Поиск по базе сайта:
Лекція 9 клас Локальна мережа. Сервер та робоча станція. Адресація в мережі. Робоча група та домен. Вхід в локальну мережу та навігація нею. Спільне використання ресурсів icon

Лекція 9 клас Локальна мережа. Сервер та робоча станція. Адресація в мережі. Робоча група та домен. Вхід в локальну мережу та навігація нею. Спільне використання ресурсів




Скачати 161.49 Kb.
НазваЛекція 9 клас Локальна мережа. Сервер та робоча станція. Адресація в мережі. Робоча група та домен. Вхід в локальну мережу та навігація нею. Спільне використання ресурсів
Дата конвертації01.01.2013
Розмір161.49 Kb.
ТипЛекція

Лекція

9 клас

Локальна мережа. Сервер та робоча станція. Адресація в мережі. Робоча група та домен. Вхід в локальну мережу та навігація нею. Спільне використання ресурсів.

Глобальна мережа. Призначення і структура мережі Інтернет. Служби Інтернету. Адресація в Інтернеті. Соціальне значення.

Способів і засобів обміну інформацією за останнім часом запропонована безліч: від найпростішого переносу файлів за допомогою дискети до всесвітньої комп'ютерної мережі Інтернет, здатної об'єднати всі комп'ютери миру. Яке ж місце в цій ієрархії приділяється локальним мережам?

Найчастіше термін "локальні мережі" або "локальні обчислювальні мережі" (LAN, Local Area Network) розуміють буквально, тобто це такі мережі, які мають невеликі, локальні розміри, з'єднують близько розташовані комп'ютери. Однак досить подивитися на характеристики деяких сучасних локальних мереж, щоб зрозуміти, що таке визначення не точне. Наприклад, деякі локальні мережі легко забезпечують зв'язок на відстані декількох десятків кілометрів. Це вже розміри не кімнати, не будинку, не близько розташованих будинків, а, може бути, навіть цілого міста. З іншого боку, по глобальній мережі (WAN, Wide Area Network або GAN, Global Area Network) цілком можуть зв'язуватися комп'ютери, що перебувають на сусідніх столах в одній кімнаті, але її чомусь ніхто не називає локальною мережею. Близько розташовані комп'ютери можуть також зв'язуватися за допомогою кабелю, що з'єднує рознімання зовнішніх інтерфейсів (RS232-C, Centronics) або навіть без кабелю по інфрачервоному каналу (IrDA). Але такий зв'язок теж чомусь не називається локальним.

Невірно й визначення локальної мережі як малої мережі, що поєднує невелику кількість комп'ютерів. Дійсно, як правило, локальна мережа зв'язує від двох до декількох десятків комп'ютерів. Але граничні можливості сучасних локальних мереж набагато вище: максимальне число абонентів може досягати тисяч. Називати таку мережу малою неправильно.

Деякі автори визначають локальну мережу як "систему для безпосереднього з'єднання багатьох комп'ютерів". При цьому мається на увазі, що інформація передається від комп'ютера до комп'ютера без яких-небудь посередників і по єдиному середовищу передачі. Однак говорити про єдине середовище передачі в сучасній локальній мережі не доводиться. Наприклад, у межах однієї мережі можуть використатися як електричні кабелі різних типів (кручена пари, коаксіальний кабель), так й оптоволоконні кабелі. Визначення передачі "без посередників" також не коректно, адже в сучасних локальних мережах використаються репітери, трансівери, концентратори, комутатори, маршрутизатори, мости, які часом роблять досить складну обробку переданої інформації. Не зовсім зрозуміло, чи можна вважати їх посередниками чи ні, чи можна вважати подібну мережу локальною.

По локальній мережі може передаватися сама різна цифрова інформація: дані, зображення, телефонні розмови, електронні листи й т.ін. До речі, саме завдання передачі зображень, особливо повнокольорових, пред'являє найвищі вимоги до швидкодії мережі. Найчастіше локальні мережі використаються для поділу (спільного використання) таких ресурсів, як дисковий простір, принтери й вихід у глобальну мережу, але це всього лише незначна частина тих можливостей, які надають локальні мережі. Наприклад, вони дозволяють здійснювати обмін інформацією між комп'ютерами різних типів. Повноцінними абонентами (вузлами) мережі можуть бути не тільки комп'ютери, але й інші пристрої, наприклад, принтери, плотери, сканери. Локальні мережі дають також можливість організувати систему паралельних обчислень на всіх комп'ютерах мережі, що багаторазово прискорює рішення складних математичних завдань. З їхньою допомогою, як уже згадувалося, можна управляти роботою технологічної системи або дослідницької установки з декількох комп'ютерів одночасно.

Абонент (вузол, хост, станція) — це пристрій, підключений до мережі, який приймає активну участь в інформаційному обміні. Найчастіше абонентом (вузлом) мережі є комп'ютер, але абонентом також може бути, наприклад, мережний принтер або інший периферійний пристрій, що має можливість прямо підключатися до мережі.

Сервером називається абонент (вузол) мережі, що надає свої ресурси іншим абонентам, але сам не використовує їхні ресурси. Таким чином, він обслуговує мережу. Серверів у мережі може бути небагато, і зовсім не обов'язково, що сервер — самий потужний комп'ютер. Виділений (dedicated) сервер — це сервер, що займається тільки мережними завданнями. Невиділений сервер може крім обслуговування мережі виконувати й інші завдання. Специфічний тип сервера - це мережний принтер.

Клієнтом називається абонент мережі, що тільки використовує мережні ресурси, але сам свої ресурси в мережу не віддає, тобто мережа його обслуговує, а він їй тільки користується. Комп'ютер-клієнт також часто називають робочою станцією. У принципі кожен комп'ютер може бути одночасно як клієнтом, так і сервером.

Під сервером і клієнтом часто розуміють також не самі комп'ютери, а працюючі на них програмні додатки. У цьому випадку той додаток, що тільки віддає ресурс у мережу, є сервером, а той додаток, що тільки користується мережними ресурсами - клієнтом.

Кожний комп’ютер, який пiдключено до мережi, має свою унiкальну адресу в цiй мережi. Її називають — ІР_адресою (Internet Protocol Address).

ІР_адреса — це послiдовнiсть чотирьох цiлих чисел вiд 0 до 255, роздiлених крапкою (наприклад, 192.168.0.14). Перше з них вказує на номер мережi найвищого рiвня, наступнi визначають номери мереж наступних рiвнiв, а останнє є номером конкретного мережного комп’ютера.

Для обмiну iнформацiєю мiж ПК у локальнiй мережi використовуються спецiальнi правила — протоколи передачi даних.

Основними протоколами, якi забезпечують i контролюють правильнiсть проходження iнформацiї мережею є протоколи TCP i IP (Transmission Control Protocol i Internet Protocol — протокол керування передачею даних та мiжмережний протокол). Вони задають правила розбиття даних, що передаються, на окремi порцiї (пакети), супроводжують їх керувальною iнформацiєю (заголовком), яка складається задреси вiдправника й одержувача, порядкового номера порцiї, слiдкують за тим, щоб у процесi передачi не з’явилися помилки (у разi помилки пакет вiдправляється повторно), на комп’ютерi-одержувачi збирає пакети й вiдсилає iнформацiю про їх проходження мережею: успiшному (безпомилковому) або з помилками.

Робоча група в iнформатицi — сукупнiсть користувачiв, що мають загальнi данi, периферiйнi пристрої й iншi обчислювальнi ресурси, а також права на їх використання.

Робоча група створюється в локальнiй мережi для виконання комплексу завдань, визначуваних функцiональними обов’язками користувачiв.

Домен Windows – група комп’ютерiв однiєї мережi, що мають єдиний центр (який називається контролером домену), що використовує єдину базу користувачiв (тобто облiковi записи знаходяться не на кожному окремому комп’ютерi, а на контролерi домену, так званий мережний вхiд до системи), єдину групову й локальну полiтики, єдинi параметри безпеки (стосовно томiв iз файловою системою NTFS), обмеження часу роботи облiкового запису й iншi параметри, що значно спрощують роботу системного адмiнiстратора органiзацiї, якщо в нiй експлуатується велика кiлькiсть комп’ютерiв. Також стає можливим зробити для кожного акаунта перемiщуваний профiль, мережний шлях до якого зберiгається в одному мiсцi — на контролерi домену. У результатi користувачi можуть працювати зi своїм Рабочим столом, Моими документами та iншими елементами, що iндивiдуально настроюються, з будьякого комп’ютера домену.

Доменна модель мережi, яку використовує компанiя Microsoft, дозволяє централiзовано виконувати всi адмiнiстративнi роботи, тому вона рекомендується як основна модель пiд час створення мережi. Модель робочої групи (Workgroup) не дозволяє централізувати роботу адмiнiстратора, оскiльки вимагає виконання основних дій у керуваннi правами доступу користувачiв з консолi кожного комп’ютера мережi.

^ Навiгацiя локальною мережею

Для навiгацiї комп’ютерною мережею (отримання доступу до мережних ресурсiв) можна використовувати пункт Сетевое окружение, Проводник, файловi менеджери, програми керування локальною мережею.

Якщо комп'ютер підключено до локальної мережі, то у програмі Провідник або вікнах папок Windows відображуються об'єкти, що розташовані на інших комп'ютерах та надані у спільне мережне користування. Усі ресурси локальної мережі, до яких можна отримати доступ з певного комп'ютера, називаються його мережним оточенням. Вміст мережного оточення відображується в однойменній папці. Щоб її відкрити, слід клацнути посилання Мережне оточення в області завдань вікна будь-якої папки.



Об'єктами мережного оточення можуть бути комп'ютери, відкриті для спільного доступу папки, принтери, диски тощо. За умовчанням у вікні папки Мережне оточення відображуються всі відкриті для спільного доступу папки на комп'ютерах тієї робочої групи чи домену, до складу яких входить ваш комп'ютер.

Щоб побачити всі комп'ютери робочої групи, слід клацнути посилання Показати комп'ютери робочої групи в області завдань вікна цієї папки



Після цього в області завдань з'явиться посилання Microsoft Windows Network (Мережа Microsoft Windows), за допомогою якого можна перейти до перегляду інших робочих груп або доменів вашої локальної мережі.

Шлях до ресурсів, розміщених на інших комп'ютерах мережі, записується дещо інакше, ніж шлях до папок і файлів на локальному комп'ютері.

А саме: на початку шляху замість імені диска і символу двокрапки записують дві зворотні скісні риски (\\) та ім'я комп'ютера.

Наприклад, запис \\teacher\Canon може бути шляхом до папки Canon, розташованої на комп'ютері teacher, або до принтера Canon, підключеного до цього комп'ютера.

Щоб користувачі мережі мали доступ до певного комп'ютера, диска, папки, файлу, принтера, сканера, цей об'єкт потрібно надати у спільне мережне користування, тобто перетворити на мережний ресурс (мережний диск, мережну папку, мережний принтер тощо). Звичайно, тут не йдеться про зміну фізичного способу підключення пристрою до мережі. Усі дії щодо надання об'єкта у спільне користування виконуються у програмному середовищі. При цьому адміністратор або власник ресурсу (користувач) надає об'єкту ім'я, під яким той буде відомий у мережі, та визначає, хто матиме доступ до нього. Наприклад, повний доступ до папки може бути відкрито лише для певних користувачів, а всі інші матимуть тільки мож¬ливість переглядати її вміст.

Якщо відкрито, скажімо, мережний доступ до диска певного комп'ютера, то користувачі зможуть переглядати, редагувати та зберігати файли на цьому диску, створювати й видаляти на ньому папки. Така централізація файлів спрощує обмін даними та спільну роботу користувачів. Вони можуть, зокрема, окрім власних папок створити папку для файлів, над якими спільно працюватимуть, або папку, де міститимуться потрібні всім документи.

Можливість спільного використання ресурсів стане в пригоді ще й тоді, коли з усіх комп'ютерів мережі лише один матиме дисковод для читання компакт-дисків або лише до одного буде підключено принтер.

Для надання спільного доступу до певного об'єкта слід насамперед відкрити вікно його властивостей (виконавши команду Властивості контекстного меню об'єкта) і перейти в ньому на вкладку Доступ. Потім слід встановити прапорець Открыть общий доступ к этой папке(Відкрити спільний доступ до цієї папки) та, якщо потрібно, — прапорець Разрешить изменение файлов по сети (Дозволити змінення файлів через мережу). У поле Имя общего ресурса (Ім'я спільного ресурсу) слід ввести назву ресурсу, яку бачитимуть користувачі інших комп'ютерів мережі



Після того як ви клацнете кнопку ОК, під значком папки з'явиться зображення руки — це означає, що папку надано у спільне мережне користування

За умовчанням віддалений доступ до комп'ютера, на якому встановлено операційну систему Windows XP відключено. Тому коли ви вперше надаватимете в мережне користування певний ресурс, необхідно буде налаштувати параметри віддаленого доступу до комп'ютера за допомогою майстра настроювання мережі. Цей майстер запускається однойменним посиланням на вкладціДоступ вікна властивостей папки.

Глобальна мережа

Найбільшою та найвідомішою у світі комп'ютерною мережею є Інтернет. Ця мережа не лише впевнено увійшла в наше життя, а й стала явищем загальносвітової культури з власними законами й правилами, незаперечними перевагами й неминучими недоліками.

Ви дізнаєтеся про особливості мережі та про те, які можливості вона надає.

Інтернет як глобальна мережа



З технічного погляду Інтернет — це мережа мереж, оскільки вона об'єднує локальні та міські мережі, мережі установ, наукових і навчальних закладів, підприємств та організацій. Ці мережі, а також індивідуальні користувачі підключаються до глобальної мережі через постачальників послуг Інтернету (інтернет-провайдерів).

^ Постачальник послуг Інтернету (інтернет-провайдер) — це компанія, яка має постійний вихід у глобальну мережу та надає його за плату іншим.

Комп'ютери постачальників послуг Інтернету постійно підключені до великих регіональних мереж, а ті — до однієї з високошвидкісних магістральних мереж країни, які, у свою чергу, сполучені між собою та під-ключені до магістральних мереж інших країн. Разом вони утворюють всесвітню мережу Інтернет.

Сьогодні обмін даними в Інтернеті здійснюється не лише через обладнання комп'ютерних мереж, а й за допомогою супутників зв'язку, радіосигналів, кабельного телебачення, телефонів, стільникового зв'язку, спеціальних оптоволоконних ліній і навіть електромереж.

Якщо локальну мережу підключено до Інтернету, то це означає, що її підключено до певного постачальника послуг. Коли ви входите в Інтернет з мобільного телефону, роль постачальника послуг відіграє ваш мобільний оператор. Домашні комп'ютери підключають до Інтернету, уклавши угоду з місцевим постачальником послуг, телефонною компанією чи оператором кабельного телебачення. Як ви вясе знаєте, для цього комп'ютер має бути оснащений телефонним або кабельним модемом (якщо мова йде про підключення через телефонні або кабельні телевізійні мережі). Якщо комп'ютер оснащено інтерфейсом Wi-Fi, то підключатися до Інтернету можна через безпроводові мережі Wi-Fi, роз. горнуті в громадських місцях (готелях, кафе, магазинах).

В організаціях, на підприємствах та у навчальних закладах комп'ютери зазвичай об'єднують у локальну мережу, а до Інтернету підключають один з її комп'ютерів (так званий шлюз), який і надає всім іншим комп'ютерам можливість доступу до Всесвітньої мережі.

Екскурс в історію. Ініціатором створення мережі, що стала прообразом Інтернету, було міністерство оборони США, яке 1957 року, після запуску Радянським Союзом першого штучного супутника Землі, вирішило, що на випадок війни Америці потрібна надійна система передавання інформації. Агентство передових оборонних дослідницьких проектів США (DARPA) запропонувало створити для цього комп'ютерну мережу. ЇЇ розробку доручили чотирьом навчальним і науковим закладам США. 1969 року комп'ютерна мережа, названа ARPANET (Advanced Research Projects Agency Network), поєднала ці заклади. Згодом вона почала активно розширюватися і використовуватися в наукових цілях. 1984 року в мережі ARPANET з'явився серйозний суперник. Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (National Science Foundation Network), яка складалася з менших мереж і мала більшу пропускну здатність, ніж ARPANET. За рік до неї підключилися близько 20 тисяч комп'ютерів, і звання «Інтернет» почало переходити до NSFNet. Мережа ARPANET І припинила своє існування 1990 року.

Інтернет — це об’єднана мережа, яка складається знабору пов’язаних мереж, що взаємодiють як одне цiле. Складовими Інтернету є мережi рiзного масштабу: великi нацiональнi магiстральнi мережi, багато регiональних i локальних мереж. Мережi, якi є складовими Інтернету, поширюються на великi вiдстанi та можуть перекривати одна одну, тому будь_яка пара вузлів пов’язана мiж собою не одним, а багатьма каналами зв’язку, завдяки чому Інтернет забезпечує стiйкий зв’язок. У разi руйнування частини мережi пакети iнформацiї можуть обходити ушкодженi дiлянки.

Комп’ютери, якi працюють у мережi Інтернет, називаються вузлами (iнодi—хостами). Інтернет взагалi можна уявити як множину вузлiв, кожен з яких може зв’язатися з будь_яким iншим. Вузлами є потужнi комп’ютери, менш потужнi мiнi_комп’ютери та персональнi комп’ютери. Серед них є такi, що надають послуги іншим комп’ютерам — сервери. Пiд час отримання електронної пошти ви звертаєтесь до поштового сервера, бажаєте переглянути будь_яку web_сторiнку — зв’язуєтеся з певним web_сервером.

Служби Інтернету

За своєю архітектурою Інтернет — це клієнт-серверна мережа, тобто в ній є сервери, що підтримують роботу певних служб, і клієнти, які користуються цими службами. Найвідомішими та найпоширенішими службами Інтернету вважаються Всесвітня павутина й електронна пошта.

Інтернет також є платформою, на основі якої будуються файлообмінні мережі й електронні платіжні системи, розвиваються інтернет-телебачення та інтернет-телефонія.

Кожна служба Інтернету має власні протоколи, що застосовуються для взаємодії між користувачем (клієнтською прикладною програмою) та службою.

^ Служба Інтернету — це набір послуг, які надаються клієнтам програмним забезпеченням серверів Інтернету з використанням певних мережних протоколів.

Зараз ви ознайомитесь з основними службами Інтернету та дізнаєтесь, які можливості вони надають користувачам.

До служб Інтернету відносяться:

  • Веб

  • Веб-форуми

  • Блоги

  • Вікі-проекти (в тому числі й Вікіпедія)

  • Інтернет-магазини

  • Інтернет-аукціони

  • Електронна пошта та списки розсилки Групи новин (в основному, Usenet)

  • Файлообмінні мережі

  • Електронні платіжні системи

  • Інтернет-радіо

  • Інтернет-телебачення

  • IP-телефонія

  • Системи обміну повідомленнями

  • FTP-сервери

  • IRC

Адресація в Інтернеті

Набір служб Інтернету дуже великий, і під час роботи будь-якої з них дані передаються від одного комп'ютера до іншого. Але ж підключених до Інтернету комп'ютерів мільйони! Як же за таких умов дані знаходять свого адресата й не губляться по дорозі? Там йшлося про те, що дані перед надсиланням поділяються на пакети і процес передавання даних мережею є багаторівневим. Стосовно мережі Інтернет там зазначалося, що вона базується на протоколах TCP/IP. Розглянемо їх детальніше.

^ TCP (Transmission Control Protocol — протокол керування передаванням) відповідає за організацію сеансу зв'язку між двома комп'ютерами в мережі, a IP (Internet Protocol — міжмережний протокол) — за маршрутизацію, тобто за те, щоб пакет було доставлено за певною адресою.

Саме IP-пакет містить адреси комп'ютера-одержувача та комп'ютера-відправника. Цю інформацію використовують інші протоколи, які «прокладають» мережні маршрути для доставляння даних.

Щоб підключений до Інтернету комп'ютер міг за допомогою протоколу IP надсилати й одержувати дані, у нього має бути унікальна IP-адреса.

^ IP-адреса — це адреса, що ідентифікує комп'ютер в Інтернеті.

Залежно від особливостей підключення до мережі IP-адреса може бути статичною (незмінною) чи динамічною (змінною). Формат IP-адреси (згідно з версією IPv4, яка діє сьогодні) має такий вигляд: ххх.ххх.ххх.ххх, де ххх — число від 0 до 255 (наприклад, 66.0.9.255). Це дає змогу використовувати понад 4 мільярди унікальних адрес.

Однак високі темпи розвитку Інтернету вже найближчим часом можуть призвести до нестачі адрес, надаваних протоколом IPv4. Для уникнення цього вже розроблено нову версію протоколу IP — IPv6, що дає змогу використовувати близько 3,4 х 1038 адрес.

Кожен сайт в Інтернеті розміщено на комп'ютері-сервері, якому присвоєно унікальну IP-адресу. Щоб звернутися до цього сервера, можна в поле адреси браузера ввести відповідну послідовність чисел. Однак адресу в такому вигляді запам'ятати доволі важко, тому було розроблено зручнішу для людей систему доменних імен (Domen Name System, DNS). У ній ім'я сервера записується як послідовність слів, розділених крапками, наприклад:university.kiev.ua, www.google.com.

^ Доменне ім'я — це послідовність розділених крапками слів, яка зіставляється з певною ІР-адресою.

В останній частині імені, яку називають доменом першого (верхнього) рівня, зазначено тип установи, якій належить веб-адреса:

  • com — комерційна організація,

  • edu — освітня,

  • org — некомерційна,

  • biz — бізнес-організація тощо.

Крім того, для кожної країни призначено ідентифікатор домену верхнього рівня з двох літер. Наприклад, для України це ua, для Росії — ru, для Великої Британії — uk.

Ліворуч від домену першого рівня зазначено домени нижчих рівнів (їх також називають піддоменами), що послідовно уточнюють розміщення сервера, наприклад: math.university.edu.ua.

Проте ні IP-адреси, ні доменного імені сервера недостатньо для того, щоб дістати з нього конкретний документ. Для одержання доступу до файлу потрібно задати ще й протокол, за допомогою якого буде здійснено доступ, а також шлях до цього файлу та його ім'я. Усі ці елементи містяться в URL (Universal Resource Locator — універсальний локатор ресурсу), який ще називають URL-адресою ресурсу чи просто адресою.



Опишемо його складові:

протокол — http, ftp, news тощо (у разі введення URL на панелі адреси браузера писати http:// необов'язково);

ім'я_сервера — доменне ім'я комп'ютера, на якому розміщено дані;

номер_порту — логічний канал, яким передаються дані (за винятком деяких рідкісних випадків, вказувати номер порту немає потреби);

шлях — послідовність розділених скісними рисками імен каталогів та підкаталогів, в останньому з яких міститься потрібний файл;

ім'я_файлу — ім'я файлу, який потрібно відкрити.

Часто URL складається лише з двох елементів — протоколу й імені сервера, наприклад:

http://university.edu.ua/.

У такому разі буде завантажено домашню (початкову) сторінку сервера. Зазвичай вона має ім'я index.html.

Соціальне значення та загрози

Дані в Інтернеті містяться на комп'ютерах, які розташовані в різних місцях і належать різним особам та організаціям, а тому єдиного власника Інтернету не існує. Неможливо повністю вимкнути Всесвітню мережу, оскільки централізоване керування мережними маршрутизаторами не провадиться. Завдяки цим особливостям Інтернет став надбанням усього людства та засобом відкритого зберігання й розповсюдження інформації. Потенціал Інтернету як інформаційної системи величезний, ця глобальна мережа надає нам безмежні можливості для спілкування та швидкого доступу до інформації. куються через Інтернет.

В Інтернеті порівняно легко знайти людей, які мають спільні з вами інтереси та схожі погляди на певні питання. Тому в мережі створюються й активно розвиваються інтернет-спільноти.

Інтернет-спільнота — це група людей, які мають однакові інтереси та спілкуються через Інтернет.

Інтернет-спільнотою іноді називають середовище, в якому спілкуються його учасники. Це, зокрема, електронна енциклопедія Вікіпедія, онлай-нові щоденники (блоги), веб-форуми, інтернет-ігри.

У Всесвітній мережі діють спеціальні пошукові системи, за допомогою яких можна миттєво знайти інформацію практично на будь-яку тему. Ви можете відвідувати віртуальні музеї, читати енциклопедії, художню та наукову літературу, користуватись онлайновими перекладачами та словниками, слухати музику, дивитися відео та «живі» трансляції з веб-камер. У вас є такі надзвичайні можливості для саморозвитку, про які ваші батьки не могли й мріяти.

Важко переоцінити переваги й величезний освітній потенціал Інтернету, але водночас з цією мережею пов'язані певні ризики та загрози, про які необхідно знати. Аналіз статистичних даних свідчить про важливість питання захисту молоді та дітей під час роботи в режимі онлайн. Так, за даними Європейської Комісії, 44 % дітей, які використовують Інтернет, стикалися з матеріалами «дорослого» змісту, і про це здогадуються лише 15 % батьків. Перебуваючи в Інтернеті, 40% дітей спілкувались із людьми, які пропонували їм зустрітись особисто, 14 % з цих дітей дійсно намагались зустрітись. 75 % дітей, що працюють у мережі Інтернет, згодні поділи¬тися персональною інформацією про себе або свою родину в обмін на подарунки. Лише 25% підлітків, що зустрічалися з сексуальними домаганнями в мережі Інтернет, повідомили про це батькам.

Отже, розвиваючи інформаційне суспільство, необхідно приділяти велику увагу безпеці в Інтернеті, особливо по відношенню до дітей. За словами Вівіан Редінг (Viviane Reding), європейського комісара з інформаційного простору та медіа, «Батьки й вчителі зацікавлені в інструментах та навичках, які гарантуватимуть безпеку в Інтернеті.



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації