Поиск по базе сайта:
Не отблеск, отблеском рожденный, Ты по себе свой край оставь icon

Не отблеск, отблеском рожденный, Ты по себе свой край оставь




Скачати 190.03 Kb.
НазваНе отблеск, отблеском рожденный, Ты по себе свой край оставь
Дата конвертації01.07.2013
Розмір190.03 Kb.
ТипДокументи
1. /8 клас/_. Гнатюк.doc
2. /8 клас/_. Драч/Балада про соняшник.doc
3. /8 клас/_. Драч/Крила.doc
4. /8 клас/_. Драч/Н_ж у сонц_.doc
5. /8 клас/_ван Франко/Boa constriktor.doc
6. /8 клас/_ван Франко/Гадки на меж_.doc
7. /8 клас/_ван Франко/Гр_є сонечко.doc
8. /8 клас/_ван Франко/Дивувалась зима.doc
9. /8 клас/_ван Франко/Каменяр_.doc
10. /8 клас/_ван Франко/Моя любов.doc
11. /8 клас/_ванченко Р..doc
12. /8 клас/_лар_он Кихвський.doc
13. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/Ой Морозе....doc
14. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/Ой, на гор_ вогонь горить.doc
15. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/П_сню про Байду.doc
16. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/Розлилися крут_ бережечки.doc
17. /8 клас/А. Тесленко/Любов до ближнього.doc
18. /8 клас/А. Тесленко/Страчене життя.doc
19. /8 клас/Андр_й Малишко/Балада про комвзводу.doc
20. /8 клас/Андр_й Малишко/Балада про танк_ста.doc
21. /8 клас/Андр_й Малишко/В л_фт_.doc
22. /8 клас/Андр_й Малишко/П_сня про рушник.doc
23. /8 клас/Андр_й Малишко/Прометей.doc
24. /8 клас/Андр_й Малишко/Тесляр_.doc
25. /8 клас/Андр_й Малишко/Червоно-вишнев_ зор_.doc
26. /8 клас/Антоненко-Давидович/За ширмою (уривки).doc
27. /8 клас/Антоненко-Давидович/К_нний м_л_ц_онер.doc
28. /8 клас/Антоненко-Давидович/Слово матер_.doc
29. /8 клас/Антоненко-Давидович/Смерть.doc
30. /8 клас/Б. Гр_нченко/9 с_чня.doc
31. /8 клас/Б. Гр_нченко/Батько _ дочка.doc
32. /8 клас/Б. Гр_нченко/Без хл_ба.doc
33. /8 клас/Б. Гр_нченко/Брат на брата.doc
34. /8 клас/Б. Гр_нченко/Веснян_ сонети.doc
35. /8 клас/Б. Гр_нченко/Дзвоник.doc
36. /8 клас/Б. Гр_нченко/До прац_.doc
37. /8 клас/Б. Гр_нченко/Доки.doc
38. /8 клас/Б. Гр_нченко/Каторжна.doc
39. /8 клас/Б. Гр_нченко/П_д тихими вербами.doc
40. /8 клас/Б. Гр_нченко/Сам соб_ пан.doc
41. /8 клас/В. Малик.doc
42. /8 клас/В. Сам_йленко/Д_яч.doc
43. /8 клас/В. Сам_йленко/Ельдорадо.doc
44. /8 клас/В. Сам_йленко/Мр_я бюрократа.doc
45. /8 клас/В. Сам_йленко/На печ_.doc
46. /8 клас/В. Сам_йленко/Патр_от.doc
47. /8 клас/В. Сам_йленко/Патр_ота _ван.doc
48. /8 клас/В. Сам_йленко/Украхна.doc
49. /8 клас/В. Сам_йленко/Украхнська мова.doc
50. /8 клас/В. Сам_йленко/слова _ думки.doc
51. /8 клас/В. Симоненко/Баба Онися.doc
52. /8 клас/В. Симоненко/Вино з троянд.doc
53. /8 клас/В. Симоненко/Лебед_ материнства.doc
54. /8 клас/В. Симоненко/Ти знаєш, що ти людина.doc
55. /8 клас/В. Симоненко/Украхн_.doc
56. /8 клас/В. Стус/Весь обшир м_й...doc
57. /8 клас/В. Стус/На колимськ_м мороз_.doc
58. /8 клас/В. Стус/Присмерков_ сут_нки.doc
59. /8 клас/В. Стус/Сто рок_в як сконала С_ч.doc
60. /8 клас/В. Стус/Терпи, терпи....doc
61. /8 клас/В. Стус/Церква святох _рини.doc
62. /8 клас/В. Стус/Як добре те, .....doc
63. /8 клас/Винниченко/Кумед_я з Костем.doc
64. /8 клас/Винниченко/М_ж двох сил.doc
65. /8 клас/Винниченко/Сонячна машина.doc
66. /8 клас/Володимир Мономах.doc
67. /8 клас/Гриневичева Катря.doc
68. /8 клас/Гулак-Артемовський/Батько _ син.doc
69. /8 клас/Гулак-Артемовський/Дв_ пташки.....doc
70. /8 клас/Гулак-Артемовський/Пан та собака.doc
71. /8 клас/Гулак-Артемовський/Справжня добр_сть.doc
72. /8 клас/Гулак-Артемовський/Ц_кавий _ мовчун.doc
73. /8 клас/Карпенко-Карий/Бурлака.doc
74. /8 клас/Карпенко-Карий/Сто тисяч.doc
75. /8 клас/Коцюбинський/Дорогою ц_ною.doc
76. /8 клас/Коцюбинський/Подарунок на _менини.doc
77. /8 клас/Коцюбинський/Т_н_ забутих предк_в.doc
78. /8 клас/Л. Гл_бов/Ведм_дь-пас_чник.doc
79. /8 клас/Л. Гл_бов/Журба.doc
80. /8 клас/Л. Гл_бов/Кв_ти.doc
81. /8 клас/Л. Гл_бов/М_рошник.doc
82. /8 клас/Л. Гл_бов/Мальований стовп.doc
83. /8 клас/Л. Гл_бов/П_сня.doc
84. /8 клас/Л. Гл_бов/Соломяний д_д.doc
85. /8 клас/Л. Гл_бов/Цуцик.doc
86. /8 клас/Л_ТОПИС РУСЬКИЙ (фрагмент).doc
87. /8 клас/Л_на Костенко/Дума про брат_в Неазовських.doc
88. /8 клас/Л_на Костенко/М_й перший в_рш....doc
89. /8 клас/Леся Украхнка/Давня казка.doc
90. /8 клас/Леся Украхнка/Досв_тн_ огн_.doc
91. /8 клас/Леся Украхнка/Красо Украхни, Подолля!.doc
92. /8 клас/Леся Украхнка/На роковини Шевченка.doc
93. /8 клас/Леся Украхнка/Подорож до моря.doc
94. /8 клас/Леся Украхнка/Про Велета.doc
95. /8 клас/Леся Украхнка/Роберт Брюс.doc
96. /8 клас/Леся Украхнка/С_м струн.doc
97. /8 клас/Леся Украхнка/Скр_зь плач.....doc
98. /8 клас/М. Вороний.doc
99. /8 клас/М. Грушевський.doc
100. /8 клас/М. Рильський/Мова.doc
101. /8 клас/М. Рильський/На б_лу грудку впали....doc
102. /8 клас/М. Рильський/П_сня.doc
103. /8 клас/М. Рильський/Поле чорн_є....doc
104. /8 клас/Микитенко.doc
105. /8 клас/Назарук О..doc
106. /8 клас/Народн_ думи/Дума про Марусю Богуславку.doc
107. /8 клас/Народн_ думи/Дума про брат_в Азовських.doc
108. /8 клас/Народн_ думи/Дума про козака Голоту.doc
109. /8 клас/О. Олесь/Айстри.doc
110. /8 клас/О. Олесь/Гроза пройшла.doc
111. /8 клас/О. Олесь/Коли б я знав....doc
112. /8 клас/О. Олесь/Пот_к стол_ття.doc
113. /8 клас/О. Олесь/пекло.....doc
114. /8 клас/Олесь Гончар/Бригантина.doc
115. /8 клас/Олесь Гончар/Кресафт.doc
116. /8 клас/Олесь Гончар/Микита Братусь.doc
117. /8 клас/Олесь Гончар/Тронка.doc
118. /8 клас/П. Загребельний/Роксолана.doc
119. /8 клас/П. Загребельний/Син рибалки.doc
120. /8 клас/П. Загребельний/Учитель.doc
121. /8 клас/П. Тичина/Б_ля озера у л_с_.doc
122. /8 клас/П. Тичина/За вс_х скажу.doc
123. /8 клас/П. Тичина/Молодий я, молодий.doc
124. /8 клас/П. Тичина/На захист миру.doc
125. /8 клас/П. Тичина/Рондел_.doc
126. /8 клас/П. Тичина/Св_тає.doc
127. /8 клас/П. Тичина/Украхно моя....doc
128. /8 клас/П. Тичина/Хтось гладив ниви.doc
129. /8 клас/П. Тичина/Я утверждаюсь.doc
130. /8 клас/Павличко Д..doc
131. /8 клас/Пов_сть минулих л_т.doc
132. /8 клас/Пох_д князя _горя.doc
133. /8 клас/Р. Федор_в.doc
134. /8 клас/Руданський/Добре торгувалось.doc
135. /8 клас/Руданський/Зас_датель.doc
136. /8 клас/Руданський/Над колискою.doc
137. /8 клас/Руданський/Наука.doc
138. /8 клас/Руданський/П_сня.doc
139. /8 клас/Руданський/Павло Апостол.doc
140. /8 клас/Руданський/Павло Полуботок.doc
141. /8 клас/Руданський/Понизив.doc
142. /8 клас/С. Скляренко/Володимир.doc
143. /8 клас/С. Скляренко/Святослав.doc
144. /8 клас/Сенченко.doc
145. /8 клас/Слово о полку _горев_м.doc
146. /8 клас/Т. Осьмачка/Незм_нн_сть.doc
147. /8 клас/Т. Осьмачка/П_сня з п_вноч_.doc
148. /8 клас/Т. Осьмачка/Украхна.doc
149. /8 клас/Т.Г. Шевченко/_ван П_дкова.doc
150. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Гамал_я.doc
151. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Думи мох, думи.doc
152. /8 клас/Т.Г. Шевченко/За байраком байрак.doc
153. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Л_чу в невол_ дн_ _ ноч_.doc
154. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Минають дн_....doc
155. /8 клас/Т.Г. Шевченко/О думи мох....doc
156. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Тополя.doc
157. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Утоплена.doc
158. /8 клас/Тельнюк.doc
159. /8 клас/Тютюнник/Вогник далеко в степу.doc
160. /8 клас/Тютюнник/Климко.doc
161. /8 клас/Улас Самчук.doc
162. /8 клас/л_топис русикй (посилання).doc
163. /8 клас/Є. Греб_нка/Будяк та Коноплиночка.doc
164. /8 клас/Є. Греб_нка/Ведмежий суд.doc
165. /8 клас/Є. Греб_нка/Горобц_ та вишня.doc
166. /8 клас/Є. Греб_нка/Леб_дь _ гуси.doc
167. /8 клас/Є. Греб_нка/Пшениця.doc
168. /8 клас/Є. Греб_нка/Рибалка.doc
169. /8 клас/Є. Греб_нка/Украхнська мелод_я.doc
170. /8 клас/Є. Греб_нка/Човен.doc
Гнатюк Іван Новоє лєтоісчесленіє (збірка)
Іван драч балада про соняшник
Новорічна казка Через ліс-переліс
Не отблеск, отблеском рожденный, Ты по себе свой край оставь
Boa cоnstrktor повість
Ся нитка зелена, що, мов тота гадина, Отеє здовж загону снує
Грiє сонечко! Усмiхається небо яснеє
Дивувалась зима: Чом се тають снiги
Каменярi
Вона так гарна, сяє так Святою, чистою красою
Іванченко Раїса
Закон 1 І благодать 2 Про закон, Мойсеєм даний, І про благодать та істину, що були Ісусом Христом, І як закон одійшов, а благодать І істина всю землю сповнили, І віра на всі народи поширилась, І на наш народ руський. І похвала кагану 3
Ой ти, морозенку
Ой на горі вогонь горить ой на горі вогонь горить
Пісня про байду в цариграді на риночку
Розлилися круті бережечки
Любов до ближнього
Страчене життя повiсть
Андрій малишко балада про комвзводу
Андрій малишко балада про танкіста
Андрій малишко в ліфті
Андрій малишко пісня про рушник
Андрій малишко прометей
Андрій малишко теслярі
Червоно-вишневі зорі віщують погожий схід, Ти, може, мене й забула, не бачила стільки літ?
Борис антоненко-давидович за ширмою
Борис антоненко-давидович «кінний міліціонер»
Борис антоненко-давидович слово матері
Борис антоненко-давидович смерть
Вони йшли повні віри й надії
Борис грінченко батько та дочка
Борис грінченко
Борис грінченко брат на брата
Борис грінченко весняні сонети
Борис грінченко
Праця єдина з недолі нас вирве: Hумо до працi, брати!
Борис грінченко доки
Каторжна так її всі звали. Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! кричала мачуха
Борис грінченко під тихими вербами
Борис грінченко cam собі пан
Володимир Малик фірман султана
Володимир самійленко діяч
Володимир самійленко
Володимир самійленко мрія бюрократа
Українська патріотична дума Хоч пролежав я цілий свій вік на печі
Два хлопці укупі стояли, а третій дививсь оддалі
Патріота іван що за славний патріота
Ти звеш мене, й на голос милий твій з гарячою любов'ю я полину
Українська мова пам'яті Т. Г. Шевченка Діамант дорогий на дорозі лежав
Слова І думки ми бажаєм волю дати
У баби Юнисі було три сини. У баби Онисі синів нема
Вино з троянд новели та гуморески
Лебеді материнства
Ти знаєш, що ти людина. Ти знаєш про це чи ні?
Коли крізь розпач випнуться надії І загудуть на вітрі степовім
Весь обшир мій чотири на чотири. Куди не глянь то мур, кутор і ріг
На колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми
Присмеркові сутінки опали, сонну землю й душу оплели
Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії
Терпи, терпи терпець тебе шліфує, сталить твій дух тож і терпи, терпи
Церква святої Ірини криком кричить із імли
Як добре, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест
Винниченко володимир з костем сталася чудна кумедія
Винниченко володимир між двох сил
Винниченко володимир сонячна машина
Всеволодом Ярославичем І Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина IX мономаха
Гриневичева катря шоломи в сонці хата без даху І
Гулак-Артемовський Петро Батько та син
Гулак-Артемовський Петро Дві пташки в клітці
Гулак-Артемовський Петро Пан та собака
Гулак-Артемовський Петро Справжня добрість Писулька до Грицька Прокази
Гулак-Артемовський Петро Цікавий і Мовчун
Карпенко-Карий Іван бурлака
Карпенко-Карий Іван сто тисяч
Михайло коцюбинський дорогою ціною
Михайло коцюбинський подарунок на іменини
Михайло коцюбинський тіні забутих предків
Глібов леонід ведмідь-пасічник
Стоїть гора високая, Попід горою гай
Глібов леонід квіти
Глібов леонід мірошник
Глібов леонід мальований стовп
Скажіть мені добрі люди, в кого я вдалася
Глібов леонід солом'яний дід
Глібов леонід цуцик
Літопис руський (фрагмент)
Ліна костенко дума про братів неазовських
Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні
Може б, хто послухав казки? Ось послухайте, панове!
Досвітні огні ніч темна людей всіх потомлених скрила
Красо України, Подолля! Красо України, Подолля!
На роковини вірш присвячено Т. Г. Шевченку
Подорож до моря (Посвята сім'ї Михайла Ф. Комарова)
Давно, в дитячий любий вік, в далекім ріднім краю я чула казку. Чула раз, а й досі пам'ятаю
Роберт брюс, король шотландський
Посвята дядькові Михайлові
Скрізь плач, і стогін, і ридання, Несмілі поклики, слабі
Микола вороний євшан-зілля1[1]
Грушевський Михайло
Треба доглядати наш сад
На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули
М. В. Лисенкові Вийся, жайворонку, вийся
Поле чорніє. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари
Іван микитенко вуркагани
Осип назарук роксоляна
Дума про марусю богуславку
Дума про трьох братів азовських
Дума про козака голоту
Олександр олесь айстри
Олександр олесь
Олександр олесь
Потік століття зносив гніт, Терпів ярмо й сваволю
Пекло, здавалось, було в ту годину… Грім божевільний стогнав і ревів
Гончар олесь бригантина
Гончар олесь кресафт
Гончар олесь микита братусь
Гончар олесь тронк а
Загребельний павло роксолан а
Загребельний павло син рибалки
Загребельний павло учитель
П. Тичина біля озера у лісі
За всіх скажу
Молодий я, молодий. Молодий я, молодий
На захист миру (на всесоюзній конференції прихильників миру в москві у вересні 1949 p.)
Іду з роботи я, з завода маніфестацію стрічать
Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму
Україно моя, моя люба Вкраїно, Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?
Хтось гладив ниви
Я утверждаюсь я єсть народ, якого Правди сила
Нема в Рабів облич, лишень тіла, Страшні створіння ці безумислові
З богом починаєм. Отче, благослови
Слово про ігорів похід
Єрусалим на горах
Добре торгувалось
Гнався постом засідатель На чиюсь біду
Над колискою Спи, дитя моє, ти життя моє!
Дочекався я Свого святонька
Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину
Павло апостол1
Павло полуботок1
П'є-гуляє у неділю На коршомці Гарасим
Книга перша син рабині розділ перший 1
Книга перша княгиня I рабиня
Діоген1
Святослав гординський слово про ігорів похід
Прозорого серця висока погода сьогодні пустила над світом плисти
Пісня 3 півночі (Колоніальні настрої в дореволюційній руській армії) Лірична поема Частина І
Шляхи мої неміряні, гори мої неважені
Було колись в Україні Ревіли гармати
Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі Із нашої України!
Думи мої, думи мої
За байраком байрак. А там степ та могила
Лічу в неволі дні І ночі І лік забуваю
Минають дні, минають ночі, Минає літо; шелестить
О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю
По діброві вітер виє, Гуляє по полю
Вітер в гаї не гуляє Вночі спочиває
Грає синє море
Григір тютюник вогник далеко в степу
Григір тютюник климко
Частина перша куди тече та річка
8 клас
Гребінка євген будяк та коноплиночка «Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?»
Гребінка євген ведмежий суд
Гребінка євген горобці да вишня
Гребінка євген лебедь I гуси
Я бачив, як пшеницю мили: То щонайкращеє зерно
Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь! Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!
Гребінка євген українська мелодія
Заграло, запінилось синєє море, І буйнії вітри по морю шумлять


ІВАН ДРАЧ 

Ніж у сонці

 

(Трагедія)

Не отблеск, отблеском рожденный,—

Ты по себе свой край оставь,

Твоею песней утвержденный...

А. Твардовский

ПРОЛОГ

Мої віки слідом за мною ходять:

Од вітряків до полиску ракет,

Фотон і Пишна паска великодня,

Усе — до лаконічності штиблет.

Надії бубнявіють цвітом вишень

У сонцем зацілованих садах.

Слова мої! Шикуйтесь сміливіше —

Пилюка зір хай шерхне на вустах.

Навіщо я? Куди моя дорога?

І чи моя тривога проросла

Од сивої печалі Козерога

До сивого чорнозему села?

Що маю нести в сиві-сині далі?

Пшеничну ласку в молодих руках

Чи чорний рак водневих вакханалій,

Що серце їсть п'яти материкам?

Я — переклятий ворогом не тричі

(Рубцями ран закутана душа),

Дивлюся зорям в мерехтливі вічі,

В оранжеве шептання: «Поспішай!»

Хрустить повітря вафлями сипкими,

Ковтаю з вітром чорнобривий спів...

Яку гіркоту корабель нестиме,

Бо я ж не наробивсь, не одкипів!

Збираю я в долоні сині тіні,

Прощаюсь із синицею, з Дніпром,

Бо в мене не Ньютонове тяжіння,

А галактичне — в безвість напролом.

Сковороду зустрів я у трамваї

(Блукає він по світу двісті літ).

Смушеву скинув і мене питав,

Чи можу Сонцю передать привіт.

Чоло в старого з жовтої розлуки,

Мільйони зморщок пов'ялили вид,

Меланхолійні філософські руки

Ціпком тривоги пробують цей світ.

Шепоче він: «Ти відлітаєш, сину,

На лобі в тебе знак неправоти.

Щоб корабель не став за домовину,

Візьми благословення — і лети.

Пройдись землею. В серце йди людське ти,

Питай у нього дозволу і права,

Бо якорі космічної ракети

Вросли в народ —

навічно, аж іржаво».

 

ПЕРША ЧАСТИНА

СЕРЦЕ НАВСТІЖ

Божевільна, Врубель і мед

Свій білий плащ накинув я на плечі

І сонячне кашне,

І дихав мудрістю

і сподіванням вечір,

І поїзд мчав мене.

Гойдались грона хмар

і нахилялись в руки,

Грибами віяв ліс.

Дуби тужили, як дозрілі муки,

І місяць тугу ніс.

В хиткім промінні прочинились двері —

І в віялі дощів

Із пляшкою холодної мадери

У чорному плащі

Ввійшов. Поставив. Збуджено застиг.

Простят мені.

Переливались в смугах світляних

Два келихи скляні.

Незнайомий:

Я — вічний чорт. І, лай мене й не лай,

Я поведу тебе в таку дорогу,

Що проклянеш ти свій священний край,

І замір свій, і молоду тривогу.

Ти перетрусиш кісточки дідів,

Ти корогву розірвеш на онучі

І тому, хто тобі так догодив,

У чорну пащу кинешся із кручі.

То буде з мукою, з печаллю в сто віків,

А нині можна просто, полюбовно..

Іди до нас, до наших трунарів,

У наше кодло, вічне і стомовне.

Ми кришим душі, цвіт б'ємо морозом.

Нас — чорна ніч, а вас — якийсь мільярд..

Це не погроза.

Чого ж ти варт,

Як віриш в справу липовую?

Ти ж хлопець свій!

Я:

Кінчай — вип'ю...

За твій упокій!

Ми йшли удвох. Ліси полум'яніли

Одспіваним, стухаючим вогнем.

Тополь дівочих золотисті стріхи.

Тримали сонце над блакитним днем.

Хатки біліли, чепурились стріхи

Дівчата в небо пісню понесли.

Хлоп'ята колесо котили і для втіхи

Пускали змія між осінніх слив.

Мій чорт був у модерному костюмі.

Плащ — на руці. Крізь скельця окуляр

Він розсипав очиці синьоглумі,

На призьб пекучий непростиглий жар.

Тут сива жінка вилетіла з хати:

«Ой діточки, коханенькі, сюди

Ідіть до мене. Я ж бо; ваша мати.

У мене свято нині. Бригадир

Щось загордився. Не вітають люди.

Та людям не до мене, боже мій.

Мене лиш цуцик й півничок не гудять,

І котик в мене в, і є бджолиний рій,

Синочки в мене — всі сьогодні дома.

Приїхали. Спасибі їм, спаси...»

Я бачив — бралась попелом солома

Під колір сивої красивої коси.

Така печаль бриніла в її зорі,

Що дуб од погляду німів і тріпотів.

Каміння розсипалося на порох,

І я ламав свої шаблюки брів.

Ввійшли у хату. На столі — горілка.

Хтось горло мені кліщами здушив:

Три ложки, три виделки, три тарілки —

І жодної душі.

Собака за столом, і кіт хлебтав драглі,

І півень звично сокорів на лаві.

«Ой діточки, синочечки малі,

Ну, випийте, красавчики ласкаві.—

Вона чарки підносила котові,

Собаці й півневі — на ймення звала їх.—

Андрієві це буде, це Петрові.

А це Ванюші — вистачить на всіх.

Ще й гості в нас. Просіть до столу, діти!»

І божевільна у танок пішла.

І навіжений, і проклятий вітер

Крутив її круг чорного стола.

Три козаки ридали над старою

І не могли зійти з кривавих рам.

Той під Берліном, той в сніжнім завою

Десь під Варшавою, і третій там...

 

Ридали козаки в порожнім домі,

А мати, сива і страшна, пливла

Над білим світом по святій соломі.

Кругом планети йшла — кругом стола.

«Ой синочки-синочечки,

Славні огірочечки,

Чубчики-любчики,

Маленькі голубчики.

Ходить Гітлер по Вкраїні,

Носить жорна при коліні:

— Якби вас перетовкти

Та од Сталіна втекти.

А я сиджу на рядні

Та рахую трудодні.

Сюди — кидь, туди — кидь,

А ти, старий діду, цить».

Тут двері розчинились. З того віку,

І з того світу в хату Врубель вбіг,

Завмер на мить, дивився на каліку,

І впав на збитий тугою поріг,

І прошептав: «До Третьяковки нині

Така печаль долинула відсіль,

Що Демон все розкидав на картині,

Всіх розігнав, відчувши дикий біль.

Його журбу оця печаль зв'ялила,

Від сорому себе він в груди б'є.

Горіли фарби, і тріщали крила...

Вклоняюсь вам — Страждання ви моє!»

А мати нам у ринку мед давала,

Густий осінній захолодий мед.

 

Медове листя за вікном кружляло,

Печаллю повиваючи свій лет.

«Тож, гості дорогенькі, на дорогу

Візьміть гостинець — ринку ж занесіть».

Я поклонився матері у ноги

І диких дум порвав жорстоку сіть.

Я сивіти почав у двадцять п'ять

Од тої хати, од скорботи тої.

Ця мати вміє сина виряджать,

Затужить тонко серцем і рукою.

Вона постане, чиста і тривожна,

Зіпершись на печаль свою внизу,

І дасть мені в космічне бездоріжжя

Мед — доброті і роздумам — сльозу.

Похорон голови колгоспу

Його несли на жилавих руках,

На гніві, на невизрілому смутку,

В кленовій жовто-білій домовині—

Сорокалітнього красивого мужчину —

Його несли на жилавих руках.

А я стояв із невідчепним чортом,

А я ішов дорогою з людьми.

І гнулися від горя їхні плечі.

Я захлинався музикою суму.

Ми шапки вітру одягли із чортом.

І слалась листом молода дорога,

Солом'яні брилі хати скидали,

І синій жаль світився в їх очах.

Жінки ридали, і тини, і коні —

І так поволі слалася дорога.

 

Востаннє він піднявся в домовиш,

Рукою сперся на ребро гембльоване,

В ребро життя втиснув востаннє руку

І смерть прокляв очима і губами,

Коли піднявсь востаннє в домовині:

«Одну легеню я віддав війні.

А вам віддав і серце, й мозок свій,

І злість свою, й легеню ту останню,

І сивий сум свій, і красу любові,

Яку зберіг в страховищі війни.

Ось хата Гапчина, похилена, низька.

Я завинив навіки перед нею,

Перед її убогістю. Прощай!

Мені ти не даси спокою на тім світі,

Вдовина хато, змучена, низька.

Прощайте, ферми! Й ви, воли розумні!

Й сторожкі коні в траурнім вбранні,

І чисте сонце, й люди, й лист кленовий!

І ви, машини, й ти, кринице вірна!

Прощай, дорого! Й ви, води розумні!

А ти, Бетховене, прости мені за те,

Що я не мав часу прийти до тебе,

Що знаю я симфонії полів,

Але твоєї жодної не знаю.

Прости мені, Бетховене, за це.

І ви, Родени, Моцарти й Ейнштейни,

Ходив я часто до людського горя

І повертав його очима в сонце.

Одним багатий, іншим бідний я.

Простіть, Родени, Моцарти й Ейнштейни.

 

А ти, Степане, п'яний і сьогодні.

Прости, що лаяв рідко я тебе.

Що в смуток твій я не ввійшов душею,

І ти, хмарино сиза, прощавай,

Дощем поплачеш по мені сьогодні.

Ми з вами хліб робили, цукор чистий,

І рідко ми дивились на красу.

Прости, Марино, що не надивився

Я на вуста твої і очі сині.

Ми з вами хліб робили, цукор чистий».

І він притих. Хрестами зводивсь цвинтар,

І голова ковтнув життя востаннє —

Кругом чола кружляв супутник в нього,

Утворюючи німб простій людині,

Що вмерла, бо хрестами зводивсь цвинтар.

Шептало Небо до Землі-сестриці:

«Візьми його у себе — славне серце.

Бо скоро я прийматиму у лоно

Твоїх синів, коли застане смерть»,—

Шептало Небо зверхньо до Землі.

І Мефістофель насміхався з мене,

І грудку шани кинув на труну я

І сивів я.

Збирались в небі сльози.

Ридали хмари, кутаючи сонце.

І Мефістофель насміхався з мене.

Мене хрестили всі хрести довкола,

Благословляли люди і дерева,

І голова червоною зорею

Мене благословив в дорогу синю.

Поля чорніли, як муар, довкола.

Невидимі сльози весілля

Гей, у коло, подорожні!

Чарку їм, бояри!

І кружляли, вирували, гупотіли пари.

Хто сміявся-заливався,

кого сон завіяв.

Молоденький барабанщик

булаву посіяв

І шукає на долівці.

Пахне кропом в хаті.

Кукурікають на стінах півні пелехаті.

Вітер голову просуне,

візьме руки в боки,

Пронесеться з сватом Гнатом

вивертом високим.

Садівник бере у руки квашені,

пахучі,

Жовто-сизі, повнощокі,

з хвостиком закрученим,

Кум в наливку губи мочить,

щось кумі шепоче,

Вус вихрястий, попелястий

щоку пролоскоче.

Молодий — красивий, гордий,

зверхньо очі мружить,

Сизим соколом вприсядку

по долівці кружить.

Дітвора багатоока стукав у шибку

До тонкої молодої

несуть тоншу скрипку.

Сутенів. Вечоріє. Блакитніють вії.

«Ти заграй нам, наша мріє,

пісне, Соломіє».

І заграла-затужила, розкрилила крила.

Зразу хрипко, потім скрипка

сльози проросила.

 

Скрипка-Соломія:

Я — дівчина, я — скрипка тонкостанна.

Я — ніжна ніч у зорянім вінку.

У мене тіло з білого туману,

Із сонця у хмарнннім сповитку.

Я — мерехтлива чорнобрива птиця

Із крилами жевріючих світань,

Переді мною м'якне синя криця,

Бо мука моя сива і свята.

Несу я ніжність у світи жорстокі,

її бджолою брала я з століть,

Щоб в ці скажені і трагічні роки

Коханому хоть хвильку пробриніть.

Я хочу дати зоряного сина

Тому, що рветься крізь ракетний грім,

І докором хай буде ця хвилина

Тому, що зветься судженим моїм.

Ви шлюбну постіль стелите грошима,

Зірки у вас не сіються з руки.

Даровані золочені зажими

П'ють кров душі, як золоті п'явки.

А в мене ж тіло з білого туману,

Із сонця у хмариннім сповитку.

Я — дівчина, я — скрипка тонкостанна.

Я — ніжна ніч у зорянім вінку.

Так квилила, так тужила,

сльозою росила,

Отак крила розкрилила дівчина красива,

Аж зірками проростала

темно-синя шибка.

На столі в риданнях билась

тонкостанна скрипка.

Українські коні над Парижем

Заслуженому майстрові народної

творчості Омелянові Залізняку

Цей світ живий витворював не бог,

А чоловік з Адамової глини,

Цей світ пофарбувався і просох —

Просився в серце зрячої людини.

Коти тут ніжились,

шугали тут жар-птиці,

Із глини ліплені, пропечені вогнем.

Жевріли зеленіючі очиці

В таких тварин, яких не відав Брем.

Я не звертав уваги на коня.

«Дитяча забавка»,—

подумалось недбало.

Козла дзвінкого тихо з шафи зняв

І задививсь на роги небувалі.

Я був сліпий — і кінь помстив мені,

Коли на нього позирнув я вдруге:

Мені він кинув душу в пломені,

І трісли неіснуючі попруги.

Зробив він з мене дикий сизий степ,

Байдужого жбурнувши літ на триста.

І мчала по мені крізь марево густе

Орда іржача, буйна і розхристана.

 

Він поводир був, імператор-кінь,

Він бив мене копитами некутими,

Щоб десь там через кількасот років

Не йшла байдужість в зорі п'ятикутні.

Я подивився вдруге. Він мене

Зробив Дніпром, чи то пак Бористеном.

Я ждав — він зараз орди прожене

Нутром блакитним в розпалі шаленім,

А він прийшов і хмари з мене пив.

Вуздечка срібна вилася розгублено.

Із-за полинних гіркнучих снопів

Лоша він кликав — принца ніжногубого.

Я подивився втретє. І проріс

Палацами, халупами й мостами.

І Сена бігла по мені навскіс,

А в ній купались і дерева й храми.

А по мені на скіфському коні

І наді мною в строгім неспокою

Пікассо мчав крізь хмари срібляні

І голуба притримував рукою...

Прости мене, розумний коню мій,

За темноту, що з горя попеляста,

І поведи крізь цих рядків сувій

До свого бога, до творця, до майстра.

На тій майстерні не шукай табличок,

А просто йди із серцем під рукою,

Де сивий муж із глини коней кличе

Й воли в печі ремиґають юрбою.

Де по незвичній сум'ятній палітрі

Тривога йде з-за дальніх небокраїв:

Сидить корова в чорному циліндрі

І бомбу ратицями чорними ж тримає.

І скачуть коні через бюрократів

В Москву, в Париж — некуто і красиво,

Негнуздані і волею багаті,

Вкраїну мчать на вицвічених гривах.

Як задні ноги — біля стін Софії,

Стрибок — передні на столі в Амаду.

А Залізняк щось сумовито мріє

Й сіда до нього Вічність на пораду.

А скіфський кінь із мазаної хати

Чумацьким Шляхом зорі прогортає...

Ну, що ти скажеш, бісе плутуватий,

Про хуторянську долю мого краю?!

ДРУГА ЧАСТИНА

НІЖ У СОНЦІ

 

Радіограма японських рибалок

Ми витягли сіті,

на палубу сипали рибу.

Тільки сходило сонце,

як ми починали улов,

І меншали тіні

на висрібленій лусці,

І сум наш зникав,

спалений сонцем і рибою.

Ми знову закинули сіті

у води надії.

Чекали нас діти голодні

й вагітні дружини.

Ми витягли сіті,

на палубу сипали рибу.

Як раптом —

спинилися наші тіні.

Ми очі звели на чисте

блакитне небо.

Попадали ми на палубу,

колінами мнучи рибу.

І билися разом з нею, і теж

задихалися з нею.

Ми стали нікчемною рибою, хіба що

з ногами й руками.

Спинилося сонце на небі,

на небі спинилося сонце.

А потім пішло назад

і сипало іскри на землю.

Сонце пішло на Америку.

Ми били один одного —

Мо', сон навіявся звідкись,

і це нам лише наснилось.

Та сонце пішло на схід — і ми

божеволіли скопом.

Ми витягли сіті з води

і їх закидали в небо,

Щоб сонце зловити — спинити

цю золоту і єдину

Рибу неба, рибу предків

й нащадків наших.

Повідомлення агентства

Ассошіейтед пресе (Америка):

Слухайте, слухайте всі:

Кінець правді, кінець красі.

З мису Канаверал (знай силу нашу)

Вчора ракету пустили.

А росіяни безсилі.

Ех, заварили ж ми кашу —

В Сонце всадили ножа.

Гітлер би з радості заіржав.

Автомат ракети вдарив ножем

Сонцю в палаюче серце,—

Ми у всесвітньому герці,

Пальму першості ми несем.

Ніж Америки в сонячнім серці.

Комуністи безкрилі.

Комуністи безсилі

Інтерв'ю Хемінгуея

кореспондентові Франс Пресс:

Кров Сонця спалить все на світі,—

Кричить газет лякливий хор.

Так! Це кінець людській кориді.

Догралось людство-матадор.

Повідомлення інституту

пораненого сонця (Париж)

Вчена рада інституту вирішила на своїх

численних засіданнях

1. Сонце—це втілення людських прагнень до правди,

до краси, до сміливості, до ніжності і т. д.

Як виникло Сонце? Сонце виникло у фокусі

людських поглядів, звернених у небо, бо ж людина

звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина.

2. Чому Сонце не стоїть на місці?

Бо ж треба зібрати в себе всі прагнення і

помисли білих і чорних, жовтих і червоних

людей, в ескімосів і полінезійців, в академіків

і сміттярів і, крім того, треба ще світити.

3. Чому на Сонці плями?

Всяка людська підлість, дим війни і крик вдів

споконвіку осідають на Сонці Тому воно так

потемнішало

4. Смертельно зранене Сонце стікає полум'яною кров'ю

і заливає вогнем всю Америку. Атлантичний океан

обмілів уже наполовину. Атомні підводні човни

лежать з акулами і китами на суші. Людство

гине. Наші повідомлення йдуть з Парижа, з

підземелля. Невідомо, чому Сонце повертається

назад. З Москви повідомляють, що кожному

комуністові видно ніж неозброєним оком, а ми його

не бачимо і в найсильніші телескопи.

5. В Москві створено Комітет порятунку Сонця і

Землі: Голова Комітету — Ленін. В складі

Комітету кращі сини всіх віків і народів

ЕПІЛОГ

Чоло я витирав і мчав сюди,

Бо Сонце з Заходу летіло вже на нас,

Як Лев поранений,

воно неслось на небі,

По хмарах, по зірках і по супутниках,

І слід тягнувся золотий, кривавий,

Як шлейф печалі і близької смерті.

Я двері прочинив, я чув їх голоси.

Навшпиньках я пройшов до них і сів

За круглий стіл, кулястий, як планета,

Де засідав тривожний комітет.

Я витяг ринку меду, подаровану

Старечими руками божевільної —

Мудрющої праматінки-печалі,

Дихнуло поле медом доброти,

Хліб мудрості лежав тут на столі.

Я пам'ятаю, Ленін пильно стежив

За кожним моїм порухом і поглядом,

І він казав, як смертнику, мені:

«У Сонці Правди — ніж. Лети туди.

Врятуй планету — Сонце порятуй.

Народ недосипав, недоїдав.

Ракету ми зробили з хліба й сліз,

Із гордості і доброти людської.

Це найміцніший сплав — ти долетиш.

Назад не вернешся,

бо не простиш собі,

Собі — Людині — не простиш за те,

Що ти і досі не зробив планету

Квітучим садом, а терпиш двобій».

«Ніж у мистецтві»,— бурунив Бетховен.

«В науці чесній ніж!» —

Курчатов додавав.

І раптом ми почули дикий стогін,

І ми поглухли, бо Земля стогнала,

Напівобпечена, змордована і сива.

І тільки серцем ми почули стогін:

«Рятуйте мене, діти! Годі вам

У суперечках убивати роки.

Я ваша мати — з пальмами, калинами,

З березами, ялинами.

Мене вогонь оголює —

Я божеволію!»

І стало Сонце в небі, й ми почули

Його шептання, вогняне й суворе

(Воно спинилось просто над Москвою):

«Вмираю, люди! Вийміть клятий ніж!»

Я одягав спорядження і йшов

До сизої ракети-домовини.

І божевільна мати йшла за мною,

І півень йшов, і йшли собака й кіт —

її сини, народжені безумством.

Вона принесла меду на дорогу.

Встав голова з могили і прощався.

Він став землею вже наполовину:

«Ти вмреш у небі,

в Сонці вмреш, синочку».

І Залізняк приніс мені в дорогу

Свого веселого й наївного коня,

Що гривою патлатив і зорив

Білком прозріння на пекельне небо.

Йшла Соломія-скрипка. Біля персів

Вона тримала зоряного сина.

Він годувався молоком прощання

І дико й жахно позирав на сонце.

А стартовий майдан

був величезним серцем,

Навстіж одчиненим. Мене покинув біс.

Його ножа підлоти я пізнав

У зблідлому пораненому Сонці.

Дивилося воно в мої незрадні очі...

Спасибі вам за смуток планетарний,

Мої премудрі й нерозумні люди.

Спасибі вам за те, що я — ваш брат.

Дивіться серцем — спалахну я скоро.

А чорний ніж впаде на білі руки

Моєї матері,

Коханої моєї

Шовковим трауром.

На золотім щиті палаючого Сонця

Умру я переможцем.

Прощавайте!




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації