Поиск по базе сайта:
Навчально-методичний посібник для вчителів загальноосвітніх шкіл, музичних керівників дошкільних навчальних закладів, керівників гуртків позашкільних закладів освіти icon

Навчально-методичний посібник для вчителів загальноосвітніх шкіл, музичних керівників дошкільних навчальних закладів, керівників гуртків позашкільних закладів освіти




НазваНавчально-методичний посібник для вчителів загальноосвітніх шкіл, музичних керівників дошкільних навчальних закладів, керівників гуртків позашкільних закладів освіти
Сторінка1/4
Дата конвертації14.11.2012
Розмір0.75 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
  1   2   3   4






Основи гри

на музичних інструментах


Дверій Р.Є. Основи гри на музичних інструментах. Навчально-методичний

посібник для вчителів загальноосвітніх шкіл, музичних керівників дошкільних навчальних закладів, керівників гуртків позашкільних закладів освіти.

– Львів: Світ, 2009. – 128 с.


Рецензенти:

Гумінська О.О. – кандидат педагогічних наук, доцент Рівненського державного гуманітарного університету, завідувач науково-дослідною лабораторією музичного виховання Рівненського ОІППО

^ Кузик О.Є. – кандидат педагогічних наук, директор Центру творчості дітей та юнацтва Галичини (м.Львів)

Медвідь Т.О. – вчитель музики СЗШ № 16 (м.Стебник), викладач Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка

^ Семотюк Я.О. – музичний керівник ДНЗ № 179 (м.Львів)


Схвалено для використання у загальноосвітніх навчальних закладах комісією дисциплін художньо-естетичного циклу Науково-методичної Ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України (протокол № 2 від 20. 05. 2010 р.).


^ Малюнок на обкладинці: Тетяна Могилат

Навчальні малюнки та нотографіка: Роман Дверій

Художнє оформлення: Марина Шутурма


Видання адресовано вчителям музики загальноосвітніх шкіл, музичним ке­рівникам ДНЗ, керівникам гуртків сольного та ансамблевого інструментального музикування у загальноосвітніх школах і позашкільних закладах освіти. Матеріал пропонованого видання знадобиться також учителям ДМШ та шкіл мистецтв; викладачам та студентам музичних відділів вищих навчальних закладів; праців­никам системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Зміст видання сприяє розвиткові художньо-образного мислення дітей і дорос­лих, допомагає налагодити їх діалогову взаємодію, активізує творче самовдоско­налення педагогів, підвищує рівень музичної освіченості батьків.

Видання укладено у формі "книга в книзі". Перша та третя частини видання містять інформацію про особливості методики початкового навчання гри на му­зичних інструментах та методику проведення музично-дидактичних ігор; друга (у вигляді занять з учнем) – забезпечує взаємозв’язок теорії навчання з практикою.

Матеріал другої частини видання можна тиражувати й окремо – додатковими накладами – як навчальний посібник для дітей (наприклад, для учнів загальноос­вітніх шкіл із поглибленим вивченням музичного мистецтва).


^ Зміст

Передмова ...................................................................................................... 5

Методика навчання дітей гри на музичних інструментах ................... 6

Розділ І. Співаємо пісні та вправи ……………………………………... 17

Звуки довгі та короткі 19

Звуки тихі та гучні 24

Звуки високі та низькі 25

Нота – знак 26

Мелодія. Ритм. Пульс. Темп 28

Метр 29

Диригентські схеми 29, 32, 56, (16)

Такт. Пауза. Розмір 30

Напрям руху мелодії 31

Тривалості нот 32

Знаки альтерації. Мінор. Мажор 33

Транспонування 34

Будова мажорної гами 35

Ручні знаки 36

Нота з крапкою 38

Тиша. Музика. Шум 40

Розділ ІІ. ^ Граємо на музичних інструментах ………….……………… 41

Граємо на акордеоні 82, (15)

Граємо на бандурі 78, (14)

Граємо на скрипці 66, (13)

Граємо на сопілці 48, (12)

Граємо на фортепіано 42, (11)

Граємо на цимбалах 74, (14)

Граємо на 4-х струнній ладковій кобзі 60, (12)

Граємо на 6-ти струнній ладковій кобзі 70, (14)

Розділ ІІІ. ^ Музичні забави, загадки, завдання ........……........................ 87

Методика проведення музично-дидактичних ігор .............................. 100

1. З’ясовуємо значення слів 100

2. Готýємося до слухання музики 101

2.1 Галузі музики

2.2 Класи

2.3 Ряди

2.4 Родини

2.5 Роди

2.6 Типи

2.7 Види


3. Слухаємо музику 104

4. Вчимóся давати музиці словесно-образну характеристику 104

5. Готуємося до гри на музичних інструментах 105

5.1 Граємо на дзвонах

5.2 Вчимося грати двома руками

5.3 Даємо пальцям назви-імена

5.4 Збільшуємо розтяжку пальців

5.5 Хто швидше?

6. Розвиваємо чуття метру та ритму 107

6.1 Даємо назви мотивам

6.2 Рахуємо кількість долей у такті

6.3 Повторюємо ритм

6.4 Даємо вiдповiдь

6.5 Розшифровуємо диктант

6.6 Читаємо ритми

6.7 Годинникова майстерня

7. Розвиваємо чуття динаміки 108

7.1 Гiрські вiдлуння

8. Розвиваємо чуття звуковисотності 109

8.1 Куди бiжать нотки?

8.2 Слуховий диктант

8.3 Сольфеджіо з підказкою

8.4 Скорочуємо назви клавішів, нот, звуків

8.5 Обертаємо інтервали

8.6 Що змінилося?

9. Розвиваємо чуття ладу 110

9.1 Вкажiть правильне закiнчення

9.2 Співаємо числами

9.3 Ручні знаки

9.4 Ми в мажорі чи в мінорі?

10. Розвиваємо чуття багатоголосся 111

10.1 Скiльки чуєш звукiв? 10.2 Який варіант цікавіший?

11. Розвиваємо музичну пам’ять 111

11.1 Запам’ятовуємо мелодiї на слух 11.3 Живе фортепіано

11.2 Співаємо ланцюжком 11.4 Звуки-сигнали

12. Розвиваємо внутрішній слух 112

12.1 Спів зовнішній та внутрішній

12.2 Прицiлювання вухом

13. Плекаємо наш голос 112

13.1 Музичний літачок

13.2 Співаємо носиком

13.3 Співаємо перед дзеркалом

13.4 Співаємо перед “музичним дзеркалом”

13.5 Фізкультхвилинка для язичка

13.6 Вчимося артикулювати голосні

13.7 Вчимося артикулювати приголосні

14. Розвиваємо творчі задатки 114

14.1 Імпровізуємо супровід

14.2 Ритмізуємо та інструментуємо тексти

14.3 Мелодизуємо діалог

14.4 Додаємо підголосок

14.5 Придумуємо власні мелодії

15. Допоміжні рухи 115

16. Музична лексика 116

Додатки ………………………………….............................................. 118

1. Музична казка; розповіді про музику та музичні інструменти

2. Музика мови

3. Мудрі поради

Література …………………………………............................................. 124

Алфавітний покажчик пісень та вправ ……………………………… 126

Передмова

Гра-вправляння на музичних інструментах відточує тонку психомоторику, позитивно впливає на розвиток емоційної сфери особистості.

Набуття практичних виконавських умінь, привнесення елементів творчих дій – активізують інтелект, розвивають пізнавальні здібності дитини, її здатність до продуктивного, логічного мислення.

Сольне та ансамблеве виконання музичного матеріалу, участь у концертах – посилюють інтерес до навчання, сприяють засвоєнню основ естетичної культури.

Головне завдання пропонованої книги: дати нотний матеріал, який сприяв би опануванню основами гри на музичних інструментах; заохóтити дітей до музикування як форми відпочинку, як засобу емоційної розрядки (у т.ч. можливості висловити в індивідуальних імпровізаціях те, що не завжди вимовляється словами).

Перша частина книги містить короткі методичні рекомендації по опануванню інструментарієм.

У другій частині книги подано нотний матеріал для занять.

У третій – музично-дидактичні ігри для розвитку музичного слуху дітей, збагачення лексичного запасу, активізації усвідомленого сприйняття музичних творів.

Нотний матеріал книги відповідає віковим можливостям дошкільнят і молодших школярів; може використовуватися в роботі з початківцями наступних вікових категорій. Це достатньо велика кількість найпростіших мелодій та ритмів, які, при потребі, педагог завжди зможе ускладнити.

Зміст пісень, вправ, поспівок сприяє моральному вихованню, защепленню необхідних етичних норм – ввічливості, дисциплінованості, свідомого ставлення до праці, дбайливого ставлення до природи тощо.

Короткі бесіди з дітьми про глибший, скритий зміст текстів повинні давати відповіді на питання: для чого ми живемо і яке наше місце у світі, розкривати причинно-наслідкові зв’язки між явищами і процесами у природі та суспільстві, пояcнювати залежність наслідків (іноді катастрофічних) від думок, дій, поведінки кожного з нас.

Значна кількість навчальних малюнків, таблиць, схем забезпечує наочність викладу теоретичного матеріалу, зорієнтовує на сучасне й, водночас, зрозуміле дітям його наукове тлумачення.

Звертання до дітей, уявні розмови основних дійових осіб (Олі, Зореслава, гномика Ромтомтомика) роблять навчальний матеріал доступнішим для сприйняття, відповідають принципам розвивального навчання і є втіленням адекватних йому технологій.

Добірка музичних загадок, запитань, завдань, дає можливість дітям самостійно, у формі забави оцінити досягнутий рівень засвоєння навчального матеріалу, допоможе педагогові дидактично-досконаліше організовувати роботу з дітьми, раціональніше розподіляти час.


^ Методика навчання дітей гри на музичних інструментах

Класно-урочний спосіб навчання

Спираючись на багатий досвід української музичної педагогіки, ми, водночас, повинні запозичувати усе, що є найцiннiшого у свiтовiй музичній педагогiцi. Взірцем роботи з дітьми в умовах загальноосвітньої школи може служити для нас досвід педагогів Литви.

«Музичне виховання найкраще вiдповiдає потребам дітей, якщо воно спирається на цілий комплекс відносно рівноправних видів музичної дiяльностi. Основними з них є слухання музики, вокальне та інструментальне виконавство.

За допомогою слухання ми знайомимо дітей із музикою важчою i складнішою, ніж та, яку вони самі спроможні виконати. Слухання вчить духовної зiбраностi, здатності відчувати та вдумуватися; здатності бути якийсь час на самоті зі самим собою – із своїм внутрiшнiм світом.

Якісне сприйняття музики неможливе без попереднього звукового досвіду. Формує цей досвід (тобто систему музичних асоцiацiй, уявлень, звукових символлів) музичне виконавство. Спів, музикування, ритмiчнi вправи відточують координацію мислення i рухів; вчать дітей відчувати незупинний плин часу, вчать ділити час на соті долі секунди. Нема іншої дисципліни, яка б учила дітей так тонко відчувати звуковисотнiсть, орієнтуватися в розмаїтті звукових барв; яка б так уміло розвивала, плекала голос дітей.

Для нашої системи музичного виховання найхарактернiшим є принцип комплексності – тобто єднання в одну цiлiсть усіх педагогічно необхідних дітям видів музичної дiяльностi.

Музичний матеріал ми добираємо якомога простіший і менший за обсягом. Завдяки цьомý його засвоюють усі діти класу; появляється змога його поліварiантного виконання, спроможність при мiнiмумi докладених зусиль отримати максимум музичних вражень.

На кожному уроці повинна бути одна ведуча ланочка, але вона повинна замінюватися на іншу на наступному уроці. Ротацiя ведучих ланок (або як ми кажемо принцип зміни акцентів) гарантує рівновагу між різними видами музичної дiяльностi, гарантує всебiчнiсть музичного розвитку дітей.

Досвід показує, що діти одним видом роботи займаються активно не більше 5-8 хвилин. Розмаїття використовуваних видів і форм роботи робить уроки музики барвистими, святковими, приносить дітям втіху, знімає втому.

На уроках кращих вчителів музики 50% усього часу діти співають [вправи для розспiвування голосу, пісні, музичні теми із творів для слухання, вправи для набуття навичок читки з нот].

Біля 20% часу діти активно, з метою художнього сприйняття i насолоди, слухають музику. Приблизно стільки ж часу відводиться на ритмiчнi вправи та гру на музичних інструментах.

Готуючись до уроку, вчитель повинен переглянути перелік пропонованого навчального матеріалу i, при потребі, вiдкорегувати його.

Основними принципами, на які слід орієнтуватися, є доступність матеріалу, педагогічна доцiльнiсть, художність» [див. кн. 43].


Індивідуальний спосіб навчання

Кращим визнано досвід педагогів Японії.

Один із найвідоміших музикантів-педагогів доктор Шинічі Сузукі писав, що дитині потрібен учитель, який здáтний до співпраці з батьками. Бо тільки гармонійна взаємодія вчителя, батьків і дитини дає бажаний результат.

Батьки повинні ходити з дитиною на всі уроки, записувати поради вчителя, займатися з нею вдома. Тобто мамі або татові належить стати "за Сузукі" домашнім учителем свого малого музиканта.

Щоб батьки мали змогу допомогти дитині, їм треба хоч трошки володіти інструментом. Тому Сузукі спочатку навчав батьків (а дитина слухала і спостерігала урок), а вже після того ще раз пояснював усе дитині.

Для створення сприятливих умов для занять, батьки повинні разом з дитиною слухати записи класичної та народної музики, ходити з нею на концерти, зобов’язані робити усе від них залежне, щоби вся сім'я раділа успіхам дитини, – адже малі діти потребують постійного заохочення та підтримки від дорослих.

Народився "метод Сузукі" тоді, коли його автор пов’язав методику початкового оволодіння грою на скрипці із унікальною здатністю дітей з легкістю засвоювати рідну мову.

Коли дитина вчиться говорити, найважливішими є такі моменти:

• Активне слухання. • Розвиток пам'яті.

• Мотивація. • Збагачення словника.

• Повторення. • Залучення батьків.

• Покрóковий хід. • Любов.

Спрацьовує вищеназване і при навчанні гри на музичних інструментах; спрацьовує і при навчанні математиці, візуальним мистецтвам і т.п.

Здібності розвиваються в процесі практичної діяльності, тому вправлятися необхідно щодня (адже освоюючи рідну мову, дитина щодня говорить на ній). Має діяти "гомеопатичний" принцип: не поспішаючи, помаленьку, від найпростішого, але щодня. Головне, щоб дитина відчувала, що вона вчиться ЛЕГКО.

Сузукі застерігав: ніколи не примýшуйте дитину грати на інструменті. А щоб дитина вчилася з власної волі – учіться її надихáти [див. кн. 57].

Нині методику Сузукі «Народження таланту» використовують десятки тисяч педагогів. Завдяки їй діти змалечку починають тягнутися до краси і гармонії в усіх сферах свого життя; виростають достойними, благородними, чуйними людьми.

Віра Шинічі Сузукі у зцілюючу і гармонізуючу дію музики, віра в необмежений потенціал кожної дитини, а також доброзичливі поради як створити задля розвитку дитини атмосферу любові та поваги до неї – залишилися нам у спадок. Упóвні скористаймося ним.

^ Групово-гуртковий спосіб навчання

Педагоги багатьох країн світу нині з успіхом використовують методику німецького композитора Карла Орфа. Її суть – розвиток дітей через імпровізування. Орф писав: Власна дитяча творчість, навіть найпростіша; власні дитячі знахідки, навіть найскромніші; власна дитяча думка, навіть найнаївніша, – от що творить атмосферу радості, формує особистість, виховує людяність, стимулює розвиток [див. кн.44]. Тож учімося імпровізувати, фантазувати, придумувати. Учімо цього і наших дітей.

* * *
Якщо навчальний заклад має достатню кількість однорідних музичних інструментів, то можна створити гурток-ансамбль сопілкарів, гурток-ансамбль бандуристів, гурток-ансамбль «Кобзарики» (із 4-х та 6-ти струнних ладкових кобз).

Для створення дитячого оркестру українських народних інструментів необхідно щоб декілька дітей навчилися грати на скрипці, цимбалах, акордеоні. Опанування названим інструментарієм потребує значно більшої уваги педагога, тому із цими дітьми слід займатися додатково (щоб педагог не тільки бáчив ігрові рухи рук, але й добре чув якість звучáння кожного інструмента).

Залучаймо дітей до взаємоконтролю і взаємонавчання, та не допускаймо суперечок про якість гри (у всіх спірних ситуаціях арбітром є тільки вчитель).

Єдність слова, музики та руху діти сприймають як цілком природну річ.
Окрім основної, репетиційної роботи (з дитячим оркестром, ансамблями) провóдьмо на спільних заняттях гуртка музично-дидактичні ігри; вчíмо дітей диригувати, користуватися найпростішим музичним інструментарієм, у тім числі “природнім”.
Плескання в долоні

Вдаряти долонею у долоню можна зустрічним рухом обох рук, а також однією рукою по підставленій долоні іншої.

Порівняймо тембральні варіанти звучань, отримані при вдарянні по різних частинах долоньки – біля пальчиків, посередині долоньки, по зап’ястю.

При плесканні горсткою (долонькою у формі чаші) отримуємо глухіші за тембром звуки. Вирівнявши пальчики і плескаючи плоскою долонькою – отримуємо дзвінкіші.

Повправляймося в отриманні звуків відмінних за динамічною градацією.

Навчімося поступово збільшувати динаміку (від piano до forte) та зменшувати (від forte до piano).

Вчімо дітей вслухатися у гру інших; розрізняти найтонші відтінки динамічних та тембральних забарвлень звуків.

Ляскання

Ляскання по стегнах ніг можна виконувати і сидячи, і стоячи.

По передній частині стегна легше ляскати сидячи; по боковій – стоячи.

Тембр ляскання залежить від одягу дитини. Якщо вона в шортиках, то ляскіт по оголених ногах гучний, дзвінкий. Якщо дитина у довгих штанцях, то ляскіт тихший, тьмяніший.

Клацання пальчиками

Поставивши безіменний (середній, вказівний) пальчик на великий, різко зсуваємо його. В момент удару пальця по долоньці отримуємо чіткий високий звук. Не всі діти можуть навчитися клацань пальчиками, бо не кожна рука придатна для цього. Замінником клацань може бути “биття щиглів” – різкі удари вказівним або середнім пальцем (зігнутим за допомогою великого пальця) об долоню іншої руки.


Тупання

Негучне тупання отримуємо, вдаряючи об підлогу п’ятóю (носóк ступні спирається на підлогу), або носкóм ступні (на підлозі залишається п’ятá).

Гучне тупання можна отримати, вдаряючи об підлогу всією стопою.

Щоб дитина не втратила рівноваги (чекаючи на одній нозі наступного удару стопою), хай ногу піднімає тільки перед самим ударом.

Дерев’яні палички

Гарно звучать палички, вирізані з бамбуку, палісандру, акації, іншої твердої деревини.

Звуки отримуємо, вдаряючи паличками одна в одну впоперек, або поклавши одну з них уздовж долоньки-“човника” (від пальчиків до зап’ястя).

Дерев’яна коробочка

Звучанням нагадує тупіт копит коника (якщо вдаряти по ній паличками з дерев’яними голівками). Пом’ягшує звучання коробочки використання паличок із повстяними та гумовими голівками.

Для збільшення гучності коробочки у її бічній стороні прорізають резонаторний отвір – горизонтальну щілину.

Щоб не глушилися звукові вібрації коробочки, кладемо її перед грою на пружні валочки.

Деркач

Тримаючи деркач за корпус і повертаючи ручечку на один зубчик, отримуємо різкі поодинокі звуки.

Тривалий, потужний тріск (який перекриває звучання будь якого оркестру) дає швидке крутіння деркачем навколо його ручечки-осі.

Дзвіночок

Чіткі поодинокі звуки дає нам дзвіночок, якщо вдаряти по ньому тонкою металевою паличкою.

Якщо дзвіночком хитати, то його язичок, вдаряючись у стінки корпусу, спричиняє безперервне дзеленчання.

Частота ударів язичка залежить від швидкості похитувань і величини корпусу дзвіночка. Тож у певних межах можна керувати і частотою ударів, і гучністю дзеленчання дзвіночка.

Трикутник

Граємо на трикутнику, підвісивши його на шнурочок.

Поодинокі удари робимо здебільшого по горизонтальній (нижній) стороні трикутника.

Швидко вдаряючи металевою паличкою (зліва-направо) по бокових сторонах трикутника із внутрішнього боку, – отримуємо відповідної частоти і гучності тремоло.

Бубон

Стрясаючи бубном, – отримуємо дзенькіт закріплених у прорізах обруча тарілочок та прив’язаних до дротиків на тильній стороні бубна бубонців і дзвіночків.

Злегка вдаряючи бубном до стегна ноги, – отримуємо дзенькіт і ледь чутне звучання мембрани (шкіри).

Вдаривши бубном об коліно, – отримаємо одночасне звучання мембрани, тарілочок, бубонців і двіночків.

Поклавши бубон перед собою, можна грати на ньому обома руками. Щоб досягти необхiдної швидкостi вистукування ритмів, хай діти рухають лише кистю, пiднiмаючи кiнчики пальцiв не вище одного сантиметра над мембраною.

Взявши бубон в одну з рук, можемо грати на ньому колотушечкою. Вона допомагає грати голосно, і без боязні поранити руку об металеве окуття обруча.

Гра по бубні рукою дає звучання тихіше, але багатше за тембральною градацією та кількістю виконавських прийомів:

  • швидкий удар-перебігання п’ятьох пальців від мізинця до великого;

  • швидкі почергові удари великого і середнього пальців за допомогою обертових рухів кисті (імітація барабанного дробу);

– удари одним або кількома пальцями по різних місцях мембрани, по бубонцях, тарілочках, дзвіночках, по дереву обруча;

– удари по мембрані кулачком, долонею, зап’ястям руки (при відігнутих пальцях вгору); кiнчиками усiх п’яти пальців, зiбравши-заокругливши їх, як при грi на фортепiано тощо.

Бýхало

Грають на бýхалі (барабані з двома мембранами та широким обручем між ними) двома руками. Права рука вдаряє колотушкою (як на великім оркестровім барабані). Ліва б’є дротиком по тарілці, прикріпленій зверху до обруча.

Для збільшення кількості інструментарію, потрібного для занять з дітьми, можна від’єднати тарілочку і використовувати її як окремий інструмент.

По мембранах бухала (лівій і правій) можна вдаряти пальцями, долоньками, кулачками, зап’ястями; рукою і колотушкою; двома колотушками; рукою і пружним дерев’яним або пластиковим прутиком; колотушкою і прутиком.

Басóля

На грифі недорогої віолончелі намалюймо дві-три поперечні лінії (“поріжки”). Навчімо дітей грати низькі довгі звуки щипком та смичком.

Спочатку вчімо грати по пустих струнах; пізніше, – притискаючи струну перед потрібним “поріжком”.

Ксилофон, металофон

Ставимо інструменти перед дітьми так, щоб зліва знаходилися довші пластини (нижчі за звучанням), справа коротші (вищі).

Під час гри сидячи, – інструмент повинен знаходитися на висоті колін дитини; під час гри стоячи, – на висоті середини корпусу дитини.

На дерев’яних пластинах ксилофону граємо паличками з гумовими голівками, або голівками з твердого фільцу.

На металевих пластинах металофону – паличками з дерев’яною голівкою.

Під час гри на ксилофоні, металофоні палички тримаємо трьома пальцями – великим, вказівним та середнім.

Найбільшу швидкість ударів забезпечує рух кисті згори вниз. Тому тримаймо руку так, щоб тильна сторона кисті була повернута догори (як при грі на фортепіано).


Музичний гребінець

Прикласти до гребінця смужку тонесенького паперу. Навчити учнів грати (точніше наспівувати) мелодiї на “музичному гребiнчику”.

Нагадати їм, що гребiнець завжди повинен бути чистим; що гребiнець не можна нікому позичати нi для причiсування, нi для гри на ньому.

Брязкальце, калáтальце, шарáпавка,

шурхотáлка, дряпáшка ...

Найрізноманітніші за формою, способом отримання звуку, тембровим забарвленням епізодичні інструменти можна виготовити із підручних матеріалів – обрізків деревини, металевих детальок, старих дитячих іграшок тощо.

Наприклад, із порожньої металевої баночки від кави, пластикової пляшки, шкаралущі кокосового горіха тощо можна виготовити саморобний варіант маракасів. Тембр такого інструменту залежить від особливостей звучання корпусу та від звукових якостей рухомого матеріалу, який насипаємо у корпус (дрібні камінці, пісок; зерна рису, пшениці, гречки і т.п.).

Тож фантазýймо, експериментýймо, проводьмо досліди з акустики, вчíмося майструвати. Не забуваймо придýмувати назви для своїх нових інструментів.

Фортепіано (с.42-47)

З клавіатурою фортепіано слід ознайомити усіх дітей. Зробити це можна за допомогою німих клавіатур на спільних заняттях.

Перші три пісні (^ Їхав лис, Під березу їжачок, Котик небом літає) доцільно грати на фортепіано середнім (3-м) пальчиком.

Багаторазові повторення одного й того ж звуку (наприклад, у пісні ^ Ліз карасик) варто грати з початківцями без підмін – одним і тим же пальчиком.

У час гри на фортепіано рука злегка піднімається над клавіатурою і плавно опускається на потрібний палець, при обов’язково-зібраному положенні усіх інших. Опорою руки служить палець, що натискає клавішу. Пальці не повинні валитися набік, прогинатися.

Граючи мелодії у повільному темпі, хай учень спочатку уважно послухає звучання нотки, потім м’ягко і плавно (не відриваючи одразу пальця від клавіатури) піднімає руку (спочатку зап’ястя).

Під час гри слід уникати зайвих, нераціональних рухів.

Рука має бути вільна і гнучка (як “гумовий шланг для поливання квітів”). Хай учень уявить собі як його сила “тече” рукою від плеча до кисті і аж до кінчиків пальців, що натискають клавіші.

Запропонуймо учневі навчити свої руки промовляти на інструменті – ніжно, лагідно, різко, сердито, тихо, гучно тощо. Скажімо, що фортепіано може стати його ще одним голосом [музичним голосом без слів], якщо руки умітимуть передавати звуками помисли і бажання свого господаря. (А вже слухачі хай пробують здогадатися, про що він думав та що хотів).

Щодо розвитку слуху. Якщо числові позначення щаблів ладу співпадають із пропонованою в нотах аплікатурою, то гра мелодій на фортепіано з одночасним співом мелодій числами, допомагає розвивати релятивний слух учня, – тобто сприяє запам’ятанню висотно-інтонаційних співвідношень між щаблями ладу.


Сопілка (с.48-59)

Розучуючи аплікатурно складні мелодії, тримаймо сопілку так, щоб діти бачили рухи пальців педагога і могли їх одразу повторити на своїй сопілці.

Пальчики піднімаємо на однакову висоту (приблизно 1 см).

Якщо діти відтуляють аплікатурні отвори різкими, судорожними рухами, то слід сказати, що ми не піднімаємо пальчики, а лише відпускаємо їх трішечки відпочити. Для зняття напруги можна пальчики дитини легенько погладити.

Запропонуймо дітям побути вчителями для своїх пальчиків. Притуливши сопілку денцем до підборіддя (1-2 сантиметри нижче вуст), діти співають мелодії назвами нот (тобто підказують своїм пальчикам, що ті повинні грати); одночасно зі співом діти затуляють та відтуляють відповідні отвори сопілки.

Інколи під час гри низьких нот сопілка перестає звучати, або звучить ледь чутно. Щоб усунути вологу, яка заважає вільному проходу повітря в сопілку, слід затулити великим пальцем прямокутне віконце голосника та з усієї сили подути в сопілку.

Якщо у щілину голосника попала крошинка хліба чи якась інша дрібка, то прочищаємо щілину дерев’яною лопаточкою, зробленою зі столярного шпону.

Дуже не бажано (з гігієнічних міркувань) грати на чужій сопілці. Якщо це конче необхідно, то обов’язково (!) протріть губник сопілки спиртом.

Так само слід робити і в магазині музичних товарів, вибираючи для дитини інструмент.

Кобза ладкова 4-х струнна (с.60-65)

Сучасна 4-х струнна кобза – це [якщо орієнтуватися на її стрій] український варіант італійської мандоліни; сучасна 6-ти струнна – іспанської гітари.

Щоб не заплутатися в назвах, називаймо кобзарями тільки тих музикантів, які грали на старовинних, “старосвітських” кобзах [див. с. 60 та с.120].

Музикантів, які грають на сучасних 4 - 6 струнних кобзах, називаймо кобзистами [порівняймо: гітáра – гітарúст, кларнéт – кларнетúст, кóбза – кобзúст].

Ознайомлюючи дітей з будовою кобзи, одразу попередьмо, що її струни іноді рвуться. Тому настроюючи кобзу, граючи на ній, тримáймо інструмент так, щоб розірвана струна не могла поранити обличчя (стосується це й усіх інших струнних інструментів).

Під час гри спина кобзиста повинна бути рівною.

Лікті – злегка відведені убік.

Ліву ногу ставимо на підлогу, праву ногу можна поставити на підставочку – це допоможе зафіксувати інструмент руками, корпусом і бедром.

Дбаючи про стійке положення інструмента під час гри, використовуймо, водночас, кожну нагоду для звільнення м’язів від зайвої напруги.

Плече правої руки вільно опустімо, щоб передпліччя внутрішньою поверхнею лягло на обечайку (бічну сторону корпусу кобзи), утворюючи мінімальний кут по відношенню до лінії струн.

Площина кисті повинна бути паралельною до площини деки [з’ясовуємо це, витягнувши-розрівнявши пальці].

Пучки безіменного, середнього і вказівного пальців знаходяться в одній площині; усі пальці напівзігнуті.

Медіатор, звернутий вістрям вниз, утримується між кінцевими фалангами великого та вказівного пальців. Спирається медіатор і на ребро кінцевої фаланги вказівного пальця, і на бік пучки.

Різкий щипок дає гостро атакований звук із відносно швидким згасанням. Спокійний щипок (коли медіатор ніби гладить струну) дає м’яко атакований, наспівний звук.

Тембр звучання кобзи у значній мірі залежить від місця торкання медіатором струни. Чіткі, світлі звуки дає її середній відрізок. Щипок біля підставки породжує жорсткі, різкі, химерні звуки.

Лінія кисті та передпліччя лівої руки рівна або трошки вигнута в кистьовому суглобі назовні (у бік зовнішньої сторони передпліччя).

Кут між площиною долоні і лінією струн – приблизно 35 градусів.

Гриф злегка підтримуємо великим пальцем (рівним, не напруженим).

Решта пальців у вихідному положенні лівої руки – напівзігнуті, готові торкнутися струни Ля1 так, щоб вона розділила кожну пучку навпіл.

Оптимальна відстань від кінчика пучки до струни (яку треба притиснути в момент гри) – сантиметр-півтора.

В питаннях аплікатури орієнтуймося на скрипкову методику. Однак не забуваймо, що кобза (на відміну від скрипки) вимагає сильнішого натиску пальців на струни.

Скрипка (с.66-69)

Зручне положення ніг і всього корпусу скрипаля є основою для уповні свобідних виконавських рухів. Вага тіла повинна рівномірно розподілятися на обидві ноги. Корпус скрипаля має бути вільним, рухомим, але зібраним і підтягненим.

Під час гри скрипка повинна лежати на двох точках опори.

Ліва нижня частина корпусу скрипки спирається на ключицю. Скрипку підтримуємо підборіддям, злегка нахиливши голову вліво-вперед.

Шийка скрипки лежить на основі вказівного пальчика і легенько підтримується серединою великого пальця між першою і другою фалангами.

Ставимо пальчики на струни серединами пучок з невеликим нахилом у бік поріжка.

Смичок тримаємо легко, заокругленими у формі арки пальцями.

Вказівний палець правої руки лягає на трость (древко смичка) серединою другої фаланги. Середній палець та безіменний – свобідно звисають. Великий палець кінцем нігтевої фаланги торкається смичка навпроти середнього і безіменного пальчиків.

Кобза ладкова 6-ти струнна (с.70-73)

На 6-ти струнній кобзі можна грати і сидячи, і стоячи (якщо є спеціальний рéмінь). Прийоми гри такі ж як і на гітарі.

Відставити лікоть вільно опущеної лівої руки. Заокругленою кистю лівої руки легко торкнутися грифу. Кінчиком пучки великого пальця підтримати гриф знизу. Вказівний, середній, безіменний і мізинець слід трохи розставити, щоб вони могли опускатися як молоточки на перші чотири ладки.

Щоб отримати гарне, бархатисте звучання – струни слід щипати кінчиками пальців (правої руки); дзвінкості звучанню додає щипання струн нігтями. Слід стежити, щоб пальці лівої руки притискали струни до грифу щільно, біля ладків, і щоб не заважали звучанню інших струн.

Цимбали (с.74-77)

У цимбалах конструкції Олександра Незовибатька [фабрика музичних інструментів «Україна», м. Чернігів] бунти струн середнього регістру розташовані строго за хроматизмом. Значно вільніше розташовані струни на цимбалах конструкції братів Йозефа (1818-1894) та Йозефа-Венцеля Шунд (1845-1923).

Засвоєння місцезнаходження струн на шундівських цимбалах вимагає від початківця більших зусиль, зате з лишком окуплюється зручністю в грі під час акомпанування та сольного виконавства.

Цимбальна техніка споріднена з технікою гри на ударних інструментах. Удари пальцятками цимбалісти поділяють на три основні види: плечові, передплічні та кистьові.

Одноголосні мелодичні ходи цимбалісти грають здебільшого почерговими ударами рук (1 – ліва рука, 2 – права рука). Слід уміти вести мелодію (її фрагменти) й однією рукою, якщо почергова гра призводить до великих неекономних рухів.

Крім ударів пальцятками цимбалісти вживають також два види піцикато (pizzicato)однобічний щипок (швидке почергове зачіпання нігтем струн поперек бунта) і зустрíчний щипок (великий палець – назустріч іншим).

Однобічний щипок використовується для гри одноголосних мелодій; зустрíчний – для гри інтервалами та акордами.

Пропоновані у книзі мелодії допоможуть швидше зорієнтуватися в розташуванні струн на інструменті та зроблять “перші кроки” цимбаліста упевненішими. Пограймо їх у найповільніших темпах, щоб, занурившись “по-йогівськи” у свої руки, відчути роботу кожного м’язу; насолодитися м’язевою радістю від вільної-повільної гри. Сприймаймо рухи рук як прекрасний танець рук.

Бандура (с.78-81)

Граючи на бандурі, учень повинен сидіти у зручній, гарній позі – не згинаючись, не сутулячись, не задираючи праве плече та не “завалюючи” гриф на ліве. Положення корпусу та голови бандуриста повинно сприяти і зручності гри на інструменті, і зручності співу (бо доволі часто бандуристам доводиться акомпанувати власному співові).

Висота стільця повинна відповідати зросту учня, сидіння має бути твердим. Сидіти слід на половині сидіння.

Права нога ставиться під прямим кутом до стільця.

Ліва (зігнута в колінному суглобі так, щоб ліве стегно прийняло горизонтальне положення), знаходиться дещо попереду від правої.

Інструмент під час гри трошки відхиляємо лицевою стороною (верхньою декою) у лівий бік, щоб звук линув до слухача.

Якщо бандура велика та важка, то, щоб застабілізувати її положення під час гри, доцільно підклеїти (заздалегідь) під низ інструмента смужку мікропористої ґуми та приладнати ремінь між низом короба і грифом (шийкою бандури) та перевести його через плече учня.

Ліва рука грає на басах: великий палець злегка притискує тильну частину грифа; усією шириною нігтів вказівного, середнього та безіменного пальців досягаємо-щипаємо необхідні басові струни. Пальці тримаємо під кутом 90° до струн грифа.

Незвичне положення лівої руки швидко втомлює дитину. Тому час від часу слід опустити руку вниз і потрусити нею. Це посприяє кращому кровообігу в руці та розслабить м’язи.

^ Праву руку слід тримати так, щоб зап’ястя було трошки вищим від рівня передпліччя. Лікоть тримаємо близько до корпуса, не відводячи його вбік.

Щипок буде точним і чітким, якщо пальці правої руки будуть зокругленими, вільними, і розміщатимуться приблизно на рівні середини струн (перші фаланги вказівного, середнього та безіменного пальців – перпендикулярно до деки).

Після щипка пальці не “ховаються” в долоню, а залишаються над струнами, і, при потребі, глушать їх легким повторним доторком.

Великий палець виконує щипок краєчком бічної частини пучки з наступним сповзанням на ніготь; виконує його плавно, без ривків.

Щодо нігтів. Для гри на бандурі необхідно мати міцні і достатньо довгі нігті (вони повинні визирати поза пучку приблизно на пів міліметра).

Штучні капронові нігті-наперсточки, що їх випускає львівська фабрика музичних інструментів «Трембіта», дозволяють зберегти нігті дітей від обламування та стирання об струни.

Акордеон (с.82-85)

Є два види акордеонів: клáвішні та ґýдзикові. В роботі з початківцями доцільніше використовувати акордеон клавішний.

Звернути увагу учнів: права клавіатура акордеона така ж як у фортепіано, тільки вона розташована не горизонтально, а вертикально. За допомогою малюнка на с. 42 з’ясувати: чому “високі за звучанням клавіші” опинилися нанизу клавіатури, а “низькі” – нагорі.

Готуючись до гри, акордеон ставлять на бедро лівої ноги. Гриф із правою клавіатурою має спиратися під час гри в середню частину правого бедра.

Обидва плечові рéмені мають бути підігнані відповідно до зросту учня. Якщо необхідно, то ремені слід вкоротити (зробити в них додаткові дірочки). Необхідно також відрегулювати натяг рéменю на лівому грифі акордеона.

Пальці правої руки ставлять на клавіатуру як на фортепіано. Слід стежити, щоб під час гри права рука не затискалася.

Щоб права рука знаходилась у природному положенні, – лікоть слід дещо відставити убік (він не повинен ні провисати, ні притискатися до корпусу).

Про моменти зміни міха (зміни напрямку ведення міха) слід нагадувати учневі до тих пір, поки він не навчиться виконувати ці рухи автоматично, не задумуючись, у відповідних місцях твору.
Диригування (тактування)

Засвоєння диригентських схем потрібне для того, щоби кожна дитина, незалежно від її здібностей, могла відчути себе диригентом – “найголовнішим музикантом”. Щоб могла керувати спільним виконанням мелодій та інструментальних ритмоформул, співочими вправами, промовлянням римованок та ритмізованих текстів і т.п.

Спрощені зображення диригентських схем подано у книзі на сторінках 29, 32, 56. Професійні диригентські схеми та докладні рекомендації хормейстерам і диригентам оркестрів можна знайти у спеціалізованій літературі, наприклад, у книзі М.Колесси «Основи техніки диригування».

Вправи з диригування виконуємо дзеркально, обома руками. Плечей під час диригування не піднімаємо, руки тримаємо долоньками вниз. Під час диригування пальці зімкнуті, зап’ястя вільне.

Щоб діти розуміли призначення ауфтакту і вміли його правильно показувати, говоримо їм:

Поставте руки перед собою на ширині плечей. Кисті наших рук – це ніби дві жабки, які гріються на сонечку. Жабки побачили нас – налякалися. Вхопивши повітря, підскочили, і ... – шубовсь у воду!

^ Починаємо, діти, наш спів (промовляння текстів, гру на інструменті) лише тоді, коли рука надолі, – коли жабки вже у воді.

Щоб діти правильно поєднували ауфтактовий рух із вдиханням повітря, говоримо:

^ Уявіть, що в руках у нас по великій ложці. Ложками ми начерпуватимемо із двох казанків варення.

Варення дуже гарно пахне, тому одночасно із черпанням ми глибоко вдихаємо його солодкий, смачний-пресмачний запах (аромат).

Щоб діти навчилися разом знімати кінцевий звук, додаємо до слів (див. сторінки 29, 32) четвертий рядочок. Візьмíмо, для прикладу, схему “на 2”.

1-й рядочок (вказує напрям руху рук): Вниз – вгору.

2-й (“граємо” на уявному барабані і тарілочці): Бум – цик.

3-й (рахуємо долі такту): Раз – два.

4-й (знімаємо звучання): Раз - аз – хоп!

На слові “хоп!” ніби хапаємо пальчиками зернятко в уявному яблучку.







Методика проведення музично-дидактичних ігор
  1   2   3   4



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації