Поиск по базе сайта:
Постанова 30. 10. 2002 р. Справа n б-16927/2-19 icon

Постанова 30. 10. 2002 р. Справа n б-16927/2-19




Скачати 35.08 Kb.
НазваПостанова 30. 10. 2002 р. Справа n б-16927/2-19
Дата конвертації19.11.2012
Розмір35.08 Kb.
ТипПостанова




ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30.10.2002 р.  

Справа N Б-16927/2-19 



Оскарження визначення господарського суду про звільнення активів боржника з-під податкової застави

[При виробництві в справі про банкрутство господарський суд зобов'язаний звільнити майнові активи платника податків з-під податкової застави.]

30 жовтня 2002 року Вищий господарський суд України, розглянувши матеріали касаційної скарги ДПІ в Київському районі м. Харкова на постанову Харківського апеляційного суду від 5 серпня 2002 року і визначення господарського суду Харківської області від 14 червня 2002 року, а також касаційну скаргу спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 5 серпня 2002 року в справі N Б-16927/2-19 господарського суду Харківської області за заявою ЗАТ "Б" про визнання себе банкрутом, установив наступне.

Господарський суд Харківської області визначенням від 14 червня 2002 року в справі N Б-16927/2-19 звільнив активи ЗАТ "Б" з-під податкової застави і зобов'язав виключити їх з державних реєстрів спонукуваного чи нерухомого майна. Спеціалізована ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, не погоджуючись з висновками, викладеними у визначенні від 14 червня 2002 року, звернулася в Харківський апеляційний господарський суд з апеляційною скаргою, у якій просила скасувати зазначене визначення.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 5 серпня 2002 року апеляційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишив без задоволення, а оскаржене визначення - без змін. Не погоджуючись з цією постановою, ДПІ в Київському районі м. Харкова і СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові звернулися з касаційними скаргами, у яких просили скасувати зазначену постанову.

Колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 7.8 статті 7 Закону України N 2181-III від 21 грудня 2000 року "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III), з моменту винесення господарським судом визначення про порушення виробництва в справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання чи погашення податкового боргу цього платника податків, зазначених у заяві, що подається в господарський суд, визначається відповідно за нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом" (далі - Закон), без застосування норм Закону N 2181-III.

Закон N 2181-III передбачає обов'язкове винесення господарським судом у межах виробництва в справі про банкрутство акта про звільнення з-під податкової застави і припинення адміністративного арешту майнових активів платників податків (підпункт 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 і підпункт "е" пункту 9.5 статті 9). Відповідно до статті 11 Закону, у визначенні про порушення справи про банкрутство, господарський суд указує про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, дія якого поширюється на вимоги конкурсних кредиторів. При цьому господарський суд застосовує пункт 1 статті 12 Закону і статтю 67 ГПК України і вживає заходів по забезпеченню грошових вимог кредиторів, у частковості забороняє іншим обличчям робити визначені дії стосовно майнових активів боржника.

Варто мати на увазі, що погашення вимог кредиторів може відбуватися не тільки при проведенні процедур санації, ліквідації і при висновку мирової угоди, але і при процедурі розпорядження майном (пункти 3, 4 статті 14 Закону). При проведенні вищезгаданих процедур здійснюється реалізація майнових активів боржника з метою погашення грошових вимог кредиторів. Якщо в процедурі розпорядження майном розмір визнаних господарським судом вимог кредиторів незначний, а майнових активів боржника досить для того, щоб розрахуватися з боргами, застосування інших судових процедур не має смислу. У такому випадку боржник сплачує цей борг, а виробництво в справі про банкрутство припиняється. Тому активи боржника в процедурі банкрутства повинні бути вільними від яких-небудь обмежень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судами першої і апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального і процесуального права й основ для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 5 серпня 2002 роки і визначення господарського суду Харківської області від 14 червня 2002 року немає.

На підставі вищевикладеного і керуючись пунктом 8.7 статті 8 і підпунктом "е" пункту 9.5 статті 9 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", статтями 1, 11, 12, 14, пунктом 5 статті 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом", статтями 67, 1119, 11110, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

касаційну скаргу ДПІ в Київському районі м. Харкова на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 5 серпня 2002 року і визначення господарського суду Харківської області від 14 червня 2002 року і касаційну скаргу спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 5 серпня 2002 року в справі N Б-16927/2-19 залишити без задоволення;

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 5 серпня 2002 року і визначення господарського суду Харківської області від 14 червня 2002 року в справі N Б-16927/2-19 залишити без змін.




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації