Поиск по базе сайта:
Діоген1 icon

Діоген1




Скачати 172.54 Kb.
НазваДіоген1
Дата конвертації01.07.2013
Розмір172.54 Kb.
ТипДокументи
1. /8 клас/_. Гнатюк.doc
2. /8 клас/_. Драч/Балада про соняшник.doc
3. /8 клас/_. Драч/Крила.doc
4. /8 клас/_. Драч/Н_ж у сонц_.doc
5. /8 клас/_ван Франко/Boa constriktor.doc
6. /8 клас/_ван Франко/Гадки на меж_.doc
7. /8 клас/_ван Франко/Гр_є сонечко.doc
8. /8 клас/_ван Франко/Дивувалась зима.doc
9. /8 клас/_ван Франко/Каменяр_.doc
10. /8 клас/_ван Франко/Моя любов.doc
11. /8 клас/_ванченко Р..doc
12. /8 клас/_лар_он Кихвський.doc
13. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/Ой Морозе....doc
14. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/Ой, на гор_ вогонь горить.doc
15. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/П_сню про Байду.doc
16. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/Розлилися крут_ бережечки.doc
17. /8 клас/А. Тесленко/Любов до ближнього.doc
18. /8 клас/А. Тесленко/Страчене життя.doc
19. /8 клас/Андр_й Малишко/Балада про комвзводу.doc
20. /8 клас/Андр_й Малишко/Балада про танк_ста.doc
21. /8 клас/Андр_й Малишко/В л_фт_.doc
22. /8 клас/Андр_й Малишко/П_сня про рушник.doc
23. /8 клас/Андр_й Малишко/Прометей.doc
24. /8 клас/Андр_й Малишко/Тесляр_.doc
25. /8 клас/Андр_й Малишко/Червоно-вишнев_ зор_.doc
26. /8 клас/Антоненко-Давидович/За ширмою (уривки).doc
27. /8 клас/Антоненко-Давидович/К_нний м_л_ц_онер.doc
28. /8 клас/Антоненко-Давидович/Слово матер_.doc
29. /8 клас/Антоненко-Давидович/Смерть.doc
30. /8 клас/Б. Гр_нченко/9 с_чня.doc
31. /8 клас/Б. Гр_нченко/Батько _ дочка.doc
32. /8 клас/Б. Гр_нченко/Без хл_ба.doc
33. /8 клас/Б. Гр_нченко/Брат на брата.doc
34. /8 клас/Б. Гр_нченко/Веснян_ сонети.doc
35. /8 клас/Б. Гр_нченко/Дзвоник.doc
36. /8 клас/Б. Гр_нченко/До прац_.doc
37. /8 клас/Б. Гр_нченко/Доки.doc
38. /8 клас/Б. Гр_нченко/Каторжна.doc
39. /8 клас/Б. Гр_нченко/П_д тихими вербами.doc
40. /8 клас/Б. Гр_нченко/Сам соб_ пан.doc
41. /8 клас/В. Малик.doc
42. /8 клас/В. Сам_йленко/Д_яч.doc
43. /8 клас/В. Сам_йленко/Ельдорадо.doc
44. /8 клас/В. Сам_йленко/Мр_я бюрократа.doc
45. /8 клас/В. Сам_йленко/На печ_.doc
46. /8 клас/В. Сам_йленко/Патр_от.doc
47. /8 клас/В. Сам_йленко/Патр_ота _ван.doc
48. /8 клас/В. Сам_йленко/Украхна.doc
49. /8 клас/В. Сам_йленко/Украхнська мова.doc
50. /8 клас/В. Сам_йленко/слова _ думки.doc
51. /8 клас/В. Симоненко/Баба Онися.doc
52. /8 клас/В. Симоненко/Вино з троянд.doc
53. /8 клас/В. Симоненко/Лебед_ материнства.doc
54. /8 клас/В. Симоненко/Ти знаєш, що ти людина.doc
55. /8 клас/В. Симоненко/Украхн_.doc
56. /8 клас/В. Стус/Весь обшир м_й...doc
57. /8 клас/В. Стус/На колимськ_м мороз_.doc
58. /8 клас/В. Стус/Присмерков_ сут_нки.doc
59. /8 клас/В. Стус/Сто рок_в як сконала С_ч.doc
60. /8 клас/В. Стус/Терпи, терпи....doc
61. /8 клас/В. Стус/Церква святох _рини.doc
62. /8 клас/В. Стус/Як добре те, .....doc
63. /8 клас/Винниченко/Кумед_я з Костем.doc
64. /8 клас/Винниченко/М_ж двох сил.doc
65. /8 клас/Винниченко/Сонячна машина.doc
66. /8 клас/Володимир Мономах.doc
67. /8 клас/Гриневичева Катря.doc
68. /8 клас/Гулак-Артемовський/Батько _ син.doc
69. /8 клас/Гулак-Артемовський/Дв_ пташки.....doc
70. /8 клас/Гулак-Артемовський/Пан та собака.doc
71. /8 клас/Гулак-Артемовський/Справжня добр_сть.doc
72. /8 клас/Гулак-Артемовський/Ц_кавий _ мовчун.doc
73. /8 клас/Карпенко-Карий/Бурлака.doc
74. /8 клас/Карпенко-Карий/Сто тисяч.doc
75. /8 клас/Коцюбинський/Дорогою ц_ною.doc
76. /8 клас/Коцюбинський/Подарунок на _менини.doc
77. /8 клас/Коцюбинський/Т_н_ забутих предк_в.doc
78. /8 клас/Л. Гл_бов/Ведм_дь-пас_чник.doc
79. /8 клас/Л. Гл_бов/Журба.doc
80. /8 клас/Л. Гл_бов/Кв_ти.doc
81. /8 клас/Л. Гл_бов/М_рошник.doc
82. /8 клас/Л. Гл_бов/Мальований стовп.doc
83. /8 клас/Л. Гл_бов/П_сня.doc
84. /8 клас/Л. Гл_бов/Соломяний д_д.doc
85. /8 клас/Л. Гл_бов/Цуцик.doc
86. /8 клас/Л_ТОПИС РУСЬКИЙ (фрагмент).doc
87. /8 клас/Л_на Костенко/Дума про брат_в Неазовських.doc
88. /8 клас/Л_на Костенко/М_й перший в_рш....doc
89. /8 клас/Леся Украхнка/Давня казка.doc
90. /8 клас/Леся Украхнка/Досв_тн_ огн_.doc
91. /8 клас/Леся Украхнка/Красо Украхни, Подолля!.doc
92. /8 клас/Леся Украхнка/На роковини Шевченка.doc
93. /8 клас/Леся Украхнка/Подорож до моря.doc
94. /8 клас/Леся Украхнка/Про Велета.doc
95. /8 клас/Леся Украхнка/Роберт Брюс.doc
96. /8 клас/Леся Украхнка/С_м струн.doc
97. /8 клас/Леся Украхнка/Скр_зь плач.....doc
98. /8 клас/М. Вороний.doc
99. /8 клас/М. Грушевський.doc
100. /8 клас/М. Рильський/Мова.doc
101. /8 клас/М. Рильський/На б_лу грудку впали....doc
102. /8 клас/М. Рильський/П_сня.doc
103. /8 клас/М. Рильський/Поле чорн_є....doc
104. /8 клас/Микитенко.doc
105. /8 клас/Назарук О..doc
106. /8 клас/Народн_ думи/Дума про Марусю Богуславку.doc
107. /8 клас/Народн_ думи/Дума про брат_в Азовських.doc
108. /8 клас/Народн_ думи/Дума про козака Голоту.doc
109. /8 клас/О. Олесь/Айстри.doc
110. /8 клас/О. Олесь/Гроза пройшла.doc
111. /8 клас/О. Олесь/Коли б я знав....doc
112. /8 клас/О. Олесь/Пот_к стол_ття.doc
113. /8 клас/О. Олесь/пекло.....doc
114. /8 клас/Олесь Гончар/Бригантина.doc
115. /8 клас/Олесь Гончар/Кресафт.doc
116. /8 клас/Олесь Гончар/Микита Братусь.doc
117. /8 клас/Олесь Гончар/Тронка.doc
118. /8 клас/П. Загребельний/Роксолана.doc
119. /8 клас/П. Загребельний/Син рибалки.doc
120. /8 клас/П. Загребельний/Учитель.doc
121. /8 клас/П. Тичина/Б_ля озера у л_с_.doc
122. /8 клас/П. Тичина/За вс_х скажу.doc
123. /8 клас/П. Тичина/Молодий я, молодий.doc
124. /8 клас/П. Тичина/На захист миру.doc
125. /8 клас/П. Тичина/Рондел_.doc
126. /8 клас/П. Тичина/Св_тає.doc
127. /8 клас/П. Тичина/Украхно моя....doc
128. /8 клас/П. Тичина/Хтось гладив ниви.doc
129. /8 клас/П. Тичина/Я утверждаюсь.doc
130. /8 клас/Павличко Д..doc
131. /8 клас/Пов_сть минулих л_т.doc
132. /8 клас/Пох_д князя _горя.doc
133. /8 клас/Р. Федор_в.doc
134. /8 клас/Руданський/Добре торгувалось.doc
135. /8 клас/Руданський/Зас_датель.doc
136. /8 клас/Руданський/Над колискою.doc
137. /8 клас/Руданський/Наука.doc
138. /8 клас/Руданський/П_сня.doc
139. /8 клас/Руданський/Павло Апостол.doc
140. /8 клас/Руданський/Павло Полуботок.doc
141. /8 клас/Руданський/Понизив.doc
142. /8 клас/С. Скляренко/Володимир.doc
143. /8 клас/С. Скляренко/Святослав.doc
144. /8 клас/Сенченко.doc
145. /8 клас/Слово о полку _горев_м.doc
146. /8 клас/Т. Осьмачка/Незм_нн_сть.doc
147. /8 клас/Т. Осьмачка/П_сня з п_вноч_.doc
148. /8 клас/Т. Осьмачка/Украхна.doc
149. /8 клас/Т.Г. Шевченко/_ван П_дкова.doc
150. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Гамал_я.doc
151. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Думи мох, думи.doc
152. /8 клас/Т.Г. Шевченко/За байраком байрак.doc
153. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Л_чу в невол_ дн_ _ ноч_.doc
154. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Минають дн_....doc
155. /8 клас/Т.Г. Шевченко/О думи мох....doc
156. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Тополя.doc
157. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Утоплена.doc
158. /8 клас/Тельнюк.doc
159. /8 клас/Тютюнник/Вогник далеко в степу.doc
160. /8 клас/Тютюнник/Климко.doc
161. /8 клас/Улас Самчук.doc
162. /8 клас/л_топис русикй (посилання).doc
163. /8 клас/Є. Греб_нка/Будяк та Коноплиночка.doc
164. /8 клас/Є. Греб_нка/Ведмежий суд.doc
165. /8 клас/Є. Греб_нка/Горобц_ та вишня.doc
166. /8 клас/Є. Греб_нка/Леб_дь _ гуси.doc
167. /8 клас/Є. Греб_нка/Пшениця.doc
168. /8 клас/Є. Греб_нка/Рибалка.doc
169. /8 клас/Є. Греб_нка/Украхнська мелод_я.doc
170. /8 клас/Є. Греб_нка/Човен.doc
Гнатюк Іван Новоє лєтоісчесленіє (збірка)
Іван драч балада про соняшник
Новорічна казка Через ліс-переліс
Не отблеск, отблеском рожденный, Ты по себе свой край оставь
Boa cоnstrktor повість
Ся нитка зелена, що, мов тота гадина, Отеє здовж загону снує
Грiє сонечко! Усмiхається небо яснеє
Дивувалась зима: Чом се тають снiги
Каменярi
Вона так гарна, сяє так Святою, чистою красою
Іванченко Раїса
Закон 1 І благодать 2 Про закон, Мойсеєм даний, І про благодать та істину, що були Ісусом Христом, І як закон одійшов, а благодать І істина всю землю сповнили, І віра на всі народи поширилась, І на наш народ руський. І похвала кагану 3
Ой ти, морозенку
Ой на горі вогонь горить ой на горі вогонь горить
Пісня про байду в цариграді на риночку
Розлилися круті бережечки
Любов до ближнього
Страчене життя повiсть
Андрій малишко балада про комвзводу
Андрій малишко балада про танкіста
Андрій малишко в ліфті
Андрій малишко пісня про рушник
Андрій малишко прометей
Андрій малишко теслярі
Червоно-вишневі зорі віщують погожий схід, Ти, може, мене й забула, не бачила стільки літ?
Борис антоненко-давидович за ширмою
Борис антоненко-давидович «кінний міліціонер»
Борис антоненко-давидович слово матері
Борис антоненко-давидович смерть
Вони йшли повні віри й надії
Борис грінченко батько та дочка
Борис грінченко
Борис грінченко брат на брата
Борис грінченко весняні сонети
Борис грінченко
Праця єдина з недолі нас вирве: Hумо до працi, брати!
Борис грінченко доки
Каторжна так її всі звали. Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! кричала мачуха
Борис грінченко під тихими вербами
Борис грінченко cam собі пан
Володимир Малик фірман султана
Володимир самійленко діяч
Володимир самійленко
Володимир самійленко мрія бюрократа
Українська патріотична дума Хоч пролежав я цілий свій вік на печі
Два хлопці укупі стояли, а третій дививсь оддалі
Патріота іван що за славний патріота
Ти звеш мене, й на голос милий твій з гарячою любов'ю я полину
Українська мова пам'яті Т. Г. Шевченка Діамант дорогий на дорозі лежав
Слова І думки ми бажаєм волю дати
У баби Юнисі було три сини. У баби Онисі синів нема
Вино з троянд новели та гуморески
Лебеді материнства
Ти знаєш, що ти людина. Ти знаєш про це чи ні?
Коли крізь розпач випнуться надії І загудуть на вітрі степовім
Весь обшир мій чотири на чотири. Куди не глянь то мур, кутор і ріг
На колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми
Присмеркові сутінки опали, сонну землю й душу оплели
Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії
Терпи, терпи терпець тебе шліфує, сталить твій дух тож і терпи, терпи
Церква святої Ірини криком кричить із імли
Як добре, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест
Винниченко володимир з костем сталася чудна кумедія
Винниченко володимир між двох сил
Винниченко володимир сонячна машина
Всеволодом Ярославичем І Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина IX мономаха
Гриневичева катря шоломи в сонці хата без даху І
Гулак-Артемовський Петро Батько та син
Гулак-Артемовський Петро Дві пташки в клітці
Гулак-Артемовський Петро Пан та собака
Гулак-Артемовський Петро Справжня добрість Писулька до Грицька Прокази
Гулак-Артемовський Петро Цікавий і Мовчун
Карпенко-Карий Іван бурлака
Карпенко-Карий Іван сто тисяч
Михайло коцюбинський дорогою ціною
Михайло коцюбинський подарунок на іменини
Михайло коцюбинський тіні забутих предків
Глібов леонід ведмідь-пасічник
Стоїть гора високая, Попід горою гай
Глібов леонід квіти
Глібов леонід мірошник
Глібов леонід мальований стовп
Скажіть мені добрі люди, в кого я вдалася
Глібов леонід солом'яний дід
Глібов леонід цуцик
Літопис руський (фрагмент)
Ліна костенко дума про братів неазовських
Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні
Може б, хто послухав казки? Ось послухайте, панове!
Досвітні огні ніч темна людей всіх потомлених скрила
Красо України, Подолля! Красо України, Подолля!
На роковини вірш присвячено Т. Г. Шевченку
Подорож до моря (Посвята сім'ї Михайла Ф. Комарова)
Давно, в дитячий любий вік, в далекім ріднім краю я чула казку. Чула раз, а й досі пам'ятаю
Роберт брюс, король шотландський
Посвята дядькові Михайлові
Скрізь плач, і стогін, і ридання, Несмілі поклики, слабі
Микола вороний євшан-зілля1[1]
Грушевський Михайло
Треба доглядати наш сад
На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули
М. В. Лисенкові Вийся, жайворонку, вийся
Поле чорніє. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари
Іван микитенко вуркагани
Осип назарук роксоляна
Дума про марусю богуславку
Дума про трьох братів азовських
Дума про козака голоту
Олександр олесь айстри
Олександр олесь
Олександр олесь
Потік століття зносив гніт, Терпів ярмо й сваволю
Пекло, здавалось, було в ту годину… Грім божевільний стогнав і ревів
Гончар олесь бригантина
Гончар олесь кресафт
Гончар олесь микита братусь
Гончар олесь тронк а
Загребельний павло роксолан а
Загребельний павло син рибалки
Загребельний павло учитель
П. Тичина біля озера у лісі
За всіх скажу
Молодий я, молодий. Молодий я, молодий
На захист миру (на всесоюзній конференції прихильників миру в москві у вересні 1949 p.)
Іду з роботи я, з завода маніфестацію стрічать
Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму
Україно моя, моя люба Вкраїно, Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?
Хтось гладив ниви
Я утверждаюсь я єсть народ, якого Правди сила
Нема в Рабів облич, лишень тіла, Страшні створіння ці безумислові
З богом починаєм. Отче, благослови
Слово про ігорів похід
Єрусалим на горах
Добре торгувалось
Гнався постом засідатель На чиюсь біду
Над колискою Спи, дитя моє, ти життя моє!
Дочекався я Свого святонька
Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину
Павло апостол1
Павло полуботок1
П'є-гуляє у неділю На коршомці Гарасим
Книга перша син рабині розділ перший 1
Книга перша княгиня I рабиня
Діоген1
Святослав гординський слово про ігорів похід
Прозорого серця висока погода сьогодні пустила над світом плисти
Пісня 3 півночі (Колоніальні настрої в дореволюційній руській армії) Лірична поема Частина І
Шляхи мої неміряні, гори мої неважені
Було колись в Україні Ревіли гармати
Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі Із нашої України!
Думи мої, думи мої
За байраком байрак. А там степ та могила
Лічу в неволі дні І ночі І лік забуваю
Минають дні, минають ночі, Минає літо; шелестить
О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю
По діброві вітер виє, Гуляє по полю
Вітер в гаї не гуляє Вночі спочиває
Грає синє море
Григір тютюник вогник далеко в степу
Григір тютюник климко
Частина перша куди тече та річка
8 клас
Гребінка євген будяк та коноплиночка «Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?»
Гребінка євген ведмежий суд
Гребінка євген горобці да вишня
Гребінка євген лебедь I гуси
Я бачив, як пшеницю мили: То щонайкращеє зерно
Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь! Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!
Гребінка євген українська мелодія
Заграло, запінилось синєє море, І буйнії вітри по морю шумлять

ДІОГЕН1

 

 

В бочці було незручно, боліли ребра, крім того, кусали блохи. Були і деякі інші незручності, наприклад: з якогось часу він став наживати тіла, обрезк, став важкий. Дівчата не помічали його; навіть перестали зазирати молодиці. Лише старі перекупки все частіше й частіше починали навідуватися до нього, шукаючи відповіді на одвічні питання: що є істина, що с любов і чи можна повернути те, що кануло в вічність.

Це все мало втішало філософа, але він став надто ледачий, щоб примусити себе рухатися. Так минали дні й ночі, поки нарешті всьому цьому не прийшов край і то в зовсім несподіваний спосіб.

Був гарячий вечір. По вулицях міста товпився народ. Згодом у натовп з шумом врізались вершники на чолі з струнким вродливим білявцем, в якому всі одразу пізнали Александра2, сина Філіппа — царя Македонського. Вулиці вмить опустіли. Найшвидше тікали молоді дівчата. Александр уже був хотів повернути коня навздогін, як враз увагу його привернула глиняна бочка, захаращена між камінням старого муру. Біля бочки сиділи дві перекупки, і на їх обличчях було помітно, що вони переживають найщасливіші хвилини тієї пори свого життя, коли втіхи розуму починають брати гору над нікчемними втіхами тіла. З бочки чулося бубоніння. Діоген був у поганому настрої. Баби мало тішили його. Він молов ідіотські дурниці, а бачачи, як від цього мліють перекупки, і зовсім оскаженів.

— Хто це такий, і що все це значить? — осаджуючи коня, спитав Александр, з цікавiстю вдивляючись в сцену, це все тішило його — і старі дурепи в позі мадонн, і брудний мугир, оскаженілий від нападу люті, товстий і, видно, голодний як пес.

— А хіба ти не знаєш? — забелькотів у відповідь п'яний горлохват на ім'я Птоломей. — Це ж Діоген, знаменитий філософ, учень чи Сократа, чи Платона, а може, й ще кого... Пам'ятаєш — ідеї, платонічну любов...

— А-а, це цікаво, — мляво протяг Александр, що сам мав честь бути учнем Арістотеля3, хитрого і набридливого грека із Стагіри. Йому враз стало нудно, ніби він прослухав повний курс метафізики, логіки й інших наук, в яких містилося все що завгодно, крім одного: як стати путнім солдатом. Незважаючи на всю відразу до філософії, Александр все ж встиг помітити, що, попри надмірну опухлість, філософ мав досить моложаве обличчя, отож з нього можна було б ще зробити коли не солдата, то принаймні корисну людину — нічного сторожа або асенізатора, яких так бракувало у місті. Але разом з тим він хотів знати, що має за душею ця знаменитість, від одного вигляду якої нападають нудоти.

Побачивши коней і озброєних на них зарізяк, перекупки чимдуж кинулись врозтіч, і Діоген лишився віч-на-віч з Александром. Спочатку, як і перекупки, він був злякався, але, підбадьорений досить мирним виглядом чільного вершника, отямився і похнюпо спитав:

— Чим маю служити шановному панові?

— Ти, кажуть, філософ. Отож коротко: в чому суть твого вчення?

— В безкінечному удосконаленні душі й серця.

— Яким способом?

— Способом споглядання внутрішнім оком ідей і гідностей, закладених в душі і серці людини.

— Але ж це ідіотська дурниця! — ледве стримуючи себе, гукнув Александр. — Єдина річ, що прокладає шляхи до удосконалення людини — це сила: вона розбиває ворогів, закликає до подвигів, вона валить старі царства і творить на їх місці нові; це найчудовіше, що може буть на землі. Сила — це єдиний спосіб не давати людям загнивати у їхніх бочках, і ти, сподіваюся, якнайшвидше переконаєшся в цьому.

Мовивши це, Александр обернувся до своїх хлопців, і ті на один погляд його, позіскакувавши з коней, кинулися бігом до Діогена. Рятуючися, він був пірнув в свою бочку, але це не призвело ні до чого. Підхоплений дужими руками, він майнув у повітрі, але, неспроможний полинути у високості, гепнув на землю разом з бочкою, в яку встиг врости так, як вростає диня у пляшку. Бочка розсипалась вдрузки. Що ж до Діогена, то він, не встигнувши навіть блимнути оком, знов опинився в тих самих руках і тепер вже остаточно, без жодної надії звільнитися від них. А втім, солдафони виявилися більш добродушними, ніж це могло здатись спочатку. Йому навіть не розквасили носа, а більше штовхали межи плечі і де доведеться.

Отож отак підохочуваний та щоразу вигукуючи: “Це насильство, насильство!” — Діоген нарешті добився до бані. Тут, упершись, як віл, ногами у землю, а плечима в коліна своїх супротивників, він почав кричати ще голосніше, що насильство не є аргумент філософський, з огляду на що він оголошує рішучий протест. Кажучи таке й подібне, він так прудко крутнувся, що ледве був не вислизнув з рук почту. Але ця спритність лише погіршила його становище, і, замість того щоб іти до передбанника ногами, він полетів туди сторч головою.

Тим часом, поки Діоген лежав, уткнувшися носом в плетінку, дослухаючися до джмелів, що гули йому в голові, в передбанник вдерлись солдати і, зірвавши з нього штани і сорочку, потягли далі, приказуючи: “А йди, чортове опудало, не опирайсь, як осел!” Це тривало до того моменту, поки його нарешті не вштовхнули в купальню, де й поставили з сміхом під найдрібніше ситечко душу.

Вода виривалася з нього, як з пекла, била, кусала, сікла; в голові наморочилося від цього гарячого вихору, і тіло охоплювало приємне томління.

Солдати горланили, хрюкали від задоволення.

Проте натираючи віхтями Діогенову спину, плечі й груди, здираючи з них двадцятилітній леп, вони не покладали і в думці, що саме в ці хвилини вирішувалася і розв'язувалася найважливіша філософська проблема.

Розлютований, обурений фактом найбрутальнішого насильства, наляканий цими пекельними вигуками, стовпами і хмарами гарячої пари, сичанням, що виривалося з ситечок душів, нарешті гігантськими віхтями, що загуляли у нього на спині, Діоген ладен був уже знепритомніти, як враз відчув, що йому у серці, в самій глибині його, щось приємно засвербіло. Кинувши борюкатися, він став прислухатися до себе і з здивуванням спостеріг, що ця приємна сверблячка не те що зменшується, а ще більшає, розпливається по всьому тілі, пронизує його нез'ясненно приємними уколами...

Діоген крекнув так точнісінько, як кректали оті хлопці. Що це значить? Чого йому так приємно? Що викликало цю чарівливу сверблячку? Стусани отих грубіянів? Струмені води? Тепла пара? Але ж це все зовнішні сили, які не мусили б мати жодного впливу на переживання душі, що сама з себе бере своє щастя і горе! Це так. Так він навчав все життя. Але виходить, що це була затишна брехенька, і внутрішнє, як цимбали, живе лише справді тоді, коли світ зовнішній кладе на нього свій дотик. Але ж світ зовнішній — безмежний; нема нічого величнішого і чарівливішого за нього! Які ж потужні мелодії він може викликати з людської душі!

Ця думка, як блискавка спалахнувши, освітила Діогенів мозок.

— Не може бути! — вигукнув він і так голосно це скрикнув, що солдати перезирнулися і один з них, щоб заспокоїти Діогена, хриплуватим, але приємним голосом мовив:

— А ти ж як собі думав? Га? Що баня? То ж, пак, не бочка!

Ясна річ, що Діоген не відповів на це, навіть не глянув на свого несподіваного спільника, а втім, ворожість до нього геть зникла. Вже згодом, придивившися до нових своїх товаришів, він побачив, що кінець кінцем це були не такі вже й брутальні насильники: бородаті діти з здоровенними руками. Побачивши, що настрій Діогена змінився на кращий, вони стали підморгувати йому, ляпаючи спроста по плечах, говорили:

— Ну, от ба, а то брикавсь... Ех, ти, голово кобиляча! Накупавшися, всі рушили до казарми і потрапили якраз на обід. Діогенові, що був голодний як вовк, солдатський борщ з м'ясом, затовчений пшоном і заправлений салом, та здоровенна миска гречаної каші теж з салом здалися надзвичайно смачними. Він молов, аж за вухами лящало. Потім посідали спочивати в холодку. Діоген став розповідати різні жартівливі історійки, яких знав силу. Солдати, не стримуючи себе, реготали, як діти. Цей дотепний мугир починав їм подобатися. Дехто навіть висловлював жаль, що він дарма запакував себе в бочку, тимчасом як міг би прожити далеко приємніше, розважаючи людей на ярмарках і базарах.

Після обіду взялися до праці, якої було безліч, бо мали навантажувати кораблі в далеку дорогу. Діогенові, що носив мішки нарівні з усіма, це тренування здалося важкеньким. З незвички болів поперек, піт заюшував очі, підгинались коліна, заважав, тягнучи до землі, живіт, але все ж він працював так завзято, ніби все життя тільки й знав, що тягав на собі мішки з сухарями й таранею. Праця — зовнішня сила щодо людини, цікаво, які візерунки вона витче на його душі?! Так він працював до самого вечора і мав би себе кінець кінцем дуже зле, коли б раптом старшина не гукнув:

— Шабаш! Кінець! Купатися, хлопці!

Не чекаючи другого запрошення, хлопці, а разом з ними і Діоген, сипнули на берег. Море спокійно оповивала передвечірня синя мла Але Діогенові було не до поетичних красот. Перші десять хвилин він нерухомо лежав на піску ще теплого пляжу і лише потім, відчувши в собі якісь ознаки життя, шубовснув у воду. Накупавшися, Діоген раптом став перед фактом, що голод роздирає йому нутрощі. Це, мабуть, чудово зрозумів і старшина, бо, побачивши, що всі уже вийшли з води, знову загукав так, як тільки уміє гукать старшина:

— Ну, хлопці, — вечеряти!

На вечерю подали галушки. Озброївшись величезною шпичкою, Діоген умостився біля миски в зелених візерунках і працював так завзято, що отямився лише тоді, коли миска спорожніла, а в неї ж влазило два солдатських котелки галушок!

Спали під голим небом. Діоген примостився біля привітного бородатого солдата, між іншим, того самого, що найенергійніше орудував колінами, запихаючи Діогена в баню.

— То ти що, так і є сам-один? — спитав солдат, остаточно вмостившися на кулі із таранею.

— Як бачиш, — відповів Діоген.

— I тобі не нудно без баби?

— Це як сказать, — відповів Діоген, відчувши цілковите блаженство, бо ніколи так йому не лежалося, як на кулях із таранею, і додав: — А ти?

— Я?.. — Бородай оживився: — Я, брат... У мене там жінка, як краля, і хлопчисько... Таке втішне. — І, підвівшись на лікоть, почав ще і ще розповідати, яка в нього гарна жінка й хлопчатко. Закінчив він зовсім несподівано, зітхнувши сумно при цьому: — І коли цьому край? Все війна та війна! Комусь там хочеться навкулачки, а ти чоловіче підставляй свою морду...

Так минув перший день. За ним пішли інші дні, тижні, місяці. Діоген зовсім звик до людей і роботи, тягав мішки не згірш за інших; на навчаннях же так спритно орудував і відбивав крок, що солдати прицмокували з задоволення. Колись брезкле його тіло зміцніло, живіт зник, плечі оповили тугі м'язи; він покращав, помолодшав і виструнчився так, що, проходячи вулицею, не раз ловив на собі меткі погляди жвавих молодичок замістя. Як він тепер реготався з тієї дурної філософії, згідно з якою шлях до удосконалення гідностей людини лежить в спогляданні цих гідкостей. Ні! Під лежачий камінь і вода не тече. Вже вода з-під ситечка душу, мішок із таранею дають зрозуміти, що навіть такі дрібні фактори дають поштовхи мислі і загартовують тіло. А що ж говорити про великі діяння, де діють зусилля і воля багатьох тисяч людей? Думаючи так, він мав на увазі великий похід Александра в Азію4, участь в якому ладнався взяти увесь грецький світ під проводом Александра та його полководців. І Діоген нетерпляче ждав початку цього походу: він мав зробити грандіозний поштовх народам Заходу і Сходу, бо великі дії мусять мати й великі наслідки для цілих народів і кожної людини зокрема.

І ось нарешті його сподівання здійснилися. Армія рушила в похід. Забувши за куряву й спеку, за труднощі довгого шляху, Діоген завзято відбивав крок, горланив пісень, гриз сухарі і, пожувавши тарані, з жадобою накидався на воду. І що далі проходила армія, то все безмежніше розсувалися горизонти. Світ був безкраїй, біг у всі боки, і як чудово було відчувати себе переможцем цієї безмежності! Але на шляху до цього чудового світу лежала Граніка, річка, за якою громадилася величезна армія персів. Не затримуючись ні на хвилину, Діоген ступав у воду поруч, а часом і попереду інших вояків Александра. Атака македонян була незламна. Розбиті полчища персів шукали порятунку у втечі. Втомившись гнатися, Діоген сідав на землю і цілував її, переповнений почуттям незбагненної радості.

Минули місяці й роки. Великий похід тривав. Діоген брав участь в облозі Мілета5, гатив греблі, здобуваючи Галікарнас6, пройшов переможним маршем через Карію7, Лікію8, Фрігію9 й Кілікію10. Тіло його стало мов лите із бронзи. Спочинки стомлювали його своєю бездіяльністю. Він знав щастя лише в поході. Коли були їжа і питво, він з насолодою їв і пив, коли не було, він ішов неослабним маршем у ті принадні далі, підтримуючи своєю невтомністю інших. З дивною жадобою він накидався на все, чого не знав і що бачив уперше. Оволодівши мовою персів, він почав вивчати мову Єгипту, щоб, подолавши її, взятися за мову Фінікії11 і Вавілонії12. Він придивлявся до життя сіл і великих міст, виміряв пропорції грандіозних будівель, провадив розмови з ремісниками й філософами, читав твори не знаних раніше письменників. Він так само досконало вивчив історію міст, географію і звичаї країни, що на його поради зважали не лише солдати, але й вищі начальники — вій показував шляхи і знав, де біжать джерела в пустині. Між іншим, це саме він був тим солдатом, що спромігся по краплині назбирати води Александрові, коли армія потрапила в тривале безводдя в пустині. Як відомо, воду цю Александр виплеснув геть, сказавши, що для всіх її було б надто мало, для нього ж її занадто багато. Це не вразило Діогена, як не вразило й жодного з його товаришів. Те, що вчинив Александр, вчинив би і кожен з них. Не тому, хто поклав до ніг своїх Азію, виміряти кухлями велич духа і витривалість!

Десять років тривав похід. Військо Александра дійшло до берегів Інду13 і оазисів Согдіану14. Світ було пройдено. Мільйони людей упали до ніг Александрові, але... щораз тяжче ставало на душі Діогена. Він знав багато, він бачив багато, але те, що він бачив, не викликало вже радості в нього. З одного і по другий край світу народи гнулись в тяжкім ярмі рабства. Мінялись царі, одних сатрапів заступали інші, але доля народу від цього не кращала. Все так само тягнуть вони свою гірку лямку і за Александра, як тягли її і за Дарія15. А тим часом це ж були живі мудрі істоти! Чому мусять вони працювати для інших і не жити для себе, для своїх працьовитих жінок, для своїх веселих милих дітей? Чому світ так не гаразд побудований? І Діоген поринув у думи. Він перебирав події історії, зважував і порівнював життя різних народів. І думи ці не давали йому спокою. Колись невтомний, він ішов, низько опустивши голову. Вже давно минув час, коли він так безтурботно сміявся. Він закинув геть книги. Від розмов з жерцями, цими світилами країни, його нудило. Розцяцьковані царедворці видавались йому тими дурнями, що плачуть на весіллі і танцюють над домовиною, в яку живцем покладені цілі великі народи.

Похід закінчився. Якийсь час Александр в дитячім захопленні переживав свій тріумф, але всього цього надовго не вистачило. Постали клопоти, що робити, як бути з цим величезним царством, що не держалося купи і ладне було щохвилини розпастися. Александр вживав усіх зусиль, щоб зміцнити його, але все, що він робив, було або смішне, як от переодягання своїх наближених в одяг перських царедворців, або недоречне, як наказ про одруження з персіянками десяти тисяч македонських солдатів. Не це потрібне народам, не цього вони сподіваються, не в цих шлюбах лежить порятунок імперії. Треба робити щось величне, що привернуло б до Александра серця змучених ярмом рабства народів! Як багато передумав в ці дні Діоген! Але історія народів Ассірії16, Вавілонії, Єгипту, Персії17, нарешті його батьківщини — Греції — лише зміцнила його переконання, що причиною їх загину є рабство. Лише вільна людина може любити і захищати свою батьківщину, не боячись удару в спину. Поки ця загроза існує, царства засуджені на загибель. Так упали пишні Афіни18 під ударами Македонії — вільної від рабства країни. Так упали перед свободними воїнами Філіппа19 всі інші грецькі міста, і тепер під натиском тієї самої сили впала імперія Дарія. Воля збільшує сили народів, і тільки подумати, яка б це була сила — імперія Александра, коли б він зажадав знищити рабство! Мільйони людей потяглися б до нього, як-бо затужили за тією волею народи! Те, що думав Діоген, було страшне, а тим часом саме в цьому лежав порятунок для Александра, Греції та всіх країн, що ввійшли до складу нової світової імперії. І ще нижче опустив Діоген свою присивілу голову. Хто зрозуміє його? Ніхто! Напевне ніхто...

Раптом проблиск надії освітив його замучену душу. А що коли викласти свої думки Александрові, запалити його уяву грандіозними картинами суспільства, побудованого на нових, не чуваних людством основах, досить могутнього для остаточного завоювання Індії і Китаю. З цими думками Діоген рушив у палац.

— Що тобі? — спитали його.

— Бачити Александра, — відповів Діоген.

— Це річ неможлива та й непотрібна. Якщо ти стомився, про що свідчить твій вигляд, і бажаєш повернутися додому, то ніщо не може більше затримати тебе в цій країні.

І, вже не чекаючи, що скаже на це Діоген, царедворець звелів внести його в реєстр тих ветеранів, що повертались на батьківщину. Діоген гірко скривився і пішов геть: палац кишів знатними персіянками, і всуміш з македонськими і грецькими воєначальниками ходили сатрапи, сторожі рабства в країні. Чи не їм, пак, викласти свої плани?

Ішов дощ, і було непривітно й холодно. Свистів вітер, сумно шуміли дерева пожовклим листом. Знесилений літами й війною, Діоген лежав під парканом, не намагаючись навіть захистити себе від вітру і потоків дощу. Йому було байдуже. Життя пройшло марно. Жоден спогад не зігрів йому грудей. Людство страждало до нього і буде страждати по ньому. Ось вони йдуть, поспішають, заклопотаний кожен своєю справою, вільні і раби, одні з потаємним, глибоко захованим страхом, інші з так само глибоко захованою ненавистю. Ідуть? Хай ідуть. Зібравши сили, Діоген повернувся до паркана. Іноді до нього підходив хто-небудь, але, впізнавши, що це лежить Діоген, з сміхом відходив геть. Вуличні хлопчаки кидали в нього камінцями; жінки реготалися; визнані дотепники тягли його за хітон; він сердився, гнав їх геть, а вони казали: “Пес! Скажений пес! Коли вже вивітрить вітер твої дикі химери?!” Але всі — і ті, і другі, й треті — боялись його, бо те, чого він навчав, таїло загрозу суспільству. Світ без рабства — це безумство! І його штовхали ногами.

І проте все ж був хтось, що піклувався про нього. Прокинувшись вранці, він знаходив їжу біля себе, іноді оберемок соломи і кухоль вина.

Раз він прокинувся від тупоту ніг. “Хто там?” — спитався він. Люди зникли, але біля себе він побачив велику глиняну бочку, що могла б захистити його від негоди. Пересилюючи слабість, він заховався в ній, радий затишкові і сухій просяній соломі. Так минула зима, а з нею негода і холод. Визирнуло весняне сонце і своїм теплом оживило Діогена, сонце — те єдине, що дає хоч трішечки радості поневоленим в їх тяжкому житті.

Але не до цього було Александрові. Обтяжений думами, він їхав вулицею міста, низько опустивши тяжку голову. Все не клеїлось, не в'язалось у нього. Хвилювалася армія, йшли чвари між полководцями. Як мало вони справдили надії царя! Кожен тягне в свій кут. І от він помре від безсонних ночей і цієї жахливої пропасниці. Хто стане біля керма царства? Птоломей? Марна надія, йому б досить якогось закутка, Єгипту, наприклад. Порожнеча! А порожнеча — як може вона притягати народи?

Це вже замістя. За спиною з якоїсь дурниці сміється Птоломей; видно поля, ідуть у ярмах воли і за ними раби, низько похиливши голови. Що вони думають? Цікавить їх доля імперії Александра? А втім, чому це мусить цікавити їх? Він повертає свій зір в інший бік. Халупи, паркани, забута глиняна бочка. Проте ні. З неї визирає людина; великий бугристий лоб і зосереджений у собі погляд. Щось знайоме ворушиться в пам'яті. Хто це? Де він бачив його? Ах, це Діоген, філософ. Про що він думає? Болять йому болі Александра? Він спиняє коня і торкає хлопчину:

— Це Діоген, я хочу розмовляти з ним.

— Я слухаю, царю.

Кінь звивається дибки, гарцює, і ось він біля бочки

Діогена.

— Діоген! — весело гукає хлоп'я. — Александр хоче розмовляти з тобою.

Діоген повертається і через силу спирається на лікті. Ім'я, назване хлопчиком, розхвилювало його. Як багато спогадів заворушилося в пам'яті Діогена: і пригоди десять років тому, і походи, і безводдя в пустині, і свої нездійсненні надії. Що треба йому? З чим він? Тим часом Александр наблизився і, зійшовши з коня, сів біля бочки на камені.

— Я слухаю тебе, — тихо сказав Діоген, вдивляючись у тінь того, що було колись полководцем і великим царем. Александр мовчав і не скоро сказав:

— Я думаю, Діогене... Діоген мовчав.

— Про моє царство. Діоген мовчав.

— Що станеться з ним, коли я помру?

— Воно може не розпастися, — глухо відповів Діоген.

— Ти про... це думав? — Гнів зазвучав в голосі Александра.

— Воно може не розпастися, — не звертаючи уваги на це, провадив далі Діоген, — але сила — недостатній засіб для цього. Ти правий лише наполовину. Силою можна взяти, але, щоб вдержати, потрібна ще мудрість.

— Я слухаю, — кусаючи губи, видушив із себе Александр. Його розбирав гнів. Слова Діогена про можливість розпаду імперії приголомшили його. Значить, не він сам думав про це, але й цей... Яка могутня голова, які гулі на лобі, о Птоломей, Птоломей з плоским лобом!

— В чому ж мусить полягати ця мудрість? — нарешті спитав Александр.

— У звільненні країни від рабів!

— Але їх багато і їх не можна знищити!

— Але навіщо нищити? — вигукнув Діоген. — Хіба я сказав це?

Александр втупився очима в Діогена. В них уже блиснув здогад. Він зрозумів напрям думок Діогена, тих страшних думок які терзали його самого. Але цар царів — як він міг би стати царем рабів?! Це божевілля! І він гукнув не Діогенові, а самому собі:

— Мовчи, божевільний! Сонце не сходить на заході, і річки не течуть від моря. Я забороняю говорити тобі далі!

— Але слухай!.. — Діоген раптом схопився, повний енергії. Очі його палали, в обрисах обличчя проглянула непоборна міць. — Слухай сюди, — закричав він, — з вільними македонцями ти завоював половину світу; звільни цю половину світу від рабства, і ти підкориш увесь світ! Уся Індія і Китай, землі в Африці, Скіфія20 і Кавказ, Сіракузи21 і Ефіопія з тріумфом піднімуть тебе до небес!

Александр завагався. Щось молоде і чудове блиснуло йому в очах. Ніздрі йому затрепетали.

— Тож не гай часу, Александре, ти стрясеш світом, і ім'я твоє, як заграва, стоятиме над віками!

Та погляд Александра вже збляк. Щоки його вкрила блідість. Він тремтів і так сильно, що не міг вдержати на колінах лікті.

— Що тобі? — спитав стурбовано Птоломей, підтримуючи царя, коли той приступив до коня. — Знову ця пропасниця? Чи схвилював той мугир?

— Мугир? — Александр тоскне глянув на Птоломея. І вже не скоро сказав: Так, мугир, але коли б я не був Александром, я волів би стати Діогеном. Але що до цього тобі?

1 Діоген із Сінопа (бл. 404 — 323 до н. е.) — давньогрецький філософ школи кініків. Учень Антісфера. Заперечуючи вчення Платона про об'єктивне існування ідей як загальних понять, визнавав лише реальні конкретні речі. Проповідував крайній аскетизм, називав себе громадянином світу (“космополітом”). За легендою, жив у бочці (піфосі).

2 Александр Македонський (356 — 323 до н. е.) — цар Македонії з 336 р. до н. е., один із найвидатніших полководців і державних діячів стародавнього світу. Син македонського царя Філіппа II. Підкоривши Грецію, з 334 р. до кінця життя вів завойовницькі війни на Сході. Після ряду перемог створив найбільшу світову монархію стародавнього світу із столицею у місті Вавілоні. Держава Александра Македонського, позбавлена міцного внутрішнього зв'язку, швидко розпалася після його смерті.

3 Арістотель (384 — 322 до н. е.) — давньогрецький філософ і вчений. Учень Платона. Залишаючись в основному на позиціях ідеалізму, в ряді питань, особливо в теорії пізнання, відстоював принципи матеріалізму.

4 ...він мав на увазі великий похід Александра в Азію... — Йдеться про походи Александра Македонського в 334 — 331 рр. до н. е.

5 Мілет — стародавнє місто в Малій Азії. Торговельний, ремісничий і культурний центр античного світу. Грав провідну роль у грецькій колонізації (заснував близько 80 колоній).

6 Галікарнас — торговельний і культурний центр на південному заході Малої Азії (нині місто Бодрум на території Туреччини). Заснований грецькими колоністами близько 1200 р. до н. е. — 334 р. до н. е. Галікарнас був завойований і зруйнований Александром Македонським.

7 Карія — область на південному заході Малої Азії (територія сучасної Туреччини). З кінця II тисячоліття до н. е. її населяли карійці, з кінця IV ст. до н. е. була завойована Александром Македонським, з III ст. до н. е. — Селевкідами.

8 Лікія — давня країна на півдні Малої Азії. З VI ст. до н. е. завойована персами, згодом була під владою Александра Македонського, у складі держави Птоломеїв, Риму.

9 Фрігія — область у північно-західній частині Малої Азії. У 133 р. до н. е. західна, у 25 р. до н. е. східна частина області ввійшла до складу Стародавнього Риму

10 Кілікія — давня область у Малій Азії (на півдні сучасної Центральної Туреччини). У 333 р. до н. е. завойована Александром Македонським. У середні віки Кілікія була об'єктом боротьби між Візантією, арабами і сельджуками. В 1515 р. стала частиною Османської імперії.

11 Фінікія — давня країна на східному узбережжі Середземного моря (нині територія Лівану і Сірії). Перебувала під владою Стародавнього Єгипту, пізніше завойована персами, в 332 р. до н. е. — Александром Македонським.

12 Вавілонія — давня рабовласницька держава на півдні Месопотамії (нині — територія сучасного Іраку). Завойована персами

13 Інд — одна з найбільших рік Південної Азії в межах Китаю, Індії і Пакистану. Довжина 3180км. Бере початок у Тібетському нагір'ї, впадає в Аравійське море.

14 Согдіан (Согдіана, Согд, Согуд) — давня область у басейні річок Зеравшану і Кашкадар'ї (нині територія Таджицької та Узбецької РСР). У IV ст. до н. е. загарбана військами Александра Македонського, пізніше тут існувало автономне Самаркандське князівство.

15 Дарій. — Йдеться про Дарія І (Дар'явауша), перського царя з династії Ахеменідів у 522 — 486 рр. до н. е. Близько 518 р. до н. е. завоював північно-західну частину Індії, в 514 — 513 рр. до н. е. відбувся його похід на скіфів Південного Причорномор'я. За Дарія І почалися греко-перські війни.

16 Ассірія — стародавня рабовласницька держава., що існувала в Північній Месопотамії.

17 Персія — назва Ірану до 1935 р.

18 Афіни — рабовласницьке місто-держава (поліс), важливий економічний, політичний і культурний центр Стародавньої Греції.

19 Філіпп. — Йдеться про царя Македонії з 359 по 336 р. до н. е., батька Александра Македонського Філіппа II (бл. 382 — 336 до н. е.).

20 Скіфія — давня країна на території степової і лісостепової частин сучасної УРСР. Назва походить від племен скіфів, які панували тут у VII — III ст. до н. е.

21 Сіракузи — давньогрецьке місто-держава на південному сході Сіцілії, центр морської торгівлі Засноване близько 734 р. до н. е




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації