Поиск по базе сайта:
Конспект лекцій для студентів денної форми навчання icon

Конспект лекцій для студентів денної форми навчання




НазваКонспект лекцій для студентів денної форми навчання
Сторінка2/16
Дата конвертації03.12.2013
Розмір3.79 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
ГЛАВА 2

^ ОСНОВИ ПОБУДОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В БАНКАХ УКРАЇНИ


2.1. Предмет та об'єкти обліку і бухгалтерські рахунки


Предметом обліку в комерційному банку виступають банківські операції, які випливають зі статутної діяльності банку: розрахункові операції, депозитні операції, операції з цінними паперами, позичкові операції, операції з касового обслуговування бюджетних рахунків, операції з основними засобами банку, валютні та ін. Виконання таких операцій має вплив на результати діяльності банку.

Під об’єктом розуміють складову частину предмета з урахуванням відповідного ступеня його деталізації та конкретизації.

До об’єктів банківського обліку належать: активи, пасиви та фінансово-господарські процеси кредитної установи.


У бухгалтерському обліку кожному об'єкту відповідає рахунок.

Рахунок — це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтерському обліку, інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень.

Реєстрування інформації в бухгалтерському обліку банку досягається шляхом застосування методу подвійного запису, що випливає з принципу подвійності. Згідно з методом подвійного запису кожен запис-реєстрація відображається за двома рахунками: за дебетом одного рахунку і одночасно за кредитом іншого. Сума записів за дебетом повинна дорівнювати сумі записів за кредитом.


Вся сукупність бухгалтерських рахунків може бути поділена на дві групи: балансові; позабалансові.

^ Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На їх основі складається баланс банку. Серед них виділяють такі групи рахунків:

— рахунки активів;

— рахунки зобов'язань;

— рахунки власного капіталу.

^ Рахунки активів — це активні рахунки, які відображають наявність та зміни різноманітних активів банку.

Рахунки зобов'язань — це пасивні рахунки, які відображають наявність та зміни заборгованості банку. Виділяють короткострокову та довгострокову заборгованість.

^ Рахунки власного капіталу — це також пасивні рахунки, які відображають зміну власного капіталу банку за звітний період.

У складі балансових рахунків виділяють:

— контрпасивні рахунки (активні);

— контрактивні рахунки (пасивні).

За своїм характером контрпасивні рахунки активні. До них належать, наприклад, рахунки № 5041 “Збитки минулого року, що очікують затвердження”, № 2511 “Технічний рахунок для перерахування коштів Державного бюджету України”.

^ Контрактивні рахунки — пасивні. До них належать, наприклад, рахунки № 2400 “Резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам” та № 4409 “Знос операційних основних засобів”.

Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контрактивні рахунки відображаються в складі активів, а контрпасивні — в складі пасивів зі знаком мінус. Така методика дозволяє достовірно оцінювати окремі статті активів та пасивів. Так, у балансі рахунок “Знос операційних засобів” відображається в складі активів після рахунку “Операційні основні засоби”.


Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат банку за їх елементами та доходів — за видами. У свою чергу вони поділяються на дві групи: рахунки витрат; рахунки доходів.

^ Рахунки витрат — це активні рахунки, які використовуються для обліку, накопичення витрат за їх елементами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків.

^ Рахунки доходів — це пасивні рахунки, які призначені для обліку, накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. Наприкінці звітного (річного) періоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають залишків.

Наявність рахунків для кожного виду доходів і витрат дозволяє керівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер усіх витрат, їх вплив на прибутковість банку.





Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку елемент активу або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає наступним умовам:

1) ймовірно, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну вигоду, пов'язану з цим елементом активу або пасиву;

2) цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно виміряна.

Об'єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, обліковуються на позабалансових рахунках.

Це передусім наступні об'єкти:

— умовні вимоги та зобов'язання банку (тобто реальні вимоги та зобов'язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк несе ризики);

— документи і цінності;

— операції з приватизації.

Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється так, як і за балансовими — методом подвійного запису. Характер рахунку — активний або пасивний — визначається наступним:

— позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 “Гарантії, що надані клієнтам” активний, тому що у випадку неплатоспроможності банк буде змушений сплачувати за виданою гарантією і дебетувати рахунок балансу № 2099 “Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями”;

— позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 “Зобов'язання за кредитами, які отримані від інших банків”пасивний, тому що у випадку, коли банк скористається кредитною лінією, він буде кредитувати рахунок балансу у розділі “Кошти інших банків” першого класу групи “Кредити, які отримані від інших банків”.

Для відображення операцій на позабалансових рахунках за методом подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для реалізації методу подвійного запису.


^ Використання позабалансових рахунків дозволяє отримувати інформацію про операції банків, які пов'язані з використанням нових фінансових інструментів. До таких операцій належать зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, як то:

— кредитні лінії;

— дозволений овердрафт;

— непокриті безвідзивні акредитиви;

— гарантійні зобов'язання;

— зобов'язання за цінними паперами;

— спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових інструментів.


^ 2.2. План рахунків і принципи його побудови

Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є план рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків. Іншими словами, план рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.

Новий план рахунків, розроблений Національним банком України, впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. та затверджений постановою Правління Національного банку України від № 280 від 17.06.2004 р. Він узгоджений із загальноприйнятими у міжнародній практиці принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і є обов'язковим для використання всіма установами комерційних банків.

План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже не відрізняється від плану рахунків для комерційних банків але має деякі особливості за змістом. Це пов'язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін. Він базується на двох основних принципах: відповідність обліку і звітності; простота викладення.


У структурі плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов'язані між собою:

— балансова частина;

— частина доходів і витрат;

— позабалансова частина.

Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев'ять класів.

Балансова частина об'єднує перші п'ять класів. На підставі цих класів складається балансовий звіт комерційного банку. Друга частина включає класи доходів і витрат. На підставі рахунків цих класів складається звіт про прибутки та збитки. Третя частина містить клас позабалансових рахунків (9 клас).

Слід зазначити, що особливість побудови плану рахунків полягає у чіткій методологічній організації та ефективності рішень.

Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.

Восьмий клас містить рахунки для ведення управлінського обліку. Рахунки управлінської бухгалтерії ввикористовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дозволяють накопичити інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку.

Групування бухгалтерських рахунків у балансовій частині здійснено за наступними принципами:

— за видами контрагентів;

— за функціями комерційних банків (вид операції);

— за принципом ліквідності.

Згідно з першим принципом міжбанківські операції виділені окремо у першому класі, а операції з усіма іншими клієнтами — у другому класі; у межах класу рахунки об'єднуються за видами контрагентів.

Відповідно до другого принципу, наприклад, операції з казначейськими інструментами відображаються за рахунками першого класу; розрахункові та кредитні операції — у другому класі; операції з цінними паперами — у третьому класі; внутрішньобанківські операції — у третьому та четвертому класах тощо.

Згідно з третім принципом активи та пасиви першого—четвертого класів розміщені за ступенем зниження ліквідності, тобто активи — від найбільш ліквідних (монети та банкноти у касі, кошти на рахунках у НБУ) до неліквідних (сумнівна заборгованість за кредитами, основні засоби); пасиви — від зобов'язань за вимогою до довгострокових зобов'язань.


Кожний клас включає рахунки II, III і IV порядку. Усі вони належать до синтетичних і відрізняються ступенем деталізації інформації про об'єкт обліку.

Наприклад, перший клас називається “Казначейські та міжбанківські операції”. У ньому обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків.

Деталізація рахунків II порядку здійснюється за видами казначейських та міжбанківських інструментів, які можуть використовуватись банком. Наприклад, до казначейських інструментів належать:

— готівкові кошти — рахунок № 10;

— дорогоцінні метали (монетарні)—рахунок № 11;

— кошти у Національному банку України — рахунок № 12;

— казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ — рахунок № 14 та ін.

Рахунки III і IV порядку деталізують інформацію про види казначейських за конкретними ознаками. Так, деталізація рахунку № 10 “Готівкові кошти”

За рахунками III порядку здійснюється за ознакою “Вид готівкових коштів (банкноти та монети, дорожні чеки)”.

Рахунки IV порядку до цього рахунку виділяються за ознакою “Місцезнаходження готівкових коштів”. Наприклад, на рахунку 1001 враховуються банкноти та монети в касі банку, на рахунку № 1007 — банкноти та монети в дорозі.


Рахунки в плані рахунків розташовуються за принципом зростання номерів рахунків. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки. Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до рахунків І, II і III порядку.

Рахунки І порядку — однозначні (клас);

Рахунки II порядку — двозначні (розділ);

Рахунки III порядку — тризначні (група);

Рахунки IV порядку — чотиризначні (рахунок).

Рахунки І порядку повторюють найменування класу. Кожному класу протистоїть рахунок І порядку, найменування якого дублює найменування класу.


Таким чином, у плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас плану рахунків, друга — розділ у класі, третя — групу у розділі, четверта — номер рахунку в групі.


^ 2.3. Параметри і форми аналітичного обліку


Здійснення обліку забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використанням бухгалтерських рахунків. Їх перелік наведено у плані рахунків.

Але всю необхідну інформацію неможливо відобразити на рівні лише балансових рахунків: це призведе до того, що план рахунків стане громіздким та незручним для роботи.

Аналітичний бухгалтерський облік банку ведеться в особових рахунках (картках, книгах, журналах або електронних базах) відкриваються по кожному виду активу, зобов'язань і власного капіталу з розподілом за контрагентами. Кожному балансовому синтетичному рахунку другого порядку відкриваються особові рахунки аналітичного обліку.

Особові рахунки підлягають реєстрації в спеціальній книзі, де для кожного балансового рахунку IV порядку відводяться окремі аркуші. В ній реєструються всі особові рахунки клієнтів, а також рахунки, відкриті за внутрішньобанківськими операціями (облік майна, власного капіталу, доходів, витрат, результатів діяльності, розрахунків). При закритті рахунку в книзі проставляється дата і вказується причина закриття. Книга зберігається у головного бухгалтера; зміни у реєстраційних записах можуть здійснюватись тільки з його дозволу.

У сучасних умовах процес бухгалтерського обліку в банках автоматизований. У зв'язку з цим, з метою збереження інформації про кожний окремий об'єкт аналітичного обліку, оптимізації його ведення і підготовки звітності комерційними банками, Національним банком України було розроблено “Методичні вказівки щодо ведення параметрів аналітичного обліку”. В основу цього нормативного документа покладено таку класифікацію: параметри поділяються на обов'язкові та необов'язкові (рекомендовані); на такі, що стосуються контрагентів (клієнтів) і ті, що стосуються безпосередньо аналітичних (особових) рахунків:



^ Обов'язкові параметри запроваджуються з урахуванням вимог Національного банку України щодо звітності банків. Вони є обов'язковими при оформленні нового контрагента або при відкритті аналітичного рахунку. Загальні обов'язкові параметри дозволяють: 1)отримати інформацію про усі відкриті клієнту рахунки; 2) вибрати сукупність рахунків, які мають задану характеристику, для складання звітності.

^ Необов'язкові параметри є рекомендованими для заповнення. Вони можуть використовуватись при організації управлінського і податкового обліку в банку, а також при наданні звітності менеджерам банку та іншим органам.

^ Спеціальні параметри застосовуються до окремих груп аналітичних рахунків залежно від їх економічного змісту. Такі параметри використовуються для автоматизованого ведення деяких операцій та надання спеціальної звітності Національному банку України. Наприклад, для кредитних рахунків ці параметри передбачають забезпечення, вид кредиту, дату видачі кредиту, дату повернення, кількість пролонгацій; для депозитних рахунків — дату і строк розміщення, дату повернення коштів.


Кожному особовому рахунку надається відповідний номер, який може мати до 14 знаків.

Перші п'ять (зліва направо) жорстко регламентовані, інші дев'ять (від шостого знака до чотирнадцятого) банк формує самостійно відповідно до визначених параметрів аналітичного обліку. Знаки набувають значень від 0 до 9. Номер рахунку не може містити менше ніж п'ять знаків.


Можливий підхід до формування номера аналітичного рахунку, виходячи з наведеної інформації про контрагентів банку та бухгалтерські рахунки :

--- А, Б (5 знаків)

— характеристика контрагента (1 знак);

— порядковий номер аналітичного рахунку (2 знаки);

— код контрагента (до 6 знаків).

Схема побудови номера аналітичного (особового) рахунку наведена нижче:

Особові рахунки (документи) включають наступні обов'язкові реквізити:

— номер особового рахунку;

— сума вступного залишку;

— дата останнього руху за рахунком;

— дата здійснення поточної операції;

— номер документа, на підставі якого здійснюється запис;

— номер банку-кореспондента;

— номер рахунку-кореспондента;

— код операції;

— код валюти;

— сума операції;

— суми обігів за дебетом і кредитом;

— сума вихідного залишку;

— реквізити банку, який веде рахунок.


Особові рахунки клієнтів складаються у двох примірниках, передруковуються за встановленими стандартами і вважаються вихідними документами банків. Другий примірник особового рахунку є випискою з особового рахунку і призначений для видачі клієнту. До виписок з особових рахунків додаються документи (їх копії), на підставі яких зроблено записи за кредитом рахунку.

На документах, що додаються до виписок, проставляється штамп банку, який оформляє виписки з особових рахунків, а також календарний штамп дати проведення документа за особовим рахунком, якщо ця дата не співпадає з датою виписки документа.


^ 2.4. Банківська документація

Усі банківські операції відображаються в обліку тільки при наявності документального підтвердження.

Банківські документи — це письмове розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на проведення грошово-розрахункової операції або іншої операції в банку.

За призначенням вони поділяються на розпорядчі, тобто такі, що містять дозвіл на виконання операції, і виконавчі. Документи надходять до банків від підприємств і установ, інших банків, а також складаються безпосередньо в банку і містять необхідну інформацію про характер операції, що дає змогу перевірити її законність і здійснити банківський контроль.

Таким чином, документ є письмовим підтвердженням виконання операції та підставою для відображення її в бухгалтерському обліку.

Документ, який засвідчує операцію, називається первинним. На підставі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Сукупність документів, що використовуються банком для ведення бухгалтерського обліку і контролю, складає банківську документацію.

Документи за змістом операцій поділяються на:

- касові;

- меморіальні;

- позабалансові та ін.



^ Касовими документам оформлюються операції з приймання і видачі готівки. Вони діляться на приходні та видаткові. До приходних належать оголошення на внесення готівки в касу банку, приходний касовий ордер тощо; до видаткових — грошовий чек на отримання готівки і видатковий касовий ордер. Меморіальні документи використовуються для безготівкових перерахувань за рахунками. Це розрахункові документи, що надаються банку клієнтами (платіжні доручення, вимоги-доручення, розрахункові чеки), меморіальні ордери та ін.

До позабалансових документів належать приходні та видаткові позабалансові ордери. Цими документами оформлюються приймання та видача коштовностей і документів, що зберігаються в касі та сховищі.


Банківські документи включають дані, які називають реквізитами.

До обов'язкових реквізитів відносять:

— назву установи банку;

— дату здійснення операції;

— зміст операції;

— суму операцій; підписи відповідальних осіб.

Форми документів, що підприємства подають банкам, а також документів, що вони отримують від банків на підтвердження виконання відповідних операцій затверджені Правлінням НБУ і стандартизовані.

^ ГЛАВА 3
ОБЛІК МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ



3.1. Загальні правила розрахунків між банками та класифікація кореспондентських рахунків


Міжбанківські розрахунки є важливою складовою платіжного механізму держави. Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарської діяльності, як правило, не можуть бути завершені у межах однієї установи банку. Це головна причина виникнення міжбанківських розрахунків між установами банків, які знаходяться у різних населених пунктах.

^ Міжбанківські розрахунки — це система виконання і регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі їхньої діяльності.


Розрахунки між банками виникають переважно у зв'язку з виконанням установами банків доручень клієнтів на перерахування коштів на користь клієнтів в інші установи банків, а також виконання банківських операцій з купівлі, продажу і розміщення валютних коштів, грошових коштів у депозити та ін. Операції із зарахування коштів на рахунок клієнта або банківський рахунок у банку-отримувача, звичайно, передує операція зі списання коштів з рахунку клієнта або банківського рахунку в банку-платника. Таким чином, міжбанківські розрахунки є обов'язковим елементом системи безготівкових розрахунків.

Від правильної організації міжбанківських розрахунків багато в чому залежить безперервність обігу капіталу суб'єктів підприємницької діяльності. За своєю суттю грошові кошти, перераховані міжміськими платниками за товарними та нетоварними операціями, з моменту їх списання з рахунків платників і до зарахування на рахунок отримувачів перебувають у складі банківських ресурсів і можуть використовуватись банком для фінансування його активних операцій.

Залежно від країни та місця знаходження установ банків міжбанківські розрахунки розподіляються на:

— розрахунки між банками в Україні;

— розрахунки банків України з іноземними банками.


Правила міжбанківських розрахунків в Україні регламентуються Національним банком України. Положенням про міжбанківські розрахунки передбачені наступні форми їх проведення:

— через Національну систему електронних платежів (НСЕП), що функціонує при Національному банку України;

— через прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.

-- розрахунки між установами, які входять у систему одного банку, можуть здійснюватись через внутрішньобанківську платіжну систему (ВБПС). Внутрішні платіжні системи можуть також розроблятись об'єднаннями банків (клірингові банки). Такі системи функціонують на основі нормативних документів, розроблених безпосередньо комерційними банками або спільними зусиллями групи банків. Такі клірингові банки (регіональні розрахункові палати) можуть утворюватись при отриманні ліцензії НБУ.


Складовими елементами системи міжбанківських розрахунків є:

— кореспондентські відносини;

— кореспондентські рахунки.

^ Кореспондентські відносини можуть існувати між різними комерційними банками, між комерційними банками і центральним банком держави, а також центральним банком іншої держави, між Центральними банками суверенних держав.

Економічна основа розрахунків між банками — запровадження між ними кореспондентських відносин.


Під кореспондентськими відносинами розуміють договірні відносини, які виникають між двома або декількома кредитними установами з приводу здійснення платежів, розрахунків, надання послуг одній з них за дорученням і за рахунок іншої.


Кореспондентські відносини оформляються кореспондентською угодою, в якій фіксується строк договору, порядок та умови виконання відповідних банківських операцій, а також режим функціонування кореспондентського рахунку.

^ Кореспондентський рахунок — це рахунок, на якому відображаються розрахунки, що виконує одна кредитна установа за дорученням і за рахунок коштів іншої кредитної установи на підставі кореспондентської угоди.

Наприклад, банк А на підставі угоди з банком Б бере на себе зобов'язання отримати грошові кошти від клієнтів, що належать банку Б, сплачувати за його рахунок перекази тощо. У свою чергу банк Б приймає на себе зобов'язання виконувати такі самі операції для банку А. При цьому банки відкривають один в одного кореспондентські рахунки, на яких тимчасово накопичуються грошові кошти, які надходять для банку-кореспондента.


Існує два типи кореспондентських рахунків: кореспондентський рахунок нашого банку, відкритий в іншому банку, називається рахунок “ностро”, а рахунок іншого банку, відкритий в нашому банку, іменується рахунок “лоро”. За своїм характером рахунок “ностро” — активний, а рахунок “лоро” — пасивний. Ці рахунки можуть відкриватись як на взаємній основі, так і в односторонньому порядку. Рахунок “ностро”, відкритий на балансі одного банку, виступає як рахунок “лоро” на балансі банку-кореспондента.

Основні записи виконуються за рахунком “лоро”. Вони є вирішальними для забезпечення своєчасності платежу і нарахування відсотків.

Операції за рахунком “ностро” здійснюються за методом дзеркальної бухгалтерії. На рахунках “ностро” обліковуються кошти банку, депоновані у іншому українському або зарубіжному банку-кореспонденті. З цих рахунків виконуються платежі на користь клієнтів банків-кореспондентів (фірм, банків і окремих громадян).

На рахунках “лоро” обліковуються грошові кошти, що належать банку, на ім'я якого відкритий цей рахунок. За кредитом рахунків “лоро” відображається надходження грошових коштів на адресу клієнтів, яких обслуговує банк, що є власником цього рахунку. Зарахування грошових коштів на рахунок “лоро” проводиться самостійно з повідомленням банку-кореспондента. За дебетом рахунку “лоро” відображаються платежі на користь банку, в якому відкритий цей рахунок, і його клієнтів. Ця операція здійснюється лише з дозволу банку, в якому відкритий рахунок “лоро”.


Операції за кореспондентським рахунком виконуються банком-кореспондентом у межах кредитового залишку, перевищення якого допускається у випадку надання кредиту овердрафт, якщо такий кредит передбачений угодою.

Кореспондентський рахунок відкривається комерційному банку в регіональному управлінні НБУ за місцем знаходження банку (тобто його юридичною адресою). Для відкриття рахунку комерційний банк подає такі документи:

— копію банківської ліцензії;

— заяву на відкриття рахунку;

— примірник Статуту банку, посвідчений НБУ, із зазначеним реєстраційним номером;

— карточку із взірцями підписів (керівника банку та головного бухгалтера) та відбитком печатки, посвідчену нотаріально.

Про відкриття рахунку установа НБУ зобов'язана повідомити податкову адміністрацію в триденний строк. Відкриття коррахунку в НБУ є заключним етапом у процедурі реєстрації банку (або його установи).

Для комерційного банку коррахунок виконує ту ж функцію, що й поточний рахунок для підприємства.


Облік міжбанківських розрахунків у системі НСЕП здійснюється за дворівневою системою обліку. Це означає, що облік операцій ведеться одночасно на двох окремих рахунках. Отже, комерційному банку відкривається два рахунки:

— кореспондентський рахунок — відкривається в обліково операційному відділі регіонального управління і виконує функцію реального статичного рахунку;

— технічний коррахунок — відкривається в регіональній розрахунковій палаті і виконує функцію технічного динамічного рахунку.

На технічному коррахунку відображаються операції по кожному документу. На реальному коррахунку облік ведеться реальними, агрегованими сумами підсумкових обігів за день.

На початку кожного дня операційний відділ регіонального управління НБУ передає в регіональну розрахункову палату інформацію щодо залишку коштів на реальному коррахунку. Протягом дня всі платіжні документи відображаються на технічному рахунку. Підведені в кінці операційного дня підсумки за технічним рахунком передаються в операційний відділ НБУ для виконання проводок за реальним коррахунком. Якщо протягом дня крім НСЕП не було інших джерел надходження коштів на коррахунок, то після виконання проводки залишок на технічному рахунку повинен дорівнювати залишку на коррахунку.


Комерційні банки отримують від регіональної розрахункової палати інформацію:

— про стан кореспондентського рахунку на початок кожного банківського дня:

— про стан технічного коррахунку протягом робочого дня.

Це дозволяє комерційному банку в разі потреби проводити розрахунки з урахуванням надходжень на коррахунок протягом дня.

Порядок обслуговування кореспондентського рахунку і режим його функціонування регламентується угодою, яку підписують керівник регіонального управління НБУ та голова правління комерційного банку. Плата за обслуговування складається з абонентної плати і фактично виконаного обсягу інформаційно-розрахункових послуг. Комерційний банк сплачує послуги щомісячно у визначені строки.

Кореспондентський рахунок комерційного банку може бути закритий:

— за рішенням НБУ щодо ліквідації комерційного банку;

— за рішенням арбітражного суду про ліквідацію комерційного банку або визнання його банкрутом;

— за рішенням загальних зборів акціонерів (засновників) комерційного банку про реорганізацію або ліквідацію банку.


Сплата за використання кореспондентського рахунку частково стягується як комісійна винагорода; банк-кореспондент вимагає підтримання на рахунку компенсаційного залишку, тобто мінімальної суми грошових коштів. За станом на визначену в угоді дату банки-кореспонденти проводять звірку розрахунків за рахунками і подають один одному виписки з особистого рахунку комітента.


Учасники кореспондентських відносин:

Комітентом іменується одна з сторін за кореспондентською угодою, за дорученням якої і за чий рахунок здійснюються зазначені в угоді операції.

Комісіонером в угоді розуміють сторону, яка виконує за Дорученням комітента і за його рахунок зазначені в угоді операції.


^ 3.2. Організація та облік операцій за міжбанківськими розрахунками, які здійснюються через НСЕП при НБУ

Національна системи електронних платежів — це державна платіжна автоматизована комп'ютерна система, яка виконує розрахунки між банківськими установами, що розташовані на території України. Вона побудована на безпаперовому принципі передачі електронних повідомлень засобами електронної пошти НБУ. Ця система була розроблена і запроваджена в дію НБУ у 1994 р. Участь комерційних банків України в НСЕП є обов'язковою. Україна — перша держава, в якій створена електронна платіжна система, що об'єднує в якості учасників усі





банківські установи, розташовані на її території.

^ Основні переваги Національної електронної системи платежів:

а) прискорення розрахунків у господарському обігу України (розрахункові документи, прийняті банком від клієнтів протягом операційного робочого дня, новині бути відображені за його кореспондентським рахунком в той самий день. За затримку виконання платежів банк сплачує штрафні санкції. Система забезпечує проходження операцій за один день, тобто практично в режимі реального часу);

б) гарантованість платежу (платежі, що виконуються через НСЕП, є гарантованими для отримувача і не можуть бути повернені);

в) прозорість системи розрахунків (розрахунки між банками здійснюються під контролем НБУ, тому виключена присутність “приватного” інтересу. Ця система унеможливлює умисну затримку платежів комерційними банками з метою отримання додаткових банківських ресурсів).

Організація проведення розрахунків покладається на Центральну розрахункову палату (ЦРП) при НБУ. Для оперативного здійснення платежів при регіональних управліннях НБУ створені регіональні розрахункові палати, які є структурними підрозділами ЦРП.


Комерційний банк входить до числа учасників НСЕП після підписання угоди з регіональним управлінням НБУ про відкриття кореспондентського рахунку. Установам комерційного банку за його згодою можуть відкриватись субкореспондентські рахунки.

Розрахунки через Національну електронну платіжну систему здійснюються автоматично, без застосування паперових документів, шляхом використання електронних розрахункових документів.


У бухгалтерському обліку банку для відображення операцій, що здійснюються через СЕП НБУ використовуються рахунки 1 класу «Казначейські та міжбанківські операції», розділів 12 «Кошти в Національному банку України» та 13 «Кошти Національного бан­ку України», а саме:

^ 1200 (активний) «Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України».

Рахунок призначений для обліку коштів на кореспондентському рахунку банку, який від­крито в НБУ. За дебетом рахунку проводяться суми коштів, які надходять на користь комер­ційного банку та його клієнтів. За кредитом рахунку проводяться суми коштів, які спису­ються НБУ за дорученням банку-власника рахунку за власними операціями, за операціями його клієнтів, а також суми коштів, що підлягають примусовому стягненню відповідно до законодавства України; у випадках, обумовлених договором між НБУ та банком;

^ 1300 (пасивний) «Кореспондентський рахунок Національного банку України в банку». Рахунок призначений для обліку коштів НБУ на кореспондентському рахунку в банку. За кредитом рахунку проводяться суми, що надходять на користь Національного банку України та його клієнтів. За дебетом рахунку проводяться суми, що списуються банком згідно з дорученням НБУ за його власними операціями та за операціями його клієнтів.


Перерахування банком коштів з поточного рахунку клієнта в інший банк через СЕПНБУ супроводжується проводкою:

Дт 2600 «Кошти на вимогу суб’єктів господарювання», або

2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб»

Кт 1200 «Кореспондентський рахунок банку в НБУ».

При зарахуванні банком коштів, що надійшли на користь клієнта з іншого банку через СЕП НБУ, виконується така проводка:

Дт 1200 «Кореспондентський рахунок банку в НБУ»

Кт 2600 «Кошти на вимогу суб’єктів господарювання», або

2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб».

За коштами, що знаходяться на кореспондентському рахунку банку в НБУ нараховуються відсотки, що супроводжується такою проводкою:

Дт 1208 «Нараховані доходи за коштами на вимогу в Національному банку України»

Кт 6000 «Процентні доходи за коштами на вимогу, що розміщені в Національному бан­ку України».

При отримані нарахованих процентів, виконується проводка:

Дт 1200 «Кореспондентський рахунок банку в НБУ»

Кт 1208 «Нараховані доходи за коштами на вимогу в Національному банку України».

За інформаційно-розрахункове обслуговування у системі електронних платежів бан­ки сплачують комісійну винагороду, яка відображаються в бухгалтерському обліку за принципом нарахування і визнається щомісяця протягом усього строку дії угоди про


^ 3.3. Касове обслуговування установ комерційних банків та облік цих операцій

Касове обслуговування комерційних банків та їх установ здійснюється регіональними управліннями НБУ або комерційними банками згідно укладених угод.

Кожна установа комерційного банку при виникненні потреби підкріплення операційної каси подає заявку до регіонального управління НБУ. Регіональне управління уточнює суму та строки підкріплення, установу банку, з якого буде здійснюватись підкріплення, а також спосіб доставки готівки. Лише після узгодження усіх цих моментів управління НБУ відправляє електронною поштою письмове повідомлення банку-одержувачу і банку-відправнику готівки.

Підкріплення операційної каси установи комерційного банку здійснюється з обігової каси регіонального управління НБУ за грошовим чеком з одночасним списанням відповідної суми з коррахунку. У разі доставки підкріплень через інкасаторів НБУ комерційний банк надсилає в регіональне управління НБУ платіжне доручення для сплати готівки з коррахунку.

Для обліку операцій з касового обслуговування комерційних банків використовуються рахунки для обліку транзитних обігів. Наявність цих рахунків пов'язана з виконанням операцій при безпосередній кореспонденції із рахунками каси:

181 — Дебіторська заборгованість за операціями з банками;

1811 А — Дебіторська заборгованість за операціями з готівкою;

191 — Кредиторська заборгованість за операціями з банками;

1911 П — Кредиторська заборгованість за операціями з готівкою. Розглянемо облік цих операцій:

Зміст операції

Дебет рахунку

Кредит рахунку

1. Отримання комерційним банком дозволу на підкріплення з обігової каси НБУ

№1811

№ 1200

2. Отримання готівки операційною касою установи комерційного банку

Банкноти та монети в касі банку №1001

№1811


За погодженням із регіональним управлінням НБУ підкріплення операційної каси установи комерційного банку може здійснюватись за рахунок іншого комерційного банку, якщо у нього є надлишок готівки. Видача готівки банку-одержувачу установою банку, що передає гроші, виконується за видатковим касовим ордером за довіреністю або за грошовим чеком.

Зміст операції

Дебет рахунку

Кредит рахунку

У банку, який купує готівку: 1) списання відповідної суми з коррахунку банку-одержувача

№1811

№ 1200

2) надходження грошей в операційну касу банку-одержувача

№ 1001

№1811

У банку, який продає готівку: 3) зарахування суми у розмірі проданої готівки на коррахунок банку-продавця

№ 1200

№1911

4) видача грошей з каси

№1911

№ 1001


Передача готівки банку-покупцю здійснюється після списання відповідної суми з його коррахунку і зарахування її на коррахунок банку, який продає готівку.

Крім операцій з підкріплення операційної каси, комерційні банки виконують також операції зі здачі надлишків готівки або зношених грошей.

Установи банків, що мають надлишок готівки, а також зношені гроші, здають їх до обігів каси регіональних управлінь НБУ за оголошенням на внесення готівки або через інкасаторів НБУ із зарахуванням цих сум на коррахунок відповідної установи банку.

Ці операції відображаються в обліку:

Зміст операції

Дебет рахунку

Кредит рахунку

1. Відправлення надлишків готівки
комерційним банком в НБУ

Банкноти та
монети в
дорозі № 1007

Банкноти та
монети в касі
банку №1001

2. Одержання повідомлення регіонального управління НБУ комерційним банком

№ 1200

№ 1007



^ 3.4. Облік міжбанківських розрахунків, які здійснюються за прямими кореспондентськими угодами

Під прямими кореспондентськими угодами розуміють договірні відносини між комерційними банками, метою яких с прискорення платежів і розрахунків. Платежі й розрахунки здійснюються одним банком за дорученням іншого.

За своїм економічним змістом операції, що проводяться за прямими кореспондентськими рахунками між установами банків у межах України та між установами банків, які розташовані на території України та зарубіжними банками, мають однаковий характер. Однак існує різний порядок їх регулювання з боку Національного банку України та органів державного управління.

Виходячи з мультивалютного принципу роботи бухгалтерських рахунків, однакові за змістом операції, незалежно від того, чи виконуються вони в іноземній валюті, чи в гривнях, відображаються за однією групою рахунків. Коррахунки “лоро” і “ностро” можуть відкриватися як в іноземній, так і в національній валюті.

Схема бухгалтерських рахунків для відображення операцій за прямими кореспондентськими угодами

Прямі коррахунки між банками в межах України можуть бути відкриті лише з дозволу Національного банку. Ці рахунки використовуються для проведення банківських операцій, що мають постійний характер. Наприклад:

— при здійсненні операцій, пов'язаних з купівлею та продажем валютних коштів на Міжбанківській валютній біржі (МВБ);

— при розрахунках між клієнтами банків за операції, що мають постійний характер.

Для відкриття рахунку банк-кореспондент подає такі документи:

1) дозвіл регіонального управління НБУ на запровадження прямих кореспондентських відносин;

2) заяву на відкриття рахунку;

3) нотаріально завірені копії Статуту та банківської ліцензії;

4) картку зі зразками підписів та відбитком печатки;

5) баланс і довідку про дотримання економічних нормативів на 1 число звітного місяця.

Банки-кореспонденти зобов'язані здійснювати перевірки правильності відображення операцій за коррахунками щомісяця. Завдання перевірки-звіряння залишку кореспондентського рахунку, яке повинно оформлюватися відповідним актом не пізніше 5 числа наступного за звітним місяця.

При наявності ліцензії НБУ на підставі перелічених вище документів банку-кореспонденту резиденту також може бути відкритий коррахунок в іноземній валюті.

Для запровадження комерційним банком кореспондентських відносин із зарубіжними банками потрібна ліцензія Національного банку України на виконання валютних операцій, зокрема, на відкриття кореспондентських рахунків.

Для відкриття коррахунку зарубіжний банк-кореспондент повинен надати:

1) установчі та статутні документи;

2) копію банківської ліцензії, завірену нотаріально;

3) річний фінансовий звіт, підтверджений аудиторською фірмою;

4) баланс на останню дату (на 1 число місяця);

5) альбоми підписів, коди, шифри;

6) заяву про відкриття рахунку;

7) перелік банків-кореспондентів.

У комерційному банку з метою зменшення ризиків може запроваджуватись максимальна сума залишку за коррахунком.

За коррахунками виконуються операції:

— здійснення розрахунків за експортно-імпортними операціями за дорученням клієнтів; платежі неторгового характеру, якщо вони не суперечать чинному законодавству;

— міжбанківські операції — купівля та продаж валюти, торгівля на грошовому ринку (надання один одному грошових коштів на певний термін), залучення та розміщення депозитів, купівля цінних паперів та ін.;

— облік витрат і отримання доходів, пов'язаних з обслуговуванням коррахунків.

Нижче відображено операції за коррахунками “лоро” і “ностро”:

№ з/п

Зміст операції

Дебет рахунку

Кредит рахунку

1.

За дорученням зарубіжного банку з його рахунку перераховуються “лоро” грошові кошти укр. фірмі

№1600

№ 2600

2.

а) списано з рахунку АТ “Роксолана” в оплату за імпортні поставки; бенефіціар обслуговується банком, в якому відкритий “ностро” рахунок;

№ 2600

№ 1919

Інша кредиторська заборгованість за операціями з банками




б) при отриманні виписки з банку-кореспондента;

№ 1919

№ 1500




в) при сплаті за рахунок овердрафту

№1919

№ 1620

Позиція банку щодо іноземної валюти

3.

3 коррахунку “лоро” списані відсотки і комісійна винагорода за надані послуги

№ 1600
Еквівалент позиції банку, щодо іноземної валюти № 3800

№ 3801
Одночасно комісійні доходи


№ 6114

4.

За дорученням банку-кореспондента перераховано з його рахунку “лоро” в покриття в повній сумі Акредитиву


№ 1600


№ 2602

Кошти в розрахунках

5.

За повідомленням банку-кореспондента зараховано платіж ТзОВ “Веда” за експортну поставку

№ 1500

№ 2600

6.

За дорученням банку з його“ностро” рахунку кошти розміщені в депозит

№ 1512

Інші короткострокові депозити

№ 1500

За особовими рахунками, відкритими зарубіжним банкам, додатково ведеться оперативний облік (позасистемний). Для цього використовуються спеціальні картки у валюті рахунку.

^ Внутрішньобанківська міжфілійна система


Міжбанківські розрахунки, які здійснюються через ВМПС відображаються в обліку за рахунками 3 класу «Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання», гру­пи 39 «Розрахунки між філіями банку», Зокрема:

  • ^ 3900 (активно-пасивний) «Рахунки філій, що відкриті в банку». Рахунок відкривається на балансі філії і призначений для обліку сум за розрахунками в національній та іноземній валюті між філіями банку. За дебетом рахунку проводяться суми, що надходять на ко­ристь філії банку та клієнтів. За кредитом рахунку проводяться суми, що списуються згідно з дорученням філії банку за її власними операціями та операціями клієнтів;

  • ^ 3901 (активно-пасивний) «Рахунки, що відкриті для філій банку». Рахунок відкривається на балансі банку і призначений для обліку сум за розрахунками в національній та іноземній валюті між філіями банку. За кредитом рахунку проводяться суми, що надходять на користь філії банку та клієнтів. За дебетом рахунку проводяться суми, що списуються згід­но з дорученням філії банку за її власними операціями та операціями клієнтів. Розрахункові операції, що здійснюються через ВМПС відображаються в обліку філії

банку такими бухгалтерськими записами:

• списання філією банку коштів за дорученням клієнтів з їх рахунків і перерахування в інший банк чи філію:

Дт 2600 «Кошти на вимогу суб’єктів господарювання», або

2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб»

Кт 3900 «Рахунки філій, що відкриті в банку»;

• поступлення коштів на користь клієнтів філії:

Дт 3900 «Рахунки філій, що відкриті в банку»

Кт 2600 «Кошти на вимогу суб’єктів господарювання»,

або 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб».


^ ГЛАВА 4
ОБЛІК КАСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації