Поиск по базе сайта:
Словянський світ ілюстрований icon

Словянський світ ілюстрований




Скачати 15.76 Mb.
НазваСловянський світ ілюстрований
Сторінка76/117
Дата конвертації31.01.2013
Розмір15.76 Mb.
ТипДокументи
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   117
1. /Кононенко. Словянський св_т_ua.docСловянський світ ілюстрований

27 листопада – Пилипа, Пилипівка, запусти, заговини Пилипові заговини – початок різдвяного “холодного” посту.

Хто святкує Пилипа – буде голий, як липа.

28 листопада – початок Різдвяного посту; Гурія До Гурія молилися, щоб зуби не боліли.

29 листопада – Матвія

На Матвія зима снігом віє, а земля пріє.

ЗИМА

Фольклорний образ слов’ян, стара велика неохайна баба. Кров у неї біла, хоч на обличчі вона й рум’яна. Голова велика. Замість волосся звисають довгі бурульки, брови – крижинки, вії – сніжинки, ніс – кістяний, сама холодна, вуха, мов віхті соломи, одягнена в лахміття. Холод для неї, як для людини тепло.

Ми хворіємо, коли простудимось на холоді, а зима, хвора від тепла і від тепла стає слабою. Баба-зима усім верховодить, її чоловік – Дід-Мороз (Мороз) і він усе робить, що наказує йому Зима. І Метелиця, і Завірюха, і Сніговій у цілковитому послуху Зими.

Як іде Весна, Зима гукає всіх, щоб протистояти теплу. Лютиться, вовтузиться, все думає, що врятується, але слабшає, слабшає. Інколи попсує Весні нерви, кине снігу вже на зелену траву, морозу підпустить. Та все ж змушена Зима втікати на північ, щоб не розтанути від літнього сонця.

Кажуть люди, що Зима з Літом зустрічаються два рази на рік: на Стрітення – 15 лютого та в день святої Ганни – 3 грудня.

На Стрітення між ними ніби така бесіда відбувається:

516

“– Боже, поможи тобі, Зимо! – каже Літо.

– Дай, Боже, здоров’я! – відповідає Зима.

– Бач, Зимо, – дорікає Літо, – що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила!

Зиму веде попід руки старий Мороз, вона зігнута, трясеться і ледве йде. Кожух полатаний на ній, чоботи подерті, а в хустці на голові миші дірки прогризли і з тих дір сиві пасма стирчать. В руках Зима несе надщерблений горщик з льодом, а через плечі у неї – порожнісінька торба.

Погомонять Зима й Літо, а потім сперечаються – кому йти, а кому вертатися... Якщо до вечора стане тепліше – Літо перебороло Зиму і воно впевненіше насилатиме тепло, вступатиме в свої права, а якщо холодніше – Зима ще правитиме трохи, не пускатиме Літо, перепони йому чинитиме, чіплятиметься снігами та морозами до теплих днів.

Та як би Зима не брикалася – після стрічі з Літом вже природа на тепло повертає” (За Степаном Килимником).

Зимовий цикл календаря починався з початку грудня, від Введення (введення в храм Пресвятої Богородиці – 4 грудня). За повір’ями, з цього дня земля відпочиває і її не можна копати до Благовіщення (7 квітня). Після Введення готувалися до великих зимових свят, вчили колядки, готували костюми та атрибути обрядів. Потім було велике свято “тонкого сонця” – Калита. Кульмінацією зимового циклу було свято Різдва. Від Святвечора усі вечори вважалися святими і страшними. У ці дні особливо вшановували предків, зустрічали їх у Святвечір, а проводи відбували на Водохрещі. Закінчувався зимовий цикл свят на Масляну, коли проводжали зиму і готувалися до зустрічі весни. За церковним календарем зимовий цикл завершувався в день Петра Вериги: “На Петра Вериги рушає крига”.

ГРУДЕНЬ

Перший місяць зими, в давні часи мав назву “студень”. У європейському календарі (за давньоримським численням) десятий місяць року – “децембер”, “декабрь”. Грудень (подібна назва місяця і в інших слов’янських народів) – від того, що дороги покривалися грудками. Ще має назви “хмурень”, “мостовик”, “вітрозим”, “річкостав”, “стужайло”, “лютовій”. У грудні найдовші ночі, цей місяць – ніч року. У Західній Україні: “трусим” – сніжком трусить; у Закарпатті: “мо-чавець”, “мочарець” та “андрієць” – вологий, мокрий (мочовий) місяць і до того ж у цьому місяці свято Андрія (13), яке досить пошановане в народі. 22 грудня – зимове сонцестояння. Давні слов’яни вважали, що в цей час народжується сонце: звідси – Різдво Сонця.

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР ГРУДНЯ

1 грудня – Платона і Романа

Який Платон і Роман – така й зима.

Платон І Роман зиму показують.

3 грудня – Прокла

Прокл нечисть проклинає, з-під землі не випускає.

4 грудня – Введення, третя Пречиста Введення прийшло – зиму привело. Введенські морози зими не роблять.

5 грудня – Прокопа

На Прокопа – братчини. Прокіп дорогу на санях позначає.

6 грудня – Митрофана

Сніг і вітер на Митрофана – дощовий червень. У передвечір Катерини дівчата гадали.

7 грудня – Катерини-санниці

На Катерину перше катання на санях. На Катерину лізь під перину. На Катерину дівоча ворожба.

517

8 грудня – Климента

Климент зиму білить (снігу підкидає).

9 грудня – Георгія-Побідоносця, Єгорія (Юрія) осіннього, холодного, Юріїв день

Єгорій зимовий – охоронець скотини, повелитель вовків: що у вовка в зубах, то Єгорій дав. Георгій крижані дороги мостить. Який Юрій – така зима.

10 грудня – Якова (Іакова)

Яків рибу в ями заганяє, лосям роги відбиває.

12 грудня – Парамона

Сніг на Парамона – на добрий урожай.

13 грудня – Андрія Первозваного

Тиха вода в криницях – тиха зима буде. Андрій дівчатам женихів обіцяє (На Андрія дівоча надія).

14 грудня – Наума-грамотника. Наум ставить на ум.

17 грудня – Варвари

На Варвару зима дороги варить. Варвара ночі увірвала. Варвара вовків у зграї збирає.

18 грудня – Сави (Савви) Варвара мостить, а Сава стеле.

Сава дороги засалить: приїхав Сава на білих санях.

19 грудня – Миколи Чудотворця, Миколи зимньо-го, холодного

Микола хліборобам після Бога другий заступник. Хвали зиму після Миколи.

20 грудня – Амвросія

Авмросій старі свята відкидає, нові починає.

22 грудня – Ганни (зачаття Анною Пресвятої Богородиці)

Прийшла Ганка – сідай в санки.

На зачаття святої Ганни вагітним піст.

25 грудня – Спиридона-поворота, Спиридона-сонцеворота

Від Спиридона сонце на літо, зима на мороз. Спиридон дня додає на горобиний скік.

26 грудня – мучеників Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мордарія та Ореста

Євстратій сонечку радий.

Іній на деревах – урожай на мед буде.


27 грудня – святих мучеників Фірса, Левкія і Калинника

На Калинника снігурі – на сувору зиму.

29 грудня – пророка Агея

Коли Агей іній сіє, Святки будуть теплими. Мороз на Агея – морози до Водохрещі.

30 грудня – Даниїла та отроків Ананія, Азарія, Ми-саїла

Данило інеєм трусить на тепле Різдво.

Як Ананія, Азарія і Мисаїла вшануєш, що з вогню живими вийшли, таке й від Господа прощення буде.

Цього дня не можна нікого бити, бо в чиряках будеш ходити.

31 грудня – Модеста

Модест скотині перший заступник.

СІЧЕНЬ

“Січень приходить, мороз хати обходить” (прислів’я).

Січень у сучасному календарі розпочинає Новий рік. Назву дістав від того, що хуртовинами січе (“Снігом щоки січе, морозом вуха пече”). За повір’ям –січень зиму навпіл розсікає. За версією науковців, назва “січень” пов’язана з давнім підсічно-вогневим способом хліборобства. У європейському численні “януаріус”, “январь” – з давньоримського вжитку. У Давньому Римі місяць був названий на честь дволикого божества Януса, яке опікувалося входами і виходами, дверима: відчиняло двері в майбутнє і зачиняло в минуле. Мав цей місяць досить назв, які відтіняли його особливості: “тріскун”, “сніговик”, “вогневик”, “просинець” – небо синіє, “льодовик”, “студень”, “сніжень”, “щипун” тощо.

518

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР СІЧНЯ

1 січня – Новий рік Новий рік весну кличе.

Багатий стіл на Новий рік – увесь рік благодатним буде.

4 січня – Анастасії-мережниці, Анастасії-виши-вальниці Анастасія вагітних оберігає.

6 січня – Святий Вечір, канун Різдва Святий Вечір морози приводить.

Вогнище у вечір перед Різдвом – щоб покійних родичів зігріти.

7 січня – Різдво

На Різдво добра погода – на врожай.

На Різдво вся родина має вдома зібратися.

8 січня – Бабині каші

Бабині каші – свято повивальних бабок і породіллі.

9 січня – Стефанів день, Степана

На Степана поїли коней водою на сріблі. Прийшов Степан – пастух пан (наймали пастухів).

12 січня – Онисії-шлуночниці

Ріжуть гусей, по нутрощах гадають про погоду.

13 січня – Маланки, Меланки

На Маланку відьми місяць крадуть. На святу Маланку Василева коляда.

14 січня – Василя Великого, Василів день Василь – покровитель свиней: на стіл для Василя свинячу голову.

15 січня – Сільвестра, Селіверстів день На Сільвестра – куряче свято. Селіверст гонить лихоманки за 77 верст.

.’ ^ ‘ !

16 січня – пророка Малахії

На Малахії знахарі виганяли з людей і худоби нечисту силу.

18 січня – Хрещенський вечір, канун Богоявлен-ня, Голодна кутя, другий сочевник.

Початок посту, головний день святочних гадань.

19 січня – Хрещення, Водохрещі, Богоявлення, Йордань

У богоявленську ніч небо відкривається: про що відкритому небу помолишся – збудеться. Морозе, не тріщи, бо минули Водохрещі.

21 січня – Омеляна-перезимника, Омеляна-сніговія Вітри на Омеляна згірше морозів. На Омеляна куми стрічаються.

23 – Григорія-літоуказчика

Григорій інієм літо показує: іній на скиртах – мокре літо; іній на деревах – сухе.

24 січня – Феодосія-весняника Феодосієве тепло – на ранню весну пішло.

25 січня – Тетяни Хрещенської

На Тетяни тепле сонечко – птахи ранню весну принесуть.

28 січня – Павла Фівейського Павло дня додає.

29 січня – Петра-півкорму

На Петра половину зимового корму для худоби виходить.

30 січня – Антона-перезимника

Антон теплом обмане, а потім морозами тисне.

31 січня – Афанасія-ломоноса, бережи носа; Кирила На Афанасія і Кирила пекучі морози.

На Афанасія знахарі відьом проганяють.

ЛЮТИЙ

У давніх слов’ян останній місяць року, найко-ротший місяць. Останній місяць зими в нинішньому календарі. У давніх римлян останній місяць був очищувальним, що й нині вживане у більшості європейських народів (“фебруаріс” – “февраль” – лат. “очищення”). У поляків, білорусів, українців нині відома назва “лютий”. Це місяць шалених вітрів, сніжних хуртовин, але й частих відлиг. Має ще назви

519

“сніжень”, “крутень”, “лютень”, “зимобор” – зиму поборює, “криводоріг”, бокогрій – починає інколи сонечко пригрівати, “межень” – межує зиму і весну. У лютому шановане давніми слов’янами свято Стрі-тення (15 лютого) – зима з весною стрічається.

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР ЛЮТОГО

1 лютого – Макара, Макарів день Який Макар – такий февраль (лютий).

2 лютого – Юхима

Юхим весну показує: похмурий день – пізня весна, сонячно – весна красна.

4 лютого – Тимохи-напівзимника, Тимофія-півзимника

Хоч Тимофій морозами тисне, та півзими минуло.

6 лютого – Ксенії-півзимниці, Оксани-напівхлібниці Половина часу до нового хліба: озиме зерно пів-

терміну в землі пролежало.

7 лютого – Григорія Богослова; Єфрема Сірина Який день зранку до полудня, такою буде й перша половина наступної зими; який день від полудня до вечора – такою буде друга половина зими.

На Єфрема Сірина – іменини домовика, його годували кашею.

14 лютого – Трифона

На Трифона зоряно – весна пізня. На Трифона дівчата моляться про женихів. На Трифона замовляють мишей, щоб не точили скирти з хлібом.

15 лютого – Стрітення, Громниці, Зимобор Зима з літом зустрічаються.

На Стрітення годуй курей вівсом – будеш з яйцем.

16 лютого – Симеона І Анни; Власа

На Симеона і Анни передивлялися і ремонтували літню збрую для коней, плуги, борони.

На Власа, щоб домовик не їздив на конях, у стайнях чіпляли опудало сороки, батіг, чоловічі штани та інші обереги.

На Власа сніг тане, з’являються калюжі.

17 лютого – Миколи-студного, Миколи-студеного Студний день – кожуха знову надінь. Микола-студний – вовчий сват (звірі паруються).

•^^

18 лютого – Агафії-коровниці. Агафія корів від хвороб оберігає. Агафія коров’ячу смерть проганяє.

19 лютого – Вуколи-телятника

Корови теляться, телят забирають у теплі сіни, щоб уберегти від холоду і хвороб.

20 лютого – Луки

Вітер на Луки – ярові вродяться. На Луки їжа – пироги з цибулею.

21 лютого Захарія-серповидця

Готували серпи на літо; жниці молилися Захарію, щоб жито вродило.

22 лютого – Никифора-Панкрата На Никифора плели лапті.

Не всякий Панкратій хлібом багатий (у селян закінчувалися зимові запаси муки).

23 лютого – Прохора

На Прохора зима заохала.

На Прохора лютий лютує, бо тепло чує.

24 лютого – Власія-скотаря Власій зимі роги збиває.

Власій скотину оберігає (На Власія не працювали, святкували, щоб на худобу хвороби не наврочити; святили у церкві житній хліб і годували ним худобу).

25 лютого – Мелетія і Алексія

Виставляли вранці на подвір’я зерно, щоб мороз прихопив на кращий урожай.

27 лютого – Кирила

На Кирила гарна погода – будуть ще морози.

28 лютого – Онисима-вівчара

Вівчарі рахують зорі, щоб ягнят було багато (на добрий приплід)

29 лютого – Касіяна-завидника, Касіяна-злости-вого, Касіяна-скупого, Касіяна-немилостивого

Касіян на що не гляне, все в’яне.

Касіян все живе косою косить.

Високосний рік тяжкий і для людей і для худоби.

520

РОЗДІЛ XIV

ДВІР І ХАТА: СИМВОЛИ, РИТУАЛЬНІ ПРЕДМЕТИ

Борона. Веретено. Віз. Вікно. Віник. Ворота. Горщик. Гребінь. Дах. Двері. Двір. Діжа пікна. Домовина. Дорога. Драбина. Замок і Ключ. Килим. Колесо. Колиска. Коцюба. Криниця. Кут. Лава. Ложка. Мисник. Ніж. Образи. Піч. Плуг. Погріб. Покуть. Поріг. Посуд. Посвіт. Призьба. Прядка. Решето. Сволок. Скриня. Сокира. Стіл. Стодола. Ступа. Хата. Храм. Човен.

Приходь, брате, з діточками, В мене хата з квіточками. В мене стіни мальовані...

Українська народна пісня

“...Стара українська хата з високим порогом та маленькими віконцями. На стінах вишиті та виткані квітами, птахами, зірками рушники, застелений білою скатертиною стіл, на ньому хліб і сіль, розмальовані піч і скриня, череп’яний мальований посуд на полицях, пахне травами і свіжоспеченим хлібом.

У минулому українська хата мала нерухомі меблі: піл, лави, полиці, жердки, які виготовлялися одночасно з хатою і становили з нею єдине ціле. Рухомих меблів було мало: стіл, ослін, скриня, колиска тощо. Майже четверту частину хати займала піч, розташована праворуч або ліворуч від дверей...

В українській хаті зростало кілька поколінь, минало життя багатьох людей. Хата бачила радість і горе родини, була веселою на свято і сумною у чорний день” (Лідія Орел).

Приписування домашнім речам та спорудам надприродних властивостей прийшло через обряди і культи. Мініатюрні зображення сокирок, гребінців, ложечок, дзвіночків тощо здавна вважалися оберегами від злих сил. І сама діжа, піч, віник, кочерга, дзеркало були учасниками певних обрядів, ритуалів. Нині все це більшою мірою зберігається у фольклорі.

БОРОНА

Сільськогосподарське знаряддя для розрихлення ґрунту, яке виготовлялося як решітка з пруття або колод – між ними закріплювалися коренями дерев’яні, а пізніше залізні зубці. У найдавніші часи борона була дуже простою: збиті докупи ялинові сучкуваті колоди. Боронували поле після оранки або ж після сівби. Після боронування, яку народі казали: “земля як пух лежить”.

Борона у слов’ян часто використовувалася в ритуальних діях. Вона вважалася оберегом проти ві-дьом та нечистих духів. Деінде селяни з бороною на голові в купальську ніч обходили поселення, щоб уберегтися від нечисті. Після збору врожаю тричі боронували навколо села, щоб ніяке зло не пошкодило врожай. Під час епідемій чи мору на худобу вночі на-півроздягнені жінки робили глибоку борозну навколо села – щоб дух хвороби і взагалі жоден шкідливий дух не переступив. Борону клали на хворого зубцями догори, щоб хвороба не підступилася; зубці борони забивали в стовпи воріт, клали в колиску до немовляти – щоб оберігали від нечисті. Взагалі усілякий залізний гострий предмет вважався оберегом.

Боронували під час засухи пересохлі річища –накликали дощ. Борону ототожнювали з дощовою хмарою, яку бог-громовик пробивав блискавицями-зубцями.

На Благовіщення на честь майбутнього врожаю випікали печиво у вигляді борони.

Плуг у давнину також був дерев’яним і відрізнявся від борони лише міцнішими та більшими зубцями.

Давньослов’янська легенда передає, що впали на землю слов’ян золоті речі: плуг, ярмо, сокира і чаша. З того часу і почалося у слов’ян землеробство – від Золотого Плуга, якого викував батько небесного вогню пра-бог Сварог почали робити подібні і обробляти землю.

ВЕРЕТЕНО

Жіноче знаряддя праці для прядіння вовни. В обрядовій символіці має вагоме значення завдяки швидкому рухові, обертанню. Вважали, що подібно веретену обертається земля; що земля має такий же обертальний стрижень, як веретено.

Давня богиня Мокоша, за уявленнями слов’янських предків, пряде на веретені нитку людської долі. Пізніше її наступниця Параскева (П’ятниця) стала покровителькою прядіння, ткацтва і ткаль.

Веретено – атрибут ткацтва і прядіння, що було одним з основних традиційних жіночих занять. Це підтверджують знахідки археологів, які відшукали багато веретен: від найпростіших з дерева та кістки

до виробів з дорогоцінних металів (або прикрашених дорогоцінними металами).

На прядіння у деякі дні (середа, п’ятниця, неділя), а також у деяку пору доби (ніч) було табу. Давні вважали, що у той час вища богиня пряде нитку долі і простим смертним не можна їй заважати, повторювати те, що робить богиня.

У ближчі часи перейшло з давніх багато забобонів, що покровителька прядіння (П’ятниця, Середа, Неділя) може покарати порушницю табу – наказати напрясти кільканадцять веретен пряжі для неї, розкуйовдити вже напрядене, поколоти пальці гострим кінцем веретена тощо.

Гостре веретено, як і інші гострі речі (ніж, голку) користували в лікувальній магії: обводили круг навколо хворого, клали в колиску, щоб відбило хворобу; скапували воду з веретена для купелі хворого тощо.

Веретеницею називали гадюку, асоціюючи коловоротній рух веретена з швидким плазуванням гадини. Деінде вважали, що старе веретено може обернутися гадюкою-веретеницею, а ще виносили на Різдво та на Великдень веретено з хати, щоб у лісі з гадиною не зустрітися.

ВІЗ

Давній засіб пересування; транспорт, змайстрований з дерева, який винайшли кочові народи. Винайдення воза і колеса приписують мудрому скіфу Анахарсису.

На Сході і на Заході України відомі подібні легенди про те, що воза змайстрував чорт для себе у темній хижці, щоб ніхто не підгледів. Змайстрував, а викотити надвір не міг, бо двері малі, а віз великий.


524


Господь те побачив, навчив чоловіка розібрати воза, винести, знову зібрати і користуватися ним.

ВІКНО

Частина хати, отвір, який не тільки впускав світло, сонце у приміщення, а ще був наділений символічними обрядовими функціями і протиставлявся дверям. Вікно – шлях для чистого, світлого, такого, як Божий день. Гріхом вважалося плювати через вікно, виливати помиї, викидати сміття. Через вікно господарі дому спілкувалися з колядниками та учасниками різних інших обрядових дій, які приносили до господи благо від вищих сил. Вважалося, що під вікном може бути ангел Господній. Вираз “стояти під вікном” інколи означав бути бідним прохачем або посланцем Бога.

Важливу роль відігравало вікно у поховальній обрядовості. Наприклад, якщо в хаті помирали малі діти, то новонароджене дитя до церкви на хрестини передавали кумам через вікно, щоб обманути смерть (яка вже ніби знає дорогу до хати через двері).

У поминальні дні з вікон вивішували рушники, а на підвіконні ставили воду, щоб душі померлих родичів, які прилетять додому, могли вмитися і втертися. У день похорон їжу для покійника ставили на підвіконня, щоб паром від неї наситилася його душа.

За народними прикметами, якщо пташина залетіла у вікно – бути біді.

“У давніх українських хатах вікна робили волокові (отвір засувався дощечкою), пізніше вставляли невеличкі гутні скельця або натягували бичачий міхур, і

тільки згодом з’явилися вікна з рамами на чотири і більше шибок, які існують і донині” (Лідія Орел).

ВІНИК

У народній уяві віник (також мітла) був як оберегом від злих сил, так і “нечистим”, небезпечним предметом. Це тому, що, з одного боку, він очищав хату від сміття та бруду, а з іншого – торкався того ж таки сміття, бруду.

Щоб відігнати нечисть, віник або мітлу ставили перед дверима хати чи хліва; сміття з хати мели до порогу (іноді з примовками). Віник кидали вслід людині, яку вважали злою на око, щоб уберегтися від зурочення; віниками та мітлами били відьму; віник клали біля породіллі, біля колиски, щоб захистити від хвороб та злих духів; віником обмітали хворого, щоб полегшити його стан. Віником били домашні предмети, коли діло не ладилось (веретено, пилку тощо); дерева в садку, які погано плодоносили.

Віник – атрибут багатьох дійств та обрядів. Віником мели дорогу молодим, весільному поїзду На Івана Купала старі віники та мітли спалювали у купальському вогнищі. На Масляну віниками прикрашали дуги, хвости коням. Дівчата з допомогою віника, яким підмітали у різдвяні вечори, гадали про заміжжя: підкидали і дивились в який бік упаде – туди й заміж іти.
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   117




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації