Поиск по базе сайта:
Микола вінграновський сіроманець icon

Микола вінграновський сіроманець




Скачати 403.92 Kb.
НазваМикола вінграновський сіроманець
Сторінка1/4
Дата конвертації01.07.2013
Розмір403.92 Kb.
ТипДокументи
  1   2   3   4
1. /6 клас/_СТОРИЧН_ П_СН_.doc
2. /6 клас/_ван Б_лик.doc
3. /6 клас/_ван Франко/Заснування Переяслава.doc
4. /6 клас/_ван Франко/Смерть Олега.doc
5. /6 клас/АНДР_Й ГОЛОВКО.doc
6. /6 клас/Б_лоус Дмитро.doc
7. /6 клас/БОРИС ГР_НЧЕНКО.doc
8. /6 клас/Борис Ол_йник.doc
9. /6 клас/В_НГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА.doc
10. /6 клас/В_ктор Близнець.doc
11. /6 клас/ВАСИЛЬЧЕНКО СТЕПАН ВАСИЛЬОВИЧ.doc
12. /6 клас/ВЕСНЯНКИ.doc
13. /6 клас/ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР.doc
14. /6 клас/Василь Симоненко.doc
15. /6 клас/Володимир Сосюра/Весняний сад....doc
16. /6 клас/Володимир Сосюра/Гей, румян_ мох небокрах.doc
17. /6 клас/Володимир Сосюра/Коли св_тало.doc
18. /6 клас/Володимир Сосюра/Хто в р_дному крах....doc
19. /6 клас/Володимир Сосюра/Я памятаю.doc
20. /6 клас/Г. Тютюнник.doc
21. /6 клас/ГЛ_БОВ ЛЕОН_Д.doc
22. /6 клас/Гуцало Євген.doc
23. /6 клас/ДМИТРЕНКО МАР_Я.doc
24. /6 клас/Дмитро Павличко/Де найкраще м_сце на земл_.doc
25. /6 клас/Дмитро Павличко/Добрий день.doc
26. /6 клас/Дмитро Павличко/У дитячому серц_ жтла Украхна.doc
27. /6 клас/ЖНИВАРСЬК_ П_СН_.doc
28. /6 клас/КОЛЯДКИ.doc
29. /6 клас/Кул_ш Пантелеймон/Кул_ш П. Циган (уривок).doc
30. /6 клас/Кул_ш Пантелеймон/Кул_ш. Гордовита пара.doc
31. /6 клас/Кул_ш Пантелеймон/Орися.doc
32. /6 клас/Кул_ш Пантелеймон/С_чов_ гост_.doc
33. /6 клас/Кул_ш Пантелеймон/Степ оп_вдн_.doc
34. /6 клас/МАРКО ВОВЧОК.doc
35. /6 клас/МИКОЛА В_нграновський. С_романець.doc
36. /6 клас/МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ.doc
37. /6 клас/Максим Рильський/Вербова г_лка.doc
38. /6 клас/Максим Рильський/Кон_.doc
39. /6 клас/Максим Рильський/Л_то _ весна.doc
40. /6 клас/Максим Рильський/П_сн_.doc
41. /6 клас/Максим Рильський/Перед грозою.doc
42. /6 клас/Максим Рильський/Синов_.doc
43. /6 клас/Максим Рильський/Соловям Украхни.doc
44. /6 клас/Максим Рильський/Шпаки.doc
45. /6 клас/НАТАЛЕНА КОРОЛЕВА.doc
46. /6 клас/Народн_ байки/Миш _ жаба.doc
47. /6 клас/Народн_ байки/Миша, жаба _ каня.doc
48. /6 клас/Народн_ байки/Не впусти рака з рота.doc
49. /6 клас/Народн_ байки/Хвалькувата муха.doc
50. /6 клас/Народн_ байки/Як ворона д_стала з_ збанка....doc
51. /6 клас/Народн_ казки/_ван - мужичин син.doc
52. /6 клас/Народн_ казки/Яйце-райце.doc
53. /6 клас/Народн_ легенди/Кармелюкова гора.doc
54. /6 клас/Народн_ легенди/Як мати стала зозулею.doc
55. /6 клас/Олександр Олесь/В_йна з татарами.doc
56. /6 клас/Олександр Олесь/Грицев_ курчата.doc
57. /6 клас/Олександр Олесь/Гроза пройшла..doc
58. /6 клас/Олександр Олесь/Гроза пройшла.doc
59. /6 клас/Олександр Олесь/Над колискою.doc
60. /6 клас/Олександр Олесь/Печен_зька облога Києва.doc
61. /6 клас/Олександр Олесь/Р_дна мова в р_дн_й школ_.doc
62. /6 клас/Олександр Олесь/Ярослав Осмомисл.doc
63. /6 клас/Остап Вишня/ОСТАП ВИШНЯ.doc
64. /6 клас/Остап Вишня/Остап Вишня. Мисливськ_ усм_шки.doc
65. /6 клас/ПЛАТОН ВОРОНЬКО.doc
66. /6 клас/Павло Тичина/Весна..doc
67. /6 клас/Павло Тичина/Весна.doc
68. /6 клас/Павло Тичина/Гах шумлять.doc
69. /6 клас/Павло Тичина/Де тополя росте.doc
70. /6 клас/Павло Тичина/Розкажи, розкажи...doc
71. /6 клас/Панас Мирний/День на паст_внику.doc
72. /6 клас/Панас Мирний/Морозенко.doc
73. /6 клас/СМ_ЛЯНСЬКИЙ ЛЕОН_Д.doc
74. /6 клас/Т.Г. Шевченко/_ дос_ сниться.doc
75. /6 клас/Т.Г. Шевченко/_ золотох, й дорогох.doc
76. /6 клас/Т.Г. Шевченко/Думка.doc
77. /6 клас/Т.Г. Шевченко/Над Дн_провою сагою.doc
78. /6 клас/Т.Г. Шевченко/Ой три шляхи широк_х.doc
79. /6 клас/Т.Г. Шевченко/Як маю журитися.doc
80. /6 клас/Т.Г. Шевченко/Якби ви знали панич_.doc
81. /6 клас/ТИМОФ_Й БОРДУЛЯК.doc
82. /6 клас/Улас Самчук.doc
83. /6 клас/Чайковський А..doc
84. /6 клас/Шаповал _..doc
85. /6 клас/Щедр_вка.doc
Історичні пісні ой ти, морозенку
Іван білик цар, якого вигодувала собака
Заснування переяслава
Князь Олег по боях тяжких відпочив, в задумі по пишній палаті ходив
Андрій головко пилипко оповідання
Дмитро білоус чари барвінкові (збірка)
Борис грінченко украла
Сива ластівка мамо, вечір догоря
Вінграновський микола грім
Віктор близнець звук павутинки (збірка)
Васильченко степан васильович дитинство шевченка (скорочено)
Веснянки ой з-за гори високої (Пісня про Данила Нечая) Ой з-за гори високої, з-під чорного гаю, Ой крикнули козаченьки: «Утікай, Нечаю!»
Винниченко володимир федько-халамидник
Грудочка землі ще в дитинстві я ходив у трави
Весняний сад, квітки барвисті, пісні пташині в вишині
Гей, рум'яні мої небокраї, ви, міста, гомінливі кругом! По країні весна пролітає
Вони його спіймали край вокзалу
Хто в рідному краї тепло здобуває з пластів у підземнім бою
Я пам'ятаю: у забої рубали вугіль шахтарі
Лісова сторожка
Глібов леонід зозуля й півень
Євген гуцало голодомор
Дмитренко марія михайлик (скорочено)
Де найкраще місце на землі
Хто б не йшов і хто б не їхав По дорогах кременистих
У дитячому серці жила Україна Материнські веселі і журні пісні
Жниварські пісні котився віночок по полю
Колядки як ще не було початку світа
Пантелеймон куліш циган
Пантелеймон куліш гордовита пара
Пантелеймон куліш орися
Пантелеймон куліш січові гості (Споминки старого діда)
Пантелеймон куліш степ опівдні
Марко вовчок горпина
Микола вінграновський сіроманець
Михайло коцюбинський харитя
Вербова гілка вербова гілка зацвіла
Води папившися з ясного джерела, Вертаються воии під поклики пастуші
Літо І весна улітку наша річка обміліла
Коли пісн мойого краю Піливуть у рiдних голосах
Перед грозою старайся наблюдать различные приметы
Ти був іще малий котигорошок, Така собі одна із людських мошок
Солов'ям україни
Знов прибули до нашої шпаківні Її, мабуть, торішні хазяї
Наталена королева скитський скарб
Урок на шию. Хоч би це хотів зробити навіть найліпший приятель і навіть у найкращім намірі! 1 Найтися тут: перебувати, знаходитися
Миша, жаба І каня1
Не впусти рака з рота
Хвалькувата муха
Як ворона дістала зі збанка води
Іван-мужичий син
А жайворонок каже
Кармалюкова гора
Як мати стала зозулею
Олександр олесь княжа україна війна з татарами
Олександр олесь грицеві курчата Казка
Олександр олесь
Олександр олесь
Олександр олесь над колискою
Олександр олесь княжа україна печенізька облога Києва
Олександр олесь
Олександр олесь княжа україна ярослав Осмомисл
Остап вишня перший диктант
Остап вишня мисливськi усмiшки
Платон воронько люблю я ліс
Пам'яті сестри Наталки Чом мертві по плачуть, не стогнуть
З баратинського весна, весна! Яка блакить
Гаї шумлять. Гаї шумлять
Де тополя росте
Розкажи, розкажи мені, поле
Панас Мирний день на пастівнику
Панас Мирний морозенко
Смілянський леонід лідер
І досі сниться: під горою, Між вербами та над водою
І золотої й дорогої Мені, щоб знали ви, не жаль
Тече вода в синє море, Та не витікає
Над Дніпровою сагою Стоїть явор між лозою
Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися
Як маю я журитися, Докучати людям
Якби ви знали, паничі, Де люди плачуть живучи
Тимофій бордуляк дід макар (Скорочено)
Частина перша куди тече та річка
Книга перша побратими
Соловецький в'язень
Ой у нашої господиненьки ой у нашої господиненьки

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ


СІРОМАНЕЦЬ


ПОВІСТЬ


   Вночі прийшла осінь, і вовк хмукнув на сизий лист ожини, хмукнув і сказав: «Ого-го!» Тоді він підняв лапу і лапою вмився. Промив очі, пострушував з себе листя, послухав свист синиці і знову ліг.
— Далеко,— сказав він собі.— А навіщо?
Потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом, і така дорога лежала за ним, що аж за Одесою і за Єгиптеом виднілася кожна бадилина. Вовк лежав між грибами, очима у поле, і над ним по листочку опадав ліс.
Звали його Сіроманцем, і він був найстарішим вовком світі. Все своє Сіроманче життя він водив зграю. Молоді во вки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям. Не один кінь з передсмертним кривавим хрипом падав на траву чи на сніг од зубів Сіроманця.
Його проклинали конюхи та пастухи. Коли ж нічого були їсти і вовк пересиджував день або й три на болоті чи в чагарях, то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости.
— Не здохнете! — казав їм вовк.— Вам аби їсти! Лягайте та спіть. У мене самого живіт — аж можна почухати йот крізь спину!
І зграя мовчечки лягала.
Отоді вовк ставав на великий піст. В таку пору він любив, як цвітуть будяки, їхні малинові голови під ластівками, навпроти хмар нагадували вовкові рясну велику кров, і він, засинаючи, медово позіхав.
Тепер, на старість, вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по світу, і кашляти вже почав, і снився йому щоночі єдиний сон: срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю, і снився він собі сам.
Свистіла уві сні синиця, хропли миші у норах, і здалеку запахло кіньми. Сіроманець здув прилиплий до носа листок, встав і пішов на кінський той запах.
За лісом при горі-долині миготіло село. Від села охляп на коні їхав Василь Чепіжний. Кінь крутився під ним, харапудився, але Василь бив його прикладом рушниці по заду, і кінь віз його далі.
Сіроманець похлебтав з калюжі води, лугом відбіг від лісу і від дороги, заліг за копицею сіна. Нанюхав у сіні кілька мишей, підснідав ними і знову виструнчив носа у спину Василя Чепіжного та його коня.
Чепіжний в'їхав конем у мокрий ліс. Сіроманець поволеньки на старих своїх лапах рушив за ними.
Чепіжний наставив вуха на лісову невідомість, сплигнув з коня, перекинув рушницю з руки в руку, повів коня стежкою, вивів його на галявину, прив'язав до сосни, а сам відійшов і заліг у ямі.
Сіроманець заліг і собі позаду Василя Чепіжного і його коня. Вітер дув Сіроманцеві в ніс. Вітер гостро пахнув конем, але між конем і Сіроманцем лежали Чепіжний та його рушниця.
Щось хряснуло в соснах! Василь зняв картуза і задихав у нього. Кінь затрусився, застриг вухами і ліг на землю.
— Не лягай! Не лягай на землю! — зашепотів коневі Василь Чепіжний.— Встань! Встань і пахни!
Знову щось мокро хряснуло в лісі. Рушниця в руках Василя Чепіжного сіпнулася на той хряскіт, око завмерло на мушці.
Кінь не вставав, дрібно тремтів, падали краплі на нього, і від кожної краплини він здригався, як від пострілу.
«Старе і хворе! — подумав про свого коня Чепіжний.— Чом він тебе не з'їв, коли ти ще було молоде!.. То вже лежи, а прийде — на цей раз я його неодмінно укохкаю!»
Свиснула синиця, її порожній осінній свист не сподобався Чепіжному. Посіяв дощ.
Чепіжний одягнув картуза і ліг щокою на курки. Так вони і лежали: кінь, Чепіжний, а поза ними вовк. Вовк звівся на лапи. 
Не встиг Чепіжний ойкнути, як вибита з його рук рушниця полетіла в кущі і Сіроманець задихав йому в покраплену дощем горлянку. 
Скочив на ноги кінь, хилитнув сосною, заіржав, відірвався, повалив один кущ, другий — Сіроманець побіг було за ним, проскочив галявину, але повернувся до Чепіжного.
Чепіжний світив сірник по сірникові, задкував лісом від Сіроманця, відмахнувся патронташем, ускочив в болото, у воду, в мочарі — Сіроманець спокійно ішов за ним.
— На, на, все, що хочеш, на! — викидав під ніс Сіроманцеві Чепіжний із торбини хліб, бринзу, патрони викидав. Сіроманець загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі.
Перед оком Чепіжного на воді тихенько кипів осінній дощ, за осокою сірів Сіроманець.
— Замерзаю! — кричав Чепіжний крізь дощ над водою.— Пропаду! Пропадаю! Гав! Гав! Гав! — загавкав Чепіжний до Сіроманця і люто рушив з води на нього.— На мене — їж! Жери мене! Зжери мене, як ти з'їв мою козу Восьмого березня! Я перебив твою зграю і вовченят перебив, я!
Чепіжний вигрібся на берег, плюнув у руки і кинувся на вовка.
Сіроманець збив його своїми старими грудьми назад, у воду...

Мрячив дощ, при горі-долині миготіло село, гуркотів у небі високий літак.
Прилетів вертоліт. Порозганяв на вигоні курей і сів перед вікнами села — Сашко побіг і собі подивитися. З вертольота вилізло шестеро дядьків з рушницями та патронташами, до них від контори почвалав з обмотаною шиєю Василь Чепіжний. — А ви думали — що?! — бухикав щасливий Чепіжний. — Він причаївся тут, у нашому лісі, до ранку держав мене по шию в воді, мало я дуба не врізав! А тут ще зуб розболівся... Коли б не зуб, то я сам би перегриз йому горло! Я вже йому й коня прив'язав до сосни, коли ж чую: на рушницю мою хтось тільки плиг із кущів, мах — і рушниця летить, наче її й не було у моїх оцих-о руках! Дивлюсь, а він уже стоїть переді мною, як грім. Зуби не зуби, а метрові кілки затесані, язичище горить, як черінь, і пахне від нього кров'ю. Тоді він лапою обмацав мої кишені, зняв з оцієї ось шиї торбу з хлібом і каже, прямо-таки так і каже: «Руки вгору!» Що робити? Піднімаю. Стою. Злякався. Він облизався і гарчить далі: «Кажи спасибі, що я сьогодні не голодний. Але затям: доїм усіх ваших коней, візьмуся тоді за вас і ваших дітей, а тебе, Чепіжний, першого з'їм! Марш з мого лісу!» Я задки-задки, руки болять, дощ у рукави наливається, отак і відступаю, а він іде, хліб мій жує, пожує і виплюне — не голодний! Дивлюсь: позаду мене вода, озеро. Хотів я озеро обійти, дорогою задкувати, так він до мене тільки — плиг! Та лапою по морді Мене тільки — лясь! «Лізь,— каже,— у воду, Чепіжний, бо з'їм, хоча я сьогодні і не голодний». Що робити? Лізу. Стою по шию. Руки над головою, рукава повні дощу, ллється, од¬ним словом, вода згори і зсередини, кругом вода. А він сідає на березі, обмотується хвостом і починає, ви вірите, співати «Закувала та сива зозуля»...
— Може б, вам, Василю Дмитровичу, лягти, ну, не в лікарню, а так десь удома та відпочити? Півночі простояти по шию у воді — так і до пропасниці недовго...— сказав хтось із мисливців.
— А що, я щось не те сказав? — визвірився Чепіжний. Потім пожував шнурка від вуха шапки (сьогодні він був у шапці), трохи заспокоївся.— Правда, я зранку добряче випив, та як і не вип'єш після такого потопу?
Сашко бачив, як біжать від своїх хат Шевчук з Побігайлом, вимахують рушницями і просто руками, підбігають до гурту, і вся ця рушнична армія заходить у контору.
Сашко і собі хотів було зайти, але сторожиха баба Майя не пустила: 
— Іди-но краще вроки вчи, а то скажу батькові!
Сашко ще раз обійшов вертоліт. Вертоліт нагадував Сашкоиі великого пуголовка.
«Тепер пропав Сіроманець!» — подумав Сашко, і йому і стало сумно біля цього пуголовка. На подвір'ї стояв «газик»: батько приїхав на обід. Мати з рушником через плече зливала батькові на руки.
— Тату, прилетіли!
— Хто, синочку?
— Аж з області. Може б, ти зараз сходив до них та що сказав? По Сіроманця прилетіли! А це ж то нечесно — він один, а їх онде скільки! Тату, вони з дядьком Чепіжним у конторі, сходи!
— А що їм тато може сказати? — Мати подала батькові рушник.
— Як то що? — здивувався Сашко.— Татко — голова колгоспу!
— А Сіроманець — то вовк!
— Вовк, мамо, вовк!
— Він не колгоспівський, і тато за нього не відповідає.
— Тату, так? — Сашко мало не кричав.— Раз він не колгоспівський, то чий же він, і що, його треба, виходить, убивати?
— Та не знайдуть вони Сіроманця, синочку. Сіроманець найхитріший вовк у світі, — сказав тато.
— А зграю його ж перебили і вовченят! Сам дядько Василь премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив.
— А ти, Сашко, забув, — обізвалась від столу мати,— скільки Сіроманець коней та овець переїв?
— Скільки? От скажи, тату, скільки?
— У нашому колгоспі — нічого. Правда, козу дядька Чепіжного...
— Так,— паленів Сашко, — козу з'їв. Бо дядька Чепіжного Сіроманець не любить. Дядько Чепіжний на нього ями копає по лісосмугах. А коли пропала вівця, то всі звернули на Сіроманця. А Сіроманець її в очі не бачив.
— Побігайло відшкодував: заплатив штраф, — сказав батько.
— Тоді хто з них вовк — Сіроманець чи дядько Побігайло, що на своїх іменинах ту вівцю з'їв?
— Дався тобі цей вовк,— сказала мати,— і що ти з нього робиш святого?
— Так він живий, мамо, і йому треба жити. А потім — на те він і вовк: не буде ж він їсти манну кашу, як я, і ніхто не пече йому і не варить.
— Це у твого вовка голова не варить: загнав дядька Чепіжного в холодну воду по шию. Тепер хай тікає, куди очі бачать!
— Та не впораються вони з Сіроманцем,— знову сказав батько.— Доки вони там гомонять у конторі, Сіроманець накивав п'ятами — не то вертольотом, ракетою його не доженеш. Іди, сину, до школи, бо спізнишся.
До школи Сашко ходив далеченько. До школи була і дорога, нею ходили всі, хто хотів, а Сашко ходив стежкою, лісом. Лісом, потім трохи полем, за полем починався райцентр, а в ньому скраєчку стояла Сашкова триповерхова біла школа.
Сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на Сашка. Сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем: над Сашком пролітало однооке обличчя Чепіжного, воно швидко летіло туди, у степи, у яри, за Буг, до лиманів. Сіроманцеві на погибель.
Того дня до школи Сашко не пішов. Він повернувся до лісу, пригарбав листям портфель, щоб не носитися, подивився на срібне павутиння на сучках, на павучків, заліз рукою у низеньке порожнє чиєсь гніздечко, пошарудів у гніздечку опалим листям і — куди б це його піти? — подався до яру.
У яру нічого не росло — боялося весняних вод: з полів саме цим яром летіла весняна вода і могла забрати не те що деревину або кущ, а навіть і п'ятеро вертольотів, коли б вони їй стали на дорозі. Тому яр порожнів і влітку, і восени. Дріботіли по ньому вівці та кози, скубли під молочаєм присихлу траву та боялися Сіроманця.
У яру пахло овечим та козячим духом, хоч їх самих давно вже перегнали в інші, ситіші місця. Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перецвілими будяками. Тихо пливло павутиння, і тоненька хмарина лежала над яром, наче капустяний листок. Сашко приліг на молочай і заплющив очі. «Де він є, отой Сіроманець? — думав собі Сашко.— Взяв би та й утік десь в інші краї чи гори, де вовків люблять. Аби я був вовком, я б тоді все розказав Сіроманцю і про Василя Чепіжного, як він ночами краде у полі солому на мотоциклі: під'їде до скирти, нав'яже на дріт в'язку соломи, прив'яже до мотоцикла ззаду і тягне, і ніхто не ганяється за Чепіжним на вертольоті! Ніхто! Ні за ним і ні за такими, як Побігайло!»
Вечоріло. Сіре повітря між вечором і ніччю текло собі яром до лісу, і в такому повітрі над Сашком летіла чи то сорока, чи інший хтось. Сашко поплентався до лісу по портфель. Поминув сосняк, пішов дубиною; в дубині вечеряли дятли, наїдаючись, видно, на зиму. Ще по дорозі провів рукою по ліщині, намацав горішок, кинув на зуби: горішок сухо стрельнув під зубами; гойднувся листок на березі, наче подумав, падати йому сьогодні чи почекати краще до завтра.
Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «Піти глянути чи не йти? А може, воно звір який та ще вкусить? — завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я стану його боятися? Піду гляну».
За дубом стояло теля. Відбилося, мабуть, заблудило, не знає куди іти.
— Що, дурнесеньке, страшно?! І їсти хочеш? Ото не треба блудити,— Сашко підійшов до теляти, хотів було почухати за вухом, але рука завмерла: перед Сашком стояв вовк. Сіроманець. Сашко задерев'янів. Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя. Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроманця.
Вовк потягнувся до нього мордою і ще раз лизнув Сашкове коліно.
— Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець, — сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом.
Сіроманцеві це, видно, дуже сподобалось, ніхто його так приємно не лоскотав, і він по-вовчому сказав Сашкові: «Ще!»
— А за тобою ж погналися по степах на вертольоті — даром бензин палять! — засміявся Сашко.— А ти ось тут, біля мене! Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?
Ліс поночів на очах, і де того портфеля шукати, коли темно? Сашко повзав від дуба до дуба, перегрібав листя — нема. Вовк і собі зачав нюхати під дубами, попирхав у листі неподалік і тихо вискнув: портфель!
Пиріжки з печінкою вовк, видно, любив з дитинства, бо ковтнув навіть не пожувавши.
— Я тобі завтра ще принесу,— сказав йому Сашко,— завтра у мене неділя, увесь день — наш! Але ти мені дивись: з лісу не виглядай. Чепіжний думає, що ти втік з нашого лісу, нехай так думає...
Сіроманець провів Сашка до узлісся, потерся об Сашкове плече і так стояв, аж доки запах його нового товариша не ослаб у глибині темного листопадового вітру...
— Хіба у нашому селі собаки? З ними не те що на Сіроманця, а й так по вулиці стидно ходити! Котів бояться! Ширпотреб! Ганьба на ввесь світі! — жалівся Чепіжний своїй жінці. — Ну, ти тільки глянь на нашого цього вилупка: криве, ледаче, гуси його скубуть! О, бач, о, всі брови повискубували! Геракл!
— Що ти до нього причепився? Таке вже воно й буде.
— Це через тебе він не росте!
— Через мене? Здрастуй!
— Бо ти з ним носишся, дихаєш на нього, щоб і порошина не впала. Молоко грієш! От він і не росте, бо хитрий, думає: виросту — райське життя скінчиться!
Розвінчаний господарем Геракл ображено, але достойно покривуляв з подвір'я світ за очі на город. 
— Все! Їду! — сказав Чепіжний, одягнув нового картуза, завів мотоцикла і вискочив на дорогу.
Розвиднілося Чепіжному в Києві. Попитав щось в одного міліціонера, в другого і покотив униз, до Дніпра, на базар.
На базарі припнув на замок мотоцикла до стовпа, а сам заспішив до собак.
Папуг, снігурів, черепах, причандалля рибальське, начиння мисливське Чепіжний проминув, навіть не пристоявши. Біля собак він перевів подих, і розчарування потрясло йому душу: де не глянь — продавались самі геракли... Кривенькі, маленькі, нерозумненькі, богобоязливі.
— І де їх таких тільки клепають?! — підняв одного за вухо, подивився, чи чорно в роті.— Скільки йому? Почому? — і кинув на рядно.— У мене таке вже є!
— А ви обережніше, товаришу, не можете? Коли б вас так підняти за вухо та кинути? — обізвався власник собачки, маленький чоловічок, як і його товар.
— На вухо, підніми! — зареготав Чепіжний. 
— Патракал! 
— Хто? — не зрозумів Чепіжний.
— Пантагрюель! — добив Чепіжного чоловічок.
Але Чепіжний вже не чув, що він Пантагрюель, він поніс свою обурену душу собачим рядом далі: дрібне та мале, даром не треба!
— Так,— сказав Чепіжний.— Гулятиме Сіроманець до власного скону при такому собачому калібрі.
— А ви, товаришу, може, собачку хотіли?
— Де?
— Та є тут у мене одна знайома із Сєвєра, із тих широт.— Плюшевий капелюшок на бабці, зморщені чобітки, зуб золотий у роті... 
— Така, як оці? 
— А вам яку треба? 
— На вовка!
— Саме те, що вам треба!
Бабця повела Чепіжного вуличками, де пахло капустою і ваксою для черевиків, вивела його на другий поверх, трьома ключами відімкнула двері. Чепіжний мало не задихнувся: котячий дух був настільки міцний, що Чепіжний завагався йти далі. 
— Прошу, прошу, — співала бабця.
Чепіжному відкрилася чудесна котяча панорама; коти сиділи, спали, гралися на підвіконні, на столі, на шафі, навіть один примостився на люстрі.
Зачувши хазяйку, котяче царство позривалося зі своїх місць і зустріло її таким дружним котячим гімном, що Чепіжний затулив вуха.
— Куди ви мене привели? Я ж вам сказав: мені потрібен собака на вовка! З котами — я ще такого не чув, щоб на вовків ходили!
— Прошу в сусідню кімнату,— заспокоїла бабця Чепіжного.
В сусідній кімнаті біля каміна на кожушині лежала жовто-сіра мрія Василя Чепіжного! Від могутніх лап, могутніх грудей до могутньої морди на Василя дивилося те, на чому він, не думаючи, і зробив свій вибір.
Віз її,— а це була вона,— Чепіжний в колясці, як принцесу. Кілька разів на автобусних зупинках, де було побільше народу, гальмував, довго пив у буфеті воду, неквапно повертався до мотоцикла, проштовхувався крізь захоплений, зди¬вований натовп і віз своє щастя далі.
— Дивись! — сказав він жінці.— Вовкодавиха. І скоро цуценят приведе! За півроку виростуть, оточу я з ними Сіроманця, а потім і продам на тому ж базарі в Києві — з руками одірвуть! Налий їй молока. 

Сашко задихався і заморився — більше години вони бігли з Сіроманцем лісом до глинищ. Ті глинища були покинуті у яру давно. Ніхто не навідувався до них роками. Ще після війни люди возили звідти глину на хати: світло-жовту, червону, брали й білу. Але то було давно. Тепер глинища позаростали шипшиною, глодом, усім колючим, що тільки росло на світі. Туди і привів Сашко Сіроманця.
— Будеш отут жити. Тут тебе ніякий Чепіжний не знайде.
З глиняних глибоких нір дихало вогкістю і пусткою. Сашко вибрав підходящу для Сіроманця нору, розчистив її тро¬хи лопатою, нарвав пирію, настелив, ліг сам:
— Тепло і тихо, і на голову не буде капати.
Сіроманець заліз і собі, обнюхав стіни, сів поруч з Сашком.
— Поки поживеш тут. А далі будемо думати. Треба, щоб минув якийсь час. Потроху-потроху я підготую батька, щоб ти перейшов жити до нас додому. Чого ти сам будеш тинятися? Зграю твою перебили, лишився ти сам, справді, як вовк,— будеш жити у нас. На харчі я тобі зароблю, сяду на все літо на трактор — от тобі і харчі, ще й лишиться! Не треба, Сіроманцю, лише падати духом. А житимеш у нас — Чепіжний тебе пальцем не торкне.
Вовк слухав, поклавши морду на лапи, заплющив очі, задрімав. 
— Олександре Степановичу,— молив Чепіжний Сашкового тата,— благаю вас: одну тільки яму! Там такі чагарі, не те що худоба — танк не пролізе. А Сіроманець, я певен, буде рятуватися в тих чагарях, іншого виходу в нього нема: а тут йому і ямочка, тільки — шух! І Сіроманець у нас в кишені.
— Ви б, Василю Дмитровичу, краще подумали, що нам робити з дикими кабанами! Розплодилося їх, як не знати чого, картоплю в полях риють, а що з кукурудзою вони роблять? А лосі сосняки нівечать! А вашому Товариству очі муляє Сіроманець! — Ваша правда, Олександре Степановичу, настав час добиратися і до лосів, і до кабанів. То не було жодного у наших краях, а тепер розвели на свою голову. Доберемось! Сіроманець, ох, якби ви знали, як він сидить мені в печінках, спати не можу, жити не можу, як подумаю, що він ходить по світі, щоб ти був удавився тією моєю козою! Одну лише яму, Олександре Степановичу, земля ж замерзає, сніг на носі!

З киркою і лопатами злізли з мотоцикла і підійшли до тернових чагарів.
— Як ти його в чорта пролізеш крізь них? — засмучено сказав Побігайло.
— Да-а...— похитав головою Чепіжний.— Але спробуємо!
— Я не полізу,— сказав Шевчук,— що я, дурний лізти в оце тернове пекло? Лізь ти першим і вилізь назад, а я тоді побачу твою одежу і пику!
— Лізь, лізь! За мною!
— Що я тобі, гадюка чи вуж? — впирався Шевчук.— Який це тобі розумник сказав, що саме в ці кущі зайде Сіроманець, щоб оце так спеціально упасти в нашу яму?
— А-а! Багато розумієш! — Чепіжний пішов на приступ. Нагнув голову, укрився полою плаща і повільно посунув уперед.
Нарешті чагарі було взято, і всі троє заходилися довбати вовчу яму. Видно, ця робота була аспидною.
— А будь ти неладна! — кричав Побігайло.— Який мене чорт сюди затягнув? Ґвалт — око виколов!
— Вухо проштрикнув! — ревів Шевчук.— Інвалідами вийдемо звідси, як іще вийдемо!
— Копай, копай! — скреготав зубами Чепіжний.— Он сніг у повітрі літає.
До вечора яма була викопана. Чепіжний прикрив її тоненьким пруттям, зверху притрусив сухою травою:
— Все. Будемо сподіватися, що труди наші недаремні.
— Щоб ти, Василю, та був сказився з цією ямою. Як мене жінка такого тільки в хату впустить: подертий, живого місця нема на мені, сіроманець я бідний та нещасний! — бідкався Шевчук.
Для Сашка настали дні щастя і тривог. Сіроманець проводжав його лісом до школи, зустрічав його на узліссі. Одного дня Сашко відкрив, що Сіроманець сліпий. Він показав вовкові кольорові малюнки різних звірів у журналі «Натураліст»: Сіроманець дивився кудись у просторінь, в одну точку.
Сашко заводив журналом перед його очима: ніякої уваги. Сашко підняв над головою яблуко:
— Ну подивись, що це у мене в руці, подивись! Вовк ліг на землю і тихо заскімлив.
— Ти що, вовчику, не бачиш, ти сліпий? — Сашко провів рукою по очах Сіроманця — той не змигнув. Лизнув лиш Сашкову руку.
— А як сніг упаде, стане видно твої сліди, що тоді? Живи в глинищі і нікуди не виходь. Сьогодні я поговорю з батьком.
— Мамо, тато де?
— Поїхав.
. — Куди? 
— В район на конференцію. 
— На скільки? 
. — На два дні. А що?
Сашко не відповів, пішов у свою кімнатку робити уроки. Шерхла вода у відрі на криниці, на груші трусився листок. Пішов сніг.

На другий день Сіроманець Сашка не зустрів. Даремно Сашко і гукав його, і шукав сліди на снігу.
Сашко побіг до глинищ.
В глинищах і біля вовчої нори сніг лежав чисто. Сашко заліз у нору — цієї ночі Сіроманець тут не ночував.
«Злякався снігу і втік, де сніг ще не впав і де його мало знають,— подумав Сашко.— Та, мабуть, добре зробив, і харчуватися ж треба... А тут ще батька нема, як на зло...»
Гірко і тоскно стало Сашкові.
Вночі йому снилися айсберги: вони пропливали в синьому океані біля Сашкової хати, повз голу грушу, і Сашко сумно дивився на них із вікна.
Проснувся Сашко від собачого лементу.
— Мамо, що там таке? 
— Сіроманця спіймав дядько Василь. Впав, бідненький, таки у яму...
— Як?! 
Біля контори на возі лежав зв'язаний Сіроманець. Шевчук і Побігайло зосереджено курили, кидаючи на Сіроманця значущі погляди.
  1   2   3   4




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації