Поиск по базе сайта:
При новоросійському університеті (1888–1923) Спеціальність 07. 00. 01 — історія України автореферат icon

При новоросійському університеті (1888–1923) Спеціальність 07. 00. 01 — історія України автореферат




Скачати 370.18 Kb.
НазваПри новоросійському університеті (1888–1923) Спеціальність 07. 00. 01 — історія України автореферат
Сторінка1/2
Дата конвертації26.02.2013
Розмір370.18 Kb.
ТипАвтореферат
  1   2


ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА


КОНЮШЕНКО ЮЛІЯ АНАТОЛІЇВНА


УДК 930: 001.32]:378.4(477.74)«1888/1923»


ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНЕ ТОВАРИСТВО
ПРИ НОВОРОСІЙСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ


(1888–1923)


Спеціальність 07.00.01 — історія України


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук


Харків — 2011

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.


Науковий керівник: доктор історичних наук, професор ^ Кучемко Микола Миронович

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, завідувач кафедри історії


Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ^ Хмарський Вадим Михайлович

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, завідувач кафедри історії України


кандидат історичних наук, доцент

Іващенко Вікторія Юріївна Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри історіографії, джерелознавства та археології


Захист відбудеться «4» листопада 2011 року о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи 4, ауд. V-58.


З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи 4)


Автореферат розісланий «3» жовтня 2011 року.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д.В. Журавльов

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнім часом в Україні відроджуються та утворюються численні наукові об’єднання, серед яких важливу роль відіграють історичні, історико-археологічні, історико-філологічні, краєзнавчі товариства. Подібні інституції функціонували на нашій території в XIX — на початку XX ст. Свого часу вони зробили значний внесок у розвиток вітчизняної науки, культури та просвітництва. Актуалізація ролі історичної спадщини змушує сучасних науковців звернутися до здобутків їхніх попередників. У цьому контексті проблема вивчення історії вітчизняних наукових об’єднань набуває актуальності. Поява Історико-філологічного товариства, яке проводило свої дослідження на базі Імператорського Новоросійського університету наприкінці XIX — на початку ХХ ст., була зумовлена значними політичними, культурними та соціально-економічними змінами в країні, що позитивно вплинули на розвиток науки даного періоду. Тому вивчення досвіду діяльності цього Товариства має наукову актуальність.

Відтворення особливостей розвитку, критичне осмислення й сприйняття ролі та значення наукового й просвітницького осередку — ІФТІНУ, що функціонувало на зламі XIX–XX ст., матиме не лише наукове, а й пізнавально-практичне значення в умовах створення сучасних подібних об'єднань, що мають схожі наукові завдання, мету та способи її досягнення.

Багатогранна діяльність ІФТІНУ до сих пір не знайшла належного відображення в сучасній українській історіографії і не стала предметом спеціального дослідження, хоча вона заслуговує на детальне опрацювання. Саме цій проблемі і присвячено дану дисертацію.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною плану науково-дослідної програми історичного факультету Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди за темою «Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії» (номер державної реєстрації 0111U006440).

^ Мета і завдання дослідження. Авторка поставила за мету всебічно розглянути, вивчити та проаналізувати передумови утворення й організаційні етапи діяльності ІФТІНУ, наукову, просвітницьку та видавничу роботу Товариства, дослідити вплив, який воно справляло на наукове життя тодішньої України. Окрім цього необхідно встановити історичну справедливість, об’єктивно показати всі види й напрями його діяльності, аргументувати ефективність цієї різнопланової роботи протягом усього періоду існування ІФТІНУ. Для досягнення поставленої мети авторка поставила такі завдання:

● з’ясувати стан наукового вивчення теми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази;

● дослідити передумови утворення ІФТІНУ;

● розкрити основні організаційні етапи розвитку Товариства;

● вивчити напрями, форми та методи наукової роботи ІФТІНУ;

● визначити коло наукових проблем, що розроблялися в ІФТІНУ;

● проаналізувати суспільно-просвітницьку діяльність ІФТІНУ;

● охарактеризувати видавничу діяльність ІФТІНУ.

^ Об’єктом дослідження є наукові товариства історико-філологічного напряму кінця ХІХ — початку ХХ ст., які функціонували на українських землях, що входили до складу Російської імперії

^ Предмет дослідження — Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті (1888–1923).

Хронологічні межі дослідження визначаються періодом функціонування ІФТІНУ — від 1888 до 1923 р. За точку відліку взято офіційне затвердження Статуту ІФТІНУ у 1888 р. Верхня межа (1923 р.) обумовлена офіційним припиненням діяльності Товариства у зв’язку з його злиттям з Одеським бібліографічним товариством.

^ Територіальні межі дослідження — територія півдня України, на яку безпосередньо впливала діяльність Імператорського Новоросійського університету і створеного при ньому ІФТІНУ.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

— перш за все у самій постановці проблеми, яка раніше в історіографії комплексно не вивчалася, зокрема, проаналізована історіографія теми, по-новому визначені її етапи та проведений ґрунтовний аналіз висвітлення істориками діяльності Товариства протягом кожного з них;

— вперше були введені в науковий обіг численні наукові факти, що збагатили аналіз наукової, педагогічної, суспільно-просвітницької діяльності ІФТІНУ;

— уточнені хронологічні межі діяльності і кадровий склад Товариства;

— здійснена спроба аналізу взаємодії державного навчального закладу півдня України та науково-громадського об'єднання — ІФТІНУ в соціально-політичних умовах на межі XIX–XX ст.;

— неупереджений аналіз широкого кола джерел та літератури дало можливість зробити висновок про те, що, проводячи значну наукову і громадську роботу ІФТІНУ відіграло значну роль в інституалізації історичної й філологічної науки, що в цілому відповідало поставленій меті.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактографічний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення розширюють знання про функціонування наукового товариства в Одесі. Матеріали роботи можуть бути використані в лекційних курсах з історії України, української історіографії, історії української культури, краєзнавства, при написанні спеціальних та узагальнюючих праць з історії України. Положення дисертації можуть бути корисними в подальшій розробці як проблематики діяльності подібних історико-філологічних товариств України, так і в ширшому пласті — дослідженнях із проблем історії історичної науки. Матеріали та висновки дослідження можуть бути корисними для створення сучасних наукових об'єднань, подібних до ІФТІНУ.

^ Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення в доповідях і повідомленнях на наукових конференціях: «Десяті Сумцовські читання» (Харків 2005), «Одинадцяті Сумцовські читання» (Харків 2006), «VII Багаліївські читання» (Харків 2006), «Чотирнадцяті Сумцовські читання» (Харків 2008); на регіональній науково-теоретичній конференції «Україна й світ: минуле, сучасне, майбутнє» (Харків 2007); на Міжнародних наукових конференціях «Кондаковские чтения — І» (Белгород 2005), «Краєзнавство і учитель — 2007» (Харків 2007), «Краєзнавство і учитель — 2009» (Харків 2009) та «Каразінські читання» (Харків 2009); на V Міжнародній науковій конференції «Юг России и Украина в прошлом и настоящем: история, экономика, культура» (Бєлгород 2009); на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених, присвяченій 175-річчю Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка «Дні науки історичного факультету» (Київ 2009); на регіональних конференціях «П’ятнадцяті Сумцовські читання» (Харків 2009), «Шістнадцяті Сумцовські читання» (Харків 2010); на Другій Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Одеські читання: актуальні проблеми історії, археології та етнології» присвячена 145-й річниці ОНУ ім. І. І. Мечникова (Одеса 2010).

За матеріалами дослідження опубліковано 15 одноосібних публікацій авторки, що надруковані в наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалів і тез конференцій, п’ять із яких — у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України і дві — в закордонних виданнях. Опубліковані праці достатньою мірою репрезентують матеріали дисертації, її основні положення та підсумки. Загальний обсяг публікацій становить — три друкованих аркуші.

^ Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями, історико-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації становить 244 сторінки, в тому числі 189 сторінок основної частини, список джерел та літератури налічує 591 найменування.


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на її зв’язок із науковими програмами, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання, хронологічні та територіальні межі, охарактеризовано наукову новизну та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію одержаних результатів.

^ У першому розділі “Історіографія, джерельна база, методологія і методика дослідження”, який складається з трьох взаємопов’язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано методологію та методи історичного дослідження.

^ У підрозділі 1.1 “Історіографія проблеми” з’ясовано стан наукового вивчення проблеми. Історіографію з обраної теми можна поділити на три етапи: 1) кінець ХІХ — початок ХХ ст.; 2) дослідження 20–80-х рр. ХХ ст.; 3) праці істориків кінця ХХ — початку ХХІ ст.

До 1921 р. історіографія діяльності ІФТІНУ має переважно описовий, а не дослідницький характер. Вона складається з кількох статей, промов, виголошених на ювілеях ІФТІНУ, історичних записок про роботу цього наукового об'єднання, які охоплюють окремі аспекти й періоди діяльності Товариства та його відділів1. Як правило, у цих роботах міститься короткий нарис наукової і громадської діяльності, подані списки учасників Товариства та теми прочитаних на засіданнях доповідей і рефератів. Разом із тим, названі матеріали мають недоліки, зокрема, оглядовий, іноді упереджено позитивний характер у викладі матеріалу, а звідси й недостатність критичного аналізу діяльності Товариства.

Важливим джерелом інформації є статті та лекції дійсних членів ІФТІНУ О. І. Маркевича, М. М. Ланге, В. М. Мочульського, надруковані в періодичній пресі міста Одеси2 та критико-бібліографічні нариси, присвячені окремим діячам Товариства3. Ці публікації є важливими інформативними каналами у справі вивчення і відтворення діяльності та виявлення особливостей наукової та просвітницької роботи ІФТІНУ, оскільки саме у такий спосіб члени Товариства інформували громадськість про наукові досягнення й популяризували свою роботу.

Загалом, діяльність ІФТІНУ на першому, дореволюційному етапі історіографічної розробки проблеми, не стала предметом спеціального дослідження. Однак слід віддати належне існуючим публікаціям, які є важливим джерелом інформації і не втратили своєї актуальності і в наш час.

Другий етап дослідження діяльності ІФТІНУ розпочався з остаточного встановлення радянської влади на території Наддніпрянської України в 1921 р. і завершився з розпадом СРСР у 1991 р. Для радянського періоду розвитку вітчизняної історичної науки характерним було домінування марксистсько-ленінської ідеології, але наукові підходи у вивченні історії протягом цього часу змінювалися в залежності від політичної кон’юнктури. Методологічні підходи, принципи періодизації, структура і зміст літератури радянського періоду суттєво відрізняються від робіт з історії ІФТІНУ, написаних у дорадянський період.

Діяльність членів ІФТІНУ розглядалася у статтях та працях протягом усього радянського періоду. Так, в історіографічному огляді В.А. Бутенка та третьому томі книги М. І. Карєєва4, наведені дані про наукові роботи окремих істориків, у тому числі й деяких членів ІФТІНУ, зокрема Є. М. Щепкіна та П. М. Ардашева, що наприкінці XIX — на початку XX ст. займалися дослідженням всесвітньої історії.

Починаючи з 1930-х рр. історична наука опиняється під повним контролем тоталітарного режиму. У таких умовах радянські історики зверталися до дослідження ІФТІНУ лише в контексті розгляду історії Одеського університету. А. В. Крячун, А. В. Фадєєв, А. І. Гладковська, П. А. Некрасов5 діяльність ІФТІНУ згадують побіжно.

Цікавими для дослідження діяльності одного з членів-засновників ІФТІНУ Ф. І. Успенського є праці Б. Т. Горянова і О. Г. Готалов-Готлиба6 у яких висвітлена наукова, викладацька діяльність та місце, яке займав вчений у візантієзнавстві.

Процеси демократизації в суспільному житті характерні для другої пол. 50-х — першої пол. 60-х рр. XX ст. викликали появу публікацій з історії ІФТІНУ. В енциклопедичних виданнях цього періоду7 простежується прагнення показати позитивну діяльність дореволюційних наукових об'єднань, у тому числі й ІФТІНУ та його внеску в розвиток історичної науки кінця XIX — початку XX ст. Деякі оцінки та сторінки наукової діяльності вчених Товариства знайшли відображення в узагальнюючій історіографічній праці «Очерки истории исторической науки в СССР»8. Автори нарису проаналізували наукову діяльність вчених Російської імперії з кінця XVIII ст. до 1917 р., вперше впорядкували відомості про історичні товариства Російської імперії, виділивши з них університетські, у тому числі й ІФТІНУ.

У 1968 р. до 100-річчя Одеського університету була підготовлена й видана ґрунтовна праця «Історія Одеського університету за 100 років»9, у якій уперше в радянській історіографії в контексті дослідження історії Новоросійського університету докладно розглянуто й проаналізовано основні види та напрями наукової, просвітницької і методичної діяльності ІФТІНУ та його структурних підрозділів. Проте автори, правильно зазначивши дату заснування Товариства, не надали інформації щодо дати припинення його роботи.

Істотний внесок у дослідження проблеми діяльності ІФТІНУ було зроблено в 1975 р. дослідником О. Д. Степанським. Учений системно й комплексно підійшов до вивчення науково-історичних товариств, що функціонували в дореволюційній Росії10. Уперше в радянській історичній науці було створено повну класифікацію всіх історичних товариств Російської імперії, в основу якої було покладено предмет і напрями дослідження, мета і основні види діяльності цих наукових об'єднань, у числі яких було й ІФТІНУ.

Серед публікацій радянського періоду на особливу дослідницьку увагу заслуговують праці Ф. Л. Гольдіна11, у яких було системно охарактеризовано діяльність одного з підрозділів ІФТІНУ — Педагогічного відділу та роботу його керівника — М. М. Ланге.

Загалом радянський період вивчення даної теми характеризується підвищенням інтересу до діяльності вищих навчальних закладів, що діяли в Російській імперії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. та наукових історичних й історико-філологічних товариств, створених при них. Як для першого дореволюційного історіографічного періоду, так і для другого — радянського, — історія функціонування Одеського ІФТІНУ не стала предметом спеціального дослідження, але окремі аспекти роботи цього об'єднання та діяльності його учасників досліджувалися.

Від 1991 р., із проголошенням Україною незалежності, розпочався якісно новий етап у дослідженні історії ІФТІНУ. Його можна характеризувати зміною ідеологічної парадигми у висвітленні історичного процесу, розширенням джерельної бази і залученням якомога більшої кількості джерел, посиленням уваги до науковців і громадських діячів, несправедливо забутих, або тих, чиї імена навмисно були викреслені з історії. З’явилися праці, у яких опосередковано або конкретно висвітлені різні аспекти й напрями наукової роботи ІФТІНУ та його діячів у контексті розвитку історичної науки останньої чверті XIX — початку XX ст. У працях Н. Г. Ковпаненко, О. М. Каковкіної, З. В. Першиної, В. М. Хмарського, Т. М. Попової, В. Н. Станка12 розглянуті окремі питання функціонування Товариства, наукова й суспільно-просвітницька діяльність активних членів ІФТІНУ.

З’являються і спеціальні дослідження, присвячені історії ІФТІНУ. Так, у роботі Т. М. Попової13 висвітлені важливі аспекти наукових досліджень ІФТІНУ, а саме етнографічні розвідки Новоросії, Бессарабії та Криму і вивчення історії Південної України членами Товариства О. І. Маркевичем, О. І. Алмазовим, В. М. Ястребовим та іншими.

На початку XXI ст. в українській історіографії з’явилися праці, що значно доповнили знання істориків про діяльність ІФТІНУ. До таких досліджень слід віднести роботи О. З. Медалієвої14. Остання дослідила діяльність університетських історичних об'єднань Наддніпрянської України з моменту створення першого товариства в Києві в 1874 р. і до 1917 р. Незважаючи на те, що хронологічні межі досліджень не охоплюють весь період функціонування Одеського ІФТІНУ від 1917 до 1923 р., а його діяльність була викладена в контексті загального функціонування всіх товариств, дане дослідження стало значним внеском у розробку проблеми історії Товариства.

Більше інформації щодо історії ІФТІНУ міститься в огляді «Про Історико-філологічне товариство», що входить до першого розділу книги Т. М. Попової15. Використовуючи архівний матеріал, дослідниця надала короткі відомості про дату заснування й мету ІФТІНУ, загальний склад Товариства, а також проаналізувала наукову діяльність окремих його членів, були окреслені наукові зв’язки та видання ІФТІНУ, визначені напрями діяльності, подано достовірну інформацію щодо року реорганізації Товариства. Однак, обмежена проблематикою праці, авторка не розкрила передумов створення ІФТІНУ та не виділила основні етапи розвитку цього наукового об'єднання, прогалиною в цій роботі слід вважати й повну відсутність відомостей про діяльність Педагогічного відділу Товариства.

Висвітленню історіографічної палітри історичної науки в Україні сприяють сучасні індивідуальні й колективні роботи16, що розкривають закономірності розвитку вітчизняної історії кінця XIX — першої третини XX ст., у тому числі й наукового вкладу діячів Одеського ІФТІНУ.

У працях російських дослідників, зокрема О. П. Вовіної та І. І. Комарової17, висвітлені окремі аспекти діяльності історичних наукових товариств Російської імперії XVIII — поч. XX ст. Утім, питання діяльності саме ІФТІНУ (1888–1923) в російській літературі залишаються малодослідженими.

Критичний аналіз наукової літератури, що стосується діяльності ІФТІНУ, дозволяє зробити висновок, що історія функціонування Одеського ІФТІНУ не знайшла достатнього рівня висвітлення і не стала предметом окремого дослідження. У більшості випадків дослідники зверталися до формального наведення окремих фактів цієї проблеми, іноді, у кращому випадку, у науковій літературі розглядалися деякі аспекти історії функціонування ІФТІНУ без наміру відтворити цілісну картину діяльності Товариства та визначення його внеску у вітчизняну історичну й філологічну науку. В останні десятиліття були здійснені спроби відтворити діяльність ІФТІНУ, однак вони обмежувалися короткими замітками та статтями, або історія Товариства досліджувалася лише в контексті діяльності інших, суміжних за діяльністю товариств. У хронології функціонування ІФТІНУ й досьогодні є неточності, а також некоректні висновки щодо оцінки діяльності Товариства та його членів.

^ У підрозділі 1.2. “Аналіз джерельної бази дослідження” зазначається, що джерельну базу дисертації становить різноманітний за походженням, змістом, формою та науковою цінністю комплекс документів та матеріалів. Вони умовно поділяються на опубліковані та архівні (неопубліковані).

До опублікованих джерел належать: 1) установчі документи — акти, що регламентували діяльність ІФТІНУ (статути); 2) матеріали офіційного діловодства, насамперед звітна документація Товариства — щорічні звіти, списки членів, протоколи засідань; 3) епістолярії членів ІФТІНУ (наукові розвідки, промови, повідомлення, статті). Ці джерела опубліковані на сторінках ЛИФОИНУ(«Летопись историко-филологического общества при императорском Новороссийском университете»), наукових збірниках Новоросійського університету, періодичних наукових виданнях, місцевій періодичній пресі, персональних виданнях науковців — членів Товариства та окремих брошурах.

Під час наукового пошуку дисертантка використала архівні документи, що містяться в архівосховищах Центрального державного історичного архіву України м. Києва (ЦДІАУК), двох державних обласних архівах України — Державного архіву Одеської області (ДАОО) і Державного архіву Харківської області (ДАХО), а також у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (ІРНБУВ). Неопубліковані матеріали з історії ІФТІНУ характеризуються розпорошеністю і фрагментарністю. Переважаючими серед них є поточна документація Імператорського Новоросійського університету та ІФТІНУ. Передусім це звіти, прохання, накази, розпорядження, фінансова документація, листування представників ІФТІНУ з іншими науковцями та освітянськими й науковими організаціями та закладами, особисті архівні фонди членів Товариства — твори, чернетки, гранки статей, підготовчі матеріали монографій, листи від кореспондентів та установ.

З фондів ЦДІАУК були залучені документи фонду Канцелярії тимчасового генерал-губернатора міста Одеси (Ф. 335) та Особистий фонд М. Ф. Сумцова (Ф. 2052). Серед архівних матеріалів ДАОО були використані документи таких фондів: Управління новоросійського і бессарабського генерал-губернатора (другий стіл першого розпорядчого відділення Ф. 1 за 1859–1964 рр.); Канцелярії попечителя Одеського навчального округу (Ф. 42 за 1834–1920 рр.); Новоросійського університету (Ф. 45 за 1865–1920 рр.); Одеських вищих жіночих курсів (Ф. 334 за 1906–1920 рр.); Одеського інституту народної освіти (Ф. Р-1593 за 1920–1930 рр.). Під час дослідження були також залучені та проаналізовані персональні архівні фонди, розміщені в ДАОО, а саме особисті фонди членів ІФТІНУ — професорів університету: І. М. Бондаренка (Ф. 187); С. Г. Вілінського (Ф. 182 за 1918 р.); В. І. Григоровича (Ф. 759 за 1852–1855 рр.); О. О. Кочубинського (Ф. 158 за 1874–1917 рр.); І. А. Линниченка (Ф. 153 за 1869–1919 рр.); О. І. Маркевича (Ф. 150 за 1892–1913 рр.); М. Г. Попруженка (Ф. 159 за 1874–1919 рр.); Є. М. Щєпкіна (Ф. 151 за 1874–1919 рр.). Важливим доповненням є матеріали фонду ДАХО (організаційні документи, листування, наукові розробки статей та інше видавничого комітету Харківського товариства поширення в народі грамотності (далі ХТПНГ) Ф. 200).

Загалом авторкою опрацьовано 16 фондів державних архівів України. До наукового обігу за темою дослідження вперше було введено частину архівних документів. Залучену джерельну базу пропонується поділити за типологічним критерієм на групи і дати їм оцінку у відповідності до значущості, видів і авторства.

До першої групи входять офіційно-нормативні документи, що є основними для вивчення процесу створення ІФТІНУ та відстеження відносин між Товариством, Новоросійським університетом, місцевою владою, попечителем навчального округу та Міністерством народної освіти, що містяться у фондах ДАОО (Ф. 45) та ЦДІАУК (Ф. 335).

До другої групи віднесено статистична і звітна документація ІФТІНУ та його структурних підрозділів, що була виявлена у фондах ДАОО (Ф. 45).

Значна кількість інформації є в матеріалах третьої групи, до якої входить кореспонденція ІФТІНУ: ділове та приватне листування, нотатки, чернетки й рукописи наукових робіт найбільш активних членів ІФТІНУ: О. О. Кочубинського, Є. М. Щєпкіна, С. Г. Вілінського, І. М. Бондаренка. Документів цієї групи міститься в ДАОО (Ф. 45, Ф. 158; Ф. 151; Ф. 182; Ф. 187) та ЦДІАУК (Ф. 2052). Суттєвим доповненням до них є епістолярій О. І. Маркевича — ДАОО (Ф. 150), І. А. Линниченка — ДАОО (Ф. 153), М. Г. Попруженка — ДАОО (Ф. 159).

Особливий інтерес представляють ділові та організаційні папери видавничого комітету ХТПНГ з видання «Народной энциклопедии научных и прикладных знаний» ДАХО (Ф. 200). У написанні статей до цього видання брали участь окремі члени ІФТІНУ.

Отже, усі джерела в сукупності дозволяють відтворити докладну картину історії функціонування Товариства, сформувати уявлення про організаційну й науково-дослідницьку його діяльність. Використання в комплексі всіх цих джерел дає можливість виділити і проаналізувати еволюцію розвитку ІФТІНУ, його наукової, суспільно-просвітницької, видавничої діяльності, а також охарактеризувати науковий доробок ІФТІНУ, що, на думку дисертантки, є достатнім для розв’язання поставлених у даному дослідженні завдань.

^ У підрозділі 1.3. “Методологія та методи дослідження”, зазначено, що теоретико-методологічну базу дисертаційного дослідження склали цивілізаційна парадигма, міждисциплінарний та системний підхід до розвитку суспільних процесів і соціальних структур. Суть останніх полягає в застосуванні сукупності принципів історизму, об’єктивності, альтернативності.

При розв’язанні поставлених у дослідженні завдань були використані універсальні методи наукового аналізу та синтезу.

Використання спеціально-історичних (історико-хронологічного, діахронічного, історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-системного, проблемного, ретроспективного, наукової евристики та інших) методів дозволили простежити історію створення та діяльності ІФТІНУ, проаналізувати основні напрями діяльності Товариства, уможливили виділення характерних рис і тенденцій у діяльності ІФТІНУ і працях його членів. Використання вказаних принципів та методів дало можливість виявити, опрацювати та проаналізувати доступні джерела, піддати їх науковій критиці, що стало важливим фактом об’єктивності дослідження.

^ Другий розділ “Утворення та організаційні етапи діяльності Історико-філологічного товариства”, який складається із двох органічно пов’язаних підрозділів, присвячений питанням утворення та юридично-нормативним підвалинам функціонування ІФТІНУ, висвітлено організаційні етапи його діяльності.

^ У підрозділі 2.1 “Передумови створення Товариства та юридично-нормативна база його діяльності” зазначено, що поява ІФТІНУ в останній чверті XIX ст. була не випадковим, а закономірним явищем у процесі розвитку тогочасної вітчизняної історичної науки. Характерною рисою розвитку культури у другій половині XIX ст. було об'єднання її діячів у товариства, що сприяло прогресу вітчизняної науки і культури. У контексті загального соціально-економічного, культурного та політичного розвитку країни, на фоні проведення реформ, учені Новоросійського університету знайшли можливості для реалізації своїх наукових інтересів — створення науково-громадського об'єднання, а саме Історико-філологічного товариства. Це стало проявом наукової і громадської ініціативи інтелігенції, що з одного боку було бажанням учених об'єднатися для спільної наукової мети, а з іншого — прагненням інтелігенції сприяти поширенню історичних і філологічних знань серед широкого загалу, що було документально підкріплене основним базовим розпорядчим документом ІФТІНУ — Статутом. Товариство було частиною Новоросійського університету. В той же час, положення Статуту Товариства давали можливість широкої автономії в питаннях організації внутрішньої діяльності цього наукового об'єднання, а саме в окресленні кола наукових інтересів, у визначенні шляхів і методів досліджень, виборі підходів у популяризації наукових знань та фінансуванні.

^ У підрозділі 2.2 “Організаційні етапи розвитку Товариства” проаналізовано основні етапи розвитку ІФТІНУ. За весь період функціонування Товариства його діяльність регламентувалася двома статутами, затвердженими міністерством. Другий Статут, прийнятий у 1914 р., фактично закріпив здобутки ІФТІНУ та його Педагогічного відділу за 25 років його існування. Від цього часу ІФТІНУ отримало право мати більш розгалужену структуру, а відділ розширив коло інтересів і завдань, здобувши перевагу розв’язувати питання загально-педагогічного характеру, не обмежуючись лише межами гуманітарної сфери. У діяльності ІФТІНУ поєднувалися помірний урядовий контроль і фінансова підтримка держави з добровільною діяльністю та меценатством частини місцевої інтелігенції.

За всю історію своєї діяльності, ІФТІНУ провело значну наукову роботу: було організовано близько 550 засідань Товариства, на яких прочитано понад 650 доповідей та рефератів. ІФТІНУ брало активну участь у діяльності археологічних і педагогічних з’їздів. У роботі Товариства взяло участь більш ніж 350 осіб, серед яких були представники вищої, середньої і початкової освіти, а також багатьох наукових центрів не лише Російської імперії, а й закордонних інституцій.

^ У третьому розділі — “Науковий доробок Історико-філологічного товариства”, простежується наукова діяльність ІФТІНУ, показано доробок членів Товариства у висвітленні загальноісторичних і філологічних питань. Це зумовило поділ розділу на два взаємопов’язані підрозділи.

^ У підрозділі 3.1 “Висвітлення загальноісторичних питань у працях

членів Товариства” звернено увагу на вивчення членами ІФТІНУ питань історії. Протягом всього періоду функціонування Товариства в наукових дослідженнях його членів було декілька пріоритетних напрямів. У виділенні цих напрямів не останню роль відігравали і процеси загального розвитку науки у країні, і напрями та рівень розвитку науки в південному регіоні України наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., а саме своєрідність наукових центрів, що виникли внаслідок взаємодії соціокультурної специфіки цього регіону із місцевими науковими традиціями Одеси.

Результати історичних досліджень в ІФТІНУ, свідчать, що діячі Товариства у своїй творчості репрезентували різні історичні школи. Наукові інтереси найактивніших членів Товариства визначали відповідні пріоритетні напрями діяльності ІФТІНУ в певні періоди. Візантієзнавство і пов’язане з ним слов’янознавство, що базувалися передусім на дослідженні писемних джерел, були центральними напрямами на початку функціонування Товариства. Значною мірою це було обумовлено особливістю історичного минулого регіону. До творчого доробку ІФТІНУ належить значна кількість праць з історії, культури як Візантійської імперії, так і слов’янських народів. Зіставляючи вже відомі джерела, усуваючи неточності, науковці ІФТІНУ значно розширили коло візантійських пам’яток, придатних для подальшого використання істориками та філологами. Тобто праці членів товариства з візантієзнавства і слов’янознавства мали переважно джерелознавчо-текстологічний характер.

Серед досягнень членів ІФТІНУ є цікаві роботи зі стародавньої, вітчизняної та всесвітньої історії, було написано чимало праць біографістичного напряму, що мають цінність для історії науки.

Важливою складовою наукової роботи та цінним здобутком членів ІФТІНУ було краєзнавче вивчення окремих регіонів України. Аналіз історичної літератури та характеристика діяльності видатних діячів науки складала основні розробки в області історіографії. Вивчення проблем джерелознавства ІФТІНУ доповнювалося виданням важливих документальних джерел. Незважаючи на відсутність системності у проведенні ІФТІНУ наукових досліджень, їх результати стали органічною складовою вітчизняної історичної науки.

^ У підрозділі 3.2 “Філологічні дослідження Товариства” вказано, що значне місце у дослідженнях ІФТІНУ було відведене розробці проблем філологічної науки. Встановлено, що одним із значних напрямів наукових досліджень Товариства були розвідки його членів в області лінгвістики і літературознавства. Об’єднавши визначних спеціалістів у галузі слов’яно-руської, візантійської та класичної філології, ІФТІНУ зосередило у своїй спадщині неабиякий науковий доробок із цього напряму, чому сприяла робота Візантійсько-слов’янського відділення.

Зроблено висновок про те, що науковий доробок ІФТІНУ має широкий спектр опрацьованих питань, які охоплюють візантієзнавство та слов’янознавство, окремі проблеми зі стародавньої, вітчизняної, російської, всесвітньої історії, а також бібліографію. Особливістю наукової діяльності ІФТІНУ було те, що на всіх етапах роботи при вивченні історичних та філологічних питань Товариство не мало визначеної системи наукових досліджень. Усе це проявилося у відсутності фундаментальних узагальнюючих праць. Незважаючи на це, ІФТІНУ, об'єднавши яскравих діячів, які представляли різні наукові школи, досягло певних результатів у розробці окремих важливих питань історичної й філологічної наук. Підходи у вивченні писемних джерел, зокрема зовнішня та внутрішня критика, аналіз й узагальнення, використані членами Товариства, і сьогодні активно застосовуються сучасними дослідниками. Разом із тим, специфіка регіону, політичні умови мали безпосередній вплив на вибір тем і методів наукових досліджень.

Загалом ІФТІНУ було зроблено чималий внесок у розвиток історичної та філологічної наук. Значення цих робіт у сучасній українській історіографії отримало різні, часом неоднозначні оцінки, але разом із тим праці членів ІФТІНУ відображають рівень розвитку науки того періоду, що є безумовно корисним для історії науки.

^ У четвертому розділі “Суспільно-просвітницька і видавнича діяльність Історико-філологічного товариства”, який складається із двох органічно пов’язаних підрозділів, досліджено й узагальнено здобутки Товариства із кожного з провідних напрямів діяльності, що дає можливість визначити обсяг роботи проведеної Товариством, виявити загальні форми їх діяльності.

^ У підрозділі 4.1 “Суспільно-просвітницька діяльність Товариства” проаналізовано основні методи поширення історичних і філологічних знань, у результаті чого науково-педагогічні інтереси знайшли реалізацію в багатьох громадсько-просвітницьких проектах.

Суспільно-просвітницька робота була тісно пов’язана з науковою роботою ІФТІНУ і тому дуже важко визначити де закінчується одна і починається інша галузь. У цій діяльності можна виділити наступні форми роботи: відзначення ювілеїв російських та українських науковців і педагогів, письменників і поетів, підвищення інтересу суспільства до їх творчості через організацію публічних лекцій і встановленні пам’ятників; участь у спільних просвітницьких ініціативах, зокрема реформа правопису чи видання Народної енциклопедії. Одним із важливих напрямів суспільно-просвітницької діяльності була активна участь окремих членів ІФТІНУ в роботі Одеської міської народної аудиторії, співучасть у відкритті й викладанні на Вищих жіночих курсах тощо.

ІФТІНУ виступало ініціатором проведення просвітницьких і пропагандистських заходів не лише на рівні Товариства чи університету, а й на регіональному та міжрегіональному, що свідчить про розуміння членами ІФТІНУ важливості донесення до громадськості значення науки для розвитку суспільства.

^ У підрозділі 4.2 “Видавнича діяльність Товариства” доведено, що саме через видання друкованих праць членів ІФТІНУ, видання звітів і протоколів засідань, Товариство проводило популяризацію наукових результатів і знайомило громадськість зі своєю діяльністю.

Незважаючи на всі фінансові складнощі, ІФТІНУ проводило продуктивну видавничу роботу. Збірник, видання якого було започатковане Товариством, дістав назву «Летопись историко-филологического общества при императорском Новороссийском университете». Від 1890 і до 1917 р. ІФТІНУ вдалося видати 27 томів ЛИФОИНУ.

Збірники ЛИФОИНУ разом з іншими виданнями ІФТІНУ відіграли важливу роль у розвитку вітчизняної науки. У них були надруковані праці з візантієзнавства і слов’янознавства, вітчизняної і всесвітньої історії, археології й етнографії, літератури, культури, філософії та педагогіки. Авторами цих статей були не тільки провідні вчені того часу — професори і доценти вищих навчальних закладів, — а й діячі середньої і початкової освіти Російської імперії. Всі наукові студії, перш ніж друкуватися в ЛИФОИНУ, були апробовані і проаналізовані на засіданнях Товариства.


У висновках авторка зазначає, що розгляд стану наукового опрацювання проблеми діяльності ІФТІНУ (1888–1923) засвідчив, що вона поки не стала предметом спеціального вивчення істориків. Залучена до дослідження джерельна база є достатньо представницькою й достовірною. За соціальних, економічних і культурних умов, які існували у другій половині XIX ст., на тлі реформ освітньої системи, що мали місце в Російській імперії в окреслений період, було засноване наукове об'єднання, створення якого стало проявом ініціативи вчених історико-філологічного факультету Імператорського Новоросійського університету. З одного боку, поява Товариства була викликана потребою вчених в об’єднанні задля спільних наукових досліджень, а з іншого — зацікавленістю університетської інтелігенції у просуванні й поширенні історичних і філологічних знань серед широких верств населення.

Процес створення та діяльності ІФТІНУ був регламентований законами Російської імперії та відомчими нормативними документами. Діяльність ІФТІНУ відбувалася відповідно до положень основного регламентуючого документа — Статуту Товариства. Враховуючи особливості розвитку ІФТІНУ, у його діяльності було виділено два етапи, що обумовлено затвердженням Статутів Товариства 1888 та 1914 р. Керівництво діяльністю ІФТІНУ здійснювало Правління на чолі з головою. До складу ІФТІНУ входили представники різних соціальних, професійних, вікових груп. У ході дослідження авторкою було з’ясовано, що серед почесних і дійсних членів Товариства були видатні вчені — представники різних гуманітарних наук, як центральних, так і периферійних наукових закладів, а за весь період діяльності ІФТІНУ його членами були понад 350 осіб.

Протягом 35-річної історії функціонування Товариства наукові пріоритети його членів зазнавали змін, проте основна увага була зосереджена на вивченні минулих епох. Учасники Товариства досліджували пам’ятки історії та культури, брали участь в організації та проведенні археологічних і педагогічних з’їздів тощо. Члени ІФТІНУ створили розгорнуті огляди літератури, виступали з доповідями про життя та діяльність відомих учених, досліджували візантійську та слов’янську історію та культуру, розробляли питання вітчизняної і всесвітньої історії, літературознавства і біографістики. Складовою наукової роботи і цінним внеском членів ІФТІНУ в розвиток краєзнавства було дослідження південних регіонів України.

Характерною складовою функціонування ІФТІНУ та його відділів була організація та проведення суспільно-просвітницької діяльності, що полягала у проведенні публічних лекцій, урочистих ювілейних й актових засідань, засідань, присвячених пам’яті видатних діячів літератури і мистецтва. Доповіді, представлені на них, за гостротою проблематики були співзвучні з вимогами тогочасного життя. Ґрунтовні знання доповідачів та опонентів, їхні цікаві виступи й диспути збирали на відкритих засіданнях великі аудиторії. Усе це мало велике громадсько-політичне значення й сприяло суттєвому пожвавленню інтересу громадськості до історичних, філологічних та педагогічних знань, що заклало підвалини розвитку цих наук у подальшому.

Видавнича робота, що проводилася ІФТІНУ, не тільки засвідчила значний науковий потенціал учених, а й сприяла розширенню та зміцненню зв’язків Товариства з іншими науковими організаціями, була важливим доповненням суспільно-просвітницької діяльності. Видавнича діяльність ІФТІНУ сприяла поширенню наукових знань серед широкого загалу, а популяризація науки за рахунок публікації оригінальних творів визнаних учених була важливою не лише в науковому середовищі, але взагалі для суспільства і громадськості, оскільки відображала не лише здобутки членів Товариства, а й рівень розвитку історичної і філологічної науки в цілому, що стало помітним внеском у розвиток і розповсюдження історичної, філологічної і педагогічної наук.

  1   2




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації