Поиск по базе сайта:
«Ой роде наш красний, роде наш прекрасний…» Виховний захід Мета icon

«Ой роде наш красний, роде наш прекрасний…» Виховний захід Мета




Скачати 186.4 Kb.
Назва«Ой роде наш красний, роде наш прекрасний…» Виховний захід Мета
Дата конвертації30.12.2014
Розмір186.4 Kb.
ТипДокументи

«Ой роде наш красний, роде наш прекрасний…»

Виховний захід
Мета: збагатити знання учнів про українські звичаї;

ознайомити дітей з українськими обрядами;

сприяти розвиткові творчих здібностей учнів і бажанню берегти свою національну культуру, примножувати родинні традиції;

розвивати творчу уяву, естетичні почуття, навички артистизму і співу; виховувати глибокі почуття любові до української пісні, дотепного слова, рідного краю, батьків, свого роду.

Обладнання: декорації селянської хати, костюми, вишиті рушники, музичне оформлення, коровай, хліб.
^ На сцені українська хата.
Хлопець і дівчина, одягнені в українські костюми, виходить на сцену під мелодійний супровід пісні про Україну.
Дівчина.
Мій рідний край, земля батьків, Музеї, дендропарк, церкви,

Чудова – пречудова. З дитинства любі мною.

Ліси й поля, сади й ставки – І кожен день, і кожен час

Все миле та казкове. Я подумки з тобою.

Мій рідний край, земля батьків, Моя земля, мій рідний край,

Пишаюся тобою. Мій Краснокутськ казковий.
Хлопець. Кожна людина з великою любов’ю та душевним трепетом згадує те місце, де вона народилась, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом-казкою у затишній батьківській оселі. У кожного з нас є своє родинне вогнище: є дім, в якому ми живемо, де мешкають наші мами й тати, бабусі й дідусі, наші брати та сестри.
Дівчина. Україна – це моя земля, мій рідний край, моя країна зі славною багатовіковою історією і мудрими, талановитими людьми, з чарівною піснею, що дивує увесь світ багатющими народними традиціями, з мальовничою природою.
Хлопець. Україна… Вона в усьому, що нас оточує: в місяці, зорях, стежці, якою ми ходимо до школи, у кожному камінчику, деревці, у червоному кущі калини. Нам скрізь хороше, бо ми вдома, на своїй землі, а навкруги – земля наших батьків, наших предків. Все це рідне і близьке кожному з нас.
Дівчина. Усіх членів сім’ї завжди об’єднував життєдайний вогник. Від матері й до доньки передавали старанно вишиті рушники, сорочки; від батька й до сина – землю, любов до неї, вміння відчувати її голос. Й до сьогодні зберігають ці родинні традиції.
Виходять ведучі.
Хлопець. Любі друзі! Хоч маленькі,

Ми вже добре про те знаєм,

Що зовемось українці

Й українських предків маєм.
Дівчина. Батько, мати, брат, сестричка

І всі інші члени роду –

Всі належать до одного

Українського народу.
Хлопець. Бо родитись українцем -

Це велика честь і слава,

Рідний край свій полюбити -

Найважніша з усіх справа.
Дівчина. Але щоб цю землю свою

Міцно, щиро покохати,

Треба все її минуле

Добре вивчити і знати.
Хлопець. Треба знати те, як предки

На землі цій колись жили,

Як її грудьми своїми

Заступали – боронили.

Дівчина. Хай не буде ні одної

Української дитини,

Що не вміла б розказати

Про минуле України.

Хлопець. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, хліб на рушнику, сорочка, калина біля вікна, барвінок – все це ми пам’ятаємо з дитинства і проносимо крізь все життя.
Дівчина. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії.
Учень 1. Я люблю свою хату

І подвір’я, й садок,

Де і сонця багато,

І в жару холодок.
Учениця 1 Все для мене тут рідне:

Стіни – білі, як сніг,

І віконце привітне,

І дубовий поріг.
Учень 2. Тихо й затишно квіти

Коло хати цвітуть.

І невтомно все літо.

Бджоли в цвіті гудуть.
Учениця 2. Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м’ята,

Мальви цвітуть край вікна.
Учень 3. Хата моя, біла хата,

Казко тепла й доброти.

Стежка від тебе хрещата

В’ється в далекі світи.
Лунає пісня «Зелений гай»………
Дівчина. Хато моя, біла хато, рідна моя сторона, пахне любисток і м’ята, мальви цвітуть край вікна…
Шановні гості давайте з вами пригадаємо українські прислів’я про рідну хату!
Гості по черзі називають прислів’я;

Дівчина. А ось послухайте ще прислів’я про хату:

Постав хату з лободи, а в чужу не веди.

Збудуй хатку з маковини та для любої дівчини.

Дорога моя хатка, де родила мене матка.

Люди добрі, хата тепла.

Чим хата багата, тим і рада.

Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха.

Де будь, там будь, а свою хату не гудь.

Де хата не метена, там дівка не плетена.
Хлопець. Це лиш часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про оточий дім.
Дівчина. Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам’ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.
Учень 1. Садок вишневий коло хати

Хрущі над вишнями гудуть,

Співають ідучи дівчата,

А метері вечерять ждуть.
Група учнів виконує пісню « Водограй»
Дівчина. Пташки повертаються з вирію, в’ють собі гніздечка, звірі риють нори, а людина будує домівку – в’є своє родинне гніздо. У народі кажуть, що чоловік за життя повинен збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину. Дім збудувати не великий, не багатий, але свій. Тільки у власній оселі почуваєшся повноправним господарем. Ось чому, створюючи сім’ю, молоде подружжя дбає про власну оселю. Рідна домівка -це колиска нашого народу.
Хлопець. Хата й справді є колискою. Адже в хаті твориться доля: в ній народжуються, живуть і вмирають, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. З хати пішли в світ такі велетні, як Тарас Шевченко. Григорій Скорворода, Леся Українка. Рідна домівка для них – незгасна обитель роду людського.
Дівчина. Сьогодні багато з нас живуть в просторих, світлих квартирах, але в давнину всі люди будували самі собі хату.
Сценка. Виходить два учні.
Омелько. Здоров, куме Петре!
Петро. Здоров, куме Омельку! Хочу женитися, Омельку, тож надумав побувати собі хату, щоб у нову жінку вести.
Омелько. Довго тобі чекати, бо на будівництво більше року піде.
^ Петро. Та й хата, щоб не цегляна, а дерев’яна чи глиняна.
Омелько. Треба навезти з лісу дерева.
Петро. Буду гукати всіх рідних, близьких сусідів і тебе куме, Омелько, на допомогу, будувати житло.
Омелько. А ти знаєш, які дерева найкращі для будівництва?
^ Петро. Та чув від діда – прадіда, що найкраще для будівництва хати дерева ті, які росли повільно, рівно і високо.
Омелько. Поглянь, які кільця дрібні. І тому укладають дуже густо (стукає по дереву і один і другий)
^ Петро. Та тверде, як залізо.
Омелько. А знаєш Петре, що не в кожну пору року зрубують дерева для будівництва.
Петро. Знаю, що найкраща пора для зрубування – це три зимові місяці: грудень, січень та лютий, бо в цей час дерево найтвердіше і найміцніше.
Омелько. Знаєш, що я тобі пораджу, дорогий куме, не рубай ніколи дерев на будову влітку, адже по дереву кружляють соки, роблять його крихким.
^ Петро. А ще в народі є повір’я, що не можна рубати дерева на місці, де колись стояла церква, бо міг хтось померти з родини.
Омелько. А як ти пізнаєш, куме Петре, яке дерево здорове, не порожнє.
^ Петро. Треба вдарити легенько сокирою по стовбурі. Коли «дзвенить» - значить здорове, а коли «глухо гуде» - то воно псується.
Омелько. Допоможемо всім селом будувати тобі хату і хай в ній буде мир і лад.
Хлопець. Шановні гості, хто з вас знає прикмети про хату?
Дівчина.


  • Не свисти у хаті, бо когось висвещиш.

  • Коли закладаєш фундамент на хату, то треба класти на покуті або на чотири кути гроші (щоб велися завжди), вовну (щоббуло тепло), житло (для довголіття).

  • Не можна починати будувати у високосний рік, бо хата спустіє.


Хлопець.

  • Коли входять перший раз у нову хату, то беруть із собою хліб, скатерку, рушник... За охоронців хати вважають ластівку або лелеку...




  • На межі, на роздоріжжі, на могилі, на току не можна ставити хати, бо буде зле життя в хаті.

Дівчина.

- Не можна ставити хату на таких місцях, де колись стався якийсь злочин, де закопане щось нечисте, бо буде страшно в хаті житися.

  • Як сниться піч – печаль буде.

Хлопець. А ще є такі прикмети пов’язані, з хатою:


  • Не можна через поріг щось давати, бо посваритесь.

  • Не можна викидати сміття після заходу сонця, бо будуть злидні.

  • Якщо підмітати до порога, то все добро вийде з хати.

  • Місце для хати вибирають проти сонця, а також там, де худоба лягає, або де мурашки сиплять мурашковину.


Дівчина. Входини були завершальним етапом будівництва хати. Приблизно відбувалося це так...
Сценка.
Господар. Найпершим пущу кота, така традиція. Далі ви, Батюшко, окропіть святою водою всі кутки нашої хати, щоб ніколи нечиста сила сюди не заглядала.

Заходжу з іконою, щоб оберігала це житло, а господиня з хлібом, щоб завжди був достаток. Ну, а тепер ви діти.
^ Гості. Здраствуйте в вашій хаті, щоб ваша хата була багата, щоб на столі була закуска і жарена гуска.

Господар. Пригощаю вас дорогі гості у нашій хаті, щоб вибули здорові і ще не раз завітали до нас.
Хлопець. У хаті кожна деталь, навіть найменша, виконувала важливу роль.
Ще на зорі своєї цивілізації, коли в людей було міфологічне ставлення до сприймання світу, він уявляється їм в трьох світах.
Перший – небо, де живуть святі божества.
Другий – земля з її світом і з самою людиною.
Третій – під землею. Там древні предки поселилися всі хвороби, лихо, сметрь.
Дівчина. Поріг, як і двері, був межею між зовнішнім світом і внутрішнім (хатним). Це символ рідного дому. Порогові віддають шану йдучи до вінця, вирушаючи в останню путь.

Хлопець. Також межею між світами було й вікно. Через вікно людина підтримувала зв’язок з небесним світом, з богами, сонцем. Через вікно в дім можуть проникати не тільки добрі духи, а й нечисті сили, особливо вночі. Для охорони від злих сил вікно оточували магічним орнаментом. Це були «очі» хати.
Дівчина. Ось яка є цікава легенда про появу вікна.
Учениця. Одного разу жінка, вхопивши решето, бігала по подвір’ю й хотіла спіймати промінь сонця для освітлення хати.
Раптом з’явився ангел і прорубав сокирою в стіні отвір. Жінка плаче: «Як же я тепер тут зігріюся?»
Ангел її втішив і порадив взяти дерев’яну раму. Натягнути на неї свинячий міхур і затулити ним отвір взимку. З того часу почали будувати хати з вікнами.
І тому в народі кажуть, що вікно до господи заглядають ангели.
Хлопець. Не випадково вікно асоціюється з поняттям «око». В російській мові «оконце», у вірменській «аки». І звичайно, воно часто згадується у піснях, прислів’ях та обрядах.
Як сонечко стане з-за гір виходить.

ЯК сонечко стане в віконце святить.
Учениця. Будучи опорою перекриття хати, вважався надійним захисником від усього злого.

Це був символ міцності сім’ї. На сволоці робили часто орнаменти, написи, позначки, хрести, які були своєрідними оберегами. На ньому записували важливі дати з життя родини, на ньому зберігали гроші, цінні папери, пахучі сухі трави.
Учень. Долівка (підлога) завжди була з червоної глини.
Якщо в хаті була дівчина, то її ззовні прикрашали малюнками квітів, якщо ж ні, то звичайним орнаментом.
Учениця: У кожній хаті були меблі, піч що і становило інтер’єр хати.
Учень: Гордістю кожної оселі була піч. Майстрував її найкращий пічник на селі. Піч – друга мати: і обігріє, нагодує, й осушить. А ще піч важлива тому, що хліб пече. Піч і комин обожнювались як захисники вогню. Вогонь був священний. Вірили, що через піч і комин здійснюється безпосередній зв’язок з небесним світом. Чорти, відьми влітали і вилітали з хати лише через комин на кочерзі, лопаті. Піч була священна. Її боялись,їй поклонялись, при ній не сварились. Сказав би, так піч хаті. Піч стояла ліворуч.
Учень: Близько печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу. Збоку – діжа для вимішування тіста. Біля печі – лопата для саджання хліба в піч .
У нижній частині печі містилося підпіччя куди клали рогачі, кочергу, віник та інше.

Закривали піч заслінкою.
Учениця: Навпроти печі оздоблювали парадний кут, який називали покуть. Це було місце для образів. Прикрашали його вишиваними рушниками, цілющим зіллям і квітами. Тут садили найпочесніших гостей, сиділи наречені.
Домашній посуд (деревяні ложки і миски, полумиски, кухлі, ножі) зберігався на спеціальних полицях або в миснику, що містився збоку від дверей і над ними. Тут же була і хлібна полиця.

На покуті ставили стіл – символ єдності родини, застелений скатертиною. На нього клали хліб, який накривали рушником. Біля столу розміщувались довга дерев’яна лава, яку свята прикрашала домотканими ряднами. Стіл першим заносять до хати. На нього гріх сідати, класти шапку. Обід чи бенкет за одним столом об’єднував людей, встановлював добрі стосунки.
Учениця: Зліва від столу, здебільшого у кутку біля стіни, стояла скриня, де зберігався одяг, рушники, стрічки.

Вона переходила покоління в покоління. Здавна існував звичай: дівчина, перш ніж вийти заміж має розжитися на скриню наготувати рушників для сватів, сорочок, блуз. По цьому судили й оцінювали рід, здібності нареченої. Дівчина, яка не спромоглася наготувати приданого, вважалися ледащицею, а тому матері бабусі привчали дітей до праці. В неї клали все, що було найцінніше в хаті. Прискринок був прибитий до стіни (маленька коробочка). В ньому лежали дбайливо загорнуті пакуночки, традиційні жіночі речі – коралі, брошки і т.д.)

Скриню виробляли з липи, тополі, берези.

Дівчина залишаючи батьківський Дім вивозили свою скриню до хати чоловіка, де користувались нею все життя. Щоб полотно й одяг у скрині не псувався, в прискринок клали вузлик тютюну (від молі).
Учень: Уздовж тильної стіни хати будували дерев’яний настил у рівень з пічною лежанкою, це був піл. Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі на ньому родина спала. На свята піл застеляли килимами.

На стіні над спальним помостом часто прилаштовували жердки або вішалки для одягу. У багатьох оселях до сволока підвішувалась колиска. Майже в кожній оселі був ткацький верстат, який стояв біля вікна.


  • Рідна хата! Оспівана вовна в піснях, прославлена у віршах, майстерно описана у творах видатних людей.


Лунає пісня... «Смерекова хата».
Учениця: - Будиночки колись були хоч і невеликими, але теплими і чепурними, завжди вікнами до сонця. Навколо хати – призьба, в теплі сонячні дні на ній, можна було відпочивати або щось робити, присушувати одяг. Обсаджувати хату мальвами, м’ятою, півниками, нагідками, квасолею. Всі дуже любили свою домівку. Хату тримали в чистоті й порядку, а допомагали в цьому діти.
На камені малювали півнів, різні квіти, а якщо з дітей хтось умів гарно малювати, то старався сам виконати цю роботу. Всі знали, що хата без малюнків – не хата, а пустка. Дбали , щоб у домі був красивий посуд. Глечики, куманці, миски були дуже яскравими Гордістю кожної оселі був рушник, вишитий бабусею, мамою або сестроюРушники висіли на стінах, вікнах, образах. В багатьох сім’ях рушники стали сімейною реліквією.
^ Учень: Це річ, яку особливо шанують і зберігають як пам’ять про минуле, її передають із покоління в покоління.
Дівчина. Багато реліквій були оберегами хати. Слово «оберіг» утворилися від «берегти». Це річ, яка оберігає.
Богиню добра Берегиню, часто вирізали над дверима чи вікнами, вишивали на рушниках, одязі, випалювали з глини і носили на грудях.
Вона захищала оселю, всю родину, а надто маленьких дітей від хвороб, лиха, звіра, сметрі. Її уявляли в образі жінки із піднятими руками.
Хлопець: Крім того, що часто був реліквією вживався ще як оберіг. Він висів над вікнами і дверима. Знаки сонця, вишиті на рушникові, мали оберігати від злих духів, хвороб, нещасть. « Пісня про рушник»
Дівчина. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.
Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збералася родина.
Тут, біля родинного вогнища, вчили поважати свій рід, людей, бути добрими, чуйними до ближніх своїх.
Хлопець. Ще одним оберегом у хаті завжди був хліб. Як символ сонця він мав завжди бути на столі. З хлібом обов’язково заходили в нову хату.
Виходять ведучі, в їхніх руках хліб на рушнику.
Дівчина. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов’ю і миром.
Хлопець. Для людей відкрита хата наша біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Дівчина. Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі.

Хлопець. Ми хлібом сіллю друзів зустрічаєм.

Хай в світі буде більше в нас братів,

Хай в кожній хаті будуть короваї,

Щоб люд ніколи хліба не просив.
Дівчина. Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу.
Хлопець. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню. Прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим, хто виявив її.
Дівчина. Цей звичай пройшов віки, став доброю традицією і в наш час. Хлібом – сіллю сьогодні ми зустрічаємо наших гостей.
Вручають хліб-сіль групі учнів.
Група учнів виконують український танець.
Виступ аматорського гуртка. (дійові особи: мати, батько, хлопчик, дівчинка).
Дівчинка. Діти допомагали посадити паляниці у піч і виходили з хати, «щоб хліб не злякати», доки він буде рости.
Хлопчик. Відчувши запах спеченого хліба, дівчинка стукала у двері і казала:
Дівчинка. Дозволь, мамо, в хату увійти,

Хліб з печі вийти помогти.
Мати. Заходь, доню, будемо хліб виймати.

На рушник долі його викладати.
^ Діти заходять, мати подає дівчинці хлібини, а вона викладає їх на столі, застеленому чистим рушником.
Дічинка. (покриває хлібини рушником, розшитим квітами). Щоб відпочив та господаря діждався.
^ Заходить батько, сідає коло столу.
Батько. (до матері). Що то на столі лежить, ще й квітами вкрите?
Мати. То, батьку, хліб спочиває, господаря з лану дожидає.
Батько. То треба його взяти та й дітям дати.
Мати. Господаря просим!
Батько. Мати у хаті – гасподар при хаті. Без батька хата вдова, а без матері хата сирота. Тож тобі, мати, хліб брати та дітям до нього слово казати.
^ Мати перекидає через ліве плече вишиваний рушник «щастя і долі». Бере в ліву руку хлібину, а в праву – ніж і, приклавши хліб до грудей, відрізає скибочки.
Мати (до дівчинки). Оце тобі, Оленочко, донечко наша рідна. Гарною зростаєш, батькам допомагаєш. Хай не обходять тебе щастя і доля. Щоб люди тебе шанували, а хлопці – цілували, ось тобі цілушечка.
(віддає дочці скрибку)
Дівчина. Дякую вам, мамо, за вашу доброту і ласку!
^ Мати (відрізає наступну скибку). А це тобі, Іванку. Рано синок встає, всьому лад дає. Рости здоровим та сильним, будеш Мар’янці добрим мужем. (віддає синові другу скибку)
Хлопчик. Щиро дякую вам, ненько, за теплі слова!
^ Мати. Він виріс із зерниночки,

З тоненької билиночки.

Пустила вона вусики

І стала половіть.
Батько. Ішли дощі все літечко,

Крізь неба синє ситечко.

Зерно до зерна тулиться

І соком наливається,

І під вітрами буйними

Шумить, шумить воно.
^ Дочка. Ой, буде втіха кожному,

Невтішному, тривожному,

Хто виростив і виходив

Це золоте зерно!
Син. Щедрим сонечком, ясним нині

Хліб лежить на новій скатертині.
Виходять ведучі.
Хлопець. Був він змелений і протрушений,

У діжі старенькій замішаний.
Дівчина. На тривогах, на нашій щирості

Він настояний і розчинений.
Хлопець. Надихається запахом хлібним,

Щоб він пахнув вам полем рідним!
Учасники інсценування вклоняються, виходять.
Дівчина. Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставились до нього, як до святині. Про хліб народ створив багато повір’їв.
Хлопець. Пильнували, щоб хліб не падав додолу. А як упаде, слід підняти, перепросити, поцілувати і з’їсти. Якщо так не зробити, будуть великі збитки.
Дівчина. Коли знаходив на дорозі окраєць, не можна було через нього переступати. Треба підняти, обтрусити й покласти навидному місці – птахам.
Хлопець. За гріх вважалося надкусити і недоїсти шматок. Не позичали нікому з дому хліб, коли йшли вперше сіяти, бо не вродить.
Хлопець. З давніх-давен українські страви славляться своєю різноманітністю та смакотою.
Дівчина. Українські господині готували безліч страв з борошна. Ми вам розкажемо про галушки.
Хлопець. Це ж чому завжди у Тані

Щічки свіжі та рум’яні?

А тому, що Таня наша

Їсть галушки, борщ і кашу!
Дівчина. Ой смачні, ой смачні

Галушки у Тані.

Гречані, запашні,

З сиром, ще й рум’яні!
Хлопець. Вас чекають у макітрі

Галушки дуже ситні,

Білолиці, непогані,

Галушки у сметані.

Дійові особи: мати, дочка Олена
Українська хата, мати порається на кухні.
Мати: Ой горе мені, горе! Що ж за дочка у мене росте? Зварити не вміє, спекти не вміє, тільки якість сухарики їсть та й усе! Олено, ану ходи сюди! Чуєш?
^ Олена: (з іншої кімнати) Ой мамо, я телесеріал дивлюсь «Ранетки», не займайте мене, бо дуже цікаво.
Мати: Ходи сюди обід варити! Зараз батько з роботи прийде, чим будеш кормити?
^ Олена: А там ще чіпси із сметаною залишилися!
Мати: Ану йди сюди, бо візьму зараз кочергу та пройдуся по спині!
(Олена виходить з іншої кімнати)
Олена: Ну вже прийшла! Чого ви галасуєте мамо?
Мати: Берися обід варити!
Олена: Я не знаю, що його варити, кожен день щось видумують, посуд мий, прибирай! Набридло!
^ Мати: Зваримо галушки!
Олена: Кого? Калушкі? Це що французька страва?
Мати: Ой лишенько! Ну нічого не знає! Галушки – це відварене, нарізане невеликими квадратними кусочками тісто.
^ Олена: Та з чого ж їх робити ті галушки?
Мати: З борошна, крупів, сиру, картоплі й м’яса.
Олена: То що його все змішувать у міксері чи в кухонному комбайні?
^ Мати: Руками треба готувати, то смачніше буде.
Олена: Ну скажіть вже, з чого починати.
Мати: Бери борошно.
Олена: Два кілограми вистачить?
Мати: Чи ти здуріла, дочко?Двох склянок досить! Одне яйце, півсклянки молока або води.
^ Олена: Якийсь чудний рецепт! А не можна в супермаркеті вже готове купити і не морочити собі голову?
Мати: Не можна! Вимішуй тісто!
Олена: Отуди руками лізти? Та у мене ж манікюр!
^ Мати: Вимішуй скоріш, бо будемо голодні сидіти!
Олена: Ну, здається, вимісила.
Мати: Тепер викладай тісто на стіл та розкачуй його завтовшки 3-4 мм, а потім нарізай квадратиками 10х15мм.
^ Олена: Ой, у мене десь лінійка була! Зараз принесу!
Мати: Та навіщо тобі лінійка! Пильнуй, щоб квадратики були гарненькі та рівненькі!
Олена: А непогано у мене виходить.
Мати: Тепер треба їх зварити у підсоленій воді до готовності.
^ Олена: А як же я їх зловлю у каструлі? Там вода гаряча та й багато тих галушок вийшло!
Мати: Відкинемо на друшляк або виймемо шумівкою.
Олена: Ой, мамо, такі «древні» слова ви знаєте, що я їх ніде не чула. Кажіть швидше, що далі робити, бо пахне смачно, а я вже їсти хочу!
^ Мати: Нехай стече вода, промий галушки холодною водою, щоб не позлипалися!
Олена: А з чим же їх подавати?
Мати: Можна з шинкою, підсмаженим салом, цибулькою, з сиром, сметаною, вершковим маслом.
^ Олена: Та давайте вже їсти, бо аж слинка тече!
Мати: Ти ж сухариків з червоною ікрою наїлася, то хіба голодна?
Олена: Навіщо ті сухарики, як така смакота! (куштує) М-м-м, неперевершений смак! Відсьогодні я буду їсти тільки галушки!
Мати: (звертається до глядачів). І ви, шановні гості, скуштуйте нашу страву!
^ РЕКЛАМНИЙ ВИСТУП
(Четверо учнів по черзі вигукують рекламні слогани)
Галушки з сиром їли всім миром!
Як з’їсиш галушки здобні, відразу станеш добрим.
Галушки з заварного тіста були гарні, як намисто!
Галушки з м’ясом запивали квасом!
Виходять ведучі.
Хлопець. Пісня! Вона – серце народу, його душа, його крила. Витворена народом, пісня пахне майовими дощами, синіми льонами, материними руками. А то черкне ластів’їним крильцем вечірній небокрай, торкнеться нашого серця і добуде чисту сльозинку з очей...
Звучить пісня «Цвіте терен...»
Дівчина. Рідний край! Догора серцю земля батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси й доли, високі блакитні небеса! Хіба є що на світі краще за це миле серцю дозвілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну?
Хлопець. Рідний дім, дорога батьківська хата, гостинна, ласкава оселя. Які близькі й знайомі нам ці слова! Вони входять у нашу свідомість разом з материнською піснею.
Дівчина. Тут ти народився, вперше побачив світ, уперше ступив крок.
Хлопець. А потім ти вийшов за поріг! Перед тобою відкрився чарівний світ. Коло вікна цвітуть вогнисто мальви, соняшники, вишні.
Дівчина. А над хатою синіє високе, безкрає, бездонне небо...Простяглася розгонисто вулиця цвітуть в шумливих яворах і тополях. Вже веде до школи...
Хлопець. Ширшає, розсувається загадковий мінливий світ. І ти починаєш розуміти, що то –твоя Батьківщина, що звідси, від батьківського порога, від материнської пісні, вона бере свій початок.
Звучить пісня «Україно»
(Приспів співають усі присутні)



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації