Поиск по базе сайта:
Екзистенціал абсурду в психологічній прозі Ладіслава Фукса Галина Клічак icon

Екзистенціал абсурду в психологічній прозі Ладіслава Фукса Галина Клічак




Скачати 186.14 Kb.
НазваЕкзистенціал абсурду в психологічній прозі Ладіслава Фукса Галина Клічак
Дата конвертації30.05.2013
Розмір186.14 Kb.
ТипДокументи

ПРОБЛЕМИ СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВА PROBLEMY SLOV´IANOZNAVSTVA

2007. Вип. 56. С. 127–134 2007. Vol. 56. Р. 127–134





УДК 821.162.3 Фукс: 141.32


Екзистенціал абсурду

в психологічній прозі Ладіслава Фукса


Галина Клічак

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

бульвар Т. Шевченка, 14, Київ, 01001

Кафедра слов’янської філології


У статті розглядається екзистенціал абсурду в творах чеського письменника Ладіслава Фукса. Всі герої перебувають у межовій ситуації, при виході з якої кожен вибирає новий зміст свого існування. Проблема абсурду, що використо­вується письменником, свідчить про екзистенціальне трактування дійсності як способу зображення трагізму існування людини. Чеський екзистенціальний твір органічно влився в культурно-духовний контекст Західної Європи.

^ Ключові слова: екзистенціалізм, екзистенціал, абсурд, “межова ситуація”, гетеродієгетичний наратор, гомодієгетичний наратор, трагізм, самотність, смерть, страх, фантазії.


ХХ ст. запам’яталось людству переосмисленням світоглядних позицій. З’явилися нові тлумачення двоєдності “людина і світ”, де важливе місце посідає модерністичне мислення, в центрі якого стоїть людське існування, тобто екзистенція. Новий ірра­ціональний напрямок екзистенціалізм (від лат. еxistentia – існування) виник як про­тест проти знеособлення людини і як прагнення знайти теоретичне вирішення питан­ня про збереження людиною власної індивідуальності. Цей напрям набув широкої попу­лярності в Європі.

Багаторазове переплетення засобів і цілей літератури та філософії екзистенціаліз­му, пов’язане з недостатнім дослідженням параметрів вивчення особистості, часто призводить до екстраполяції екзистенціальних категорій на літературу. Ось чому, вивчаючи проблему співвідношення літератури й екзистенціалізму, можна дійти вис­новку, що варто розрізняти власне філософію екзистенціалізму, збіг екзистенціаль­них мотивів із творчими пошуками естетичного мислення художника. Предметом його зацікавлення є моральні категорії, в яких найбільше взаємодіють етичне й есте­тичне – точки “зіткнення” екзистенціалізму та літератури. Розмежувати всі ці явища складно, а інколи просто неможливо, настільки тісно вони переплітаються у худож­ніх творах.

Об’єктом дослідження у даній статті обрано творчість чеського письменника Ла­діслава Фукса. Його проза є автобіографічною й особливо цікавою з огляду на те, що сам він був в’язнем концта­бору.

У
_______________________

© Клічак Г., 2007
чеському літературознавстві творчості Ладіслава Фукса досі не приділено на­лежної уваги. Письменника класифікували лише як автора повоєнної літератури про війну.

Творчість Ладіслава Фукса є складовою частиною післявоєнної чеської прози. Її проблематика, стильові прийоми та місце у світовому літературному процесі досліджу­валися у працях українських та російських учених І.Журавської1, В.Шевчука2, Р.Куз­нєцової3, А.Соловйової4, а також чеських науковців М.Погорського5, Ф.Вшетічки6, А.Мнєштяна7, З.Бєлінової8 та Ї.Опеліка9. У працях зазначених літературознавців зде­більшого використовується історико-літературний чи порівняльний методи досліджен­ня. А от взаємовпливи літератури та філософії, зокрема екзистенціальна проблема­тика, як і окремі аспекти творчості чеського письменника, залишаються невивченими.

Нещодавно у Чеській Республіці вийшла у світ книга В.Папоушка10, в якій доволі детально розглядається творчість більшості чеських письменників ХХ ст. в контексті філософії екзистенціалізму. На жаль, творчості Л. Фукса автор книги не надає дос­татньої уваги. Із 468 сторінок цієї значної за обсягом праці лише на трьох сторінках згадується про Фукса, тому вважаємо актуальним питання про елементи екзистенці­аль­ного мислення в творчості Ладіслава Фукса. Маємо на увазі, передусім, своєрідний тип світогляду, тип бачення людини і абсурдності її буття у світі.

Текстуальною основою для аналізу даної проблеми обрано романи “Пан Теодор Мундшток” (1963), “Спалювач трупів” (1967), збірку оповідань “Мої чорняві браття” (1964) та роман “Варіації для темної струни” (1966).

Мета статті – визначити екзистенціальну проблематику у названих творах через аналіз екзистенціалу абсурду. Причому абсурд розглядається не як загальне філософське поняття (від лат. аbsurdus – безглуздя, нісенітниця), де абсурд виступає як “смисловий антипод понять логічної обґрунтованості, раціональної осмислюваності або дії, сумісної зі змістом вихідних принципів”11, а саме як філософія абсурду – різновид філософського екзистенціалізму, сформульований французьким філософом Альбер­том Камю в есе “Міф про Сізіфа”, що має характерний підзаголовок “Ескіз філософії абсурду”12.

Оскільки проблематиці роману “Пан Теодор Мундшток” вже присвячена одна із публікацій13, у даній статті приділимо увагу лише аспекту абсурду у творі. Теодор – амбівалентна людина, яка існує у двох подобах – як істота і як тінь, це і підкреслює екзистенціальну трагічність героя. В узагальненому вигляді головний герой – це те, ким ми є і ким хочемо бути.

Теодор – дрібний чиновник, якого незабаром мають відвезти до концентрацій­но­го табору. Він переконаний, що не є таким, як усі, тому обов’язково мусить вижи­ти і на­стирливо готується до концентраційних знущань – примушує себе робити все те, що, за переказами знайомих, вимагають від полонених у таборах. Теодор, нарешті, таки “під­готувався” до концтабору, але по дорозі до товарного вагону, в якому його мали везти, він гине під колесами німецького військового автомобіля. У цьому і полягає абсурд його життя.

Якщо у романі “Пан Теодор Мундшток” йдеться про слабку людину, яка, зреш­тою, підноситься до рівня особистості, то у романі “Спалювач трупів” автор розкри­ває зворотній шлях. Читачі стають свідками перемоги прихованого зла, ідеології фашиз­му, яка поступово, але невідворотно охоплює особу. Головний герой свідомо розвиває в собі такі звички, яких нормальна здорова людина мала б уникати. Одержимий ідеєю чистоти раси, Карел вбиває сина та дружину.

У цих двох творах Ладіслав Фукс проявив себе як гетеродієгетичний наратор, який не причетний до подій у романах. Він вважає за потрібне якнайбільше розпо­віс­ти про героя ще в експозиції твору і вже тут вдається до символів. Карел разом із дру­жиною у зоопарку перед кліткою з леопардом. Колись саме на цьому місці вони по­знайомилися. З їхнього діалогу дізнаємося, що Карел вже сімнадцять років живе у щасливому шлюбі і має двох дітей, він не лише турботливий батько, уважний чоло­вік, а й добра людина, яка співчуває стражданню людей і тварин. Карел не вживає алко­голю, не палить. Але з подальшого розвитку подій ми все більше і більше пере­ко­нує­мося, що це зовсім не ідеальний чоловік – він любить похоронну музику, патологічно ніжний з померлими молодими жінками, яких готує до кремації. Насторожує і розмова Карела з працівницями крематорію про те, скільки кілограмів попелу було би з їхніх спалених тіл. Нагромадження таких деталей поступово створює напружену атмосферу, передчуття чогось жахливого.

Патологічність героя виражається у різних формах: доньці на день народження він дарує чорну сукню, гостям описує досконалість роботи крематорію, вмикає похо­ронну музику. Ці дії супроводжуються дивними думками і словами Карела: “А що, дівчатка, ви також багато не їсте! Мабуть, хочете мати тендітну фігуру”. – А про себе подумав: “Худі – це похвально, принаймні, менше дерева затрачаєш”14.

Фотографію на пам’ять про сімнадцятиліття доньки Карел Копфркінгл робить зі словами: “Люди, дивлячись на фотографії, згадують про похорон, так само, як і про весілля – це велика пам’ять на усі часи!”15.

Вирішальну роль відіграють слова німця Віллі: “Ти один з нас, Кареле. Ти чес­ний, чуттєвий, відповідальний, а головне… ти сильний і статечний. Ти чиста арійська душа. Це ти маєш від Бога. Це є твій дар. Твоє призначення. Ти вибраний!”16. Карел дійсно повірив, що він призначений для чогось вищого, ніж щоденно проводити кремацію.

Таке саме трактування вигаданих героєм знамен можна спостерігати у новелі “Пан Теодор Мундшток”. Утім, незважаючи на спільні екзистенційні мотиви, ці твори ду­же різні. Якщо пан Теодор дуже швидко відкидає думку про своє месіанство, то Карел у “Спалювачі трупів”, навпаки, щораз більше вірить у призначену саме йому виняткову місію.

Зміна відбулась і у ставленні Карела до своєї сім’ї, особливо до дружини, після того, як виявилося, що вона єврейка. Ставлення Копфркінгла до дружини нагадує ча­ту­вання хижого звіра, що ледь помітно стежить за кожним порухом своєї жертви. Автор не­даремно описує ніжну любов Карела до тварин, зокрема до своєї кішки. Копфркінгл співчуває звірам більше, ніж людям: “Війна – це жах! Там гине стільки коней!”17. Карел шкодує тварин, але без жалю вбиває сина та дружину, бо вони не арійці.

Автор нагадує, що звіряча сутність хоч і стримується цивілізацією, проте ніколи не вмирає у людині. Схована вона неглибоко і виступає назовні за найменших сприят­ливих для цього умов. Можливо, саме тому автор наділяє характерними прізвищами працівників крематорію: пан Вовк, пан Заєць, пан Пелікан.

Екзистенційна філософія є спробою охопити цілу людську особистість, навіть те, що в ній темне, складне і непояснюване. Тому екзистенціалізм є більш автентич­ним висловом сучасного життя”18. Таким темним і при­хо­ваним є той факт, що голов­ний герой вважає себе Романом, а не Карелом. Дружину він називає Лакме, замість Марія. Герой виправдовує ці дії прагненням до гармонії та краси. Але ми можемо їх роз­глядати як підсвідоме прагнення відректися від себе і стати кимсь абсолютно іншим.

Дружину Карела Ладіслав Фукс характеризує як людину мовчазну, пригнічену, замкнуту. “Лакме, яка вже була доволі пригніченою та замкненою”19. Складається вра­ження, що це не жива жінка, а радше, якась лялька, якою маніпулює чоловік, вона ніби якась німа істота, що вже й не існує. Пан Копфркінгл щораз більше оповиває дружину передчуттям жертвопринесення – він увесь час розповідає їй про нещасні випадки з молодими жінками. Карел постійно переконує її в тому, що “життя – це безперервний шлях до смерті. Усі минулі покоління вмерли і вже є у царстві мерт­вих. Вони всі вмирають, щоб стати навіки мертвими”20.

Одне з сучасних визначень екзистенціалізму розглядає цю філософську течію як вираз кризи цивілізації. Головна її мета, виходячи з сутності вчення, допомогти собі оцінити свої можливості, розібратись у внутрішньому світі, осягнути гармонію буття”21. У межових ситуаціях життя, помножених і підсилених кризовою добою, в які постійно потрапляє індивідуум, потрібно зробити вибір, зберігши при цьому внутрішнє достоїнство.

У новелі “Спалювач трупів” Ладіслав Фукс порушив запитання про моральність і приховані джерела зла в пересічній та конформістській людині. Якщо пан Теодор з тво­ру “Пан Теодор Мундшток” шукає вихід із ситуації та чинить моральний опір злу, хоча в результаті й стає фізичною жертвою, то у новелі “Спалювач трупів” герой стає не лише психологічною жертвою зла, а навіть його помічником. Якщо Пан Мундшток вдається до найважчих випробувань, щоб зберегти свою людську гідність, то пан Копфркінгл вибрав себе, втративши гідність. Як стверджує Ж.-П.Сартр, “вибрати себе так чи інакше означає одночасно стверджувати цінність того, що ми вибираємо, оскільки ми в жод­ному випадку не можемо вибрати зло. Те, що ми вибираємо – завжди благо. Але ніщо не може бути благом для нас, не будучи благом для усіх. Якщо ми хочемо існувати, од­ночасно створюючи свій образ, то цей образ значущий для усієї епохи. Таким чином, наш вибір набагато більший, аніж ми можемо уявити, оскільки поширюється на все людство. Вибираючи себе, я вибираю людину взагалі”22.

Мотив винятковості Карела підкріплює улюблена книга про Тибет, яку він навіть обгортає у золоту палітурку (це одна з двох улюблених книг пана Копфркінгла, друга – закон про кремацію). Героєві навіть здається, що його кличе тибетський монах. Але Карел не поспішає на його запрошення, доки не спалить, тобто “врятує” усю свою родину. Він уявив себе Буддою – рятівником людства. Автор недарма підкреслює час подій – 1939 р., початок поширення фашизму по Європі. Фашизм теж проповідує по­рятунок людства від меншовартісних націй. Утім, зміст твору можна трактувати знач­но ширше – Фукс не лише виступає проти фашизму, він демонструє деформацію люд­ської особистості в умовах будь-якого тоталітарного режиму.

Історія Карела Копфркінгла у новелі виступає як підтекст. Вона символізує певну ідею чи образ, що прямо не називається, але мається на увазі, і суттєво переосмислює зміст того, про що йдеться відкрито, у прямій формі, адже “…підтекст не має такої ба­гатозначності, як символ. Зміст смислових посилань підтексту більш смисловизна­че­ний і не є двозначним”23. Автор проводить паралель між тріадами Карел–Будда–Тибет та Гітлер–Вождь–Європа. Ладіслав Фукс створює підтекст “порятунку” Європи Гітлером – Карел хоче йти у Тибет лише після того, як “врятує” свою родину, спаливши її. Цю ідею автор вкладає в уста героя: “Нова Європа вождя і смерть – лише ці дві єдині певні речі у житті”24.

У романі автор вводить важливу деталь: усюди, куди б не пішло подружжя Копфр­кінглів, їх постійно супроводжує якась дивна пара, наче зовсім випадково введена ав­тором у сюжет. Її постійна присутність ще більше підсилює атмосферу паноптикуму і підкреслює гротесковий стереотип життя і світу, в якому для всіх повторюються одні й ті ж ситуації, лише за різних умов. “Екзистенціалізм, порівняно з романтизмом, змі­щує акценти в тріаді особистість–суспільство–світ. Утверджується абсурдність всіх трьох компонентів, а несумісність людини з суспільством поширюється і на світ природи. Із віри породжується зневіра, титанізм переростає в мізерність, трагізм, врешті-решт – у фарс”25. Центральним компонентом творення універсальної картини світу для кож­ного письменника завжди залишається людина – в усій її неповторності та винятко­вості, “глибоко індивідуальна у відчутті себе і світу й водночас універсальна щодо любові й ненависті, життя і смерті, добра і зла, краси й потворності”26.

Про таких звичайних і водночас неповторних людей йдеться у збірці оповідань “Мої чорняві браття” (написана у 1958 р. у Празі, вийшла друком через шість років). Герой оповідань, хлопчик Міхал, живе звичайним школярським життям, але його пере­слідують незвичайні фантазії та уявлення. У романі розгортаються події Другої світо­вої війни. Той самий хлопчик є героєм роману “Варіації для темної струни”, де крізь дитяче сприйняття, в якому уява і реальність зливаються у різнобарвному сплетінні, відображений один із найдраматичніших моментів історії Чехословаччини – останні передвоєнні роки аж до березня 1939 р., коли фашистські війська окупували країну.

Обидва твори написані у формі оповідного “я”. Маленький Міхал у обох творах виступає як гомодієгетичний наратор, який погано орієнтується в тому, що відбувається. Розповіді про небезпеку, що загрожує країні, переплітаються в його уяві зі світом мрій і легенд, якими живе його багата дитяча фантазія. Але в такому поетичному пере­тво­ренні вибудовуються несподівані асоціації. Все те, що має стосунок до родини хлоп­чика, стає для нього чимось страхітливим, фантастичним й незрозумілим.

У “Моїх чорнявих браттях” Міхала переслідує невідомий страх, передчуття чо­гось жахливого. Ситуацію нагнітає вчитель-тиран, який щодня запитує в усіх учнів незнайомий матеріал і ставить їм двійки. Підсилює страх і поступове зникнення одно­класників, розмови двоюрідного брата про війну та розповіді вчителя про кінець на­ції, хлопчика постійно оточують перелякані люди. Служниця Руженка від страху постій­но розбиває посуд, чекає на голод і смерть, лякає всіх своїм наміром порізати собі вени. Мати хлопчика завжди мовчазна (подібна на Лакме у “Спалювачі трупів”), Мі­хал боїться, щоб вона не отруїлась сама або не отруїла газом цілу сім’ю. Завжди суворий батько ніколи не був лагідним до сина, він забороняє Міхалу мріяти і фантазувати. Про фантазії говорить і сусідська дівчина Естер, яка страшенно всього боїться. Сам хло­пець абсурдно порівнює їх з темною рукою. “Ні, Міхале, – захитала вона замислено головою, – рука це не фантазія. Вона вигрібає із трун наших предків, обмацує їхні кості, зважує їх і кидає назад... Коли хтось щось шукає у мертвих і того, що там шукає, не знаходить, то кидається на живих, Міхаеле. Темна рука нависає над живи­ми, наді мною над братом, над усіма нами...”27

У “Варіаціях для темної струни” покійний дідусь по матері був старим австрій­ським генералом, певне тому по дорозі під час його похорону хлопчику ввижаються старовинні лицарські турніри. У вітальні висить великий портрет бабусі у бальному вбранні, і хлопчик не тільки розповідає їй про все, що його хвилює (бо більше ніхто не хоче його слухати), але чує і її роздуми з цього приводу. Наївна архаїчна точка зору бабусі, котру “коментують” порцелянова балерина та іграшковий ведмедик, також сприяє відстороненню від усього похмурого і страшного, що відбувається у світі. Власне кажучи, бабусин портрет, балерина з ведмедиком та ще служниця Руженка (та ж, що і у “Варіаціях для темної струни”) – це єдині “живі істоти”, з якими хлопчик може спілкуватися вдома. Сама атмосфера відчуження і бездушного ставлення при­мушують Міхала постійно відчувати за спиною тінь убивці й вигадувати неправдо­по­дібні таємничі історії, а справжня “велика історія” наче заповзялася здійснити най­страшніші з його фантазій. Дитині постійно ввижається незнайомець у військовій ні­мецькій формі з холодним поглядом. “Незнайомий чоловік сидів біля круглого столика в якихось помірних чорних сутінках, мав темний одяг та авторучку, періодично під­совував лимон та коржалку (чеська горілка. – Г.К.) до яскраво червоних губ, що при­вертали увагу, час від часу запалював цигарку, оголюючи при цьому свої білі блискучі зуби, не спускаючи весь цей час з нас своїх почервонілих очей”.28

Такому чужому й ворожому світові протистоїть хвиля тепла й людяності, що ви­промінюють народні повір’я, з якими знайомить хлопчика наділена такою ж непере­січ­ною уявою служниця Руженка. Діє стихія музики, втілена у таємничому незнайомцеві, що був відомим диригентом (за національністю – євреєм). Тема музики як складника традиційної національної та єврейської культури також виступає поетичним контрас­том до темних страхів хлопчика і того холоду, який він постійно відчуває в родині й у своєму оточенні. Згадаймо, що музика вже використовувалась для характе­ристики Карела у “Спалювачі трупів”.

Беззахисний ущемлений світ дитини постає у різних образах: курочки без крил, котиків без хвостів. У Міхаловій уяві постають понівечені знайомі йому істоти. Вони покалічені, самотні, а тому вже нікому не потрібні, як і сам хлопчик. Він хоч і здо­ро­вий, але дуже страждає від самотності, відчуває велику біду, що приходить до нього в образі упиря, а пізніше прийде до всіх кровожерною війною. Згадаймо дивних звірів Марії Приймаченко, які асоціювалися у неї зі злом, з образами війни. Те передчуття біди приходило в уяві до найвразливіших натур – митців. Міхал теж має глибоку мис­тецьку натуру, а уявні персонажі породжені яскравою бурхливою, збуреною уявою Міхала. Розбурхав цю дитячу уяву постійний страх перед самотністю. Але якщо пан Теодор Мундшток в однойменному романі вирішує боротись зі своїм страхом, то Міхал вважає це зайвим, як і все у цьому світі, він дозволяє поглинути себе самот­ності. Фукс залишається послідовним, ще раз підкреслюючи актуальність абсурду люд­ського існування.

Літератор А.Гаман зазначає, що у чеській прозі 60-х років навколишній світ є чу­жим для головного героя. “Входить у моду поняття відчуження. Головному героєві стають байдужими стосунки з предметним світом і навпаки. Світ стає фантасмагорич­ною сценою, джерелом неочікуваних і таємничих образів”.29

Атмосфера, створена в ранніх творах Ладіслава Фукса, сповнена страху і страж­дань, це світ, пропущений крізь хворобливо загострену свідомість персонажів. Він по­роджений воєнною дійсністю, жорстокістю фашизму. Вади цього світу, збільшені до гігантських розмірів, мають вигляд жахливих гротескових образів і мотивів, розчине­них у загальній атмосфері таємничості й страху. Життя людини наповнене різними страхами. Це призводить до хворобливих уявлень з яскравими спалахами фантазії. Фукс вибудовує сюжет так, що межі реальності й сновидінь у героїв збігаються. Кожна людина, особливо дитина, переживає абсурдні події, що приходять як покарання за незрозумілу провину. Ці події віддзеркалюються у психіці, незалежно від волі люди­ни. Виникає думка, що над площиною реальності домінують таємниці, панує невідома, сувора й жорстока сила долі. За Фуксом, ця невідома сила намагається пояснити нам нас самих і світ, в якому ми живемо. Пояснення приходить до найчутливіших, до тих, хто гостро і свіжо все сприймає, через певні образи та символи. Теодор Мундшток годує голуба – символ ніжності, надії та життя, позбувається тіні – символ безсилля, Карел Копфркінгл має улюблену книгу про Тибет як символ вічності. Міхалові здаєть­ся, що він розмовляє з покійною бабусею і вона розповідає йому, що повсякденне життя, школа, дім – це ув’язнення, і людське життя в ньому нічого не варте. А все, що бачить хлопчик, протиприродне і штучне. Адже явний світ – лише часточка внут­рішнього.

У дитини внутрішній світ об’ємніший, бо у неї ще нема поділу на “суб’єкт” і “об’єкт”, на “я” та “спільнота”, відсутнє уявлення про “вічність”, “діяльність”, “час”. Для дитини існують лише душевні стани. Своєю вразливою душею дитина обіймає весь великий до­рослий світ, тривожиться за нього, ще не розуміючи його абсурдності. Це і є екзистен­ціальна тривога, яка виникає з самої нашої природи, природи людських істот, бо обов’яз­ково настає такий момент, коли усі наші плани стають абсурдними пе­ред страхом смерті.

Ладіславу Фуксові не вдалося знайти якоїсь беззаперечної підстави, аби виправ­дати те, що герої його творів чинять зі своїм життям. Єдиним джерелом дослідження, яке має значення, є власні індивідуальні дії. Даний факт важливий з тієї точки зору, що створює героїчний погляд на життя, в якому кожна людина повинна знайти і ство­рити власний сенс у світі, позбавленому цього сенсу. Так, у романі “Варіації для тем­ної струни” хлопчик сам створює партитуру своєї долі, робить різні варіації у своєму житті, пан Теодор Мундшток підноситься над собою, пан Копфркінгл деградує. У кон­тексті поетики абсурду важливу семантичну роль виконують також назви творів – “Спа­лювач трупів” та “Варіації для темної струни”. З них можна зробити висновок: ніхто ніколи не гарантує, що особистісні цінності, котрі ми створюємо для себе, будуть під­тримувати нас завжди. Те, що має сенс сьогодні, не обов’язково матиме сенс завтра, те, що було вагомим для нас упродовж цілого життя, нічого не означатиме в момент смерті. Отже, з екзистенціальної точки зору, цінності, які ми витворили для себе, не слугують абсолютним підґрунтям, однаково тривоги уникнути не вдасться. Екзистен­ціальна література намагається, таким чином, заповнити новим значенням порожнечу, що виникає в момент загрози загибелі світу. Адже свобода вибору вимагає, аби ми залишали позаду старі, вже не діючі структури і витворювали нові. Бо лише сама лю­дина відповідальна за своє буття.

Обмежений рамками статті матеріал не може повною мірою охопити аналіз твор­чості Ладіслава Фукса, детальне дослідження якого дає можливість узагальнити по­дібність в екзистенціальній проблематиці чесь­кого та європейських письменників як підтвердження спільного культурно-духовного процесу Чехії та Західної Європи. Мож­на також висловити думку про те, що екзистенціальні мотиви у творчому доробку автора представлені доволі яскраво, тому потребують глибшого та ґрунтовнішого до­слідження.


^ EXISTENTIAL of absurdity

in the Ladislav Fuks’s psychological prose


Galina Klichak

Institute of philology of the Kiev Taras Shevchenko National University

14, T.Shevchenko Boulevard, Kyiv, 01001

Chair of slavonic Philology


Existence absurdity is under review in the works of Check writer Cheslav Fuks. All main characters find themselves at breaking point. Having solved his own prob­lems every character fined his own sense of existence. Problem of absurdity Studied by the author proves existential treatment of reality as the way of showing the tragedy of human existence. The works of Check writers are great contribution in the Western European literary and cultural heritage.

Key words: existentialism, existential, absurdity, breaking point situations, hete­rodiegetic narrator, homodiegetic narrator, tragedy, loneliness, death, fear, fantasy.


Стаття надійшла до редколегії 21.10.2006

Прийнята до друку 08.12.2006


1 Журавская И.Е. Чешский антифашистский роман. Киев, 1969.

2 Шевчук В.І. Новітній чеський роман. Київ, 1983.

3 Кузнєцова Р.И. Чешская антифашистская проза. Москва, 1978.

4 Соловьева А.П. Чешская новелла ХІХ–начала ХХ века. Ленинград, 1987.

5 Pohorský M. Úzkostné sny Ladislava Fukse // Česká litetatura. 1972. № 3.

6 Všetička F. Dualita pana Theodora Mundstoka // Česká literatura. 1973. № 3.

7 Měšťan A. Česká literatura 1785–1985. Praha, 2002.

8 Bĕlinová Z. Velká humanistická próza // Nové knihy.1969. № 17.

9 Opelík J. Spalovač mrtvol // Literární noviny. 1967. № 32.

10 Papoušek V. Existencialisté. Existenciální fenomény v české próze dvacátého století. Praha, 2004.

11 Абсурд // Філософський енциклопедичний словник. Київ, 2002. С. 10.

12 Камю А. Бунтующий человек. Москва, 1990. С.23.

13 Клічак Г. Трагічна амбівалентність героя у новелі Ладіслава Фукса “Пан Теодор Мундшток” // Акту­альні проблеми слов’янської філології. Міжвузівський збірник наукових статей “Лінгвістика і літера­туро­знавство”. 2006. № 9. С.447–453.

14 Fuks L. Spalovač mrtvol. Praha, 1967. S.62 (тут і далі переклад автора статті).

15 Ibid. S.68.

16 Ibid. S.85.

17 Ibid. S.30.

18 Багрій Р. Мотиви екзистенціалізму і абсурд у творах В.Шевчука та М.Осадчого  Сучасність. 1988. № 11. С.18.

19 Fuks L. Spalovač mrtvol. S.117.

20 Ibid. S.54.

21 Михайлівська Н. Трагічні оптимісти. Екзистенційне філософування в українській літературі ХІХ–першої половини ХХ ст. Львів, 1998. С.122.

22 Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм // Ницше Ф., Фрейд З., Фромм Э., Камю А., Сартр Ж.-П. Сумерки богов. Москва,1989. С. 324.

23 Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. Київ, 2001. С.113.

24 Fuks L. Spalovač mrtvol. S.125.

25 Финкельстайн С. Экзистенциализм и проблема отчуждения в американской литературе. Москва, 1967. С.14.

26 Тарнашинська Л. Художня галактика Валерія Шевчука. Київ, 2001. С.111.

27 Fuks L. Mí černovlasí bratři. Praha, 1964. S.67.

28 Fuks L. Variace pro temnou strunu. Praha, 1988. S.12.

29 Haman A. Literatura v průsečíku pohledu. Teorie–historie–kritika. Praha, 2003. S.123.




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації