Поиск по базе сайта:
Тема: Свято матері Мета icon

Тема: Свято матері Мета




НазваТема: Свято матері Мета
Дата конвертації27.02.2013
Розмір74.4 Kb.
ТипДокументи


Тема: Свято матері

Мета: Пронести на уроці світлий образ матері, витканий з поезії, пісні, народних джерел, вчитися виразності читання, формувати в дітей почуття глибокої поваги до мами, доброти, милосердя, чуйності. Розвивати зв’язне мовлення учня.
Хід уроку

Добрий день, діти.

Сідайте.

Бесіду з вами проведу я. Звати мене Володимир Віталійович.

Людині, чия любов не знав меж, чиїми грудьми вигодувано цілий світ, хто найбільше нас любить – мамі – присвячуємо ми сьогодні урок.

Мама, матуся, мамочка...

Чарівне, ніжне, щире слово вертає нас до батьківської оселі, де прийшли твої найкращі днини. Це слово співуче, мелодійне, як і та пісня, що линула з вуст любої матусі зранку і до світанку, з дитинства раннього до старості глибокої.

Лебедина мамина пісня... Вона оповита ласкою, загорнена тугою, заколисана серцем.

Вслухаймося ще раз в красу Лесиної “Колискової”.



^

Місяць яснесенький


Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи ж ти, малесенький,

Пізній бо час


Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.


Тяжка годинонько!

Гірка хвилинонько!

Лихо не спить...

Леле, дитинонько!

Жить – сльози лить.


Сором хилитися,

Долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися, -

Сон пропаде...


Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас...

Спи ж ти, малесенький,

Поки є час!


Діти, що ви відчуваєте в цій поезії?

В матусиній колисковій і любов до сина, і вболівання за його долю, і мудра настанова, і розмова з дитиною. Мамина колискова – це свята і незабутня пісня нашого дитинства.

А чи не питали ви мамів, в якій колисці ви колисалися?

  • Чи були вередливими?

  • Чим вас мама годувала?

  • Якою ж залишається мама в нашій пам’яті?

Важким було життя наших прабабусь, бо кожна з них бажала щастя своїм дітям, але їх рідко обминала наймацька доля. Як же боліла тоді душа матері! Біль свого серця виливала вона у пісню:


Служи вірно, сину,

бо в лиху годину

тебе народила

й щастя не відлила.


А ще задумалась ненька над майбутнім своєї росинки. Мовби сива зозуля побивалась вона, щоб любив син рідну землю, пам’ятав своє коріння, вертав до рідного порогу.

/ Пісня “Виростеш ти, сину”. /

І та материнська мудрість передавалась з покоління в покоління, від матері до матері.

Чи знаєте ви, діти, куди сягає ваше коріння, звідки родом ваші бабусі, як вони жили, чим займалися?

/ Розповіді дітей. /

Чи не розповідали вам, бабусі, дідусі, як колись ставились діти до батьків?

Розповідають, що діти дуже слухались батьків. Їхнє слово було для дітей законом. Вони його ніколи не порушували. Не було таких, щоб з неповагою ставились до батьків. Вважалося великим гріхом образити матір чи батька. Колись діти звертались до своєї мами на “ви”. Наприклад, пішли, взяли, зробили. Це звертання свідчить про велику повагу до мами.

Мати навчала розуму своїх дітей змалечку, щоб вони добрими були не тільки до людей, а й до природи, були обережними в житті, вміли поводитися в сім’ї і на вулиці. З покоління в покоління передавались такі прикмети:

  • Зруйнуєш ластів’яче гніздо – на обличчі зарябіє віспа.

  • Видереш лелечі яйця – згорить хата.

  • Будеш гратися з вогнем – буде боліти голова.

  • Не доїси хліба окрайця – снитимуться старці.

  • Свистітимеш у хаті – по закутках загніздяться злидні.

  • Толочитимеш жито – залоскочуть русалки.

І всього цього навчала дітей мати.

А ще, діти, мати вчила дочку прясти, шити, вишивати, білити хату, глядіти дітей, тобто те, що вміла сама, передавала своїм дітям. Особливо старанно навчала мати дочку вишивати рушник, бо що це за хата без рушників. Вони створювали затишок.

Колись давно на простеленому у воду рушнику купали дитину, після купелю батько окутував дитину рушником. І всіх дітей в сім’ї одним рушником обв’язували, щоб жили дружно. Коли діти вирушали в дорогу, мати дарувала їм рушник як оберіг від лиха.

/ “Пісня про рушник” /

Мабуть, ой як важко було б мамі в житті, якби поруч неї не були тата, якого діти люблять і поважають не менше від мами. Але життя завжди наділяє мамі більше турбот. Недаремно каже народне прислів’я: “Жінка підтримує в хаті три стовпи, чоловік четвертий”.

Багато прислів’їв склав наш народ про матерів.

Про матір наш народ складав не лише прислів’я, казки, а й легенди.

Наприклад, про дітей, які не послухали хворої матері, не принесли їй води, а побігли гратись, ми дізналися з легенди “Як мати зозулею стала”. ...і коли покинула їх мама, образившись за те, що були жорстокими, вилетіла в вікно, а діти бігли за нею, то і зло брало на таких дітей, і жаль їх ставало. Бо пропадуть вони без мами у світі, такі ледачі і неслухняні.


А ось ще одна легенда.

У матері був єдиний син – дорогий, ненаглядний. По краплинці збирала росу для вмивання, найтоншим шовком вишивала сорочки. Виріс син – ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину до рідної хати. Незлюбила та свекруху, зненавиділа її. Боялася мати з’явитися невістці на очі жорстоку, сиділа в сінях. А згодом у сарай пересилилась. Але й це не заспокоїло. Каже вона чоловікові: “Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей серце і спали його на вогні”.

Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини. Каже він матері: “Наказала мені дружина вбити вас, мамо... А не послухаю – піде від мене”. Заплакала мати й відповідає: “Ну що ж, сину, роби так, як велить тобі серце”.

Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище. Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнула галузина, відскочила жаринка в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: “Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листочок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого місця. А до листка подорожника приклади серце материнське... Потім у вогонь покладеш...”

Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в розкраяні груди, облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив і не любитиме його так гаряче і віддано, як рідна мати. І такою величезною і невичерпною була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина радісним, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати і притисла кучеряву голову до грудей.

Осоружною стала його дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не повернулася додому й мати. Пішли вони вдвох степами широкими, та й стали двома могилами високими.

^ Тож не даремно кажуть у народі: материнська любов – найсвятіша!


Скільки народних пісень присвячено мамі! Тихим смутком, ніжністю і ласкою, маминим теплом віє від них. У багатьох піснях оспівано невимовне материнське горе.

Свого життя не пожаліє мати заради дитини. Все добре, що є у її серці, що вміють мамині золоті руки, передає вона дітям. Цей скарб передається з покоління в покоління.

Діти, сьогодні ми багато говоримо багато про мам. Вдумайтеся ж у те, що ви щасливі, бо маєте матір. Це велике щастя. Мати дала вам перший шматочок хліба і чекає від вас останнього. То ж знайте, що ваша радість – її радість.

Подивіться в матусині очі. Чи не здається вам, що вони благають: “Дитино моя, слухайся мене, люби, поважай”. Яка то радість – бачити маму щасливою.

^

Ні з чим не зрівняти мамину посмішку –


стільки вона нам дарує тепла.

Так одчайдушно щораз мені хочеться,

щоб не зникала вона, а жила,

щоб освітилися мамині очі

і освітили для тебе всі дні.
^

Роки життя віддам я охоче –


тільки б всміхалася мама мені.


Діти, що ж хотілося б вам взяти в спадок від своїх матерів?

/ Людяність, любов, доброту, ласку, працьовитість /

Діти, даруймо ж завжди своїм мамам хвилину радості, бо від нашого тепла до неї стане теплішим і добрішим світ. Тільки ж чи завжди ми даруємо мамі радість?

Коли найбільше засмучуються наші матері?

/ Коли дитина захворіє, коли в дитини виникають якісь труднощі... /

А чи не задумувались ви над тим, що недобре слово залишає в душі матері подряпину, вибілює коси, розсипає зморшки на чолі? Пам’ятайте завжди про маму: коли переходите вулицю, купаєтесь в річці, катаєтесь на велосипеді.

Пройдуть роки. Мов лелеки у вирій, розлетитеся з теплого маминого гнізда. Та щасливої погожої днини збере вас, мов чайка чаєнят, матуся до рідної світлиці. І защебече, заговорить, заплаче мамина пісня у ваших серцях.

Озветься вона червоною калиною в лузі, стрункою тополею в полі, кучерявою вербою над водою, білокорою берізкою, вишневим садочком, солов’їною мовою, пахучістю трав.

І де б ви не були нехай завжди до вас прилітають легкокрилі лебеді материнства.
^

Вірш “Вклоняюсь, мамо, я тобі”


З далекої тривалої дороги,

через печалі гір коту розлук

спішу вклонитись отчому порогу

і доторкнутись материнських рук.

Ти вміла ждать. За це тобі спасибі,

за білі короваї на столі.

Ти в путь мене благословляла хлібом,

щоб не цурався рудної землі.

Ділив з людьми і радощі, й печалі і тривоги

не спотикався і не відступав,

щоб рідного батьківського порога

ніколи у житті не забував.

Чому мене так вабить рідна хата,

з бадьорої, мов подихом весни?

Бо в хаті тій мене чекає мати

у світлому серпанку сивини.

Вертаючи з віддалених країв,

після тривожних мандрів і розлуки,

цілуймо руки наших матерів,

натруджені й ласкаві рідні руки!

Ніщо не вічне – вічні матері!

Уже й тобі, як нікому стрічати,

допоки сонце сяє нам в горі

у кожного живе у серці мати.


/ Пісня “Мамина вишня” /.


Діти, то про що ми сьогодні вели мову.

/ Відповіді дітей /

Так, ми говорили про мам, про те, що треба поважати своїх матерів, добре і чуйно відноситись до них. Потрібно любити їх. І де б ми не були, повинні пам’ятати про своїх неньок, навідуватись до них

Діти, зараз наш урок підійшов до кінця. До побачення!







Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації