Поиск по базе сайта:
Дистанційний курс icon

Дистанційний курс




НазваДистанційний курс
Сторінка1/5
Назаренко Людмила Миколаївна
Дата конвертації27.07.2013
Розмір1.01 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5

Дистанційний курс


  1. Заголовок

Підвищення кваліфікації заступників директорів шкіл з виховної роботи, педагогів-організаторів, керівників гуртків. Кафедра теорії та методики виховання


  1. Автор



Назаренко Людмила Миколаївна

Південноукраїнський регіональний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів, к.п.н., доцент кафедри теорії та методики виховання

3. План занять


3.1. Словник термінів


3.2. Передмова


3.3. Модуль 1


Назва Аксіологія як педагогічне явище


Зміст Сутність аксіологічного підходу до організації громадянського виховання учнівської молоді

Цілі

1. Розглянути соціально-філософський, науково-педагогічний аспекти системи формування ціннісної складової особистості

2. Розкрити сутність аксіологічного підходу до організації громадянського виховання учнівської молоді

3. Схарактеризувати модель організації громадянського виховання учнівської молоді в загальноосвітньому навчальному закладі

Розділи/теми

1. Ціннісна складова особистості: соціально-філософський аспект

2. Психолого-педагогічний аспект ціннісної сфери діяльності особистості

4. Професійна мобільність вчителя як умова інтеграції загальної середньої освіти в європейський освітній простір

Висновки до лекцій модулю

Рекомендована література до лекцій модулю

3.4. Модуль 2

Назва Громадянська освіта й виховання

Зміст Система формування громадянських цінностей учнівської молоді

Цілі:

1. Розглянути особливості формування ціннісної сфери особистості, познайомитися з вітчизняним і зарубіжним педагогічним досвідом організації громадянського виховання учнівської молоді

2. Дослідити вплив референтної групи на формування ціннісних орієнтирів старших підлітків

3. Оволодіти інтерактивними формами та методами організації громадянського виховання

4. Розкрити механізм корпоративного управління системою формування громадянських цінностей в загальноосвітньому начальному заклад

Розділи/теми:

1. Ціннісні ідеї як передумова формування особистості громадянина

2. Референтна група та її місце в формуванні ціннісних орієнтирів особистості старших підлітків

3. Особливості формування ціннісних орієнтацій в юнацькому віці

4. Інтерактивне спілкування як засіб активізації пізнавальної діяльності школярів у системі викладання громадянознавчих курсів і організації громадянського виховання

5. Внутрішня та зовнішня комунікації як засоби корпоративного управління системою формування громадянських цінностей в загальноосвітньому начальному закладі

Висновки до лекцій модулю

Рекомендована література до лекцій модулю


^ 4. Мудрі думки у записничок вчителя-дослідника

5. Тести для перевірки знань


Словник термінів


Аксіологія - філософська дисципліна, наука про цінності життя й культури, що досліджує важливі сторони духовного розвитку суспільства й людини, зміст внутрішнього світу особистості та її ціннісні орієнтації

^ Аксіологічний підхід – напрямок освітньої діяльності закладу, який дозволяє, з одного боку, досліджувати процес життєдіяльності особистості з погляду закладених у ньому можливостей задоволення потреб школяра, а з іншого – вирішувати завдання його становлення як громадянина

Альтруїзм – спосіб життя, спрямований на безкорисливе служіння іншим людям, готовність жертвувати заради їхнього блага власними інтересами; протилежний егоїзмові

^ Аномія – стан, коли старі цінності розклалися, а нові не утворилися

Відповідальність – ставлення людини до суспільства і самої себе, яке характеризується виконанням нею свого морального обов’язку і правових норм

Взаємодія – всезагальна форма зв’язку усіх предметів і явищ, яка здійснюється в процесі їхнього взаємного впливу

Гідність – моральне поняття, що виражає уявлення про цінність особи і передбачає вимогливість і повагу людини до самої себе і інших, а також поважливе ставлення до неї з боку суспільства

Громадянськість - духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, що зумовлена її державною само ідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни

Діяльність – спосіб існування людини, її здатність задовольняти свої потреби завдяки змінам навколишньої дійсності і самої себе

Духовність – здатність людини виходити за межі індивідуального буття, мати розвинені духовні потреби, ставити свої духовні інтереси і цінності вище матеріальних

^ Життєва позиція – стале, узагальнене, емоційно забарвлене і цілеспрямоване ставлення людини до навколишньої дійсності і самої себе, яке складається на основі її життєвого досвіду і особливо світогляду

^ Загальнолюдські цінності – цінності, які мають значення для збереження і розвитку людства на різних етапах його існування і є основою для співпраці та взаєморозуміння між людьми

Емпатійність - здатність людини до співчуття, проникнення в світ почуттів і емоцій іншого

Ідеал – це відображення у свідомості людей розв’язаних, знятих суперечностей соціальної дійсності, суперечностей між назрілими, але нереалізованими потребами

Інтерактивне спілкування – це продуктивний процес взаємозв’язку та взаємодії суб’єктів, в якому відбувається обмін інформацією, досвідом, здібностями, уміннями та навичками, результатом якого є не тільки матеріальні об’єкти, але й, насамперед, вироблення ціннісних ставлень, формування ідеалів, емоційно-чуттєвої сфери особистості та призводить до «діалогічного світорозуміння й співвідношення».

Креативність - групова спрямована активність дітей, об’єднаних спільним викликом дослідження програмового матеріалу

^ Креативна особистість – особистість, готова до швидкої переорієнтації, переходу до якісно нової структури мислення, нестандартних дій в екстремальних умовах. Це багатогранна, позитивно мисляча особистість з почуттям відповідальності, толерантності, відкритості вищим смислам, іншим культурам

Комунікабельність – здатність людини легко входити в соціальні контакти

Комунікація – це процес соціальної взаємодії (міжособистісної, публічної, масової), основними функціями якого є: а) спонукальна – переконання, наказ, прохання; б) інформативна – обмін істинними та хибними відомостями; в) експресивна – збудження або зміна характеру емоційних переживань; д) фактична – установка та підтримка можливого комунікативного контакту.

Лідерство - закономірний процес, пов'язаний з особистісними характеристиками індивіда, значимістю ролі, яку він відіграє в групі і, що найголовніше, свідомим прагненням бути в центрі, на вістрі розв’язання гострих викликів її життєдіяльності

Мудрість – здатність людини органічно поєднувати цілісне розуміння світу і самої себе зі своїми ідеями, узгоджувати їх з вимогами Істини, Добра і краси, яка виникає на основі засвоєння людиною різних форм життєвого досвіду


^ Професійна мобільність вчителя - здатність особистості: а) реалізувати свою потребу в певному виді діяльності, що відповідає її вподобанням і можливостям та є корисною для суспільства; б) уміло переходити від одного рівня професійної діяльності до іншого, розширюючи та поглиблюючи характер і структуру цієї діяльності, тобто проявляти професійну компетентність; в) змінювати зміст діяльності, пристосовуватися до якісно нових компетентностей

^ Референтна група – (лат. refero, співвідношу) - еталонна група співвідносин, що представлена в свідомості індивіда як група людей, норми та цінності якої виступають для нього еталоном, зразком». Для особистості така група може виступати як джерело її установок, норм, цінностей

Рефлективність - здатність людини усвідомлювати свої власні дії та стани

Тренінг - сукупність активних методів проектної психології, які застосовуються з метою формування навичок самопізнання та саморозвитку

Цінності - єдність спрямованості особистості, виділення для неї певної сторони дійсності, певних відношень і усвідомлення у зв'язку з цим свого «Я». Виступає важливою характеристикою психологічної структури особистості і визначає: 1) спрямованість суб'єкта на реалізацію певних відношень, які відповідають певній цінності, спрямованість на певну діяльність; 2) зміст уявлення про своє «Я», що відповідає спрямованості; 3) виділення у свідомості певного предметно-діяльнісного змісту і його провідну роль у формуванні самосвідомості особистості.

^ Ціннісна складова особистості – соціально детерміноване явище, що вивчається в контексті діяльності суспільства, у якому відбувається становлення особистості


Передмова


Одного разу до Мудреця завітало троє чоловіків зрілого віку, які побажали помолодшати. Мудрець дійсно знав секрет вічної молодості, тому й не відмовив чоловікам. Проте запропонував спочатку пройти випробування: перейти «річку вічного життя». Перший з чоловіків ступив у воду, перейшов на той бік річки та вийшов з води підлітком. «Навіщо я настільки помолодшав, адже я – не юнак, а дитина» - вигукнув він приголомшено, на що почув у відповідь слова Мудреця: «А ти й у зрілому віці був безвідповідальним та поводив себе, немов дитина, тепер вдруге наздоганяй свої літа». Увійшов у річку другий чоловік, вийшов з неї геть посивілим. «О це так помолодшав! – зірвався гнівний оклик. «А чого ти дивуєшся? – запитав Мудрець, - останніми роками ти все промовляв, що втомився жити, що вже все пізнав і всьому навчився; навіщо тобі друга молодість?». Нарешті у воду ступив третій, та вода його зовсім не прийняла. Чоловік здивовано поглянув на сивочолого Мудреця. А той посміхався: «А ти й так молодий: сповнений живильних сил, здатний до ризику, розумний та впевнений. Хіба що частенько згадуєш, скільки виповнилося тобі літ… облиш, живи відкрито та радісно, працюй для людей, научайся новому та карбуй набутий досвід». Промовив Мудрець та щезнув… Чоловік поміркував над почутим і повернувся до своєї домівки, де на нього чекала незавершена справа, та ще багато років плідно працював. Кожен день, як на диво, надавав йому нових сил і бажань…

У чому істина? У чому сенс життя? Як прожити його без муки та болю? Як не втратити самого себе на шляху досягнення життєвої мети? На ці та багато інших запитань знаходимо відповідь у повчальному вислові східного філософа Далай-лами: «Можна змінювати цілі, не варто змінювати цінності». У вік інформаційних технологій, коли людина намагається не втратити «світле й вічне», аксіологія, як філософська наука, набуває педагогічного розуміння.


^ Лекції з кожного модуля окремо

Модуль І

Тема 1. Ціннісна складова особистості: соціально-філософський аспект

Мета: розглянути соціально-філософський, науково-педагогічний аспекти системи формування ціннісної складової особистості

Ключові слова: внутрішня структура особистості, ціннісна складова, ціннісний ряд, аксіологічний принцип, підхід, ціннісноутворювальний процес, громадянське виховання

План:

  1. Цінності як важливий елемент внутрішньої структури особистості

  2. Соціально-філософська думка вчених античної епохи

  3. Розробка питань ціннісних орієнтацій особистості вченими 18-19 ст.

  4. Соціальні витоки формування громадянських цінностей особистості

  5. Нормативна база громадянської освіти й виховання в Україні

^ Зміст лекції

Ціннісна складова особистості – соціально детерміноване явище, що вивчається в контексті діяльності суспільства, у якому відбувається становлення особистості. Особистість в процесі життя включається в систему суспільних відносин, що супроводжується формуванням своєрідних “вузлів”, які поєднують різні види діяльності в цілісній структурі особистості. Ці “вузли” і є ціннісними утвореннями, які в практиці життєдіяльності виступають як її суттєві сили. Взяті разом вони утворюють “ядро” особистості, “основу”, яка забезпечує цілісність індивідуального розвитку, особистісну самототожність. Цінності як важливий елемент внутрішньої структури особистості, який закріплюється її життєвим досвідом, всією сукупністю переживань та прагнень є складним утворенням, що виступає характеристикою кожного окремого індивіда, виражаючи його індивідуальність, неповторність та своєрідність. Однак самі по собі ціннісна складова не утворюється, її формування – тривалий процес, у ході якого відбувається ряд перетворень: від вмотивованої потреби до ціннісної ієрархії. Вона акумулює в собі загальну спрямованість інтересів і вчинкових дій, супроводжуючись емоційними переживаннями суб’єкта, та відіграє роль регулятора суспільної діяльності людини загалом. Цінності виступають єдністю суб'єктивного і об'єктивного, духовного і матеріального, індивідуально-особистісного та загального, соціального і природнього. Сучасний загальновизнаний ціннісний ряд, що характеризується універсальністю та своєрідністю - особистість, праця, духовність, мудрість, правда, сміх, душа, природа, воля, надія, віра, любов, мислення – утворювався протягом тривалого часу.

Мислителі багатьох народів фіксували у своїх ученнях та концепціях сутнісні риси усвідомлених форм вияву ціннісної ієрархії особистості, залежність розвитку суспільства не лише від матеріально-економічних відносин, релігійних доктрин, але й від домінуючих цінностей, Витоки теорії цінностей сягають ще філософських концепцій досократівського періоду. Прикладом цього може бути життєдіяльність таких філософів стародавнього Сходу, як Будда, Конфуцій, згідно з уявленнями котрих найвищою цінністю в людських взаємовідносинах уважалися гуманність та милосердя. Щоб гідно прожити життя, людина повинна творити добро або хоча б не завдавати шкоди іншим. «Не роби іншому того, чого собі не бажаєш», - повчав своїх учнів Конфуцій. У давньоіндійській філософії теж широко сповідувалася ідея добра і любові до людей, яка була викладена стародавніми філософами в таких памятках як «Ригведа», «Упанішади», «Сідханта».

Соціально-філософська думка вчених античної епохи Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура постійно зверталася до аксіологічної проблематики з огляду на ідею самореалізації особистості. Найдорогоціннішим для людини, на їх думку, є вільний час, завдяки якому вона може розкрити свої задатки, здібності, реалізувати власні ідеї та мрії. За визначенням Епікура зробити людину щасливою може оволодіння нею вищими цінностями – істиною, доброчесністю й красою. Спираючись на погляди своїх попередників філософи епохи Відродження проголошують найвищою цінністю людину, однаково важливими вважають її фізичний стан, красу в поєднанні з духовним внутрішнім світом, здатністю до розумової праці, унаслідок чого з’являється ідея всебічно й гармонійно розвиненої особистості.

У ХVIII – ХIХ ст. у розробку питань ціннісних орієнтацій особистості зробили свій внесок Г. Гегель, І. Гете, І. Кант, Р. Емерсон, Г. Келер, Т. Манн, І. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, а також російські прогресивні мислителі: Д. Писарев, Л. Толстой, К. Ушинський, А. Чехов. Аксіологічна проблематика займала провідне місце у творчому доробку українських філософів І.Вишенського, М.Лопатинського, М.Козачинського, Ф.Прокоповича, С.Яворського, М.Коцюбинського, М.Драгоманова, Г.Сковороди, В.Зеньковського, Г.Флоровського, Л.Шестова, О.Кульчицького. Так, у працях І.Котляревського найважливішим аксіологічним принципом постає правда, яка поєднується з народністю, що найбільш яскраво виражено в поемі “Енеїда”, де своєрідною ціннісною категорією виступає сміх як сфера існування людської свободи. В аксіологічних переконаннях П.Гулака-Артемовського значне місце відводиться так званій “добрості”, яка осмислюється з гуманістично-просвітительським уявленням про добро та зло і “природну” рівність людини.  П.Куліш однією із цінностей визначав душу людини. Глибока філософська ідея цінності особистості і природи та їх органічної єдності відображена у творах Л.Українки та  Я.Козельського. Для Т.Шевченка Україна – це екзистенційний стан бутя, а найвищою цінністю є його власна доля й доля народу, які стають віддзеркаленням одна одної. Філософ звертається до життя і смерті, віри та надії, волі, любові і сумління тощо. На аксіологічному ґрунті виростають такі категорії, як світ українського села і світ козаччини. Аксіологічне спрямування поглядів І.Я.Франка можна визначити рядом найбільш значимих для того періоду розвитку суспільства ціннісних проблем: герой, особистість, народ та нація. Провідними ідеями, що відображають світосприйняття І.Нечуя-Левицького виступає воля і правда. П.Грабовський проніс через життя віру в загальнолюдські цінності, і, насамперед, у красу. У подальшому по-різному підходили до цього питання представники різних філософських течій та напрямків. Особливо привернула до себе увагу аксіологія другої половини (О.В.Панін, Є.М.Причепій, А.І.Кавалеров, А.А.Кавалеров, П.В.Алексєєв) та останнього десятиліття ХХ ст. (П.В.Копнін, Л.М.Косарєва,  В.О.Василенко, Б.Г.Юдін, М.Х.Тітма, В.П.Андрущенко, С.М.Наумкіна, А.О.Ручка, О.П.Пунченко, Е.А.Гансова, А.А.Чунаєва, О.М.Чебан, П.І.Гнатенко, Є.Р.Борінштейн), що було обумовлено розпадом комуністичної ідеології. На початку ХХІ ст. активізувалися наукові дослідження ціннісноутворювальних процесів, відтак визначились три основні напрямки аналізу цього явища: філософський, соціологічний, а також психолого-педагогічний.

У сучасній Україні реалізується освітня реформа, яка носить глобальний характер, оскільки в основу її покладена нова філософія освіти, що обумовлює зміни її ціннісної парадигми. Сутність цих змін пов’язана, насамперед, з формуванням ціннісної складової особистості, визначенням відносно неї провідних пріоритетів, цілей та ідеалів соціально-педагогічного простору, у якому відбувається соціальне становлення школяра. Окрім того, постає гостра необхідність якісно нових підходів до організації та змісту навчально-виховного процесу. Оскільки освіта є підсистемою загальної соціальної системи, зрозуміло, що у розгляді зазначеної проблеми підсилюється актуальність громадянських цінностей, які втілюють в собі соціальні та моральні цінності та вибудовуються на основі загальнолюдських і національних. Слід зауважити, що категорія цінностей поза людиною не існує, оскільки є особливим людським типом значущості предметів і явищ. До цінностей належать події та явища, що мають позитивне значення й пов’язані з соціальним прогресом та спонукають суспільство до відповідних ідей, норм, ідеалів. Цінності, що витримали перевірку часом і несуть у собі гуманістичне начало – життя, здоров’я, працю, творчість тощо, є споконвічними, тому мова має йти не про винахід нових цінностей, а насамперед про їхнє переосмислення.

На думку деяких дослідників (Б. Ананьєв, В. Сластьонін, І. Зязюн), основою нової ціннісної парадигми освіти має стати саме аксіологія – філософська дисципліна, яку Б. Ананьєв визначає як науку про цінності життя й культури, що досліджує важливі сторони духовного розвитку суспільства й людини, зміст внутрішнього світу особистості та її ціннісні орієнтації. Як зазначають науковці Р. Ігнатенко, В. Іздебська, Р. Скульський, для педагогічної аксіології ціннісні орієнтації є однією з основних характеристик особистості, а їх розвиток – основним завданням педагогіки. Н. Ткачова приходить до висновку, що «ефективність реформування освітньої системи України можливе тільки на підґрунті поєднання двох груп гуманістичних цінностей: загальнолюдських та національних».

Академік П. Кононенко розглядає найвищі сучасні громадянські цінності та ідеали наслідком “відродження української нації, мови й культури, утвердження ідеалів людяності, рівності і свободи, суверенної державності та якнайповнішої реалізації історичної місії народу серед інших народів планети, визначену провіденційно на віки”. Незважаючи на те, що з боку науковців велика увага приділяється проблемі організації та змісту громадянської освіти й виховання учнівської молоді, досі залишається не достатньо розробленим питання забезпечення аксіологічного підходу, який, на наш погляд, дозволяє, з одного боку, досліджувати процес життєдіяльності особистості з погляду закладених у ньому можливостей задоволення потреб школяра, а з іншого – вирішувати завдання його становлення як громадянина.

Історичним розвитком людства неодноразово було доведено, що проблема цінностей в широкому значенні завжди виникала в епохи знецінення культурних традицій та дискредитації ідеологічних устоїв суспільства. Тому громадянські цінності, відбиваючись через призму індивідуальної життєдіяльності людини, виступали сполученням соціальної культури та духовного світу особистості, зв’язною ланкою між соціумом і індивідуальним буттям. Аналіз філософсько-історичних джерел, творів художньої літератури свідчить про те, що ця проблема непокоїла суспільну та педагогічну думку ще з часів наших прапредків. Так, на сторінках “Велесової книги” знаходимо ряд ціннісних повчань: “Муж правий, ідучи додому, не тоді, коли говорить, що хоче правим бути. Але він правий, коли слова його і звершення збігаються” (єдність слова й діла), “Питають нас народи, хто ми. А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю, і правлять нами греки і варяги. То ж про що розкажемо дітям нашим?” (повчання про те, що слід боронити рідну землю від ворогів). У книзі вміщено також повчання про Священний героїзм, сенс життя, духовну силу, єдність роду, місце людини в родословній, Матір-Славу. Виховання громадянина “мудрого серця і доброго розуму”, людини-гуманіста заповідали нам традиції Київської Русі. У “Літописі руському” Михайла Брайчевського читаємо “Щоб робити добро – необхідно спілкуватися і в своїй країні, і за її межами”. Володимир Мономах, звертаючись до дітей у відомих “Поученнях…”, зауважував “Добро має бути діяльним”.

Упродовж ХУІ-ХУІІ століть в Україні формується система громадянського виховання, основою якої є образ лицаря-козака, а громадянськими якостями визнаються лицарська честь та звитяга, “готовність віддати життя за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога”. У цей період виникають прообрази перших громадських молодіжних організацій: козацьке побратимство, школа джур, об’єднання студентів у Києво-Могилянській академії.

Громадянські цінності знаходили своє відображення в філософії видатних українських письменників ХІХ століття Г. Сковороди, І. Котляревського, М. Гоголя. Площина життєво–ціннісних орієнтацій людини становила основну тематику поезій та драматичних творів Л. Українки. Поетеса застерігала від ідеологічної нетолерантності, засуджувала песимістично-безнадійливі настрої, категорично не згоджувалась із життєвою позицією людей без міри покірливих і терплячих, вбачаючи в їхній поведінці неконструктивну дію. Проблема людини – головна в її творчості. Вона окреслюється як потреба вибору одного з декількох можливих варіантів дій. У душі людини змагаються два почуття: усвідомлення себе як вільної істоти і прийняття свого рабського існування. Л. Українка відслідковує процес становлення борця – людини, здатної на вольовий вчинок та утвердження сенсу. Уживаючи філософську термінологію, слід зауважити, що в центрі уваги Л. Українки перебував процес формування особистості, позначений суперечливими впливами по різному скерованих сил. Людина лише тоді живе справжнім життям, коли прислухається до голосу свого серця, залишається вірною собі. Ця позиція продовжує природну для української громадської думки “філософію серця“. Образ громадянина, що на рівні серця і розуму ідентифікує себе зі своїм народом, створив Т. Шевченко. Порівнюючи українську націю з іншими він сміливо зазначав найсуттєвішу відмінність: єдність та взаємодію «людини-народу (його життя) і слова», що споріднено із заповітом “Велесової книги”.

Філософи й педагоги ХХ століття щиро сприйняли і розвинули педагогічну спадщину великого Кобзаря. Так, в основі системи національного виховання К. Ушинського лежала ідея народності, яку він розумів як своєрідність кожного народу, зумовлену історичними та географічними умовами. У зміст виховної роботи громадянознавчого характеру педагог пропонував такі напрямки, як: розвиток учнівського самоврядування, моральне виховання, змістовне творче дозвілля, суспільно корисна праця, пізнання оточуючого світу; серед ціннісних складових особистості визначав добропорядність, розуміння громадського обов’язку перед товаришами, уміння слухати інших, прагнення до свідомого служіння народу. Основним завданням вихователів мало стати формування “людини в людині”, ідеалу громадянина як досконалої людини, що сповідує ідеї народності.

У М. Драгоманова ідеал громадянина спирається на демократичну, гуманістичну й патріотичну основу та національну свідомість, котра поєднується з толерантністю у взаєминах між людьми, з правдою і справедливістю. Українську молодь він орієнтував на найвищі людські взірці духу і праці, на високу моральну якість самовіддано служити рідному народу, а не бути його “провінційним родичем, прихвоснем чужого”. На громадському характері навчання й виховання підростаючого покоління наполягав І. Франко. Його ідеал громадянина – це людина міцного духу, сповнена віри й звитяги, готова до боротьби за національну ідею.

Джерелом народження громадянина ХХ століття В. Сухомлинський розглядав гуманістичні цінності, гармонію суспільних та індивідуальних потреб особистості, що було за своєю сутністю новаторським положенням у педагогіці за часів комуністичної ідеології. У програмі роботи Павлишської школи ним було закладено саме аксіологічний підхід до організації навчально-виховного процесу, де поряд із загальними категоріями моралі (моральний ідеал, чесність, працьовитість, гідність, справедливість) ставиться завдання реалізації й філософських – щастя, радість, совість, духовність, а також привертається увага до громадянських цінностей – співчуття, служіння колективній ідеї, стиль взаємин у колективі, створення “ситуації успіху”, відчуття власної гідності, шанування прав і свобод особистості, захист довкілля, справедливість, активна громадянська позиція. Ідеал громадянина-гуманіста, створений В. Сухомлинським, залишається актуальним і за умов сьогодення.

У Концепції громадянського виховання зазначено, що “Найважливішою складовою громадянської освіти є моральність особистості. Вона включає гуманістичні риси: добробут, увагу, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повагу, працелюбність, правдивість, справедливість, повагу й любов до своїх батьків і роду». Поняття “громадянськість” у цьому документі визначається як духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, що зумовлена її державною само ідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З цим пов’язані більш або менш лояльне ставлення людини до встановлених в державі порядків, законів, влади, відчуття власної гідності, знання і повага до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння домагатися дотримання власних прав та обов’язків. Проявом сформованої громадянськості особистості виступає її громадянська компетентність – здатність людини активно, відповідально й ефективно реалізувати громадянські права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства.

Нормативною базою громадянської освіти й виховання в Україні, що сформована протягом останніх років, є певна сукупність правових актів різної юридичної сили, що врегульовують суспільні відносини в галузі освіти. Закони України “Про Освіту” і “Про загальну середню освіту” містять загальні положення щодо ролі освіти у вихованні громадянина, окреслює засади та принципи освіти, що безпосередньо відповідають завданню розвитку демократичної громадянськості підростаючого покоління. Так, у Законі “Про загальну середню освіту” вперше згадується поняття громадянської свідомості як засади загальної середньої освіти. Цей документ також формулює завдання загальної середньої освіти, серед яких на першому місті стоїть завдання виховання громадянина України. Деякі з визначених ним завдань безпосередньо розкривають зміст громадянської освіти: “виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина; реалізація права учнів на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй”.

Подальшу конкретизацію проблема ролі школи в процесі формування демократичної громадянськості молоді одержала в Концепції загальної середньої освіти, яка висуває перед 12-річною школою завдання підготовки всебічно розвиненої, моральної, психічно і фізично здорової особистості, виховання школяра як громадянина України, національна свідомого, вільного, демократичного, життєво і соціальна компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати відповідальні рішення у різноманітних життєвих ситуаціях. У цьому документі зазначається, що на рівні початкової школи створюються умови для набуття учнями досвіду культури поведінки в соціальному та природному оточенні, співпраці у різних видах діяльності. В основній школі велика увага приділяється формуванню здорового способу життя, правовому й екологічному вихованню. На старшому ступені завершується формування цілісної картини світу, оволодіння способами пізнавальної і комунікативної діяльності, уміннями працювати з інформацією та практично застосовувати набуті знання. Концепція наголошує на необхідності демократизації школи, яка визначається її відкритістю перед суспільством, участю учнів, батьків, педагогів та громадськості у її діяльності та, відповідальністю перед споживачами освітніх послуг і державою. Методологічною основою визначення змісту освіти Концепція називає загальнолюдські і національні цінності, зосередження на актуальних та перепекти них інтересах дитини. А детермінантою його є українознавче спрямування.

Національна доктрина розвитку освіти вбачає мету державної політики щодо розвитку освіти у “створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти”. У Доктрині підкреслюється роль освіти у формування цінностей громадянського суспільства, акцентується увага на необхідності виховувати в молоді відчуття приналежності до європейської та світової цивілізації.

Таким чином, аналіз науково-педагогічної літератури, документів, що складають правову основу сучасної освітньої політики в Україні, дозволяє зробити деякі висновки. По-перше, основи сучасного розуміння громадянської освіти й виховання закладались впродовж всього культурного та історичного розвитку української нації. По-друге, найбільшої актуальності ідея громадянського виховання набула на початку 90-х років ХХ століття в контексті визначення демократичних принципів і засад освіти особистості в умовах незалежної України. Розвиток цієї ідеї зумовив зміни в ціннісній парадигмі освіти, що актуалізувало розробку аксіологічного підходу до організації та змісту виховання учнівської молоді, сутність якого полягає в поступовому утвердженні у громадянській свідомості особистості нової (переосмисленої) системи ціннісних орієнтацій, установок і ставлень та, як результат, виховання ідеалу громадянина як людини демократичного світогляду і культури. Отже, аксіологічний підхід до організації громадянського виховання учнівської молоді передбачає культивування гуманістичних цінностей, орієнтирів, які втілюють національні й загальнолюдські цінності духовного життя суспільства, громади, людини та становлять одну з їх сутнісних основ.

^ Запитання для самоконтролю

  1. У чому полягає зв'язок між процесом формування ціннісної сфери особистості та життєвим досвідом людини?

  2. Які ціннісні ідеї продукувалися філософами до сократівського періоду, вченими 17-19 століть?

  3. Що є основою сучасної парадигми освіти?

  1   2   3   4   5



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації