Поиск по базе сайта:
Пономарьова Л.Є. С. О. Луньов. Життя і творчість icon

Пономарьова Л.Є. С. О. Луньов. Життя і творчість




Скачати 44.34 Kb.
НазваПономарьова Л.Є. С. О. Луньов. Життя і творчість
Дата конвертації04.08.2013
Розмір44.34 Kb.
ТипДокументи

Пономарьова Л.Є.

С.О. Луньов. Життя і творчість


Творчість харківського аквареліста Сергія Омеляновича Луньова - яскрава сторінка в історії образотворчого мистецтва України. У 1960-70-і роки він був одним із тих майстрів, хто образно-пластичними новаціями своїх творів визначив подальший розвиток акварельного живопису. Але життя та творчість цієї непересічної особистості ще потребує ретельного вивчення.

С.О. Луньов народився 4 листопада (22 жовтня) 1909 р. у с. Кекіно на Сумщині. Визначальним у його творчій долі було навчання в 1920-і рр. у студії відомого українського художника, поета і педагога Н.Х. Онацького, який дав своєму учневі основи професійної майстерності і мав великий вплив на формування загальної культури його художнього мислення.

Мальовничість природи Сумщини і навчання у Н. Онацького надовго визначили смаки та пристрасті майбутнього художника. С. Луньов завершує навчання в Харківському художньому технікумі (1928-32) на відділені альфрейно-декоративного живопису, де вчиться у О. Кокеля, В. Рифтіна та М. Щеглова. Навчання у Кокеля допомогло удосконалити навички в області малюнка та живопису. Тоді ж у стінах технікуму формується розуміння декоративних можливостей кольору, особливостей його взаємодії з площиною, художник багато працює над орнаментальними малюнками, умінням трактувати натуру умовно та декоративно. Все це знайшло відображення у подальшій творчості цього художника.

Доля Луньова після закінчення технікуму склалася неординарно: майже чверть століття (1933-56) він служив у прикордонних військах. У ці роки Луньов був відірваний від активного художнього середовища, але компенсував це самостійною роботою, удосконалюючись у галузі акварелі та малюнка, шукаючи свою тему в мистецтві.

Наприкінці 1930-рр. він уперше бере участь в обласній виставці художників Харкова. Однак цілком присвятити себе улюбленій справі Луньов зміг тільки з 1957 р. після демобілізації. З цього часу він систематично працював в одній із складних живописних технік - акварелі, створював одухотворені та повнокровні за світовідчуттям твори.

1958 року його було прийнято до Спілки художників СРСР, і з того часу він активно брав участь в обласних, республікансько-всесоюзних і закордонних виставках. Його живопис все більше привертав увагу глядачів і художньої критики яскравістю бачення світу і високою професійністю.

Лейтмотивом творів Луньова 50-60-х рр. є утвердження життя в усіх його проявах. Він пише серії акварелей, що передають своєрідну природу України і багатьох інших регіонів країни, котрими постійно подорожував. У цей період він створює акварельні серії, присвячені індустріальному Донбасу, Криворіжжю, красі Дніпра та Єнісею, Середнього Поволжя, гір Карпат і Криму. Під його пензлем акварель виступає як засіб глибокого поетичного втілення життя і "рухлива" техніка, що дозволяє писати легко і вільно.

У роботах Луньова важливе місце займає тема життя міста, яку своєрідно вирішено. Він був одним із перших місцевих художників, який оспівував неповторність Харкова ("Увечері", 1963; "Вечір на Сумській", 1964; "Театральна площа. Харків", 1971). У цих міських пейзажах художник зумів відтворити неповторну значущість кожної миті людського існування.

Період напруженої творчої праці, пошуки нових виразних образно-пластичних засобів припадають на 1960—70-і роки. Це була доба активного освоєння вітчизняного і західноєвропейського мистецтва в період переоцінки естетичних і моральних цінностей попереднього часу у країні. Для Луньова це був також період оволодіння сучасною образотворчою мовою XX століття, здатною висловити почуття і настрої сучасності, що було логічним і закономірним для художника, який вирізнявся творчою та артистичною натурою. Техніка акварелі, в якій працював художник, багато у чому допомогла йому уникнути того, що нав'язувалось ідеологами догм соцреалізму в мистецтві. Внутрішня широта і свобода мислення дозволили йому у 1960—70-і рр. створити акварелі, у яких було яскраво та своєрідно трансформовано побачене: від живописно-пластичної переробки натури із збереженням загального колірного рішення і композиції до створення складних філософських асоціативних образів.

У ці роки він дуже багато працює над натюрмортом, який став творчою лабораторією митця, на все життя його улюбленим жанром залишається пейзаж, він багато працює над своєрідними портретами.

Творам цього періоду притаманний яскравий темперамент, що позначилось у вільній манері письма та колориті. У потужних і сповнених напруженої динаміки образах угадуються джерела стилю західноєвропейського живопису і графіки, зокрема, Матісса, Пікассо, українського та російського авангарду. Присутні у творах Луньова в трансформованому вигляді, вони стали основою нової живописної мови порівняно з попереднім часом його діяльності.

Усі твори художника - свідчення багатогранності, мінливості і рухливості його душі. Предметний, матеріальний світ, побачений внутрішнім зором художника, втілено у таємному, духовному.

У роботах С. Луньова живописне середовище є носієм настроїв і емоцій. Воно усвідомлюється ним як духовний початок і складається з примхливого ритму ліній, вигадливості колориту, що світиться і вібрує.

У натюрмортах, що чітко визначилися як один із головних жанрів у творчості художника ще з початку 1960-х рр., змістовність кожного листа перевершує його сюжетну основу. У багатьох з них художник використовує єдину композиційну формулу, - квітка або ваза, які знаходяться у центрі, але в кожному аркуші вона перетворюється в численні варіації, що за образно-пластичним рішенням здаються невичерпними. Але зіставлені разом, вони розкривають тему у різних темпах і різних тональностях, надають нового змісту у широкому образному діапазоні: від лірики до філософських роздумів.

У роботах 1960-70-х рр. можна бачити, що поряд із творами, де визначальною є емоційна домінанта, існують роботи й аналітичного характеру. І в тих і в інших творах своєрідно поєдналися культура натурного начерку і одночасно розвинуте пластичне узагальнення.

Особливу групу акварелей 1975-77-х рр. складають твори, які можна об'єднати під назвою "Метаморфози", народжені творчою фантазією художника як відгук на явища сучасності, передчуття соціальних негараздів у суспільстві. У цих творах зіштовхуються та взаємодіють різні образно-пластичні і образно-смислові пласти. Вони утворюють поліфонічну картину самобуття художника у світі, сповнені філософської та психологічної глибини.

У творчості Луньова яскраво розкрилися загальні закономірності розвитку сучасного йому акварельного живопису та індивідуальні риси художника. Він залишив велику спадщину, яка налічує багато графічних та живописних робіт. Луньов напружено працював і у галузі монументально-декораційного мистецтва. Його твори - чудова школа художнього мислення, наполегливої праці, уміння побачити необмежений світ "у миті вічності".


Пономарьова Л.Є.. С.О. Луньов. Життя і творчість // 8 Сумцовські читання: Конференція, присвячена 100-річчю XII Археологічного з`їзду. - Харків, 2002



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації