Поиск по базе сайта:
Рішення №1099 від 08 грудня 2009 року Про звернення до Президента України, Прем’єр-міністра України та Голови Верховної Ради України про внесення icon

Рішення №1099 від 08 грудня 2009 року Про звернення до Президента України, Прем’єр-міністра України та Голови Верховної Ради України про внесення




Скачати 45.55 Kb.
НазваРішення №1099 від 08 грудня 2009 року Про звернення до Президента України, Прем’єр-міністра України та Голови Верховної Ради України про внесення
Дата конвертації29.07.2014
Розмір45.55 Kb.
ТипРішення


ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА РАДА

ХLIІ сесія V демократичного скликання

РІШЕННЯ № 1099

від 08 грудня 2009 року
Про звернення до Президента України,

Прем’єр-міністра України та Голови

Верховної Ради України про внесення

змін та доповнень до чинного законодавства

України щодо права на захист людського

життя від моменту зачаття і до природної смерті

Керуючись ч. 2 ст. 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на виконання рішення обласної ради від 10.04.2009 р. № 865 "Про дотримання законодавства у сфері захисту суспільної моралі на території Львівської області", Львівська обласна рада
ВИРІШИЛА:
1. Звернутися до Президента України, Прем’єр-міністра України та Голови Верховної Ради України про внесення змін та доповнень до чинного законодавства України щодо права на захист людського життя від моменту зачаття і до природної смерті (звернення додається).

2. Контроль за виконанням рішення покласти на голову обласної ради.


Перший заступник

голови обласної ради Роман Ілик
^ Звернення Львівської обласної ради до

Президента України, Прем'єр-міністра та

Голови Верховної Ради України
Цим зверненням привертаємо Вашу увагу до порушення найфундаментальнішого права людини на життя, задекларованого на законодавчому рівні.

Право людини на життя гарантує цілий ряд нормативно-правових актів як міжнародного (ст. 3 Загальної декларації прав людини; ст. 21 Конвенції про захист прав людини та основних свобод; ст.2, 23, 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст. 6, 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ст.1, 6 Конвенції про права дитини), так і національного характеру (ст. 27 Конституції України).

Згадані документи гарантують право людини на життя, адже людина, на відміну від інших біологічних істот, є особою, оскільки вона наділена розумом, почуттями та свобідною волею, здатна свідомо здійснювати своє буття, «володіти собою» та визначати свобідне ставлення до всього, що її оточує. Саме тому особа за своєю природою має недоторканне право на життя – від початку існування і до його природного (біологічного) закінчення. Індивідуальність живої людини з’являється від моменту запліднення і зберігається впродовж усього її розвитку аж до смерті – сьогодні це факт, доведений як елементарний принцип біології. Зважаючи на те, що людина є людиною на кожній стадії свого розвитку, вона повинна мати у повному обсязі фундаментальні, невідчужувані права, які, відповідно до законодавства, надаються всім людям.

Саме ці твердження про природу людини, які мають наукове підґрунтя, повинні бути покладені в основу формулювань українського законодавства, яке конституційно гарантує право на життя кожній людині. Однак, на превеликий жаль, українська правова дійсність є інакшою.

Чинний на сьогодні Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (ст. 50) дозволяє безперешкодне проведення аборту до 12-го тижня вагітності, а також від 12-го до 22-го тижня вагітності – «за соціальними та медичними показаннями», для яких, при бажанні, завжди можна поставити відповідний діагноз.

Цивільний кодекс України, що, відповідно до Конституції України, є «конкретизуючим законом», гарантує право на життя вже не кожній людині, а лише «фізичній особі» (ч. 6 ст. 281 ЦК), визнаючи її правоздатність з моменту народження (ч. 2 ст. 25 ЦК).

Таким чином, Цивільний кодекс України вилучає з-під дії закону право на життя людей, які перебувають у лонах своїх матерів, дискримінуючи їх за стадією розвитку.

Та ж сама стаття 281 ЦК України, яка гарантує фізичній особі право на життя (частини 1 і 2), одночасно дозволяє здійснювати штучне переривання вагітності (частина 6), звужуючи таким чином застосування ст. 27 Конституції України тільки до вже народжених людей.

Колізія в згаданих формулюваннях Цивільного кодексу спостерігається і в наступному: ч. 2 ст. 25 ЦК України обумовлює захист в окремих випадках інтересів зачатої, але ще ненародженої дитини (йдеться про майнові і спадкові питання). В даному випадку, по-перше, зачата дитина виразно називається тут дитиною, а по-друге, якщо ненароджена дитина має «інтереси» (майнові чи спадкові), то вона є людиною. Отже, усі норми, які дозволяють та регламентують «переривання вагітності», насправді дозволяють вбивство людини, а тому вони – злочинні. Як зазначено в Декларації прав дитини, «дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження».

Вищенаведене лише підтверджує, що згадані статті Цивільного кодексу України (ст.25, 281 ЦК України) дискримінують людей за стадією їхнього розвитку. А це суперечить конституційній правовій нормі щодо права людини на життя (ст.3, 21,27), а також ст. 22 Конституції України, якою встановлено заборону звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів.

Окрім правової аргументації, існує ще й моральна та релігійна. Адже життя людини як індивідуальної особи починається з моменту зачаття – саме таке вчення повністю узгоджується з науковими даними сучасної ембріології. Православна та Католицька Церкви навчають, що людина отримує безсмертну душу в момент зачаття, тобто від моменту зачаття в лоні матері росте і розвивається людська особа, знищення якої шляхом аборту рівнозначне смертельному гріху умисного вбивства вже народженої людини.

Закон виконує роль вихователя громадян: те, що не заборонене, є дозволене і набирає характеру моральної норми. І якщо закон суперечить непорушному праву на життя та Божій заповіді «Не вбивай!», то держава, яка видає такий закон, стає на сторону тотального зла, ототожнюючи себе з ним.

З урахуванням вищевикладеного, просимо:

- прийняти ст. 27 Конституції України в такій редакції: «Кожна людина має невід’ємне право на життя від моменту зачаття і до природної смерті».

  • переглянути чинне законодавство, яке дозволяє здійснювати штучне переривання вагітності;

  • підготувати відповідні зміни та доповнення і внести їх до Цивільного кодексу України: скасувати ч. 6 ст. 281 ЦК України та прийняти ч. 2. ст. 25 ЦК України в такій редакції: «Цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її зачаття».

  • Внести відповідні зміни до Кримінального кодексу України ст. 134 «Незаконне проведення аборту», посилити відповідальність за проведення кримінального аборту.

Беручи до уваги актуальність порушеного питання щодо невід’ємного права кожної людини на життя, сподіваємося на позитивний розгляд нашого звернення.
Прийнято на XLII сесії

Львівської обласної ради

V демократичного скликання

08.12.2009 р.




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації