Поиск по базе сайта:
Урок №3 Розділ I. Художня культура України icon

Урок №3 Розділ I. Художня культура України




Скачати 119.27 Kb.
НазваУрок №3 Розділ I. Художня культура України
Дата конвертації14.11.2012
Розмір119.27 Kb.
ТипУрок
1. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/10_klas_Xud_kul'tura_muzyka/1 Muzyka_do_16_st.doc
2. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/10_klas_Xud_kul'tura_muzyka/2 Muzyka_17-18_st.doc
3. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/10_klas_Xud_kul'tura_muzyka/3 Muzyka_19_st.doc
4. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/10_klas_Xud_kul'tura_muzyka/4 Muzyka_20_st.doc
5. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/1_klas_Pourochne_planuvannja.doc
6. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/5_klas_Muz_mystectvo/5 klas_semestr_1_Metodyka.doc
7. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/5_klas_Muz_mystectvo/5 klas_semestr_2_Metodyka.doc
8. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/5_klas_Muz_mystectvo/Kalendarno-tematychne_ planuvannja.doc
9. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/5_klas_Muz_mystectvo/Nazvy_tem_urokiv.doc
10. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/6_klas_Muz_mystectvo/6_klas_peredmova.doc
11. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/6_klas_Muz_mystectvo/6_klas_semestr_1_Metodychni_dodatky.doc
12. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/6_klas_Muz_mystectvo/6_klas_semestr_2_Metodychni_dodatky.doc
13. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/6_klas_Muz_mystectvo/Kalendarno-tematychne_ planuvannja.doc
14. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/6_klas_Muz_mystectvo/Nazvy_tem_urokiv.doc
15. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/7_klas_Muz_mystectvo/Kalendarno-tematychne_ planuvannja.doc
16. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/7_klas_Muz_mystectvo/Uroky_11-17_za_Rostovs'kym.doc
17. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/9_klas_Xud_kul'tura_muzyka/Xud_kul'tura_Muzyka_urok-1.doc
18. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/9_klas_Xud_kul'tura_muzyka/Xud_kul'tura_Muzyka_urok-2.doc
19. /Dverij_-_Muzyka_v_shkoli/9_klas_Xud_kul'tura_muzyka/Xud_kul'tura_Muzyka_urok-3.doc
Урок №3 Розділ I. Художня культура України
Урок №6 Розділ ІІ. Художня культура ХVІІ хvііі ст. Тема : Думи та історичні пісні. Мистецтво кобзарів І лірників
Урок Розділ ІІІ. Художня культура України ХІХ ст. Тема : Народна музика: соціально та родинно-побутові пісні
Урок №13 Розділ І v. Художня культура України ХХ ст. Тема : Хорова музика, вокально-симфонічна І симфонічна музика
Вивчення музики в першому класі
Тема: музика І мистецтво слова
Тема: музика І мистецтво слова
Р. Дверій календарно-тематичне планування 5 клас
Музичне мистецтво. 5 клас музика та інші види мистецтва назви тем уроків у підручнику “Музичне мистецтво. 5”
Музичне мистецтво. 6 клас
Тема Музика і мистецтво слова Тема Музика і візуальні образи
Урок (Січень) Тема уроку
Р. Дверій календарно-тематичне планування 6 клас
Музичне мистецтво. 6 клас музика І духовний світ людини
7 клас. Палітра м узи чних образів
Музична драматургія Урок 11. Із історії створення полонезу Оґінського
Тема уроку
Тема уроку
Інформація про вплив музики на людину. Слухання фрагментів популярної музики та спів із ансамблем «Бітлз». Узагальнення, домашнє завдання. Вихід учнів із класу (музичний фон «Мрії» Р. Шумана або колаж 2)

Урок № 3

Розділ I. Художня культура України від найдавніших часів до ХVІ ст.

Тема: Первісні музичні інструменти.

Музична культура античних міст Північного Причорномор’я.

Музична культура Київської держави.

Стародавня народна творчість: епос, календарно-обрядові та родинно-обрядові пісні.

Обрядовий пратеатр (стародавні народні ігри, свята). Мистецтво скоморохів.

Мета: Пригадати факти зі шкільного курсу історії України та Стародавнього світу, які стосуються теми уроку. Охарактеризувати зміст билин. Виявити першоджерела появи календарно-обрядових і родинно-обрядових пісень. Розвивати творчу уяву учнів. Плекати почуття гордості за Батьківщину та відповідальності за її долю.

Орієнтовний план

  1. Уявна етномузикологічна експедиція у пізній палеоліт.

  2. Слухання твору Юрія Іщенка «Весняна ідилія».

  3. Уявна подорож до антів.

  4. Слухання фрагменту cюїти № 4 Левка Колодуба.

  5. Пригадування інформації про досягнення музичної культури античного світу.

  6. Слухання давньогрецького церковного наспіву «Достойно є».

  7. Історичний екскурс у часи Київської Русі.

  8. Висловлення припущень:

а) про церковну музику Київської держави;

б) про придворно-світську музику;

в) про тогочасну народну музику та її виконавців.

  1. Слухання давньоукраїнського церковного наспіву «Богородичен».

  2. Слухання зразків пісенного автентичного фольклору Полісся та Полтавщини.

  3. Спільний спів із С.Фединою та К.Цісик.

  4. Узагальнення, домашнє завдання.

Обладнання: CD-програвач, комп’ютер, мультимедійний центр.

Аудіозаписи:

Ю.Іщенко «Весняна ідилія» (див. № 14.3).

Л.Колодуб «Українські танці» (19.Г.4).

Давньогрецький церковний наспів «Достойно є» (4.2).

Давньоукраїнський церковний наспів «Богородичен» (5.2).

Календарно-обрядова (жнивна) пісня з Полісся «Я в бору жито жала» (1.8).

Родинно-обрядові (весільні) пісні з Полтавщини «Повій, вітре», «Низом, кониченьки» (2.3).

Українські народні пісні «Гори наші» (43.В.8), «Ой заграли музики» (43.Г.2).

Методичні рекомендації

Вчитель розпочинає урок з напівжартівливого запитання учням: «Із чим асоціюються в їх свідомості поняття хаос і космос?» Мабуть, хáóс вони охарактеризують як цілковитий безлад, суміш, скупчення, сумбур, плутанину. Про космос скажуть, що це синонім слова Всесвіт; і, можливо, доповнять, що мільярдам небесних тіл та систем притаманна дивна, непояснима законами фізики впорядкованість і гармонія їх співіснування.

Вчитель зіставляє паралелі: «хаос» малозрозумілих спонукань, вигуків-погроз первісних людей і «космос» усвідомленого мовлення, доброзичливого спілкування; «хаос» рокоту розбурханих стихій природи і «космос» мелодії, музичного ритму. Що могло більше приваблювати наших далеких прапредків?Мабуть, друге, бо порядок, строга «космічність» у всім і у всьому давала людині почуття впевненості, передбачуваності, захищеності. А дарована первозданна краса чистого та мирного, спокійного довкілля дивувала, захоплювала, підносила, надихала людське єство.


Вчитель повідомляє про два основні канали передачі інформації: генетичний (нагадує учням, що наприклад, бджола тільки-но народившись із лялечки, уже "знає", що повинна робити) та текстовий (артефактовий), до якого відносять усе, що створене руками та розумом людини (твори музичного, літературного, образотворчого мистецтва; будівлі, одяг, різноманітні пристрої, інструменти тощо).

Вчитель пропонує учням стати на хвилинку композиторами і уявити внутрішнім слухом музику, яку чули й творили наші предки 20-30 тисяч років до початку нової ери (до народження Христа). Зміст відомих учням міфів, легенд, притч; а, головно, генетична пам’ять допоможуть їм у цьому.

Учні заплющують очі, затуляють вуха долонями і переносяться на невидимій «машині часу» на галявину перед печерою, в якій живе «їхня рідня». Слухають, спостерігають, запам’ятовують…

Учні «повертаються» у клас та розповідають про те, що чули й бачили: на честь якої події грав «оркестр неандертальських (палеоáнтропських) інструментів», із чого були виготовлені музичні інструменти та як на них грали.

Учні розмірковують над питанням: Чи можна назвати Кам’яний вік «весною людства»?

Попри всі труднощі життя, первісні люди (ці здичавілі потомки Адама та Єви), мабуть інколи таки знаходили час, щоб зачудовано подивитися в безодню неба і уперше подумати Хто ж сотворив усе це?; і щодня, як малі діти, потрошку видовжуючи стежки уже обжитого доокілля, поступово відкривати для себе нові обрії безмежного світу.

Вчитель пропонує послухати симфонічний твір Юрія Іщенка «Весняна ідилія» (з циклу «Пори року») та пов’язати його в уяві із прадавніми пейзажами (за бажанням, і картинами Божого Раю); просить відповісти

на питання: чи зумів композитор зобразити музикою зелений шум пралісу, описати весняне буйноквіття галяв, передати післязимове щастя купатися у сонячнім промінні біля дзвінкоголосого ручая?

Учні здійснюють уявну подорож у ближчі до нас часи – кінець ІV- початок VІ століть нової ери, коли на території сучасної України постало могутнє об’єднання слов’янських племен під назвою Антський союз.

Пригадують навчальний матеріал з курсу історії (в якому йдеться, що Україна більше двох тисячоліть була житницею Європи), з курсу музичного мистецтва – що в давніх колядках і щедрівках часто зустрічаються слова на возвеличення праці хлібороба, що в багатьох піснях весняно-літнього обрядового циклу, в багатьох родинно-побутових піснях йдеться про засівання поля зерном-золотом, про догляд за врожаєм, про нелегку працю жниварів тощо.

Вчитель розучує з учнями жартівливу пісню «Та орав мужик край дороги». Солісти співають перший рядок кожної строфи, увесь клас – повторювані рядки [ Гей, цоб! Цабе, рябий, тпру! ...].

Вчитель наголошує, що ознайомити учнів із первісною формою цієї пісні «у виконанні антів» нині неможливо, зате є змога насолодитися фрагментом із сюїти Левка Колодуба «Українські танці», в якому засобами сучасного симфонічного оркестру змальовано персонажів і «зреконструйовано» описані в пісні події: жарти дівчат, працьовитого ратая, воликів круторогих, торбу з пирогами та пироги з горобцями.

Учні пригадують навчальний матеріал із попередніх класів про культуру Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, а, відповідно, й культуру античних міст Північного Причорномор’я.

Вчитель показує учням слайди із зображенням давньогрецьких і давньоримських музичних інструментів; пропонує послухати візантійський церковний наспів (грецькою мовою) «Достойно є». Ймовірно, що вже наприкінці першого століття нової ери цей твір (або подібні до нього) могли чути наші купці, приїжджаючи з товаром (збіжжям, медом, хутром й ін.) в античні міста Північного Причорномор’я. Цілком можливо, що ним могла молитовно насолоджуватись у соборі святої Софії та інших храмах Константинополя (столиці візантійської імперії) й велика княгиня київська Ольга, перебуваючи там у 957 році.

Учні пригадують події часового проміжку між падінням держави антів (під натиском аварів) і створенням Київської Русі.

Вчитель підводить до висновку, що після розпаду держави антів, життя людей не зупинилося: основна маса населення давньої України відступила на північ і захід. Тут, під природним захистом лісових пущ (великих, густих, дрімучих лісів) давні українці почали організовувати нове життя. Насамперед дбали про захист від наступу кочовиків, вибудовуючи городища – поселення, укріплені валами і ровами. Не перервався й розвиток духовної культури. Продовжувалися і вдосконалювалися традиції виконання творів усної народної творчості, у тому числі пісенної та інструментальної.

Вчитель звертає увагу учнів на думку академіка І. Крип’якевича, що дефіцит джерел не дозволяє нам переконливо стверджувати, чи перебувала Київська держава у безпосередньому зв’язку з державою антів. Але вже те, що Київська держава, так само як і анти, скерувала головну свою експансію на Чорне море, робить гіпотезу правдоподібною: між двома державами йшов безперервний зв'язок.

Учні згадують, що Київська Русь сформувалася в середині першого тисячоліття нової ери.

Вчитель інформує про загальнонародний, об’єднавчий характер музичної культури та мистецтва Київської держави. Підтвердженням є те, що багато заходів, які організовувалися владою, знаходили підтримку народних верств, наприклад, організація київськими князями оборони супроти численних східних орд. Це зумовлювало велику роль патріотичної тематики в художній творчості, зокрема у змісті билинного епосу.

Вчитель дає загальну характеристику музичному інструментарію княжих часів, пропонує пригадати назви інструментів, які учні бачили на фресках Софії Київської (на попередньому уроці художньої культури), про які читали в давніх літературних джерелах (наприклад, у «Слові о полку Ігоревім»); просить висловити свої думки, припущення, гіпотези щодо ролі церковної музики в культурі Київської держави, щодо особливостей функціонування придворно-світської музики (у тому числі ратної музики й музики скоморохів).

Учні слухають давньоукраїнський церковний піснеспів «Богородичен».

Вчитель звертає увагу учнів на ісон – протяжну "педаль" (нижній голос), що час від часу дещо змінює свою звуковисотність. Після закінчення твору наголошує, що мелодика цього твору (на відміну від західноєв-ропейського "строгого" церковного стилю григоріано) є більш індивідуальною, свободолюбною, з елементами українського фольклорного мелосу; повідомляє, що авторами перших українських церковних наспівів були невідомі нині ченці перших монастирів, які, борячись із гординею, спеціально не вказували в нотозаписах творів своїх імен. [Найдавніші твори записано знаменами-крюками, більш пізні – квадратною київською нотою.]

Учні слухають жнивну пісню з Полісся «Я в бору жито жала» та дві весільні з Полтавщини: «Повій, вітре дорогою за нашою молодою», «Низом, кониченьки, низом, закидана доріженька хмизом».

Вчитель звертає увагу учнів на характерні особливості подачі співочого звуку. Пояснює, що в прадавні часи, коли (згідно світогляду русичів) навколишній світ був наповнений мавками, берегинями, рожаницями, лісовиками, упирями тощо, “спілкування” з цими істотами вимагало гучних, напружених, надсадних тонів – щоб вивести їх із рівноваги, щоб вони боялися і не наважувалися нападати на людей. Ці спонукальні, закличні, імперативно-вимогливі інтонації перейшли в традиційну народну манеру співу. Тож сучасні виконавці автентичної музики уникають художньо «окультурнених» інтонацій, а підсвідомо прагнуть силою звуку, різким, напруженим тембром і нині магічним чином впливати на сили, духи, стихії природи; намагаються змусити їх (як і наші предки) лише до добрих справ.

Вчитель допомагає учням упорядкувати їх знання про давні обрядові пісні: з’ясовує, чи відчувається у змісті цих пісень вплив язичницьких вірувань русичів, їхнє поклоніння різним божествам – персоніфікованим силам природи (грому, вітру, води, вогню тощо); просить пригадати жанрові назви календарно-обрядових пісень [колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, жниварські пісні тощо]; поглиблює знання учнів про жанрові особливості родинно-обрядових пісень; розповідає про традиції весільного обряду, повідомляє про звичаї проводу "у потойбічний світ".

Вчитель пропонує учням разом із Софією Фединою та Квіткою Цісик заспівати дві-три українські народні пісні, наприклад, лемківську «Гори наші» та бойківську «Ой заграли музики»; просить звернути увагу на культуру співу названих вище виконавців.

Вчитель ще раз "запрошує учнів у кам’яний вік": розповідає, що в добу палеоліту зародилося не тільки музичне мистецтво, але й театральне. Його елементи проявлялися в обрядодіях, які відтворювали щоденну працю людей, стосунки між ними. Первісне театральне мистецтво існувало в синкретизмі (тобто злитності, нерозчленованості) з образотворчим, музичним, декоративно-ужитковим та іншими видами мистецтв; розвивалося в іграх і магічних дійствах. «Шумовий» браслет із мезинської стоянки (своєрідні «кастаньєти» з п'яти окремих незамкнених кілець) – доказ існування танців (хореографічного мистецтва) як невід’ємної складової первісних театралізованих дійств. Доказом є й піктограми Кам’яної могили та чуринги, які вчені відносять до священних предметів тогочасних чаклунів і жерців-волхвів.

Вчитель інформує, що починаючи з періоду існування антського союзу слов’янських племен (а гіпотетично й раніше), театральне мистецтво вже було пов’язане з подальшою естетизацією драматичної дії. Це бачимо в різдвяно-новорічній обрядовості (спів-колядування, вживання масок, переодягання, жарти обряду «Маланки»); весняній-літній обрядовості (сюжетні таночки-хороводи, ігри зі співом гаївок на Великдень тощо); українському весіллі – барвистому, багатому на цікаві події обрядовому дійстві тощо.

Особливої уваги заслуговує діяльність скоморохів – «майстрів на всі руки»: лицедіїв-мімів, співаків, музикантів, танцюристів, клоунів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників.

Скоморох – слово грецького походження, означало «майстер сміхотворства». Про вистави скоморохів згадується в «Хроніці» візантійського письменника Іоана Малали (VІІ ст.), в давньоукраїнських літописах початку ХІІ століття, в билинах київського циклу. Зображення скоморохів бачимо на фресках Софійського собору (ХІ століття), на тогочасних пластинчатих браслетах із Києва, на срібній чаші з Чернігова (ХІІ ст.), на мініатюрах Радзивилівського літопису (ХV ст.) тощо.

Комедійні сцени, іноді імпровізовані, скоморохи розігрували на майданах, посеред вулиць, на ярмарках тощо. Під час виступів просто неба скоморохи використовували ширми-завіси, за якими переодягалися, гримувалися, накладали на обличчя маски. Скоморохи не боялись висміювати не лише загальнолюдські вади, а й гріхи цілком конкретних людей, у тому числі представників церковної та світської знаті. Джерелом скоморошества було народне мистецтво давніх українців-русичів, чий гумор завжди був доброзичливим, без тупого хамства та пошлятини. Таким є він і донині.

Вчитель, задаючи запитання учням, перевіряє рівень засвоєння нових знань, узгоджує вживання слів русин, рутенець, русич, руський ; підводить підсумок уроку; задає домашнє завдання. Воно полягає в тому, щоб відшукати у словниках тлумачення термінів культура, музична культура, культура матеріальна, духовна.

До відома вчителя:

Культура (від лат. сultura – догляд, освіта, розвиток) – сукупність духовних і матеріальних цінностей, створених людством протягом його історії.

Духовна культура – досягнення суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва, літератури, в організації державного і суспільного життя.

Матеріальна культура – сукупність засобів виробництва та інших матеріальних цінностей суспільства на кожному історичному ступені його розвитку.

Етимолóгія (від грец. έτυμον – істина і λόγος – слово, вчення) – розділ мовознавства, що вивчає походження слів.

Етнонíміка (від грец. έτνος – народ і όνυμα – ім’я, назва) – розділ лексикології, який вивчає назви племен, народностей і народів.

Рýсини, русúни – стара назва українського населення Буковини, Галичини та Закарпатської України.

Рутéнці – офіційна назва українського населення Буковини, Галичини та Закарпатської України в Австро-Угорській імперії.


Рýсичі – 1. Те саме, що рýсини, русúни, рутéнці . 2. Народонаселення Київської Русі, давньої Руси-України.

Руський – 1. Прикметник до слова Русь. 2. Український [приклад зі словника: У Львові 2 травня 1848 р. виникла перша українська політична організація – Головна руська (тобто українська) рада]. 3. Людина російської національності (тобто московіт) [приклад зі словника: За окремим столом похмуро обідав руський і боязко позирав навкруги].

Щоб уникнути непорозумінь, просимо учнів уживати слово руський тільки в першому значенні (як прикметник до Русь). До слова: Андрій Іванович Лизлов – боярин, високоосвічений сучасник Петра І – у 1692 році завершив написання книги «Скіфська історія». Працюючи над книгою, відвідав десятки монастирів та перечитав сотні рукописних книг і стародруків, що в них зберігалися. У «Скіфській історії» А.Лизлов повідомляє, що в його часи московітів чітко відмежовували від русичів. Тож мусимо знати (і учні теж), що ще на початку ХVІІІ століття (!) московіти ще іменували себе московітами (а не руськими чи русичами) і що виводили вони своє коріння з Московсько-Суздальських земель, а не з княжого Києва.





Та орав мужик край дороги, (2). Гей цоб! Цабе, рябий, тпру! Край дороги.

Та воли його круторогі, (2). Гей цоб! Цабе, рябий, тпру! Круторогі.

Та поклав торбу при дорозі, (2). Гей цоб! Цабе, рябий, тпру! При дорозі.

А погоничі чорноброві, (2). Гей цоб! Цабе, рябий, тпру! Чорноброві.

Та ішли дівки хустки прати, (2). Гей цоб! Цабе, рябий, тпру! Хустки прати.

Та вони в його торбу вкрали, (2). Гей цоб! Цабе, рябий, тпру! Торбу вкрали!

Не порожню ж бо – з пирогами, (2). Гей цоб! Цабе, рябий, тпру ! З пирогами!

Та не з простими пирогами, (2). Гей цоб! Цабе, рябий, тпру! Пирогами!

Та начинені горобцями, (2). Гей цоб! Цабе, рябий, тпру! Горобцями!



Дверій Роман Євстахович ; http://dverij.lviv.name ; e-mail: dverij@bigmir.net ; тел.моб.: 0-66-21-40-510




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації