Поиск по базе сайта:
Маркетингові стратегії інноваційного розвитку економіко-виробничих структур icon

Маркетингові стратегії інноваційного розвитку економіко-виробничих структур




Скачати 124.87 Kb.
НазваМаркетингові стратегії інноваційного розвитку економіко-виробничих структур
Дата конвертації17.11.2012
Розмір124.87 Kb.
ТипДокументи

Маркетингові стратегії інноваційного розвитку економіко-виробничих структур


С.В. Коверга

к.е.н., ст. викладач,

Європейський університет, Донецька філія


Важливість інноваційного розвитку для сучасної економіки України переоцінити неможливо. Адже саме завдяки інноваціям повинно бути досягнуто економічне зростання вже в найближчій перспективі.

Проблемам інноваційного розвитку присвячено багато робіт, в яких досліджено зміст, чинники, напрями, стратегії і методи забезпечення такого типу розвитку, визначено його вплив на розвиток держави і регіонів, окремих галузей та ЕВС. Провідними українськими дослідниками згаданих напрямів інноваційного розвитку економіко-виробничих структур є Р. Акофф, П. Друкер, Ф. Портер, Б. Санто, Б. Твісса, В.П.Александрова, І.В. Алексєєв, О.І. Амоша, С.С. Аптекар, В.М. Гєєць, М.І. Долішній, В.І. Ландик, М.М. Лепа, О.В. Савчук, М.Г. Чумаченко, І.Б. Швець та ін.

Проте, ще залишається велике поле для розробки проблем інноваційного розвитку на мікрорівні, представленому економіко-виробничими структурами (ЕВС). Для ЕВС інноваційний розвиток означає забезпечення виробництва певних товарів і надання послуг на певних сегментах ринку. Реалізація таких завдань ЕВС вимагає забезпечення всіма видами ресурсів і найбільш ефективного їх використання. З цією метою необхідно сформувати відповідні маркетингові стратегії управління інноваційним розвитком, в яких доцільно передбачити різноманітні аспекти вдосконалення всіх видів діяльності, врахувати критерії оцінки менеджменту в економіко-виробничій структурі.

Зважаючи на те, що вибір маркетингової стратегії є визначальним для діяльності підприємств та подальшої можливості аналізувати і контролювати показники діяльності і впливати на організацію виробництва, оцінювати ефективність роботи ЕВС з боку власника, інвестора, кредитора і з боку державних органів управління, вважаємо за доцільне запропонувати їх розгляд в контексті інноваційних маркетингових стратегій, як найбільш перспективного для сучасного етапу розвитку економіки України.

В економічній літературі останнім часом став широко використовуватися термін «інноваційна стратегія». Однак чітких визначень змісту даного поняття при цьому звичайно не приводиться. Наслідком такого положення є можливість багатозначності в тлумаченні поняття «інноваційна стратегія», що неприпустимо в будь-яких наукових дослідженнях, тому що знижує необхідний рівень їхньої строгості й тому може утрудняти виклад й адекватне сприйняття основних положень і результатів відповідних досліджень [1].

Якщо досягнення деяких маркетингових цілей планується здійснити за рахунок різних форм інноваційної діяльності, тобто інноваційних напрямків і правил дії організації, або сама мета стратегії має інноваційний характер (наприклад, розробка й впровадження у виробництво нових видів продукції), то відповідні стратегії, природно, повинні належати класу інноваційних. Якщо ж при цьому використаються інвестиційні ресурси, то тоді стратегія може бути віднесена й до типу інвестиційних. У цій ситуації можна говорити про клас інвестиційно-інноваційнх стратегій.

Під інвестиційною маркетинговою стратегією будемо розуміти таку стратегію, що для досягнення найважливіших цілей підприємств припускає використати інвестиційні ресурси і відповідні напрямки й правила інвестиційної діяльності. У цьому визначенні терміни «інноваційні ресурси» й «інноваційна діяльність» мають загальноприйняте трактування.

Інноваційний розвиток економіко-виробничих структур (ЕВС), під якими пропонується розуміти підприємства різних організаційно-правових форм та скооперовані з ними структури виробничого і невиробничого характеру, промислово-фінансові групи, холдинги та ін., є складовою частиною інноваційного розвитку економіки і важливим аспектом відтворення виробничих відносин, що полягають в оновленні складу і побудови основних фондів та удосконаленні організації їх використання як на стадії формування, так і науково-технічної підготовки виробництва.

При розробці стратегії інноваційного розвитку ЕВС необхідно враховувати стратегію виробництва інноваційної продукції на основі визначення ефективності вкладення інвестицій у виробничий процес. Стратегія виробництва розробляється з обліком найбільш ефективного інвестування інноваційних проектів, реалізація яких забезпечить випуск нової продукції.

При розгляді маркетингових стратегій інноваційного розвитку ЕВС важливо відзначити зв'язок сучасного етапу розвитку економіки із глобалізацією світової економіки, а також зі зміною суспільних поглядів і переходом від формаційного до цивілізованого підходу розвитку суспільства і його продуктивних сил. Зазначені процеси відбиваються на практиці реального сектора економіки через реалізацію стратегій ЕВС, які можна розглядати в трьох напрямках [2]:

    • стратегії розвитку ринку (тобто стратегії, пов'язані із зовнішнім середовищем і продуктами, що виробляються ЕВС);

    • стратегії розвитку ресурсів ЕВС (це стратегії, у певній мері залежні від зовнішнього середовища, але значною мірою є внутрішніми для ЕВС);

    • стратегії соціального, екологічного, науково-технічного й іншого напрямків розвитку ЕВС, що впливають на суспільний й економічний розвиток (це стратегії дотичні зовнішньої середовища, які щодо економіко-виробничої й маркетингової діяльності є стратегіями другого порядку, тобто стратегії передбачення наслідків розвитку виробничих систем).

Стратегії інноваційного розвитку ресурсів ЕВС - це стратегії розвитку виробничих потужностей, у тому числі розвитку виробничого апарата, трудових і фінансових ресурсів і т.п. Стратегії третього напрямку відображають наслідки реалізації стратегій ЕВС для навколишнього середовища, суспільства, для міжнародних відносин. Стратегії ЕВС у певній мірі можуть містити такі складові, внаслідок яких досягаються соціальний, екологічний й інший ефекти. Різні точки зору на цю проблематику, що опубліковані в Україні й відбивають вітчизняний погляд на досліджуваний комплекс питань, представлені в табл. 1.

Розвиток повинен бути підпорядкований певним загальним маркетинговим цілям, що полягають для кожної ЕВС в одержанні позитивного результату на ринку тих товарів і послуг, які обрані спеціалізацією конкретного суб'єкта господарювання. Всі ці процеси повинні опиратися на науково-технічний прогрес, технічне переозброєння підприємств, нову технологію.

Перспективи для України будуть залежати від її можливості знайти новий національний шлях, нову модель розвитку - модель глобального інтегрування. Національна стратегія, що базується на традиційному індустріальному характері розвитку, стає не тільки неприйнятною, а й надзвичайно небезпечною. Нині, при відсутності всякої національної стратегії, на тлі хаосу й інерції будь-які спроби інтегруватися в європейські й глобальні структури є явно безуспішними й навіть руйнівними.

Україна може зробити вагомий внесок для заміни експансіоністських стратегій на загальні світові стратегії кооперації й інтеграції в інтересах всіх держав [3, с. 13].

Це свідчать про необхідність розробки й впровадження нових різновидів стратегій ЕВС, якими повинні стати, зокрема, стратегії глобального інтегрування й кооперування. Відповідність між підходами, типами, моделями й етапами розвитку, економічною політикою й стратегіями розвитку в табл. 1.

Практика стратегічного розвитку української економіки, проблеми її адаптації до світових тенденцій повинні бути узагальнені відповідними теоріями, без чого неможливо прогресивний рух держави в цілому і її економіки. ЕВС виступають у цьому процесі провідною ланкою економіки.

Важливим аспектом стратегій розвитку ЕВС є реструктуризація, без якої неможливо здійснити перехід від ЕВС сугубо адміністративної економіки до ЕВС ринкового суспільства. Проте провідним напрямком стратегічного розвитку підприємств вчені вважають інноваційний розвиток, що вимагає фінансової підтримки.

«Прогресивні зміни у виробничих процесах можуть відбуватися двома типами стратегій розвитку: монотонного й інноваційного розвитку.

Перша стратегія передбачає послідовне й поступове нарощування позитивних змін у технологіях, продуктах, організації роботи. Друга стратегія пов'язана з періодичними інтенсивними введеннями змін, які якісно змінюють технології, вироблений продукт, способи організації виробництва. Усвідомлення важливості нововведень привело до того, що фірми почали розробляти «інноваційну політику» - динамічну систему продуктивних нововведень, орієнтованих на кон'юнктуру ринку» [9, с. 4].

В умовах глобалізації світової економіки інноваційний розвиток ЕВС зіграє головну роль, оскільки запитам всіх ринків можна відповідати лише через відповідні зміни товарів і послуг, а також удосконалення ресурсної бази й організації виробничих систем.

На нашу думку, реалізація будь-якої економічної політики для забезпечення соціального й економічного розвитку суспільства, поліпшення екологічного положення країни, можлива лише за умови втілення в життя ефективної інноваційної стратегії ЕВС. При цьому стратегія інноваційного розвитку виробничих потужностей (ВП) ЕВС зіграє одну із ключових ролей серед стратегій ЕВС, оскільки охоплює всі його ресурси, а також має наслідку для всіх без винятку аспектів виробничо-господарської діяльності й соціального розвитку суспільства, регіону, держави.

Таким чином, інноваційна стратегія розвитку виробничих потужностей повинна полягати в одержанні найкращих економічних результатів, тобто максимальної ефективності в умовах непостійного зовнішнього середовища й відповідно динамічної виробничої системи. Ця нова стратегія інноваційного розвитку ВП може бути названа стратегією максимальної (або оптимальної) економічної ефективності функціонування динамічної системи виробничих потужностей.

Таблиця 1 – Відповідність між підходами, типами, моделями й етапами розвитку, економічною політикою й стратегіями розвитку

Категорії напрямків розвитку

Різновиди категорій

Вихідні, застарілі

Перспективні

Підходи, типи, політика й моделі трансформації суспільства й економіки

Підходи

формаційний [4;]

цивілізаційний [4;]

Типи розвитку

екстенсивний, витратний [4;]

інтенсивний, ресурсосберегаючий [4;]

Модель розвитку - національна стратегія

стратегія індустріального розвитку [3]

модель глобального інтегрування [3]

Етапи економічного розвитку

Етапи розвитку економіки

Адміністра-тивний

Переходный

ринковий

Економічна політика

валового напрямку

інноваційного напрямку [5]

Стратегічні пріоритети інтернаціоналізації




міжнародні спеціалізація, диверсифікованість, національні ТНК

Стратегії: теорії й практика

Стратегії розвитку

експансіоністські [4]

кооперування й інтегрування [3]

інерційна,

індустріальна [4]

інноваційна [3]

монотонна [7; 8]

горизонтальна інтеграція.

вертикальна інтеграція (комбінування)

диверсифікованість

конгломерація

ПФГ підприємницького типу для перехідного періоду

кооперування із ТНК

участі в міжнародному подолу праці як факторі глобалізації

реструктуризація виробництва й основних виробничих фондів

утилізації ВП

інвестування в ОВФ

Теории стратегии ЕВС

описові, емпірично-індуктивні [8]

дедуктивні, маркетингового напрямки з ефективним використанням ресурсів;

базовані на визначенні етапів життєвого циклу підприємства [8]


Треба, однак, вказати, що стратегії інноваційного розвитку ВП не вичерпуються лише економічним аспектом. Досить обґрунтованим є розгляд ще як мінімум двох аспектів (ознак) класифікації стратегій інноваційного розвитку ВП: інноваційно-організаційного й інноваційного техніко-технологічного (табл. 2).

Сучасному етапу розвитку економіки повинна відповідати стратегія-програма інноваційно-організаційного розвитку, а не стратегія, що складається з набору окремих заходів. Такою програмою може бути інноваційний розвиток ВП, що із самого початку є зорієнтованим на недопущення не тільки перевантажених роботою місць, але й недовантажених місць. Саме пропорційний інноваційний розвиток як організаційна стратегія в найбільшій мері відповідає економічної стратегії максимальної ефективності.

Важливо, однак, відзначити, що економічна стратегія максимальної ефективності не може бути зведена до організаційної стратегії пропорційного інноваційного розвитку ВП. Зміст економічної стратегії є значно більше широким. Поряд з організаційною вона враховує й інноваційне техніко-технологічні стратегії на різних стадіях виробництва.

Побудувати строгу схему взаємозв'язків інноваційних техніко-технологічних стратегій розвитку ВП із економічними або організаційними стратегіями не представляється можливим. Разом з тим проведення досліджень зазначених взаємозв'язків й одержання можливих їхніх кількісних оцінок дозволить чіткіше визначати значення запланованих технічних заходів для організаційного й економічного розвитку виробничих систем. Такі дослідження можуть бути одним із джерел нормативної бази техніко-економічного планування ЕВС.

Істотне значення для формування стратегії, як комплексної програми інноваційного розвитку ЕВС, має дослідження проблем класифікації стратегій й їхнього характеру.

Протягом останнього років цій проблематиці приділялося багато уваги у зв'язку із трансформацією економічних відносин і необхідністю побудови нової системи планування, що базується на ринкових початках. Інноваційна стратегія полягає в реалізації такого розвитку ЕВС, коли залучаються нові технології, для виробництва нових видів продукції, реалізується принцип максимального задоволення потреб споживачів, а не тільки максимальна реалізація можливостей виробників. Проте, залишаються недостатньо дослідженими ті напрямки інноваційного розвитку ЕВС, які реалізуються через інституціональні перетворення або які можна віднести до стадії інституціональних перетворень ЕВС.

Таблиця 2 – Класифікація стратегій інноваційного розвитку виробничих потужностей

Класифікаційна ознака




Стратегії розвитку ВП

Економічна

1. Нарощування ВП

2. Інтенсифікація використання ВП

3. Максимальна (оптимальна) економічна ефективність і функціонування динамічної системи ВП

Організаційна

1. Ліквідація «вузьких» місць

2. Недопущення утворення «вузьких» місць

3. Пропорційний розвиток

Техніко-технологічна

1. У заготівельних виробництвах:

1.1. Точне лиття (у кокіль, під тиском й ін.)

1.2. Порошкова металургія

1.3. Виготовлення спеціальних профілів прокату

1.4. Передові методи штампування, пресування й т.п.

2. У мех.обробці й у складальних роботах:

2.1. Застосування верстатів зі ЧПУ

2.2. Використання обробних центрів

2.3. Робота на роторних лініях

2.4. Організація роботизированных виробництв

2.5. Гнучкі виробничі системи


Інноваційна стратегія, стадій розвитку ЕВС, може складатися із впровадження таких інновацій, які обов'язково супроводжуються змінами форм власності й методів господарювання, а можливо й визначають такі зміни. Однієї з істотних ознак інституціональних змін можна вважати реалізацію інтеграційних основ співробітництва підприємств різних областей, а також фінансових і кредитно-банківських установ. Такий шлях інноваційного розвитку може реалізуватися, зокрема , через утворення промислово-фінансових груп, холдингових компаній, інших видів ЕВС, а також малих і середніх підприємств.

Виходячи із поставлених задач в статті розглянуті маркетингові стратегії інноваційного розвитку ЕВС та їх зв'язок на сучасному етапі розвитку економіки із глобалізацією світової економіки, а також зі зміною суспільних поглядів і переходом від формаційного до цивілізованого підходу розвитку суспільства і його продуктивних сил. Досліджена відповідність між підходами, типами, моделями й етапами розвитку, економічною політикою й стратегіями розвитку економіко-виробничих структур. Запропоновано класифікацію стратегій інноваційного розвитку виробничих потужностей підприємства.

Література


  1. Webster´s Encyclopedic Unabridged Dictionary of the English Language. -NY: Portland House, 1989. – 452 p.

  2. Коверга С.В. Особливості стратегій інноваційного розвитку виробничо-господарських структур // Вісник Львівської державної фінансової академії: Зб. наук. статей. Економічні науки. – Л.: Львівська державна фінансова академія. – 2005. – № 7. – С. 336-342.

  3. Чухно А. Цивілізаційний і формаційний підходи та їх роль в економічній теорії та суспільній практиці // Економіка України. – 2001. - № 6. – С. 39–47.

  4. Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах глобалізації // Економіка України. – 2001. – № 11. - С. 4 – 13.

  5. Лукінов І. До питання про концепцію і модель сучасного економічного розвитку України // Економіка України. – 2001. – № 6. – С. 4–9.

  6. Пономаренко В.С. Стратегічне управління підприємством. – Х.: Основа, 1999. – 619 с.

  7. Фролов Н.Ф. Промышленно-финансовые группы конечной продукции и образуемые по принципу конгломерата. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 1999. – 24 с.

  8. Наливайко А. Еволюція теорії стратегії підприємства // Економіка України. – 2002. – № 1. – С. 24–30.

  9. Клочко В. Глобалізація та її вплив на країни з перехідною економікою // Економіка України. – 2001. – № 10. - С. 51–58.




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації