Поиск по базе сайта:
Загребельний павло син рибалки icon

Загребельний павло син рибалки

Реклама:



Скачати 206.72 Kb.
НазваЗагребельний павло син рибалки
Дата конвертації01.07.2013
Розмір206.72 Kb.
ТипДокументи
1. /8 клас/_. Гнатюк.doc
2. /8 клас/_. Драч/Балада про соняшник.doc
3. /8 клас/_. Драч/Крила.doc
4. /8 клас/_. Драч/Н_ж у сонц_.doc
5. /8 клас/_ван Франко/Boa constriktor.doc
6. /8 клас/_ван Франко/Гадки на меж_.doc
7. /8 клас/_ван Франко/Гр_є сонечко.doc
8. /8 клас/_ван Франко/Дивувалась зима.doc
9. /8 клас/_ван Франко/Каменяр_.doc
10. /8 клас/_ван Франко/Моя любов.doc
11. /8 клас/_ванченко Р..doc
12. /8 клас/_лар_он Кихвський.doc
13. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/Ой Морозе....doc
14. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/Ой, на гор_ вогонь горить.doc
15. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/П_сню про Байду.doc
16. /8 клас/_сторичн_ п_сн_/Розлилися крут_ бережечки.doc
17. /8 клас/А. Тесленко/Любов до ближнього.doc
18. /8 клас/А. Тесленко/Страчене життя.doc
19. /8 клас/Андр_й Малишко/Балада про комвзводу.doc
20. /8 клас/Андр_й Малишко/Балада про танк_ста.doc
21. /8 клас/Андр_й Малишко/В л_фт_.doc
22. /8 клас/Андр_й Малишко/П_сня про рушник.doc
23. /8 клас/Андр_й Малишко/Прометей.doc
24. /8 клас/Андр_й Малишко/Тесляр_.doc
25. /8 клас/Андр_й Малишко/Червоно-вишнев_ зор_.doc
26. /8 клас/Антоненко-Давидович/За ширмою (уривки).doc
27. /8 клас/Антоненко-Давидович/К_нний м_л_ц_онер.doc
28. /8 клас/Антоненко-Давидович/Слово матер_.doc
29. /8 клас/Антоненко-Давидович/Смерть.doc
30. /8 клас/Б. Гр_нченко/9 с_чня.doc
31. /8 клас/Б. Гр_нченко/Батько _ дочка.doc
32. /8 клас/Б. Гр_нченко/Без хл_ба.doc
33. /8 клас/Б. Гр_нченко/Брат на брата.doc
34. /8 клас/Б. Гр_нченко/Веснян_ сонети.doc
35. /8 клас/Б. Гр_нченко/Дзвоник.doc
36. /8 клас/Б. Гр_нченко/До прац_.doc
37. /8 клас/Б. Гр_нченко/Доки.doc
38. /8 клас/Б. Гр_нченко/Каторжна.doc
39. /8 клас/Б. Гр_нченко/П_д тихими вербами.doc
40. /8 клас/Б. Гр_нченко/Сам соб_ пан.doc
41. /8 клас/В. Малик.doc
42. /8 клас/В. Сам_йленко/Д_яч.doc
43. /8 клас/В. Сам_йленко/Ельдорадо.doc
44. /8 клас/В. Сам_йленко/Мр_я бюрократа.doc
45. /8 клас/В. Сам_йленко/На печ_.doc
46. /8 клас/В. Сам_йленко/Патр_от.doc
47. /8 клас/В. Сам_йленко/Патр_ота _ван.doc
48. /8 клас/В. Сам_йленко/Украхна.doc
49. /8 клас/В. Сам_йленко/Украхнська мова.doc
50. /8 клас/В. Сам_йленко/слова _ думки.doc
51. /8 клас/В. Симоненко/Баба Онися.doc
52. /8 клас/В. Симоненко/Вино з троянд.doc
53. /8 клас/В. Симоненко/Лебед_ материнства.doc
54. /8 клас/В. Симоненко/Ти знаєш, що ти людина.doc
55. /8 клас/В. Симоненко/Украхн_.doc
56. /8 клас/В. Стус/Весь обшир м_й...doc
57. /8 клас/В. Стус/На колимськ_м мороз_.doc
58. /8 клас/В. Стус/Присмерков_ сут_нки.doc
59. /8 клас/В. Стус/Сто рок_в як сконала С_ч.doc
60. /8 клас/В. Стус/Терпи, терпи....doc
61. /8 клас/В. Стус/Церква святох _рини.doc
62. /8 клас/В. Стус/Як добре те, .....doc
63. /8 клас/Винниченко/Кумед_я з Костем.doc
64. /8 клас/Винниченко/М_ж двох сил.doc
65. /8 клас/Винниченко/Сонячна машина.doc
66. /8 клас/Володимир Мономах.doc
67. /8 клас/Гриневичева Катря.doc
68. /8 клас/Гулак-Артемовський/Батько _ син.doc
69. /8 клас/Гулак-Артемовський/Дв_ пташки.....doc
70. /8 клас/Гулак-Артемовський/Пан та собака.doc
71. /8 клас/Гулак-Артемовський/Справжня добр_сть.doc
72. /8 клас/Гулак-Артемовський/Ц_кавий _ мовчун.doc
73. /8 клас/Карпенко-Карий/Бурлака.doc
74. /8 клас/Карпенко-Карий/Сто тисяч.doc
75. /8 клас/Коцюбинський/Дорогою ц_ною.doc
76. /8 клас/Коцюбинський/Подарунок на _менини.doc
77. /8 клас/Коцюбинський/Т_н_ забутих предк_в.doc
78. /8 клас/Л. Гл_бов/Ведм_дь-пас_чник.doc
79. /8 клас/Л. Гл_бов/Журба.doc
80. /8 клас/Л. Гл_бов/Кв_ти.doc
81. /8 клас/Л. Гл_бов/М_рошник.doc
82. /8 клас/Л. Гл_бов/Мальований стовп.doc
83. /8 клас/Л. Гл_бов/П_сня.doc
84. /8 клас/Л. Гл_бов/Соломяний д_д.doc
85. /8 клас/Л. Гл_бов/Цуцик.doc
86. /8 клас/Л_ТОПИС РУСЬКИЙ (фрагмент).doc
87. /8 клас/Л_на Костенко/Дума про брат_в Неазовських.doc
88. /8 клас/Л_на Костенко/М_й перший в_рш....doc
89. /8 клас/Леся Украхнка/Давня казка.doc
90. /8 клас/Леся Украхнка/Досв_тн_ огн_.doc
91. /8 клас/Леся Украхнка/Красо Украхни, Подолля!.doc
92. /8 клас/Леся Украхнка/На роковини Шевченка.doc
93. /8 клас/Леся Украхнка/Подорож до моря.doc
94. /8 клас/Леся Украхнка/Про Велета.doc
95. /8 клас/Леся Украхнка/Роберт Брюс.doc
96. /8 клас/Леся Украхнка/С_м струн.doc
97. /8 клас/Леся Украхнка/Скр_зь плач.....doc
98. /8 клас/М. Вороний.doc
99. /8 клас/М. Грушевський.doc
100. /8 клас/М. Рильський/Мова.doc
101. /8 клас/М. Рильський/На б_лу грудку впали....doc
102. /8 клас/М. Рильський/П_сня.doc
103. /8 клас/М. Рильський/Поле чорн_є....doc
104. /8 клас/Микитенко.doc
105. /8 клас/Назарук О..doc
106. /8 клас/Народн_ думи/Дума про Марусю Богуславку.doc
107. /8 клас/Народн_ думи/Дума про брат_в Азовських.doc
108. /8 клас/Народн_ думи/Дума про козака Голоту.doc
109. /8 клас/О. Олесь/Айстри.doc
110. /8 клас/О. Олесь/Гроза пройшла.doc
111. /8 клас/О. Олесь/Коли б я знав....doc
112. /8 клас/О. Олесь/Пот_к стол_ття.doc
113. /8 клас/О. Олесь/пекло.....doc
114. /8 клас/Олесь Гончар/Бригантина.doc
115. /8 клас/Олесь Гончар/Кресафт.doc
116. /8 клас/Олесь Гончар/Микита Братусь.doc
117. /8 клас/Олесь Гончар/Тронка.doc
118. /8 клас/П. Загребельний/Роксолана.doc
119. /8 клас/П. Загребельний/Син рибалки.doc
120. /8 клас/П. Загребельний/Учитель.doc
121. /8 клас/П. Тичина/Б_ля озера у л_с_.doc
122. /8 клас/П. Тичина/За вс_х скажу.doc
123. /8 клас/П. Тичина/Молодий я, молодий.doc
124. /8 клас/П. Тичина/На захист миру.doc
125. /8 клас/П. Тичина/Рондел_.doc
126. /8 клас/П. Тичина/Св_тає.doc
127. /8 клас/П. Тичина/Украхно моя....doc
128. /8 клас/П. Тичина/Хтось гладив ниви.doc
129. /8 клас/П. Тичина/Я утверждаюсь.doc
130. /8 клас/Павличко Д..doc
131. /8 клас/Пов_сть минулих л_т.doc
132. /8 клас/Пох_д князя _горя.doc
133. /8 клас/Р. Федор_в.doc
134. /8 клас/Руданський/Добре торгувалось.doc
135. /8 клас/Руданський/Зас_датель.doc
136. /8 клас/Руданський/Над колискою.doc
137. /8 клас/Руданський/Наука.doc
138. /8 клас/Руданський/П_сня.doc
139. /8 клас/Руданський/Павло Апостол.doc
140. /8 клас/Руданський/Павло Полуботок.doc
141. /8 клас/Руданський/Понизив.doc
142. /8 клас/С. Скляренко/Володимир.doc
143. /8 клас/С. Скляренко/Святослав.doc
144. /8 клас/Сенченко.doc
145. /8 клас/Слово о полку _горев_м.doc
146. /8 клас/Т. Осьмачка/Незм_нн_сть.doc
147. /8 клас/Т. Осьмачка/П_сня з п_вноч_.doc
148. /8 клас/Т. Осьмачка/Украхна.doc
149. /8 клас/Т.Г. Шевченко/_ван П_дкова.doc
150. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Гамал_я.doc
151. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Думи мох, думи.doc
152. /8 клас/Т.Г. Шевченко/За байраком байрак.doc
153. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Л_чу в невол_ дн_ _ ноч_.doc
154. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Минають дн_....doc
155. /8 клас/Т.Г. Шевченко/О думи мох....doc
156. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Тополя.doc
157. /8 клас/Т.Г. Шевченко/Утоплена.doc
158. /8 клас/Тельнюк.doc
159. /8 клас/Тютюнник/Вогник далеко в степу.doc
160. /8 клас/Тютюнник/Климко.doc
161. /8 клас/Улас Самчук.doc
162. /8 клас/л_топис русикй (посилання).doc
163. /8 клас/Є. Греб_нка/Будяк та Коноплиночка.doc
164. /8 клас/Є. Греб_нка/Ведмежий суд.doc
165. /8 клас/Є. Греб_нка/Горобц_ та вишня.doc
166. /8 клас/Є. Греб_нка/Леб_дь _ гуси.doc
167. /8 клас/Є. Греб_нка/Пшениця.doc
168. /8 клас/Є. Греб_нка/Рибалка.doc
169. /8 клас/Є. Греб_нка/Украхнська мелод_я.doc
170. /8 клас/Є. Греб_нка/Човен.doc
Гнатюк Іван Новоє лєтоісчесленіє (збірка)
Іван драч балада про соняшник
Новорічна казка Через ліс-переліс
Не отблеск, отблеском рожденный, Ты по себе свой край оставь
Boa cоnstrktor повість
Ся нитка зелена, що, мов тота гадина, Отеє здовж загону снує
Грiє сонечко! Усмiхається небо яснеє
Дивувалась зима: Чом се тають снiги
Каменярi
Вона так гарна, сяє так Святою, чистою красою
Іванченко Раїса
Закон 1 І благодать 2 Про закон, Мойсеєм даний, І про благодать та істину, що були Ісусом Христом, І як закон одійшов, а благодать І істина всю землю сповнили, І віра на всі народи поширилась, І на наш народ руський. І похвала кагану 3
Ой ти, морозенку
Ой на горі вогонь горить ой на горі вогонь горить
Пісня про байду в цариграді на риночку
Розлилися круті бережечки
Любов до ближнього
Страчене життя повiсть
Андрій малишко балада про комвзводу
Андрій малишко балада про танкіста
Андрій малишко в ліфті
Андрій малишко пісня про рушник
Андрій малишко прометей
Андрій малишко теслярі
Червоно-вишневі зорі віщують погожий схід, Ти, може, мене й забула, не бачила стільки літ?
Борис антоненко-давидович за ширмою
Борис антоненко-давидович «кінний міліціонер»
Борис антоненко-давидович слово матері
Борис антоненко-давидович смерть
Вони йшли повні віри й надії
Борис грінченко батько та дочка
Борис грінченко
Борис грінченко брат на брата
Борис грінченко весняні сонети
Борис грінченко
Праця єдина з недолі нас вирве: Hумо до працi, брати!
Борис грінченко доки
Каторжна так її всі звали. Унеси дров у хату, чи чуєш, каторжна ти! кричала мачуха
Борис грінченко під тихими вербами
Борис грінченко cam собі пан
Володимир Малик фірман султана
Володимир самійленко діяч
Володимир самійленко
Володимир самійленко мрія бюрократа
Українська патріотична дума Хоч пролежав я цілий свій вік на печі
Два хлопці укупі стояли, а третій дививсь оддалі
Патріота іван що за славний патріота
Ти звеш мене, й на голос милий твій з гарячою любов'ю я полину
Українська мова пам'яті Т. Г. Шевченка Діамант дорогий на дорозі лежав
Слова І думки ми бажаєм волю дати
У баби Юнисі було три сини. У баби Онисі синів нема
Вино з троянд новели та гуморески
Лебеді материнства
Ти знаєш, що ти людина. Ти знаєш про це чи ні?
Коли крізь розпач випнуться надії І загудуть на вітрі степовім
Весь обшир мій чотири на чотири. Куди не глянь то мур, кутор і ріг
На колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми
Присмеркові сутінки опали, сонну землю й душу оплели
Сто років як сконала Січ. Сибір. І соловецькі келії
Терпи, терпи терпець тебе шліфує, сталить твій дух тож і терпи, терпи
Церква святої Ірини криком кричить із імли
Як добре, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест
Винниченко володимир з костем сталася чудна кумедія
Винниченко володимир між двох сил
Винниченко володимир сонячна машина
Всеволодом Ярославичем І Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина IX мономаха
Гриневичева катря шоломи в сонці хата без даху І
Гулак-Артемовський Петро Батько та син
Гулак-Артемовський Петро Дві пташки в клітці
Гулак-Артемовський Петро Пан та собака
Гулак-Артемовський Петро Справжня добрість Писулька до Грицька Прокази
Гулак-Артемовський Петро Цікавий і Мовчун
Карпенко-Карий Іван бурлака
Карпенко-Карий Іван сто тисяч
Михайло коцюбинський дорогою ціною
Михайло коцюбинський подарунок на іменини
Михайло коцюбинський тіні забутих предків
Глібов леонід ведмідь-пасічник
Стоїть гора високая, Попід горою гай
Глібов леонід квіти
Глібов леонід мірошник
Глібов леонід мальований стовп
Скажіть мені добрі люди, в кого я вдалася
Глібов леонід солом'яний дід
Глібов леонід цуцик
Літопис руський (фрагмент)
Ліна костенко дума про братів неазовських
Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні
Може б, хто послухав казки? Ось послухайте, панове!
Досвітні огні ніч темна людей всіх потомлених скрила
Красо України, Подолля! Красо України, Подолля!
На роковини вірш присвячено Т. Г. Шевченку
Подорож до моря (Посвята сім'ї Михайла Ф. Комарова)
Давно, в дитячий любий вік, в далекім ріднім краю я чула казку. Чула раз, а й досі пам'ятаю
Роберт брюс, король шотландський
Посвята дядькові Михайлові
Скрізь плач, і стогін, і ридання, Несмілі поклики, слабі
Микола вороний євшан-зілля1[1]
Грушевський Михайло
Треба доглядати наш сад
На білу гречку впали роси, Веселі бджоли одгули
М. В. Лисенкові Вийся, жайворонку, вийся
Поле чорніє. Проходять хмари, Гаптують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари
Іван микитенко вуркагани
Осип назарук роксоляна
Дума про марусю богуславку
Дума про трьох братів азовських
Дума про козака голоту
Олександр олесь айстри
Олександр олесь
Олександр олесь
Потік століття зносив гніт, Терпів ярмо й сваволю
Пекло, здавалось, було в ту годину… Грім божевільний стогнав і ревів
Гончар олесь бригантина
Гончар олесь кресафт
Гончар олесь микита братусь
Гончар олесь тронк а
Загребельний павло роксолан а
Загребельний павло син рибалки
Загребельний павло учитель
П. Тичина біля озера у лісі
За всіх скажу
Молодий я, молодий. Молодий я, молодий
На захист миру (на всесоюзній конференції прихильників миру в москві у вересні 1949 p.)
Іду з роботи я, з завода маніфестацію стрічать
Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму
Україно моя, моя люба Вкраїно, Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?
Хтось гладив ниви
Я утверждаюсь я єсть народ, якого Правди сила
Нема в Рабів облич, лишень тіла, Страшні створіння ці безумислові
З богом починаєм. Отче, благослови
Слово про ігорів похід
Єрусалим на горах
Добре торгувалось
Гнався постом засідатель На чиюсь біду
Над колискою Спи, дитя моє, ти життя моє!
Дочекався я Свого святонька
Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину
Павло апостол1
Павло полуботок1
П'є-гуляє у неділю На коршомці Гарасим
Книга перша син рабині розділ перший 1
Книга перша княгиня I рабиня
Діоген1
Святослав гординський слово про ігорів похід
Прозорого серця висока погода сьогодні пустила над світом плисти
Пісня 3 півночі (Колоніальні настрої в дореволюційній руській армії) Лірична поема Частина І
Шляхи мої неміряні, гори мої неважені
Було колись в Україні Ревіли гармати
Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі Із нашої України!
Думи мої, думи мої
За байраком байрак. А там степ та могила
Лічу в неволі дні І ночі І лік забуваю
Минають дні, минають ночі, Минає літо; шелестить
О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю
По діброві вітер виє, Гуляє по полю
Вітер в гаї не гуляє Вночі спочиває
Грає синє море
Григір тютюник вогник далеко в степу
Григір тютюник климко
Частина перша куди тече та річка
8 клас
Гребінка євген будяк та коноплиночка «Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?»
Гребінка євген ведмежий суд
Гребінка євген горобці да вишня
Гребінка євген лебедь I гуси
Я бачив, як пшеницю мили: То щонайкращеє зерно
Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь! Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!
Гребінка євген українська мелодія
Заграло, запінилось синєє море, І буйнії вітри по морю шумлять

ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ ПАВЛО

СИН РИБАЛКИ

 

Коли Гриша Скрипка з двома студентами історичного факультету приніс в профком зібрані для будівників Каховки книги, там вже були представники всіх факультетів і, виявляється, чекали лише на істориків.

— Отже, — сказав Гриша, — книги зібрали, а далі що?

— А далі їх повезуть наші спортсмени, — відповіли йому.

— А точніше? — поцікавився Скрипка.

— На шлюпках. Шлюпочний перехід Дніпропетровськ — Каховка, — відповів той же студент.

— Гаразд, — пробурмотів Скрипка, — приймайте книги, ось список.

А про себе вирішив будь-що-будь добитись права бути учасником переходу.

Наступного дня Гриша пішов до завідуючого кафедрою фізкультури майстра спорту Мартюхіна. Мартюхін критично оглянув Гришу з голови до ніг, затримав погляд на нипуклих біцепсах студента і сказав:

— На жаль, у похід підуть тільки особи, що мають спортивний розряд. Почесно й відповідально, от!..

Переконувати будь в чому Мартюхіна було марно. Це Гриша знав. І все ж, не думаючи про наслідки, він хоробро випалив:

— Та я ж усе життя на морі прожив, я ж син рибалки!.. Що я, гірше за ваших розрядників гребтиму?

— Можна подивитись, — здвигнув плечима Мартюхін, — завтра на водній станції.

— Ого, — подумав Скрипка, — я, здається, вскочив в історію.

Скрипка виріс у далекому степовому районі. Дніпро був першою рікою, яку він побачив, і гребти хлопець, звичайно, не вмів. Та відступати вже було нікуди.

Ввечері Гриша одягнув білі штани «фантазія» і попрямував до парку імені Шевченка. Він довго тинявся біля причалу, де можна було взяти напрокат човна, потім, наважившись, підійшов до каси і купив квитка. Черговий, величезний дідуган, з матроською гвардійською стрічкою в петлиці синього кітеля, приніс два важких весла, показав Скрипці човна і попередив, щоб той не затримувався пізніше одинадцятої.

— А то я вас знаю, студентів, — сердито пробасив він.

Дід відштовхнув човна, і той так загойдався, що Скрипка ледве встояв на мостках. Спробував приладнати весла, але вони чомусь не влазили в кочетки: були занадто товсті. Тоді він почав розгинати кочетки. Тимчасом човна знесло течією до набережної, де гуляла молодь. Нарешті Гриша вставив весла і гребнув. Праве весло полізло мало не під саме днище човна, а ліве сковзнуло по воді і обдало фонтаном бризок не тільки весь човен, але й самого гребця і нові штани «фантазія». На березі засміялись:

— Гей, тюльчин флот, тримайсь за берег!

— Дивись, в Чорне море занесе!..

Гриша підняв ліве весло і спробував гребти лише одним правим. Човен закрутився на одному місці дзиґою. Тоді Скрипка, зціпивши зуби, почав поволі підгрібати обома веслами, всю свою увагу зосереджуючи на неслухняній лівій руці.

Повернувся він через годину, вкрай змучений, з палаючими долонями і весь мокрий.

— Комарі, — сказав він черговому, — просто ніякого порятунку...

— Еге ж, — відповів той, розглядаючи зіпсовані кочетки, — бачу...

Був червень і ні про які комарі в тих місцях не могло бути й мови.

— Весла не влазили, — пояснив Гриша, — ви, певне, не від того човна дали.

— Еге ж, не від того, — пробурмотів старий матрос, — а ти, мабуть, вперше ці весла в руках тримаєш і не знаєш, яким кінцем їх в кочетки вставляти...

— Ге-ге, та я ж син рибалки, а ви говорите, вперше, — хоробро заявив Скрипка.

— Розкажи своєму лисому татові, — буркнув старий гвардієць і відвернувся, не бажаючи продовжувати розмову з таким безсовісним брехуном.

Вночі Скрипці приснилось, що він моряк парусного флоту, а потім приверзлась двійка по древнеросійській мові, яку мав завтра здавати.

Коли Гриша прийшов вранці до університету, в коридорі вже товпились студенти і ніхто не одважувався першим заходити до аудиторії, де сидів найсуворіший в університеті екзамінатор Семен Йосипович. Нарешті, сам Семен Йосипович відчинив двері, визирнув в коридор, обвів усіх присутніх насмішкуватим поглядом і сказав:

— Через три години я йду в відпустку. Хто не здасть заліка зараз, матиме нагоду бачити мене лише через три місця. Отже, прошу!..

Скрипка пішов першим. Йому попалась множина іменників, і треба було вияснити багато цікавих речей, як, наприклад, чому ми пишемо «леса» і «города», але «тракторы», а не «трактора» і так далі. Гриша почав пояснювати, ковтаючи слова і поспішаючи, немов на пожежу.

— Та ви, бачу, теж у відпустку поспішаєте, — засміявся Семен Йосипович.

— Розумієте, — гаряче зашепотів Скрипка, — мені треба готуватись до шлюпочного переходу в Каховку...

— А-а, — протягнув Семен Йосипович, виводячи в Гришиному матрикулі залік.

Гриша помчав на водну станцію «Наука». Там було повно людей. Одні стрибали з вишок, другі плавали, треті веслували, працюючи одними руками, випрямивши корпус, виграючи веслами, мов трісочками. Мартюхін з якимись хлопцями в полотняних костюмах пив під тентом лимонад.

— А-а, син рибалки, — сказав він, побачивши Гришу, — зараз, зараз. Піди он до того бона, знайди там на березі Жору Колікова і скажи йому, щоб він пройшовся з тобою до острова, а ми подивимось...

Жору Гриша особисто не знав. Вчився Коліков на хімічному факультеті, а хіміків історики звали «миловарами» і знайомства з ними не підтримували. Але на комсомольській конференції він голосував за його кандидатуру, і тепер той завідував у комітеті комсомолу фізкультурним сектором.

Коліков сидів на піску, дивився на Дніпро і креслив пальцями навколо себе загогулини.

— Товаришу Коліков, — покликав його Гриша, Коліков повільно, неохоче повернувся. І коли Гриша побачив його обличчя, він зрозумів, що в Каховку попливе хто завгодно, тільки не студент Скрипка. Обличчя Колікова було таким сердитим, таким невдоволеним, що Скрипка навіть зупинився.

— Заріже, — подумав він, — цей мене заріже, як раз плюнути...

Все ж передав Колікову наказ Мартюхіна. Коліков, не відповідаючи, знову повернув голову до річки. Гриша теж подивився в той бік і поміж безлічі човнів побачив маленький двовесельний ялик і на ньому дівчину, схожу чи то на русалку, чи то на казкову богиню, чи то ще на щось невимовно прекрасне й досконале. Дівчина поступово віддалялась від берега, і на обличчі її сяяла така щира посмішка, що Скрипка теж усміхнувся, хоч було йому зовсім не весело.

Коліков махнув дівчині своєю ручищею, завбільшки з весло, вона у відповідь теж затріпотіла своєю ручкою.

— Амба, — вирішив Скрипка, — перед ці красунею він з мене хтозна й що зробить.

Коліков підвівся і пішов за веслами. Був він височенний на зріст, сухий, мов з вірьовок сплетений, і засмаглий аж чорний. Скрипка подивився на свої білі руки й від засмучення навіть сплюнув: куди там йому змагатися з таким жилавим чортом.

Вони взяли весла і сіли в човни. Гриша похапцем відштовхнувся від берега, щоб хоч трохи випередити Колікова, вставив весла в кочетки й загнав їх глибоко в воду. Весла зігнулись в дугу, м'язи на руках у Гриші надулися, мов волейбольні м'ячі, човен стрибнув метрів на п'ять вперед і зупинився. Поки Гриша виводив весла на поверхню, поки знову запускав їх в глибину, щоб гребонути як слід, Коліков кількома невловимими поштовхами догнав Скрипку і, еластично працюючи руками, пішов уперед, зовсім не турбуючись про напарника. Гриша спробував брати веслами мілкіше, але прорахувався, весла сковзнули по воді, він втратив рівновагу й ледве ,не впав.

Далеко-далеко попереду почувся бадьорий дівочий сміх, але Скрипці ніколи було оглядатися й роздивлятись, хто там сміється.

Коліков все віддалявся і віддалявся, легко, без напруження, працюючи самими руками, в той час як Скрипка лягав на весла майже животом.

— І для чого я за нього голосував ? — гірко подумав він, обливаючись потом не стільки від зусиль, скільки, від страху за те, що ось зараз все стане відомим, ніхто не візьме його в похід і соромно буде дивитись у вічі і Мартюхіну, і Семену Йосиповичу, і, можливо, отій красивій дівчині, яка, мабуть, теж з університету.

І Скрипка, заплющивши очі, закусивши до болю губу, гріб, гріб, гріб... Він не бачив Колікова, але відчував спиною, всім своїм єством, як з кожним помахом весел збільшувалась відстань між човнами. Було видно, як на березі Мартюхін кинув свій лимонад і вийшов з-під навісу, дивлячись на їхні човни.

— Товаришу Коліков, — тихенько покликав Скрипка.

Човен Колікова вже летів стрілою в бік фарватера. Гриша озирнувся ще раз і сказав на цей раз вже голосніше:

— Товаришу Коліков, на хвилиночку!..

Коліков не змінив темпу, в його обличчі не здригнулась жодна рисочка.

— Заріже, — втративши всяку надію, подумав Гриша. — Та ще тут дівчина...

І, відчуваючи, що в нього от-от лопнуть всі жили, Гриша почав бити веслами по зрадливій воді, намагаючись хоч на метр наблизитись до човна Колікова.

— Товаришу Коліков, — востаннє вигукнув він, — та не можу ж я не поїхати в Каховку, зрозумійте ж!...

І в цю хвилину справа від себе Гриша побачив біло-червону корму, а потім і Колікова, що сидів так же прямо і методично опускав і підіймав весла, як і раніше. Була лиш невловима на перший погляд розслабленість в його рухах, та Скрипка не помітив цього.

«Ага. вклякнув!» подумав він і вирішив ще натиснути, щоб перегнати Колікова і остаточно довести свою перевагу, коли не в техніці веслування, то в мускулатурі. Але човен Колікова йшов поряд, мов прив'язаний. Коли зовсім знесилений Гриша погнав свого човна повільніше, повільніше пішов і Коліков. Мартюхін повернувся під тент і, мабуть, знову взявся за свій лимонад. Гриша краєчком ока побачив човен дівчини, яка, очевидно, чекала на них, і тільки тепер раптом зрозумів, що Коліков виручив його; приховав його невміння.

— Ех, товаришу Коліков, — гаряче сказав Гриша, — а я ж думав...

— Що я бачу, — почувся за його спиною голос, — нашого чемпіона майже перегнали?

Сповнений неприязні до незнайомої дівчини, перед якою він ледве не осоромився, Гриша подумав, що голос в неї такий, ніби вона набрала повний рот води й пробує засміятись.

«Як у іволги», подумав Скрипка.

А дівчина вже заїхала своїм яликом між їх човнів і простягала Гриші руку.

— Варя... з філологічного...

І Гриша побачив, як навіть Коліков, похмурий і замкнутий Коліков, посвітлішав і усміхнувся.

— А оце. Варю, — сказав він цілком серйозно, — син рибалки.

 

* * *

 

Екзамени тяглися неймовірно довго, і Гриша ніяк не міг діждатись дня відплиття. Варю він бачив після того випадку лише раз та й то здалеку, так що не вдалося й поговорити. Коліков був призначений командиром переходу, що Скрипці не зовсім подобалося: він боявся Колікова, хоч і був вдячний йому.

В день від'їзду Гриша так хвилювався, що приїхав на пристань першим, і йому довелося більш за всіх возитися з вантаженням човнів. Книжки ледве вмістилися в трьох шлюпках. А ще ж треба було взяти намети, запас продуктів, аптечки і іншу всячину, від одного переліку якої наморочилась голова.

Варя з'явилась разом з Коліковим і почала командувати: її призначили завгоспом чи що. Вона їхала в командорській шлюпці. Гриша теж потрапив в цю шлюпку і зрадів, що буде разом з Варею, але в той же час він соромився Колікова, який знав його таємницю.

Та от все навантажено, виголошені останні промови, учасники переходу вишикувались, тричі вигукнули: «Фузкульт-ура!» і розбіглись по шлюпках.

Коліков дав команду, вісімнадцять весел дружно вдарили, — похід розпочався.

Пропливли під мостом, обігнули невеличку піщану кіску і пішли паралельно Комсомольському острову.

Варя весь час сиділа позаду Гриші, і він відчував на своїй шиї її тепле дихання.

— Між іншим, — почав Гриша, — Комсомольський острів, біля якого ми пропливаємо, називався раніше Монастирським. У дев‘ятому столітті тут був збудований монастир, і його відвідували в свій час навіть київські князі: Ольга, Володимир, Мстислав Удалий...

— Ой, — здивувалась Варя, — звідки ви все це знаєте?

Гриша помітив, що Варя вміє дивуватись всьому з щирою і чарівною безпосередністю.

— А в 1240 році, — продовжував він, — монастир був зруйнований татарами...

Захопившись історією, Гриша зовсім забув про весло. Він забризкав переднього гребця, потім, втративши рівновагу, ледве не впав назад, на Варю. В шлюпці засміялись. *

— Та ви, товаришу, — сказала Варя, — добрий історик, а гребти не вмієте!..

Гриша почервонів і замовк.

Поминули міські пляжі, водні станції, ліворуч з'явилося гирло Самари, праворуч розкинулось на березі велике селище.

— І це все наше місто! — захоплено вигукнула Варя.

— Ні, — знову не витримав Гриша, — це Лоцманська Кам'янка. Он бачите, з води стирчать два камені — то залишки колишнього острова Московського. Тепер його залило водою озера Леніна. А колись тут причалювали судна, брали місцевих лоцманів і тільки тоді йшли через пороги до Хортиці...

— Як це все цікаво! — шепотіла Варя майже над самим його вухом. Гриша не зрозумів, що саме цікавило Варю: те, що він розповідає, чи, може, те, що вона бачить зараз на місці древніх островів і порогів. У всякому разі він уже був певний, що недарма сидів у бібліотеці перед від'їздом і перечитував описи Дніпра, зроблені ще в сімнадцятому столітті.

Дув міцний зустрічний вітер. По широкій поверхні ріки нескінченними табунами бігли хвилі, вітер зривав з них білі кучеряві гребінці піни й гнав на берег. Гриша дуже втомився, долоні горіли, наче в них насипали жару. Він непомітно опустив одну руку у холоднувату воду, але в ту ж мить за спиною в нього почувся гарячий шепіт Варі:

— Що ви робите?

Гриша похапцем, наче злодій, вихопив руку з соди.

Під'їхали до села Кодаки. Гриша зразу ж почав розповідати, що тут був перший дніпровський поріг — Кодацький, що навпроти нього в 1635 році француз Боплан збудував для польських панів фортецю, яку захопив потім один із соратників Богдана Хмельницького — отаман Шумейко.

Коліков з корми несподівано перебив:

— У Кодаках Федоров народився, двічі Герой Радянського Союзу, а Саша Матросов, так той у самому Дніпропетровську...

— Доки вже ми проти вітру будемо плисти?

— Давайте до берега, — в свою чергу перебила його Варя.

Варю підтримали й на інших шлюпках. Причалили до берега. Варя відкрила аптечку й почала бинтувати гребцям руки. Гриша вирішив своїх долоней не показувати зовсім, бо вони були вкриті величезними пухирями, які вже полопалися. Він все ще боявся, що Коліков причалить де-небудь до берега й скаже:

— Злазь. Нам такі не підходять...

Та Коліков сам підійшов до Гриші й тихо сказав йому:

— Ти піди до Варі, помаж руки йодом і перебинтуй, а то зовсім погано буде. Я ж сам колись починав, то знаю. Йди...

Надвечір, як і передбачав Коліков, вітер вщух. Можна було плисти вниз, використовуючи силу течії. Правда, течія тут була слабка: відчувалась близькість греблі Дніпрогесу, яка затримувала воду. Ніч була темна й тиха. Подекуди правий берег нависав над водою безформною масою, і важко було визначити, де кінчається берег, а де тінь од нього. Яскраво горіли білі й червоні вогні бакенних ліхтарів.

Коліков вів за собою шлюпки і нікому не довіряв керма. Було вже після півночі, коли на весла сіла Варя.

— Ти ще не відпочивав? — здивувалась вона.

— Та ще, — з усмішкою в голосі сказав Коліков.

— Зараз же мені лягай, — сердито наказала Варя, — а то завтра будемо шлюз проходити, а ти сонний...

Той промовчав.

— Та ти мене чуєш? — нетерпляче вигукнула Варя.

— Чую...

— Ой, упертий же! Товаришу історик! — покликала дівчина Гришу.

Гриша, який вже давно не спав, зробив вигляд, ніби щойно прокинувся.

— Сядьте на кермо, хай командор відпочине, — розпорядилась Варя.

Гриша обережно перебрався на корму й став проти Колікова. Коліков ще трохи посидів, наче роздумуючи, чи довіряти Гриші кермо.

— Йти фарватером, так тримати.

— Та що він, маленький? — вступилася за Гришу Варя.

І Гриша сів на місце командора.

— Тиша яка, — сказала Варя, — на морі, мабуть, так і не буває?

— Чого там, — безтурботно відповів Гриша, — буває...

Варя зітхнула, їй, очевидно, стало жаль, що вона ще ніколи не бачила моря.

— І шлюпки там, мабуть, не такі, особливі, — продовжувала вона.

— Пароплав!.. — вигукнув Скрипка. З-за повороту ріки виринув високий, уквітчаний різнобарвними вогнями силует пасажирського пароплава. Гриша круто взяв до берега, але пароплав, здавалось, йшов просто на шлюпку. Тоді він підвернув ще кермо, і раптом почув, як під човном щось зашипіло.

— Приїхали, — засміялась Варя, — на мілину сіли. Давайте швидше відштовхуватись, а то хвилею накриє. Знаєте, яку пароплав хвилю здійме?

Поки тицькали веслами в чорну воду, пароплав прошумів мимо, і було чути, як позаду нього об недалекий берег розбиваються великі хвилі.

— Ставте носа напроти хвиль! — крикнула застережливо Варя.

Перший вал високо підкинув ніс шлюпки і підняв його так, що Гриша на мить опинявся нижче Варі, потім вали побігли один за одним і так загойдали шлюпку, ніби хотіли розломити її навпіл. Коли, нарешті, вибрались на фарватер, виявилося, що дві інші шлюпки пройшли вперед.

— Доженемо? — тихо запропонувала Варя.

— Хай собі йдуть, — байдуже мовив Гриша. ;

Та дівчина вже налягала на весла.

— Що ви там під берегом тирлувались? — спитав їх сонний голос з задньої шлюпки, — а ще флагмани...

— Ми по морю звикли плавати, — завзято гукнула Варя, — а тут нам тісно...

Пропустили ще один катер, який ішов зверху, розминулися з буксиром. Варя, щоб не заснути, розпитувала Гришу про море, про риб, про шторми, а він відповідав їй все, що знав із книжок, почуваючи, що дедалі більше забріхується і не може зупинитися.

Фарватер був добре освітлений, але часто бакени забігали кудись убік, наче їх навмисне ховали від очей Гриші. Одного разу він зовсім збився і взяв вліво від білого бакена.

— Ге-ей! — гукнули на задній шлюпці. — Спите, чи що!..

Та вже було пізно. В ту ж мить Варя безпорадно смикнула, весла і злякано повідомила:

— За весла щось схопило... Гриша відчув, що кермо теж не слухається, ніби воно раптом занурилося в густу смолу.

— Тут ціле Саргассове море, — ніяково вигукнув він.

— Що ж тепер робити? — прошепотіла Варя. Гриша бачив, як повільно проходять вперед сигнальні вогні шлюпок. «От тобі й син рибалки!» подумав він. Варя виплутувала весла з цупких водоростів. Шлюпка різко хиталася. В цей час на корму метнулась висока темна постать.

Міцна рука відсторонила Гришу від керма, і тихий, але владний голос командора мовив:

— Сідай на весла!

 

* * *

 

Шлюз Дніпрогесу проходили разом з пароплавом «Комсомол». Коли відкрилися ворота третьої камери і шлюпка випурхнула в нижній б'єф, всі ахнули від несподіванки. Тут одразу починався древній Дніпро з сірими гранітними валунами впоперек течії, а над ним на кілька десятків метрів здіймалась угору залізобетонна підкова греблі. Дніпровська вода, яка так довго нудилась у верхньому водоймищі, з шумом виривалася з-під рожевої будівлі гідростанції і, омиваючи знамениту Хортицю — великий зелений острів, — розділялась на два рукави, один з яких ішов повз Запоріжжя, а другий, немов канал, прямував у степ, куди бігли стрункі щогли високовольтної передачі.

Сильна течія в ту ж мить підхопила шлюпки і понесла їх мимо прибережних складів і будиночків, що ліпилися на крутих кам'янистих схилах лівого берега, мимо рибальських човнів і караванів порожняку, які чекали своєї черги, щоб пройти шлюз.

Далеко попереду в червоних променях вечірнього сонця виникли гігантські прольоти Хортицького мосту.

Гриша через плече поглядав вперед, бачив цей міст, багряні води ріки і волосся Варі, що світилося рожевим світлом. І як тільки він помічав це волосся і чув голос Варі, в голову йому лізли вірші:

Я жду и теперь, как когда-то,

Ты только смотри — не просрочь:

Видишь: уж якорь заката

Бросает днепровская ночь...

Вірші були безглузді, Гриша не пам'ятав навіть, звідки він їх взяв, і все ж таки вони не виходили з голови. «Видишь: уж якорь заката... Видишь: уж якорь заката...» вертілося в мізку, і ставало чомусь радісно і разом з тим сумно, немов від хорошої музики.

— Видишь: уж якорь заката бросает днепровская ночь, — пробурмотів він.

— Що це ви декламуєте, нещасний історику? — запитала Варя.

— Вірші, — сказав Гриша.

— Зараз буде дощ, — повідомив Коліков.

Йому ніхто не повірив.

— Гришо, — попрохала Варя, — читайте краще вірші. Це наш командор вам просто заздрить: він абсолютно не розуміє поезії...

Але сонце швидко ховалось за щільну стіну хмар, стало темніти, по річці пробіг вітерець, який щохвилини міцнішав. Коліков скомандував ставити паруси. Шлюпки понеслися, втікаючи від вітру й дощу, обіцяного командором, але так і не змогли втекти.

Дощ наздогнав шлюпки на самій середині ріки. Він налетів косим крилом, крупні краплі хльоснули по воді, потім по шлюпках, вмить намочили студентів, і незабаром навколо чулися лише глухий шум, збуджені вигуки змокрілих студентів та десь неподалік густі гудки буксира, що давав знати про своє наближення.

Варя дістала прозорий целофановий плащик і накрилась ним. Всі, хто був у командорській шлюпці, зі сміхом полізли під плащик, поліз і Гриша Скрипка.

— Розумові центри захищайте! — бадьоро вигукнув хтось і натягнув плащ над головами. Гриша щільніше притулився до Варі і раптом відчув, яка вона м'яка й гаряча, незважаючи на те, що одяг на ній мокрий від дощу, і що замість того, щоб відсунутись, вона немов ще міцніше притиснулась до його плеча і сиділа тихо, нерухомо, широко розкривши свої довгасті красиві очі, ніби прислухаючись до чогось незвичайного.

А на кормі самотньо сидів командор переходу Коліков, і дощ нещадно періщив його спину і плечі.

 

* * *

 

На привалі Варя раптом заявила, що їй хочеться свіжої риби.

— Голосую: хто за? — крикнула вона.

Пропозицію прийняли одностайно. Один утримався. Утримався Скрипка. Варя помітила це і радісно заплескала в долоні.

— Дивіться: він скромничає! Син рибалки боїться, що ловити рибу доручать не йому, а комусь іншому! Але кому ж її ловити, коли не синові рибака!..

Відступати було нікуди, та Скрипка вирішив відбутися жартом.

— У рибаків же снасті, — сказав він, — а без снастів рибу ловлять не рибаки, а тільки ті, що римуються з цим словом...

Несподівано на третій шлюпці знайшовся перемет гачків на тридцять. І поки всі учасники переходу влаштувались на березі для відпочинку, Гриша взяв шлюпку й поїхав в затоку, відгороджену від Дніпра неширокою піщаною кіскою. Наживляти гачки було нічим, і Скрипка вирішив використати залишки краківської ковбаси, яку він купив на дорогу. «Все одно м'ясо», — вирішив він. Нарізав ковбасу шматочками, нанизав їх на гачки і кинув перемет у воду, обмотавши вільний кінець навколо руки. З берега долинав сміх, вигуки, потім звідти потягнуло солодким димком багаття. Гриша прив'язав шлюпку до куща, ліг в ній і непомітно заснув.

Коли він прокинувся, сонце вже котилося вниз. Вода в затоці освітилась до самого дна косими променями, і було видно, як серед дивовижних сірих підводних квітів плавають великі й малі рибини. Було видно також перемет з безліччю гачків. Риба плавала навколо, позирала на краківську ковбасу, але не клювала. Гриша смикнув за шворку і зайвий раз переконався. що риба, незважаючи на всю свою дурість, не пішла на такий відкритий і безсоромний обман. Доводилось повертатись з порожніми руками.

— Де ж ваша риба? — запитала його Варя.

— Риба? — роблено безтурботно перепитав Скрипка. — Тю-тю! В воді риба, де ж їй бути ще?

Йому було страшенно ніяково. Боявся, що от зараз Коліков встане і скаже: та не слухайте ви його, товариші, — він же такий син рибалки, як я син президента Індії...

Та Коліков взяв шлюпку і, ні слова не кажучи, поплив у Нікополь.

Повернувся він через годину і привіз з собою кілька в'язок бичків.

Бички він роздав по всіх шлюпках і жартома запевнив, що коли цю штуку засмажити, а потім вийняти хребет, то бичок перестає бути бичком. а перетворюється в пиріжок з м'ясом. Варя хотіла, здається, сказати щось ущипливе про сина рибалки, але Коліков попередив її і, щоб не думали, що він наловив бичків у Дніпрі, заявив: '

— Бички — морські. В Нікополі ними весь базар запруджений...

 

* * *

 

До Каховки вже було недалеко, коли з'ясувалось, що шлюпки прибудуть раніше призначеного строку, не в неділю, як передбачалося, а в суботу ввечері. Ще з Дніпропетровська обговорювалися всі подробиці зустрічі з будівниками, Варя всю дорогу писала привітання, тренувались кричати «фізкульт-ура!», а тепер виходило, що приїдуть вони вночі, і ніхто їх не зустрічатиме.

Заходило сонце, коли пропливали повз якийсь древній монастир, підземні ходи якого виднілись прямо в дніпровських кручах. Через якусь годину мала бути Каховка.

Швидко темніло. Зорі поступово заповнювали весь простір над головами і тихо миготіли своїми голубими й золотистими очами. Ріка поширшала, і темні тіні засинаючих дерев на берегах відійшли вдалину.

— Де ж Каховка? — нетерпляче запитала Варя.

І раптом різонуло яскравим світлом. Спочатку засяяв правий берег, де був Борислав, потім з-за коліна ріки блиснули вогні лівого берега, на якому стояла Каховка, і вже через хвилину вони злилися в суцільну хистку стіну засліплюючого світла, що перегороджувало ріку впоперек.

— Як прекрасно! — прошепотіла Варя. Всі підняли весла, немов боячись злякати тишу, і виразно почули далекий шум, тонкі гудки пароплавів біля причалів, брязкіт металу, сигнали автомашини.

Шлюпки обходили великий острів, що розділяв у цьому місці ріку на два рукави. Вздовж усього берега тягнулась піщана смуга, така світла, що її виразно було видно навіть у темряві. Далі здіймались кучеряві верби й осокори. Дивно було спостерігати поряд з Каховкою, де все шумить і вирує, такий от тихий і мирний острів.

— А от поставлять греблю — і острів опиниться на дні Каховського моря, — з ледь вловимим сумом промовила Варя.

— Туди йому й дорога, — присвиснув Гриша.

— Багато ви розумієте, — образилась Варя, — взагалі хлопчаки не вміють відчувати ніякої краси...

— Це ще як сказати, — загадково вимовив Скрипка.

Коліков направив шлюпку до острова. Вирішили перечекати до ранку, щоб прибути до каховської пристані тоді, коли їх повинні зустрічати будівники.

Скрипка вирішив сьогодні ж, не відкладаючи, розповісти Варі про все, що було в нього на душі: і про свій обман, і про допомогу Колікова, і про свої почуття до неї. Але Варя десь .зникла.

Скрипка назбирав сухої трави, помостив у шлюпці, ліг і задумався. Згадалась йому якась вичитана з книг історія про художника, що написав портрет коханої жінки, подивився на нього і вмер від розриву серця, але тут же Гриша подумав, що серйозній людині негоже забивати собі голову подібними думками. Потім йому раптом здавалось, що берегом іде Варя. І хотілося отак підійти до неї ззаду, взяти за теплі м'які плечі й запитати, чи є на світі любов чи немає...

Повз острів повільно проплив буксир з довгою низкою барж, над головою в Гриші впала зірка, прокресливши по небу золоту лінію, потім далеко за вербами почувся сумний крик, що нагадував мукання: «Бу-у-у! Му-у-у»...

— Що воно таке? — здивовано подумав Гриша.

Крик повторився, глухий і тужливий. Гриша підвівся і пішов в напрямі цих дивних звуків. Під ногами гучно тріщав сухий хмиз. В одному місці Скрипка спіткнувся об корч і ледве не впав.

— Тихше, ви! — засичали йому назустріч. Гриша впізнав Варю. Вона сиділа на невеличкій піщаній галявинці, а рядом з нею прямо на піску простяглася темна нерухома постать, що належала не кому іншому, як самому командору переходу Жорі Колікову.

— І коли вони сюди сховались? — подумав Скрипка.

— Сідайте, — покликала Варя, — Жора заснув. Він всі ці дні майже не відпочивав...

— Звичайно, командор, — сказав Скрипка; опускаючись на пісок, — а ви, значить, оберігаєте його сон?

— Та просто так...

Посиділи мовчки. Знову почувся той крик, що підняв Гришу.

— Що воно кричить? — запитав він Варю.

— А ви не знаєте? — здивувалась вона. — Це водяний бугай. Такий, знаєте, сумний і дивний птах. Опускає дзьоб в воду і дме...

— Багато в природі чудес, — задумливо сказав Скрипка, — ось коли я виросту...

— Та ви ж зовсім дорослий, — засміялась Варя.

— Е, що там дорослий, — відмахнувся Гриша, — я зараз просто «син рибалки» та й більш нічого...

— А знаєте, — сказала Варя, не помітивши іронії в останніх словах Скрипки, — ви дуже хороший в поході...

— Це тому, що в мене ідея була, — признався Скрипка.

— Ідея? Яка ж?

Звідкись, ніби з самого неба, впав вітерець, і кінець Вариного серпанкового шарфика торкнувся обличчя Гриші. Скрипці здалося, що це Варя торкнулась своєю рукою, і він навіть здригнувся.

— Що з вами? — співчутливо спитала дівчина.

— Та так. Нічого, — пробурмотів Скрипка, відчуваючи, як його заполонили якісь неспокійні, бентежні думки.

На вершини дерев викотився білий місяць, і вони зімкнулись навколо галявини ще щільніше. Світло місяця лилося, мов потоки блакитної води. Обличчя Варі, з величезними чорними тінями на місці очей було казково прекрасним, і Гриші захотілося розповісти дівчині все, все.

— А ідея в мене була така, — заплющуючи очі, тихо промовив він, — така ідея, що зовсім я не син рибалки і ніколи води не бачив, окрім хіба в колодязі...

— Що-о? — здивувалась Варя.

— Якраз тому, — не маючи вже сил зупинитись, говорив Гриша, — я і сказав. Ви, мабуть, не знаєте, що таке степ, де повітря буває таке гаряче, що хоч сірники об нього запалюй...

— Так ви степовик? — перепитала його Варя.

— Ясно. В мене батько агроном. Пшеницю вирощує. Булочки їли?

— Їла.

— Ото вони й є. А я... та що там говорити!..

— Але я справді думала, що ви — син рибалки, — сказала Варя, — і всі так думали.

— Всі? — не повірив Скрипка.

— Чесне слово, — запевнила його Варя.

— І Коліков вам нічого не говорив про мене?

— Говорив, що ви хлопець вольовий, настійливий, а більше нічого....

Скрипка важко підвівся.

— Я піду, — сказав він.

— Куди ж ви! — вигукнула дівчина, — адже ви нічого мені не розповіли, а що ж далі?

— А далі немає нічого, — похмуро промовив Гриша.

Місяць котився вже десь по Дніпру. Стало зовсім тихо й темно. Бугай в глибині острова крикнув ще раз і замовк, мабуть, заснув. Гриша поволі пішов до берега.

— Гришо! — покликала Варя.

— Га? Що? Хто такий? — проснувся Коліков.

— Та це Гриша тут був, син рибалки, — сказала Варя.

— А, син рибалки, — крізь сон промовив Коліков, — геройський хлопець!..

Скрипці дуже захотілось повернутись назад, та Коліков, видно, знову заснув, а Варя боялась гукати Гришу, щоб знову не розбудити і командора, і позаду було тихо... Тоді Скрипка пішов до берега, довго сидів там, дивлячись на темну воду, потім пробрався в свою шлюпку, зігнувся в ній, вкрився парусиною і міцно заснув з усмішкою на обличчі. Все. ж він недарма пішов у цей похід!

А по Дніпру нечутно брела ніч.

 



Реклама:

Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації