Поиск по базе сайта:
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів icon

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




НазваНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Сторінка6/14
Дата конвертації27.06.2013
Розмір2.83 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
1. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_НОЗЕМН_ МОВИ.doc
2. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_НФОРМАТИКА.doc
3. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_СТОР_Я Сборник материалов и документов по истории Украины.doc
4. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_СТОР_Я УКРАфНИ Гетьмани украхнського козацтва.doc
5. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_СТОР_Я УКРАфНИ.doc
6. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_СТОР_Я.doc
7. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/_стор_я УКРАфНИ ОУН-УПА Под_х, факти, документи.doc
8. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/АДМ_Н_СТРАЦ_ф.doc
9. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/АСТРОНОМ_Я.doc
10. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Б_ОЛОГ_Я.doc
11. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ВИХОВНА РОБОТА.doc
12. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ГЕОГРАФ_Я.doc
13. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ДИТЯЧИЙ САДОЧОК.doc
14. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ.doc
15. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ДОВ_ДНИК.pdf
16. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Для розм_щення на сайт_.doc
17. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЕКОЛОГ_Я ТА ОХОРОНА ПРИРОДИ.doc
18. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЕКОЛОГ_Я.doc
19. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЕКОНОМ_КА.doc
20. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЕТИКА ТА ЕСТАТИКА.doc
21. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЖУРНАЛ_СТИКА.doc
22. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ЗАРУБ_ЖНА Л_ТЕРАТУРА.doc
23. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Класному кер_вников_.doc
24. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/МАТЕМАТИКА.doc
25. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/МУЗИКА.doc
26. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/НАРОДОЗНАВСТВО.doc
27. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ОБЖ.doc
28. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ОБРЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО.doc
29. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/П_ДРУЧНИКИ.doc
30. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ПЕДАГОГ_КА.doc
31. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ПОС_БНИК.doc
32. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ПОЧАТКОВА ШКОЛА.doc
33. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Профор_єнтац_я.doc
34. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Р_зне.doc
35. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/РЕЛ_Г_Я ТА М_ФОЛОГ_Я.doc
36. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/РОС_ЙСЬКА МОВА ТА Л_ТЕРАТУРА.doc
37. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/СВ_ТОВА КУЛЬТУРА.doc
38. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/СЛОВНИКИ, ЕНЦИКЛОПЕД_ф.doc
39. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/СОЦ_АЛЬНА ПЕДАГОГ_КА.doc
40. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ТРУДОВЕ НАВЧАННЯ.doc
41. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/У розд_л Учись учитися.doc
42. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/УКРАфНОЗНАВСТВО.doc
43. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/УКРАфНСЬКА МОВА ТА Л-РА.doc
44. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/УЧИСЬ УЧИТИСЯ.doc
45. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/УЧИТЕЛЮ.doc
46. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Ф_ЗИКА.doc
47. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Ф_ЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ.doc
48. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Х_М_Я.doc
49. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ХУДОЖНЯ Л_ТЕРАТУРА УКР Л_ТЕРАТУРА.doc
50. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ХУДОЖНЯ Л_ТЕРАТУРА.doc
51. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ШК_ЛЬНОМУ Б_БЛ_ОТЕКАРЕВ_.doc
52. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/ШК_ЛЬНОМУ ПСИХОЛОГУ.doc
53. /_нформац_йн_-ресурси для учител_в/Шк_льному б_бл_отекарев_.doc
Іноземні мови
Викладання інформатики
П. Т. Фиров
П. Т. Фиров
Розділ учителю-предметнику (Історія України) історія україни
Розділ учителю-предметнику (Історія)
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Розділ адміністрації школи
Астрономія
Розділ учителю предметнику (Біологія) біологія
Розділ виховна робота
Викторина по географии для учащихся 7 11 классов «Индийский океан»
Методические разработки Консультация для воспитателей Занятия с детьми Документация в детском саду Игры с обучением Сказки. Песенки. Стихи
Розділ для допитливих
Занесено розділ художня література українська література Андріан Кащенко. Історичні повісті
Екологія та охорона природи
Викладання екології
Викладання економіки
Етика та естатика
Журналистика, издательское дело и сми
Зарубіжна література
Лекции для родителей, сценарии и многое другое. Класному керівникові найрізноманітніші сценарії
Веселова Олена Анатоліївна математика викладання математики авторські програми, форми навчання математики, розробки урок
Інформації про їх авторів та виконавців. До більшості пісень подані акорди для акомпанементу на гітарі, також заплановано розмістити ноти і музичні фраґменти у форматах midi та m На сайті ви знайдете корисні посилання подібної тематики
Розділ народознавство
Викладання обж
Образотворче мистецтво
Учебники по физике, химии, английскому языку, культурологии др довідник
Статті, реферати, курсові та дипломні роботи
Истории украины
Шкільні предмети
Профорієнтація
Учись учитися
Релігія та міфологія
Преподавание русского языка
Розділ учителю-предметнику світова культура
Розділ енциклопедії, словники, довідники
Http://festival. 1september ru/subjects/25
В помощь учителю
Проекты и исследования учитель ученику
Українознавство
Розділ учителю-предметнику
Розділ учись учитися
Всем, всем, всем
Викладання фізики
Фізична культура
Викладання хімії
Розділ художня література українська література
Розділ художня література художня література
Шкільному бібліотекареві
Литература по психологии Електронна бібліотека України психологія для шкільного психолога
Правила безпеки в Інтернеті для дітей подорожі з павучком-всезнайкою (Корисні поради Інтернет мандрівникам) та інші матеріали шкільному бібліотекареві

ЛЕКЦІЯ 5



СТВОРЕННЯ УПА І ЇЇ ДІЯЛЬНІСТЬ В УМОВАХ ФАШИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ


Створення УПА, її структура, чисельність і озброєння  Українсько-польське протистояння в роки війни і його наслідки  Боротьба УПА як «третьої сили» проти фашистів і радянських партизанів


Створення УПА, її структура, чисельність і озброєння. У роки Великої Вітчизняної війни на окупованій фашистами території Західної України створювалися збройні формування націоналістів. Найбільшим з них була Українська повстанська армія (УПА). Офіційною датою народження УПА став день 14 жовтня 1942 р., визнаний згодом Українською Головною Визвольною Радою як свято українського війська, приурочене до дня покровительки Війська Запорізького Покрови Святої Богородиці.

Важливим є питання про причини створення УПА, ким і коли вона формувалася. Протягом післявоєнних десятиліть вчені пов'язували створення повстанської армії тільки з активізацією діяльності радянських партизанів на Волині, для боротьби з якими створювалися формування «націоналістичних банд» [43, с. 55]. Деякі автори вважали, що бойова і диверсійна діяльність партизанів стривожила не тільки німців, але і «ватажків ОУН, тому що, по-перше, вони втрачали довіру в очах німців за нездатність контролювати обстановку, а по-друге, боялися позбавитися впливу серед місцевого населення. Тому-то оунівці і почали створювати власні збройні формування» [75, с. 78].

Таке пояснення причин створення повстанської армії відповідало тій концепції історії ОУН-УПА, яка панувала протягом декількох десятиліть. Але зараз, завдяки публікації нових документів, вже відомо, що націоналісти створювали свої військові формування ще до появи в Західній Україні радянських партизанів. Безсумнівно і те, що створення УПА було відповіддю на терор фашистів проти мирного населення. На Волині і Поліссі створювалися загони і групи самооборони, покликані «захищати українське населення від ворогів». Крім німців західноукраїнське населення та оунівці до ворогів відносили польські збройні формування, які тероризували населення, а також радянських партизанів. Партизани діяли проти гітлерівців рішуче, часто без врахування важких наслідків для мирного населення Західної України. От як, з огляду на ці обставини, пояснює причини створення УПА ветеран повстанського руху, професор-політолог з Канади, співавтор багатотомного «Літопису УПА» Петро Потічний: «Давайте задумаємося, чому націоналісти виступили збройно. Як учасник тих подій скажу: іншого виходу не було». Дослідник підкреслив, що мирне населення випробувало на собі «терор і свавілля як сталіністів, так і фашистів...» [47, с. 6].

Про час створення українських військових формувань і про їх «творців» раніше в літературі говорилося наступне: «Терплячи великі поразки на Східному фронті, гітлерівці намагалися створити із середовища всякого роду відщепенців більш міцні основи для захисту своїх інтересів на окупованих територіях. З цією метою, починаючи з літа 1942 р., формувалися збройні підрозділи, основним завданням яких стали терористично-диверсійні дії проти народних сил у тилах німецько-фашистських військ. Так, на території Волинського Полісся вони створили банду «Тараса Боровця», так звану «Поліську січ», а трохи пізніше – банди «Максима Рубана», «Клима Савура» і інші, сформовані з класово ворожих трудящим куркульських елементів, кадрових націоналістів і карних злочинців. Банди створювалися таємно, щоб замаскувати перед населенням тісні контакти націоналістів з гітлерівцями» [43, с. 54]. В іншого автора читаємо: «На початку 1943 р. головний провід ОУН бандерівців за вказівкою своїх хазяїв з абверу і СД приймає рішення про створення так званої Української повстанської армії (УПА)...фашисти і ватажки ОУН пішли на створення УПА в зв'язку з важкими поразками вермахту на радянсько-німецькому фронті і ростом всенародного антифашистського руху в тилу німецьких військ» [16, с. 53-54]. Зі сказаного вище випливає, що протягом першого року війни у Західній Україні збройних підрозділів не було, а їхня поява була пов'язана з діяльністю гітлерівців.

В останні роки українські вчені прийшли до висновку, що повстанські формування почали створювати три націоналістичні угруповання: ОУН-Б під керівництвом Миколи Лебедя – Максима Рубана (лідери революційної ОУН С. Бандера і Я. Стецько знаходилися під арештом); ОУН-М під керівництвом Олега Кандиби (полковник А. Мельник перебував за межами України) і група під керівництвом Тараса Боровця - отамана Т. Бульби. Ці формування створювалися без участі німців вже в перший рік Великої Вітчизняної війни, а окремі невеликі загони виникли на самому початку війни. Мова йде про «Перший Курінь Українського Війська ім. Холодного Яру», створений 27 липня 1941 р. у Рівному. Цей загін прийняв присягу, а разом з його бійцями на вірність Україні заприсяглися всі присутні на святі української державності. Одночасно були освячені національний і червоно-чорний прапори. Після свята курінь зайняв один з будинків під казарму, а наступного дня вже почалися заняття з військової справи. Наявні в розпорядженні вчених документи не дозволяють встановити, хто був організатором цього куреня. Але якщо брати до уваги, що загін мав червоно-чорний прапор, а виступаючі на святі державності підкреслювали, що є підпільниками ОУН, то, імовірно, курінь створювала революційна ОУН Бандери.

З весни 1942 р. на території Волині і Полісся стали виникати загони - боївки самооборони. Тоді ж «у ліс» стали йти військові кадри ОУН-Б, які шляхом об'єднання боївок формували партизанські підрозділи. Свої перші загони бандерівці створювали під керівництвом Сергія Качинського – Остапа. Для посилення цієї роботи прибув поручик Василь Івахів – Сонар, Сом, який очолював раніше підпільну підстаршинську школу, що вела підготовку молодших командирів у Поморянах на Львівщині. Восени 1942 р. з найбільш підготовлених бійців самооборони Провід ОУН-Б утворив «Першу сотню УПА» з поручиком Іваном Перегійняком на чолі. Наступними сотнями стали: сотня Яреми в районі Колки-Степань на Волині, сотня Дороша в Пустомитівських лісах і сотня Крука в Кременецькому районі [73, с. 28]. Активним організатором збройних загонів українського націоналістичного підпілля був М. Лебедь. Німецьке командування мало відомості про створення повстанських загонів. Так, у грудні 1942р. головний штаб вермахта одержав з України повідомлення про те, що «16 жовтня українські націоналісти вперше зібралися в районі Сарн у велику банду і постійно одержують поповнення»[34, с. 585].

Німецька окупаційна адміністрація і служба безпеки відслідковували дії бандерівців. У Берлін йшли повідомлення про формування груп самооборони і про збір зброї. У руки гітлерівців у Києві і Сарнах потрапили листівки із закликами до населення чинити опір вивозу в Німеччину продовольства і робочої сили. Бандерівці також закликали українців починати партизанську боротьбу, але про негайні бойові дії у цих листівках мова не йшла. У поліцейському повідомленні підкреслювалося, що бандерівці бережуть свої сили і не націлені на партизанські дії декількома сотнями і навіть тисячами, вони беруть курс на «народну революцію мільйонних мас України». Поліція вже мала у своєму розпорядженні дані про те, що бандерівці почали підготовку до бойових операцій. Як приклад повідомлялося в Берлін, що в районі Костополя вдалося знайти і захопити бандерівський склад зброї, в якому знаходилося 600 гвинтівок, 12 кулеметів, 254 тисячі патронів, 4 тисячі гранат, 2 тисячі мін тощо. [34, с. 634, 652]. Це був перший успіх гітлерівців по знешкодженню бандерівських загонів.

Протягом 1942 р. лави бандерівських загонів збільшувалися в першу чергу за рахунок мобілізації молоді, яку проводили територіальні організації ОУН-Б і їхні мобілізаційні загони. Молодіжна газета ОУН-Б “Прапор молоді” кликала молодь приєднатися до бандерівців, «ставати під прапори ОУН» [34, с. 645]. На сторону УПА на початку 1943 р. перейшов майже в повному складі курінь допоміжної української поліції, і на його основі були укомплектовані два курені повстанської армії – «Дружинників» і «Галайди».

На чолі УПА стояло Головне командування, яке було не тільки військовою, але і «вищою і єдиною суверенною цивільною владою». На базі УПА-Північ був створений штаб, що складався з декількох відділів: оперативного, політичного, бойової підготовки, санітарного і господарського. Важливу роль відігравала служби безпеки (СБ), яка була розвідувальним і контррозвідувальним органом. Першим завданням штабу УПА-Північ було створення у важко доступному для ворога місці бази, де можна було б створювати і навчати нові загони. Місцем для такої бази була обрана територія Волинського Полісся, що на північ від залізниці Ковель-Сарни. Але тому, що цей район уже знаходився під контролем невеликих загонів радянських партизанів, які прийшли з Білорусії, бандерівці стали силою їх витісняти.

Організаційно і територіально УПА була розділена на групи: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь і УПА-Схід. УПА-Північ (командир Дмитро Клячківський-Клим Савур) діяла на Волині і Поліссі, включаючи Житомирщину і Київщину. Упа-Захід (командири Юрій Стельмащук-Рудий, Олександр Луцький-Богун і Василь Сидір-Шелест) охоплювала Закарпаття, Галичину і Буковину. УПА-Південь (командири Омелян Грабець-Батько, Петро Олійник-Еней, Василь Кук-Коваль) діяла на Вінничині, Кременеччині, Одещині й у Бесарабії. Група УПА-Схід здійснювала рейди по Київській, Житомирській, Вінницькій, Черкаській та інших областях [41, с. 407]. Кожна з груп повстанської армії формувалася в різний час, а тривалість їхніх дій у тому чи іншому регіоні в основному була пов'язана з наступом радянських військ на Захід по території Правобережної України. Групи УПА складалися з військових округів, які підрозділялися на загони. В один загін входило 3-5 куренів по 300-400 чоловік у кожнім. Курінь поділявся на сотні, до складу яких входили 3-4 чоти, які складалися з трьох роїв по 10-13 бійців у кожнім. Така організаційна побудова УПА дотримувалося далеко не завжди. Деякі з перерахованих ланок випадали в зв'язку з відсутністю командних кадрів і особового складу.

Першим командуючим УПА був полковник Д. Клячківський – Клим Савур, а в грудні 1943 р. повстанську армію очолив Р. Шухевич – генерал Тарас Чупринка. На цю посаду він був призначений рішенням Проводу ОУН-Б, а не «за особистим наказом Гіммлера», як писали раніше окремі автори [43, с. 82]. У складі головного штабу УПА служили: полковник Л. Ступницький, Д. Грицай, Д. Маєвський і інші. Командні і штабні посади також займали: полковники Омелюсик, Литвиненко й інші офіцери армії Української Народної Республіки. У загонах УПА були також офіцери Червоної Армії.

Велику роль у складі УПА відігравала служба безпеки, наділена величезними повноваженнями. Вона проводила «чистки» серед населення й у підрозділах УПА, у залежності від ситуації ця служба визначала міру покарання бійцям УПА. СБ приділяла велику увагу боротьбі з провокаторами і німецькими шпигунами. Один з колишніх командирів УПА у своїх спогадах наводить приклад, коли на користь німців шпигував слухач підстаршинської школи. Служба безпеки викрила зрадника, а командир групи УПА-Південь Еней «сокирою власноручно відрубав йому голову на пеньку». Діяльність СБ одержала негативну оцінку частини офіцерів УПА. Так, наприклад, командир загону М. Скорупський писав: «Служба безпеки, що була своєрідною політичною поліцією в бандерівській системі, наробила дуже багато шкоди як у самій УПА, так і всьому цивільному населенню і дуже часто кидала негативну тінь на цю систему» [68, с. 145, 330].

Для підготовки військових кадрів при головному командуванні повстанської армії в районі Костополя на Рівненщині діяли офіцерська школа з 4-х місячним терміном навчання і підофіцерська школа з 2-х місячним терміном підготовки. Військові школи працювали також у Мостках (Львівська область) і на горі Магура (Станіславська область). Кілька центрів підготовки командних кадрів було створено на Волині: у школі «Дружинники» навчання проходили від 210 до 250 курсантів, у школі «Порох» велася підготовка майбутніх саперів. Викладання в них вели колишні офіцери армії УНР і командири Червоної Армії [7, с. 12]. Кілька радянських офіцерів працювало в підстаршинській школі на Кременеччині. Бандерівці відзначали великий внесок у підготовку командних кадрів випускника військової академії, майора Червоної Армії, якого знали під псевдонімом Батько [68, с. 141].

Бойові лави УПА збільшувалися досить швидко. Наприкінці 1943 - в першій половині 1944 р. повстанська армія нараховувала кілька десятків тисяч чоловік, але точну кількість повстанців установити поки не вдається і навряд чи це можливо. У документах, що відносяться до воєнного і післявоєнного часу, можна зустріти різні дані. Так, абвер у листопаді 1944 р. оцінював чисельність УПА у 80-100 тисяч чоловік. На таку ж кількість вказує й історик В. Косик. Перший командуючий УПА-Захід А. Луцький свідчив, що в його підпорядкуванні знаходилося близько 15 тисяч повстанців [75, с. 81]. О. Субтельний вважає, що повстанська армія мала 30-40 тисяч бійців [71, с. 411].

В УПА були представлені різні верстви населення: селяни – 90%, робітники – 5-7%, інтелігенція – 2-3%. Українців у лавах повстанців нараховувалося більше 80%. У складі УПА воювали представники багатьох народів. Для боротьби проти фашистів і радянських партизанів на сторону українських повстанців переходили національні формування, створені при німецькій армії і складалися з колишніх полонених Червоної Армії. Крім українців в УПА боролися: азербайджанці, вірмени, грузини, татари, узбеки, чуваші й інші. У складі повстанської армії були також росіяни і білоруси, але окремих їхніх національних загонів не було. Таким чином, УПА зуміла знайти загальну мову з представниками інших національностей, у той же час вона не могла досягти взаєморозуміння з іншими українськими силами.

Першими перебіжчиками на сторону УПА були татари, а за ними грузини і представники інших закавказьких народів. Влітку 1943 р. бандерівці видали декілька листівок на різних мовах зі звертанням до «батальйонців», як їх називали німці, переходити на сторону повстанської армії. Бійці національних батальйонів почали втікати від німців спочатку індивідуально, а потім масово. Незабаром в УПА були створені національні загони грузинів (командири Карло і Гогік), узбеків (командир Ширмат), а також вірменів і північно-кавказьких народів. У липні і серпні проводилася інтенсивна агітація серед козаків, що перебували на службі у німців. Були видані листівки-звернення за назвою «Кубанці, нащадки запорізьких козаків» і «Брати козаки», які дали позитивний результат: в УПА стали діяти дві кінно-козацькі сотні. Були також листівки, адресовані всім поневоленим народам. Одна з них закінчувалася такими словами: «Поневолені народи Східної Європи й Азії! Зв'язуйтеся з УПА! Переходьте разом зі своєю зброєю на бік повстанців! Беріть участь у боротьбі проти імперіалістів! Хай живуть незалежні держави поневолених народів!». У серпні 1943 р. найчисельнішими національними загонами в складі УПА були грузинські і литовські, у них нараховувалося кілька сотень бійців [34, с. 386-387]. Співробітник підпільної радіостанції «Вільна Україна» В. Макар-Вадим підкреслював, що представники «...численних народів Кавказу й Середньої Азії хочуть спільно з українським народом боротися проти московського й німецького імперіалізмів за своє повне визволення »[39, с.36].

Окремо треба сказати про представництво в УПА росіян. Судити про їхню чисельність важко, але вони були. У першу чергу це були бійці та офіцери Червоної Армії, які втікли з полону чи були звільнені з фашистської неволі українськими повстанцями. Однак, як вважає дослідник української історії В. Косик, росіян у повстанській армії було мало. При можливості вони перебігали до радянських партизанів. Як приклад Косик наводить історію генерала П.В.Сисоєва, бувшого професора Московської Військової академії і командуючого 36-м корпусом. Після втечі з табору генерал потрапив в УПА і назвався українцем, рядовим Петром Скиртою. Восени 1943 р. при зручному випадку він приєднався до радянських партизанів. Іншою причиною невеликої кількості росіян у загонах повстанської армії було те, що росіяни - противники сталінського режиму йшли до генерала Власова [33, с. 438].

У серпні і жовтні 1943 р. національні загони вже брали участь у боях. Так, загін, що складався з грузинів, узбеків і росіян, у ході бою на території Млинівського району Рівненської області знищив понад 60 фашистів. Наприкінці серпня азербайджанський загін завдав відчутного удару по німцях у Гощанськом районі. 29 жовтня на сторону УПА перейшов черговий батальйон азербайджанців, і вже 31 жовтня на території Здолбунівського району цей загін розбив групу гітлерівських карателів. У той же час азербайджанці й узбеки із загону Енея провели операцію на річці Случ проти радянських партизанів і не дозволили їм просунутися на захід [33, с. 53-54].

У справі зміцнення зв'язків УПА з представниками різних народів важливу роль відіграла I-а Конференція поневолених народів Східної Європи й Азії, яка працювала 21-22 листопада 1943 р. на Житомирщині. З 39 делегатів п'ять були українцями, а інші представляли 12 народів СРСР. Конференція прийняла низку політичних постанов, спрямованих на розширення спільної боротьби народів Радянського Союзу, і схвалила звернення до народів Східної Європи й Азії. У резолюції говорилося, що тільки «національні революції поневолених народів припинять цю безглузду різанину». Конференція закликала створити загальний фронт боротьби проти «гітлерівської наволочі» і «сталінського імперіалізму» [33, с. 465-466].

Певну роботу провела УПА і серед народів-союзників і сателітів Німеччини: італійців, мадярів, румунів, а також французів, бельгійців, голландців, югославів, чехів, словаків, литовців, які силоміць були загнані в армію рейха. Реальними результатами цієї роботи було те, що солдати цих національностей часто відмовлялися від боротьби проти УПА, а то і переходили на її сторону. У загонах повстанської армії з'явилися представники згаданих народів, а на радіостанції УПА «Вільна Україна» диктором на англійській і французькій мовах працював втікач з Німеччини бельгієць Альберт Газенбрукс. Ця короткохвильова радіостанція діяла і після відступу німців. У березні 1945р. вона була виявлена силами НКВС і захоплена під час виходу в ефір. Після арешту Газенбрукс був кинутий у Воркутинський табір і знаходився там до 1953 р. [34, с. 388].

У 1944 р. у складі УПА вже воювали 15 різних національних загонів. З приходом у Західну Україну радянських військ тільки один азербайджанський загін пішов від бандерівців і в складі Червоної Армії продовжив війну. Інші національні підрозділи залишалися з українськими повстанцями і воювали проти радянських сил безпеки.

Протягом усього часу існування УПА актуальним залишалося питання про військово-технічне забезпечення партизанської діяльності. Оунівський арсенал зброї став накопичуватися ще восени 1939 р. У ході розгрому польської армії націоналісти підібрали на полях боїв, а також відібрали у польських поліцейських і солдатів 50 ручних кулеметів, 2 тисячі гвинтівок, карабінів і близько 500 пістолетів [75, с. 81]. Але цієї зброї було недостатньо. Тому в ході переговорів з німцями, які проводив за дорученням Бандери М. Лебедь, останній порушив питання про матеріально-технічну допомогу і зброю. Гітлерівці не відмовляли, тому що були зацікавлені в активізації підривних дій оунівців у радянському тилу.

Можливостей для придбання зброї у 1941-1942 р. бандерівці мали значно більше, ніж до початку війни. Після відступу радянських військ на місцях боїв залишилася велика кількість стрілецької зброї, боєприпасів і бойової техніки, чим скористалися оунівці. Частину зброї загони УПА одержували від української поліції, а також захоплювали під час нападу на німецькі об'єкти і заволодівали їм у ході боїв з німцями і радянськими партизанами.

Значно більше було потрібно зброї наприкінці 1943 р. і в 1944 р., коли чисельність повстанської армії досягла декількох десятків тисяч чоловік. У цей час зброя в основному надходила з німецьких арсеналів. Про це свідчать документи як німецького, так і радянського походження. Під час переговорів з гітлерівцями керівники УПА завжди зверталися з проханням про постачання зброї. Нерідко це було однією з основних умов співробітництва. Так, 6 квітня 1944 р. командири повстанських підрозділів Тарас і Охрім писали головнокомандуючому німецьких військ у Галичині, що готові координувати бойову діяльність з німцями за умови постачання для їхніх загонів 10 тисяч кулеметних стрічок, 150 тисяч кулеметних патронів, 20 польових гармат, 30 гранатометів, 200 скорострільних рушниць марки «Кольт», 500 радянських автоматів чи німецьких кулеметів, 10 тисяч гранат, 100 мін і іншої зброї і боєприпасів [26, с. 75]. Факти видачі стрілецької зброї з німецьких складів у руки бандерівців неодноразово фіксували радянські партизани. Наприклад, у доповідній записці начальника Українського штабу партизанського руху Т. Строкача першому секретарю ЦК Компартії України Хрущову наводився факт озброєння оунівців гвинтівками і кулеметами з німецьких складів у Володимирі-Волинському.

Чим ближче був кінець війни на українській території, тим більше зброї одержували бандерівці від німців. За деякими даними, під час свого відступу з України, гітлерівці передали УПА понад 700 мінометів і гармат, близько 10 тисяч станкових і ручних кулеметів, 26 тисяч автоматів, 72 тисячі гвинтівок, 22 тисячі пістолетів, 100 тисяч ручних гранат, 300 польових радіостанцій, близько 100 портативних друкарень, мільйони патронів і інше спорядження [26, с. 81]. Постачаючи бандерівців зброєю і боєприпасами, фашисти відносилися до них як до союзників у боротьбі проти радянських військ.

З осені 1943 р. почастішали контакти керівників УПА-Захід з командуванням 6-го армійського корпусу угорської армії. У грудні в таємниці від німців представники повстанської армії Лебедь і Мінола на угорському літаку були доставлені у Будапешт. На переговорах в угорській столиці сторони домовилися про припинення боротьби і нейтралітет. Угорські війська припиняли участь в акціях проти УПА, яка зі свого боку не стала чинити перешкод мадярам під час їхнього відступу через Карпати навесні 1944 р. Плату за цю «послугу» українські повстанці брали зброєю [33, с. 464, 466]. Інформацією про надходження угорської зброї в загони бандерівців володіли партизанські командири. Вони доповідали, що мадярські війська «розбазарювали зброю, багато якої потрапило в руки націоналістів». У Дубровицькому районі на Рівненщині діяв загін у складі 1300 чоловік «озброєний за рахунок відступаючих угорських частин». [63, с. 12]

У 1944 р. до рук бандерівців потрапило чимало радянської зброї, яку вони одержали зі складів під виглядом партизанів. У лютому Бегма радирував М. Хрущову і Т. Строкачу: «Мається ряд випадків, коли націоналісти під виглядом партизанів у порядку допомоги одержують у частинах Червоної Армії озброєння і боєприпаси. Червона Армія досить охоче допомагає партизанським загонам, але деякі командири частин не зрозуміли цієї провокації, проведеної націоналістами». Такі випадки траплялися і надалі. Так, 14 липня 1944 р. група оунівців за підробленими документами одержала зброю і боєприпаси з армійських складів у районі Луцька [63, с. 12]. Наявність у великій кількості зброї, боєприпасів і різного спорядження дозволяла УПА протистояти своїм супротивникам і вирішувати багато бойових задач.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації