Поиск по базе сайта:
Тема: Іван Франко. Поема «Мойсей» icon

Тема: Іван Франко. Поема «Мойсей»




Скачати 117.65 Kb.
НазваТема: Іван Франко. Поема «Мойсей»
Дата конвертації23.06.2013
Розмір117.65 Kb.
ТипУрок

УРОК № ___







Тема: Іван Франко. Поема «Мойсей»

Тип уроку: урок засвоєння нового матеріалу.

Мета уроку:

  1. Навчальна: познайомити учнів з історією створення, композицією та філософським підґрунтям поеми «Мойсей.

  2. Розвиваюча: позвивати навички аналізу ліро-епічного твору.

  3. Виховна: виховувати почуття патріотизму, любові до народу, віру в краще майбутнє за умови праці в імя торжества гармонії.

^ Методи і прийоми: розповідь учителя, шкільна лекція, пояснювальна бесіда, евристична бесіда.

Обладнання уроку: підручник, дошка, робочі зошити,портрет письменника.

^ Міжпредметні зв’язки: українська мова, історія України, музичне та образотворче мистецтво.

Використана література:

  1. Усі крилаті вислови, прислів’я, приказки, загадки. – Харків: ПП «Торсінг плюс», 2007. – 320 с.

  2. Українська літературна енциклопедія: в 5-ти т. – Т. 1-2 – К., 1987-1988.

  3. Нелюба А. Словник школяра: Літературознавство. – Харків, 1999.

Структура уроку

  1. Організація класу. Оголошення теми й мети уроку.

  2. Мотивація навчальної діяльності.

  3. Перевірка домашнього завдання.

  4. Виклад матеріалу.

  5. Підсумок уроку. Мотивація оцінок.

  6. Домашнє завдання.

Хід уроку

І. Організація класу. Привітання, перевірка готовності до уроку, а також кількості присутніх.

Оголошення теми й мети уроку.

ІІ. Мотивація. Актуалізація опорних знань.

Питання до учнів.

  • У чому виявляється внутрішня сутність лірики як літературного роду? На матеріалі аналізу Франкової поезії розкрийте характерні особливості лірики.

  • Висвітліть новаторство Франка — автора збірки «З вершин і низин», поставте цю книжку в контекст поезії 70—90-х років.

  • Чому Франка називають поетом національної честі?

  • Схарактеризуйте образ ліричного героя збірки «Зів'яле листя». Як розгортається в збірці мотив нерозділеного кохання?

  • З'ясуйте патріотичний пафос поеми «Мойсей». В чому виявився новий підхід Франка до інтерпретації біблійної теми?


ІІІ. Перевірка домашнього завдання. 

ІV. Виклад матеріалу.

  1. Слово вчителя.

Франко збагатив українську літературу й численними поемами на різноманітні теми. Він творчо розвинув традиції попередників, особливо Шевченка, у цьому жанрі, доповнив красне письменство новими темами і проблемами, новими підходами у їхній художній реалізації.

Поеми Франка (написано їх близько тридцяти) викликають інтерес також з погляду їхньої жанрової специфіки. Дослідники розподіляють їх на кілька жанрових груп: соціально-побутові («Панські жарти», «Сурка»), сатирично-політичні («Ботокуди», «Лис Микита»), гумористичні, переважно для дитячого читання («Пригоди Дон Кіхота», «Коваль Бассім»), історичні («На Святоюрській горі»), біографічні («Іван Вишенський»), філософські («Смерть Каїна», «Похорон», «Мойсей»).

Як свідчать назви окремих поем, Франко для проведення своїх ідей використовував казкові чи біблійні сюжети («Абу-Касимові капці»), вдавався до власної інтерпретації тем, уже опрацьовуваних в інших літературах («Лис Микита»), звертався до минулого й сучасного рідного народу («Панські жарти»).

Трагедія Мойсея в тому, що люди, яким він віддав свої сили, дух, славу, відвернулися в рішучу хвилину від нього. Тому так схвильовано звучать слова прощання вождя зі своїм народом:

У передмові до твору Франко зазначав: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, непри-знаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні».

Як і всі твори Франка, поема спроектована в сучасну авторові українську дійсність. У цьому з яскравою очевидністю переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного «замученого, розбитого» народу. Поет страждає від того, що століття гніту витравили в краян кращі національні якості й натомість прищепили «укриту злість, облудливу покірність» до чужинців, які «зрадою й розбоєм» скували їх і заприсягли на вірність.

Ціла злива риторичних запитань виражає і біль та сором поета, і все ж сподівання на моральне оздоровлення народу. Справді, не можуть навіки зникнути жертовність тисяч борців, які офірували людові «душу й тіло». Не могла даремно пролитися їхня кров за свободу вітчизни. «Сила й м'якість, дотеп і потуга і все, чим може вгору дух підняться», продовжують жити в нашому слові. Не загине українська пісня, в якій «ллється туга і сміх дзвінкий, і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга».

Поет висловлює впевненість у відродженні національної самосвідомості й гідності поневоленого, але не скореного великого європейського народу. Дзвінкі терцини передають високу віру Франка в майбутнє народу. Щаслива будучина асоціюється в поета з колом «вольних народів», де засяють і українці, де наш люд буде «хазяїном домовитим» і в своїй господі, і на своїй ниві.

Франко висловив у поемі найзаповітніші мрії і сподівання. Не випадково в останні роки свого життя поет побував не в одному місті Галичини з читанням патріотичної поеми.


  1. Шкільна лекція.

1. Історія створення.

1905 - вперше надрукована накладом автора.

1913 – друге видання.

1916 – третє видання, спотворене царською цензурою (автор не брав участі у підготовці).


2. Поштовх до написання.

1) Революція в Росії 1905 р. Франко сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові. Поета особливо хвилювали питання взаємин широких мас з тими політичними силами, які могли б очолити їхні виступи. Він вважав, що проводир мав віддати всі сили благородній визвольній справі.

Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми Франко обрав біблійну історію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Велична постать Мойсея, який присвятив своє життя служінню народу, який не тільки пристрасно закликав людей скинути тягар рабства, а й упродовж сорока років терпів разом з усіма страждання виснажливого походу, привертала увагу багатьох митців.

2) Перебуваючи у Римі в 1904 р., Франко був дуже вражений могутньою скульптурою Мойсея, створеною на початку XVI ст. Мікеланджело Буонаротті. Італійський митець в образі Мойсея передав цільність характеру народного вождя, його гнів, викликаний відступництвом народу від закону. Тому й впадає в око насамперед могутня сила волі пророка, яка наштовхнулася на непереборні перешкоди.


3. Джерела для написання.

  1. Біблія. Старий Заповіт (життєпис Мойсея – основа сюжету поеми).

  2. Апокрифічна легенда про Азазеля (Біблія. Книга левітів, розділ 15, с. 5-10).

  3. Міф про Оріона.

  4. Притча про терен (дерева = народи, терен = обраний Богом народ).


4. Проблематика поеми.

  • Особистість і громада.

  • Віра.

  • Взаємини людини зі світом, Богом, собою.

  • Служіння народу.

  • Зростання свідомості маси та її історична роль.

  • Сумніви і тривога, любов і віра, відчай і розпач.

  • Покинутість і загубленість людини.

  • Неспроможність віднайти красу і гармонію у світі сущого


5. Сюжетні особливості.

Особливість поеми: розгортаючи її сюжет, витриманий в колориті давньої біблійної легенди, Франко наповнює її сучасним йому змістом.


Пролог. а) вступне слово Франка; б) 1-ша пісня: повідомлення про багаторічне блукання євреїв пустелею.

Експозиція. 2-га пісня (розповідь про Мойсея, обстановку в таборі), 3-тя пісня (повідомлення про конфлікт із Датаном і Авіроном.

Зав’язка. Промова Мойсея (4); казка про терен і її виклад (5,6); мова Авірона і Датана (7, 8).

Кульмінація 1. 10 – промова Мойсея, його пророцтво. Це момент напруження і момент розриву з народом.

Розвиток дії. 10 – Мойсей іде з табору, в думках прощаючись з Ізраїлем. 11 – зустріч з дітьми – надією Мойсея на майбутнє відродження (бо вони були народжені в пустелі, не знали рабства). 13 – Розмова з Азазелем. 14 – сумніви Мойсея, заклики до Єгови з проханням відповіді. 15 – молитва Мойсея. 16 – міф про Оріона. 17, 18 – видіння майбутнього Палестини.

Кульмінація 2. Мойсей виголошує: «Одурив нас Єгова». Промова Єгови.

Розв’язка. Смерть Мойсея.

Постпозиція. Повідомленя про зміну в таборі, про тугу, про Єгошуа, про смерть Датана і Авірона.


^ V. Підсумок уроку.


VI. Домашнє завдання.





Іван Франко. «Мойсей».
Пролог до поеми



Народе мій, замучений, розбитий, 
Мов паралітик той на роздорожжу, 
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу, 
Від сорому, який нащадків пізних 
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних 
Записано в сусідів бути гноєм, 
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм 
Укрита злість, облудлива покірність 
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність? 
Невже тобі лиш те судилось діло, 
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло 
До тебе найсвятішою любов'ю, 
Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров'ю 
Твоїх борців ? Йому вже не пишаться 
У красоті, свободі і здоров'ю?

Задарма в слові твойому іскряться 
І сила й м'якість, дотеп і потуга 
І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга, 
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, 
Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання 
Тобі судились! Вірю в силу духа 
І в день воскресний твойого повстання...

О, якби хвилю вдать, що слова слуха, 
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну 
Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну, 
Що міліони порива з собою, 
Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою, 
Роздертим сумнівами, битим стидом,– 
Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом 
Засяєш у народів вольних колі, 
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі 
І глянеш, як хазяїн домовитий, 
По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий, 
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний, 
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію мій скромний дар весільний.



Іван Франко. «Мойсей».
Пролог до поеми



Народе мій, замучений, розбитий, 
Мов паралітик той на роздорожжу, 
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу, 
Від сорому, який нащадків пізних 
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних 
Записано в сусідів бути гноєм, 
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм 
Укрита злість, облудлива покірність 
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність? 
Невже тобі лиш те судилось діло, 
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло 
До тебе найсвятішою любов'ю, 
Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров'ю 
Твоїх борців ? Йому вже не пишаться 
У красоті, свободі і здоров'ю?

Задарма в слові твойому іскряться 
І сила й м'якість, дотеп і потуга 
І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга, 
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, 
Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання 
Тобі судились! Вірю в силу духа 
І в день воскресний твойого повстання...

О, якби хвилю вдать, що слова слуха, 
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну 
Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну, 
Що міліони порива з собою, 
Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою, 
Роздертим сумнівами, битим стидом,– 
Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом 
Засяєш у народів вольних колі, 
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі 
І глянеш, як хазяїн домовитий, 
По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий, 
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний, 
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію мій скромний дар весільний.



Іван Франко. «Мойсей».
Пролог до поеми



Народе мій, замучений, розбитий, 
Мов паралітик той на роздорожжу, 
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу, 
Від сорому, який нащадків пізних 
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних 
Записано в сусідів бути гноєм, 
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм 
Укрита злість, облудлива покірність 
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність? 
Невже тобі лиш те судилось діло, 
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло 
До тебе найсвятішою любов'ю, 
Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров'ю 
Твоїх борців ? Йому вже не пишаться 
У красоті, свободі і здоров'ю?

Задарма в слові твойому іскряться 
І сила й м'якість, дотеп і потуга 
І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга, 
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання, 
Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання 
Тобі судились! Вірю в силу духа 
І в день воскресний твойого повстання...

О, якби хвилю вдать, що слова слуха, 
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну 
Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну, 
Що міліони порива з собою, 
Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою, 
Роздертим сумнівами, битим стидом,– 
Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом 
Засяєш у народів вольних колі, 
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі 
І глянеш, як хазяїн домовитий, 
По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий, 
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний, 
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію мій скромний дар весільний.






Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації