Поиск по базе сайта:
Урок №20 Мета: ознайомити учнів з відомостями про життя та творчість М, В. Гоголя, показати його зв\

Урок №20 Мета: ознайомити учнів з відомостями про життя та творчість М, В. Гоголя, показати його зв'язок з Україною, вплив української культури та фольклору на творчість письменника




Скачати 88.95 Kb.
НазваУрок №20 Мета: ознайомити учнів з відомостями про життя та творчість М, В. Гоголя, показати його зв'язок з Україною, вплив української культури та фольклору на творчість письменника
Дата конвертації19.06.2013
Розмір88.95 Kb.
ТипУрок

Тема. Микола Гоголь. «Тарас Бульба». Гоголь і Україна. Урок № 20

Мета: - ознайомити учнів з відомостями про життя та творчість М, В. Гоголя, показати його зв'язок з Україною, вплив української культури та фольклору на творчість письменника;

  • розкрити історію створення повісті «Тарас Бульба»;

  • розвивати усне мовлення учнів, уміння висловлювати власну думку;

  • виховувати любов до історії рідного краю, його культури, сприяти формуванню патріотичної позиції школярів.

Обладнання: портрети М, В. Гоголя (на вибір учителя); виставка його книг; фотоальбом «Гоголівські місця в Україні» (1990); репродукції картин В. Волкова «М. Гоголь слухає кобзаря», І. Рєпіна «Запорожці», акварелі М. Гоголя «Дім у Василівці».

^ ХІД УРОКУ

Гоголь увійшов у російську літерату­ру як глибоко самобутній письменник, творчість якого мала значний вплив на розвиток реалістичного мистецтва.

^ М. Б. Храпченко, російський літературознавець

І. ПІДГОТОВКА ДО СПРИЙНЯТТЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Серед знаменитих імен української культури особливе місце належить М. В. Гоголю. Відомий класик російської літератури, творчість якого, на думку російського літературознавця М. Б. Храпченка, «мала значний вплив на розвиток реалістичного мистецтва», своїм корінням, душею був тісно пов'язаний з Україною. Він тут народився, провів дитячі роки. Ук­раїнський фольклор, пісні, легенди увійшли до ранніх творів, принісши славу молодому письменникові, вирізнивши його серед інших.

^ II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ

III. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. «Заочна екскурсія» гегелівськими місцями.

(Підготовлені учні розповідають про життєвий і твор­чий шлях М. В. Гоголя з використанням фотоальбому «Гоголівські міс­ця в Україні».)

Народився Микола Васильович Гоголь 1 квітня 1809 року на благо­словенній талантами полтавській землі в селі Великі Сорочинці. Саме сюди приїхала його мати до лікаря Трохимовського, оскільки дуже хвилювалася за майбутню дитину (перед цим вона вже втратила кіль­ка дітей). Стоячи перед образом Святого Миколи Чудотворця у Диканьській церкві, дев'ять місяців тому вона вимолила цю дитину. Хлопчи­ка тому й назвали Миколою.

Дитячі роки майбутнього письменника пройшли у родовому маєтку Гоголів-Яновських — селі Василівці. Садиба була названа на честь бать­ка Гоголя — Василя Опанасовича. Тепер це село називається Гоголеве, там же знаходиться музей-заповідник письменника, відбудований за його малюнками й кресленнями.

Гоголь походив із старовинного дворянського роду, всі члени якого - відзначалися надзвичайною обдарованістю. Його дід, Опанас Дем'янович, закінчив Київську духовну академію, володів шістьма-мовами. Бабу­ся, Тетяна Семенівна, гарно малювала. Батько був освіченою людиною, любив театр, сам грав у виставах домашнього театру.

Ріс Гоголь в оточенні талановитих і відомих людей. У сусідньому селі Обухівка знаходився маєток В. Капніста, автора комедії «Ябеда». У с. Кибинці жив Д. П. Трощинський, колишній статс-секретар Олек­сандра І, який відіграв значну роль у визволенні із заслання О. Радищева. Село Хомутець належало І. М. Муравйову-Апостолу, батькові відомих декабристів. Звичайно, таке оточення мало значний вплив на формування творчої натури хлопчика. Окрім того, у домі Гоголів части­ми гостями були народні співці, лірники й кобзарі, яких охоче слухали господарі маєтку та їхні слуги. (Учитель демонструє картину В. Волкова «Гоголь слухає кобзаря»).

1818 року Миколу віддали навчатися до Полтавського повітового училища, а в 1821-му — до Ніжинської гімназії вищих наук. У Ніжині він прожив до 1828 року. Це був нелегкий час. Юнак сумував за рід­ною домівкою, батьками. Та разом з тим у ці роки виявилися таланти Гоголя. Він вчився живопису, грі на скрипці, брав участь у гімназій­них театральних постановках. Усі в гімназії були у захваті від комедій­ного таланту Гоголя. Особливо гімназистам та викладачам подобалося те, як юнак виконував жіночі ролі. Разом з тим Гоголь почав писати. Серед його перших творів — вірші, трагедії, поеми, сатири.

Після закінчення гімназії Микола Васильович приїздить до Петер­бурга. Він мріє стати актором чи режисером імператорського театру, знайти гарну квартиру. Проте столиця розчарувала юнака: до театру його не взяли, гарної квартири через брак коштів він не знайшов і дов­го не міг влаштуватися на службу. Лише через деякий час Гоголь по­чав працювати дрібним чиновником. Та його вабить література. На по­чатку 1829 року під псевдонімом він видає поему. Проте цей не зовсім досконалий твір молодого автора зазнав різкої критики. Гоголь тяжко переживав свою першу невдачу й через півроку, назбиравши грошей, викупив увесь непроданий тираж книги і спалив його.

Та думка про літературну працю не покидає його. Він наполегливо шукає теми для своїх творів. У цей час Гоголь пише в листі до матері: «Дорога моя матінко! Ви маєте тонкий, спостережливий розум, ви ба­гато знаєте про звичаї й традиції малоросіян наших, і тому, я впевне­ний, ви не відмовитеся повідомляти мені їх у нашому листуванні. Це мені дуже потрібно. У наступному листі я чекаю від вас опису повно­го вбрання сільського дяка, від верхнього одягу до самих чобіт». Так народжувалися «Вечори на хуторі біля Диканьки» — твір, який ви­йшов друком у 1830 році й зробив Гоголя знаменитим. Здійснилася ще одна його мрія: він увійшов у коло відомих літераторів, познайомився з О. Пушкіним, В. Жуковським, О. Дельвігом та багатьма іншими. Усі були у захваті від яскравих характерів, щирого й чистого українсько­го гумору, захоплюючих історій із життя малоросів. Та доля послала Гоголю наступне випробування. Він витратив бага­то сил на те, щоб влаштувати своїх сестер у Патріотичний інститут. Че­рез-матеріальну скруту Гоголь читав там лекції, це давало змогу опла­чувати навчання сестер. Однак ще більших мук він зазнавав у творчих пошуках, оскільки не знав, яким шляхом йти далі. У розпачі Гоголь пише в листі до матері: «Боже, скільки я спалив, скільки перестраж­дав! Але тепер я сподіваюся, що все заспокоїться, я буду знову діяти, рухатися. Тепер я узявся за історію нашої єдиної, бідної України. Ніщо так не заспокоює, як історія! А пісні! Моя радість!» А в іншому листі він сповіщає про поїздку до Києва: «У Київ, у старовинний, прекрас­ний Київ! Там чи навколо нього вирувало життя країни нашої. Я пра­цюю. Я всіма силами стараюся... Там можна оновитися силами».

Справді, поїздки Гоголя в Україну, до Києва, у рідну Василівку зігріли й заспокоїли його душу. У давній руській столиці разом зі своїм другом М. Максимовичем, професором університету і збирачем народних пісень, він гуляв київськими вулицями, любив підніматися на Володимирську гірку, сидіти коло Андріївської церкви. Під час цієї поїздки Гоголь прочитав «Історію русів», «Історію Малої Росії» Д. Бантиш-Каменського, записав багато українських легенд, пісень. У рідній Василівці письменник із захопленням слухав розповіді про славних ко­заків, зокрема оповідки миргородського полковника Матвія Гладкого, який повернувся з турецького походу і привів із собою майже двісті визволених із полону козаків. Захоплювали його подвиги народних героїв — Северина Наливайка, Якова Остряниці та багатьох інших.

Результатом цієї напруженої роботи стали наукові розвідки «План викладу загальної історії», «Погляд на утворення Малоросії» та збірка «Миргород», що вийшла друком 1835 року. Там було вміщено повість «Тарас Бульба», у якій письменник звернувся до яскравих сторінок ук­раїнської історії — епохи козацтва. Цей твір Гоголь редагував протя­гом усього свого життя, кожного разу вносячи нові й нові зміни. Але повністю роботу завершити так і не зміг.

Потім з-під пера митця вийшли «Петербурзькі повісті», п'єса «Реві­зор.», поема «Мертві душі», «Вибрані місця із переписки з друзями».

Останні роки життя Гоголь важко хворів. Деякий час він жив у Ні­меччині, Франції, Італії, лікувався там. Але його зболіла душа праг­нула додому. У 1851 році він востаннє приїхав у Василівку. Це було його прощання з рідною землею, що давала силу й наснагу.

21 лютого М. В. Гоголь помер.

2. Повідомлення підготовлених учнів «Козацька доба в Україні».

Важко жилося українському народові під пануванням чужих воло­дарів і гнітом ненависної панщини. Селянин, якого називали «холопом», не мав ніякої свободи. Пан міг його продати або навіть убити, і за це тяжко було з паном судитися, адже суддями були ті ж самі вельможі.

Деякі селяни не витримували такої неволі й тікали в степи за Дніпрові пороги. Там не було ні сіл, ні міст, ніякої влади. Утікачі гур­тувалися у великі загони, добували собі зброю, полювали на всякого звіра і так жили. На них часто нападали з Криму татари, що блукали степами у пошуках паші для своїх табунів коней і худоби. Озброєні люди оборонялися від татар, не раз самі гинули в битвах, але часто й побивали ворогів, відбивали їхні табуни, ділили здобич. Траплялося, що вони й самі нападали на татар чи турків аж за Чорним морем і верталися з багатою здобиччю.

Прозивалися ці люди «козаки» — від татарського слова «кайзак», що значить «вільний», «неустрашимий вояк». А оскільки вони жили за порогами Дніпра, то їх названо також запорожцями.

Спочатку жили козаки невеликими гуртами по степах; там вони полювали, а на зиму верталися у села. Але пізніше згуртувалися у. великі військові загони, вибирали собі отаманів і жили разом на великих островах серед ріки Дніпро. Те місце називалося Січ, або Січовий Кіш, бо острів був відгороджений (відсічений) навколо наче кіш, і до нього не було приступу. У тій Січі козаки зимували, відпочивали після походів на татар чи турків під проводом свого вождя, якого називали батьком, отаманом або кошовим.

Перші звістки про козаків з'являються у хроніках та літописах уже в 1492 році. Тодішній кримський хан нарікає: «Кияни і черкасці розбили татарський корабель під Тягинею». Наступного року турецький султан жаліється Польщі, що козаки (саме так він їх називає) погромили турецьку кріпость Очаків.

Та більш певні й докладні історичні відомості про козаків датуються десь починаючи з 1550 року, коли доблесні воїни осіли першим кошем на Дніпрі й обрали єдиного кошового.

Першим кошовим Запорозької Січі був Дмитро Вишневецький, званий також Вайда. Він походив з роду давніх українських князів з Волині, з міста Вишнівця. Йому дуже подобалися войовничі й лицарські козаки, і він близько 1550 року прибув на Січ, де й був обраний кошовим отаманом. Саме під його проводом збудували запорожці першу укріплену Січ на острові Хортиця, серед Дніпра. Острів окружили валом і частоколом, а над брамами поставили гармати.

Серед інших відомих січових отаманів слід назвати Івана Підкову, Самійла Зборовського, Северина Наливайка, гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Січ являла собою велику площу на Хортиці, довкола якої розміщалися хатки, так звані «коші» або «курені». Вкриті вони були очеретом чи кінськими шкурами. У такому курені жив один курінь з курінним отаманом. Окрім куренів, були на Січі й склади зі зброєю, з гарматами, човнами та харчами. Вночі вони охоронялися сторожею.

Посередині Січі стояла невелика церква Св. Покрови, пишно оздоблена зсередини золотом і сріблом.

Хто хотів стати козаком, мусив наперед служити три роки у старого козака за джуру (слугу й помічника).

Одягалися козаки дуже просто: у грубу сорочку, кирею (довгий плащ без рукавів). За широким поясом носили пістолі й люльку, через плече — торбинку з харчами і кулями, а до пояса на ремінець ще чіпляли й порошницю з порохом.

їли сушену рибу й печене м'ясо, риб'ячу юшку, пекли сухарі із пшеничної муки.

Жінок на Січі не було, і ніхто не смів мати там жінки, навіть сам отаман. За це грозила смертельна кара. В одружених козаків жінки жили на селі або на хуторах. Там дозволялося жити й козакам, але тільки взимку, коли не було походів.

Січове військо ділилося на полки по 500 чоловік. Полк мав п'ять сотень по сто чоловік. Сотня мала десять десятків куренів по десять чоловік. Командували полками полковники, сотнями — сотники, десятками — десятники, так звані курінні отамани.

Канцелярію вів писар, що писав усякі «письма», до яких прикладав печатку з підписом: «Печать Славного Війська Запорозького Низового».

Отак і жило славне козацьке Запорозьке Військо, що від 1500 до 1800 року; тобто майже 300 літ, боронило Україну від усякої напасті. Відвага й хоробрість козаків прогриміли по всій. Європі.

3. Бесіда з учнями.

— Чи можна визначити чіткі хронологічні рамки подій, що зображені у повісті «Тарас Бульба»? (Ні.)

— Знайдіть у тексті згадки про ті століття, що вказуються у творі. (У тексті називається XV століття («Це був один з тих характерів, які могли виникнути лише у тяжкий XV вік...»). Ім'я гетьмана Остряниці дає можливість віднести зображуване до XVII століття. У творі непрямо згадується Северин Наливайко, що очолив повстання проти польських та українських панів. Відомо, що він загинув у 1597 році, тобто це XVI століття. Отже, події повісті мають досить широкі хронологічні межі: з XV до XVII століття.)

— Подумайте, з якою метою автор свідомо уникає точної хронології подій. (Завдання письменника полягало не в зображенні точних історичних фактів. Він намагався відтворити дух козацтва, визначити ті головні чинники, що вплинули на формування української нації. Саме тому митець створив так званий умовний час, який дає йому змогу вільно оперувати фактами.)

4. Завдання учням.

— Згадайте, що таке повість як жанр літератури.

5. Словникова робота.

Повість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття займає проміжне місце між романом та оповіданням. У повісті акцентується увага на аналізі одного чи кількох конфліктів і характерів (яких не так багато, як у романі), на описах. Велику роль у повісті відіграє голос автора або оповідача.

6. Творча робота.

— Доведіть, що твір М. Гоголя є повістю.

7. Коментар учителя.

Твір М. В. Гоголя належить до епічного роду літератури, жанру повісті, її різновиду — історичної повісті. В цьому творі історичні факти, "пов'язані з боротьбою січового козацтва проти гнобителів українського народу, поєднуються з вигаданими автором образами та подіями. Окрім того, автор, використовуючи історичний матеріал, вводить у повість елементи національного колориту: змальовує традиції і побут українського народу, звичаї козацтва, описує одяг, озброєння, вживає народну мову.




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації