Поиск по базе сайта:
Розробка сценарію : \"Дзвони Чорнобилю\" icon

Розробка сценарію : "Дзвони Чорнобилю"




Скачати 123.84 Kb.
НазваРозробка сценарію : "Дзвони Чорнобилю"
Дата конвертації02.07.2013
Розмір123.84 Kb.
ТипДокументи

Розробка сценарію : "Дзвони Чорнобилю"

Мета:


* Чорнобиль – це вже історія України, тому дітей треба навчати вболівати за минуле своєї держави, сприймати її такою, яка вона є, до того ж формувати загально розвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу;


* розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України;


* виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави;


* виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.


Сцена закрита. Лунає мінорна музика. На сцену виходить учень і читає вірш.


Чи буде квітень, як завжди


Дарунком весняної здоби.


Чи власним іменем біди


Ми назвемо його Чорнобиль?


Чи може викреслимо його


З календарів своїх допоки


Нас теплий грітиме вогонь


Ще не відкритих ізотопів?


Безмежна мисль, немає меж


Її спинити годі!


І ти, Чорнобилю, ти теж


Не маєш меж сьогодні.


26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.


26 квітня!


В ніч із забуття


Йде страшне створіння – атомне дитя.


Суть його безкровна і зіниць нема


І уста безмовні, і душа німа.


Вирвавшись на волю з мороку ночей,


Вже калічить долі і батьків.


Виродок – створіння ціль страшну таїть


Поглина сумління, душі нам двоїть.


Простяга до серця щупальця страшні


І вселяє муки, муки неземні.


Присипляє мозок посвистом глухим


Стронцієву дозу сипле, наче дим.


26 квітня!


Люди не проспіть!


Атомне століття раною горить.


Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,


Щоб зустріли внуки вранішню зорю.


І виростають покоління


Котрі не чули тиші


Що зберегли ми, що надбали


Що дітям в спадок передать?


Тепер тут зона, а була земля,


Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.


^ 1-й ведучий:


Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.


Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.


^ 2-й ведучий:


Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу.


Виконується пісня „Два кольори”.


^ 1-й ведучий:


Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.


Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті „Марія з полином у кінці століття”.


(Учні, які читають вірші та уривки виходять на сцену).


^ 1-й ведучий:


„З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.


Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.


На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.


^ 2-й ведучий:


Зойкнула Земля чаіним криком


- Сину, вбережи і захисти!


Вийшла мати із іконним ликом:


- Йди, синочку, хто ж коли не ти?


Спалахнуло небо, впало крижнем


- Сину, вбережи і захисти!


Вийшла жінка з немовлятком ніжним:


- Йди, коханий, хто ж коли не ти?


^ 1-й ведучий:


За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.


^ 2-й ведучий:


23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.


^ 1-й ведучий:


Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.


^ 1-й учень:


Вогонь і землю зріднили собою


І кипіла у них під ногами земля


Навіть небо двигтіло од вогненного болю


І тривога палюча долітала здаля.


А трагедія кожну мить наростала


Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.


І немов з Хіросіми, з безодні повстала


Перед людством, відкривши свою тайну.


Як спинити її – гуртувало єдине бажання,


Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.


Невпокорене атомне випробування


Впало вперше, пожежники мужні, на все.


^ 4-й учень:


Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: „Тримайтесь ближче до життя, хлопці”.


^ 5-й учень:


Лейтенанти – хлопці непохитні,


Молоде, вогненне покоління.


Ви, як пам’ять у тривожнім світі


Раду незнищенного коріння.


Першим важко. Ви ж були найперші,


Із вогню та в полум’я шугали


Не до подвигів і не до звершень


Ви ж собою людство заступали.


Та серця, мов кремені, не вгасли


Залишались іскрами на тверді


Тільки жити – в нас бунтує спрага,


Та продовжить пісню родоводу.


А лишилась вірності присяга.


Батьківщині. Матері. Народу.


^ 6-й учень:


Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”


Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.


^ 7-й учень:


Перший удар на себе


Перший вогонь на себе


Так відчайдушний Данко


Людям віддав своє серце.


Як же тут не згадати


Поруч з ним не назвати –


Вас, що уміли серцем


Грізний вогонь зупиняти.


І віддали – що мали


Життя – що одне в людини


Вірю, що врятували,


Долю моєї дитини.


Майор Телятников.


8-й учень:


Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.


Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.


Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!


В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?


Це крізь ваші серця йде жорстока передова


Де незвично чатують порожні очиці смерті.


Скільки крапельок крові волає у мікроскоп


Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити


І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,


Слово не постигне пристрочує лейкоцити.


Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.


Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.


... йдуть колони, колони, колони...


Розминаються повні – порожні,


Незбагненна процесів болю,


У автобусах тих подорожні


Ідуть наче із долі в недолю


На вокзали, в лікарні, у безвість


Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?


Розтривожено вуликів безліч


Невидимого стишені свідки.


9-й учень:


Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.


- Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;


- Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;


- Сержант Микола Васильович Ващук;


- Сержант Володимир Іванович Тищура;


- Старший сержант Микола Іванович Тітенок.


У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.


(Хвилина мовчання).


Світ з посивілим житом


З цвітом і гроном калини,


З вічним дитячим сміхом


Ще на вустах Батьківщини.


Світ – з лугами, лісами,


З ріками і зорею


З чистими небесами


Над скупаною землею...


І віддали все, що мали


Життя – що одне в людини


Вірю, що ви врятували


Долю моєї дитини.


1-й ведучий:


Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.


(Танок учнів).


2-й ведучий:


Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.


1-й ведучий:


Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.


2-й ведучий:


А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.


5-й учень:


Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка


Покотилась до обрію, збурила зоряну синь


На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко


Бо Чорнобиль – трава – не полин.


Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска


Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?


І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.


Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?


Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю


Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою?


Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...


Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,


І петля радіації стягує шию твою


Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба


Знай, що Бог ще чекає молитву твою.


На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.


2-й ведучий:


Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.


Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть. Ось що побачили льотчики, пролітаючи над зоною.


7-й учень:


З вертольота її запримітили


Не одразу означиш словами.


Бо тополі іржаві, як мітли,


Скрутно небо метуть головами.


1-й ведучий:


Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом Житомирщини. Найбільше постраждали Народицький, Олевський, Лугинський, Коростянський райони. А в Новгород-Волинському районі в зоні підвищеної радіації опинились села Курчиця, Городниця, Дубники та інші.


Учень:


Радіаційна днина б’є на сполох


Радіаційні стогнуть небеса


Двадцятий вік – як доля, а не спомин


Як хліб душі, як мамина сльоза.


Людство прагне Всесвіт осягнути


І себе у ньому зрозуміть.


А тривожне „бути чи не бути” –


Грізно над планетою висить.


На землі у домі вселюдському


Протиріч і негараздів тьма



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації