривчастість. Взірці – у Шуберта, Шопена, Скрябіна.


29. Художня течія, яка проголосила основною метою мистецтва: відзеркалювати явища дійсності так, як вони сприймаються у миттєвих враженнях, суб’єктивних відчуттях художника. В музиці дана течія сформувалася на межі 80-90х років 19 ст. Твори її представників (Клод Дебюсі, Моріс Равель, Мануель де Фалья відзначаються високою художньою майстерністю, тонкістю передачі нюансів настрою, новаторством звукопису. Композитори-прихильники течії збагатили колористичні засоби гармонії, інструментування.


30. Німецький філософ (1788-1860), який відводив музиці особливо важливе місце в житті. Вона – втілення абсолютного початку (першоджерела світу), об’єктивізація «речі в собі», орган світового самоусвідомлення. Вчення даного філософа справило значний вплив на погляди та творчість Ріхарда Ваґнера.

31. Народний танець. Появився в середині 19 ст. Виконується парами. Музичний розмір 2/4. Перша частина танцю повільна, патетична (лашшан) , друга швидка, стрімка (фрішка) . Ритм синкопований. Музичні обробки танцю знаходимо у фортепіанних творах Ліста, Брамса.


32. Німецька комічна опера, в якій спів і танці чергуються з розмовними діалогами. Самостійний розвиток почався з 1752 р. (в Австрії «Кульгавий біс» Гайдна, у Німеччині «Чорт на волі» Штандфуса). Значний вклад у розвиток літературного змісту вніс Ґете. Класичний взірець даної опери – «Викрадення зі сералю» В.А.Моцарта.


33. Музичний твір віртуозного характеру для одного, рідше двох-трьох солюючих інструментів та оркестру. Написаний переважно у циклічній сонатній формі. Твір, як правило, складається із трьох частин: перша – швидка, часто драматична (у формі сонатного алєґро з подвійною експозицією); друга – лірична, повільна; третя (фінал) – дуже швидка, у формі рондо. Перші твори цього типу написав Антоніо Вівальді (18 ст.).


34. Наспівні вокальні та інструментальні п’єси, що нагадують пісні венеціанських човнярів. Їх розмір 6/8, супровід зображає плюскіт води.


35. Рід вокальної музики близький до наспівної декламації. Основується на виразних, емоційно забарвлених мовних інтонаціях; підвищеннях і пониженнях голосу; акцентах, паузах і т.п. У світській професійній музиці утвердився завдяки виникненню на межі 16-17 ст. опери.


36. Штучні композиції, створювані шляхом магнітофонного запису різноманітних звуків (переважно шумів), їх деформуванням за допомогою спеціальної апаратури та наступним змішуванням матеріалу. Компіляція здійснюється чисто експериментально (конкретно). Перші композиції створено в 1948 р. головним інженером французького радіо й телебачення П’єром Шефером.


37. Італійський композитор, органіст, видатний вчений епохи Відродження Джозефо Царліно є засновником вчення про …


38. Інструментальна п'єса призначена для вдосконалення технічної майстерності виконавця (для розвитку біглості пальців, гри терціями, октавами тощо).


39. Напрям у мистецтві та літературі перших десятиріч 20 ст. Виник як відгук на найгостріші суспільні протиріччя. Головні представники (в музиці) Арнольд Шонберґ і його школа (Альбан Берґ, Антон фон Веберн). Характерний для напрямку крайній суб'єктивізм проявляється в нервовій, надмірно напруженій виразності.


40. Австрійський піаніст-педагог і композитор (1791-1857). За національністю чех. Учень Бетовена. Засновник віденської піаністичної школи першої половини 19 ст. (учні Ліст, Лешетицький). Прославився як автор багатьох збірників етюдів та вправ для фортепіано.


41. Невеличка музична п'єса вигадливого, здебільшого жартівливого характеру. Цей жанр увів Шуман (фортепіано, 1839 р.). Твори цього жанру є у Ґріґа, Чайковського, Рахманінова, Дворжака та ін.


42. Музична побудова, що виражає основну думку твору або його частини. Служить основою для подальшого розвитку


43. Гимн (славень) для хору та симфонічного оркестру (нерідко з участю співаків-солістів і органу) на текст католицького піснеспіву «Тебе Бога, хвалимо». Як піснеспів склався у 4 столітті н.е. Класичний тип – монументальний, пишно-урочистий твір, призначений для концертного виконання під час свят. Писали Гендель, Бортнянський та ін.


44. Музичний цикл із трьох самостійних п’єс, поєднаних однією ідеєю, темою або загальним драматургічним замислом. На відміну від трилогії не має єдиної лінії сюжетного розвитку.


45. Невеличка музична п’єса фанфарного складу. Виконується як урочисте вітання під час чествувань, вручення нагород тощо.


46. Перший розділ сонатної форми або фуги. Містить виклад основних тем.


47. Форма поліфонічних творів основана на імітаційному проведенні однієї (рідше двох і більше) тем у всіх голосах твору за певним тонально-гармонічним планом. Сформувалася в 17 ст. Отримала найвищий розвиток у творчості Баха та Генделя.


48. Інструментальний твір вільної форми, написаний на народні теми. Від фантазії відрізняється більшою свободою у викладі тем та їх розробці; більшою відособленістю та контрастністю епізодів. Є такі твори в Ліста («Іспанська …», «Угорські …» для фортепіано), у Дворжака («Слов’янські …» для оркестру), в Лало («Норвезька …» для скрипки з оркестром).


49. Наука про звук. Розділ фізики, який вивчає звукові явища.


50. Тлумачення музичного твору під час виконання. Воно пов’язане зі звуковим втіленням нотного тексту згідно естетичних принципів школи, напрямку; індивідуальних особливостей та ідейно-художніх замислів артиста.


51. Поліфонічні стилі.


52. Вільна імпровізація віртуозного характеру, яка виконується соло і входить до складу великих творів. Починаючи з Бетовена (П'ятий концерт для фортепіано з оркестром) композитори почали точно нотувати-розшифровувати її у своїх творах.


53. Оркестрова п’єса, що є вступом до опери, балету, ораторії, драми, кінофільму; самостійний концертний оркестровий твір у сонатній формі. П’єса готує слухача до наступної дії, концентрує його увагу, вводить в емоційну атмосферу спектактлю, кінофільму тощо.


54. Австрійсько-німецький селянський парний танець, попередник вальсу. Розмір ¾, темп помірний, мелодія рухлива (переважно малими тривалостями звуків), рухи стрибкоподібні.


55. Напрям музики, який склався в другій половині 18 ст. Основоположники його Гайдн та Моцарт, творчість яких ідейно пов’язана із передовими устремліннями епохи Просвіти. До цього напрямку примикає Глюк, який у Відні почав свою оперну реформу. Останній і вищий етап школи – творчість Бетовена. У творчості перелічених композиторів остаточно викристалізувалися жанри класичної симфонії, сонати, концерту, квартету тощо; визначається новий тип оперного і симфонічного оркестру, здійснюється реформа оперних жанрів.


56. Найменша музична побудова, що включає частину музичної теми і зазвичай містить одну сильну метричну долю.


57. Альтернативний до серійної техніки музичний стиль. Сформувався у США в 60-х роках ХХ ст. Головна ідея цього музичного стилю – створити твір, оснований на дуже маленьких змінах у висоті одного звуку або акорду. Вимагає від слухача уміння занурюватися не у свої враження від музики, а в життя звуків (не дарма у нього є ще одна назва – медитативна музика). Характерна особливість – багаторазове повторення статичної гармонії, що поєднується з гіпнотичною дією акустичних ефектів та використанням найпростіших, безперевно повторюваних ритмічних і мелодичних елементів.


58. Вокальна манера, при якій на тлі остинатного фанк-ритму під чіткий ритм комп’ютерної ритм-групи (від 98 до 110 ударів за хвилину) скоромовкою промовляється текст, що не завжди має змістове навантаження. Супроводжується характерними рухами тіла.


59. Одна з основних танцювальних форм класичного балету, що має таку побудову: спільний вихід – антре; парна лірична частина – адажіо; дві сольні варіації (танцівника, танцівниці) – алєґро; спільний фінал – кода.


60. Особливі риси певного національного мистецтва (наприклад, іспанський …); ідивідуальна творча манера композитора, виконавця; значний етап розвитку мистецтва, що склався за конкретних суспільно-історичних умов.


61. Мелодичні звороти зі звуків невеликої тривалості, що прикрашають основний мелодичний малюнок, а також посилюють його експресивність; дають виконавцям додаткову можливість продемонструвати свою виконавську майстерніть.


62. Музично-сценічна вистава, у якій поєднуються різноманітні жанри й виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного й оперного мистецтва. Від оперети відрізняється наскрізним драматургічним розвитком, використанням вокально-хореографічних ансамблів, драматичним змістом.


63. Закінчений за побудовою сольний вокальний епізод в опері, ораторії або кантаті, що виконується у супроводі оркестру. Вирізняється широкою розспівною мелодією і є головним моментом у характеристиці дійової особи (як монолог у драмі). Часто цьому епізоду передує речитатив. Вимагає від співака доброго володіння виконавським диханням (“повітрям”).


64. Музична п’єса, що імітує передзвін дзвоників.


65. Тема фуги, що проводиться в експозиції у головній тональності.


66. Один із видів композиторської техніки ХХ ст., для якого характерна побудова всього твору на 12-ти звуковій серії. Естетичний сенс техніки полягає в досягненні єдності та логічності зв’язку звуків за відсутності тональних тяжінь.


67. Напрям в сучасній музиці, що проголошує випадковість першоджерелом творчості та виконавства. Випадковість вноситься різними способами: жеребом, шаховими ходами, тасуванням нотних аркушів тощо. Це призводить до утворення нових звукових структур, а виконавець таким чином перетворюється у співавтора музики. Твір фактично народжується перед слухачем кожен раз заново.
68. Музичні композиції, які створюються і виконуються за допомогою електронної апаратури – комп’ютера, синтезатора, різноманітних генераторів, модуляторів, мультивібраторів тощо. До цієї музики можна віднести й твори, частину аудіоматеріалу яких [записані на CD мелодії, різноманітні звукові ефекти та штучно створені тембри) співставляють на концерті з “живим” звучанням голосу або інструменту. Музичний дует-діалог талановитого виконавця зі своїм електронним партнером-двійником часто набуває глибоко символічного сенсу, справляє значне емоційне враження на слухачів.

69. Церковна служба по померлому (в православ’ї). На відміну від похоронної відправи може влаштовуватися через значний час після смерті померлого. Аналог реквієму – католицької заупокійної меси.


70. Принцип побудови музичної тканини із окремих звукових крапок, розділених паузами і розкиданих по різних регістрах; різновид серійної музики. Засновником став нововіденець Антон фон Веберн. Максимального розвитку стиль досяг у творах К.Штокгаузена, Л.Ноно, П.Булеза.


71. Вид театрального мистецтва, в якому сценічна дія органічно поєднана з вокальною та інструментальною музикою (соло, ансамблі, хор, оркестр), із образотворчим мистецтвом (грим, костюми, декорації), і, доволі часто, з балетом та пантомімою.


72. Музика темброзвучностей; техніка музичної композиції, що передбачає найсміливіші експерименти у сфері звукових барв. Головною звуковою одиницею для композитора тут є не окремий звук, а сонóр – комбінація звуків різної висоти і тембру, яка сприймається як колористична цілісність.


73. Вид ускладненої одноголосної пісні (обов’язково з інструментальним супроводом), в якій автор чутливо передає найтонші відтінки інтимних настроїв, душевних переживань людини, а співність, мелодійність ліричної поезії вміло посилюються звукописом музичної мови.


74. Пісенно-інструментальний жанр афро-американської музики. Виник у другій половині 19 століття на основі вокального фольклору чорних американців (потомків рабів, вивезених зі Східної Африки). В основі мелодій – сумні, “ковзаючі” інтонації пісень, якими супроводжувалась виснажлива праця рабів на плантаціях, вирубці лісу тощо.


75. Назва жанру та одночасно стиль фортепіанної гри. Передвісник джазу. Імпровізаційних форм не має, тому його п’єси якнайдокладніше записувалися нотами. Особливість жанру – піаніст правою рукою веде вільну за ритмом мелодію, а лівою – рівномірно чергує басові звуки та акорди. Техніка виконання ґрунтується на стакатних звучаннях, загострених ритмічних акцентах, акордових ударах, різноманітних поліритмічних ефектах тощо.


76. Хорові духовні пісні зі складною імпровізаційною поліфонією та вигадливою орнаментацією наспівів; головний жанр негритянського музичного фольклору періоду рабства. Захопленість виконавців співом інколи доходить до екстазу. Нерідко спів супроводжується танцювальними рухами.


77. Пісенна та інструментальна музика білого населення сільської місцевості Південного Сходу і Заходу США. З’явилася на початку 20 століття. Увібрала в себе музичний фольклор багатьох європейських народів, представники яких переселилися в Америку. Серед інструментів для виконання цієї музики зазвичай використовують акустичні струнні: гітару, банджо, мандоліну, скрипку, контрабас. Сучасні виконавці можуть використовувати також електромузичні інструменти та ударні.


78. Узагальнюючий термін для художніх течій, представники яких відмовились від дотримання усталених традицій і використовують нові, незвичні для слухача форми та засоби музичного мовлення. Термін почав вживатися в Італії та Франції починаючи з 10-х років 20 століття. До цих художніх течій відносять алеаторику, додекафонію; конкретну, пуантилістичну, сонористичну, електронну музику та ін.


79. Гама Ре-мажор гармонічна?


80. Гама фа-мінор натуральна?


81. Малий мажорний септакорд від ноти мі?


82. Великий мажорний септакорд від ноти ля-бемоль?


83. Септакорд двічі зменшений від ноти ре?


84. Септакорд малий збільшений від ноти фа?


85. Впізнати записаний «літерно-гітарним» способом акорд E/H .


86. Відокремлення у свідомості одних ознак від інших, а також від об'єктів, яким вони властиві.


87. Сукупність правил, дій для розв'язування певної задачі.


88. Створення образів в уяві, для яких характерне збільшення предмета або кількості його частин.


89. Розгляд інших людей лише як носіїв соціальної ролі (батьки, викладачі, декан, начальник тощо), тобто позбавлення їх індивідуальності.


90. Галузь педагогіки, що розробляє теорію освіти, навчання, а також виховання у процесі навчання.


91. Мислення, яке здійснюється шляхом логічних міркувань.


92. Бесіда, у процесі якої викладач уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів, студентів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті раніше знання, спостереження.


93. Миттєве усвідомлення розв'язку певної задачі, вирішення проблеми, момент осягнення.


94. Загальна причина (згідно з фрейдизмом) людської поведінки, діяльності, прояву характеру тощо.


95. Індивідуальний розвиток організму з моменту народження до смерті.


96. Чуттєве сприймання зовнішніх об'єктів.


97. Підвищення чутливості нервових центрів внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичного вправляння.


98. Витрата або переключення енергії лібідо на різні дозволені види діяльності.


99. Психічний стан емоційного напруження, який викликають об'єктивно нездоланні (або суб'єктивно уявлювані) перешкоди, що виникають на шляху до важливої мети.


100. Позиція, при якій особа вважає за свій обов’язок бути відповідальною за все, що її оточує, що відбувається.


P.S. Тести укладено на основі матеріалу шкільних підручників «Музика» (1-4 кл.), «Музичне мистецтво» (5-8 кл.); змісту словника-довідника «Музика» (авт. Ю.Юцевич), змісту навчального посібника «Психологія і педагогіка» (авт. Ю.Шадських) та ін. видань.




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації