Поиск по базе сайта:
Усна народна творчість icon

Усна народна творчість




Скачати 395.85 Kb.
НазваУсна народна творчість
Сторінка1/4
Дата конвертації29.01.2013
Розмір395.85 Kb.
ТипДокументи
  1   2   3   4

Усна народна творчість

В цьому розділі зібрані зразки самодіяльного словесного мистецтва, яке ще іменують усною народною творчістю, щоб читач зміг збагнути загадковість творчої душі своїх предків і освятитися її таємницею. Протягом останнього тисячоліття (попередня творчість в силу різних історичних причин не збереглася) наш народ створив такі мистецькі перлини, які стали окрасою вітчизняного і світового фольклору.

Українські народні думи

Українські народні думи відомі в скарбниці світової культури як оригінальні, самобутні музично-поетичні твори високого ідейного звучання. їх виконують соло в супроводі бандури, кобзи, ліри. Звідси й назва мандрівних народних співаків - бандуристи, кобзарі, лірники. Вони виконують думи речитативним заспівом, дещо подібним до художньої декламації.

Думи - це поетичні сюжетні твори, в яких епічна оповідь переплітається з емоційно насиченими відступами, ліричними моїй вами. Композиція в думах стала, класична. Як правило, твір розпочинається заспівом, який ще називають «заплачкою». Далі йде сама оповідь, побудована найчастіше за принципом паралелізму. Завершується твір кінцівкою (славослів'ям), де проголошується хвала героям, подіям і слухачам.

Виник і сформувався жанр думи в ХV-ХVІ століттях, але своїм корінням сягає традицій епічної творчості періоду Київської Русі, героїчного епосу слов'янських народів. Історичною передумовою для появи дум було піднесення всенародної боротьби проти турецько-татарських, польсько-шляхетських загарбників. Мандруючи від села до села, кобзарі несли людям не тільки інформацію про різні події, а й ідеї єднання народу в боротьбі проти чужинців, ідеї волі й незалежності, закликали не коритись будь-якій тиранії й приниженню людини, прославляли патріотизм, відстоювали права кожної людини і всього народу на вільне життя, звеличували шанування батьків, роду, вітчизни. З самого їх зародження в думах утверджуються гуманістичні ідеали, високі моральні принципи українського народу.

Думи були дуже популярні серед народу. Цьому сприяли їхня змістовна і емоційна насиченість, різноманітність сюжетних ліній. Усього відомо понад 50 сюжетів. Частина з них записана у великій кількості варіантів і під різними назвами. Наприклад, «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі» має близько 50-ти варіантів. Процес створення дум динамічний і безперервний. Кожна епоха народжує свої твори чи видозмінює, шліфує написане попередниками.

За змістом і проблематикою думи можна поділити на два великих цикли: про боротьбу з турецько-татарською навалою і про визвольну війну 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького. В них зображені тяжка турецько-татарська неволя, куди потрапляли козаки і мирне населення («Плач невольників»), врятування невільників («Маруся Чурай»), перемога козака над поневолювачами («Дума про козака Голоту», «Дума про Самійла Кішку») тощо. У багатьох творах відтворюється козацький побут, наголошується на соціальній нерівності козацтва (дума про Феська Ганжу Андибера).

В історичних думах, присвячених подіям визвольної війни 1648-1654 років, йдеться про передумови війни, про ставлення українського народу до польської шляхти та про героїчну боротьбу українського народу за визволення. Героями цих творів є насамперед народ, його ватажки - Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай та ін. Всі вони - самовіддані борці за долю рідного краю, непримиренні до ворогів.

У побутових думах глибоко розкрито народну мораль, засуджено соціальну несправедливість, неповагу в родинних стосунках. Серед них трапляються й жартівливі твори («Дума про тещу»).

Крім позитивних героїв, у багатьох думах проходять і негативні персонажі. Такий, наприклад, Бутурлак, що намовляє Самійла Кішку «потурчитися», «побусурманитися», на що отримує гідну відповідь. Часто зрадники асоціюються з «ляхами» (панами),«жидами» (лихварями). Сатиричне висміювання негативних героїв сприяло формуванню високих моральних ідеалів українського суспільства.

Авторами багатьох давніх дум були козаки, учасники воєнних дій. Пізніше (ХУШ-ХІХ століття) їх удосконалювали відомі кобзарі. Вони об'єднувалися в братства. Саме в цьому середовищі збереглося найбільше дум.

Сюжети, ідеї, образи й поетичні особливості дум широко використовувалися в художній літературі. Окремі твори перекладено всіма найпоширенішими мовами світу. Вони стали прекрасним пізнавальним і виховним матеріалом для вивчення історії та культури України, для формування уявлення про український народ як невід'ємну частку світової спільноти.


Дума про козака Голоту

Маруся Богуславка

Втеча тьох братів із города Азова, з турецької неволі

Самійло Кішка

Іван Богун

Хмельницький та Барабаш


Народні перекази та легенди

Серед прозових жанрів фольклору, легенди та перекази дуже продуктивні, особливо їхні усні варіанти, де фігурують події й факти громадського значення. Обидва жанри призначені для збереження в народній пам'яті й передачі майбутнім поколінням даних про історичне минуле. Вони покликані також пояснити причини виникнення різних явищ природи і подій, їхню суть, зафіксувати народні уявлення про це у наших пращурів. Тому їх відносять до позаказкової прози, хоч не виключають присутності в них повчально-педагогічних моментів.

Жанри ці дуже споріднені. Межі між ними існують тільки уявні, що визначаються лише ставлешіям оповідача до дійсності та мірою достовірності її зображення. Домінантою переказу є реальність, істинність, логіка можливого; у легендах допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.

Перекази відображають життєві факти шляхом переповідання почутого (звідси й назва жанру). Першоосновою в них має бути свідчення про спогади очевидців. При передачі інформації з уст в уста вона набирає нового емоційного забарвлення, проте реальність фактів має бути непорушною.

Легенди ближчі до казок своїм незвичайним, дивовижним в органічній єдності з реальним. За допомогою домислу та вигадки незрозумілі природні явища чи суспільні події витлумачуються через надприродне (міфічне), але з установкою на достовірність.

У залежності від змісту й походження легенди і перекази розподіляються на міфологічні, антропоморфічні, апокрифічні, топонімічні, історико-героїчні, соціально-побутові. Часто вони мають подвійну насиченість. Це стосується, насамперед, історичних легенд.

Народні перекази та легенди відзначаються плинністю, рухомістю текстів, бо їхня форма залежить від рівня імпровізаційної майстерності оповідача. Винятком є віршовані легенди.

У переказах і легендах зливаються воєдино пізнавальний та етично-дидактичний аспекти. Ці твори завжди несуть в собі ідеї гуманності, соціальної справедливості, здорової етики. Вони вчать бережливого ставлення до природи, високої моралі в людських відносинах. В історико-героїчних творах сильні патріотичні мотиви. Все це викликає до них інтерес в різні періоди життя народу.


Як мати стала зозулею

Три брати - засновники Києва

Звільнення Києва від облоги печенігів

Материнські сльози

Боротьба з ординцями

Козацьке житло

Про запорожців

Де взялися запорожці

Походження запорожців

Як козаки взяли Азов

Запорожці в Києві

Запорожці за Дунаєм

Козацька битва з турками

Про Богдана Хмельницького


Звідки пішло прізвище та ім`я Богдана Хмельницького

Богдан Хмельницький

Союз українців з руськими

Перебування Максима Залізняка в Черкасах

Кошовий Грицько Сагайдак

Сава Чалий

Чоловічки богатирі

Язик змія

Богатирський кінь

Кошовий Іван Сірко

Устим Кармалюк

Як Кармалюк пана провчив

Панські гостинці

Як Кармалюк вчив людей


Народні казки

Неоціненне значення для розвитку фантазії та виховання у молоді ще з дитячих років таких рис, як чесність, справедливість, товариськість, гуманність, сміливість, мужність, мали здавна усні оповідання соціально-побутового, морально-етичного та героїчно-фантастичного змісту. Такі розповіді з часом отримали назву казок (від слова казати). За визначенням науковців, це один з основних і найпоширеніших жанрів усної народно-оповідальної творчості. Вони відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. За жанровими ознаками казки близькі до сказань, саг, легенд, переказів, епічних пісень, які особливо тісно пов'язані з конкретною історією, реальним життям і побутом їх творців.

З незапам'ятних часів казка жила серед народу, скрашувала його інколи аж надто убоге життя, вселяла віру в торжество добра над злом, правди над кривдою, а в хвилини дозвілля зачаровувала і таємничою розповіддю про героїчне і незвідане в навколишньому світі. Казкова фантастика збуджувала думку, розвивала творчу уяву, спонукала активніше ставитись до всього, що оточувало людину.

Перші казкові сюжети зустрічаються в літописній літературі Київської Русі Х-ХІІ століть. Ймовірно, що в ті далекі часи вони були певною мірою зв'язані з міфами, з ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, і казка була не такою, як вона відома нині. Тривалість розвитку, тісний зв'язок з конкретною суспільно-історичною й культурно-побутовою практикою народних мас, змінність функцій, міжнародні взаємодії спричинилися до появи у фольклорі казок найрізноманітніших форм і видів. За змістом вони поділяються на кілька різновидів: казки про тварин, фантастично-героїчні, соціально-побутові - у тому числі сатиричні, гумористичні типу притч, байок та ін. Кожна з таких груп (циклів) народної оповідальної творчості відзначається притаманними лише їй особливостями побудови художнього образу, характерними прийомами узагальнень, засобами композиції.

Казки про тварин найдавніші, їхні сюжети беруть витоки з дохристиянських вірувань і обрядів. Головні персонажі в них - тварини, птахи, що уособлюють певні людські риси: лисиця - хитрість, улесливість; ведмідь - незграбність, вайлуватість; заєць - боягузтво. Частина цих творів має дидактичне, моралізаторське спрямування і наближається до народних байок.

У циклі фантастичних казок органічно поєднуються міфічні, пригодницькі та героїчні мотиви. Сили зла й несправедливості в них уособлюються в таких вигаданих істотах, як багатоголовий змій, баба-яга, зла чарівниця, що вміють перевтілюватись. Проте завжди перемагають сили добра й справедливості: селянський син, сирітка, падчерка, працьовитий хлопець. У цих казках діють безстрашні народні богатирі Кожум'яка, Котигорошко, Вернигора та ін.

У соціально-побутових казках оповідач завжди виступає на боці бідних, які зазнають всіляких утисків від багатих. Тому позитивними персонажами тут виступають кмітливий селянин, винахідливий наймит, розумниця, мудра дівчина. До соціально-побутових казок належать твори з сюжетами про зажерливого чоловіка, жадібного попа чи дяка, вередливу, язикату жінку - твори, що утверджують прийняті норми народної моралі.

Найістотнішою ознакою казки є художня вигадка, яка органічно зв'язана з не менш характерною особливістю - розважальністю. Фізичні й духовні якості персонажів завжди гіперболізовані. Сюжети у казках довершені. У кінцівках - добро перемагає зло. Саме за ці ознаки народ полюбив казки і любитиме їх завжди.


Іван - мужичий син

Яйце-райце

Дідова дочка й бабина дочка

Мудра дівчина

Названий батько

Летючий корабель

Іван Голик і його брат

Зозуля та соловейко

Кирило Кожум`яка

Як заєць ошукав ведмедя


Про вовчика-братика і лисичку-сестричку

Журавель і лисиця

Багатство під шибеницю веде

Багач і бідняк

Бог та бідний вовк

Вівчар і повітруля

Покотигорошко

Кріпак і чорт

Подарунки вітру

Про Жар-птицю і вовка



Народні байки

Байка - невеликий алегоричний епічний твір повчального змісту, героями якого виступають звірі, люди, рослини чи предмети. Цей літературний жанр добре прислужився в алегоричному освоєнні культурно-побутової й етичної практики людей в різні періоди розвитку суспільства. Виразні художні образи байки, тонка психологія характерів, незвичайні ситуації, різноманітні художні деталі епосу байки завжди самобутні й історично конкретні. Вони у специфічній літературній формі передають життєві позиції, уподобання, переконання, наміри й надії певного народу в певний період його історії.

^ Народна байка пройшла складний шлях розвитку від моралістичних алегорій у період її зародження до соціально насиченої сатири. Проте, при всій розмаїтості її видозмін, викликаних історичними умовами та вимогами, вона зберегла ряд сталих специфічних рис, структурних ознак. На початку твору іноді буває вступ, який готує читача до подальшого викладу подій. У кінці байки, як правило, дається коротке резюме, що розкриває її основний задум і називається «мораллю», яка викладається у формі порад, побажань, попереджень.

Як і близькі до них жанри легенд і казок про тварин, байки з'явилися ще задовго до виникнення письменності. Звідси - спільність образів, мотивів, сюжетів, їхня багатоваріантність. Витоки «звіриного епосу» фольклористи відносять до стадії первісної релігії, коли фантастичні вірування виникали на основі забобонного схиляння первісної людини перед іншими живими істотами, обожнювання їх мовбито охоронців, могутніх захисників та покровителів роду. Вікові спостереження людей над життям і поведінкою тварин викликали в них бажання пояснити всі незрозумілі їм закономірності навколишнього світу, ту загальну гармонію, яка склалася у живій природі, збагнути логіку поведінки звірів, яка здавалася розумною, доцільною, а насправді була наслідком дії законів природного відбору. Так склався культ тварин у людській уяві.

Пізніше, коли «звіриний епос» почав записуватися, образ тварини втратив своє первісне значення і фактично став сприйматися як алегоричне зображення людини. При творенні народних байок відбиралися риси поведінки людей, характерні для них протягом багатьох віків, і в розповідях переносились на тваринний світ. На відміну від інших жанрів «звіриного епосу», в основу байки закладалася явна вигадка, яка була цікава своїм прозорим натяком на якесь конкретне життєве явище і захоплювала алегоричністю. Вигадка була не тільки розвагою, а й, передусім, ставила дидактичну, повчальну мету.

Характерною особливістю народних байок були і залишаються гумор і сатира. В них висміюються негативні вчинки чи риси характеру звірів (мається на увазі людей) - хитрощі, лінощі, боягузтво, ненаситність, нещирість, улесливість тощо. Мораль, як правило, несе в собі пораду чи побажання, як позбуватися цих вад.

В українських народних байках задіяні майже всі дикі та свійські тварини. В епосі східних слов'ян дуже поширений образ вовка. Спочатку він вважався священною твариною, бо був найбільш небезпечним. Пізніше його зображають як нерозумного ненаситного хижака-невдаху. Його обдурює і лисиця, і собака, і кінь, і, звичайно, людина. Такий перехід від обожнювання до висміювання відбувся в процесі пізнання світу, розвитку людства, переходу від язичництва до християнства. Нові часи вимагали нових героїв. Під час козаччини активно вводяться в байки образи свійських тварин. Вони наділяються рисами доброти, безстрашності, працьовитості, справедливості.

^ Народні байки характером осмислення і узагальнення життєвих фактів і явищ, художньою манерою їх відображення, системою образів перегукуються з літературними байками, які стали їхніми гідними послідовниками, сповнившись новими реаліями.


Не впусти рака з рота

Миш, жаба і каня

Миш і жаба

Піддурена ворона


Лебідь, щука і рак

Провчений журавель

Вовк і кобила

Жаба боязкіша від зайця

Пісні-балади

Баладна скарбниця українського народу - одна з найбільших у світовому фольклорі. Сьогодні в ній відомі понад 300 сюжетних типів, не враховуючи великої кількості регіональних варіантів їх оприлюднення.

Пісні-балади співалися на нашій землі ще за доби Київської Русі в надрах язичницької календарної та родинної обрядності. Та найпродуктивнішим періодом створення балад вважається XV - XVII століття, коли баладні сюжети народжувалися в умовах постійної боротьби народу з ханськими та султанськими завойовниками. В цей час поодинокі зразки пісенних творів уже записуються, використовуються в художній та науковій літературі.

Виникнення козацтва з його героїчними походами, визвольна війна українського народу проти шляхтичів-поневолювачів спричинилися до сюжетно-тематичного збагачення балад, створення великого історичного циклу, який продуктивно поповнювався в усі часи аж до наших днів.

Створені народом упродовж кількох віків, зафіксовані фольклористами в XIX і XX століттях балади дають можливість дослідникам визначити, що це - своєрідний жанр епічних у своїй основі пісенних творів з розгорненими гостродраматичними сюжетами, в яких реалістично (не без елементів фантазії та міфічності) відображаються винятково напружені конфлікти чи фатальні збіги обставин в особистій, сімейній та громадській сферах народного життя.

За тематичним спрямуванням балади можна розділити на такі групи: історичні та соціально-побутові, про родинні взаємини, про кохання. Цей розподіл умовний, бо деякі соціально-політичні та інтимні мотиви перехрещуються в різних групах балад, посилюючи їхню пізнавальну та естетичну цінність.

В історичному циклі відображені всі етапи боротьби українського народу проти зовнішнього і внутрішнього поневолення (набіги бусурманів, утиски з боку польської шляхти, закріпачення російським царатом). Історична дійсність подається не документальною фіксацією конкретних фактів і подій, а як художнє віддзеркалення їх через долі, переживання й трагедії масових учасників подій та історичних постатей.

Найповніше балади відтворили конфлікти і драми родинного життя: між подружжям, братами й сестрами, батьками і дітьми, невістками, зятями тощо. В українському фольклорі є близько півтораста таких сюжетів. Тут ми знаходимо гострі сутички між чоловіком і жінкою, зумовлені нерівним шлюбом, зрадою, підступним втручанням свекрухи, тещі в життя молодої пари. Окремий цикл складають твори про гірку сирітську і вдовину долю. У цих творах засуджується всяке насильство, егоїзм, скупість і бездушність, відстоюються кращі традиції сім'ї, взаємодопомога й вірність між родичами.
Серед балад багато творів про кохання та дошлюбні стосунки молодих людей. Відомі понад сто сюжетів на цю тему, де варіюються гострі ситуації і навіть трагедії, конфлікти між парубком і дівчиною, закоханими і їхніми батьками. В основу сюжетів лягли і нерозділена любов, і ревнощі, і чарування, і отруєння, і помста. Балади започаткували співчутливе ставлення до обдурених, зрадливо зведених дівчат, покриток, порушили проблему, яка розвинулася в художній літературі, зокрема в творчості Тараса Шевченка.

Крім незвичних, екстремальних сюжетів, предметною жанровою ознакою балади є те, що соціальна дійсність, історичні події передаються крізь призму особистих драм і трагедій з позицій усталених етичних принципів і норм народної моралі. Це посилює морально-дидактичний, повчальний потенціал фольклору. Трагічні розв'язки балад свідчать про те, що всякий злочин, всякий аморальний вчинок обов'язково повинен повернутися проти того, хто його заподіяв чи спровокував. Зло не може залишитися безкарним. Законами народної моралі пройняті всі сюжети балад. Інколи морально-етичні принципи виокремлюються (переважно в кінці твору) у своєрідні настановчі заповіти - звернення героя, що став жертвою обставин чи людей.

Балади не втрачають свого пізнавального, виховного і естетичного значення і в наші дні. Прийшовши до нас з давнини, вони збагачують наші уявлення про минуле українського народу, поповнюють наше розуміння соціальних і моральних засад людських взаємин, що складалися віками.


Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси

Ой не ходи, Грицю

Про шандаря

Що сі в полі забіліло


Ой був в січі старий козак

Ой дівчина по гриби ходила

Сестриця брата просила

У полі береза, у полі кудрява

  1   2   3   4



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації