Поиск по базе сайта:
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів icon

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




НазваНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Сторінка8/14
Дата конвертації27.06.2013
Розмір2.83 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14
1. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_НОЗЕМН_ МОВИ.doc
2. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_НФОРМАТИКА.doc
3. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_СТОР_Я Сборник материалов и документов по истории Украины.doc
4. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_СТОР_Я УКРАфНИ Гетьмани украхнського козацтва.doc
5. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_СТОР_Я УКРАфНИ.doc
6. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_СТОР_Я.doc
7. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_стор_я УКРАфНИ ОУН-УПА Под_х, факти, документи.doc
8. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/АДМ_Н_СТРАЦ_ф.doc
9. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/АСТРОНОМ_Я.doc
10. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Б_ОЛОГ_Я.doc
11. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ВИХОВНА РОБОТА.doc
12. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ГЕОГРАФ_Я.doc
13. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ДИТЯЧИЙ САДОЧОК.doc
14. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ.doc
15. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ДОВ_ДНИК.pdf
16. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Для розм_щення на сайт_.doc
17. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЕКОЛОГ_Я ТА ОХОРОНА ПРИРОДИ.doc
18. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЕКОЛОГ_Я.doc
19. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЕКОНОМ_КА.doc
20. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЕТИКА ТА ЕСТАТИКА.doc
21. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЖУРНАЛ_СТИКА.doc
22. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЗАРУБ_ЖНА Л_ТЕРАТУРА.doc
23. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Класному кер_вников_.doc
24. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/МАТЕМАТИКА.doc
25. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/МУЗИКА.doc
26. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/НАРОДОЗНАВСТВО.doc
27. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ОБЖ.doc
28. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ОБРЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО.doc
29. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/П_ДРУЧНИКИ.doc
30. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ПЕДАГОГ_КА.doc
31. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ПОС_БНИК.doc
32. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ПОЧАТКОВА ШКОЛА.doc
33. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Профор_єнтац_я.doc
34. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Р_зне.doc
35. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/РЕЛ_Г_Я ТА М_ФОЛОГ_Я.doc
36. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/РОС_ЙСЬКА МОВА ТА Л_ТЕРАТУРА.doc
37. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/СВ_ТОВА КУЛЬТУРА.doc
38. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/СЛОВНИКИ, ЕНЦИКЛОПЕД_ф.doc
39. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/СОЦ_АЛЬНА ПЕДАГОГ_КА.doc
40. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ТРУДОВЕ НАВЧАННЯ.doc
41. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/У розд_л Учись учитися.doc
42. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/УКРАфНОЗНАВСТВО.doc
43. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/УКРАфНСЬКА МОВА ТА Л-РА.doc
44. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/УЧИСЬ УЧИТИСЯ.doc
45. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/УЧИТЕЛЮ.doc
46. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Ф_ЗИКА.doc
47. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Ф_ЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ.doc
48. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Х_М_Я.doc
49. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ХУДОЖНЯ Л_ТЕРАТУРА УКР Л_ТЕРАТУРА.doc
50. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ХУДОЖНЯ Л_ТЕРАТУРА.doc
51. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ШК_ЛЬНОМУ Б_БЛ_ОТЕКАРЕВ_.doc
52. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ШК_ЛЬНОМУ ПСИХОЛОГУ.doc
53. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Шк_льному б_бл_отекарев_.doc
Іноземні мови
Викладання інформатики
П. Т. Фиров
П. Т. Фиров
Розділ учителю-предметнику (Історія України) історія україни
Розділ учителю-предметнику (Історія)
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Розділ адміністрації школи
Астрономія
Розділ учителю предметнику (Біологія) біологія
Розділ виховна робота
Викторина по географии для учащихся 7 11 классов «Индийский океан»
Методические разработки Консультация для воспитателей Занятия с детьми Документация в детском саду Игры с обучением Сказки. Песенки. Стихи
Розділ для допитливих
Занесено розділ художня література українська література Андріан Кащенко. Історичні повісті
Екологія та охорона природи
Викладання екології
Викладання економіки
Етика та естатика
Журналистика, издательское дело и сми
Зарубіжна література
Лекции для родителей, сценарии и многое другое. Класному керівникові найрізноманітніші сценарії
Веселова Олена Анатоліївна математика викладання математики авторські програми, форми навчання математики, розробки урок
Інформації про їх авторів та виконавців. До більшості пісень подані акорди для акомпанементу на гітарі, також заплановано розмістити ноти і музичні фраґменти у форматах midi та m На сайті ви знайдете корисні посилання подібної тематики
Розділ народознавство
Викладання обж
Образотворче мистецтво
Учебники по физике, химии, английскому языку, культурологии др довідник
Статті, реферати, курсові та дипломні роботи
Истории украины
Шкільні предмети
Профорієнтація
Учись учитися
Релігія та міфологія
Преподавание русского языка
Розділ учителю-предметнику світова культура
Розділ енциклопедії, словники, довідники
Http://festival. 1september ru/subjects/25
В помощь учителю
Проекты и исследования учитель ученику
Українознавство
Розділ учителю-предметнику
Розділ учись учитися
Всем, всем, всем
Викладання фізики
Фізична культура
Викладання хімії
Розділ художня література українська література
Розділ художня література художня література
Шкільному бібліотекареві
Литература по психологии Електронна бібліотека України психологія для шкільного психолога
Правила безпеки в Інтернеті для дітей подорожі з павучком-всезнайкою (Корисні поради Інтернет мандрівникам) та інші матеріали шкільному бібліотекареві

ЛЕКЦІЯ 6



ПРОТИСТОЯННЯ ОУН-УПА І РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

В 1944 - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х РОКІВ І ЙОГО НАСЛІДКИ


Збройна боротьба УПА проти радянського ладу до реорганізації 1946-1947 років  Діяльність ОУН-УПА наприкінці 1940-х – першій половині 1950-х років. Наслідки кривавого протистояння в Західній Україні.


Збройна боротьба УПА проти радянського ладу до реорганізації 1946-1947 років. У 1944 р. німецькі війська під ударами Червоної Армії залишали Україну. Західноукраїнське населення, яке у 1939-1941 роках відчуло на собі всі жахи сталінського режиму, боялося його повернення, а частина населення готувалася до боротьби з новим ворогом. В УПА існували різні погляди на майбутні плани: одні обговорювали можливість всенародного повстання, маючи на увазі втягти в нього і населення інших регіонів України; інші були за обмежені воєнні дії, щоб виснажити і послабити сили сталінського режиму; треті виступали тільки за захист населення. Форми і методи революційної боротьби не були чітко з'ясовані, але настрій на боротьбу був помітний.

Повернувшись на західноукраїнські землі, радянська влада почала роботу з компрометації перед світом і радянськими людьми українського підпільного руху. Була розгорнута небувала за своїми масштабами кампанія проти ОУН-УПА, учасників повстанського руху називали «агентами імперіалізму», «зрадниками українського народу», «українсько-німецькими націоналістами». Останнє визначення Хрущов пояснював так: «Українських націоналістів ми називаємо українсько-німецькими тому, що вони є вірні пси і помічники німців у поневоленні українського народу» [73, с. 83]. Влада робила все для того, щоб в уяві населення був створений образ страшного націоналіста-бандерівця.

До життя і боротьби в нових умовах оунівці готувалися. Командування УПА і керівництво ОУН-Б видали директиву «Про проведення підготовчої роботи до приходу більшовиків і про перші акції при більшовицькому режимі». Від оунівців вимагалося готуватися до збройної боротьби, заборонялося евакуюватися на Захід, ставилось завдання активізувати антирадянську пропаганду серед населення і бійців Червоної Армії, а також серед людей, які прибувають у західні області України для партійної, радянської і господарської роботи. Крім того, головне командування УПА наказало своїм силам, щоб перед вступом частин Червоної Армії в західноукраїнські села і міста скрізь були написані і вивішені гасла, плакати і листівки російською мовою про боротьбу ОУН-УПА проти гітлерівців і сталінського режиму. Одна з таких листівок називалася: «За що веде боротьбу УПА». Силам НКВС, військовим і радянським органам довелося прикласти чимало зусиль, щоб така «наочна агітація» УПА не потрапила до рук червоноармійців.

У зв’язку з наближенням фронту до державного кордону СРСР, командування повстанської армії віддало наказ своїм загонам готуватися до переходу через фронт, у тил Червоної Армії. Цей перехід відбувався при мінімальних втратах з використанням різних способів: одні переходили невеликими групами, інші перечікували в селах поки фронт пройде на Захід, треті переходили фронт під виглядом червоних партизанів. На військові частини в перший час бандерівці намагалися не нападати. Але незабаром вони розгорнули партизанські дії проти підрозділів Червоної Армії й окремих груп військовослужбовців.

На початку 1944 р. вже мали місце окремі зіткнення, які стали причиною росту негативного ставлення червоноармійців до західноукраїнського населення і навпаки. Обидві сторони понесли перші втрати. От один з характерних випадків. 26 січня 1944 р. на чотирьох розвідників 8-й стрілецької дивізії був зроблений напад у районі села Кургани Острозького району Рівненської області, внаслідок чого троє радянських бійців безвісти пропали. Наступного дня у село прибула кінна розвідка дивізії на чолі з командиром, старшим лейтенантом Печкуром, який зібрав усіх чоловіків села і вимагав видати «бандитів-бандерівців», винних у нападі на його товаришів. Оскільки цього не відбулося, Печкур відібрав 30 чоловіків і наказав їх розстріляти. Їдучи із села, старший лейтенант залишив листівку такого змісту: «Мирні православні українці і поляки! Я сьогодні приїхав до вас, щоб помститися вашому селу за трьох бійців, яких ви вбили... За кожного вбитого нашого бійця буду вбивати 100 чоловік і буду палити село». Пізніше в село прибули представники політвідділу 13-й армії і влаштували судове розслідування «справи Печкура», засудивши його до 10 років ув’язнення [28, 2000, 21 IV, с. 6]. Покарання старшого лейтенанта було справедливим. Але цей випадок показав, що наслідки протистояння можуть бути найтрагічнішими.

На території Західної України перші великі збройні зіткнення УПА відбулися не з частинами Червоної Армії, а з військами НКВС. У січні -лютому 1944 р. загони «Ворона» і «Кори» провели успішні бої в Броненському лісі і під містом Володимирець на Рівненщині. У березні бандерівці мали збройні сутички з прикордонними підрозділами НКВС, які зайняли старий польсько-радянський кордон, і боролися з поляками, які намагались встановити на колишньому кордоні свої прикордонні стовпи. Важкий бій 15 березня на території Рафалівського району вів курінь «Лайдаки». Обидві сторони втратили не менше, ніж по 60 бійців, у тому бою загинув курінної командир бандерівців.

Керівництво Радянської України усвідомлювало небезпеку, яку становили українські повстанці. Враховуючи, що більшість сил УПА знаходилася в районах, зайнятих німцями, керівництво республіки у січні 1944р. звернулося до населення цих районів із закликом посилити боротьбу проти фашистських окупантів, підтримувати радянських партизанів. Значна частина звернення була присвячена українському націоналізму. Підкреслювалося, що ворогом українського народу є не тільки «німецькі розбійники», але й також «зграя німецько-українських націоналістів», які продалися Гітлеру. Звернення закінчувалося словами: «Будучи агентами гітлеризму, українські націоналісти бажають перетворити Україну на колонію німецького імперіалізму, а український народ - на рабів німецьких баронів і поміщиків»[34, с. 619].

Українські власті, які дуже швидко побачили силу ОУН-УПА, стали вживати енергійних заходів до того, щоб переконати лідерів націоналістичного руху відмовитися від братовбивчої війни. Президія Верховної Ради і Рада Народних Комісарів УРСР 12 лютого 1944 р. звернулися до учасників оунівського підпілля з відозвою, в якій зокрема говорилося: «Ми знаємо, що на гачок оунівсько-німецької пропаганди потрапили і місцеві люди, серед яких більше всього звичайних трудящих селян. Ці люди повірили, начебто оунівські загони УПА будуть боротися з німецькими гнобителями, і тільки тому виявилися в їхніх загонах. Ми знаємо, що багато є і мобілізованих у бандитські оунівські загони під погрозою знищення їхніх родин... Є багато таких, котрі вже і самі відчувають свою глибоку помилку в тому, що потрапили в УПА, що котяться в безодню, в яку їх тягнуть гітлерівці-оунівці.

Уряд Радянської України не хоче даремного пролиття жодної краплі народної крові. Тому Радянський уряд відкриває дорогу до життя, до мирної праці перед всіма учасниками УПА, які порвуть всякі зв'язки з ворогами народу – гітлерівцями й оунівцями, які щиро і глибоко відчувають свою тяжку помилку в тому, що вступили в ряди цієї УПА... Ім'ям Уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки ми гарантуємо всім учасникам УПА, які перейдуть на сторону Радянської влади, які чесно і повністю порвуть всякі зв'язки з оунівцями, які щиро і цілком відречуться від всякої боротьби і ворожого підступу проти Червоної Армії і Радянської влади, – повне прощення їхньої тяжкої помилки, їхніх минулих провин перед Батьківщиною» [75, с. 83]. Але на це звернення відгуку не було. УПА була ще досить сильною і настроєною на тривалу боротьбу.

Напад на командуючого фронтом генерала армії М. Ватутіна спонукав радянське керівництво до активних дій проти УПА. Цьому сприяв тимчасовий затишок на фронті. Хрущов у своєму зверненні до Сталіна запропонував кинути проти повстанців внутрішні війська і спеціальні групи державної безпеки, направити у Рівненську і Волинську області велику кількість оперативних працівників. Він також пропонував виселяти родини активних учасників ОУН і УПА у віддалені райони СРСР. У західноукраїнських областях необхідно було, на думку Хрущова, мобілізувати в Червону Армію десятки тисяч чоловік, щоб «позбавити можливості націоналістів вербувати» чоловіче населення в УПА [55, 1994, № 6, с. 106]. Пропозиція Хрущова про виселення в Сибір частини населення Західної України не була новою. Ще в січні 1944 р. Л. Берія підписав розпорядження НКВС СРСР про облік сімей оунівців, про арешти і висилку їх у тилові області. Одним з місць утримання арештованих мав стати Чорногорський спецтабір у Красноярському краї.

Для боротьби з бандерівцями були сконцентровані значні сили. За деякими даними проти повстанської армії були кинуті дві стрілецькі дивізії, одна танкова бригада, дві бригади внутрішніх військ НКВС, два прикордонних полки, червоні партизани [68, с.89]. Народний комісаріат внутрішніх справ України для проведення операції виділяв 250 автомобілів «Студебеккер», 100 танків Т-60 і Т-70, 50 бронеавтомобілів [62, с. 145]. Усі ці сили, підтримувані авіацією, були зосереджені північніше залізничної лінії Ковель-Рівне-Шепетівка.

Перед початком операції була проведена могутня пропагандистська кампанія, у ході якої роз'яснявся зміст урядового звернення. На початковій стадії операції важлива роль відводилась радянським партизанам, які рухалися по селах, де проводили розвідку, поширювали паніку і навіть ліквідували активістів українського підпілля. 10 квітня почалася велика акція в Костопольському районі Рівненської області. Протягом 9-ти годин йшов бій у районі сіл Жильне і Берестовець, у ході якого повстанці зазнали великих втрат, і тільки під покривом ночі залишки бандерівського куреня вирвалися з оточення і пішли в Пустомитівські ліси.

15 квітня 1944 р. почався наступ великих сил НКВС на загони Дубового й Енея, що діяли в Пустомитівських лісах. Наступ проходив за підтримки авіації і танків. Повстанці були краще пристосовані до ведення бойових дій у лісах, і це дозволяло їм відбивати масовані атаки, у ході яких було підбито кілька танків і виведено з ладу велику кількість живої сили енкаведистів. Під натиском переважаючих сил бандерівці відійшли у східному напрямку за річку Случ. Відступаючи, вони завдали відчутного удару частинам НКВС у районі села Витковичі. Бій був нетривалим, але бандерівці вивели з ладу більше ста радянських солдатів і офіцерів [73, с. 90]. У другій половині квітня бої велися в Березнівському, Володимирецькому, Демидовському, Костопольському і в інших районах Рівненської області.

Значні бої між радянськими військами і силами УПА-Південь відбувалися на Кременеччині, на лінії Збараж-Здолбунів, де близько 4 тисяч бандерівців потрапили в оточення. 23 квітня 1944 р. при підтримці танків, артилерії й авіації радянські війська атакували позиції повстанців на підступах до Гурбанських лісів. Запеклі бої велися біля сіл: Антонівка, Забара, Андрушівка, Обгів. Під натиском переважаючих сил бандерівці змушені були відступити. 24 квітня о 7 годині ранку радянські війська повели атаки на нові позиції, які загони УПА встигли обладнати за ніч на кордоні між Кременецьким і Дубнівським районами. У ході нерівного бою, який продовжувався до вечора, повстанці зазнали великих втрат: загинули Вулька, Сторчак та інші командири. У ніч з 24 на 25 квітня повстанці прорвали кільце оточення у трьох напрямках. Загони Довбенка і Бувалого пішли в Сурожські ліси на Кременеччині. Група Мамая відступила за залізницю Здолбунів-Шепетівка. Загони Докса і Ясена пішли у напрямку Клевані [73, с. 91-92]. Частина куренів УПА, щоб уникнути фронтальних боїв з частинами НКВС і Червоної Армії, маневрувала, постійно змінюючи місця дислокації. У травні і червні 1944 р. кілька загонів повстанської армії під командуванням Верещака, Кори, Яреми й інших старшин робили рейди на територію Житомирської, Київської і Хмельницької областей [11, 1993, № 4-6, с. 113].

У серпні 1944 р. від фашистських окупантів була звільнена Галичина. За планом генерала Тараса Чупринки загони УПА групи «Лисоня» перейшли фронт у районі Карпат і стали діяти в тилу радянських військ. Крім бойових операцій, бандерівці розгорнули широку пропагандистську діяльність, як це вже було на Рівненщині і Волині. До бійців Червоної Армії були звернені гасла: «Смерть Гітлеру і Сталіну!», «Смерть фашизму і комунізму!», «Хай живе самостійна Україна, Кавказ, Білорусія, Грузія, та всі поневолені народи СРСР!». Великим тиражем були видані листівки: «Дорогий брате», «Червоноармійці і командири», «Лист колгоспників до ката народів Йосипа Сталіна» та інші. Поширювалася брошура «Слово до бійців і командирів Червоної Армії» обсягом 55 сторінок.

Одночасно радянські власті нарощували свою агітаційно-пропагандистську роботу. Серед населення Прикарпаття поширювалося урядове звернення від 12 лютого 1944 р., обласні і районні власті в усній формі й у друкованих виданнях закликали учасників УПА до припинення боротьби. Щоб справити на населення Галичини позитивне враження, сталінський режим дозволив багатьом репресованим у 1940 р. українцям повернутися на рідну землю. Але цей захід очікуваного ефекту не дав, тому що основна маса бійців УПА не довіряла владі. Крім того, керівництво повстанської армії намагалося не допустити дезертирства з УПА, страчували тих, хто мав намір скласти зброю.

У звільнених від німців районах Західної України радянські органи проводили широку мобілізацію до лав Червоної Армії, що, на думку партійно-радянського керівництва, повинно було різко скоротити приплив поповнення до лав УПА. Але бажаного результату домогтися було важко. На територіях, де були сильними позиції оунівців, перший призов був зірваний. У Долинському районі Станіславської області на збірний пункт з'явилося тільки 10% мобілізованих, а в Сарненському районі Рівненської області – 15%. По всій Галичині тільки 57% від встановленої кількості призовників з'явилися у військкомати [73, с. 85].

Основна маса призовників добровільно чи під натиском оунівців йшла в ліси, багато хто ховався. Міліція, війська НКВС і добровольці з числа польського населення влаштовували облави, раптові нальоти на села, зачищення місцевості, щоб доставити у військкомати чоловіків призовного віку. У селі Грабовці Богородчанського району на Станіславщині енкаведисти і польські добровольці 28 серпня 1944 р. влаштували страшний погром: спалили 300 селянських дворів, вбили близько 90 чоловік, заарештували 70 «пособників бандерівців» [11, 1993, № 4-6, с.112]. Палили села і ліси у Львівській, Рівненській, Тернопільській областях і на Волині. Жителів десятків «непокірливих» сіл висилали у Сибір, а їхнє майно знищували. Цьому сприяли окремі місцеві керівники. Так, наприклад, секретар Радехівського райкому партії Канівець запропонував покарати декілька «непокірливих» сіл і хуторів району і вислати «за підтримку підпілля ОУН» у східні регіони СРСР більше 1200 чоловік [11, 1993, № 4-6, с. 113].

Для боротьби з ОУН-УПА в кожнім райцентрі і багатьох селах під керівництвом партійних і радянських органів створювалися винищувальні батальйони і групи самооборони з числа місцевих жителів. Бійців винищувальних батальйонів стали називати «істрибками». В 32 районах Львівської області нараховувалося 22 958 «істрибків», більшість з яких були поляками за національністю [11, 1993, № 4-6, с. 114].

В обстановці, коли від сваволі і беззаконня сталінської влади страждали тисячі невинних громадян, повстанська армія посилила свою активність. Восени 1944 р. на Галичині було мало районних центрів, які б не піддавалися нападам загонів і груп УПА. Деякі міста піддавалися нальотам по кілька разів. Такі акції на якийсь час паралізували роботу райцентрів, чинили сильний психологічний вплив на партійний і адміністративний апарат. Напади на міста змушували концентрувати в них значні сили НКВС, що створювало сприятливі можливості бандерівцям для дій у сільській місцевості. Іншим родом збройних акцій були засідки на дорогах і диверсійні акти на лініях зв'язку, залізницях, військових і цивільних об'єктах, підприємствах. Бандерівці нападали на військкомати і звільняли від призову в армію своїх земляків, розпускали сільські ради і знищували різні документи, вбивали активістів, працівників партійного й адміністративного апарату, вчителів, лікарів і т.д. Під час таких акцій часто гинули зовсім невинні, і навіть випадкові люди, у тому числі літні люди, жінки і діти.

Свої дії бандерівці активізували не тільки у Галичині. Влітку 1944 р. на Буковині створюється Буковинська Самооборонна Армія (БУСА), яка в липні вже нараховувала кілька сотень чоловік. Найбільшими загонами БУСА були: Лугового – 400 чоловік, Палія – 200 чоловік. Дуже активно діяв загін Лугового, який мав на кінець 1944 р. близько 100 боїв і збройних зіткнень з радянськими військами. На допомогу БУСА командування УПА направило з Галичини свій загін у кількості 140 чоловік, але він потрапив під вогонь військ НКВС, і був розбитий [11, 1993, № 7-9, с. 91]. Восени 1944 р. на Волині проти сил НКВС і органів влади активно діяли загони і групи командирів: Базаренка, Верховниця, Ворона, Голуба, Грома, Залізняка й інших.

Проти УПА готувалися діяти війська 4-го Українського фронту, який у серпні 1944 р. займав Дрогобицьку, Станіславську і Чернівецьку області. Штаб фронту розробив секретну військову операцію проти загонів УПА на великій території Прикарпаття. У наказі командування відзначалося, що звільнена територія засмічена «ворожими елементами», що мають на меті «не давати можливості відновлювати радянську владу в західних областях України, знищення партрадянського активу, органів НКВС, роззброєння дрібних військових підрозділів, вбивство бійців і офіцерів Червоної Армії, перешкоджають мобілізації населення в Червону Армію і виконанню всіх заходів партії й уряду». Військова Рада фронту вимагала від командирів і начальників усіх рангів «негайно приступити до ліквідації банд УПА-ОУН і наведення твердого державного порядку на звільненій від ворога території. Для цього у період з 18 до 23 серпня 1944 р. провести ретельну подвірну перевірку всіх населених пунктів (облави в містах Дрогобичі, Станіславі, Коломиї, Чернівцях і прочісування місцевості в тилах армії і фронту в межах від лінії фронту до Дублян-Острова-Рогатина-Підгайців-Монастирища, Бучача, Чорткова-Чернівців)» [11, 1993, № 4-6, с. 115].

На початку вересня війська 4-го Українського фронту почали бої із загонами і боївками УПА. Їх наслідок не важко було передбачати, з огляду на значну нерівність сил конфронтуючих сторін. Вже 10 вересня штаб фронту мав у своєму розпорядженні дані про загибель 1474 і полон 1897 бандерівців. У ході операції було затримано близько 8 тисяч «підозрілих» осіб. На полях боїв підібрали 67 кулеметів, майже 600 автоматів і гвинтівок [11, 1993, № 7-9, с. 90]. У документах штабу фронту відзначалося, що оунівські підпільники переміщаються з лісів у міста і села, маскуються під місцеве населення. Великі підрозділи УПА розформовані на дрібні групи, а частина їх продовжує діяти в лісах. Дроблення загонів УПА на невеликі групи робило їх маневреними і менш вразливими.

Наприкінці літа і восени 1944 р. нальоти оунівців на військкомати, райкоми та інші установи, а також терористичні акти були частими. Так, наприклад, 12 серпня бандерівська боївка відбила 50 призовників, яких забирав на військову службу Лопатинський райвійськкомат. 13 серпня бандерівці в селі Устишкове Краснянського району повісили на яблуні біля будинка селянина Микитюка і його дружину, які допомагали НКВС. На трупах повішених була прикріплена табличка: «Донощикам НКВС. Так буде всім зрадникам». 13 серпня оунівці розпустили 20 сільських рад з 28, які були створені в Поморянському районі Львівської області. 20 серпня загін УПА напав на райцентр Комарно, підпалив будинок НКВС і звільнив 26 арештованих повстанців. 21 серпня в райцентрі Сколе були розгромлені будинки райкому партії і НКВС, а всі арештовані були звільнені. Аналогічну акцію через три дні здійснили бандерівці в Ново-Яричевську. [11, 1993, № 4-6, с. 113]. З 11 по 16 жовтня 1944 р. націоналісти в селищі Делятин, селах Лісова Велесниця і Майдан Горішний Надвірянського району Станіславської області по-звірячому вбили 58 чоловік, у тому числі 3 дітей у віці до 14 років, спалили 15 господарств, а майно вбитих забрали [75, с. 83].

Підрозділи УПА розгорнули партизанську війну в Карпатах і на Закарпатті, де в середині 1944 р. почав діяти Закарпатський провід ОУН на чолі з Бандусяком. Начальник політвідділу Закарпатського облвійськкомату підполковник Сердюков доповідав в управління Прикарпатського військового округу генерал-майору Л.І. Брежнєву про активізацію антирадянської діяльності націоналістичного підпілля. У другій половині вересня загони і групи УПА робили рейди по території Воловецького, Тячівського, Хустського й інших районів Закарпаття, у ході яких провели велику кількість зборів і мітингів, роздавали продукти з магазинів, палили документи сільрад і портрети більшовицьких вождів, поширювали підпільну літературу. У повідомленні Сердюкова відзначався і такий факт: у Радехівському районі органами Наркомата державної безпеки арештовані учні 8-го класу за читання «Історії України-Руси» М.С. Грушевського [11, 1993, № 7-9, с. 91].

Органи безпеки, партійно-державні структури робили все можливе, щоб у стислий термін придушити збройне підпілля
ОУН-УПА. Проводилася широкомасштабна антиоунівська пропаганда, застосовувалися економічні методи, розширювалася мережа агентури, з різних місць СРСР і всієї України у західні області УРСР направлялися додаткові сили для боротьби із противниками радянського ладу. 27 вересня 1944 р. ЦК ВКП(б) прийняв спеціальну постанову «Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей України», в якій давалася різка оцінка роботи «по викриттю фашистської ідеології і ворожої народу діяльності агентів німецьких загарбників - українсько-німецьких націоналістів, які останнім часом проявляють активність, поширюють значну кількість антирадянських газет, брошур, листівок, розпускають серед населення провокаційні чутки». Партійні організації повинні були викривати ідеологію українських націоналістів «як найлютіших ворогів українського народу, як ланцюгових псів гітлерівських імперіалістів», а також залучати до цієї роботи молодь [53, с. 527, 529].

Обкоми, міськоми і райкоми КП(б) України розгорнули інтенсивну роботу по збільшенню числа агітаторів і по створенню агітколективів. На кінець 1944 р. у Львівській області вже діяли 600 агітколективів, до яких входило близько 6 тисяч агітаторів. У Тернопільській області в 381 агітколективі нараховувалося майже 5 тисяч агітаторів, а в активі Волинської області було не менше 20 тисяч чоловік. За вказівкою ЦК КП(б) України в областях і районах проводилися різні наради, активи, конференції селян, інтелігенції, молоді і т.п. Наприклад, 15 листопада у Львові відбулася нарада 1200 представників від селянства області. Перший секретар обкому Іван Грушецький зробив доповідь про «українсько-німецьких націоналістів» - ворогів українського народу. Нарада прийняла звернення до селян, в якому був заклик: «Наш священний обов'язок - допомогти органам радянської влади і військам у виявленні і знищенні бандерівців». За цією нарадою відбулася нарада інтелігенції, обов’язком якої було викриття «ворожої діяльності українських буржуазних націоналістів» [11, 1993, № 7-9, с. 92].

27 листопада 1944 р. Президія Верховної Ради УРСР, Рада Народних Комісарів УРСР і ЦК КП (б) України знову звернулися до населення західних областей. У документі говорилося, що уряд республіки оголошує амністію як рядовим учасникам оунівського підпілля, так і ватажкам, якщо вони чесно покаються перед народом і встануть на трудовий шлях. На цей заклик відгукнулися багато учасників антирадянської боротьби. До грудня 1944 р. в органи влади здалося близько 17 тисяч учасників УПА і підпілля ОУН [73, с. 83]. Але основна маса бандерівців зброю не склала. Значні сили внутрішніх військ і Червоної Армії, завдання яких полягало в розгромі ОУН-УПА до середини березня 1945 р., вели бої на Волині і Рівненщині. Впертий опір у Свинаринському лісі чинили: курінь Голуба і сотні Криги і Ворона; у Камінь-Каширському районі - загін «Помста Полісся» на чолі з Верховинцем, а в районі Берестечка - сотні Базаренка і Залізняка.

Зима 1944-1945 років була особливо складною для загонів УПА. Важкі бої велися у районі Підгайці-Монастириська-Бучач на Тернопільщині. Повстанці під командуванням Різуна й Остапа протистояли двом дивізіям радянських військ, але змушені були відходити за річку Золота Липа і на Волинь. У лісах, де бандерівці краще орієнтувалися і вели маневрені бої, радянські війська, незважаючи на значну перевагу в живій силі й озброєнні, мали великі втрати. Так сталося в Болехівському і Чорному лісах на Станіславщині.

На початку грудня 1944 р. війська НКВС розгорнули великі наступальні операції в Дрогобицькій області - у Стрілищанському, Ходорівському, Бібрчанському і Миколаївському районах. Біля двадцяти тисяч спецвійськ вели атаки на ліси і села. Серед командирів військ, які наступали, був глава наркомата держбезпеки УРСР генерал О. Сабуров. Загони УПА – «Сіроманці» (командир Яструб) і «Полтавці» (командир Максим) не тільки оборонялися, але і робили нальоти на гарнізони енкаведистів. Так, 17 грудня загін Яструба атакував райцентр Стрілиська , щоб полегшити становище «Полтавців», які потрапили в оточення. Ця операція вдалася, але під час відходу загинув Яструб і багато його бійців. Через якийсь час був розбитий і загін «Полтавців». Цілий місяць продовжувалася блокада сил ОУН-УПА в Галицькому і Войнилівському районах, які були господарською базою групи «Чорний ліс». Війська НКВС спочатку знищили цю базу, а потім взялися за прочісування Миколаївських і Татаринівських лісів на півночі Дрогобицької області. Протягом двох тижнів запеклий опір енкаведистам чинили загони: «Непокірливі», «Наддністрянці», «Зубри» [73, с. 101-103].

Значні операції проти УПА проводилися протягом січня-березня 1945 р. у Закарпатті і на Буковині. Повстанські загони «Гайдамаки», «Гуцульський», «Карпатський» та інші, використовуючи вдало гірську місцевість, зуміли зберегти свої головні сили й успішно відбивали атаки внутрішніх військ і червоноармійців.

Наприкінці січня 1945 р. радянські війська провели декілька наступальних операцій на заході Львівської області. Повністю були блоковані Бродівський, Радехівський, Сокальський і сусідні з ними райони Волинської області. Великих втрат зазнали «Дружинники», «Кочівники», «Пролом», «Тигри» і деякі інші загони УПА. Важкі бої велися у лютому на Волині – вздовж залізниці Ковель-Рівне, а також у Цуманських лісах і в Клеванському районі. 12 лютого 1945 р. на Оржевських хуторах загинув у бою командуючий УПА-Північ полковник Дмитро Клячківський-Клим Савур [11, 1993, № 7-9, с. 93].

У ході проведення акцій проти націоналістичних збройних формувань, радянські власті розгорнули наступ проти мирних жителів. Відповідно до постанови Державного комітету оборони СРСР від 29 жовтня 1944 р. за станом на 9 січня 1945 р. на лісорозробки в Комі АРСР, Архангельську, Молотовську (Пермську) і Кіровську області було вивезено 30 тисяч спецпереселенців. На початку 1945 р. було виселено 4744 родини оунівців [24, с. 335].

Одночасно з обнародуванням відозви про амністію від 27 листопада 1944 р., Раднарком УРСР і ЦК КП (б) України доручили наркому державної безпеки С. Савченку встановити контакт і провести переговори з представниками центрального керівництва ОУН і командуванням УПА з питання про припинення збройної боротьби і нормалізації військово-політичної обстановки у Західній Україні. М.С. Хрущов, який був зацікавлений у припиненні кровопролитного протистояння, особисто контролював проведення операції. Вона одержала назву «Перелом». Здійснення операції було доручене офіцерам державної безпеки полковнику С. Даниленку і капітану А. Хорошуну, які у листопаді 1944 р. виїхали у Львів. Через доктора медичних наук Ю. Кордюка і художницю Я. Музику офіцери встановили контакт зі зв'язковими оунівського Проводу і передали лідерам ОУН-УПА пропозицію уряду УРСР про переговори. Представники УПА погодилися на переговори, але відмовилися вести їх у Києві, Львові чи будь-якому районному центрі Львівської області. Важко вирішувалося питання про дату початку переговорів. Вони відбулися тільки у ніч з 28 лютого на 1 березня 1945 р. на хуторі, розташованому в лісовому масиві у трьох кілометрах від шосе Львів-Тернопіль. Зустріч Даниленка і Хорошуна з представниками УПА Маєвським і Буселом практичних результатів не дала [75, с. 84].

Про те, яке значення для радянського керівництва мала боротьба з ОУН-УПА, свідчило те, що сам М.С. Хрущов безпосередньо керував цією боротьбою. Він виїжджав у західні області, де проводив наради і зустрічі з активом і місцевим населенням. До нього стікалася інформація про хід боротьби з українським підпіллям. 20 лютого 1945 р. Хрущов проводив нараду секретарів райкомів партії і начальників райвідділів НКВС Львівської області. На нараді кожний з них звітував про проведену роботу, а Хрущов давав розпорядження, радив, як краще діяти проти підпільників, карав тих, хто не домігся «успіхів» у цій сфері діяльності. У ході свого звіту секретар Жовківського райкому КП(б) України Бичков говорив про проведені арешти і просив дозволу, щоб арештованих «бандитів повісили» безпосередньо у районі. Хрущов такий дозвіл дав. Він також вимагав, щоб весь партійний і радянський апарат зі зброєю в руках йшов воювати з підпіллям. Від участі у цій боротьбі звільнялися тільки жінки, а «...чоловіки, які можуть ходити, повинні брати участь в операціях. Хай такого обстріляють, хай сам постріляє, почує дзижчання куль, взнає, що всяка випущена куля убиває, можливо у кого-небудь бандерівська куля п’ятку зачепить - лютішим буде. Тоді з'явиться лютість і сам знищить бандита. Треба це зробити!» [11, 1993, № 7-9, с. 96]. Так М. Хрущов тотальною мобілізацією партійно-радянського апарата і збройних сил намагався ліквідувати опір ОУН-УПА. Але до 15 березня 1945 р., як планувалося, покінчити з українським підпіллям не вдалося.

В умовах безупинних боїв і блокад ОУН-УПА встигала вирішувати організаційні питання. Так, наприклад, у лютому 1945 р. Шухевич скликав конференцію ОУН і вніс пропозицію обрати главою ОУН С. Бандеру, а його заступником Я. Стецька, які восени 1944 р. вийшли з концтабору на волю і перебували за кордоном. Обрання відбулося. Таким чином, С. Бандера став політичним вождем ОУН.

Нові великі акції проти УПА розпочалися 20 березня 1945 р. на Львівщині, 5 квітня на Поділлі і 7 квітня в Прикарпатті. Їм передували операції місцевого значення. Наприкінці березня – початку травня бойові дії велися на території десятків районів Західної України. УПА не тільки оборонялася, але і постійно демонструвала свою агресивність і силу. Загони повстанців зробили багато нальотів на опорні пункти радянських військ, захопили Ланівці, Радехів, Солотвин й інші районні центри. Так, 5 квітня 1945 р. служба безпеки Калуського окружного проводу ОУН разом із сотнею УПА між селами Гуменів і Верхнє зробили напад на групу радянсько-партійного активу Войнилівського району Станіславської області. У результаті 8 чоловік були вбиті, 9 захоплені живими і по-звірячому замучені [75, с. 83]. 13 травня в засідку бандерівців потрапила велика група членів партійно-господарського активу Старосамбірського району Дрогобицької області. Загинуло 26 осіб, у тому числі секретар райкому партіі В. Нудьга [64, с. 291]. Загони УПА робили рейди по ряду областей України і на територію Польщі.

Переможне завершення війни з гітлерівською Німеччиною давало радянському керівництву можливість виділити значні сили для боротьби з повстанським рухом. У лавах УПА звістка про капітуляцію Німеччини була зустрінута з надією і тривогою. З надією тому, що зближення радянських військ з арміями західних держав могло завершитися конфронтацією, що залишало би непогані шанси на успішне продовження повстанської боротьби. Тривогу і непевність серед бійців УПА викликало те, що надії на підтримку Заходом повстанського руху в Західній Україні стали примарними. Повернення значних сил радянських військ на західноукраїнські території ще більше ускладнювало боротьбу загонів повстанської армії і підпілля проти сталінського режиму. Частина бандерівців ще сподівалася на зміну обстановки в кращу сторону, інші навпаки - думали: чи не вийти «з лісу» і скласти зброю.

Знаючи про настрої серед повстанців, партійне і державне керівництво УРСР вирішило це використати в інтересах якнайшвидшого припинення кровопролиття. 19 травня 1945 р. воно втретє звернулося до учасників ОУН-УПА із закликом скласти зброю і здатися до 20 липня. «Хто вийде «з лісу», той не буде притягуватись до відповідальності. А хто цього не зробить, ті будуть нещадно знищені», - попереджувала влада. Це звернення в певній мірі досягло своєї мети. З травня по листопад 1945 р. у Львівській області з повинною з'явилося 5 тисяч чоловік, на Волині - 4700, у Рівненській області - 3 тисячі чоловік [11, 1993, № 7-9, с. 98]. В органи НКВС з’являлися бійці УПА, які потрапили в її лавах не по своїй волі і не зробили злочинів, ті повстанці і підпільники, які ухилилися від призову в армію і т.п. Власті відпускали їх додому, окремим навіть давали роботу, від інших брали підписку на добровільне переселення на Схід. У пресі стали з'являтися заяви тих, хто склав зброю. Деякі колишні бійці УПА і підпільники стали активно допомагати енкаведистам у боротьбі з ОУН-УПА. Враховуючи вплив звернення 19 травня на оунівців, влада прийняла рішення про продовження його дії.

Тим часом основні сили УПА і підпілля не збиралися припиняти боротьбу. Керівництво ОУН-УПА намагалося не допустити масового виходу людей «з лісу», боролося з проникненням до лав повстанців текстів урядового звернення, роз'ясняло бійцям необхідність продовження боротьби. Наприкінці травня 1945 р. генерал Тарас Чупринка провів нараду, за підсумками якої був виданий наказ головного командування до «Бійців і командирів УПА». Наказ говорив, що на звернення керівництва УРСР від 19 травня варто відповісти «запеклою боротьбою». Ті, хто повірять у більшовицькі заклики і запевнення, будуть обмануті і «нагороджені каторжними роботами або розстрілами». У документі підкреслювалося, що бійці УПА стали на шлях боротьби «зі сталінським режимом не для того, щоб перед ним капітулювати», а «боротися з ним не на життя, а на смерть» [73, с. 113].

З'являлися й інші документи командування УПА, де були розкриті особливості післявоєнної обстановки у світі, обґрунтована необхідність збереження повстанських сил і боротьби з радянським режимом. У цих документах говорилося і про перспективи подальшої боротьби, яка, можливо, буде важкою. Підпілля орієнтувалося на необхідність переходу від масових форм боротьби до більш вузької, індивідуальної, більш конспіративної, з кількісної на якісну. Рекомендувалося з'єднуватися з тими силами, які мають з українським підпіллям загального ворога – сталінський тоталітарний режим. Т. Чупринка виражав впевненість, що бійці УПА і підпільники виконають свій обов’язок «з честю і фанатизмом, як виконували всі попередні завдання» [73, с. 113].

З другої половини травня 1945 р. підрозділи УПА приступили до активних дій, лісові масиви надійно прикривали повстанців. Підвищенню ефективності дій бандерівських формувань сприяло рішення командування про реорганізацію УПА: курені були розділені на відділи (сотня) і підвідділи (чота). Найбільш сильні бої були на Гуцульщині, у Карпатах, у Сокальському і Кременецькому районах, на річці Случ і в інших місцях. Нальоти на районні центри стали регулярними: Надвірна (17 травня), Галич (10 червня), Яворів і Солотвин (13 червня), Делятин (16 червня), Радехів (18 червня), Грималів (21 червня), Яблунів (27 червня), Перегінське (6 серпня). Таких зухвалих нападів УПА зробила десятки. Кульмінаційною крапкою цих нальотів був напад на обласний центр Станіслав, зроблений 31 жовтня 1945 р. Під командуванням Грегота-Різуна бандерівці ввечері на підводах в'їхали в місто і напали на магазини, склади, аптеки і квартири деяких партійний керівників і енкаведистів. Бандерівці захопили великі трофеї. Сили НКВС були в розгубленості, тому що були отримані повідомлення про напад на Богородчани, Солотвин та інші міста області [68, с. 129]. Сталося кілька збройних нападів на нафтопромисли Станіславської області, під час яких були знищені чи пошкоджені 26 нафтових і понад 30 інших виробничих об'єктів, майстерень і службових приміщень [72, 1990, № 23, с. 78].

Бандерівські нальоти завдавали значної шкоди народному господарству, приводили до великих втрат у військах і серед мирного населення. Значних втрат зазнали і повстанці, у нерівних боях гинули цілі загони. Так, у районі Бучача до останнього патрона боролися 140 бійців УПА. У полон не здався жоден. Така ж доля спіткала відділ «Буйні» із групи УПА «Лисоня». Бандерівці втратили багато своїх командирів: 4 червня 1945 р. загинув у бою начальник штабу УПА-Північ Михайло Медвідь-Кремянецький, а 19 червня - керівник штабу УПА-Захід Василь Брилевський-Боровий. У серпні загинув провідник Закарпаття Клемпуш - Лопата, у грудні – офіцери Арпад-Золотар і Василь Вовчук. 19 грудня загинули Дмитро Маєвський-Тарас і начальник головного штабу УПА Грицай-Перебийніс, які були делегатами головного штабу УПА і Проводу ОУН і направлялися з місією на Захід [73, с. 130].

Найбільш розповсюдженим видом повстанської тактики були рейди. У ході рейдів велася пропаганда ідей українського повстанського руху, поширення антирежимних настроїв серед населення, створення передумов для активізації націоналістичних сил. Загони, які брали участь у рейдах, повинні були ухилятися від зіткнень із противником і вступати в бій тільки у випадку крайньої необхідності. Навесні 1945 р. загін УПА «Галайда» (командир Куліш) рейдував у Польщі і дійшов навіть до Варшави, а загін «Холодноярці» проводив рейд по Закарпаттю. Влітку рейди стали більш частими. На території Підляшшя діяв загін «Вовки», у районах Бреста і Плиска – «Помста Полісся». Відбувалися рейди на Житомирщину.

Особливе місце в історії УПА зайняли рейди на територію Словаччини, завданням яких було доведення до місцевого населення цілей боротьби УПА і зміцнення дружби між українським і словацьким народами. У перший рейд у Словаччину пішли бійці Підкарпатського куреня (командир Прут), а також сотні Бурі, Мирона і Сокола. Загальне керівництво здійснював Вітовський-Андрієнко. Перехід державного кордону відбувся наприкінці липня 1945 р. і пройшов без втрат. Протягом двох місяців повстанці знаходилися на словацькій території і відвідали десятки сіл, в яких проводили збори і бесіди, розповідали про цілі боротьби
ОУН-УПА, хор повстанців давав концерти для населення і співав у церквах. У цілому цей рейд був успішним.

Другий рейд на територію Словаччини готувався дуже ретельно, а його учасники пройшли спеціальну підготовку. Цей похід бандерівців відбувся у квітні - червні 1946 р. і мав великий резонанс. У Словаччину приїхали закордонні кореспонденти з Праги і ретельно збирали інформацію про українських повстанців. У світову пресу стали надходити відомості про цілі боротьби повстанців, про їхню зразкову організацію і культурне поводження. Люди УПА відвідали 106 сіл, організували 16 великих мітингів, провели більше ста бесід із представниками словацької інтелігенції, поширили багато літератури на чеській і словацькій мовах. Місцеве населення доброзичливо відносилося до українців. Словацькі військові і жандарми не вступали в конфлікти з бандерівцями, а навпаки, часто шукали зустрічей з ними. Деякі автори вважають, що цей рейд мав вплив на результати місцевих виборів, на яких за демократичну партію було віддано 62% голосів, а за комуністів – близько 31% [73, с. 157-158]. Організатори цих рейдів були задоволені їх результатами.

У липні – вересні 1945 р. через територію, на якій діяла УПА, з Німеччини на Схід рухалася велика кількість радянських військ. Командування і політоргани закликали до підвищення у військах «революційної пильності», щоб військовослужбовці не забували, що вони знаходяться на території, «де ще продовжують діяти німецько-українські націоналісти» [73, с. 117]. Політпрацівники характеризували бійців УПА як «жорстоких бандитів», «гітлерівських пособників» і «ворогів українського народу». Повстанці знали про це й у своїх листівках до військовослужбовців писали: «Червоноармійці! Українські повстанці не борються проти Вас, а тільки проти НКВС, НКДБ, сталінських агентів і адміністрації. НКВС, НКДБ і партійні начальники - наші загальні вороги. Смерть Сталіну і його банді. Хай живе воля народам і людині!» [73, с. 118].

Листівки, гасла і заклики, адресовані червоноармійцям, сприяли тому, що ворожі настрої почали мінятися на позитивні. Серед військовослужбовців стали з'являтися і такі, хто симпатизував українським повстанцям. Багато підрозділів Червоної Армії коректно поводилися відносно мирного населення й ухилялися від зіткнень з бандерівцями. Дослідники історії ОУН-УПА наводять приклад, що 20-23 липня 1945 р. у селі Підпечари Станіславської області одночасно були розквартировані бійці загону «Дзвони» і червоноармійці. Були випадки, коли червоноармійці допомагали оунівцям інформацією про розташування військ НКВС, а окремі військовослужбовці переходили на бік УПА. Так, наприклад, 17 серпня в селі Рогізно 28 кубанських козаків на чолі з офіцером виявили бажання перейти до бандерівців. Але їх не прийняли, так як і не прийняли 50 бійців 102-й стрілецької дивізії, яка розташовувалася на Волині. Пояснювалось це тим, що УПА сама стояла перед необхідністю демобілізації [73, с. 121].

Партійне і радянське керівництво західних областей України очікувало більш активних дій частин Червоної Армії проти
ОУН-УПА, але ці надії виправдовувались не завжди. На нараді секретарів райкомів, скликаній у листопаді 1945 р. у Львівському обкомі Компартії України, деякі партійні працівники дорікали командуючому Прикараптським військовим округом генералу армії А.І. Єрьоменку в тому, що війська округу не дуже активно борються з бандерівцями. Пояснюючи ситуацію, генерал заявив, що він «не стоїть осторонь» і «давно видав наказ. Але у всіх кампаніях, які ми проводимо, селяни своїми діями нам палки в колеса вставляють. Я сам переживаю». На питання першого секретаря обкому партії І. Грушецького про факт захоплення Єрьоменка бандерівцями під час відвідування підсобного господарства, генерал відповів: «Так, це правда. Приїхали і мене забрали вночі в підсобному господарстві в Брюховичах. Але я вже віддав наказ. Будемо посилати війська в ті пункти, куди домовимося. Невеликі підрозділи будемо посилати. Могли б посилати і дивізію - дві, але спочатку треба знати, де противник знаходиться, адже я вже знаю з практики, як бувало раніш: прийдеш, а їх немає. Це траплялося тому, що противник знав завчасно, що туди прибудуть війська» [11, 1993, № 7-9, с. 99-100]. Бандерівці після бесіди з генералом відпустили його. Факт затримки А.І. Єрьоменка оунівцями не вплинув на його військову кар'єру.

Фронтові дивізії Червоної Армії незабаром залишили західноукраїнські області, а на їхні місця стали прибувати свіжі частини внутрішніх військ НКВС, які повинні були вести боротьбу з повстанською армією до повної її ліквідації. Про інтенсивність воєнних дій восени 1945 р. свідчать такі дані: тільки за період з 1 жовтня по 1 листопада на Львівщині війська й органи НКВС провели проти повстанців 587 операцій, у ході яких вбили більше 4 тисяч і захопили в полон понад 7 тисяч повстанців і «пособників». Була розгромлена значна кількість схронів, виселено 2816 родин учасників підпілля. У цей же час від рук бандерівців загинуло 1120 енкаведистів, партійних і радянських працівників [11, 1993, № 7-9, с. 98].

Постійні облави і блокади цілих районів силами військ НКВС і армії, які діяли при підтримці танків і авіації, призводили до розгрому слабко збройних загонів УПА, незважаючи на їхній мужній опір. Наприкінці 1945 р. війська і владні структури розгорнули широкі каральні експедиції проти повстанців і населення Дрогобицької, Волинської, Рівненської й інших областей. Прагнучи скомпрометувати повстанців, власті закидали в бандерівські табори провокаторів, диверсантів, агентів. У 1944-1945 рр. у західних областях діяли 359 резидентів, 1473 агенти і 13085 секретних інформаторів. 22 тисячі штатних працівників органів держбезпеки і внутрішніх справ семи західних областей «розробляли» 379 формувань УПА, провели «прочісування» кадрового складу підприємств і установ і виявили при цьому більше 14580 «підозрілих і ворожих елементів» [54, с. 10].

Керівництво УПА вважало, що з діяльністю провокаторів і зрадників пов'язана значна частина втрат УПА і підпілля. Проти них був розв'язаний нещадний терор. Тих колишніх бійців повстанської армії, які почали співробітничати з владою, націоналістична служба безпеки ліквідувала разом з родинами, а їхні будинки знищувала. За радянськими даними з лютого 1944 р. по лютий 1945 р. бойовики УПА по-звірячому замучили (повісили, задушили, зарубали сокирами, пустили під лід, кинули в колодязі і т.п.) тільки в Рівненській області близько 1300 чоловік, серед яких чимало жінок і дітей [72, 1990, № 23, с. 78]. Була розгорнута рішуча діяльність проти загонів «істрибків». Так, 29 листопада 1945 р. загін УПА, переодягнений у форму НКВС, влаштував наліт на село Білий Камінь, де активно діяли «істрибки». Повстанці оточили село ніби-то «для проведення хлібозаготівель». Зібравши 18 сільських «істрибків» для «допомоги», бандерівці розвели їх по селу і розстріляли. Репресії бандерівської служби безпеки підривали бойовий дух «істрибків». Чисельність добровільних помічників сталінського режиму стала скорочуватися, деякі «винищувальні батальйони» займали нейтралітет стосовно УПА.

5 листопада 1945 р. перед черговою річницею Жовтневої революції влада видала четверте звернення до населення і підпілля Західної України. «Залишки українсько-німецьких націоналістів будуть знищені найближчим часом», - говорилося в ньому. З'явився і Наказ наркома внутрішніх справ УРСР В. Рясного від 15 листопада, в якому закликали тих, хто ще «не вийшов з лісу», з'явитися з повинною, за що буде надане право вільно жити і працювати. Тексти звернення і наказу доводили до відома всіх, і в першу чергу до тих громадянам, чиї родичі були на нелегальному становищі.

Постійна загроза бути вбитим чи опинитися в руках берієвських садистів, страх за своїх рідних, обіцянка влади не притягати до відповідальності вплинули на багатьох, хто боровся в УПА чи в підпіллі. З травня по грудень 1945 р. з'явилося з повинною 38 тисяч чоловік [75, с. 84]. Надалі такої масової явки з повинною не спостерігалося. Однією з причин цього стали репресії, розгорнуті проти тих, хто добровільно склав зброю і припинив боротьбу.

Незважаючи на високий рівень конспірації в діяльності підпільних організацій, органам безпеки і міліції вдавалося різними способами, особливо за допомогою отриманої від арештованих підпільників інформації, виявляти і ліквідувати підпільні структури ОУН. Так, зі звіту керівництва МВС по Львівській області за 1946 р., підготовленого для обласного комітету компартії України, видно, які втрати мало підпілля. Наприклад, у лютому було виявлено і ліквідовано 353 схрони; виявлено районних проводів – 8, кущових організацій – 11, сільських осередків – 9. З числа учасників цих організацій арештовані 246 чоловік. Усього арештовано за місяць 374 особи: з них членів ОУН-УПА – 116. Вбито 218 чоловік. З числа керівників підпілля вбито 22 чоловіки. Затримано 297 підпільників і 20 пособників. З повинною з'явилося 65 чоловік. В одному зі схронів був захоплений командуючий округом УПА - «Захід-Буг» Тартюк [11, 1994, № 6, с. 104].

Лютий був тільки невеликим відрізком у шестимісячній «великій блокаді», організованій у першій половині 1946 р. Ця блокада була найбільшою по кількості сил, кинутих проти ОУН-УПА, по тривалості, по території, а також по кількості пролитої крові. За деякими даними у блокаді були задіяні сотні тисяч військовослужбовців. Тільки в Станіславській області проти 2655 повстанців радянське командування зосередило 132 тисячі військ [73, с. 132]. Блокада почалася майже одночасно на всіх територіях, де діяла УПА. Половина всіх сил проводила рейди і зачистки у визначених районах, а інша частина військ стояла по селах. Частина рейдових груп діяла під виглядом українських повстанців, і при зустрічах з невеликими оунівськими загонами і групами ліквідували їх. Вони також нападали на села, грабували населення і намагалися своїм поводженням настроїти населення проти УПА.

На першому етапі «великої блокади» ОУН-УПА не тільки вживала заходів до збереження своїх рядів, але й активно протидіяла підготовці і проведенню виборів до Верховної Ради України, які проходили 10 лютого 1946 р. Оунівці нападали на виборчі дільниці, загрожували членам виборчих комісій і агітаторам, закликали виборців не брати участь у виборах, загрожували населенню розправами. У містах і селах Західної України поширювалися десятки тисяч листівок, в яких підпілля закликало виборців бойкотувати вибори. Оунівські провідники вимагали, щоб листівки передавалися для читання «з рук у руки», щоб населення знало про антинародну мету цих «виборів без вибору».

Великою акцією радянської влади, яка загострила обстановку в Західній Україні, була підготовка і здійснення «самоліквідації» греко-католицької церкви. Її керівникам: митрополиту Й. Сліпому, єпископам М. Будці, Г. Хомишину, І. Латишевському й іншим, арештованим ще в 1945 р., було запропоновано «добровільно» возз'єднатися з московським православ'ям, від чого вони відмовилися. У Львові при участі радянських органів була створена «ініціативна група» по возз'єднанню греко-католицької церкви з православною. Раднаркому УРСР ця група заявила про лояльність до радянської влади, а уніатську церкву назвала «історичним пережитком». У березні у Львові був інспірований собор греко-католицької церкви, який «скасував» Брестську церковну унію і «возз'єднав» понад 5 млн. греко-католиків із православ'ям. Всіх, хто захищав уніатську церкву, влада піддала репресіям. Понад 1400 священиків, 800 ченців і черниць було заслано в Сибір, а 200 розстріляно. Повсюдно грабувались і закривалися церкви, майно греко-католицьких приходів передавалося в руки Російської православної церкви, віруючих розганяли з богослужінь. Греко-католицька церква йшла в підпілля. У такій ситуації тільки
ОУН-УПА виступила на захист церкви і віруючих.

У першій половині 1946 р. Західна Україна являла собою великий військовий табір не тільки по кількості зосереджених тут військ, але й за розмахом бойових дій. За цей час відбулося понад 1500 боїв і збройних зіткнень. Підрозділи УПА в основному вели вимушені, оборонні бої, ситуація змушувала їх постійно змінювати місця дислокації. Найбільше занепокоєння силам держбезпеки, внутрішнім військам і владі доставляли загони УПА «Говерла», «Літуни», «Рисі», «Чорний ліс» у Станіславській області, а також повстанці командира Ясеня і загін «Помста Полісся» на Волині. Діючи в місцях постійної дислокації і здійснюючи рейди, бандерівські підрозділи, як і раніше, нападали на невеликі гарнізони радянських військ, народногосподарські об'єкти, райцентри і села. Однак, нальоти на населені пункти вже мали інший характер. Ці напади відбувалися невеликими групами, які вирішували конкретні завдання: терористичні акти, знищення державних установ, захоплення продовольства і медикаментів. Самі бандерівці вважали успішними напади на Станіслав, Корець, Людвиполь, Перегінське, Роздол, Сторожинець, Яблонів.

Під час блокади УПА і підпілля проводили акції проти загонів і груп «істрибків», які дислокувалися в сільській місцевості й очолювалися дільничними міліціонерами. У першій половині 1946 р. відділи і боївки УПА і підпілля провели 74 вдалих нальотів на гарнізони «істрибків» і захопили 55 кулеметів, 132 автомати, 1260 гвинтівок, більше 2000 гранат, значну кількість різного військового спорядження. Під час цих акцій було вбито понад 200 дільничних міліціонерів і їхніх добровільних помічників, розігнано більше 500 «істрибків» [73, с. 137]. Росло число терористичних актів проти окремих осіб: партійних, радянських і господарських працівників, членів партії, комсомольців, активістів. Ці акти здійснювали терористи-одинаки, а також невеликі групи бойовиків. Одночасно таку ж тактику використовували радянські сили безпеки.

Все частіше у своїй діяльності бандерівці стали використовувати засідки на дорогах. У різних місцях такі акції провели відділи УПА «Рисі», «Стріла», «Сурма» і інші. Найбільш вдалою для оунівців була акція підвідділу «Месники», у засідку якого потрапило кілька вищих офіцерів внутрішніх військ. Нападаючи раптово, бандерівцям майже завжди вдавалося домогтися поставлених цілей. Вони не тільки ліквідували велику кількість офіцерів і солдатів, але і захоплювали зброю і документи.

За час блокади 1946 р., за даними ОУН-УПА, загинуло близько 15 тисяч радянських солдатів, офіцерів і міліціонерів. Повстанці і підпілля втратили 5 тисяч чоловік. Значна частина цих втрат приходилася на підпілля. У першій половині 1946 р. загинули: командир групи «Чорний ліс» Грегот-Різун, майори Козак і Прут, Вивірка, Дунай, Косач та інші командири УПА. Деякі бандерівські командири потрапили в полон: Андрієнко, Дорош та інші [73, с. 135-140]. Втрати ОУН-УПА були значними і в дійсності вони були набагато більшими, ніж показували самі націоналісти. У той же час, як випливає з даних ОУН-УПА, втрати під час блокади 1946 р. були меншими, ніж у 1945 р., і їх понесли нижчі ланки УПА і підпілля. Після закінчення акції продовжувало діяти головне командування УПА, а також керівництво УПА-Захід під командуванням Шелеста й УПА-Північ під командуванням Дубового. Збереглися і працювали обласні, крайові і головний проводи підпілля ОУН.

У літературі, що вийшла за останнє десятиліття, подаються різні дані про втрати обох сторін за 1944р. – першу половину 1946 р., тобто за період, коли ці втрати були найбільшими. Часом ці дані дуже приблизні і не завжди носять офіційний характер. У них представлені відомості про втрати радянської сторони й ОУН-УПА за різні періоди, по окремих областях, що не дозволяє скласти цілісну картину втрат. Ось один із прикладів. У Львівській області до кінця 1944 р. «загинуло (тільки від НКВС-НКДБ) 12612 повстанців і їх «пособників»; було зарештовано 3100 чоловік. Втрати з радянського боку - до 2-х тисяч чоловік. По Станіславській області: вбито повстанців і їхніх пособників близько 10 тисяч; арештовано до 3-х тисяч чоловік; захоплено в полон 4 тисячі повстанців і тих, хто ухилявся від призову в Червону Армію. Втрати радянської сторони по області – 700 вбитими. По Дрогобицькій області тільки за березень 1945 р. вбито 1309 повстанців, захоплено 1566 чоловік, а на 20 жовтня 1945 р. вбито повстанців і «пособників» 8988, захоплено 11613. Втрати радянської сторони – 2400 чоловік» [11, 1993, № 7-9, с. 96]. Але найбільших втрат зазнали бандерівці на Рівненщині. Секретар обкому партії В. Бегма інформував Хрущова про боротьбу з УПА в лютому-травні 1944 р. і навів такі дані: вбито 15595, взято в полон 14240, арештовано 1859 осіб [64, с. 75].

Дані про втрати і підсумки боротьби з ОУН-УПА з лютого 1944 р. по 25 травня 1946 р. містяться в документах НКВС УРСР [62, с. 171].





1944 р.

1945 р.

1946 р.

Всього

Проведено операцій і засідок

6495

33278

47798

87571

Вбито бандитів і інших

57405

45907

7523

110835

Затримано бандитів і інших

98641

126758

25277

250676

З'явилося з повинною бандитів

29204

79488

6157

114859

Разом

185250

252153

38957

476360

Вилучено одиниць зброї

28346

40791

13389

82526

Наші втрати вбитими і зниклими

5869

7395

864

14128



З даного документа видно, що кількість вбитих, затриманих і тих, що з’явились з повинною у Західній Україні перевищувала 476 тисяч чоловік. Але чи всі вони були безпосередніми учасниками УПА і підпілля? Звичайно ж – ні. Про це говорить і той факт, що органи НКВС вилучили тільки 82526 одиниць зброї. Значну частину серед зарештованих, вбитих і затриманих складали не підпільники і озброєні бандерівці, а «інші». Це були літні люди, жінки і діти, які гинули під час каральних акцій чи потрапляли під арешти. Їх легко було, а часом навіть вигідно, включати до числа «бандитів». Влітку 1946 р. у газетах і по радіо повідомлялося про остаточну ліквідацію «збройних банд українсько-німецьких націоналістів», що не відповідало дійсності.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації