Поиск по базе сайта:
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів icon

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів




НазваНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Сторінка24/35
Дата конвертації22.05.2013
Розмір6.68 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   35

Транзитнa партія. Поняття “транзитна партія” стосується політичних партій держав перехідного періоду з ще не усталеною соціальною, політичною, а відтак і партійною системою. Переважно до цієї класифікації відносять партії країн, що перебувають на етапі переходу від різних форм авторитаризму (чи тоталітаризму) до плюралістичної демократії. Цей термін вживають здебільшого для визначення політичних партій, які виникли останнім часом на хвилі демократизації в колишніх авторитарних державах Латинської Америки, Східної Європи та державах – колишніх республіках Радянського Союзу.


Ці новостворені партії відрізняються від політичних партій країн з тривало існуючою демократією. Вони мають ознаки політичних рухів чи політичних коаліцій, з одного боку, і риси класичних політичних партій, з іншого, часто є конгломератом різнорідних інтересів та груп, політичних напрямів, об’єднаних в одне ціле дуже загальною спільною метою (наприклад, боротьба за незалежність чи демократію). Між тим, їхня зорієнтованість на досягнення влади (чи участь у її здійсненні), наявність відповідної політичної платформи, партійних атрибутів (символів, лозунгів), рекрутування членської бази надає їм ознак класичної політичної партії. Як і класичні політичні партії, вони створюють власні організаційні структури, борються за власну партійну ідентичність і сприятливі умови для партійної діяльності (передовсім на законодавчому рівні).

Загалом можна виділити три форми транзитних політичних партій. Перша становить широке об’єднання типу парасолькової структури чи народного фронту, виникнення якого найчастіше пов’язане з першими демократичними виборами. Виконують вони завдання максимальної мобілізації підтримки населення на свою користь і протиставлення тим політичним силам, які виступають на підтримку попереднього режиму. Їхня організаційна будова є досить нечіткою і слаборозвиненою. Такими були Громадянський форум у Чехословаччині, “Солідарність” у Польщі, “Саюдіс” у Прибалтиці. Другою формою транзитних партій виступають оновлені правлячі партії попередніх політичних режимів. Зрозумівши безперспективність захисту збанкрутілого режиму, вони часто змінюють свої назви, корегують програми і, спираючись на ще вцілілу організаційну структуру та інертність виборців, виступають політичною альтернативою прихильникам радикальних суспільних змін. Такою була, наприклад, партія Демократичного соціалізму в Німеччині, Соціал-демократична партія Польщі, Угорська демократична партія, націонал-комуністи Прибалтійських республік СРСР. Третя форма транзитних партій – це етнічні партії, які захищають інтереси певних етнічних груп, що зазнавали чи можуть зазнавати утисків від етнічної більшості (наприклад, Словацька національна партія – партія угорської меншини). Цей тип партій є найновішим у класифікації політичних партій, а тому менше вивченим.

7. 2. 2. Різновиди політичних партій

Партія-комітет. Партіями-комітетами були всі неробітничі партії ХІХ ст., і лише у кінці століття деякі з них трансформуються у виборчі партії. У своєму класичному виг-ляді партія-комітет – це веберівська партія знаті (notabli), організована для обмежених потреб цензового виборчого права.


Діяльність партії спирається на працю активістів з числа місцевої знаті, які створюють місцеві комітети, а також парламентську фракцію. Однак, у межах цих партій з’яв-ляються вже платні функціонери (виборчі агенти). Поза парламентською діяльністю партія займається лише виборами, а після них ніби зникає. Партія виступає спеціалізованим виборчим інструментом існуючої еліти, який повинен забезпечити їй підтримку на виборах. Для реалізації інших цілей партія не потрібна.

Партія-комітет – це типова партія правлячого класу, насамперед центристська чи права. Вона не знає інституту членства, членських внесків, а живе за рахунок виборчих дотацій багатих симпатиків. Діяльність партії не регламентується чітко статутом. Немає тут також серйозного центрального керівництва – місцеві партійні комітети достатньо самостійні. Замість центрального керівництва є кілька партійних лідерів, які представляють свої власні погляди і спираються на власні ресурси. Неформальні товариські зустрічі заміняють засідання партійного керівництва.

Цей тип партії є децентралізованою організацією. Провідну роль у ній відіграє парламентар, а не парламентська фракція, яка загалом слабо організована і дисциплінована.

З плином часу протягом ХХ ст. зі зростанням конкуренції з боку дисциплінованих робітничих партій партії-комітети змушені були також зміцнювати свої організації і роз-ширювати можливість впливу на маси виборців. Партії-комітети починають створювати свої постійні місцеві організації, різного роду організації при партії, видають пропагандистську літературу, починають регулярно проводити з’їзди, надаючи їм щораз більш організованого характеру. Реалізація цих змін у кінцевому підсумку приводить їх до змі-ни типу партії – вони перетворюються у виборчі партії.

До партій-комітетів можна зачислити ліберальних демократів у Японії, радикалів у Франції, американські партії. У США поширення телебачення, яке бере на себе функцію джерела політичної інформації і виборчої агітації, уможливлює діяльність американських партій як партій-комітетів. Тут вистачало невеликих виборчих штабів замість розвиненої організаційної структури. Політичне життя США обмежувало діяльність політичних партій лише виборчою кампанією, що теж зумовлювало їхній кадровий характер. У тому ж напрямі впливала на формування структури американських партій і панівна політична культура індивідуалізму.

Партія-громада. Другий історичний тип партії, що виникає у позавиборчих цілях отримав у літературі назву партії-громади. Їхнім основним завданням є перетворення партійної організації в добре інтегрований колектив, здатний до ефективної і відданої реалізації цілей, визначених партійним керівництвом. Цей тип партії виростає з потреб робітничого класу і особливих умов його існування наприкінці ХІХ ст.


Для тогочасного робітника партія була і церквою, і навчальним закладом, шансом для особистої кар’єри й інструментом політичної влади. Партія опікується робітником і його родиною, створюючи йому певне соціальне середовище. Під егідою партії функціонують спортивні, культурно-просвітницькі організації, читальні, каси взаємодопомоги, жіночі гуртки, дитячі організації тощо, що робить зв’язок члена партії з організацією щільнішим, ніж в інших партіях. Така специфічна організація зумовлювалась особливою місією соціал-демократичних партій – організацією робітників у свідомий своїх інтересів соціальний клас. Тому просвітницька, виховна та ідеологічна діяльність були найважливішими для цього виду партій. Участь у виборах була далеко не основним їхнім завданням. Важливу роль партія приділяла боротьбі за поліпшення умов праці та побуту робітників через організації профспілок.

Виникнення такого виду партій саме в робітничому середовищі має своє логічне пояснення. Робітники, як жодна інша соціальна верства, працюють і проживають у великій та організованій спільноті. Їхній низький освітній та культурний рівень, відсутність достатніх фінансових ресурсів створюють суспільну потребу в існуванні організацій такого типу. Буржуазні партії ніколи не досягали такого рівня інтеграції своїх членів. Певний досвід у цьому напрямі мали лише християнсько-демократичні партії на ранніх етапах свого розвитку. Такий тип політичної організації був характерний також і для комуністичних партій, однак більшовицька (ленінська) модель комуністичної партії відрізняється від соціал-демократичної.

Зростання життєвого рівня робітничого класу після Другої світової війни зумовлює послаблення цих, колись таких міцних, зв’язків, хоча остаточно вони не зникають і є мі-цнішими, ніж в інших партіях. Однак і тут на перший план все більше починає виходити виборча функція партії.

Партія-громада була не лише певною формою інтеграції партійних мас, а й специфічною моделлю партійної організації. Прикладом партії такого типу була Соціал-демократична партія Німеччини на початку свого існування. Згодом вона трансформувалася у справжню масову партію соціал-демократичного зразка.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   35



Схожі:




База даних захищена авторським правом ©lib.exdat.com
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації