Поиск по базе сайта:
Тема. Загальна характеристика господарського права України icon

Тема. Загальна характеристика господарського права України




Скачати 282.71 Kb.
НазваТема. Загальна характеристика господарського права України
Дата конвертації01.01.2013
Розмір282.71 Kb.
ТипКодекс

ПРАВОЗНАВСТВО --- 11 клас


Тема. Загальна характеристика господарського права України.

Треба знати: суб’єкти господарювання, суб’’єкти господарського права, Господарський кодекс України (характеризувати), права та обов’язки суб’єктів господарювання.

Вміти: ;розрізняти суб’єкти господарського права і суб’єкти господарювання; характеризувати методи та принципи господарського права; оцінювати важливість господарського права як галузі приватного права.


План.

1.Предмет господарського права.

2.Господарсько-виробничі та організаційно-господарські відносини.

3.Внутршньогосподарські відносини.

4.Методи та принципи господарського права.


5.Поняття та види суб’єктів господарювання.

6.Права та обов’язки суб’єктів господарювання

7.Фізична особа як суб’єкт господарювання.


Життя будь-якої держави ґрунтується на економіці. Суспільні відносини в галузі економіки регулює господарське право – сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг із метою отримання прибутків.

Господарське право є комплексною галуззю. Воно базується на нормах цивільного права, містить норми адміністративного , фінансового, трудового права. Предметом його регулювання є засади господарювання в Україні, господарські відносини. Господарське право має три основні методи правового регулювання:

Диспозитивний метод – метод автономних рішень суб’єктів господарювання, ґрунтується на самостійності підприємств.

Імперативний – метод владних приписів, діяльність суб’єктів господарських правовідносин підпорядковується обов’язковим вимогам, вказівкам

Рекомендацій – рекомендації щодо організації певних видів господарської діяльності.

Основними принципами господарського права є: свобода підприємницької діяльності в межах визначених законом, вільний рух капіталів, товарів та послуг, обмеження державного регулювання економічних процесів, добросовісні конкуренції в підприємництві, екологічний захист населення, захист прав споживачів,національного товаровиробника, заборона незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у господарські відносини.

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, мають відокремлене майно й несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна. Закон передбачає, що суб’єктами господарювання є різноманітні організації, установи, підприємства.

Суб’єктом може стати й фізична особа – громадянин. Для цього він повинен зареєструватися як підприємець і здійснювати підприємницьку діяльність.

У господарських відносинах беруть участь не лише суб’єкти господарювання, а й держава, територіальні громади, органи державної влади та місцевого самоврядування. Аких учасників називають суб’єктами господарського права.

Суб’єкти господарювання можуть здійснювати свою діяльність не лише на правах власності. Право власності передбачає право особи вільно розпоряджатися користуватися та володіти своїм майном. В окремих випадках вони можуть діяти на основі права господарського відання чи права оперативного втручання.

Право господарського відання передбачає можливість особи користуватися, володіти та розпоряджатися своїм майном, однак при цьому існують певні обмеження. Власник, який закріплює за собою майно має право контролювати використання та збереження свого майна, але не може втручатися в безпосередню господарську діяльність особи. Такий правовий режим передбачений для державних підприємств (ремонтні заводи Збройних сил).

Прав оперативного управління надається особам, які використовують його для некомерційної діяльності, передбачає право особи вільно користуватися володіти та розпоряджатися майном. Однак у разі нецільового використання воно може бути вилучено (майно шкіл, вищих навчальних закладів державних, театрів)

Припинення підприємницької діяльності найчастіше відбувається за рішенням власника. Для ліквідації суб’єкта господарювання власником створюється ліквідаційна комісія. Про ліквідацію обов’язково друкується повідомлення в друкованих засобах масової інформації, де зазначаються строки проведення ліквідації, порядок і строки подання претензій до суб’єкта, що ліквідовується.

Строк подання претензій не може бути меншим, аніж два місяці з дня публікації оголошення про ліквідацію. Про ліквідацію суб’єкта повідомляють органи державної влади, уяких він зареєстрований. Якщо після цього, коли всі розрахунки з кредиторами здійснено, у суб’єкта.що ліквідується,залишається майно, ним розпоряджаються згідно вказівками власника

Відносини в процесі господарської діяльності є різноманітними. Групи господарських правовідносин: господарсько – виробничі, організаційно – господарські, внутрішньо –господарські.

Відносини, які виникають між суб’єктами господарювання є господарсько – виробничими.

Відносини, які складаються між суб’єктами господарювання та державними органами є організаційно – правовими.

Відносини, які складаються між окремими частинами суб’єкта господарювання є внутрішньогосподарські.

^ 5 Розділ II Господарські правовідносини та господарське право

Господарські правовідносини та господарське право
§ 1. Предмет регулювання господарського права
Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити насамперед за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право - система норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.
Зміст предмета господарського права визначається двома основними поняттями: "народне господарство" і "господарська діяльність".
Зазначені поняття визначаються у чинному законодавстві України. Так, згідно із Законом "Про економічну самостійність України" від 3 серпня 1990 р. до народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, установи, організації. В сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст. 1). Це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність. Історично склалося так, що абсолютна більшість цих суб'єктів є державними організаціями. У зв'язку з цим держава як власник цих підприємств, установ та організацій здійснює в широких межах державне регулювання економіки. Відносини, що виникають при цьому, регулюються різними галузями права: господарським, адміністративним, фінансовим та ін.
Поняття "господарська діяльність" слід визначати також виходячи з позиції законодавця, тобто на підставі ст. 1 Закону України "Про підприємництво" та статей 1, 20-22 Закону України "Про підприємства в Україні". Господарська діяльність як предмет господарського права - це виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг для одержання прибутку. Здійснюють її господарюючі суб'єкти - власники або володільці основних фондів і оборотних коштів. Підприємства - суб'єкти господарського права можуть здійснювати всі види господарської діяльності, які не заборонені законодавством України і не суперечать їхнім статутам (ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні").
Господарську діяльність розглядають як суспільне корисну діяльність членів суспільства, їхніх спілок (об'єднань) щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Суспільно корисна господарська діяльність:
по-перше, полягає у виробництві продукції, виконанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб;
по-друге, виконується на професійних засадах;
по-третє, результати такої діяльності мають реалізовуватися за плату, тобто функціонувати як товар;
по-четверте, поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних верств населення тощо).
Наведені ознаки дають змогу визначити господарську діяльність як таку суспільне корисну діяльність членів суспільства та їх об'єднань щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг для їх реалізації за плату (як товару), що грунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно.
Залежно від мети, способу організації та здійснення господарської діяльності виділяють два її види - підприємницьку (комерційну) і непідприємницьку (некомерційну).
Непідприємницька господарська діяльність здійснюється для задоволення певних суспільних потреб незалежно від прибутковості такої діяльності: отримання прибутку від такої діяльності відіграє другорядну роль (такою є діяльність частини казенних, експериментальних та інших планово-збиткових підприємств, які фінансуються за рахунок державних дотацій).
Підприємницька господарська діяльність здійснюється суб'єктом господарювання як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку, яку здійснюють фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Господарське право України розвивається як система норм, які регулюють три сектори економіки. Домінуючим є державний сектор, до якого належать різні господарюючі суб'єкти, засновані на державній власності (близький до нього сектор, заснований на комунальній власності). Другий сектор становлять підприємства, засновані на колективній власності (західні економічні теорії вважають його приватним, але він у нашій країні настільки одер-жавлений, що вважати його приватним немає достатніх підстав). Це - колективні підприємства, виробничі кооперативи, господарські товариства. Третім, найбільш цікавим сектором, що швидко розвивається, є приватний сектор. З розвитком процесу приватизації майна державних підприємств питома вага цього сектора зростатиме.
Слід враховувати також і те, що господарське право регулює відносини щодо державного регулювання економіки, яке здійснюється у певних правових формах і за допомогою певних методів. Об'єктивними чинниками, що зумовлюють необхідність державного регулювання господарського життя, є:
o виконання державою соціальних функцій - забезпечення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі у сфері економіки. Таким чином держава виконує функцію організації господарського життя суспільства;
o наявність у держави на праві власності ще досить значного масиву майна (передусім засобів виробництва), що зумовлює управління державним сектором економіки з боку держави-власника.
Як носій політичної влади і як власник значної частини засобів виробництва держава здійснює державне регулювання економіки в таких основних формах:
- державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23 березня 2000 р.2 державне прогнозування економічного і соціального розвитку - це науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної
сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обгрунтування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.
Програма економічного і соціального розвитку України - це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.
Система прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку складається з:
прогнозів економічного і соціального розвитку України на се-редньо- та короткостроковий періоди;
Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;
прогнозів економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньостроко-вий період;
програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроковий період;
прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньо-строковий період;
програм розвитку окремих галузей економіки (ст. 5 Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України");
- управління як правова фбрма державного регулювання еко-номіки означає прийняття компетентним органом юридичне значущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (державна реєстрація суб'єктів підприємництва, ліцензування певних видів господарської діяльності, встановлення лімітів використання природних ресурсів, квотування зовнішньоекономічних операцій тощо);
- контроль як правова форма державного регулювання економіки - це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, у тому числі застосування господарсько-правових санкцій.
Так, відповідно до ст. 32 Закону України "Про підприємства в Україні" контроль за окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють: державна податкова інспекція (за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством); державна контрольно-ревізійна служба (за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому); державні органи, на які покладено нагляд за безпекою виробництва та праці, протипожежною та екологічною безпекою, інші органи відповідно до законодавства України;
- нормативне регулювання як правова форма державного регулювання економіки означає встановлення компетентними державними органами правил здійснення господарської діяльності. Воно здійснюється шляхом визначення правового статусу суб'єктів господарювання, правового режиму їхнього майна; правових засад і гарантій підприємництва; правил конкуренції та норм ан-тимонопольного регулювання; порядку укладання та виконання господарських договорів, заходів майнової відповідальності за порушення у здійсненні господарської діяльності; засад зовнішньоекономічної діяльності та митної справи тощо.
Правові форми державного регулювання економіки реалізуються за допомогою певних способів впливу на поведінку суб'єктів господарювання. Такі передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з
метою отримання необхідного суспільству результату можна назвати методами державного регулювання.
Традиційно в науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів господарювання - адміністративні та економічні. Виходячи з цього, адміністративні методи - це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарювання незалежно від того, чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.
Економічні методи - це такі способи впливу держави на економіку, на суб'єктів господарювання, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання' суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допомогою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарської діяльності).
Адміністративні та економічні методи застосовуються у межах чинного господарського законодавства залежно від конкретних економічних, політичних та інших умов, а також виходячи з мети і завдань, що стоять перед державою і суспільством на певному історичному проміжку часу.
З часом елемент державного регулювання зменшуватиметься, норми господарського права України будуть "комерціалізуватися". Воно перетворюватиметься на комерційне право, яке діятиме паралельно з цивільним.
У країнах ринкової економіки правові системи традиційно включають комерційне (не господарське, як у нас) право. Це системи норм права, що регулюють комерційну діяльність у широкому розумінні, тобто виробництво і купівлю-продаж товарів, робіт, послуг (а не в розумінні "правил торгівлі"). У таких країнах, як Німеччина, Франція, Сполучені Штати Америки, комерційне право кодифіковано у формі комерційних кодексів (в Японії - господарського кодексу), які діють паралельно з цивільними кодексами.
§ 2. Господарські правовідносини, їх ознаки та види
У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Зокрема, держава здійснює функції загального управління економікою, З цією метою у центрі й на місцях діють органи державної виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші центральні органи. Отже, у народному господарстві складаються управлінські відносини між цими органами та підприємствами. Ці відносини регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами.
У народному господарстві застосовується наймана праця працівників. Відносини щодо організації її застосування, оплати праці, часу праці і відпочинку, гарантій та компенсацій тощо регулює трудове право.
Господарюючі суб'єкти у процесі господарювання володіють і користуються природними ресурсами. Відносини щодо природокористування регулюються природоресурсовими галузями права (земельне, водне, гірниче, лісове, екологічне тощо).
Господарюючі суб'єкти формують з прибутку і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків тощо. Отже, вони є суб'єктами фінансових правовідносин.
Між підприємствами, підприємцями та громадянами виникають майнові відносини щодо задоволення особистих потреб громадян у товарах, роботах і послугах. Ці відносини регулює цивільне право.
Визнавати всі зазначені відносини господарськими, як це іноді робиться в літературі, означало б, що спеціальної категорії господарських відносин взагалі не існує. Об'єктивно необхідні для здійснення господарської діяльності вони за своєю економічною природою не є господарськими. Ці відносини лише створюють організаційні, матеріальні, фінансові та інші передумови функціонування господарських відносин.
Господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у народному господарстві.
Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Такими суб'єктами є:
господарські організації, створені для безпосередньої господарської діяльності і зареєстровані як юридичні особи;
державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, держкомітети, господарські об'єднання, управління тощо);
структурні підрозділи господарських організацій, наділені компетенцією щодо здійснення господарської діяльності;
фізичні особи, офіційно зареєстровані у статусі підприємців;
державні і громадські установи та організації, що є споживачами продукції (товарів), робіт та послуг.
Особливим суб'єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.
Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Таке поєднання зумовлено тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між господарюючими суб'єктами та їх контрагентами є "акти планування" (ст. 152 Цивільного кодексу Української РСР), зокрема, державні замовлення. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір (п. 1 ст. 21, п. 2 ст. 22 Закону України "Про підприємства в Україні"). Ці рішення грунтуються на планах підприємств (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани).
Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг).
За наведеними ознаками господарських відносин можна розмежувати предмети регулювання цивільного і господарського права. Отже, норми цивільного права універсальні і поширюються на фізичних і юридичних осіб незалежно від діяльності, якою вони займаються. Норми господарського права спеціальні в тому розумінні, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють суспільну господарську діяльність і споживають її результати. Тобто предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права. Цивільне право складається з норм однієї галузі, які на засадах юридичної рівності суб'єктів регулюють майнові і особисті не-майнові відносини; господарське право відповідно до законодавства є комплексною галуззю. Воно грунтується на загальних нормах цивільного права про правоздатність юридичних осіб, зобов'язаннях та нормах про окремі види господарських договорів. У господарському праві об'єднуються також ті норми адміністративного, фінансового й інших галузей права, які регулюють господарську діяльність підприємств та інших господарюючих суб'єктів.
Сукупність господарських відносин, які складаються між господарюючими суб'єктами, їхніми контрагентами, органами управління у процесі організації і здійснення господарської діяльності, виробництва і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг, становить предмет господарського права.
Виходячи з цього господарське право можна визначити як систему правових норм, що регулюють господарські відносини у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності.
Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.
Так, за характером правовідносин розрізняють:
- відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);
- відносини щодо управління (у тому числі організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності).
За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на-
- горизонтальні, учасники яких рівноправні;
- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.
За сферою дії правовідносини поділяються на:
- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами;
- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридичне самостійними суб'єктами господарювання.
За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:
- у галузі промисловості;
- у галузі сільського господарства;
- у галузі транспорту;
- у галузі капітального будівництва;
- у сфері приватизації;
- у сфері антимонопольного регулювання;
- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.
§ 3. Методи господарського права
Методи господарського права - це сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб'єктів господарських правовідносин. Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах: загальнодозвільному ("дозволено все, що не заборонено законом"), за яким діють підприємства і підприємці, та зобов'язуючому ("суб'єкти господарського права зобов'язані і мають вчиняти те, що на них покладено законом"). Цей принцип в основному стосується органів державного управління економікою. Як зазначається у ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Господарські відносини є комплексними відносинами. Вони поєднують у собі організаційні і майнові (вартісні) елементи. Тому у господарському праві як комплексній галузі права загалом діють три (а не один, як у некомплексних галузях) основні методи правового регулювання.
Передусім це метод автономних рішень суб'єктів господарських відносин. Він грунтується на тому, що підприємства, підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні", статті 3, 5 Закону України "Про підприємництво"). Це означає, що суб'єкти господарських відносин самостійно: а) планують свою господарську діяльність; б) в межах законодавства вільно обирають предмети господарських договорів і визначають зобов'язання в них, всі необхідні умови господарських взаємовідносин (статті 20, 21 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 5 Закону України "Про підприємництво").
Існує ще метод владних приписів (вимог законів і вказівок компетентних органів, обов'язкових для суб'єктів господарських відносин). Згідно з ним діяльність (поведінка) суб'єктів підпорядковується обов'язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством. Це, зокрема, обов'язковість додержання заборон закону щодо здійснення господарської діяльності (ліцензії, квоти, спеціальні режими тощо), обов'язок визначених у законодавстві підприємств укладати з державою державні контракти та ін.
У господарському праві діє також метод рекомендацій. Держава регулює поведінку суб'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин. Наприклад, зразкові форми договорів щодо окремих видів відносин, методичні рекомендації стосовно окремих видів діяльності у сфеpi господарювання - це приклади застосування державою зазначеного методу.
Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того, який з них буде найефективнішим.


^ 1 Розділ IV Суб'єкти господарського права

§ 1. Поняття суб'єкта господарського права
Поняття суб'єкта господарського права обгрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарського права, а не суб'єктами цивільного права, як вважалося раніше, хоч їхній правовий статус потребує детального дослідження.
Серед організацій - суб'єктів господарського права можна виділити: а) організації, які у вигляді професійного промислу виробляють і реалізують для суспільних (не власних) потреб продукцію, виконують роботи, надають послуги; б) організації - споживачі результатів господарської діяльності; в) організації, що здійснюють професійну управлінську діяльність в економіці.
Суб'єкти господарського права діють або як власники основних засобів виробництва (наприклад, кооперативи, господарські товариства), або як господарюючі суб'єкти, засновані власниками (наприклад, державне підприємство, приватне підприємство, підприємство, засноване кооперативом). Управлінські організації - міністерства, відомства - визначені законом як уповноважені власником (власниками) органи (ст. 33 Закону України "Про власність", ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні").
Суб'єкти господарського права мають ряд ознак правосуб'єктності, закріплених господарським законодавством.
По-перше, ці суб'єкти мають певну організаційно-правову форму, в якій здійснюється господарська або управлінська діяльність. Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб'єкт господарського права. Це або одна з форм підприємства, або установа (наприклад, міністерство), або організація (на-
приклад, об'єднання громадян, яке є учасником господарських відносин).
За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб'єктів господарського права визначається законодавством України (підприємства, об'єднання підприємств, міністерства тощо). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм або навіть і не передбачена (наприклад, запозичена з-за кордону). У цьому разі підприємець керується Законом України "Про підприємництво" та своїм статутом.
Другою ознакою суб'єкта господарського права є те, що він має юридична відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, оборотних коштів, інших цінностей. Тобто у майновому відношенні суб'єкт господарського права є самостійним і не залежить у своїх рішеннях від засновників і учасників. Майно суб'єкта господарського права відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, елементами якої господарське право визначило установчі документи (установчий договір, статут, акт про створення, положення) суб'єкта, самостійний або зведений (для господарських об'єднань) баланс, який відображає вартість майна суб'єкта в цілому, поточний та інші рахунки в банках.
Правом власності і господарським законодавством щодо управління майном визначається правовий титул, за яким майно належить суб'єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання (зокрема, щодо державних підприємств), право оперативного управління (щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті, щодо казенних підприємств), право оренди (орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна).
Третьою, суто юридичною ознакою суб'єкта господарського права є його господарська правосуб'єктність. Суб'єкт господарського права має основану на" законі можливість набувати від свого ім,ені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарського права доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав та обов'язків. Суб'єкти господарського права (крім підрозділів організацій та громадян-підприємців) є юридичними особами.
Отже, суб'єкти господарського права - це організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.
§ 2. Види суб'єктів господарського права
Господарське законодавство і право регулює умови створення і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове становище.
Суб'єктів господарського права класифікують на види згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції суб'єкта, які він виконує в економічній системі України.
Враховуючи особливості функцій, господарське законодавство визначає правове становище таких суб'єктів господарського права, як: 1) підприємства та їхні структурні підрозділи; 2) об'єднання підприємств; 3) фінансові та посередницькі інститути; 4) громадяни-підприємці; 5) органи державної виконавчої влади в економіці. Крім того, у кожній з цих груп враховуються особливості правового становища окремих видів суб'єктів господарського права.
Підприємства відповідно до їхніх функцій посідають головне місце в економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного господарства України. Така кваліфікація зумовлена тим, що підприємство є господарською організацією, господарюючим суб'єктом. Коротко підприємство визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку, який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну "підприємство" в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття "компанія" або "корпорація".
Суб'єктами господарської діяльності є також підрозділи підприємств (ст. 7 Закону України "Про підприємства в Україні") та інших господарських організацій. Вони створюються самими організаціями для певної господарської діяльності. Функції і компетенцію таких суб'єктів визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи управління організацій. Ці суб'єкти не реєструються як юридичні особи.
Другим видом суб'єктів господарського права є об'єднання підприємств, що визначається як господарська організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами для спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси. Специфічним видом господарського об'єднання є промислово-фінансова
група. Об'єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Третім видом суб'єктів господарського права є так звані фінансові і посередницькі інститути, що належать до інфраструктури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, - обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, що забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.
Такі акціонерні та інші господарські товариства здійснюють кредитування господарюючих суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії, товарні та фондові біржі, довірчі товариства тощо.
Четвертим видом суб'єктів господарського права є громадяни-підприємці (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства). Ці особи мають право здійснювати підприємницьку господарську діяльність у будь-яких організаційних формах за їх вибором (ст. 6 Закону України "Про підприємництво"). Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.
П'ятим видом суб'єктів господарського права є органи влади і органи адміністративно-господарського управління та контролю. Згідно з Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. органи влади - це міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади; органи адміністративно-господарського управління та контролю - це суб'єкти господарювання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в межах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування;
Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів може Утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції), які діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади. Урядові органи державного управління здійснюють: управління окремими підгалузями або сферами діяльності; контрольно-наглядові функції; регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і юридичних осіб. До системи центральних органів виконавчої влади входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимоно-польний комітет України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України та ін.). Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.
§ 3. Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права
Кожен з видів суб'єктів господарського права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк - кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади - управлінську діяльність в економіці і т. ін. Правовою формою, в якій врегульовано завдання суб'єктів господарського права, є їхні статутні господарсько-правові акти - установчі документи (установчий договір і статут), статут державного або іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань, статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта господарського права (функції щодо органів управління).
Підприємства згідно із законом мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної, комерційної та ін. Всі підприємства є комерційними організаціями, їх статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарської діяльності з метою одержання прибутку. Прибуток - основний узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності підприємства (статті 1 і 18 Закону України "Про підприємства в Україні", ст. 1 Закону України "Про підприємництво"). Це є майно, яке у визначеному статутом порядку присвоює власник (власники) підприємства.
Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому із своїх підприємницьких можливостей. Закон дозволяє вносити до статуту будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої законом.
Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта господарського права виступають його права, захист яких гарантує
держава. Права суб'єктів визначаються господарським законодавством залежно від їхніх видів: права підприємств, об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів державної виконавчої влади.
Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їхнього
змісту.
Засновницькі права грунтуються на загальній нормі права власності, згідно з якою власник "може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності" (ст. 4 Закону України "Про власність"). Ця норма деталізована статтями 5 і 6 Закону України "Про підприємництво" та ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні". Засновницькі права включають право на вільний вибір засновниками підприємства видів діяльності, право на вибір організаційно-пра-вової форми підприємства, право на прийняття рішення про створення підприємства, право змінювати у встановленому порядку як діяльність, так і форму підприємства. За загальним правилом, ці та інші засновницькі права належать власникові (власникам).
Права в галузі управління. Підприємства й інші суб'єкти господарського права самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок здійснення управління регулюється статутними актами згідно з принципами, визначеними законодавством. Основним є принцип поєднання прав власника на господарське використання свого майна з самоуправлінням трудового колективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо (кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи (державні підприємства, господарські товариства). Власник і уповноважений ним орган у порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегувати свої управлінські права органові управління.
До управлінських належать, зокрема, права:
- самостійно визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад його структурних підрозділів, включаючи так звані відокремлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо;
- приймати і змінювати статут, інші установчі документи;
- затверджувати положення про структурні підрозділи;
- формувати органи управління і контролювати їхню діяльність, призначати посадових осіб, визначати їхні обов'язки тощо.
Склад і юридична природа органів підприємства залежать від того, до якої власності воно належить. Конкретно це питання визначають статутні акти. Наприклад, підприємства - суб'єкти права колективної власності - мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший - це загальні збори (наприклад, загальні збори акціонерів товариства) або конференція. Виконавчі функції у таких підприємствах здійснюють правління. Правління обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і затверджують у статуті повноваження цього органу. Правління обирає зі свого складу голову, заступників. Функції голови (заступників) можуть по черзі виконувати члени правління. Керівники підприємств державної власності наймаються (призначаються) уповноваженими органами згідно з контрактною системою.
Управлінські функції і повноваження мають також трудові колективи державних підприємств (ст. 15 Закону України "Про підприємства в Україні"). Реалізуються повноваження трудового колективу згідно зі статутом загальними зборами (конференцією) або виборним органом (рада підприємства, рада трудового колективу), члени якого обираються зборами (2/3 голосів) терміном на 2-3 роки.
Майнові права суб'єктів поділяються на загальні та спеціальні.
Загальні майнові права підприємств, господарських об'єднань врегульовано на підставі статей 20-30 і 37 Закону України "Про власність". До них можна віднести права:
- мати на підставі певного речового права (титулу) основні фонди, обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства. Згідно із законами, статутами підприємств та укладеними угодами майно належить підприємствам, іншим суб'єктам на праві власності або на праві повного господарського відання. Майно державної власності закріплюється за державними підприємствами і належить їм на праві повного господарського відання;
- вести господарську та комерційну діяльність; бути у зв'язку з цим позивачем та відповідачем у суді, арбітражному суді, захищати свої майнові права та інтереси від імені підприємства;
- розпоряджатися майном. Підприємство, якщо інше не передбачено його статутом, має право: продавати (обмінювати) майно іншим організаціям, здавати в оренду, заставляти, надавати тимчасово у безоплатне користування, списувати зношені основні фонди з балансу;
- набувати на законних підставах майно. Підприємство відповідно до свого статуту має право купувати, орендувати, одержувати у будь-який інший правомірний спосіб майно (рухоме і нерухоме), використовувати його, поліпшувати і т. ін.
Похідними від зазначених та інших майнових прав є договірно-майнові права підприємств. Це права укладати засновницькі, господарські договори та інші контракти (і нести щодо них відповідальність); видавати заставні та інші фінансові зобов'язання; позичати гроші; інвестувати і реінвестувати кошти підприємства;
одержувати рухоме і нерухоме майно як гарантію оплати боргу
та ін.
Крім розглянутих загальних прав, підприємства мають і спеціальні майнові права у сфері випуску і обігу цінних паперів: акцій, облігацій підприємств, приватизаційних паперів, ощадних, інвестиційних сертифікатів, векселів. Ці права є спеціальними, тому що обумовлені спеціальною правосуб'єктністю підприємств як емітентів цінних паперів. Підприємство має право випускати і реалізовувати лише ті види цінних паперів, які спеціально визначені законом, зокрема акціонерні товариства - акції, облігації, інші підприємства - облігації.
За аналогічною схемою систематизуються обов'язки підприємств.
При заснуванні підприємства зобов'язані (законом) затверджувати (перезатверджувати) установчі документи; у встановленому законом порядку реєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності; на діяльність, що підлягає ліцензуванню, підприємства зобов'язані одержувати спеціальні дозволи (ліцензії).
У процесі господарювання закон зобов'язує підприємства:
- виконувати господарські зобов'язання, обумовлені державними контрактами та державними замовленнями, іншими договорами;
- забезпечувати необхідну якість продукції, робіт, послуг;
- вести бухгалтерський облік (самостійні бухгалтерські баланси) своєї роботи, надавати органам державної статистики передбачену законом звітність;
- подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства;
- своєчасно подавати податковим органам декларації про свої доходи, інші податкові документи, сплачувати податки, інші обов'язкові платежі;
- не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольного законодавства, прав та інтересів споживачів, будь-яких інших осіб.
Суб'єкти господарювання мають також обов'язки, передбачені природоохоронним законодавством. Стаття 4 Закону України "Про підприємництво" та ст. 31 Закону України "Про підприємства в Україні" зобов'язують їх:
o раціонально використовувати природні ресурси;
o охороняти довкілля від забруднення, іншого шкідливого впливу;
o своїм коштом відшкодовувати витрати на відновлення та охорону природних ресурсів тощо.
За порушення своїх обов'язків підприємство несе майнову та іншу відповідальність, встановлену законом, а також передбачену договорами.



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації