Поиск по базе сайта:
Розділ Огляд літератури з теми 6 Розділ Хвороби собак і кішок, які є небезпечними для людини 8 icon

Розділ Огляд літератури з теми 6 Розділ Хвороби собак і кішок, які є небезпечними для людини 8




НазваРозділ Огляд літератури з теми 6 Розділ Хвороби собак і кішок, які є небезпечними для людини 8
Сторінка1/4
Дата конвертації24.10.2014
Розмір1.15 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4




ЗМІСТ

I. ВСТУП 4

II. Основна частина 6

Розділ 1. Огляд літератури з теми 6

Розділ 2. Хвороби собак і кішок, які є небезпечними для людини 8

2.1.Собака 8

2.1.1.Загальні відомості про собаку 8

2.1.2.Історія одомашнення собаки 8

2.1.3.Анатомо-фізіологічні особливості собаки 13

2.1.4.Клініко-фізіологічні показники 18

2.1.5.Фізіологічні особливості 19

2.2.Кіт 23

2.2.1.Загальні відомості про кота 23

2.2.2.Історія одомашнення кота 26

2.2.3.Кішки в історії. 33

2.2.4.Зовнішня будова 38

2.2.5.Анатомічні особливості 41

2.3.Хвороби собак і котів, які є небезпечними для людини 53

2.3.1.Інфекційні хвороби 53

2.3.1.1..Вірусні хвороби. 53

2.3.1.2..Бактеріальні інфекційні хвороби 58

2.3.1.3.Дерматомікози 81

2.3.2.Інвазійні хвороби 89

2.3.2.1.Протозойні хвороби 89

2.3.2.2.Гельмінтози 96

2.3.2.3.Арахноентомози і членистоногі 98

Розділ 3.Експерментальна частина.

III. Висновки 103

IV.Список використаних джерел інформації 106

V. Додатки

ВСТУП

Актуальність. Тварина в домі - це затишок і радість спілкування з розумною істотою, ну і, звісно ж, гарний настрій. Адже сучасна людина втомилася від щоденних клопотів і шукає порятунку в близькому спілкуванні з природою. От і беруть додому маленького і беззахисного цуценя чи кошеня люди різного віку і професії. Як всякий витвір природи кошеня або цуценя є досконалістю. Їх не можна розглядати як живу іграшку. Спілкування з ними робить людину доброю і милосердною. Маленька тваринка викликає у людини бажання турбуватися про неї. І хоча з часом тварини виростають, вони і надалі приносять нам радість. Але не можна забувати і про те що будь-яку домашню тварину треба доглядати. Догляд потребує часу і досвіду. Слід пам’ятати, що саме від людини залежить, наскільки пес чи кіт буде доглянутим і здоровим. Якщо людина уважно слідкує за здоров’ям свого чотириногого улюбленця, то і їй не загрожує ніяка небезпека. Не можна брати тварину додому лише як іграшку. Собака чи кішка може захворіти, заразитися, і в цьому випадку їй потрібно допомогти. Адже людина несе відповідальність за її життя і здоров’я. Тим паче багато хвороб цих тварин є небезпечними для людини.

Тому нашою метою є розповісти про хвороби собак і котів, які є небезпечними для людини, щоб вберегти людей від цих захворювань.

Завдання.

  1. Опрацювати літературу з теми.

  2. З’ясувати значення основних понять з теми.

  3. Дослідити загальні відомості про собаку.

  4. З’ясувати історію одомашнення собаки.

  5. Дослідити анатомо-фізіологічні особливості собаки.

  6. Дізнатися про клініко-фізіологічні показники собаки.

  7. Дізнатися про фізіологічні особливості собаки.

  8. Дослідити загальні відомості про кота.

  9. З’ясувати історію одомашнення кота.

  10. Дослідити зовнішню будову кота.

  11. Дізнатися про анатомічні особливості кішки.

  12. Дослідити хвороби собак і котів,які є небезпечними для людини.

13.Описати отримані результати

В перспективі ми плануємо

II.Основна частина

Розділ 1.Огляд літератури з теми

У процесі написання наукової роботи були використані різні джерела, що містять цікаву інформацію про хвороби собак і котів, які є небезпечними для людини.

Серед джерел, які мають значення для вивчення даної теми, значне місце належіть книгам «Хвороби собак та кішок», «Годування і хвороби собак та кішок»Так, науковці Мазуркевич А.І. «Хвороби собак та кішок», Стекольніков А.А. «Годування і хвороби собак та кішок» досліджували хвороби собак і кішок,вивчали клінічну картину цих хвороб та які з них є небезпечними для людини.

Інформацію. Про собак та кішок проаналізовано в роботах Мазуркевича А.І. «Хвороби собак та кішок», Аткіс К. Альбом-енциклопедія« Кішка. Ваш домашній улюбленець».Фундаментальну інформацію для створення наукової роботи було взято з Мазуркевич А.І. «Хвороби собак та кішок».

Цінним доповненням до розкриття теми був матеріал із книги Абуладзе К.І, Данилевський В.М, Веселова Т.П. та ін. «Довідник. Ветеренарна рецептура з основами терапії и профілактики»з розділу «Інфекційні хвороби» та «Паразитичні хвороби». У цьому розділі подається матеріал про хвороби собак і пушних тварин. В роботі також аналізується шляхи зараження цими хворобами.

Серед джерел, які мають значення для вивчення даної теми, значне місце належить книзі Аткіс К. Альбом-енциклопедія« Кішка. Ваш домашній улюбленець» В цій роботі ми знайшли інформацію про кішок та історію їх розвитку.Також досить широко висвітлюють такі хвороби як гельмінтози Наталі В.Ф. «Зоологія безхребетних», Мазуркевич А.І. «Хвороби собак та кішок», що надали відомості про гельмінти та хвороби які вони спричинюють.

Основним джерелом інформації були книги та статті в наукових журналах. Але для нашої роботи це не єдине джерело інформації. Для отримання інформації про арахноентомози і членистоногих ми використали декілька спеціалізованих Інтернет-сторінок:www.savepets.ru, www.ourkitten.ru.

У роботі неодноразово було використано специфічні терміни. Основним з них є культингенна тварина, назви гельмінтів та членистоногих.

Підводячи підсумки огляду літератури та джерельної бази, можна зробити висновок, що для багатьох авторів ця тема є цікавою та важливою.

Розділ 2.Хвороби собак і котів, які є небезпечними для людини

Собака

Загальні відомості про собаку

Собака (лат. Canis lupus familiaris) – культигенна тварина. Вона походить від двох диких попередників – шакала (в південних країнах) та вовка (в північних країнах).

З зоологічної точки зору, собака - плацентарний ссавець ряду хижих (Carnivora), сімейства собачих (Canoidea). В даний час є безліч порід собак, які значно відрізняються один від одного і зовнішністю, і характером. Наприклад, висота в холці може варіюватися від декількох сантиметрів (чихуахуа) до майже метра (ірландський вовкодав, дог), колір - від білого до чорного, включаючи рудий, сірий, коричневий, у великій різноманітності відтінків.

Собаки відомі своїми здібностями до навчання, любов'ю до гри, соціальною поведінкою. Виведено спеціальні породи собак, призначені, для різних цілей: полювання, собачих боїв, тяги гужового транспорту та інші, а також просто декоративні породи (наприклад, болонка, пудель). Собаки часто використовуються в наукових цілях, з їх участю проводять біологічні та біотехнічні дослідження та експерименти (наприклад, Бєлка і Стрєлка).

При необхідності розмежування по статі вживаються терміни кобель (самець) і сука (самка).

Історія одомашнення собаки

15 тисяч років тому (за іншою версією 100 тисяч років тому) пращур собаки — вовк — прийшов до багаття первісної людини. А може, й узагалі не приходив, а просто мисливці принесли виводок малесеньких вовченят, і комусь із них пощастило — його не з'їли. І безпорадне маля залишилося жити — спочатку як іграшка й живий запас їжі.

Але у вовка й людини є одна спільна риса: вони зграйні тварини, соціальні, тобто кожен із них живе в зграї, серед схожих на нього. Вони разом здобувають їжу, охороняють територію і, щоб координувати спільні дії, спілкуються за допомогою розвинутої системи знаків: звуків, жестів, та поз.

Можливо, й маленьке вовченя змогло влитися в нову — людську — зграю. Мабуть, так траплялося доволі часто, і вовченята виявилися корисними: вони мали кращий, ніж у людини, слух і нюх, могли гарчанням попередити про наближення ворога, допомагали заганяти здобич. І, може, тих, хто ставився до людини прихильно, не сахався, не намагався втекти, не виявляв агресії, не з'їдали відразу. Можливо, вони жили довго й пара таких «добрих» вовків навіть давала потомство — народжувалися по-дружньому налаштовані до людей вовченята.

Так, напевно, почався відбір, селекція, на «гарне» ставлення до людей, тобто почалося одомашнювання собаки, чи, користаючись більш офіційним терміном, доместикація.

За іншою версією, сміливі, дружньо налаштовані й розумні тварини трималися поблизу людини й харчувалися залишками здобутої на полюванні великої дичини. А потім почали приєднуватися до мисливців: допомагали заганяти, зупиняти звіра, як вони це робили у вовчій зграї. І дружньо налаштовані вовченята, що виросли поблизу людей, починали вважати їх членами своєї зграї.

Вовк і людина могли знайти «спільну мову». Недарма, саме вовчі зграї приймали й виховували людських дітей, які опинилися в лісі.

Тривалий час існували припущення, що пращурами собак могли бути не вовки, а якийсь інший вид з родини вовчих називалися такі як види шакали, койоти, гривасті вовки, ба навіть існували версії про походження собак від гієн чи лисиць тощо.

Проте відкриття останніх десятиліть у царині молекулярної біології, що відгалузилися у нову науку генетику, однозначно довели, що собаки це лише підвид вовків. Вовки і зараз живуть у найрізноманітніших умовах. Їх ареал, тобто територія поширення, дуже широкий. А раніше 10 — 15 тисяч років тому, вовки були розповсюдженні ще більш широко. Вони були дуже різні — великі й маленькі, сірі, чорні, руді й майже білі, темні, світлі, із різним малюнком на шерсті.

З подальшими розвитком генетики було відкрито, що спадкова інформація, яка передається через ДНК або РНК, міститься не тільки у клітинних ядрах, а й у низці органел — прадавніх бактерій—симбіонтів, зокрема у мітохондріях. На відміну від ядерної ДНК, яка успадковується в однаковій мірі і від батька і від матері, мітохондріальна ДНК успадковується винятково по материнській лінії. Через малі розміри сперматозоїди не містять більшості органел. Мітохондріальна ДНК є чистою генетичною лінією, яка передається лише по жіночій лінії та не зазнає змішувань. Аналізуючи мітохондріальну ДНК було виявлено, що усі породи собак пішли від вовчиць підвиду азіатського вовка (за деякими даними це окремий вид вовків), які мешкають від Леванту до Індії.

Звісно, «первісні» напівдикі собаки, переселяючись разом із людьми по всьому світі, спарювалися і з аборигенними вовками, тож наявні різні лінії, але найзначнішим є вклад азійського вовка

Академік Дмитро Костянтинович Бєляєв провів експеримент із дикими сріблясто-чорними лисицями. Упродовж кількох поколінь для розведення залишали ті екземпляри, що найбільш «лояльно» ставилися до людини, ті, що виявляли найменшу агресивність. Учені хотіли вивести лисицю, що ставилася до людини, як собака. Тобто вирішили в умовах експерименту ще раз пройти шлях створення нової домашньої тварини — не прирученої, а саме домашньої — з вродженим доброзичливим ставленням до людини.

Ефект відбору посилювався з кожним поколінням. Найбільш «продвинуті» лисички почали шукати контакт із людиною, навіть незнайомою, а знайомим людям — вони раділи, лизали їхні обличчя й руки.

Змінилася здатність до розмноження — дика лисиця дає потомство один раз на рік, навесні, а піддослідні — двічі, і не лише навесні.

І дивна річ. Лисички почали змінюватися. У деяких із прокинувся інстинкт охоронця, дехто почав гавкати, скавуліти, як собака, лисиці почали лащитися до людей і махати хвостом. Та й самі хвости теж змінилися — з'явилися хвостики, загнуті, як у лайок. З'явилися й висячі вуха. З'явився й новий колір шерсті — білі «зірочки» на голові, білі й бурі плями на боках.

Дослідження показали, що в крові змінився вміст гормонів, а в мозку зросла кількість серотоніну, речовина, яка гальмує прояв агресивності. Це змінене гормональне тло розбудило, змусило працювати гени, що завжди були у лисиці, але раніше немовби «спали».

З наукової, біологічної, точки зору, собака — це нащадок вовка. З точки зору практичної — друг і помічник людини. Собака, перша одомашнена тварина, що протягом віків супроводжувала людину на довгому шляху від печерного вогнища аж до сьогодні, змінюючись разом із нею й залишаючись завжди для неї корисною.

Людина розвивалася. І ось замість палиці на полюванні вона вже користається луком і стрілою, і собаки за слідами допомагають знайти поранену дичину. За якийсь час з'явилися й інші приручені тварини, і собака допомагає випасати їх і захищати від хижаків. Тепер на собаку вже не дивляться як на живий резервний запас їжі, тепер він помічник під час здобування їжі.

Люди розселяються по землі, і собаки захищають оселі та господарів від будь-яких непроханих гостей. Вони тягнуть нарти, візки й просто волокуші. З'являються нові знаряддя полювання й, на жаль, відбуваються війни, і знов-таки собаки роблять саме те, що потрібно людині. Але в кожному з них течуть краплі крові його пращура — вовка, що колись допомагав нашим предкам на полюванні. І сьогодні в роботі собак ми помічаємо риси мисливської поведінки вовка, але розвинені й закріплені відбором.

Вовки можуть гнати дичину мовчки, а можуть із гавкотом, і у вовків різних популяцій ці риси виражені по-різному. І ось гончаки переслідують, женуть дичину по сліду, подаючи голос, і за характером гавкання мисливець може визначити, яку саме дичину переслідує собака. А хорти женуть тварину «по-зрячому» зовсім мовчки. Славнозвісна стійка лягавих, коли собака застигає немов статуя перед знайденою дичиною, — це теж посилена й спадково закріплена риса мисливської поведінки вовка. Однак вовк витримує стійку кілька секунд і потім кидається ловити здобич, а лягавий собака стоятиме в стійці аж до підходу мисливця і лише за його сигналом рушить уперед, злякає птаха, але не буде його переслідувати.

А як майстерно ловлять мишей і пацюків малі шнауцери і тер'єри! Корені цієї майстерності сягають манери полювання вовка на дрібних тварин — він кидається на здобич, хапає й утримує її передніми лапами та зубами, — так «мишкують» вовки. Під час затримки «зловмисника», вбраного в захисний костюм, або під час гри собака термосить рукав. Такі рухи при хватці, так само, як і характерне тріпання здобичі вовком, спрямовані на те, щоб зламати хребет невеликій впольованій жертві. А спосіб приборкування розлючених биків у багатьох порід, що працювали на перегоні стад, — схопити бика за верхню губу й утримувати його так, аж доки він не заспокоїться, — теж перепав їм у спадок від диких пращурів — хапаючи за ніс і горішню губу, вовки зупиняють велику дичину, доки не наспіє вся зграя.

Підгін відсталих тварин до стада — вівчарки при цьому покусують «провинника» за задні ноги, — знову-таки сягає корінням мисливської поведінки вовка. І навіть робота пошукових собак базується на вродженій здатності всіх представників сімейства псових переслідувати здобич і шукати членів своєї зграї по слідах запахів.

Німецький зоолог Брем писав, що порівняно з собакою ніякі інша тварина на земній кулі не користується такою повагою і любов’ю з боку людини. Вона так необхідна людині в багатьох її справах, що ніби є частиною її самої. Собака є скрізь, де живе людина. З нею пов’язане життя різних народів. Вона стала другом людини, її захисником і помічником.

Відомий шведський природознавець Лінней зазначав, що найкращою якістю собаки є її вірність і відданість. Це друг людини, вертить хвостом при наближенні господаря, якщо той іде швидко, вона біжить попереду, на перехресті оглядається; кмітлива, відшукує втрачене; вночі сторожить будинок, сповіщає про тих, хто наближається, охороняє майно; відганяє худобу від посівів, зганяє в зграї північних оленів, охороняє велику рогату худобу або овець від хижаків, стримує навіть лева; підкрадається прижками до тенет, приносить вбиту мисливцем дичину, навіть не доторкнувшись до неї; на Півночі – тягає сани. Собаки також працюють поводирями сліпих, допомагають геологам, прикордонникам, ученим. У цих вірних, безмовних друзів і помічників людини стільки професій.

Більшість відкриттів в науці завдячують вірному слузі людини – собаці. В 1899 р. в Парижі був споруджений пам’ятник сенбернару Баррі , який рятував людей в горах. Вожаку упряжки Балто, який привіз ліки для хворих на дифтерію, спорудили пам’ятник в центрі Нью-Йорка в 1925 році. А вже в 1958 році в Токіо поставили пам’ятник лайкам, які загинули від голоду в Антарктиді.

В світі існує ще дуже багато пам’ятників, присвячених собакам.

Анатомо-фізіологічні особливості собаки

Анатомічний статус собаки визначається за її статурою. З позиції зовнішніх ознак собаки потрібно знати деякі характеристики, які вказують до якої породи належить пес. В основі такого опису лежить екстер’єр собаки. Його визначають шкіра, м’язи і скелет. Травна, нервова, кровоносна, дихальна системи не впливають на породу собаки, але виконують життєво важливі функції. Зовнішній вигляд собаки визначають візуально з урахуванням стандартів порід з допомогою промірів (довжина голови, морди, шиї, висота тулубу в холці, зріст, довжина тулубу, обхват і глибина грудної клітини, обхват п’ястки, довжина передньої лапи).

Статі собаки. Тіло собаки має такі статі: черепну частину голови, перехід від лобу до морди (перелом), морду, вилиці, спинку носа, мочка носа, лоб, надбрівні дуги, тім’я, потиличний бугор, очі, вуха, шия, гребінь шиї, горло, холка, спина, поперек, круп, хвіст, грудна клітина, передня частина грудної клітини, передпліччя,зап'ястя, п’ясть, передні лапи, маклок, стегно, коліно, гомілка, скакальний суглоб і п’ятка, плюсна, задні лапи.

Основні екстер’єрні показники різних частин тіла у різних собак наступні:

голова – породна, проста, помірна, легка, важка, груба, сира, суха;

довжина черепної і лицьової частини – широка або вузька;

морда – гостра, тупа, широка, вузька, довга, коротка;

губи – сірі, сухі, пухлі, відвислі, м’ясисті, товсті тонкі;

очі – овальні, круглі, трикутні, запалі, випуклі, з вивернутими назовні або підвернутими всередину віками;

вуха – довгі, короткі, широкі, вузькі, стоячі, напівстоячі, висячі, купейні(обрізані);

змикання зубів – його форму називають прикусом. Нормальний прикус ножицеподібний ( різці нижньої щелепи примикають до внутрішньої сторони різців верхньої щелепи). Зустрічається недокус, коли нижня щелепа коротша верхньої, і перекус ( залежність навпаки);

шия – широка ( направлена майже вертикально), низька ( на одній лінії зі спиною), коса ( під кутом 45до горизонтальної площини), мускулиста, суха, сира, тонка, товста;

холка – висока, запала, явно виражена, невиражена;

форма грудної клітини – вузька, широка, овальна, кругла (бочкоподібна), кулеподібна, довга, коротка;

живіт – підтягнутий, опущений, об’ємний, пружний;

спина – пряма, міцна, м’яка, вузька, широка, а при наявності пороків провисла;

поперек – довгий, короткий, м’який, міцний, широкий, вузький, мускулистий;

круп (частина тіла від тазобедрених до сідничних горбів) – мускулистий, широкий, вузький, довгий, короткий, з різним нахилом до хвоста: прямим (горизонтальним) або скошеним;

хвіст, за положенням якого судять про настрій собаки ( під час переляку вона піджимає хвіст між задніми ногами, при збудженні – піднімає вгору. До стійких спадкових ознак відносять форму, довжину, пухнастість хвоста. У цуценят деяких порід хвіст відрізають; лапи передні мають нормальну поставу з підібраними всередину ліктями, але бувають вивернуті назовні. Задні лапи можуть мати нормальну поставу; шаблісту або пряму поставу вважається пороком. Лапи розрізняють за формою ( овальні, круглі), розміром (малі, масивні), і положенню пальців ( міцно стиснуті, розчепірені).

Зріст і маса собак колишуться в широких межах і мають велике значення при визначенні їх породної приналежності. Масивні тварини мають висоту в холці ( зріст) більш 70 см, вище середні – від 66 до 70 см, середні – від 55 до 65 см, нищесереднього – від 41 до 54 см, малі – від 25 до 40 см, карликові – менш 25 см.

В залежності від маси розрізняють важких собак – більш 40 кг, вищесереднього – 31-40 кг, середні – 21-30 кг, нищесереднього – 11-20 кг, малі – 5-10 кг, карликові – менше 5 кг. Слід також відзначити, що самці (кобелі) на небагато більші самок (сук).

Тип конституції визначають за характерними особливостями і поведінкою тварин. У собак розрізняють грубий, товстий, міцний, сухий і ніжний типи конституції мають товстий кістяк, пухку мускулатуру,складчасту шкіру, товсту шерсть. Поводять вони себе спокійно, врівноважено. Для грубого типу характерний масивний кістяк, міцні м’язи, натягнута шкіра ( інколи на шиї складки)., поведінка близька до врівноваженої.

Собаки з міцним типом конституції мають розвинений кістяк, сильну мускулатуру, еластичну шкіру, вони спритні, добре піддаються дресируванню. У тварин сухого типу кістяк трохи витончений, м'язи довгі і міцні, шкіра тонка, поведінка неврівноважене, але вони витривалі в роботі. Тварини, для яких характерний ніжний тип конституції, мають тонкі кістки, слаборозвинену мускулатуру, ніжну, натягнуту шкіру і слабкий тип нервової системи (підвищену збудливість і схильність до неврозів). Але слід звернути увагу на те, що в чистому вигляді типи конституції проявляються дуже рідко. У практиці часто зустрічаються перехідні риси суміжні типів (міцно - сухий).
Наведені дані не можуть бути ідеальним орієнтиром для однозначної відповіді при виявленні переваг чи вад собак, так як немає єдиного типу окремих статей і пропорцій тіла для всіх існуючих порід: у одних ці показники можуть оцінюватися і прийматися як порок, а для інших - гарним зовнішнім.

Собаки з міцним типом конституції мають розвинений кістяк, сильну мускулатуру, еластичну шкіру, вони спритні, добре піддаються дресируванню. У тварин сухого типу кістяк трохи витончений, м'язи довгі і міцні, шкіра тонка, поведінка неврівноважене, але вони витривалі в роботі. Тварини, для яких характерний ніжний тип конституції, мають тонкі кістки, слаборозвинену мускулатуру, ніжну, натягнуту шкіру і слабкий тип нервової системи (підвищену збудливість і схильність до неврозів). Але слід звернути увагу на те, що в чистому вигляді типи конституції проявляються дуже рідко. У практиці часто зустрічаються перехідні риси суміжні типів (міцно - сухий).
Наведені дані не можуть бути ідеальним орієнтиром для однозначної відповіді при виявленні переваг чи вад собак, так як немає єдиного типу окремих статей і пропорцій тіла для всіх існуючих порід: у одних ці показники можуть оцінюватися і прийматися як порок, а для інших - гарним зовнішнім перевагою.

Скелет - виконує важливу роль в життєдіяльності організму. Він є важелем руху, опорою для м'яких частин тіла, захистом, місцем для розвитку органів кровотворення (червоний кістковий морг), а також бере участь в обмінних і біохімічних процесах в організмі і являє собою депо як органічних, так і неорганічних елементів. Скелет за своєю будовою своєрідний.

Особливостями кісткової системи в порівнянні з іншими тканинами є міцність і легкість. У молодих тварин кістки більш пружні, ніж у старих. З віком вони стають більш ламкими. З'єднання кісток скелета бувають безперервним (кістки морди і черепа) і розривними (суглоби).

Скелет собаки складається з 247 кісток і 262 суглобів. Хребет включає 7 шийних, 13 грудних, 7 поперекових, 3 крижових, 20-23 хвостових хребця (у деяких порід 5-6). Собака має 13 пар ребер. Грудна (передня) лапа з'єднується з хребтом не суглобом, а потужними плечовими м'язами. Над лопаткою утворюється загривок. Висота у холці є показником зростання собаки і породи (визначає її виставкову цінність). Відхилення від стандарту вище допустимих верхніх і нижніх меж вважаються пороком. Тазова (задня) лапа з'єднується з тазом через суглоб і фіксується м'язами. Іноді з внутрішньої сторони задньої лапи виростає рудиментарний палець. Він не завжди з'єднується з плюсною. У молодому віці його ампутують як небажане явище.

М'язи. М'язова система відіграє важливу роль в екстер'єрі і рельєфно моделює тіло собаки. У виставковій кондиції важливо, щоб собака мала пропорційне статура, добре розвинені м'язи, без явних ознак ожиріння. Рухливість і гнучкість тіла, активна м'язова діяльність (м'язи собаки мають мало сухожиль) - особливості цієї тварини. З метою економії м'язової енергії собака більше лежить, ніж коштує.

Шкіра - складається з трьох шарів: епідермісу, власне шкіри і підшкірної клітковини. У власне шкірі знаходяться волосяні цибулини, пітні, ароматичні і жирові залози, судинні капіляри і нервові закінчення. З шкіри виходять пучки вовни. В кожному пучку є по 3 і більше товстих і довгих волоска, які утворюють покривну шерсть і по 6-12 коротких ніжних волосків (підшерсті). Навесні собака линяє (зимова шерсть замінюється більш рідкої - річною, в якій майже відсутня підшерсті), а восени виростає більш теплий захисний мех.

Шерстю заросло все тіло собаки (за винятком мочки носа, подушечок пальців лап - мякишей), слабо - мошонка у самців. Під очима, на вилицях, скронях і верхній губі знаходяться довгі і дуже жорсткі волоски (дотикові щупальця). Потові залози розташовуються тільки на кінцях лап, де виділяється піт. Пітливість по всьому тілу відсутня, тому температурні перепади тіла компенсуються легеневим диханням і за рахунок випарів зі слизових оболонок і слинної рідини.

Клініко-фізіологічні показники

Важливими клінічними показниками є температура, пульс і дихання. Ректальна температура собаки дрібної і великої - 37,5 - 39, середньої 38,5 С. Кількість дихальних рухів в хвилину в спокої: дрібної собаки - 18-26, великий - 14-22. Співвідношення між вдихом і видихом 1:1,6.

Показники роботи серця і кровообігу. Пульс собаки в спокої (кількість ударів на хвилину): дрібної - 100-130, великий - 70-100 (залежно від віку та розміру тварини).

Верхній удар серця прослуховують в 4-6 міжреберних проміжках, в нижній третині грудей поблизу краю грудини. Серцева тупість - зліва в 4-6 міжреберних проміжках, верхня межа - реберний симфіз в шостому міжреберному проміжку по напрямку вниз, що переходить у поле перкусії печінки.

Оббьем крові при скороченні серця - 14 мл (на 10 кг маси тіла). Хвилинний об’єм серця - 1450 мл (при частоті 100 ударів на хвилину). Час кровообігу - 15-18 с.

Показники ЕКГ здорового собаки. Тривалість одного циклу, с - 0,582; систола (Q - T), с - 0,193; діастола (T - Q), c - 0,389; ставлення діастоли до систоле - 2,01; час проходження збудження - 0,1 с.; (P -Q), с - 0,289; пауза (T - Q), с - 0,2; тиск крові, мм. рт.ст. - 104-172 (A.carotis), 160 (A.femoralis), 3-33 (A.pulmonalis).

Система травлення. Велику роль у травленні грає слина, що представляє собою секрет слинних залоз, що виділяється в ротову порожнину. За добу у великої собаки виділяється до 1,5 літра слини. Слиновиділення у собак постійне. Воно функціонує в результаті секреторної діяльності трьох пар великих слинних залоз (привушної, підщелепної), а також дрібних слинних залоз слизової оболонки ротової порожнини. Величина рН слини - 7,56, а вміст води 98-99%. Слина у собак має виражені бактерицидні властивості, тому зализування рани тваринного сприяє швидкому загоєнню.

Кількість шлункового соку залежить від виду корму і становить 0,3-0,9 л на один прийом їжі, величина рН 0,8-1,0. звільнення шлунка від їжі починається 0,5-1 години після прийому їжі і закінчується через 6-8год.

Довжина кишечника собаки становить у середньому 5 м. За добу виділяється до 100 мл кишкового соку, величина рН його - 8,3. В процесі травлення активну роль грає жовч. У великих собак за добу її виділяється до 250 мл, рН - 5,35-7,08. Виділення калу за добу становить 100-300г, рН - 6,7 - 8,4, вміст води - 65-85%.

Фізіологічні особливості

Всі процесі життєдіяльності, що відбуваються в організмі собаки не відрізняються від фізіології інших хребетних тварин. Однак у даного виду тварин є деякі фізіологічні особливості. Так, кількість сечі, що виділяється за добу у собак, залежить від їх маси і їжі: у дрібних - 0,04 - 0,2 л, у великих - 0,5 - 1,5 л, величина рН - 4,8 - 6 , 5.

У забезпеченні активної функції ока важливу роль відіграє сльоза. Сухість зовнішньої поверхні ока і, навпаки, незвичайне сльозотеча свідчать про захворювання не тільки слізних залоз та органу зору, а й інших систем організму тварини. Сльоза змочує очей, служить для нього живильною рідиною і обумовлює підтримання сталості оптичного середовища, що забезпечує нормальне функціонування зору. У її складі міститься активна речовина - лізоцим, завдяки йому сльоза має бактерицидні властивості. Крім того, вона живить рогівку - забезпечує її живильними речовинами і забирає продукти обміну. Через неї також здійснюється газообмін між повітрям і рогівкою.

Собака відрізняється досконалою центральною нервовою системою і вищої нервової діяльністю. Все це дає можливість відводити їй особливе місце, оскільки центральна нервова система виконує в організмі функції першорядної важливості. Вона повністю забезпечує точну регуляцію всіх процесів, що відбуваються в організмі, їх координацію і інтеграцію, завдяки чому всі системи діють злагоджено. Крім того, нервова система обумовлює зв'язок організму з мінливою зовнішнім середовищем, тому собака швидко орієнтується в різній обстановці.

Поведінка собаки, її стан тісно зав'язані з певним типом вищої нервової діяльності. Це слід враховувати не тільки при захворюванні нервової системи, а й лікуванні інших хвороб різної етіології. Відомо, що навіть у звичайних умовах різні собаки по-різному реагують на зовнішні подразники і неоднаково ставляться до людини. Академік А. І. Павлов у екперментальних дослідженнях на собаках виділив чотири типи нервової діяльності.

Перший тип - сильний, збудливий, неврівноважений (агресивний) - холерик. Собаки такого типу швидко орієнтуються, умовні рефлекси у них виробляються відразу і відрізняються постійністю. За умов напруженої діяльності нервової системи у собак такого типу легко бувають зриви - неврози. Процес збудження переважає над процесом гноблення.

Другий тип - сильний, рухливий (сангвінік). Собаки спокійно реагують на навколишнє оточення. Умовні рефлекси у них виробляються довго і утримуються надовго. Процеси збудження і пригнічення мають гарну силою і рухливістю. Темперамент сангвініка живий.

Третій тип - сильний, інертний (флегматик). Процеси збудження і пригнічення сильні, але малорухомі.

Четвертий тип - слабкий (меланхолік). У собак цього типу слабкі процеси як порушення, так і гноблення. Умовні рефлекси виробляються погано. Тварини полохливі і неохоче піддаються дресируванню. При нервовому напруженні у них легко наступають зриви вищої нервової діяльності.

Серед собак розрізняють тварин з яскраво вираженим типом вищої нервової діяльності. Зустрічаються тварини, які займають якесь проміжне стан. Встановлено, що серед собак спостерігається переважання того або іншого типу. Поведінка собаки в нормальному стані відрізняється від поведінки при захворюваннях або в бік збудження, або в бік гноблення. Порушення у собак спостерігається при органічних захворюваннях головного мозку і мозкових оболонок, інфекційних запальних процесах в корі головного мозку, загальних отруєннях та інтоксикаціях, менінгітах, енцефалітах, сказі. Пригнічення спостерігається також при багатьох захворюваннях, що проявляються відсутністю реакції на навколишнє оточення, сонливістю, сопорозним і коматозним станом.

Розрізняють такі вікові групи тварин: цуценята (до 8 тижнів), молоді собаки (до 18 місяців), дорослі собаки (старше 18 місяців).

Живуть собаки 12-15, а іноді і 20 років. Вони мають 42 зуба: 12 різців, 4 ікла (бічні ікла, або собачі зуби), 2 вставних зуба в нижній щелепі і 24 корінних зуба (по 6 на нижній і верхній щелепах). Проте останнім часом зустрічаються випадки з великим і, навпаки, з меншою кількістю зубів. Зубна формула собак виражається наступними цифрами:

  1   2   3   4



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації