Поиск по базе сайта:
Науково – дослідна робота виконана студентом групи П03 2д нкпт петрошенком Ігорем. Науковий керівник – Офатенко О. В icon

Науково – дослідна робота виконана студентом групи П03 2д нкпт петрошенком Ігорем. Науковий керівник – Офатенко О. В




Скачати 307.65 Kb.
НазваНауково – дослідна робота виконана студентом групи П03 2д нкпт петрошенком Ігорем. Науковий керівник – Офатенко О. В
Дата конвертації27.11.2012
Розмір307.65 Kb.
ТипДокументи


Міністерство освіти і науки України

Новокаховський приладобудівний технікум

Краєзнавчий гурток « Патріот »





Науково – дослідна

робота виконана

студентом групи П03 - 2Д НКПТ

Петрошенком Ігорем.


Науковий керівник –

Офатенко О. В.


­– Н. Каховка –




ЗМІСТ

1.Пам’ять про Велику Вітчизняну війну – це гідність нашої нації - - - - - - - - 3

2.Початок Великої Вітчизняної війни - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 3

2.1.Мобілізаційні заходи - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 3

2.2.Звернення молоді в селі Сиваші - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 4

3.Окупаційний режим на теренах району - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 5

3.1. Масові репресії та каральні акції проти населення - - - - - - - - - - - - - - -5

4.Рух Опору на території Новотроїцького району - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 6

4.1.Підпілля рідного краю - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -6

4.2.Діяльність групи І.А.Бензіна - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 6

4.3.Доля підпільниці У.П.Легецької - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -7

4.4.Спогади В.Ф.Ямкового про діяльність підпільної групи Курочкіна в

селі Сиваському - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -8

4.5.Пам’ятні сторінки життя Н.Є.Королькової - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 9

5.Визволення Новотроїцького району - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -10

5.1.Початок визвольної боротьби за Новотроїцький район - - - - - - - - - - 10

5.2.Подвиг В.К.Зуалочного та інших місцевих жителів - - - - - - - - - - - - - 10

5.3.Сивашська понтонна переправа та її герої – повітряні захисники - - -11

5.4.Остаточне звільнення території району - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -12

6.Наслідки війни - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -12

6.1.Втрати району в роки Великої Вітчизняної війни - - - - - - - - - - - - - - -12

7.Герої Радянського Союзу, наші земляки - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 13

7.1.Ляпота Степан Констянтинович - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 13

7.2.Шевченко Мефодій Леонтійович - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 14

7.3.Антипенко Йосип Степанович - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 16

7.4.Польовий Іван Степанович - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 17

7.5.Лішаков Григорій Іванович - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 20

8.Відбудова району після його визволення- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 22

8.1.Різнобічні форми та факти трудового героїзму моїх земляків - - - - - 22

8.2.Збір коштів на побудову літаків і танків - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 23

9.Пам’ятні місця рідного краю - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -23

10.Висновки - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 24

11.Використана література та матеріали - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -26



  1. ^ ПАМ’ЯТЬ ПРО ВЕЛИКУ ВІТЧИЗНЯНУ ВІЙНУ – ЦЕ

ГІДНІСТЬ НАШОЇ НАЦІЇ


Це нелегко – повернутись в ті 40-ві роки, на початок літа 1941-го. Коли всі ще були живі, коли наливались, тяжчали колоски в полях, не затягувалось небо димом пожарів, не тяглись на схід понурі колони біженців із Білорусі, Західної України...

Пам’ятати, завжди пам’ятати їх, солдат-переможців весни 45-го року. Двадцятирічних юнаків і тих, хто більш зрілого віку, хто залишив вдома не тільки матір та сестру, але і жінку з дітьми, й пішов дорогами війни в своє безсмерття.

Згадувати всіх їх. Хай мовчки згадувати, не в голос, віддавати їм шану. Є, обов’язково присутнє в житті кожного з нас те, що ніколи і ні за що не маємо права забувати. Пам’ять про тих, хто віддав своє життя за мир і добробут на нашій планеті, не повинна зникнути з роками, вона повинна жити з нами і в наших серцях до кінця днів наших. І продовжуватись в дітях наших, і дітях дітей наших, в їх внуках.

Я , мешканець Новотроїцька, Петрошенко Ігор Геннадійович ,буду завжди пам’ятати про ті страшні роки війни. Тому, що в них загинуло багато моїх земляків, односельчан. Я вдячний їм за те, що вони для нас зробили.


^ 2. ПОЧАТОК ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ


2.1 МОБІЛІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ


22 червня 1941 року почалась Велика Вітчизняна війна, яка на довгі чотири роки перервала мирну працю радянських людей.

Перші випускники Громівської десятирічки зустрічали перші промені сонця в степу за селом, не знаючи, що вже встала в цей час біда над їх маленьким селом, над ними, їх батьками, матерями, над всією великою країною. Коротке, але дуже страшне по своєму розумінню слово „війна” ввірвалось в кожен дім, в кожне серце.

Фашистська Німеччина без оголошення війни напала на нашу Батьківщину. Сотні добровольців, в більшості – молодь, атакували в ці загрозливі дні військомати з єдиною метою – відправитись на фронт добровольцями.

З перших днів війни майже всі чоловіки віком від 18 років і старші були мобілізовані до лав Червоної Армії. Залишилися жінки, діти і люди похилого віку.


В Новотроїцькому районі було створено 49 санпостів, 14 сандружин, підготовлювалось 570 значкістів ГТО.


^ 2.2. ЗВЕРНЕННЯ МОЛОДІ В СЕЛІ СИВАШІ


По всіх селах району відбувалися мітинги і збори трудівників колгоспів, радгоспів та МТС, які висловлювали прокляття німецьким загарбникам і закликали населення піднести революційну пильність і спокій.

Так, 22 червня 1941 року в селі Сиваші в колгоспі імені Кірова відбувся багатолюдний мітинг, де виступаючі закликали піднести революційну пильність по охороні колгоспного майна. На мітингу колгоспники прийняли резолюцію, в якій заявляли: „Ми віддамо всі свої сили на дальше зміцнення обороноздатності на своїх постах, допоможемо Червоній Армії знищити знахабнілого ворога”.

26 червня в районній газеті „Присивашська комуна” було опубліковано звернення новотроїцьких дівчат – комсомолок, в якому говорилось:

„Ми, комсомолки – дівчата села Новотроїцька, як і всі трудящі Радянського Союзу, з великим гнівом і обуренням зустріли звістку про напад фашистських варварів Німеччини на нашу соціалістичну Батьківщину, на нашу щасливу юність.

Фашистські пси хочуть накласти свою брудну лапу на нашу квітучу Батьківщину. Разом зі всім 200-мільйонним героїчним радянським народом ми твердо заявляємо: фашистські гади будуть стерті на порох. Не знайдеться в світі ніякої сили, яка б могла перешкодити нашій мирній праці.

Червона Армія, Військово-Повітряний і Морський флот вже громлять вщент фашистьську наволоч.

Ми, як одна, підемо в колгоспи, на виробництво, своєю працею, своїм ентузіазмом допоможемо колгоспам в проведенні всіх сільськогосподарських робіт.

Ми, комсомолки, з великою гордістю займемо місця мобілізованих в Червону Армію наших батьків, братів, чоловіків, сядемо за трактор, комбайн. На всіх ділянках роботи ми замінемо чоловіків і з честю впораємось з тією роботою, яку треба буде зробити на виробництві.

Без відриву від виробництва будемо вивчати санітарію з тим, щоб кожний трудящий міг надати першу допомогу потерпілим”.

Підписи: Катерина Арещенко, Варвара Васильєва, Ольга Попова, Марія Головко.


^ 3. ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ НА ТЕРЕНАХ РАЙОНУ


3.1. МАСОВІ РЕПРЕСІЇ ТА КАРАЛЬНІ

АКЦІЇ ПРОТИ НАСЕЛЕННЯ


Маючи переважаючі збройні сили, фашистській Німеччині вдалося тимчасово окупувати значну територію нашої країни. Новотроїцький район був окупований з 11 по 15 вересня 1941 року.

Почалися нелюдські, звірячі знущання над населенням. Щоб примусити населення працювати на загарбників, в селах створювались поліцейське відділення, німецька комендатура, а в Новотроїцькому, Сивашах – і жандармерія. За найменшу провину нещадно били, а коли людина втрачала свідомість, то її пристрілювали. На вулицях ставили шибениці, щоб залякати людей.




Розправа фашистів над місцевим населенням, 1941 рік


По звірячому допитували, катували, а потім – розстрілювали. Лише в Новотроїцьку розстріляли 20 чоловік. А по району розстріляно 105 чоловік.

Сотні чоловіків, жінок стариків було арештовано, а потім переправлено в Генічеську в’язницю, де тримали їх, як заручників. Там їх налічувалось 600


чоловік, і частина їх була розтріляна. У Новотроїцьку, Сивашах вдень і в ночі було моторошно проходити біля приміщень поліції та жандармерії, звідти було чути нелюдські крики, стони – це п’яні поліцаї допитували невинних.

Десятки людей було закатовано з Новотроїцька, Сивашів, Отрадівки та інших сіл району. А скільки арештованих вивезли за місто і біля колишніх окопів розстріляли – важко підрахувати. Їх закидали в траншеї і засипали.

Арештованих примушували працювати на Сиваші по виволочці солі, на будівництві вузькоколійної залізниці, яка проходила з Новоолексіївки до Каховки через Новотроїцьк і на інших роботах.

Гітлерівські загарбники лише з Нотроїцького району вивезли більше 1600 юнаків і дівчат на каторжні роботи до Німеччини.

Загарбники забрали в селян і вивезли до Німеччини сотні тисяч тон хліба, десятки тисяч голів великої рогатої худоби, свиней, овець, сотні тон масла, мільйони штук яєць і іншого добра. Вони вивозили навіть чорнозем.

Ось такий був „новий порядок”, який фашисти встановлювали повсюду.


^ 4. РУХ ОПОРУ


4.1. ПІДПІЛЛЯ РІДНОГО КРАЮ


Але ні кулі, ні шибениці, ні репресії гітлерівців не зломали в радянських людей віри в перемогу над ворогом.

Вони не зламали в людей любові до свободи і незалежності нашої Батьківщини. Патріоти продовжували боротьбу різноманітними методами. Фронт для фашистів проходив всюди. Воювали з загарбниками не тільки армії, а й кожен патріот в тилу.

В Новотроїцькому районі теж діяли таємні комсомольські - молодіжні підпільні групи. Звісно ж, умов для організації партизанської боротьби в районі не було, тому що на його степовій території не було великих лісних масивів, як наприклад, в придністровських районах. Однак в Громівці, Сиваші, Попілаку, Отрадівці та в інших селах діяли підпільні групи, які видавали листівки, закликали до саботажу. В Сивашському це була група під керівництвом А.Курочкіна, в Громівці – В.Ємельченко.


^ 4.2. ДІЯЛЬНІСТЬ ГРУПИ І.А.БЕНЗІНА


В радгоспі імені Чкалова діяла підпільна група комсомольців школи з 7 чоловік, на чолі з Ященком Петром Микитовичем, 1925 року народження,


членом ВЛКСМ. До групи входили: Карецький Микола, Гнатенко Микола, Михайлик Степан, Дідик Дуся та інші. Група друкувала і розповсюджувала антифашистські листівки. В 1942 році групу було викрито. Ященко П.М. був заарештований і розстріляний німецькими фашистами.

В селищі Сиваші діяло декілька підпільних груп. Очолював їх Олександр Курочкін.

Із спогадів Ігоря Андрійовича Бензіна, керівника групи Сивашського підпілля видно, що до груп опору входили такі комсомольці: Олексій Залата, Валентина Столітенко, Володимир Жарий, Анатолій Бондаренко, Іван Дробітько, Іван Кисляк, Альоша Швед.

Потім до них приєдналися дівчата-комсомолки: Ульяна Легоцька, Ліда Василенко, Тоня Залата.

Підпільникі друкували листівки, які називались „Вісті з радянської Батьківщини”. В листівках викривалися підлі фашистьські видумки про загибель Москви і Червоної Армії. Закликали боротися з гітлерівцями.

Першу таку листівку було випущено взимку 1942 року. Підпільники розповсюджували листівки по всі селах.

„Влітку 1942 року ми встановили зв’язок з комісаром Олександром Курочкіним, який працював на вальцьовому млині”, – пригадує І.А.Бензін. Разом з Курочкіним, сміливо діяв Володимир Гаєв. Комсомолки-дівчата випитували в п’яних поліцаїв всі таємниці і повідомляли підпільну групу.


^ 4.3. ДОЛЯ ПІДПІЛЬНИЦІ У.П.ЛЕГЕЦЬКОЇ


Наприклад, Ульяна Платонівна Легецька, вдаючи з себе легковажну, здобула в поліції цінну інформацію. Завдяки її допомозі підпільники встигли знищити важливі документи перед арештом.

„Вона мужньо знесла всі тортури в гестапо”, – характеризує її Бензін І.А.

А ось так згадує той період свого життя сама Ульяна Платонівна Легецька, колишня підпільниця, нині вчителька – пенсіонерка:

„Коли село зайняли німці, ми чинили їм опір, як могли, хлопці і дівчата, щоб не їхати в Німеччину, і не йти на риття окопів, роздирали собі руки, або змазували їх їдючим каустиком. У ветлікарні О.Василенко давав порошки морфію, щоб на комісії від наркотику калатало серце, а німці на таких говорили: „Нікс, нікс” – що значить негодний.

Потім Таня Залата, Ліда Василенко і я примкнули до групи Бензіна. Ми діставали папір і розповсюджували листівки в Сивашах, а хлопці носили їх в сусідні села. Скоро поліцаї зрозуміли, що листівки не з літака скинуті, а друкуються десь у селищі.

Вони засилали провокаторів, проводили арешти.


В Отрадівці заарештували 37 чоловік. Бензіна ми зуміли попередити, він встиг закопати в кролятнику друкарський станок.

У вечері нас заарештували, а на квартирах зробили обшук. Кинули нас в одиночні камери. Били на допитах нагайками так, що все тіло було чорне.

В Генічеській тюрмі ми дізналися про героїчну смерть Курочкіна. Декілька разів його катували, потім відливали водою і знову допитували.

Мужній керівник підпілля опух від голоду і побоїв, але нічого не видав. Розстрілювали Курочкіна з малокаліберної гвинтівки, повільно, щоб збільшити муки.

Потім нас перевезли в Мелітопольську тюрьму, але ми і там шкодили німцям, як могли”.


^ 4.4. СПОГАДИ В.Ф.ЯМКОВОГО ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ

ПІДПІЛЬНОЇ ГРУПИ В СЕЛІ СИВАШСЬКОМУ


Спогади Василя Фатійовича Ямкового – колишнього підпільника потім працівника Сивашського сільського споживчого товариства (ССТ).

„В Сивашському, – говорить він, – діяло кілька підпільних груп. В кожній нараховувалось 5-7 чоловік, а всьго було близько 80.

Керівники підпілля були зв’язані з групами, які діяли в Отрадівці, Павлівці, Петрівці, Мелітополі. Члени групи знали лише своїх.

У нашу групу, крім мене, входили: Малюха, Чепіга, Галактіонов, Валя Бахтіна. Командував групою Курочкін. Пізніше я дізнався, що наш командир приїхав з Харківщини, що служив воєнтехніком.

Одного разу я дістав завдання розкидати листівки в Якимівці і Мелітополі. Діставши перепустку я поїхав по призначенню.

Частину листівок роздав, частину скинув з поїзда.

Раз, Курочкін послав мене в Попелак до Ословського – директора МТС, керівника Попелацької підпільної групи. Там разом з виконанням основного завдання нам довелося викрасти з німецької автомашини сумку з 15 тисячами німецьких марок.

Курочкін наказав роздати ці гроші найбіднішим у селищі.

Все ж один з підпільників проговорився, що в Сивашському діють таємні групи месників. Почалися арешти. Хвиля їх покатилася з Якимівки, де підпільники підірвали ешалон з солдатами і боєприпасами.

В ті дні Курочкін мало ночував дома. Але його обдурили, викликавши рано в ранці ніби на роботу і схопили на ганку. Разом з ним заарештували і Ословського, який ночував у Курочкіна.

Я після цього арешту перейшов лінію фронту під Запоріжжям. За Бензіна знаю, що разом з дружиною Валентиною він попав у генічеську тюрму. ЇЇ


випустили, а йому вдалося втекти. Потім Бензін воював на фронті проти фашистів. Був поранений.”


^ 4.5. ПАМ’ЯТНІ СТОРІНКИ ЖИТТЯ Н.Є.КОРОЛЬКОВОЇ


Наташу Королькову до війни добре знали всі жителі Василівки. Це була невеликого зросту, худенька, схожа на підлітка, дівчина – вихованка дитячого будинку. Вихована на кращих традиціях комсомолу, дівчина з приходом окупантів не втратила свого гордого, свободолюбивого характеру. Здавалось що могла вона, слабка, безбройна, в колі ворогів і їх поліцейських? Але горда Натка (так всі її називали) не могла змиритись з тим, що господорює ворог на її землі, знущається над людьми, котрі замінили їй рідних.

Й з’являються на стінах амбара, колишньої школи і клуба сміливі, відверті частушки, написані рукою дівчини, заклики всіляко, саботувати роботи в полі на окупантів. Але, на жаль, це не залишилось без покарання, і дівчина була схоплена. Нескінченні допити спочатку в генічеській, потім – в мелітопольській в’язниці. А потім настала найбільш чорна, страшна смуга в її житті – Равенсбург, Німеччина і підневільна праця на військовому заводі. Здавалось, що наглядачі очей не зводили з неї, однак і там ухитрялась пусті або браковані патрони кидати в ящики з перевіреними контролерами і готовими до відправки боєприпасами, а навпаки, хороші – в брак.

Неможливо сказати, чим би це все закінчилось для Натки Королькової, але прийшов той довгожданний день звільнення, і повернулась Натка в рідне село.

Нажаль Наталія Єфремівна Королькова вже померла. Не було в неї ні нагород бойових, ні інших відзнак її сміливості. Та і не потрібно було це їй. Самим малим обходилась вона. Однак багато років вона була однією із найбільш активних учасників „Радянського фонду миру”, кожного місяця перераховувала на його рахунок кошти. І багато років зразу ж після свого повернення в Василівку, доглядала вона за могилою невідомого солдата, похованого за селом, на свої кошти зробила скромну огорожу навколо неї. Вона просто так, не вимагая ніякої оплати, підтримувала порядок біля Меморіалу слави, збудованого в центрі села: садила квіти, поливала їх, прополювала.


^ 5. ВИЗВОЛЕННЯ НОВОТРОЇЦЬКОГО РАЙОНУ


5.1. ПОЧАТОК ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ ЗА НОВОТРОЇЦЬКИЙ РАЙОН


Звільнення Радянської території, в тому числі України, від фашистських загарбників почалося взимку 1943 року після розгрому ворожих військ під Сталінградом.

Після жорстоких боїв під Мелітополем, 23 жовтня 1943 року, наші війська прорвавши лінію німецької оборони „Вотан” на річці Молочній, пішли на Крим.

Безпосередньо на території Новотроїцького району бойові дії розгорнулися в період з 29 по 31 жовтня 1943 року.


^ 5.2. ПОДВИГ В.К.ЗУАЛОЧНОГО ТА ІНШИХ

МІСЦЕВИХ ЖИТЕЛІВ


Згадаємо героїчний вчинок жителя села Василівка Новотроїцького району В.К.Зуалочного, який повторив подвиг І.І.Оленчука, перевівши радянські

війська через Сиваш. За це наш земляк був нагороджений орденом Червоної Зірки. Подолати Сиваш, з його в’язким та замуленим дном, можна було лише

в деяких місцях, відомих тільки відважним. Він вказав точно броди, допомігши форсувати Сиваш, від села Дружелюбівка Новотроїцького району до Кримських берегів.

Полковник І.С.Виборних, колишній начальник політвідділу 51 армії, виступаючи перед херсонцями, говорив: „Если бы не Ваши земляки, труднее было бы бойцам во сто крат: обогреть, накормить горячим, устроить на ночлег, – это далеко не все, что сделали они. Жители сел разбирали свои дома, перешли жить в землянки, а весь строительный материал отдали саперам, строившим переправу. Только благодаря их подвигу войска армии выполнили задачу, стоявшую перед ними”. Це було дійсно так: кіньми і коровами з усіх сіл району йшли колони, везучи ліс на переправу.


^ 5.3. СИВАШСЬКА ПОНТОННА ПЕРЕПРАВА ТА ЇЇ

ГЕРОЇ – ПОВІТРЯНІ ЗАХИСНИКИ


В той час, коли точились жорстокі бої за переправу, неоціненну допомогу військам надали льотчики 3-го авіаційного корпусу 8-ї повітряної армії, якими командував генерал Е.П.Савицький, двічи Герой Радянського Союзу, майбутній маршал авіації. Новотройчани пишаються, що повітряне небо району захищали тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін, двічі Герой Амет-хан Султан, у безсмертя вписали свої імена В.Лавриненков, О.Алемохін, полковник А.Корягін. На території Новотроїцького району льотчики провели 193 повітряні бої, збили 85 ворожих літаків. 18 років охоронили води Сиваша подвиг Олексія Малашина. Літак і його останки у 1961 році знайшли комсомольці села Василівка. Василівська школа носить його ім’я. У землі таврійській покоїться прах відважного льотчика – москвича О.А.Малашина.




Проведення бомбардування мосту


Понтонний міст, який будували на переправі, був довжиною 1350 метрів. Протягом війни на нього було скинуто 8500 бомб, випущено – 3500 снарядів. Ця переправа була пошкоджена 250 раз. По ній пройшло 100 тисяч солдат, 20 тисяч машин, 16 тисяч підвід, 920 танків, 1500 гармат, 75 катюш.


^ 5.4. ОСТАТОЧНЕ ЗВІЛЬНЕННЯ ТЕРИТОРІЇ РАЙОНУ


Селище Новотроїцьке було звільнено ранком 31 жовтня 1943 року частинами 347-ї Мелітопольської і 221-ї Маріупольської стрілецьких дивізій 37-го стрілецького корпусу 28-ї армії 4-го Українського фронту. Ворогу було завдано сильного удару. Було знищено до 120 ворожих солдат і офіцерів, захоплено в полон 22 ворожих солдата і один літак.

В бою за село загинуло 40 солдат і офіцерів Червоної Армії. Їх пізніше було поховано у братських могилах на кладовищі і в парку в центрі села.

Після війни їм було встановлено пам’ятники.

Населені пункти Отрадівської, Олександрівської, Воскресенської сільської Ради були звільнені 31 жовтня 1943 року, також 347, 221, 248 стрілецькими дивізіями, 37-го стрілецького корпусу, 28-ї армії.

Населені пункти: селище Сивашське і село Новомихайлівка були звільнені 31 жовтня 1943 року частинами 67-го стрілецького корпусу 28-ї армії.


^ 6. НАСЛІДКИ ВІЙНИ


6.1. ВТРАТИ РАЙОНУ В РОКИ ВЕЛИКОЇ

ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ


В роки Великої Вітчизняної війни на території району загинуло смертю хоробрих 1159 солдат і офіцерів Радянської Армії різних національностей. 4824 солдат і офіцерів новотройчан захищали нашу Батьківщину. За героїзм і відвагу в боях з німецькими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни Указом Президії Верховної Ради СРСР орденами і медалями в нашому районі нагороджено 2101 солдат і офіцер. 2723 загинули на фронті. Тисячі серед них мають від 5 до 20 нагород.


За роки Великої Вітчизняної війни п’ятеро наших земляків були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Зупинимось на долях цих відважних синів рідної Вітчизни.


^ 7. ГЕРОЇ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ, НАШІ ЗЕМЛЯКИ


7.1. ЛЯПОТА СТЕПАН КОНСТЯНТИНОВИЧ


Народився в 1906 році на Дніпропетровщині. З 1934 року по 1939 рік працював на Херсонщині – завідуючим Новотроїцької ощадної каси. В 1930 році вступив в ряди Комуністичної партії. З початку Великої Вітчизняної війни він в діючій армії.

Лейтенант Ляпота Степан Констянтинович командував ротою 1369-го полка, 417-ї стрілецької дивізії. Фронт наближався до рідних міст. А останній його бій був майже у порога рідної хати.

Від хутора Канадського Запоріжської області до села Китайгородки, в якому він народився, недалеко, і зовсім рукою подати до райцентра Новотроїцька, в якому він працював.

Гітлеровці чинили шалений опір на річці Молочній. „Лінія Вотана” була частиною хваленного німецьким командуванням „східного валу”, об який повинна була розбитись наступальна сила радянських військ.

9 жовтня 1943 року командир 1369-го полка полковник Трошин віддав наказ про наступ. На роту Ляпоти покладалось завдання першою прорвати оборону ворога, забезпечити прохід наших основних сил.

Рота безшумно підійшла до лінії польових укріплень противника і сходу вибила гітлерівців з першої траншеї.




Наступальні дії радянських солдат

В цю мить біля окопу розірвався снаряд: ворожий танк і самохідна пушка вийшли проти порідівшої роти. За ними пішла піхота. Знову закипів жорстокий бій. Радянські бійці мужньо відбивали натиск ворога. Фашисти вводили в бій все нові і нові сили, майже взяли в коло і почали все більше затискати в тиски. Рота ще більше поріділа. Командир сам ліг за пулемет. Зайнятий рубіж, хоча і ціною великих втрат, був втриманий.




Відважний кулеметник в бою


В прорив, утворений ротою ввійшли головні сили наших військ. Ворожа оборона на річці Молочній була прорвана.

10 жовтня 1943 року Степан Константинович Ляпота загинув в жорстокому бою за звільнення міста Великий Токмак Запоріжської області. Поховали його в селі Нове Поле. 1 листопада 1943 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу – посмертно.


^ 7.2. ШЕВЧЕНКО МЕФОДІЙ ЛЕОНТІЙОВИЧ


Народився в 1907 році в селі Новомиколаївка Новотроїцького району

Херсонської області. В нього було тяжке дитинство, мріяв стати кадровим військовим. І став ним. Закінчивши артилерійське училище, стає кадровим командиром Радянської армії. З перших днів Великої Вітчизняної війни на фронті.

В січні 1942 року наші війська вже закінчували розгром гітлеровських військ під Москвою. Командир протитанкового артилерійського дивізіону старший лейтенант Шевченко Мефодій Леонтійович отримав відповідальне завдання: разом із стрілковим підрозділом пробратись в ворожий тил і в районі станції Балабановка розгромити великий ворожий гарнізон. Темної ночі радянські воїни перейшли лінію фронту оточили гітлеровців і повністю їх знищили. Жодному ворожому солдату не вдалося прорватись крізь вогняне кільце.

Згодом в районі Малоярославца дивізіон попав в оточення. Сім суток мужньо відбивались вони від нападаючого ворога. Гітлерівйі вели жорстокий обстріл їх позицій, бомбили з повітря,кидали на них танки. У бійців батальйона не вистачало боєприпасів і продовольства, але вони мужньо відбивали атаки ворога.

В жорстоких боях набувався досвід, росла майстерність, як винищувачів танків, так і їх командирів. Мефодій Леонтійович був підвищений в званні і призначений командиром полка.

Літо 1943 року застало підполковника Шевченко на Курській дузі, де гітлерівське командування намагалось взяти реванш за поразку під Москвою і Сталінградом. В цьому бою полк Шевченка знищив 23 ворожих танка, 18 бронемашин і близько 600 фашистських солдат і офіцерів. Йому було

присвоєно звання гвардійського. Всі солдати і офіцери були нагороджені орденами і медалями. Відзначився 315-й полк і в боях на Дніпрі.



Так „працювали” винищувачі танків


Згодом Мефодія Леонтійовича назначили командуючим артилерійської бригади. Бригада приймала участь в звільненні Західної України, Польщі, Чехословаччини і закінчила свій бойовий шлях в Празі. 20 березня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу за бої на Курській дузі.


^ 7.3. АНТИПЕНКО ЙОСИП СТЕПАНОВИЧ


Народився в 1910 році в селі Воскресенка Новотроїцького району Херсонської області. Тут навчався в школі, працював. В листопаді 1943 року був прикликаний в ряди Радянської Армії і з цього часу на фронті.

Завжди знаходився в пеклі боя. Від нього одного, від солдата Йосипа Антипенко, іноді залежав бойовий успіх роти, батальйона, а то і всього 1052-го стрілкового полку. У нього була проста, але небезпечна спеціальність. Йому приходилось іноді по декілька разів в день під вогнем ворога лагодити обриви телефонних проводів, обезпечувати зв’язок штабу полка з батальйонами, ротами, з вищим командуванням. Він пройшов бойовий шлях,

приймав участь в форсуванні Дніпра, звільненні правобережної частини Херсонщини, Ніколаєва, Одеси. І завжди успішно виконував свої обов’язки і завдання.

Ще до війни сержант Антипенко досконало вивчив спеціальність телефоніста. І потім на фронті, навіть в самих тяжких умовах боя завжди швидко розгортав телефонний вузол, без затримки тягнув провода в підрозділи, котрі вели бій.

Восени 1944 року 301 дивізія, в котрій він воював, була перекинута на 1-й Білоруський фронт.

...Наступ полка призупинився. Потім гітлерівці перейшли в контрнаступ. Їм, значно переважаючими силами, вдалося потіснити перший і третій батальйони. Другий батальйон опинився майже в кільці і вів особливо жорстокий бій. Ворог хотів замкнути батальйон в кільце і ввів для цього в бій танки. Їх могла зупинити тільки артилерія. Потрібно було встановити постійний зв’язок батальйона з артилеристами. А зв’язок цей під шквальним вогнем ворога весь час обривався. І тоді на лінію під град пуль і осколків вийшов сержант Антипенко. Він зумів налагодити бесперебійний зв’язок. Артилеристи запрацювали чітко і гітлеровцям так і не вдалося вибити батальйон з ключової позиції.

Результат боя багато в чому оприділила мужність сержанта-зв’язкового. Він був нагороджений орденом Слави III-го ступеня.

Потім були бої на Віслі, форсування ріки і звільнення Польщі. Полк з боями йшов на Захід. Від зв’язківців відділення, котрими почав командувати сержант Антипенко, потрібна була сміливість, безстрашність, вміння. І вони з

честю виконували свій борг. За це сержант був нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня.

На підступах до Берліну в районі міста Гольцев, перед підрозділами дивізії була поставлена бойова задача прорвати сильно укріплену лінію оборони ворога. Намагаючись зупинити наступ, ворог вів сильний вогонь тяжкою артилерією із глибини своєї оборони. І під час кожного такого артналету сержанту Антипенко доводилось виходити на вікриту місцевість, де повзком, де перебіжками пробиратись по лінії зв’язку, відшукувати обриви проводів, і лаготити їх.

Залишились лічені дні до закінчення війни. Із Берліну, де йшли жорстокі бої за кожну вулицю, за кожний дім, Йосип Антипенко написав своїй дружині Дар’ї Марківні останній лист. В ньому він повідомляв про близький розгром ворога, і своє майбутнє повернення додому, в рідну Воскресенку. І ще про те що скучає по широким полям, мирній праці, запаху свіжовспаханої землі. „Думаю, мої дорогі, про тей час, – писав він, – коли побачу і обніму вас...”

Але цій мрії не судилося збутись.

27 квітня 1945 року сержант Антипенко прокладав лінію телефонного зв’язку від командного пункту в батальйон. Тільки закінчив він свою бойову роботу, як ворожі снаряди в чотирьох місцях порвали лінію. Сержант Антипенко побіг знешкоджувати прориви. Коли він повертався, то вогнем свого автомата убив 12 гітлеровців. В одному з боїв він був легко поранений, але поле боя не залишив.

29 квітня, коли стрілкові підрозділи, штурмували будинок за будинком, просувались вперед, неодноразово пошкоджувався зв’язок. На лінію першим виходив Йосип Степанович. І не зважаючи, що він був поранений, сержант в самому пеклі боя знаходив обриви, і відновлював зв’язок.

В цьому бою сержант Антипенко був тяжко поранений, але навіть втрачаючи сили, добрався до командира роти і доповів йому про виконання наказу. Це були останні хвилини його життя.

Звання Героя Радянського Союзу Указом Президії Верховної Ради СРСР йому присвоєно 15 травня 1945 року, посмертно.

На обеліску, встановленому на братській могилі в Берліні золотом викарбувано: „Герой Радянського Союзу сержант АНТИПЕНКО ЙОСИП СТЕПАНОВИЧ”.


^ 7.4 ПОЛЬОВИЙ ІВАН СТЕПАНОВИЧ


Народився в 1907 році в селі Новомиколаївка Новотроїцького району Херсонської області. Закінчив авіаційне училище і з того часу пов’язав свою долю з армією – став кадровим офіцером. Коли почалась Велика Вітчизняна

війна, він з перших її днів перебував на фронті.

Він добре запам’ятав громадянську війну – захоплення села врангелівцями, пограбування, знущання, розстріли. А потім прихід красних будьоновських кіннотників, радість односельців, прапори на вулицях. Завжди мріяв бути таким як вони. І коли прийшов час служити в армії, то він пішов з радістю. Там і залишився.

В перший же день злодійського нападу гітлеровців, вступив з ними в бій. Потім – бої, бої, бої. Про стежки війни Польового яскраво розповідають скупі записки його командира і друга

Польовий І.С. підполковника І.О.Бугая: „В дні війни Іван Степанович

Польовий проявив себе, як справжній патріот, безстрашний повітряний боєць, відмінний вихователь підлеглих. Він здійснив 125 успішних вилітів на літаках – бомбардувальниках АР-2, ПЕ-2 і ТУ-2.

Тридцять разів побував в далекій стратегічній розвідці. В останній час водив ланки ескадрилії, весь полк на бомбардування ворожих позицій, укріплень і техніки”.



Підготовка до виліту на бойове завдання


Південний фронт. Керуючи ланкою ПЕ-2, з декількох заходів Польовий знищив полк ворожої кавалерії. Потім разом з товаришами розбив два мости і

три переправи в районі міст Скулени і Редеу, що дозволило нашим військам стримати натиск супротивника, нанести йому відчутні удари.

Кашнінський фронт. При звільненні обласного центра розбомбив тактично важливий об’єкт, розсіяв і частково знищив ворожі війська біля міст: Стариці, Ржева, Зубцова, Сичівки і Калина. 6 листопада 1941 року, коли гітлерівці пішли в психічну атаку, Іван Степанович з ланкою ПЕ-2 бомбардував і штурмував гітлеровські підрозділи у селі Селіжарово. При цьому було знищено до 450 фашистів. Під час нальоту на ворожий аеродром в місті Ржев знищив 4 літака Ю-88.

Всього за 1941-1942 роки льотчик Польовий І.С. знищив 22 літаки, 40 танків, 307 автомашин з піхотою і грузами, 134 повозки, 20 цистерн з горючим, 2500 ворожих солдат і офіцерів, розбив 3 переправи і 2 моста.




Ворожі літаки, збиті радянською авіацією


В 1943 році, коли 132-й бомбардувальний авіаційний полк отримав нову техніку – літаки ТУ-2, Іван Степанович був основним інструктором з підготовки пілотів на ці літаки.

Бойові дії на новому бомбардувальнику майор Польовий почав 9 червня 1944 року на Ленінградському фронті. Він сам повів полк на бомбардування сильно укріпленої оборони ворога, яка утворила перепону нашим військам на шляху до Карельського перешийка. Потім неодноразово керував польотами тридцяти ТУ-2 на залізничній станції в сторону Виборга. Полк під його командуванням наносив нещівні удари по гітлеровським позиціям при звільненні міст: Мінська і Двінська, Шауляя і Мітави.

І.С.Польовий був нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни I-го ступеня.

Свій останній виліт майор Польовий зробив 20 серпня 1944 року. Двадцять сім ТУ-2 під його керівництвом вийшли на розгром ворожого залізничного вузла, на якому зібралось багато воєнних елементів. На підході до цілі полк потрапив під сильний вогонь зенітної артилерії. Літак Івана Степановича був підбитий, а сам він тяжко поранений. Але не зважаючи на це, скинув бомби точно на ціль. Ворожі літаки запалали.

Майор повів полк на свій аеродром. Всі літаки сіли. А сам він приземлитись не зміг. У підбитого літака не випускалось шасі. Тоді він почав знешкоджувати поломку, але від втрати крові був знесилений. Літак втратив керування і впав на ліс. Іван Степанович отримав смертельне поранення. Повітряний стрілець залишився живий. Він витягнув командира із літака, щоб надати першу допомогу, але на жаль, командир прожив лише кілька хвилин.

Іван Степанович Польовий загинув 20 серпня 1944 року в районі Мажейкяй Латвійської ССР. Звання Героя Радянського Союза отримав 23 лютого 1945 року – посмертно.


^ 7.5. ЛІШАКОВ ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ


Народився в 1913 році в селі Сивашське Новотроїцького района Херсонської області. До війни служив в Військово-Морському флоті. З перших днів нападу гітлеровських захватчиків на нашу Батьківщину – на фронті.

Йшов жовтень 1943 року. Ще було далеко до перемоги. Ворог готувався до битви-реваншу на Дніпрі, створював неприступний вал, поспішно будував оборонні рубежі. 253-я стрілкова дивізія однією з перших вийшла на берег річки.

Дивізіонні розвідники знали: їм першим потрібно було форсувати річку,захопити плацдарм. І готувались добре, хоча і поспішали. Група старшого сержанта Зайкіна, повинна була на маленькому човні непомітно переправитись через річку і по рації доповісти про ситуацію.

У колишнього старшого краснофлотця Григорія Лішакова було три завдання: як колишній моряк – він повинен провести човен через річку, як радист – передати дані про ворога, і, як досвідчений розвідник, – орієнтуватись в бойовій ситуації так, щоб перехитрити ворога, вистояти в бою, виконати наказ про захоплення хоча б невеликого клочка радянської землі.




Переправа через річку групи радянських солдат


І ось в ночі вони вирушили. Час від часу були чутні короткі пулеметні черги. В сутінках тієї Дніпровської ночі зникла човен старшого сержанта Закіна.

Опинившись на воді, колишній моряк Лішаков відчув себе, як кажуть, в рідній стихії. Човен швидко долав течію, жодного сплеска не було чутно навіть в самому човні – так вмів він грести.

На правий берег висадились нормально. Вибрались на гору. Григорій Лішаков розвідав передній край оборони противника і доповів про все старшому сержанту Зайкіну, підкресливши, що не погано було б зайняти воронку на невеликій висоті під самим носом у фашистів. Командир погодився.

...До того як стати розвідником 346-й розвідроти 253-й стрілецької дивізії, Григорій Лішаков більше двух років служив в Воєнно-Морському флоті, майже весь час оборони Севастополя був в частинах морської піхоти, відбивав жорстоку навалу гітлерівських військ на місто російських моряків.

Потім йому довелося битись з фашистами на Північно-Західному і Вороніжському фронтах.

В розвідці його поважали за кмітливість в різних самих складних бойових умовах, за відвагу і мужність, які виховав в ньому Воєнно-Морський флот.

...В сірому передранковому тумані фашистам вдалось помітити човни, на яких переправлялась перша рота батальйону. Але кулемети з крутої гори не могли дістати десантників. Гітлеровці спробували приблизитись до берега, але розвідники зустріли їх вогнем автоматів. Особливо їм заважав Григорій Лішаков, котрий бив прямо з того місця, через яке проходив найближчий близький шлях до переправи. Григорій не дав можливості німецьким солдатам навіть голови підняти. Чого тільки вони не робили: обстрілювали

його з мінометів, вели безперервний автоматний і кулеметний вогонь, Григорій як здавалось, був невразливий. Обстрілюючи німців, він одночасно передавав по рації про всі пересування фашистів командуванню на берег.

В одній із атак, коли краснофлотець був зайнятий передачею командуванню інформації про противника, гітлеровці підібрались було до самих позицій десантників. Але наші воїни зустріли їх потужним автоматичним вогнем, а краснофлотець завершив удар по гітлеровцям кількома гранатами.

Бій не вщухав ні на хвилину. Після цієї невдалої атаки, гітлеровці ще кілька разів намагались йти в наступ, але наші воїни зустрічали їх вогнем, і вони повинні були відступати назад. Мужність, стійкість, безгранична віра в перемогу надавали десантникам сили в бою. І надихав їх своїм прикладом, відважний краснофлотець Григорій Іванович Лішаков. Фашистам так і не вдалося вийти на переправу. Артилерія підтримувала своїм вогнем розвідників. На допомогу Лішакову і його товаришам прийшли перші підрозділи дивізії.

Після форсування річки наші частини розгорнули успішний наступ.

Про цей героїчний подвиг розвідника дізналася вся дивізія.

Старший краснофлотець Григорій Іванович Лішаков став для всіх воїнів взірцем мужності і відваги.

29 жовтня 1943 року Указом Президії Верховної Ради СССР йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.


^ 8. ВІДБУДОВА РАЙОНУ ПІСЛЯ ЙОГО ВИЗВОЛЕННЯ


8.1 РІЗНОБІЧНІ ФОРМИ ТА ФАКТИ ТРУДОВОГО

ГЕРОЇЗМУ МОЇХ ЗЕМЛЯКІВ


Після звільнення військами Червоної Армії території нашого району від німецькофашистських окупантів трудящі району почали відбудовувати і відновлювати роботу колгоспів, радгоспів, МТС і інших господарств та організацій.

Було відновлено роботу 44 колгоспів, 3 МТС і інститут Асканія Нова.

Все населення району, в тому числі комсомольці, молодь віддавали всі сили для допомоги Червоній Армії.

Організовувались суботники і недільники по розвантаженню вагонів спорядження Червоної Армії, збирали металолом, впорядковували могили воїнів.


^ 8.2. ЗБІР КОШТІВ НА ПОБУДОВУ ЛІТАКІВ І ТАНКІВ


Окрім того мешканці району зібрали 550 тисяч карбованців на побудову літака „Новотроїцький комсомолець”. Цю подію помітило керівництво радянської держави.

Й.В.Сталін в 1944 році на ім’я трудівників району прислав телеграму секретарю райкома КП(б)У т. Голеву.

– Передайте трудящим Новотроїцького району, котрі зібрали 1439700 рублів на побудову танкової колони „Запорожці” мій братський привіт і подяку Червоної Армії.

У відповідь на телеграму Сталіна населення району ще активніше вносило гроші на побудову літаків і танків.

Колектив вчителів Новотроїцької середньої школи сдав приблизно 5 тисяч рублів на побудову літака „Новотроїцький комсомолець”. Учні Пилипенко Люся, Арєщенко Катя, Коломієць Катя, Савочка Ваня, Ліхіна Таня та інші відправили теплі речі. Робітник совхоза імені Чкалова 67-річний Павленко

Федір Василійович вніс 1500 рублів. Жінка красноармійця Радченко Кузьми, нагородженого орденом Червоної Зірки, мати трьох дітей Радченко Каліна внесла 300 рублів.

Тільки в березні 1944 року трудівники Сергієвської сільської Ради внесли 10.296 рублів, Новопокровської – 53.678 рублів. І такі приклади були кожного дня. Люди віддавали останні кошти щоб допомогти армії. Честь і хвала їм, вистоявшим в тяжкі роки.


^ 9. ПАМ’ЯТНІ МІСЦЯ РІДНОГО КРАЮ


3768 жителів району не повернулось під рідні дахи, загинули в боях. В знак нашої вічної скорботи, пам’яті про загиблих в селах району збудовано 45 пам’ятників, з них 14 обелісків Слави, 24 братських могили.

В Новотроїцьку братські могили і пам’ятники розташовані на кладовищах і в парку у центрі села.

На Перекопському валу знаходиться братьська могила 1992-х радянських воїнів, які загинули під час штурму Перекопського валу.

На високому березі, біля того місця, де була переправа через Сиваш – братьська могила 1516 воїнів, які загинули при форсуванні Сиваша. Над могилою монумент – солдат з автоматом. Від підніжжя пам’ятника біжить широкий шлях. Він веде до дамби: це і є місце історичної переправи. Державним рішенням воно оголошене пам’ятним місцем республіканського значення.

В селі Новомиколаївка в дворі школи поховано більше 200 бійців і офіцерів у 28 братських могилах. В центрі братського кладовища

встановлено пам’ятник: на постаменті – фігура солдата з автоматом за плечима.

На місці розстрілу Сивашських жителів встановлена меморіальна дошка.

Тяжкі наші втрати, але попри все наш народ вірив у остаточну перемогу над ворогом 9 травня 1945 року. Червона Армія розгромила ворога. Настав день Перемоги!


10. ВИСНОВОК


А ті, кому пощастило, хто повернувся, знову побачив після довгих років обличчя рідних, ще довгі-довгі роки самовідважно трудились на полях і фермах, знову будував будинки, колихали дітей. В святкові дні на грудях

багатьох із них біля бойових виблискують і трудові нагороди. Сьгодні в селах району проживає близько 500 учасників Великої Вітчизняної війни. Вони в силу своїх можливостей проводять велику роботу серед молоді по військово-патріотичному вихованню. Посивілі ветерани розповідають внукам про бойові походи, про безсмертний подвиг народу, який виграв тяжку битву за Життя на нашій землі. І звісно ж, обов’язково згадують тих, хто не встиг намилуватись сходом сонця, мирною працею, першими кроками своєї дитини, не встиг посадити сад. Згадують тих, хто встиг в своєму житті лише одне, – віддати життя за Вітчизну, за наше сьогодення.

Отже, мій район має багату бойову історію. Його земля полита кров’ю мужніх радянських воїнів, безліч могил наших земляків розкидані майже у всіх європейських державах.

Про всі злочини фашистських загарбників наші люди, особливо молодь, повинні знати і шанувати пам’ять тих борців, які ще живуть, і які загинули смертю хоробрих за свободу і незалежність Батьківщини в роки Великої Вітчизняної війни.

Моя робота є певною спробою дослідження тих явищ та процесів, що проходили в 1941-1945 рр. на території рідного краю.

Опрацьована певна кількість архівних, музейних документів, місцевих періодичних видань. Звернуто особливу увагу на вивчення мемуарів (спогадів) учасників війни, краєзнавчої літератури. Робота не претендує на всеосяжність, вона тільки почалась і ще має тривати, продовжуватись, як пам’ять народна.

Присвячено 60 річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні.




Повернення наших військ після штурму м. Берлін в 1945 році


^ 11. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Пламя над степъю: Составил Голобородько Ю.К. – Симферополь: Издательство «Таврия», 1989г.

  2. Херсонская область в годы Великой Отечественной войны 1941-1945г.: Составили Бизер М.И., Емельянов М.А. – Симферополь: Издательство «Таврия», 1975г.

  3. Говорят погибшие герои 1941-1945г.: Составил Кондратев В.А. – Москва: Издательство Полетической литературы, 1979г.

  4. Танки идут на Берлин: Гетман А.Л.: Военное издательство министерства обороны СССР, 1982г.

  5. Огненные годы: Составил Шеганов Л.И. – Издательство ЦК ВЛКСМ «Молодая гвардия», 1971г.

  6. Позывные зберегов великой: Составил Масова Н.В. – Москва: Издательство политической литературы, 1984г.

  7. Солдаты защищавшие страну: Составил Нетета Г.П. – Донецк: Издательство «Донбасс», 1978г.

  8. Матеріали , надані Новотроїцьким музеєм

  9. Спогади ветеранів Великої Вітчизняної війни – учасників описаних подій.




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації