Поиск по базе сайта:
Для вчителів зарубіжної літератури icon

Для вчителів зарубіжної літератури




НазваДля вчителів зарубіжної літератури
Сторінка3/3
Дата конвертації22.11.2013
Розмір0.64 Mb.
ТипДокументи
1   2   3

^ Краса, возведена в абсолют!

(Звучить „Сентиментальний вальс" П.Чайковського)

2 ведучий. „Чоловік завжди величний на землі й у віках, але кожна йота його величі виросла із жінки", — писав американський поет Волт Вітмен. Вплив жінки на культуру інколи виявляється напрочуд несподівано. Мимохідь сказане нею слово проростає у поемі, призводить до війн, будує храми, надихає художників... Скільки чоловіків уславили свої імена, оспівуючи жінку засобами мистецтва!

(Далі виразне читання супроводжується демонстрацією репродукцій відомих полотен.)

Читець.

Любите живопись, поэты!

Лишь ей, единственной, дано

Души изменчивой приметы

Переносить на полотно.

Ты помнишь, как из тьмы былого,

Едва закутана в атлас,

С портрета Рокотова снова

Смотрела Струйская на нас.

Ее глаза, как два тумана,

Полуулыбка, полуплач.

Ее глаза, как два обмана,

Покрытых мглою неудач.

Соединенье двух загадок:

Полувосторг, полуиспуг,

Безумной нежности припадок,

Предвосхищенье смертных мук.

Когда потемки наступают

И надвигается гроза,

Со дна души моей мерцают

Ее прекрасные глаза.

1ведучий

Сьогодні ми пройдемо умовною галереєю, в якій виставлені шедеври світового живопису, картини художників, яких надихала жіноча краса, таємничість, душевна чистота жінки. Ми не просто більше дізнаємося про ту чи іншу картину, уже комусь відому, або маловідому, або зовсім невідому. Ми поведемо цю розмову для того, щоб подумки оцінити представлені репродукції (так, як це роблять відвідувачі картинних галерей), замислитися, в чому краса жінки, що несуть людям окремі полотна, чому вони заставляють битися серця не тільки тих, хто цінує і любить мистецтво.


2ведучий

Зустріч з прекрасним не може обмежитися однією годиною, вона повинна тривати все життя. З кожним твором мистецтва ми ведемо бесіду сам-на-сам навіть тоді, коли у нас є обізнані гіди. Бо будь-який твір вимагає певної співтворчості, ми мусимо самі щось додумати, зрозуміти, відчути, вступити в віртуальний діалог з героями картини/спробувати зрозуміти, що вони хочуть нам розповісти, на чому важливому зосередити нашу увагу, які «добрі почуття» в нас пробудити. Хочеть­ся, щоб сьогоднішня зустріч була своєрідним поштовхом до цього діалогу.

В нашій галереї — невеличка частка тих творів, у яких віками створювався узагальнений образ жінки.


Мистеитвознавець

Біограф багатьох великих художників епохи" Відродження Джорджіо Вазарі ставив цього художника поряд з Леонардо да Вінчі. Бо писав він без усіляких підготовчих ескізів на папері. Засновником цієї сучасної манери був Джорджоне, вродливий, стрункий художник, поет, мастак у музиці. Помер на 34 році життя від чуми. Автор «Сплячої Венери» і «Юдіфі»

...Вона чудова й незвичайна, дівчина що взялася визволити рідне місто від грізної небезпеки. З головою ватажка ворожих військ, Олоферна, повертається вона до отчого дому. Це Юдіф. Вороги похитнуться, вони втечуть, коли на міській стін» буде виставлено голову Олоферна, і вічно славитимуть подвиг юної вродливої вдови, її самопожертву її щасну відвагу співгромадяни, ті, кого врятувала вона від чужоземного іга, може, й від смерті.

Уже все позаду. Уже все сталося, і задумливо дивиться на відрубану голову ворожого полководця Юдіф. Що спливає в її пам'яті? У зовні спокійній позі Юдіфі глядач бачить тривогу. Не випадково однією з найсильніших сторін генія Джорджоне було вміння у спокої виразити неспокій. Юдіф переповнює не гордість, не почуття зверхності переможця над переможеним, а скоріше почуття гідності, виконаного обов'язку. Жіночна і ніжна, вона зуміла приспати пильність жорстокого ворога і здійняти на нього меч. Майстерність, з якою зобразив Джорджоне юну героїню, заставляла багатьох довгий час вважати, що це картина самого Рафаеля.

Мистеитвознавеиь

По высоте святой, широкой

Платочком белым, одиноко

Прозрачна тучка вдаль плывет.

Ах, тучка, тучка, кто несет

Тебя так плавно, так высоко?

Ты что такое ? И зачем

Так пышно, мило нарядилась

На небе светлом...

Не погасай, мое светило!

Туман душевный разгоняй,

Живи меня твоею силой

И путь тернистый, путь унылый

Небесным светом озаряй.

Штили на ум твою святыню,

Святым наитием напой

Да провещаю благостыню,

Что заповедана тобой...

(Т. Шевченко «Тризна»)

Портрет Кейкуатової написаний Шевченком в період, коли він знаходився під впливом Карла Брюллова. Так само, як і у Брюллова, на портреті роботи Шевченка яскраві тканини, декор

контрастують з ніжним відтінком жіночого обличчя.

В портреті простежується романтична тенденція: в замріяності героїні, в екзотиці аксесуарів. Як тонко виписані мереживний напівпрозорий комірець і серпанок легкої, тонкої, майже прозорої шалі з золотими нитками!

У моделюванні постаті переважають круглясті, м'які форми. Прекрасно підібраний колорит картини: переплітаються коричневі і золотисті тони, відтіняючи ніжно-пастельні кольори обличчя і шиї героїні.

Миле обличчя, високе чоло, ретельно зібране в рельєфну зачіску волосся, вираз доброти й ніжності у відкритому погляді очей, мрійливому й зосередженому — все це створює атмосферу щирості і довіри, доброзичливості. В граційності і досконалості образу втілились мрії Шевченка про гармонійну людину.

Мистецтвознавець

Портрет Марії Єрмолової написаний Валентином Сєровим 1905 року. Те, що вона актриса, вгадується відразу, хоча немає в портреті ні бурхливої жестикуляції, ні театрального блиску. Закрите чорне плаття, неначе глухий футляр, ізолює її нерухому фігуру. В самій гордовитій поставі, в блідому обличчі, в кожній рисі її натхненного досконалого образу проступає велика душевна наповненість, здатність впливати на інших, викликати захоплення, здивування, відданість. Викликати такі почуття— доля людей пристрасних , що розтрачують себе цілковито, доля художників, трибунів, артистів, приречених розтрачувати, а не накопичувати „дароване небесами". Звучить в портреті Єрмолової і той пафос, той заклик до свободи, який був невіддільний від її таланту. В твердій поставі жінки відчувається сила і мужність бійця, в руках, скріплених енергійних, але стриманим рухом, та гідність і непорушність, що допомагають в складні хвилини мовчки, не вдаючи страждань, зустріти будь-яку біду; в гордо піднятій голові, в негнучкій прямоті спини здатність випрямляти інших, моральна безкомпромісність, що завжди привертала увагу Серова.

Велична постава з гідністю піднята голова, особливо ретельно передана пластика виразного обличчя, охопленого стриманим, але ніколи не гаснучим творчим горінням. Погляд глибоких карих очей спрямований вдальну, ніздрі розширені, уста стиснуті. Ледь вловима тінь трагізму підсилює натхненну виразність обличчя.

Один портрет змінює другий... Перед нами проходять різні обличчя. І в кожному з них своя чарівність і своя таїна...

^ А ти тільки вдумайся: перед тобою

Неповторною радістю і журбою

Пройнята колена сторінка жінка.

(Т.Коломієць)

Перегорнемо ще одну сторінку світового мистецтва — знаменита «Мадонна» Рафаеля...


^ Ты в моих помыслах такая!

Небесная голубизна светла, ясна.

В прозрачности глубоких красок неизъяснимой чистоты,

С глазами голубых мечтаний остановилась ты,

^ Подняв дитя, чтобы оно могло взглянуть на

уходящий к роще путь в лучащемся тумане.

А на лице твоем Покой и Благодать

две спутницы твои и каждой женщины,

Которая готова страдать и ждать,

Когда дитя ей, первой ей, произнесет свое вот

вот родившееся слово.

Так в красках Рафаэля возникая,

Ты в помыслах моих такая.

(Э.Межелайтис)

Мистецтвознавець «Сікстинська мадонна» Рафаеля вже давно є для європейців тим культом, яким для арабів є чорний камінь у Мецці.

За життя Рафаеля називали «мадоннеро». Мадоннеро були мандрівними ремісниками, які ходили з міста до міста, від села до села і малювали портрети матерів. Рафаель не ображався: «Хіба є в мистецтві щось більше, ніж мадоннеро?». Найвідоміша з його матерів — Сікстинська мадонна Він зобразив Марію юною і прекрасною. Ніжний овал її обличчя, правильні лінії брів, носа, по-дитячому припухлі губи, високе чоло. Вона тендітна, бентежна, стражденна і разом з тим сильна: як легко несе вона свого сина, обхопивши його руками, ніби намагаючись утворити для нього зручне крісло. Невимовна печаль в очах Марії вона несе найдорожче, що у неї є, —своє дитя - у світ земний, щоб усі гріхи цього світу Христос узяв на себе, тим самим врятувавши нас. Погляд виразних і сумних очей Марії звернений в себе, а разом з тим — до кожного з нас, він пронизує душу кожного, хто розуміє, яку велику жертву довелося принести Діві Марії.

Чим довше дивишся на картину, тим більше сповнюєшся відчуттям, що Марія наближається до глядача. Вона прекрасна у своїй тендітності, вона велична у своїй жертовності. Важко сказати, що перемагає в її образі: любов небесна до свого сина і до людства, чи її земна краса. Чи не є це та сама краса, яка й врятує світ?..

(Звучить фонозапис музик и ИЛ. Чайковського „Італійське капричіо" На фоні музики читець натхненно промовляє вірш І. Франка «Сікстинська мадонна»)


Хто смів сказать, що не богиня ти?

Де той безбожник, що без серце дрожі

В твоє лице небесне глянуть може,

Наткнутий блиском твої красоти?

Так, ти богиня! Мати, райська роже,

О глянь на мене, з твої висоти!

Бач, я, що в небесах не міг найти

Богів, перед тобою клонюсь тоже.

О Бозі, духах мож ся сумнівати

О небо й пекло казкою вважати,

О Та ти й краса твоя не казка,

І час прийде, коли весь світ покине

Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно — тут, на полотні.

О, хто сказав, що не людина ти?

Та ж ти живеш в Шевченковій Марії,

Перед тобою світ земний темніє,

Щоб хмаркою до ніг тобі лягти.

Ти дивишся в майбутнє, у світи,

І їм несеш дитя своє. Крізь вії

Такий великий смуток пломеніє,

Що слів розради й мудрим не знайти.

Твоє малятко, круглооке й гоже,

Колись, теслярський проявивши хист,

Хрест витеше собі людський, не Боже,

Тому такий в твоїй печалі зміст.

Який лиш людство зрозуміти може,

А не свята Варвара й папа Сікст.


Мистецтвознавець

Всегда в движенье. С поворота

Она все ближе, все видней.

И словно с птичьего полета,

Земля виднеется за ней.

Мосты, долины, рощи, реки

И воздуха голубизна.

Раздумиемр человеке как бы охвачена она.

Взгляд, любопытства полный, светит,

^ В нем строгой нежности запас.

И так вот пятое столетье

Она рассматривает нас!..

(Л. Хаустов)

«Джоконда» — один з найвизначніших творів світового живопису — була створена у Флоренції. Леонардо да Вінчі написав портрет дружини флорентійського купця Франческо дель Джокондо. Ба­гатий лихвар замовив йому цей портрет і хотів найняти 12 музикантів, щоб вони підтримували у шляхетної дами хороший настрій.

— Можливо, треба запросити ще кілька співаків чи клоунів? — запропонувала Мона Ліза. Але, як свідчить легенда, Леонардо не потрібно було нікого: він закохався в неї, і любов сотворила чудо.

Спокійно, уважно, навіть трохи холодно дивиться вона на глядача. Дивним контрастом до цього погляду є її посмішка, ледь затаєна в куточках губ.

У світовому мистецтві посмішка не раз слугувала можливістю оживити обличчя: посміхалися грецькі статуї, готичні скульптури. Але так невловимо, значуще і принадно, як Джоконда, людина всміхнулася вперше. Усмішка тут не просто прийом художника, але й засіб розповісти про складний внутрішній світ.

«Мона Ліза» породила різні легенди, їй приписували чаклунську силу, її крали, підробляли, її нещадно профанували, зображуючи на рекламних етикетках.

Сфумато-ніжний серпанок світлотіні, яку так любив Леонардо, тут творить дива, надаючи нерухомому портретові внутрішнього життя. Важко позбутися відчуття, що Джоконда весь час спостерігає за тим, що відбувається довкола. Портрет настільки майстерний і сильний, що — вслід за Вазарі — багато хто бачить у заглибині шиї Мони Лізи биття пульсу.

Невловний вираз обличчя Джоконди — у ньому розум, проникливість, тонкість. І цей тихий промінь людського розуму світить і торжествує над гримасами життя ось уже п'ять віків. І торжествуватиме, допоки існуватиме людство розумне.


Учениця. 2061 рік... Людство пережило жахливі ядерні війни. Міста перетворені в купи руїн, дороги від бомбардувань понищені, поля ночами світяться від радіації. А люди здичавіли, вони руйнують все, що ще залишилося від цивілізації. І ось на майдані вишикувалася черга, щоб кожен зміг плюнути в обличчя тій, що «зроблена з фарби та полотна». Чому? Та тому, що вона дратує дикунів, нагадуючи їм про те, що в них давно померло.

Том відмовляється плюнути на картину, бо раптом завмер, дивлячись на неї — вона ж гарна! І коли озвірілий натовп шматує картину, хлопчикові вдається схопити шматок полотна і сховати його в долоні. Він мчить додому, лягає спати. Спить весь світ, осяяний місяцем. Том прокидається і розтискає пальці. «На його долоні лежала Усмішка, він дивився на неї і тихо повторював про себе, знову й знову: «Усмішка, чарівна Усмішка...»

Доки живий такий хлопчик — живе й мистецтво. Доки людина спілкується з творами мистецтва, їй відкриваються нові незвідані світи, чисті і незаплямовані, світлі й Вічні, як зірки і сонце, як сама Земля.

Пройдуть віки, але ще довго триватиме цей німий діалог між творами мистецтва і новими поколіннями людей, які захочуть через твори мистецтва зрозуміти самих себе, свої душі і цінності, що має сповідувати кожен з нас...

Читець.

«Некрасивых женщин не бывает!»

Заявляю скептикам иным,

В женщинах мужчина открывает

То, что незаметно остальным.

Время обороты набирает,

Как мотор на взлетной полосе...

Некрасивых женщин не бывает,

Жаль, бывают счастливы не все.

В переливах радуг и росинок

На земле, под небом голубым.

Не бывает женщин некрасивых

Среди тех, кто любит и любим.

Годы, вы над женщиной не властны

И, конечно, это не секрет.

Для детей все матери прекрасны,

Значит, некрасивых женщин нет

Пусть дожди звенят на тротуарах,

Пусть снежинки кружатся, дразня

Знаю: не бывает женщин старых,

Если есть их юности друзья.

Женщина и в горе забывает

Подвести любви своей черту...

Некрасивых женщин не бывает,

Только нужно видеть красоту!

(Р.Гамзатов)

(Слово учениці на фоні наростаючої музики „Аве -Марія" Шуберта)


Верхола Н.П.-вчитель Шклівської СЗШ І-ІІІ ступенів


ЛІТЕРАТУРА


  1. Глухова Г. К. Позакласна робота як засіб підвищення ефективності уро­ку. — К.: Рад. школа, 1983. — 119 с.




  1. Климюк Г. Літературно-музична вітальня. Проведення позакласних захо­дів як засіб стимулювання до вивчення ЗЛ // Зарубіжна література. — 2006. — №4. —С.7




  1. Мойсеїв І. Зарубіжна література в людинотворчому вимірі; Метод. по­сібник. — К.: Генеза, 2003.




  1. Ніколенко О. М., Куцевол О. М. Сучасний урок зарубіжної літератури: Метод. посібник для вчителя. — К. : Академія, 2003.




  1. Ячник Н. Творити разом з дітьми! Позакласна робота як шлях підвищення інтересу до вивчення ЗЛ//Зарубіжна література. - 2006. - №4. -С.1-3.



З М І С Т



  1. Вступ ………………………………………………….……3




  1. Калейдоскоп позакласних заходів: організація

і проведення предметних тижнів………………………… 7



  1. Літературно-музична композиція

„Благословляю я свою любов… ” …………………… 10


  1. Літературно-музична вітальня

«Жінка вінець творіння»…………………………………..22


  1. Література…………………………………………………52

1   2   3




Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації